Ян БЖЕХВА
КАЧКА-ДИВАЧКА
Сміховинки  для дітей

З цієї веселої збірочки, любі діти, ви дізнаєтесь про багато цікавих і незвичайних речей: чому качка-дивачка обернулась на зайця; чому тюлень плаває в морі; чому їжак колючий, а равлик має черепашку; розповість вона й про боягуза-цапка, який злякався хустки, і про дурника-цуцика, і про брехливу сороку-скрекотуху...

ЦУЦИКОВІ ПРИКРОЩІ
Одне цуценя невеличке
Журилось на березі річки:

По-перше, мало досаду,
Що всі виганяють із саду,
По-друге, що в річці не сухо,
Що муха влетіла у вухо,
Що кішка нявчить і дряпа,
Курча не дається в лапи,
Що хазяїна слухатись треба,
Що ковбаси не падають з неба,
І те ще засмучує трішки,
Що люди їздять, а цуцики ходять пішки.

Молочка цуцикові дай-но,
І всі прикрощі зникнуть негайно!

КАЧКА-ДИВАЧКА
Жила біля річки качка,
Велика була дивачка:
Води не любила й трішки —
Ходила гуляти пішки.

Заходила до перукарні:
— Чи є у вас булки гарні?

В аптеку носила банку:
— Одважте мені сметанку!

Ще мала до пралі діло,—
Купити марок хотіла.

Казали качки водне:
— Хай гуска її вбрикне!

Варені яєчка клала,
На чубчик стрічки в'язала
І всіх дивувала звісткою,
Що чешеться зубочисткою!

Купила раз маку жменьку,
Щоб маком писать дрібненько.

Подерту мотузку з'їла,
Сказала: — Це локшина біла!

І гроші чужі ковтнула,
А боргу не повернула!

Журились над нею вдома:
Як жити їй — невідомо!
Та кухар почув цю справу.
— Зроблю,— каже,— з неї страву!
Та й спік її на обід.
Приправу подав як слід,
Відрізать хотів окраєць,
Аж бачить — на блюді заєць!
Зробилася зайцем качка...

Така це була дивачка!

ТИЖДЕНЬ
Семеро дітей у тижня —
Ну й сімейка дивовижна!

Аж ніяк не може тато
Всіх докупи поскликати:

Понеділок десь мандрує
І кота в мішку купує.

А Вівторок з Середою
Носять решето з водою.

А Четвер заліз на гірку,
Щоб зашити в небі дірку.

П'ятниця скінчила б працю,
Та не знає, за що браться.

Задоволена Субота:
«Отака у нас робота!»

Разом всі пішли зраділі
Відпочити до Неділі.

Тиждень бродить по присілку:
— Де б знайти хоч Понеділка?

Понеділок десь мандрує
І кота в мішку купує...

РІПА І МЕД
Хвалилась ріпа, що вона
Із медом добра та смачна.
Та мед на це відмовив так:
— А я й без ріпи маю смак!

НЕЖИТЬ
Змучив нежить Катерину.
А-пчхи!
Катерина під перину.
А-пчхи!

Прийшов лікар дуже скоро.
А-пчхи!
Каже:
— Пані справді хвора!
А-пчхи!

Миттю дав їй аспірину.
А-пчхи!
Сам захворів за хвилину.
А-пчхи!

Ще пішов до адвоката,
А-пчхи!
А там саме було свято.
А-пчхи!

Адвокат узяв сосиску.
А-пчхи!
А тоді як чхне у миску -
А-пчхи!

Гості вмить хустки у жмені,
А-пчхи!
Стали чхати, мов шалені.
А-пчхи!

А за ними — їхні гості —
А-пчхи!
Аж гуло, немов на мості.
А-пчхи!

І пішли далеко вісті,
А-пчхи!
Що вже чхають всі у місті.
А-пчхи!

І не стало аспірину —
А-пчхи!
Через тую Катерину.
А-пчхи!

ЗАРОБИВ
Чоловік мав хатку,
Ще й городу латку.
Каже:
— Кепська справа!

Праця нецікава!

Краще все, що маю,

На авто зміняю!
Ось моє вам слово:
Зароблю чудово!

Посадив дружину,
Увімкнув машину.
Каже:
— Щось негоже...

Ще розбитись може!

Поміняю знову
Та візьму корову.
Ось моє вам слово:
Зароблю чудово! —
Молоко смакує,
Знову вередує:
— Молока так мало,

Наче й не бувало...

Думати не буду,

Ще й корову збуду.

Радіо дістану,

Вісті слухать стану.

Ось моє вам слово:

Зароблю чудово!

Тріск і шум, на диво:
Слухать неможливо.
Каже дядько:
— Лихо!
Вже хай буде тихо! —
Взяв приймач під руку,
Підійшов до бруку.
За одну хвилинку
Поміняв на свинку.
Глянув — любо-мило!
Цмокнув пацю в рило.
— Це вже — знає кожне

Враз продати можна.

Йде він вихилясом
І говорить басом:
— Натомивсь я дуже,

А свині — байдуже.

Ніж тягти я маю
Не одну годину,
Краще поміняю
Прокляту тварину!

Раптом коло дуба
Бачить дроворуба.
Зупинився й кличе:
— Слухай, чоловіче!

Не трудися марно,
Кинь важкенну працю!
Цю сокиру гарну
Поміняй на пацю! —
Як сказав це слово,
Заробив чудово!

Йде додому з бору,
Каже:
— Ой, не в пору!
Признаюся щиро:
Маю знов тривогу!
Упущу сокиру —
Розрубаю ногу...—
Та й звернув у балку,
Взяв дубову палку.
І даю вам слово:
Заробив чудово!

ПРИХІД ЛІТА
А хто з вас знає, діти,
Чи скоро буде літо?
Бурчить ведмідь в барлозі:
— Вже їде десь на возі! —
Їжак на те ведмедю:
— Ні, на велосипеді! —
Кричать зайці вухаті:
— Скоріш на самокаті! —
Присвиснув дрізд: — Та що там!
На літаку з пілотом!
— Брехня! — дерчить сорока.—
У мене гостре око!
Торік я літо в маї
Побачила в трамваї!
— А от і ні! Бо звикло

Воно до мотоцикла!
— Але ж приїде нині
На легковій машині!
— Ні, в літа є коляска!
— Коляска? То вже казка!
Воно прилине скоро
На човнику з мотором!

А літо йшло пішечки,
Воно вже недалечко.
 вкрились луки цвітом,
Вітаючися з літом!

ВЕРБЛЮД
Верблюд тягає два горби,
Як найкоштовніші скарби.
І тільки губи надимає,
Що третього горба немає!

СОРОКА
Цокоче в садку сорока,
Примруживши ліве око.

— Це ж, друзі, відома справа,
Що більший комар, як ґава,

Що віл — легенький, як муха,
Що в морі — страшенно сухо,
Що раки живуть на дубі,
Вогонь — в коваля у зубі.

Цукерка — на смак солона,
Сметана в мисці — червона.

Найвище літають корови!
Найкраще співають сови.

Пасуться на луках щуки,
Кусають хвостом гадюки,
А лід опікає руки.

У лісі трава — бляшана,
Ще й ніч наступає зрана.

Та тільки сороки ніхто не слуха,
Бо знають — вона брехуха.

ПИТАЛЬСЬКИЙ
На вулиці Трибунальській
Є хлопчина Стась Питальський.
Він, як тільки встане зранку,
Всіх пита безперестанку:

— Де кінець і початок з круга?

Що дають королевам на друге?

Скільки кроків звідсіль аж до Вісли?

Про що мислив би стіл, якби мислив?

Чи то лінь можна мірять на метри?

Чом це Юрій — Юрко, а не Петрик?
Звідки знають, що кури дурні?
Скільки вміститься мух в казані?
Нащо лисина у чоловіка?
Хто штанці застібає індикам?
Як повірить німому на слово?
Чи зуміла б літати корова?

Цілий рік міркує дід —
Відповісти внуку слід!
Бабці й думати несила —
Від запитань посивіла.
Сил у мами теж немає —
П'є щоденно ложку брому.
Батько розум десь шукає,
Вже боїться йти додому!

НА БАЗАРІ
На базарі в день торговий
Отакі велись розмови:

— Чом ти в'ялий та прим'ятий,

Любий брате мій Салате?

— То не диво, мила Моркво:
Я вже тут лежу з вівторка!

— Я також! — Редиска хлипа.—
3 нас дебела тільки Ріпа.

Запитав тоді Горошок:
— Як там, Ріпо? Ще хороша?

Відмовля вона Гороху:
— Та ще дихаю потроху.

Он Петрушка зовсім бідна:
Спать не може, худне, блідне!

— Це погано, це погано! —
Зашептали Баклажани.

— А до мене всі нечулі,—
Голосок почувсь Цибулі.—

Так кохаю Буряка я,
Та від мене він тікає!

— Ну чому ж це ти, Буряче?
— Бо ж від неї кожен плаче!

— Це погано, це погано! —
Зашептали Баклажани.

Завищала враз Квасоля:
— Я штовхатись не дозволю!

Огірок аж здивувався:
— Та коли ж це я штовхався?

— Ти сама чіпка, Квасоле,
Розштовхала всіх навколо!

— Що ти скажеш цій нахабі? —
Обізвалася Кольрабі.

— Хай розсудить нас Капуста!
— В голові у неї пусто!

А Капуста каже сумно:
— Киньте сварку нерозумну!

Все одно всіх нас укупі
Хоч-не-хоч, а зварять в супі!

— Це погано, це погано! —

Зашептали Баклажани.

ВОРОНА Й СИР
Я спитав, узявши сир:
— Звідки в ньому стільки дір?

Забурчав індик од хати:
— Справжнє диво, що й казати!

Кукурікнув півень чемно:
— Тут питатися даремно!

Засмутилася вівця:
— Я спитаю в баранця!

Кінь відмовив: — Нецікаво!
Дірка в мості — інша справа!

Пес обнюхав сир як слід:
— Чую — тут мудрує кіт!

Нявкнув кіт про себе в тиші:
— Знаю — дірку роблять миші.

Тут ворона прилетіла.
— Дайте я з'ясую діло!

Є чуття у мене в дзьобі:
Можна сир піддати пробі!

Загубила врешті міру.
— Де ж той сир? Немає сиру!

Півень зблід, вівця збіліла:
— Що це? Сир ворона з'їла!

А ворона каже з серця:
— Ви шукали дір, здається?

Сир я з'їла, друзі милі,
Та дірки ж лишились цілі!

Я шукаю, не питаю.
Є що їсти — я з'їдаю!

Та тепер такі часи,
Що подяки не проси!

І, образившись украй,
Полетіла звідти в гай.

У ЗООПАРКУ

Сова
Сова
Себе від сонечка хова,
А сонечко від неї — ні!
Страшенно дивно це мені!

Папуга
— Папужко! Папужко!
Скажи мені щось на вушко!
— Не скажу, бо ти плетуха —
Всім розкажеш — теж на вухо.

Страус
Нам дуже шкода бідолаху:
В пісок він дзьоб хова від жаху.
Зате завбільшки з добрі дині
Несе яєчка страусині.

Вовк
Скажу тобі кілька слів,
Що думаю про вовків:
Якби не були на картинці,
З'їли б тебе наодинці!

Лис
Рудий батько, рудий дід:
Я в рудий удався рід.
Та не треба в клітку лізти,
Бо за ногу можу вгризти.

Зубр
Дозвольте відрекомендувати:
Це зубр — отакий кошлатий.
 Ну ж, зубре! Вклонися чемно,
Скажи:
— Мені дуже приємно!

Дикий кабан
Ця тварина бити звикла,
Має дуже гострі ікла
І до того ж бистрі ноги.
Утікай мерщій з дороги!

Черепаха
Черепаха їхать поїздом хотіла.
Раптом каже:
— Ні! Не буде діла...
У кишені в мене вітер свище;
Помандрую пішки — доберуся швидше!

Крокодил
Ми спитали в крокодила:
— Звідкіля ти?
— З річки Нілу.
От сідайте всі на спину —
В Ніл рушаю за хвилину.

Жирафа
Оце — дивіться — жирафа.
Вона заввишки — як шафа,
Та ще й витягає шию.
А я так не вмію!

Зебра
Чи не правда, чи не диво,
Розмальоване примхливо?
Чи це хтось осла узяв
І на сміх посмугував?

Кенгуру
Отака в очах тривога —
Ноги завеликі в нього.
Не одна, а всі чотири
У шкарпетках роблять діри.

Лев
Пазури в лева — левині.
Кепкує з усіх в пустині.
А ще до того як рикне —
То ворог одразу зникне.

Тигр
— Гей, тигре! Що чувати?
— Мені вже набридли грати!
— Волі хочеться?
— Ще й як!
Я б поснідав вами всмак!

Пантера
На цій пантері чорні плями.
Вона так біга перед нами,
Що навіть може вмить
Всі плями в клітці розгубить.

Мавпи
Мавпи роблять різні штуки,
Скачуть, палку взявши в руки.
Гляньте хоч на павіана!
Це ж бо мавпа, не омана!

Північний олень
Прийшла до парку чепуруха,
А олень став і щулить вуха
Та й каже чемно:
— Пані люба!
На вас із мого хутра шуба!..

Ведмідь
А оце ведмідь Бурмило:
Він танцює дуже мило.
— Дай, ведмедю, лапу!
Згода?
Що — не хочеш?
Дуже шкода!

Слон
Трубою хобот слон тримає,
Та чи трубити — сам не знає.
— Чого це так — мені цікаво.
— А то його приватна справа!

ПТАШИНІ ПЛІТКИ
Тужила вільшанка вранці:
— Щось ніби пече в горлянці...

Ще чхатиму, не дай боже,
І голос пропасти може.

А завтра ж концерт у ґави.
Такі неприємні справи!

Здригнулося листя дуба:
— Що буде, вільшанко люба?!

До дятла лети, до бука,—
Хай дятел тебе обстука!

Журилась синичка дуже:
— Вільшанка, мабуть, недужа...

Гукнув соловейку шпак:
— Ти чуєш, всі плачуть як?!

Синиця казала вчора —
Вільшанка смертельно хвора.

Горобчика звуть за хвилину:
— Зроби-но їй домовину!

Гука горобець дроздові:
— А дошки у вас готові?

Вже ґава летить із хати
Вільшанку малу ховати.

А та нічого не знає,
На дубі сидить, співає.

Шепоче їй листя дуба:
— Не буде концерту, люба!

Бо кажуть усі — вільшанку
Уже поховали зранку.

ГОДИННИК
— Ну, як там годинник, цікаво?
— Та цокає досить жваво...
— Мабуть, поспішає він?
— Можливо,— на п'ять хвилин.

Ну, що за слова чудні!
Не згоден годинник ніяк.
Він хоче сказати:
«Ні!»
А каже:
«Так-так! Так-так!»

— Чого в тебе вигляд кволий?
— Та знаєш — спізнивсь до школи...
— Не бачив, котра година?
Невже зламалась пружина?

Ну, що за слова чудні!

Не згоден годинник ніяк.

Він хоче сказати:
«Ні!»
А каже:
«Так-так! Так-так!»

— Якої він марки, друже?
— Не знаю! Мені байдуже...
— Кажу тобі — річ пропаща:
Не буде ходить нізащо!..

Ну, що за слова чудні!
Не згоден годинник ніяк.
Він хоче сказати:
«Ні!»
А каже:
«Так-так! Так-так!»

МУРАШКА
Була робота у вола:
До школи одвезти стола.

А віл сказав ослу:— Бери ж
Та одвези стола скоріш!

Осел сказав: — Чого це я? —
І миттю цапа зупиня:

— Стривай, рогачу! Маєш час?

Бери й тягни стола у клас!

Цап баранцеві мекнув грізно:
— Тягни стола, покіль не пізно!

Баран столу говорить: — Бе-е!
Нехай Рябко несе тебе,

Бо в мене щось нема охоти.—
Та пес не квапивсь до роботи,

Котові буркнув з-під паркана:
Бери стола, бо вже не рано!

Та не підмовив він Мурка:
Кіт їжака мерщій гука.

Але їжак не тратив сил.
— Де,— каже,— школа, а де стіл!

Зіпхну оцю мороку з рук!
Нехай стола несе пацюк!

Пацюк до мишки миттю скаче,
Та мишка зроду теж ледача,

Вона із нірки — шусть до жаб!
— Котра б з вас нести стіл могла б?

А жаба ящірку зустріла:
— Допоможи, сестричко мила!

Зроби візка хоча б з лози —
Стола до школи відвези!

Зирнула ящірка з куща,
На гілці вгледіла хруща:

— Якби ти, хрущику, поміг!

Я нині вже не чую ніг!

Та хрущ, на горе, був ледащо.
Звідсіль стола тягнути? Нащо?

Та й каже мусі на стіні:
— Допомогла б хоч ти мені.

Мурашку муха зупиня:
— Тобі, кумасю, завдання,—

Таких не мала ти ніколи:
От стіл! Тягни його до школи!

І тут мурашка,
Хоч це було їй дуже важко,

Схопила нищечком стола
І просто в школу потягла!

КЛЕЙ
Клей мандрує цілий вечір,
По дорозі клеїть речі:

Попільниці, кухлі, банки,
Й тарілки, й чашки, і склянки.

Склеїв горщик, склеїв вазу.
Що побачить — клеїть зразу.

Навіть шафи та стільці,
Навіть книги й олівці.

Все липким навколо стало,
А йому все мало й мало!

Намастив за півгодини
В спальні ліжка та перини,

Липнуть ноги до підлоги,—
Клей працює до знемоги,

Робить справжні чудеса:
Ось коту намазав вуса,

Пса припнув до сажотруса,
Приліпив кота до пса.

Стрілись дві кумасі в справах
Він зліпив їх — ніс до носа!

Ще приклеїв для забави
Бургомістра до насоса.

Отаке зчинилось в місті!
І на що, скажіть, це схоже?!

Кожен враз прилип до місця
І відклеїтись не може.

Тихо й порожньо в алеях,
Лампи склеєні мигочуть.

Клей усім повіки склеїв,
І тому всі спати хочуть!

КВОЧКА
Мати-квочка серед двору
Завжди носа дерла вгору
І казала всім одне:
— Чемність — от що головне!

Раптом зве гостей до хати.
— Буду,— каже,— вас навчати!

От осел прийшов надвечір,
Та й розбив копитом глечик.
Квочка з галасом до нього:
— Бачив хто осла такого?!

Тут корова за порогом
Влізла в шибку лівим рогом.

Квочка вбить її готова:
— Хто ж так робить? От корова!

Ось прийшли дві свинки в гості,
Наслідили на помості,

Квочка в крик:
— Куди з болота
Причалапали, свинота?!

Ще й баран іде в хатину,
Тільки сів — зломив жердину.

Квочка знов кричить і тупа:
— От баран! Дурний, як ступа!
Потім каже так: — Їй-право!
Вас навчати — марна справа!

Розігнала всіх од злості,
Та й пішли із хати гості
У великім здивуванні
Від такого виховання!

ДРУЗІ
Прот з Пилипом добрі друзі
У веселощах і в тузі.

Чи весілля, чи робота —
Вже Пилип гукає Прота.

Він не кине друга зроду
За найбільшу нагороду.

А як трапиться нещастя,
Прот поможе, як удасться.

Коли хворий Прот на грип —
Хто сидить із ним?
Пилип!

Спільна радість і турбота
У Пилипа і у Прота.

Але дружба,— кажуть влучно, —
Теж буває надокучна...

Наш Пилип, усім на подив,
Рибок сонячних розводив.

Прот їх взяв і спік потиху.
На сніданок з'їв для сміху.

Скрізь Пилип шукає, тужить.
Прот стоїть та очі мружить.

— Друже! Сердитись не варт!
Зрозумій — це ж тільки жарт...

Тушкував Пилип свинину.
Прот забіг у цю хвилину,

Взяв калошу на забаву
Та й жбурнув Пилипу в страву.

Став Пилип і дума, дума:
«Звідкіля в каструлі гума?»

І зітхає, й нарікає,
А дружок йому гукає:

— Друже! Сердитись не варт!

Зрозумій — це ж тільки жарт!

Відписав дідусь на згадку
Крісло любому нащадку.

І співа Пилип, радіє:
— Ну ж і крісло! Просто мрія!

Скрізь різьба та позолота! —
Це вкололо в серце Прота.

Пилку взяв, підкрався нишком,
Підпиляв у крісла ніжки.

Каже:
— Крісло гарне дуже!
Сядь, посидь у ньому, друже!

Умостивсь Пилип у кріслі,
А воно під ним як трісне!

Розлетілись ніжки долі.
Встав Пилип і стогне з болю.

— Хто ж мені накоїв лиха? —
А дружок од сміху чмиха.

— Любий! Сердитись не варт!
Зрозумій — це ж тільки жарт!

Тут узяв Пилипа гнів:
— Досить з мене цих дружків!

Ти пустуєш?
Ось пустота,
Що провчить гарненько Прота!

Ухопив його за чуба
І давай мутузить любо!

Півгодини бив од злості,
Полічив дружкові кості.

І завдав такого гарту,
Що вже Прот забув про жарти!

ТЮЛЕНЬ
Отака в тюленя втрата! —
Шубу міль побила клята.

Йде він з дому повен суму:
— Дай поскаржусь опосуму!

І питає тихо-любо:
— В тебе є торішня шуба?

Той говорить:
— Друже, досить!

Кожен власну одіж носить!

Знов тюлень прохає:
— Бобре!
В тебе, знаю, серце добре...

Кожушок торішній дай-но!
Я носитиму охайно!

Під водою бобр гукає:
— Шкода — зайвого немає!

До ведмедя краще йди:
Може, визволить з біди.

— Не канюч,— Бурмило просить.

Кожен власну одіж носить!

І борсук у цій пригоді
Теж сердито буркнув:
— Годі!

Проковтнув тюлень образу!
— Краще в ліс піду одразу!

Лис також брехнув у лісі:
— Ми ж усі весною лисі!

Крикнув білий горностай:
— Прийдеш, як настане май!

Не схотіла видра й слухать.
Скунс «Нема!» — відмовив сухо.

Йде тюлень сумний додому:
— Більш не вірю я нікому!

Взяв у шафі клапті хутра:
— Їх стачати — річ немудра!

Та й подався до кравця:
— Шийте шубу до лиця!

Той зшивав докупи діри
Тижнів, мабуть, із чотири.

Врешті каже:
— Є робота!
А тюлень як скрикне:
— Що то?!

Влізти в шубу — марна справа!
Де тут поли? Де рукава?

Ще й докупи ноги зшиті.
Що ж мені робити в світі?

А кравець говорить влучно:
— В ній зате пірнати зручно!

І з того часу тюлень
Плава в морі цілий день.

ЇЖАК
Йде їжак, біжить їжак,
Всіх поколе, та ще й як!

Налякався горобець:
— Що за дивний комірець?!

— Є голки на комірці,
Щоб лякались горобці!

Йде їжак, біжить їжак,
Всіх поколе, та ще й як!

А назустріч щиглик скаче.
— Ой, голок тих!
Ой, їжаче!

— Я голки припас навмисне —

Щиглика колоть, як свисне!

Мчить сорока тріскотлива:
— Що це за колюче диво?!

— У голках у мене сила:
З них робити буду вила!

І сорока всім гука:
— Стільки вил у їжака!

Розкричалась, мов шалена:
— Люди, люди!
Всі до мене!

Відчиніть хвіртки соснові,
Бо несуть вам вила нові!

МІСЯЦЬ
Гомоніли в бору дерева:
— Щось-то місяць сумний, як сова!
— Щось у місяця настрій недобрий:
Він аж збліднув, як вийшов на обрій!
— Чом це місяць не дивиться в очі?
— Він сердитий з минулої ночі!
— Мабуть, місяць не виспався й досі:
Він неначе із мухою в носі!

Як не гримне тут місяць над бором:
— Ну і як вам, плетухи, не сором?

Через вас мені гірко живеться,—

Тільки сонце вам добрим здається!

Сонце хвалите завжди і всюди,
А про мене самі пересуди!
Не одна в мене й сонця дорога,
І рівняти нас зовсім даремно:
Сонце світить удень, коли видно й без нього,
Я з'являюсь вночі, коли темно!

МУХА
Купання — корисне діло.
Купатися й муха схотіла.
В неділю скупалась в мазуті,
А в понеділок — в грязюці,
Та ще у вівторок — в бульйоні,
А в середу — в фарбі червоній,
В четвер — у м'ясній підливі,
У п'ятницю — в чорному пиві,
В суботу — в вишневім компоті.
Що ж сталося з мухою потім?

З такого купаннячка муха
Вся брудом укрилась по вуха,
Та все не могла догадатись,
Що краще в водичці купатись!

ДВІ КРАВЧИХИ
Дві кравчихи-мандрівниці
Шили сукні та спідниці.

Різнобарвні — в цятки, в пружки,
У горошки, в квіти, в смужки.

Гарно шили, як уміли,
І жінки усі раділи.

Йдуть кравчихи в Скірневиці,
А назустріч — мандрівниці.

Вісім паниочок-рум'янок,
Гарних, свіжих, ніби ранок.

Звуть кравчих до бургомістра.
— Моїх доньок знає місто!

Шийте сукні знамениті,
Щоб були найкращі в світі!

— Є шовки у нас чарівні!

Можна шити й королівні!

Сім дівчат аж стогнуть з дива,
Тільки восьма вередлива.

Не до серця їй нітрошки
Ні листочки, ні горошки.

Не до серця смужки й квіти.
Плаче панна:
— Що робити?

Бургомістр від того лиха
Двох кравчих покликав стиха.

Одчиня в контору двері:
— Гляньте, скільки тут паперів!

— Гляньте, скільки в них чорнила!
І крапок велика сила...

Є уміння? Є завзяття?
У крапках їй шийте плаття!

Посміхнулась ніжна панна:
— Думка зовсім непогана!

Довго шили руки вмілі
Гарну сукню, всю в чорнилі.

Дивувалось ціле місто!
— Ну ж і сукня кольориста!

З того дня у Скірневицях
Є крапки на всіх спідницях.

КАЧКИ
По подвір'ю ходить качка,
Зовсім боса, неборачка,
Її рідні теж у скруті,
Всі роздягнені й невзуті.

Їм би хоч по кожушанці,
Щоб отак не мерзнуть вранці.
А на ніжки теплі капці,
На голівки — хоч по шапці,
Бо надворі вже зима,
І тепла давно нема.

До кравчихи йдуть надвечір:
— Нам потрібні теплі речі!
Дуже гарні, як годиться,
Щоб качкам не застудиться.

Та хоч дні такі холодні —
Нам пошийте шубки модні.
Складки, пояс — все по мірці,
Ще й для хвостиків по дірці.

Ви обмірте нас умить
І замовлення прийміть!
Тільки шийте до лиця! —
Та й пішли шукать шевця.

І гуртом гукають крячки:
— Треба нам взуття для качки!
Отакі гарненькі капці,
Щоб трималися на лапці.

Тут — ремінчик, збоку — пряжка.
Вам пошить не буде важко?

Каже швець їм:
— Як зумію, То й за день усім пошию!
Знов качки ідуть із двору,
— Шубки є? — питають хором.

Але швець за цю роботу
Зажадав п'ять тисяч злотих.
А кравчиха десять хоче,
І качкам сміється в очі.
— Ви спитайте,— каже,— дам,

Скільки зараз платять нам!

Та качки ледь-ледь не плачуть.
— Де ті гроші? — сумно крячуть.
— Ні копієчки удома!
Нам не платять — річ відома...

Та всміхається кравчиха,
Швець також в долоню чмиха.
І говорять дуже чемно:
— Нас просити надаремно!

Ось чому качки у скруті;
Всі роздягнені й невзуті,
Хоч надворі вже зима,
І тепла давно нема.

НА ОСТРОВАХ БЕРГАМУТАХ
На островах, на Бергамутах,
Є сто котів, у капці взутих.

І хтось там бачив, як осла
Мурашка на собі несла.

Там яблука ростуть на дубі
І кожне — в соболевій шубі.

А курочка на самоті
Несе яєчка золоті.

Там є метка весела риба
В томатнім соусі без хліба.

Там в окулярах сивий кит
Пливе кудись в далекий світ.

І ще там є спортсменки-мишки,
Які стрибати вчаться з вишки.

Є слон, не з хоботом — з двома!
Та островів самих... нема!

ГРИБИ
Йде король боровик уранці
По зеленій лісовій полянці
І гукає:
— У мене скрута!
Дуже мухи кусають люто!

Спересердя він сів під дубом,
Наказав калатати в бубон.

— Гей, гриби, руді та жовтаві,

Всі збирайтесь в моїй державі!

Йдіть полками, ставайте на чати!
Нам треба мух подолати!

Обізвались перші опеньки:
— У нас ніжки дуже тоненькі,

А тут треба стрибати далеко —
Не до серця нам небезпека!

Вмить заплакали сироїжки:
— Почекати нам треба трішки!

Дітвори у нас дуже багато!
Ми не підем на супостата!

Загукали тоді маслята:
— На штанцях у нас жовта лата!

Чобітки у нас просять каші...
Не для нас ці воєнні марші!

Загули печериці з лугу:
— Нам би люльку — одну та другу!

Як накуримось тютюну,
Взимку рушимо на війну!

А король боровик під дубом
Знов наказує бити в бубон.

— Йдіть до мене, брати й сестриці,

І лисички, і печериці!

Сироїжки, сморжі, маслята!
Боягузів буду карати.

Коли бачить — до нього з бору
Марширує полк мухоморів.

— Будем нищити мух з тобою!
Ти веди нас мерщій до бою!

Мух дві пари уклали браво,
Аж король загукав їм:
— Слава!

Так просив воювати й далі
І грибні почепив медалі.

ЛЕДАР
Ходить ледар, байди б'є.
— В мене,— каже,— діло є!

Та й чому це я ледащо?

Придивіться, люди, краще!

Хто пролежав цілий ранок?
Хто опівдні з'їв сніданок?
Хто з вікна плював на стіну?
Хто собі почухав спину?
Хто в дворі згубив калошу?
Ось дивіться! Дуже прошу!

Ходить ледар, байди б'є.
— В мене,— каже,— діло є!

Ось я ліки з ложки пив,

Потім милом руки мив,

Смикав ґудзик — смик та смик!

Показав коту язик,
Ну... й постригся ще, здається.
Це хіба неробством зветься?

Ходить ледар, байди б'є.
— В мене,— каже,— діло є!
Не побіг до школи, бо лежав у ліжку,
Не зробив уроків, бо закинув книжку.
Не взув черевики — змучивсь од роботи,
Не сказав «Добридень», бо не мав охоти.
Пить не дав Рябкові, бо не йти ж по воду!

Не дав пташці їсти — часу було шкода!
Кликали вечерять — не дійшов, не встиг;
Ледь добравсь до ліжка — і в одежі ліг.
Приверзлось— працюю, так працюю тяжко!
З ляку аж прокинувсь... Ой, я бідолашка!

БРЕХУХА
— Є у нас новини в домі,

Може, вам вони відомі?

Вже моя сестра не в школі —

Стала жайвором у полі,

Примостилась на дубку
І кричить собі: «Ку-ку!»
— Ось признайся потихеньку:
Як ти склала побрехеньку?
— Це не все! Цього ще мало!
Сталось діло небувале:
У сусіда серед саду
Падав дощик з лимонаду,
І надворі стало сухо!
— Ну й брехуха! Ну й плетуха!
— Це не всі ще дивні речі:
У сусідки вчора з печі
Раптом азбука упала,
З'їла м'ясо, з'їла сало,
А тим часом до вечері
Два ведмеді — шусть у двері!
— Що ти кажеш? В'януть вуха!
— Хто не вірить, хай послуха:
У ставку пірнала качка
Та й втонула, неборачка.
Правда, правда! Так і сталось!
Сто пожежників зібралось,
Воду решетом носили,
Наловили риби силу!
— Ой, брехні вже повен дім!

Зараз мамі розповім!

ХРУЩ
Раз забрався хрущ у кущик
Та й загув там якнайдужче.

Віл пита:
— Мій хрущик милий!
Ти гудеш чого щосили?

— Як чого? Бо так годиться!
Треба ж кожному трудиться.

— А за труд свій що ти маєш?
— Що я маю? Ще й питаєш!

Все моє, що є навколо:
Ліс, кущі, і луки, й поле,

Навіть річка і криничка —
Це вже, певно, не дрібничка!

Віл подумав: «Знаменито!
Ось почну і я так жити!»

Як прийшов додому волик,
То й загув біля стодоли

Отаким волячим басом.
Тут Матвійко біг тим часом.

Та як вигукне:
— Цікаво!
Нащо ці співочі вправи?

— Як то нащо? Так годиться,
Треба ж кожному трудиться!

— Як оце ти кажеш, воле,—

Годі співу! Гайда в поле!

Та й задав таку роботу,
Що віл змок увесь од поту.

Як скінчив, прибіг до саду:
— Дам хрущеві за пораду!

Та в кущі хруща не стрінув:
Хрущ той кущик вже покинув.

ТАНЦЮВАЛИ ГОЛКА Й НИТКА
Танцювали голка й нитка,
Голка — добре, нитка — бридко.

Голка вільно походжає,
Нитці — вузлик заважає.

Голка — перша, нитка — ззаду:
— Танцювать я з вами рада!

Голка ходить дрібно-дрібно,
Вслід і нитка непохибно.

Голка — верхом, нитка — боком,
Голка зирка одним оком,

Суне спритно, ловко, швидко.
— Що за голка! — шепче нитка.

Так обидві танцювали,
Поки все не позшивали!

СІРНИК
Сірник гордовито хвалився:
— Знайдіть-но такого сміливця,

Щоб ставивсь до мене нечемно

Тоді, коли зробиться темно.

Куди тому сонцю до мене,—

Світило ж воно тільки денне,
Я ж, людям вогонь даючи,
Запалююсь вдень і вночі!
— Добра звичка! —
Каже свічка.
Ще дужче сірник розхвалився:
— Від мене б весь світ запалився!

От зараз, погляньте-но, люди,

Що з річкою Віслою буде! —
Він річку спалити намислив,
Зайнявсь, розігнався до Вісли
Та й скочив у воду!.. І зник
Отой хвалькуватий сірник.
— От так річка! —
Каже свічка.

ЯЄЧКО
Було раз яєчко від курки мудріше.
Курочка й пестить його, і колише.
Та все блага: — Не мудруй занадто! —
А воно поради не хоче й знати.
Курочка квокче, ніяк не спочине,
А яєчко каже, що воно качине!
Курочка просить ласкаво та ніжно:
— Не трусися дуже, бо станеш несвіже!
А яєчко ходить, боками трусячи,
І всім говорить,що воно — гусяче!
Каже курка: — Яєчко легко розбити.
Побережись, щоб себе не згубити! —
А воно говорить, що то дурниця,
Бо шкаралупа тверда, як криця.
Каже курка: — Я висиджу з тебе курчатко! —
А воно тікає кудись на грядку,
Сіда на грядку, де зовсім пусто,
І каже всім, що воно — капуста!
Каже курка: — Не йди у місця небезпечні.
На вулиці зроблять із тебе яєчню! —
А воно на те відмовляє швидко:
— Хіба ж на вулиці є сковорідка? —
Каже курка: — Не лізь у гарячу воду! —
А воно на те: — Я терпляче зроду! —
Та й поспішило в окріп стрибнути
І в окропі зварилось круто!

СОМ
Жив у Віслі сом вусатий —
Знаменитий математик.

Кликав він на всю глибінь:
— Друзі, йдіть, кому не лінь!

Я лежу собі на дні —
Завдання роблю складні.

Я ділю, складаю, множу —
Все як є злічити можу!

Йшли до сома звідусюди
І питали: — Скільки буде?

І лічив сомище числа,
Аж гула навколо Вісла.

Раптом звідкись із глибин
Приплива нахаба-лин

І говорить:
— Пане соме!
Коли все тобі відоме,

Коли маєш мудру вдачу —
Розв'яжи оцю задачу!

Та скажи, чи зможеш ти
Нуль віднять від десяти?

Ворухнув сомище вусом:
— Полічити,— каже,— мусим!

То яка ж це вийде сума? —
Ліг на дно і дума, дума...

— Ну й задав задачу лин!

Десять буде?.. Чи один?

Мчать години в піні хвиль,
Сом посинів від зусиль.

Що за думка?! Що за гадка —
Нуль відняти від десятка!

Скільки ж буде? Одиниця?
Ні, не вийде! Не годиться!

Десять буде? Так, звичайно!
Ні, не буде! Почекай-но!

Лин глузує:
— От так штука!

Пане соме! Де ж наука?

Худне й худне сом від люті.
Вже всі цифри призабуті.

Встало сонечко гаряче,
Сом рахує, як не плаче.

Ще годин минуло кілька —
Він зробивсь худий, мов кілька.

Рідну Віслу кинув з горя,
Та й поплив лічити в море!

ВЕСНЯНЕ ПРИБИРАННЯ
Весна у квітні встала зрання:
— Ану, почнімо прибирання! —
Пішла вона в ліси й садки,
Заглянула в усі кутки.

Тут вітерець прибіг поспішно,
Здмухнув вже листячко торішнє.
З усіх доріжок і стежок
Повимітав брудний сніжок.

Лісовики, узявши щітку,
Росою землю миють швидко,
А хмари, линучи в блакить,
Дощами землю хочуть мить.

Дрібні хмаринки враз набігли
І так протерти сонце встигли,
Що аж дивуються усі
Весняній сонячній красі!

Лелека в небі побував,
Веселку там намалював,
А жайворонки й журавлі
Вже сіють квіти по землі.

Все зацвіло, засяло зрання —
І тим скінчилось прибирання!

ЦАПОК
Цап синочка умовляє:
— Йди по хлібчик, бо немає!

Цапеня біжить в містечко —
Аж стонога недалечко.

Затремтіло від тривоги —
І назад, дай боже ноги!

Цап уже чекав на ґанку,
Дав синочку прочуханку.

Добре вилаяв його.
— Ти чого тікав? Чого?

— Біг я, татку, од почвари.
Хто б це витримав? Ніхто!
В мене скільки ніг?
Дві пари!
А у неї — цілих сто!

Цап синочка умовляє:
— Йди по хлібчик, бо немає!

Знов синок біжить щодуху,
Раптом став, прищулив вуха.

— Гляньте — хустка на тину!

Краще я назад зверну!

Цап уже чекав на ґанку,
Дав синочку прочуханку.

Добре вилаяв його.
— Ти чого тікав? Чого?

Ось я палицю візьму! —
А синок на це йому:

— Знов мені немає віри...
І за що такі слова?!

В хустки — глянь! — ріжків чотири,
А у мене ж — тільки два!..

РАВЛИК
— Випни, равлику мій, ріжки!

Дам тобі я сиру трішки!

Каже равлик правду щиру:
— Я не їм ніколи сиру.

— Випни ріжки потихеньку,
Дам тобі ще й маку жменьку!

Равлик з люті вліз до хати,
Каже: — Годі жартувати!

— Випни ріжки, мій коханий,

Дам тобі ковток сметани!

Що робить в такій пригоді?
Як не гримне равлик: — Годі!

Сміх бере його дружину,
Все гукає без упину:

— Випни ріжки, кинь цю хатку!

Дам сорочку в білу цятку!

Бідний равлик занімів:
Вже нема у нього слів.

Вже терпіть йому несила.
— Прощавай,— говорить,— мила!

І, не кажучи нікому,
Потихеньку втік із дому.

Та йому тікати важко,
Бо на спині черепашка.

Лізе равлик по стежині,
Власний дім несе на спині.

Вигляда з віконця жінка
І весь час гукає дзвінко:

— Покажи хоч трошки ріжки,

Я сплету тобі панчішки!

І хоч равлик був безногий,
Став він тупать до знемоги,

Заховався в шкарлупині,
Мабуть, тупає й донині!

ОТАКА РОБОТА
Із друзями жаба кумка:
— У нас є чудова думка!
Анумо, риби, хором співати —
На хліб собі заробляти.—
Покликали рака риби,
Вдають, що співають ніби;
Жаби
Вторують їм
Так — аби;
І рак
Співа
Абияк.

Тут короп зітхає в тузі:
— І в мене є думка, друзі!

У нас до роботи хист —

Коли б збудувати міст! —

Та що ж, коли знову риби

Вдають, що будують ніби;

Жаби
Теж цюкають
Так — аби;
І рак
Руба
Абияк:

І рак розгнівився:
— Що то?!
Хіба ж це для нас робота?
Ще ж промисел є чудовий:
Давайте кувать підкови! —
Та що ж, коли знову риби
Вдають, що б'ють молотом ніби;
Жаби
Пристукують
Так — аби;
І рак
Б'є
Абияк.

Гукнули жаби тривожно:
— Так з голоду вмерти можна!

А щоб заробить на їжу
Та мати копійку свіжу —
Робота є до пуття:
Нумо шити взуття! —
Та знову вдавали риби,
Що чоботи шиють ніби;
Жаби
Теж порались
Так — аби.
І рак
Шив
Абияк.

Промовив нарешті лин:
— Є вихід у нас один!

Щоб гарно владнати справу,

Знову ходімо до ставу! —

Пішли.
Але, їм на шкоду,
Люди спустили воду.
Всі — в плач і ридати стали без тями.
— Заповнимо,—кажуть,— ставок сльозами! —

Та що ж, коли знову риби
Вдавали, що плачуть ніби;
Жаби
Теж хлипали
Так — аби;
І рак
Ридав
Абияк.