ДАРУНКИ ЗЕЛЕНОГО ДРУГА

Розділ   перший
ЛІСАМ —РОСТИ!

Полям — цвісти,
Борам — рости,
Щоб  так  було  довіку!
Марія Пригари

ТИСЯЧУ РОКІВ ТОМУ
Було це у давню давнину, майже тисячу років тому. З Києва виїздив пишний весільний поїзд: князь Ярослап Мудрий віддавав свою дочку Анну за французького короля.
Довгу путь треба було проїхати Анні Ярославні від Києва до Парижа — мало не через усю Європу. Не череп міста й селища стелився шлях князівні, а крізь гущавину безкраїх лісових хащ пролягав він. Ліс починався чи не одразу ж за міськими стінами. І здавалося — не було йому ні кінця, ні краю. Лише зрідка, поблизу якоїсь річки, траплялися невеликі села із клаптиками зораного поля довкола них, а за ними знову зеленіли ліси. Вряди-годи серед лісу траплялися поодинокі халупки лісовиків, і знов, куди не кинь оком, дика гущавина.
Річки протікали наче в зелених ущелинах. По обидва боки стіною стояв ліс. В річках кишіло всякої риби, в лісах — птахів і звірів. Лицарі та барони в околицях своїх замків полювали не зайців, а вовків, оленів, лисиць, ведмедів. Полювати, наприклад, можна було навіть там, де зараз знаходиться сучасний Берлін. До речі, сама назва цього міста пов'язана з лісом та його мешканцями: «бер» німецькою мовою означає «ведмідь».
Довго, дуже довго подорожувала Анна Ярославна зі своїм почтом. Через ліси, пущі, бори, діброви, гаї...
Зовсім інші краєвиди відкрилися б нам, якби ми вирішили мандрувати цим маршрутом сьогодні.
Хутко біжить поїзд і вдень, і вночі, а пасажир, стоячи біля вагонного вікна, бачить, як повільно пропливають міста, заводи-велетні, химерні промислові споруди, знову міста, передмістя, селища міського типу й села, зорані та засіяні поля, через які крокують сталеві опори електропередач. І тільки де-не-де промайне купка дерев або невеликий гайок. А там знову міста, заводи, поля...
З вагонного вікна не побачиш багато — перед тобою промайне тільки те, що пролягає обабіч залізниці. Інша річ літак — з височини все видно, наче на географічній карті. Подивимося в ілюмінатор і побачимо: не так то й багато тепер тих лісів. І річок поменшало — деякі геть повисихали. А як потрібні для людей і річки, і ліси. І повітря, якого ми не бачимо, бо воно зовсім-зовсім прозоре. Але воно є: без нього не було б нас, не було б нічого живого.

ЛІС-ТРУДІВНИК
Повітря, вода і ліс — дуже важливі складові частини природи. До того ж вони не лише співіснують одне поряд з одним, а й виконують спільну роботу на користь усієї природи. Ліс, повітря і вода начебто уклали між собою угоду про дружбу і взаємодопомогу. Вони працюють, як великий природний комбінат, де все злагоджено і на якому відходи одного цеху перетворюються на необхідну сировину для іншого.
Повітря, яке оточує нас і яким ми дихаємо, складається з різних газів та водяної пари. Про всі ці гази ми не будемо говорити. Нас цікавлять зараз лише два: кисень та вуглекислий газ.
Ось вуглекислий газ. Коли в повітрі його забагато, то стає важко дихати. Коли ж дуже багато, то дихати таким повітрям смертельно небезпечно.
А ось кисень люди звуть життєдайним газом. Вдихаючи повітря, людина вибирає з нього кисень, а повертає з видихом вуглекислий газ. Так само «дихають» і фабрики, заводи, машини — всі зроблені людиною пристрої, в яких щось згорає. Коли, скажімо, виплавляють чавун — спалюють високоякісне кам'яне вугілля. Під паровими казанами, щоб кипіла вода, горить знову ж таки кам'яне вугілля або газ. А під час згорання будь-яких речовин поглинається з повітря кисень і виділяється вуглекислий газ.
А скільки тепер на землі тих заводів! І всім їм потрібний кисень, і всі вони викидають у повітря вуглекислий газ. І було б, мабуть, нам непереливки, якби не ліс.
Ліс — це величезний природний цех, який на відміну від заводів, «ковтаючи» вуглекислий газ, віддає в повітря чистісінький кисень. Як ота чудова безвідмовна пральня, він ретельно очищає від бруду наше повітря.
Та не тільки в цьому його заслуга перед живим світом нашої планети. Він насичує наш повітряний простір, нашу атмосферу водою, без якої теж неможливе було б життя. Звичайно, дерева не виробляють води, вони висмоктують її з глибин землі своїм корінням. Висмоктують разом з поживними речовинами — різними мінеральними солями, розчиненими в ній. Солі дерева забирають собі — за їхній рахунок вони ростуть, а от воду випаровують через листя.
Випарувана листям вода потім знову дощами повертається в землю.
Звичайно, узимку ліси випаровують вологи менше, ніж улітку, вони дрімають зимовим сном. У повітрі в цей час волога береться з інших джерел. її приносять вітри з теплих країв. Та ще в сонячні дні у полі тане верхній шар  снігу, парою піднімаючись у повітря. І знову випадає снігом. Сипле він однаково і над лісом, і над полем.
А прийшла весна — і бурхливі потоки талої води прямують з поля, потрапляючи врешті-решт у річки. Якщо взимку снігу було багато — талої води теж буде багато. Та так багато, що річки вийдуть з берегів. А надто, коли весна приходить раптово, коли різко настає потепління. Тоді водою заливає озимі посіви, села. Народне господарство зазнає великої шкоди.
Але хоч би скільки багато було води навесні, вона незабаром спадає, річки виносять її в море, а самі міліють, і навіть, буває, зовсім пересихають.
А от у лісі сніг тане набагато повільніше, ніж на відкритих місцях. І вода тут неквапом просочується в грунт, щедро зволожуючи його. А напоївши землю, маленькими підземними струмочками стікає в річки. І тоді ніяких повеней не буває. Ліс і влітку по-господарському порядкує вологою. І тому в тих краях, де є ліс, річки не виснажуються, не пересихають навіть у спекотливу пору року.
Отож, як бачиш, ліси мають величезне значення для підтримання рівноваги в природі. Там, де багато лісів, чистіше повітря, повноводніші річки, там не буває руйнівних повеней.

СКРІЗЬ І ВСЮДИ
Людина з'явилася на Землі дуже давно, і протягом неймовірно довгого часу вона пристосовувалась до природи. Минали незліченні тисячоліття, наші далекі пращури набували досвіду. І ось нарешті вони навчилися пристосовувати природу до своїх потреб. Настав час, коли людина подумала, що з природою можна робити все, що завгодно. І... помилилась.
Вчені дали назви окремим періодам історії людського суспільства за тими матеріалами, з яких людина виготовляла знаряддя праці. Був кам'яний вік — коли знаряддя робили з каменю, був бронзовий — людина тоді вперше онолоділа металом, поки що м'яким, його легко було купати, обробляти. Потім настала черга заліза. Та завжди
однаково людині потрібна була деревина. І людина рубала дерева — кам'яною сокирою, бронзовою, залізною. Потім, уже в близькі нам часи, почала спилювати пилкою. З розвитком техніки легшою ставала робота лісорубів. А дерева росли, як завжди, дуже повільно.
Люди мали потребу в деревині. Скрізь і завжди. І в сиву давнину нашим пращурам потрібне було житло — вони рубали дерева і будували собі курінь або хижу. Треба було зігрітися — зігрівало вогнище. На вогнищі готували обід. І тут виручало хай навіть сухе дерево. Візок улітку, сани взимку, човен, щоб пливти по річках,— усе це виготовлялось із деревини. З неї ж робили меблі і посуд, діжки для води та припасів на зиму, дитячі іграшки. Паркан, який захищав двір від непроханих гостей, списи і стріли, соха, якою орали поле,— на все це брали деревину.
А щоб сіяти жито, пшеницю, наші предки випалювали великі ділянки лісу.
З'являлися міста — і їх на перших порах будували з дерева. І невеличкі зрубні оселі, і великі князівські палати. Деревом вистеляли вулиці. Для захисту від ворогів зводили довкола міста стіни з величезних дерев'яних паль, з дерева будували так звані богатирські застави.
Минав час, спливали віки. Будівничі навчилися зводити великі багатоповерхові будинки. Над селищами та містами піднялися високі вежі та дзвіниці. Кам'яні та дерев'яні. Дерева було вдосталь навкруги, а камінь доводилося інколи привозити здалека. От будівничі й надавали перевагу дереву.
Рубали ліс.
І ще його рубали, щоб плавити метал. А потім, коли винайшли парову машину, кидали в топки паровозів та пароплавів.

ТАМ, ДЕ ПОВИРУБУВАЛИ ЛІСИ
Спочатку здавалося, ніби лісу — сила-силенна, стільки, що його вистачить назавжди, як не рубай.
Щоправда, і в давнину були мудрі люди, які застерігали:
—    Зупиніться, люди! Лихо нам буде, коли повирубуємо ліси...
Та на ці перестороги, на жаль, ніхто не зважав.
От і поріділи наші ліси, от і здається нам, коли ми озираємо нашу Землю з ілюмінатора літака, що надто багато тепер на ній «лисин»...
А тим часом уже наші прапрадіди помітили, що клімат на Землі чомусь почав змінюватись.
—    Колись у березні щука-риба лід хвостом розбивала,— бурчали сиві люди.— А тепер і в квітні холодно...
—    Мабуть, сонечко на нас розгнівалося,— зітхали старі бабусі.— Світить, та не гріє...
І в словах тих була гірка правда. Так, весни почали запізнюватися, бо не стало лісів, які раніше заступали шлях холодним весняним вітрам. А в колись квітучі краї влітку дедалі частіше почали навідуватись люті суховії. Масна земля від їхнього подиху стає твердою, як камінь. Жовкнуть, сохнуть ще не дозрілі посіви. Гине приречена на голод худоба. І тут винне оте безлісся...
А мешканцям гір і узгір'їв загрожує інше лихо: снігові лавини. Страшна це річ! Величезна снігова гора зривається з місця і мчить у долину, змітаючи все на своєму шляху. Цілі селища, буває, гинуть під снігом.
Горянам завдає шкоди ще одна грізна стихія, яка зветься селем. Народжується сель, коли над вершиною прокотиться велика злива. Тоді виходять з берегів гірські ручаї та річки, і їхні води, підхоплюючи все, важким чорним потоком сунуть униз.
Щоправда, і снігові лавини, і селі сповзали з гірських вершин ще в прадавні часи, навіть тоді, коли не було людини. Та нині ці грізні стихії, на жаль, частіше почали нагадувати про себе. Поменшало лісів, менше перепон стало на їхньому шляху...

ВЕЛИКА РІВНОВАГА
Отже, ліс треба берегти. Обов'язково треба! Зникнуть ліси — зміліють ріки, загинуть звірі, риба, зміниться клімат. Земля перетвориться на пустелю...
Щоб такого не сталося, у всьому світі зараз провадиться боротьба за збереження рівноваги в природі. Адже в природі все взаємопов'язане: і рослинний, і тваринний світ. Учені різних країн нині особливу увагу приділяють науці, що зветься екологією, котра якраз і вивчає ці зв'язки. Учених, наприклад, цікавить, як залежить життя птахів від життя комах, як комахи залежать від річок та ставків, рослини — від грунту, грунтові води — від лісів, ліси — від діяльності людини. Тобто екологія вивчає всі складні відносини у великому домі, що зветься планетою Земля.
Коли вдуматися, то можна зрозуміти, що не випадково ялиновий ліс зовсім не схожий на березовий гай. В березовому гаю між деревами зеленіє трава, багато там і квітів. Погойдуються на тоненьких стеблинках дзвоники, червоніють маки, полуниці. В берези тонке і тендітне листячко. Воно не заслоняє сонячного проміння. От і ростуть тут квіти та ягоди.
В ялиновому лісі ми не побачимо ні трав, ні квітів, бо в затінку від густого лапатого гілля їм бракує сонця. Натомість там залюбки росте мох, вкриваючи землю темно-зеленим, неначе оксамитовим, килимом. А на ньому червоніють не маки, не полуниці, а голівки грибів-мухоморів.
Нелегко розібратися, хто з ким у природі ворогує, хто з ким приятелює, що кому корисне, а що — шкідливе.
Чи можна, скажімо, саджати поряд дуб і граб? Обидва — красені, і який гарний був би отакий змішаний ліс! Та подібне сусідство вкрай небажане. Дубово-грабових гаїв ви ніколи не побачите. Річ у тому, що дуб зростає повільно і потребує багато сонячного світла. А граб росте значно швидше. Опиняться вони поряд, і граб заступить красеню-дубу сонце. Тоді дуб у затінку спочатку уповільнить свій ріст, а потім і зовсім загине.
Ось симпатична мешканка лісу — білочка. Друг вона деревам чи ворог? Білочки дуже люблять зерна соснових шишок. Для них це найсмачніші ласощі. Здається, що, споживаючи насіння сосни, білочки завдають лісові шкоди. Та насправді це зовсім не так. Коли білочка вилущує шишку, чимало зерняток вона розкидає по землі. Опинившись у грунті, зерна проростають. Дуже часто саме так
вони потрапляють на галявини, де дерева вирубані чи посохли. Минає час, і на тому місці з'являються юні пагінці. Отож виходить, що й білка сприяє відродженню лісу, допомагає підтримувати природну рівновагу, або, як кажуть учені, екологічний баланс.
У рослинному світі склалися певні взаємини: ми вже бачили, що ялиновий ліс приятелює із мохами, а березовий гайок — із квітами. Складні стосунки і поміж квітів. Кожен, хто любить квіти, знає: в одну вазу не можна ставити букет із троянд і гвоздик або з тюльпанів і конвалій. І, здається, нема таких квітів, які б довго жили в одній воді з маками. Це не випадково: деякі квіти виділяють згубні леткі речовини. Виділяють їх у повітря, а буває, що й у воду. Але трапляється, що одна рослина подовжує життя іншій.
Ось хоча б такий дослід. Поставимо в різні посудини з водою два букети тюльпанів. В один встромимо гілочку туї і кілька днів не мінятимемо в склянках води. В тій, де стоять самі тюльпани, вода покаламутніє, стеблини почнуть гнити. А там, де буде туя, вода лишатиметься чистою і тюльпани стоятимуть довше: туя виділяє речовину, що вбиває бактерії, які спричиняють гниття.
Коли ми уважно придивимося до навколишнього світу, то зрозуміємо, що природа — це величезний злагоджений механізм, у якому всі складові частини тісно й розумно переплелися між собою. Поруш якусь ланку, і настане розлад у роботі цього механізму, працюватиме він з перебоями, і, якщо цих порушень буде багато, може статися непоправне лихо. Тому нам треба боротися за велику рівновагу в природі.
Ліс — це невід'ємна, найістотніша складова частина природи. І ми вже значною мірою відчуваємо наслідки неощадливого ставлення до нього наших предків.
Але чи можемо ми нині дати лісові цілковитий спокій, тим більше, що зараз обходимося без деревини там, де не могли обійтися наші діди й прадіди? Відмовилися ми, наприклад, від використання її на залізничному транспорті, в сталеливарному виробництві. В містах уже давно не опалюють будинків дровами. Та й у селах значною мірою   користуються   викопним   паливом.   Дедалі   менше деревини йде на будівельні майданчики: її замінюють цегла, бетон, метал та інші матеріали. Це все так, це добре. Та подивись навколо — і ти побачиш безліч виготовлених з деревини речей. А скільки ще оточує тебе всяких предметів, про «лісове» походження яких ти, можливо, навіть не здогадуєшся!
Про деякі з них ми зараз розповімо тобі, і тоді ти зрозумієш, що без деревини нам поки що ніяк не обійтися.

Розділ другий
ВСЮДИСУЩА ДЕРЕВИНА

Що   ми   посадимо, Садячи ліс?
Самуїл Маршак

МУЗЕЙ ПРОСТО НЕБА
Пригадай улюблені книжки твого дитинства, казки, на сторінках яких намальовані дерев'яні будиночки та палаци, прикрашені різьбленням і розмальовані яскравими фарбами.
У казках багато вигадки — на те вони казки. Але оті дерев'яні споруди не вигадані. В нашій країні, там, де багато лісів, особливо на півночі Росії та в Карпатах, колись зводили саме такі будівлі. З овальними або гостроверхими дахами, з гарненькими галереями та різьбленими ґаночками й віконницями. Золоті руки були в тих людей, що прикрашали рідну землю дерев'яними спорудами. І люди ті були справжніми митцями!
З давніх-давен людина будує собі оселю з деревини, і не лише тому, що дерева ростуть майже скрізь. Деревина до того ще й чудовий будівельний матеріал. Помірно тверда і помірно  м'яка вона  досить  легко  піддається обробці — деревину можна пиляти, рубати, стругати, різати, довбати, свердлити. Вона може бути гнучкою, а може й витримувати великі навантаження. Тримається на воді і не пропускає вологи.
Люди, які обробляли деревину, не лише спритно володіли сокирою та рубанком. Майстри-теслярі добре знали дерево. Знали, з якої колоди класти стіни, яким деревом крити дах, що використати на колони та ґанки, що взяти для різьблених віконниць. Будували без жодного цвяшка.
Із покоління в покоління, синам та онукам передавали свій досвід.
І вигадували все нові й нові прикраси.
А одного разу невідомий майстер вирізав з дерева зображення казкової птиці. З людським обличчям, з оперенням павича. І назвали люди цю птицю сирин. Злетіла вона до майстра, може, у сні, а може, у мріях. На довгі роки оселилася ця фантастична птиця в дерев'яній архітектурі нашої країни. Поряд з нею вмостилися на гостроверхих дахах вирізані з дерева коники, а над дверима та вікнами — мавки...
Потім хтось здогадався розфарбувати дерево. І воно заграло різнобарв'ям кольорів, майстрові на славу, людям на радість.
А чи ж уціліли дерев'яні споруди, зведені колишніми майстрами? Так, уціліли, хоча й небагато. І держава дбає про них, охороняє як пам'ятники народного зодчества.
У кількох містах нашої країни просто неба створені музеї народного побуту. Є такий музей і в столиці Радянської України — Києві. Сюди звозять найкращі витвори дерев'яного зодчества минулих років, і серед них — прикрашені різьбленням будиночки, схожі на ті, з якими ти вперше зустрівся на сторінках казок.

НА БУДІВЕЛЬНОМУ МАЙДАНЧИКУ
Сучасні будинки у великих містах найчастіше зводяться з матеріалів, яких раніше не було. Наприклад, із залізобетонних панелей.
Якщо ти живеш у такому місті, то, певно, бував на будівельному майданчику або, може, проходив повз нього. На майданчик весь час приїздять вантажні машини. Розвантажилась одна, на її місце приїхала друга. Здається, що вони привозять величезні деталі іграшкового «конструктора» для дітей-велетнів. Насправді це готові частини майбутнього будинку. На спеціальних заводах одразу виготовляють стіни, стелі, покрівлю. У стінах вже готові прорізи для майбутніх вікон та дверей, отвори для труб водопроводу та центрального опалення.
Коли панелі привозять на будівельний майданчик, кожну по черзі підхоплює підйомний кран і переносить на точно визначене місце, де на неї вже чекають монтажники. Швидко монтують вони із залізобетонних панелей дім.
Нарешті, стіни зведено, настелено дах. Тепер у прорізи треба вставити вікна, двері, настелити паркетом підлогу. А щоб між підлогою та стінами не було шпарин, на місце, де вони стикуються, кладуть довгі фігурні дерев'яні рейки — плінтуси. От в основному і все, що тепер роблять з дерева для будинків.
Вікна та двері, паркет і плінтуси виготовляють на деревообробних комбінатах. Цікаво було б побувати на такому комбінаті. В його цехах стоять машини-автомати. Швидко і вправно вони працюють! Одна розпилює дошку впродовж, друга нарізує з неї короткі бруски, третя надає їм певної геометричної форми — залежно від того, що з них робитимуть: вікна, двері чи щось інше.
Однак, щоб менше вирубували дерев для потреб будівництва, вчені винайшли замінники деревини — пластмаси. Вони легші за деревину, їх не треба пиляти та стругати. На заводах їх одразу штампують, відливають потрібної форми. А перед тим до пластмаси додають барвники. Отже, і фарбувати не треба. До речі, деталі, зроблені з цих матеріалів, не гниють і не іржавіють. Вік вони мають довгий. Що ж роблять з пластмаси? Лінолеум для підлоги, плінтуси, поріжки, підвіконня. З неї зроблені й блискучі поруччя на сходах та балконах — червоні, жовті, сині.
Уяви собі, скільки дерев завдяки пластмасам залишилося жити в лісі!
Але в районах, де багато лісу, де рубка дерев дозволена законом, люди й тепер охоче зводять дерев'яні будинки, теплі й затишні. Та не тесля-одинак з сокирою й рубанком у руках споруджує їх. Існують і на цей випадок заводи, що виготовляють готові панелі — не залізобетонні, а дерев'яні: стіни, підлоги, стелі.
Сучасні будівничі часом також прикрашають споруди різьбленням. Відроджують мистецтво, яке їм заповіли прадіди. І поєднують минуле з сьогоденням. Вдало поєднують. Всередині — електрика, центральне опалення, радіо, телевізор. А зовні? Стоять будиночки, схожі на дерев'яні теремки, що неначе прийшли до нас із улюбленої казки.

МЕБЛІ В ДОМІ
Ось у новий дім в'їжджають новосели. Кожен привіз своє майно. У різних людей і речі різні. В одного багато книжок. Дивись, які товстелезні! Мабуть, господар їхній дуже вчена людина. Інший кохається в картинах. їх стільки, що на всі стіни вистачить! А якась літня жінка обіруч тримає горщик з фікусом.
В різних людей — різні уподобання. Проте які б не були в них смаки, що б вони не полюбляли, всі привозять меблі. Без них не обійтись.
Щоправда, не у всіх меблі однакові, В одних нові, допіру з магазину. Вони навіть схожі. Мабуть, з однієї фабрики. Хоч би не переплутати, де чиї!
А дехто привіз меблі зовсім старі, зроблені багато років тому. Може, п'ятдесят, а може, й усі сто. Є простенькі, а є й розкішні, прегарні. Наприклад, крісла, в яких ніжки схожі на лев'ячі лапи, а спинки прикрашені хитромудрими візерунками. Або буфет, на дверцятах якого майстерно вирізьблені грона винограду, яблука, квіти...
Різняться меблі не лише за віком і формою, а й за матеріалом, з якого їх зроблено. З дешевого дерева й меблі найчастіше дешеві, прості. А ті крісла та буфети, про які ми щойно згадували, зроблені з найдорожчих порід. Вони мають свої назви, наприклад:  «червоне» дерево, «чорне».
До коштовної деревини належать, наприклад, карельська береза і дуб. В дуба надзвичайно міцна й тверда деревина. Дуб, що довго пролежав у воді під шаром піску та мулу не тільки не гниє, а стає ще міцнішим. Він має назву «морений дуб». З нього виготовляють найкоштовні-ші меблі. Відполірований,   він блищить,   неначе дзеркало.
Коли ми говоримо про березу, уявляємо собі тонку білокору красуню. Проте є різні породи цього дерева, і не в усіх кора біла. У так званої «кам'яної» берези вона темно-сіра. В «залізної» — фіалково-чорна. Та найдорожча карельська береза. Вона знаменита не кольором кори, а текстурою. Текстурою називають природний малюнок, утворений волокнами деревини. Інколи навіть здається, що його намалював талановитий художник. Карельську березу природа розмалювала дивовижними візерунками: промінцями, зірочками та вузликами різноманітних відтінків жовто-брунатного кольору. Коли карельську березу відполірувати, вона аж сяє, ніби світиться зсередини. Найкоштовніші меблі колись робили з карельської берези, з мореного дуба та чорного і червоного дерева.
В наші часи дуже красиві меблі виготовляють із нових дешевих матеріалів, лише вкриваючи їх зверху тонким шаром дорогої деревини.

З ВІДХОДІВ ДЕРЕВИНИ
Є прислів'я, і ти, мабуть, знаєш його: «Ліс рубають — тріски летять». А таки летять! Там, де рубають ліс, лишаються не тільки тріски. Коли лісоруби повалять дерево, вони обрубують його гілля. Уявляєш, скільки там хмизу? Його треба кудись подіти, щоб не захаращувати ліс. Може, спалити? І на лісопильнях, куди звозять колоди дерев, ростуть гори тирси й кори. Може, і їх палять?
Колись так і робили, поки не додумалися, що з цього «непотребу» можна виготовляти корисний матеріал. Зветься він пластиком. Так, пластик з подрібненої деревини.
Інженери придумали машини, на яких деревні відходи дрібно розмелюють. Потім це «мливо», щоб воно було м'якше, просочують смолою і спресовують.
Плити з подрібненої деревини все частіше можна бачити на будівельних майданчиках. Наприклад, замість того, щоб кілька дощок припасовувати одна до одної, з пластикової плити одразу вирізують готові двері. Швидко і вигідно. Отже, знов бачиш: не одна сотня дерев, з яких треба було б зробити двері для нових будинків, залишилася рости в лісі.
А скільки меблів виготовляють зараз із деревних пластиків!
Ти можеш не повірити, скажеш, що ці меблі — з суцільної деревини, бо мають гарну текстуру.
Справді, поверхня меблів вкрита тонким шаром суцільного дерева, іноді таким тонким, як папір. Дорогі меблі так прикрашають тонким шаром мореного дуба, карельської берези або червоного дерева. Уявляєш, скільки найцінніших дерев врятовано в такий спосіб?
Іноді пластикову плиту вкривають папером, розмальованим «під дерево». Вкривають плити і плівками, виготовленими на хімічних заводах. І вони зовні схожі на дерево.
Ще в меблях використовують фанеру.

ФАНЕРА ЗВИЧАЙНА і НЕЗВИЧАЙНА
Бідолаха фанера, зовсім вона непоказна. Хіба хто поставить на видноті фанерний ящик? Тому-то й роблять із фанери тільки задні стінки меблів.
Виготовлення звичайної фанери — справа нескладна. Дерево ріжуть на тонкі листи і склеюють їх один з одним. Це просте виробництво люди опанували здавна.
З кожним роком з'являється все більше нових сортів цього легкого і дешевого матеріалу. І тепер із фанери виготовляють стільки різних виробів, що про всі й не розповісти. Хіба що про найцікавіші.
Наукові станції «Північний полюс» дрейфують у льодах далекої Арктики. Там, серед льодових торосів і снігових полів, стоять маленькі пересувні збірно-розбірні будиночки, в яких живуть відважні полярники. Навкруги одвічні сніги, у небі — химерні спалахи північного сяйва, і холоднеча, страшні морози. Тим часом у пересувних будиночках тепло й затишно. їхні стіни зроблено із спеціального сорту фанери, і мають вони важливу особливість: не випускають тепла і не впускають холоду.
А чи доводилося тобі чути про маленькі «У-2» — літаки нічної бомбардувальної аізіації, які уславилися під час Великої Вітчизняної війни? На їхнє будівництво також брали фанеру. Виявляється, фанера — ще й бойовий матеріал!
Легкі маленькі літаки — спортивні, санітарні, сільськогосподарські — й зараз роблять з фанери. Є фанера, яка не боїться вогню. Для цього досить вкрити звичайну фанеру тонким шаром азбесту.
Азбест схожий на повсть. Від нього легко можна відщипнути пухкий шматочок. Здається — піднеси сірника, і шматочок спалахне. Але це враження хибне: азбест не горить. Фанерою, вкритою азбестом, облицьовують внутрішні стіни на кораблях та на літаках — там, де пожежа страшніша, ніж у звичайному будинку.
Ось які незвичайні властивості у звичайної фанери.
Фанера має ще й «родичів» — деревні шаруваті пластики. Шаруваті тому, що вони, як і фанера, зроблені з окремих шарів деревини, просочених особливими хімічними рідинами, а потім спресованих між собою.
Є різні сорти шаруватих пластиків. І використовують їх в різних галузях. Є пластики з цього роду-племені, що служать людям там, де потрібні і велика міцність, і водо-тривкість. Виготовляють його з тонких березових листів, між якими прокладають бавовняну тканину і металеву сітку. З такого матеріалу будують легкі судна та різні гідроспоруди. І їм ніяка іржа не страшна!
Один із сортів шаруватого пластика називають фане-ритом. Його використовують для личкувальних робіт на мебльових фабриках. А ще з нього роблять зубчасті колеса, втулки, підшипники та багато всяких інших деталей для машин.

КАМ'ЯНЕ ДЕРЕВО
Багато всяких дерев у наших лісах, і різняться вони не тільки тим, що одні — листяні, а інші — хвойні, одні ростуть на півночі, інші — лише на півдні, що різної форми та кольору їхнє листя й глиця, не однаково забарвлена кора.
Є ще одна відмінність: одні породи дерев — тверді, наприклад, дуб або самшит, інші — м'які, це береза, вільха, осика, тополя. І зустрічаються дерева м'якої породи частіше, ніж твердої. А шкода, краще було б навпаки. З твердої деревини можна зробити значно більше корисних речей, ніж з м'якої. І споруди з неї живуть довше.
І ось учені винайшли спосіб перетворити будь-яку деревину на матеріал такий твердий і міцний, що ним замінюють навіть метали. Цей матеріал — суцільна пресована деревина. Один її сорт навіть зветься «кам'яним деревом».
Як її виготовляють?
Деревину, навіть м'яку породу, просочують спеціальними хімічними речовинами. Потім, при високій температурі і під великим тиском, пресують. Деревина ущільнюється, і з неї можна робити, як із металів, різні деталі до машин. Зроблені з пресованої деревини, вони справно працюють протягом років. Цей матеріал не подарований нам природою, а створений людиною, ученими, які поліпшили природні якості деревини.

СИН РОСЛИННОГО СВІТУ
Книжку, яку ти зараз читаєш, надруковано на папері. Усі книжки, журнали і газети друкуються на папері. І зошити також паперові. Це знає кожний, навіть малюк.
А чи знаєш ти, що папір — рідний син рослинного світу? Навіть назва «папір» походить від назви однієї рослини — єгипетського папірусу. В далекому Єгипті, на берегах ріки Ніл, зеленіють цілі зарості його. Кілька тисячоліть тому стародавні єгиптяни виготовляли із стебла цієї рослини матеріал для писання. То був один з уславлених попередників паперу.
У деяких країнах, також у давнину, писали на листі пальми, банана. Звичайним чорнилом можна писати і на листі фікуса. А наші пращури — слов'яни, які жили майже тисячу років тому, писали листи на корі берези. Ці листи звуться «берестяними грамотами». Замість «я надіслав тобі листа» адресата повідомляли: «Я надіслав тобі бересту».
Тепер усі пишуть на папері. Папір виготовляють із деревини.
Як переказують, винахідником паперу був китаєць Цай Лунь, що жив понад півтори тисячі років тому.
Щоб зробити матеріал для писання, Цай Лунь додумався розтерти у ступі подрібнені шматочки бамбука та шовковиці, одержавши таким чином деревне борошно. Висипав його у невеличкий казанок, додав туди вапна, залив водою і кип'ятив, аж поки вариво не перетворилося на кашку. А тоді висипав його на шовкове ситечко і вистелив тонким шаром. Вода поволі стікала, а кашка ставала тонесенькою плівкою, схожою на повстинку.
Цай Лунь обережно поклав її на дошку, притиснув зверху другою, щоб вичавити рештки води. Потім плівку висушив.
Схожа на повстинку плівка була папером.
Протягом тривалого часу папір виготовляли тільки в Китаї. Потім почали робити його в Японії та в Кореї — сусідніх з Китаєм країнах. І робили, як і Цай Лунь, із дерев'яних цурочок. Тому і звемо ми папір сином рослинного світу.

ЗНОВ ІЗ ДЕРЕВИНИ
Папір із Китаю або з Кореї чи Японії нелегко було привозити в Європу. І на той час тут писали на пергаменті. Так називали цей матеріал на честь стародавнього малоазійського міста Пергама, в якому його винайшли. Виготовляли пергамент з телячої або козиної шкіри. її шкребли та чистили, потім відбілювали. І писали так, як ми зараз пишемо на папері.
Минав час. Людей, які вміли читати й писати, ставало дедалі більше. Збільшувався й попит на книжки. Сусідні держави складали поміж собою угоди, різні державні документи. Та й приватні особи все частіше надсилали один одному листи. І для всіх, хто хотів читати й писати, пергаменту не вистачало. До того ж пергамент коштував чималих грошей. Щоправда, наші прадіди писали на бересті, вона була незрівнянно дешевшою, але багато на ній не напишеш...
Нарешті і в країнах Європи почали виготовляти папір. Не,з деревини, а з ганчір'я. Робили такий папір і в нашій країні. Коли їхати із Києва до Львова по шосе, машина промчить повз невеличке місто Буськ. Старовинне це місто. Було воно колись столицею Буського князівства. Та про князів давно вже ніхто й не згадує, а про місто Буськ знають усі, кого цікавить історія паперу. 1546 року в ньому була заснована перша паперова фабрика на Україні, або, як тоді казали, «папірня». А 1576 року на річці Учі під Москвою був побудований перший у Росії «паперовий млин». Паперові млини будували на узбережжі річок. Як і на справжніх млинах, колеса машин, що перемелювали ганчір'я, рухала вода.
А з часом на папір уже ганчір'я не вистачало. І ось французький учений Реомюр звернув увагу на те, що оси будують свої гнізда з матеріалу, схожого на папір. І заходився вивчати осині стільники. Вони, як виявилося, були склеєні з тонесеньких волокон деревини, зцементованих слиною цих, як бачиш, кмітливих комах. І тут згадали про Цай Луня...

ЩО ТАКЕ ЦЕЛЮЛОЗА
Усе на світі з чогось складається. Навіть прозора вода — з водню і кисню. А що вже говорити про дерево — непрозоре, тверде. Виросло воно з маленького зернятка або жолудя, а стало он яким великим.
До складу деревини входить сила-силенна різних речовин. І серед них — целюлоза. Кора, стовбур дерева, його коріння, листя й глиця — усе це складене з малесеньких клітин. Як дім із цегли. А стінки тих клітин утворені з целюлози.
Без целюлози не обійтися на багатьох виробництвах. Наприклад, на целюлозно-паперових комбінатах, де роблять папір.
Уяви собі ланцюжок, окремі ланки якого зроблені з цукру, а решта — із скла або з будь-якого металу. Якщо покласти ланцюжок у воду, він швидко розпадеться. Ланки з цукру стануть солодкою водичкою, розчиняться в ній. А скло або метал залишаться собі такими, якими завжди були.
Щось схоже відбувається з деревиною, коли з неї виготовляють целюлозу. Існує рідина, що в ній, як цукор у воді, розчиняються всі складові частини деревини. Крім целюлози. Зветься ця рідина варильним розчином. У ній деревину проварюють і фільтрують крізь металеву сітку. Варильний розчин разом з усіма розчиненими в ньому речовинами стікає, а на сітці лишається чиста целюлоза.

АРКУШІ ТА РУЛОНИ
Целюлоза та деревна паперова маса і є найголовнішими складовими частинами паперу. Добувають усе це з деревини у спеціальних апаратах. Дерев'яні колоди розм'якшують певними розчинами, «перемелюють» на «кашу», а потім додають деякі речовини. Ось додали каніфольний клей. Це щоб не розпливалися на папері чорнило або фарба. Щоб папір був міцний, вносять певні смоли, які начебто «цементують» його. А біла глина, що зветься каоліном, або крейда роблять папір білим, непрозорим, лискучим. Коли треба, щоб папір став кольоровим, додають барвники. І все це ретельно перемішується машинами. А далі однорідна маса виливається рівним шаром на металеву сітку. Це вже майбутній папір. Сітка поволі рухається, і вода стікає крізь дірочки в ній. А щоб швидше обезводнити папір, під сіткою встановлені пристрої, які відсмоктують воду.
В кінці машини міститься сушильний пристрій. Тут папір остаточно висихає.
А далі? Далі вже інша машина змотує готовий папір у рулони або розрізує його на аркуші.
Так народжується звичайний папір. Так народився і той, на якому надруковано книжку, що ти її зараз читаєш.
Щоб виготовити папір, треба затратити багато часу і праці. Пам'ятай про це, коли читаєш книжки, зокрема свої підручники. Бережи їх!

У ТЕБЕ ВДОМА
Ну, а що в тебе вдома є з паперу?
У книжковій шафі та на книжкових полицях стоять книжки. На твоєму столику лежать підручники й зошити. В шухляді письмового столу — папір і конверти для листів. У буфеті, поряд із посудом,— паперові серветки...
А в гардеробі що є паперового? Сьогодні поки що немає. А завтра, післязавтра, можливо, через рік, щось таки з'явиться. Вже існує м'який, еластичний папір, з якого почали виготовляти білі паперові халати для лікарів. І можна сподіватися, що з'явиться й одяг, виготовлений із паперу.
А тепер гляньмо в холодильник. Може, там щось знайдемо. Справді, пакетики, в яких зберігаються молоко і кефір, зроблені з паперу, просоченого парафіном, а зсередини вкритого тоненькою поліетиленовою плівкою. З такого ж паперу і скляночки, що з них ти не раз їв морозиво.
Від холодильника ми підійшли до столика, на якому стоїть радіоприймач. Столик зроблено з подрібненої деревини, а вкрито його папером, розмальованим «під дерево». А сам приймач, здається, можна обм