Увага!

На сайті містяться лише старі книги, та це не скасовує авторського права. Усі матеріали на нашому сайті розміщено виключно з метою ознайомлення. Після прочитання книги, ви зобов`язуєтеся видалити її зі свого комп`ютера.

Втім, деякі примірники можна придбати у букіністів, які співпрацюють із "Читанкою". Щоб знайти їх, наберіть у пошуку слово "придбати"

ВАМ,
ДІВЧАТА І ХЛОП'ЯТА,
КНИЖЕЧКА ДО СВЯТА!

ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!

Календар «Дванадцять місяців» — найцікавіша книжка для школярів. Вона тобі розповість:
про найголовніші державні, міжнародні та релігійні свята;
походження назви «Україна»;
історію наших державних символів: герба, прапора, гімна;
видатних людей України;
природу рідного краю, всілякі дивовижі в світі рослин і тварин;
життя твоїх однолітків;
твій день ангела і що означає твоє ім'я.
А ще ти знайдеш тут багато інших пізнавальних, повчальних і просто веселих оповідань, казок, віршів, дотепів, загадок, завдань для кмітливих.
Календар «Дванадцять місяців» стане тобі у пригоді на уроках історії та українознавства, рідної мови та літератури, природознавства.


Любий читачу!
Щасливої і доброї хвилинки Ви торкнулися зором цієї улюбленої і добре знаної в Україні та в світі книжки, яка вже рівно сорок років прилітає до Вас на крилах рідного і милого українського слова й приносить із небес на землю дванадцять місяців, як лицарів-козаків і вірних побратимів.
Щасливої і доброї хвилинки Ви взяли в руки і відкрили цю гарну книжку, освітлену пречистістю Матері Божої — Покрови України, що благословляє Вас і всю Вашу родину на щастя, здоров'я, многії літа і прекрасну мандрівку чарівно-казковим садом материнської української мови.
Щасливої і доброї хвилинки Ви приймете з пречистого, як білий світ, лиця книжки небесне благословення і захист ангелів-хранителів, посієте коло новорічного порога яре зерно, повіншуєте-пощасливите любов'ю рідних і друзів і вирушите в захоплюючі мандри вільною землею України під блакитним небом із золотим сонцем у зеніті. На ясній дорозі Вас будуть зустрічати брати-місяці й відкривати свої тайни, бвьвони люблять Вас, як і Ви любиме їх, будуть вести Вас за руку через квітучу Весну, сонячне Літо, щедру Осінь і білосніжну Зиму і приведуть гуртом до новорічної шинки і веселого порога Нового року.
Щасливої і доброї хвилинки Ви прийдете з цією благословенною книжкою в рік новий, коли щад світом у двохтисячний раз зійде зоря народження Христа. Хай буде з Вами в цей урочий час Пречиста Мати, а в душі колоситься щедрий урожай з посіяних ярих зерен, якими Ви знову засієте рідну ниву.
Щасливої і доброї хвилинки підемо з Вами, любий читачу до порога третього тисячоліття, а нам у краю веселому світитимуть ясні зорі, й веселка небесна, і наша земна «Веселка», якій оце минає 65 літ. А тихі води скроплять росами наші стежки і дороги, щоб росли великими і щасливими діти України!
ЯРЕМА ГОЯН,
директор видавництва «Веселка», лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України



СІЧЕНЬ
Ой місяць січень кличе мороза
Морозить лиця, щипає носа

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В СІЧНІ:

1 січня — Новий рік
7 січня — Різдво Христове
14 січня — Святого Василя
19 січня — Водохреща
22 січня — День Соборності

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 січня — Новоріччя. В якому настрої зустрінеш новий рік, так і добудеш його. Це — родинне свято.
2 січня — Гната. В цей день забороняється прясти. Жінки роблять печиво, а дівчата — «павуки», різдвяні прикраси з соломи. Гнат — оберіг дому.
4 січня — Анастасії. В народі кажуть: «Скоро Настя на помості запросить три празники в гості». День роду-племені. Славлять матір.
6 січня — Свят-вечір, Багатий вечір, Багата кутя, Вілія. Це — одне з найурочистіших свят. Його відзначають напередодні Різдва. Готують кутю, дванадцять пісних страв. Хлопці ходять колядувати. Починаються зимові святки.
7    січня — Різдво Христове. Одне з найбільших християнських свят.
8    січня — Богородиця. Це свято особливо важливе для жіноцтва, оскільки пов'язане з Матір'ю Божою.
9    січня   —   Степана,   Стефана. Повинен бути морозний день, а тому кажуть: «Прийшов Степан — на ньому червоний жупан».
13 січня — Маланки, Меданії, Щедрий вечір, Щедра кутя. Зранку починаірїіу готувати другу обрядову кутю — піедру. Молодь ходить від хати до хати, співаючи щедрівки.
14 січня — Новий рік за старим стилем, Василя. Василь вважається покровителем землеробства.
17    січня — Богоявлення, або «бабин вечір». Кроплять хати свяченою водою.
18    січня — Голодна кутя, Голодний Свят-вечір. Готують третю й останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «голодною» тому, що з цієї пори і до наступного ранку люди говіли, себто не їли.
19    січня — Водохреща, Богоявлення, Хрещення Христове, Йордана. Це — третє, найбільше і завершальне, свято різдвяно-новорічного циклу. З ним пов'язують хрещення на Йордані Христа.
20    січня — Івана Предтечі, Хрестителя. В цей день виносять з хати хліб і сіль, що лежали на покуті від Багатої куті, і, розламавши на шматочки, годують тварин. Кажуть: «Іван Предтеча забрав зимові свята на плечі».
21    січня — Опанаса, Пів-Івана, Різдвяний день. У цей день працю вати гріх.
23 січня — Маркіяна. Його ще називають Грицем-літозазивачем: «Який день — таке й літо».
25 січня — Тетяни. Якщо вигляне сонце, то рано прилетять птахи з вирію, а коли сніжно, то дощи-тиме влітку.
31 січня — Опанаса. Переважно цей день буває холодним, а тому кажуть: «З Панасовими морозами жарти лихі», «На Опанаса-ломиноса бережи носа».

НОВИЙ РІК
Погас учора день,
Заплакав Рік Старенький;
Сьогодні розсвіло —
Сміється Молоденький.

Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.

Що дав Старенький Рік,
Те бачили і знають;
Що ж Молоденький дасть —
Сьогодні не питають.

І празникує люд,
Вигукує раденький:
«Прощай, Старенький Рік!
Здоров був, Молоденький!»
Леонід Глібов

ВЕСЕЛИЙ СНІГ

Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз
і довів його до сліз.

А веселі грали в сніжки —
сніг сідав їм на усмішки
і сміявся з усіма: —
Ой зима,
зима,
зима!
Оксана Сенатович

НІЧКА-НОВОРІЧКА

Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша в зимі!
Новорічка-чарівничка...
Поміркуйте-но самі:
На ялинках ця чаклунка
Скрізь запалює зірки
І найкращі подарунки
Нам кладе під подушки,
О дванадцятій годині

Похитнеться стрілка — скік!
І ми всі за мить єдину

Підростем на цілий рік.
Василь Моруга

ТРИ ПРАЗНИКИ В ГОСТІ
Найбільше свят, що позначені особливою поетичністю, припадає на січень. В одній з колядок мовиться:

Та прийдуть до тебе три празники
в гості:
Що перший же празник — святеє
РІЗДВО,
Що другий же празник — святого
ВАСИЛЯ,
Що третій же празник — святе
ВОДОХРЕЩА.

Першим і найбільшим святом вважається Різдво, котре припадає на 7 січня. За церковним календарем — це народження Ісуса Христа. А ще раніше наші пращури відзначали народини Сонця, в яке вони щиро вірували. Ввечері напередодні Різдва в кожній оселі готували 12 пісних страв, серед яких обов'язково мала бути кутя.
Оселю святково прибирали. На сволоках вивішували «павуків» та «їжаків» з соломи. Солом'яними прикрасами оздоблювали також вікна.
Біля покуття чи на столі ставили й дідуха — солом'яного снопа або спеціально виплетеного вінка з коловся. На Цикуті господиня робила кубельце із сіна. Тільки-но спадали перші сутінки, мама запрошувала одного із хлопчиків однести горщик з кутею на покуть. Хлоп'як зодягав виплетені з нагоди свята вовняні рукавиці і, взявши в руки обрядову страву, ніс її, приказуючи:

Несу кутю на покутю,
На зелене сіно, щоб бджоли сіли!

Менші братики й сестрички залазили під стіл і там квоктали. Це для того, щоб добре висиджувалися курчата.
А коли на небосхилі з'являлася перша надвечірня зірка, вся родина сідала за багатий стіл. Він справді був багатим — аж дванадцять різноманітних страв. Тому в народі цей вечір називали Свят-вечором, Багатим вечором, Багатою кутею, чи Вілією. Помолившись, першим брав миску з кутею господар, наповнював ложку зернами й тричі підкидав догори: скільки зернят прилипне до стелі, стільки в новому році буде приплоду, ще й стіжків у полі та роїв у пасіці. Починали й закінчували вечеряти кутею та узваром.
Після цього мати готувала пироги, які діти мали однести дідусям та бабусям, хрещеним і бабі-повитусі. Від хати до хати вже починали ходити хлопчачі колядницькі ватаги.
Другу кутю — Щедру — готували напередодні старого Нового року, себто 13 січня. Цей вечір називався Маланками. Коли смеркало, дівчата йшли щедрувати. До хати, як правило, не заходили: ставши біля вікна і попросивши дозволу, співали пісень, якими ушановували господарів.
Цього вечора так само готували кутю й різноманітні страви. Щоправда, вони вже не були пісними — тут і ковбаси, і холодець, і шинка. Від того й називали цей обряд Щедрою вечерею. Перед тим як сісти за стіл, батьки й діти запрошували до їжі Мороза. Виходили на ґанок або визирали у вікно і накликали:
— Морозе, Морозе, йди до нас кутю їсти! А коли не йдеш, то не морозь нашого жита-пшениці, всякої пашниці, а йди собі на чужі ліси й нетрища!
Опівночі, коли вже заступав Новий рік (його в народі називали ще й Василями), батько з сином виходили в сад, підв'язували фруктові дерева зробленими з дідуха перевеслами, а решту соломи спалювали.
Удос|іта хлопчики оббігали оселі рідних і сусідів, щоб засіяти їхні домівки зерном і привітати з Новим роком.
Наостанок надходив третій празник різдвяно-новорічної обрядовості — ВІдохреща, Водощі, або Йордан. У деяких регіонах 18 с|чня ввечері готували ще одну кутю — Голодну, або Бідну. Споживши страву, горщика виносили до воріт і розбивали. Діти тим часом вибігали на вулицю, стукали макогонами в хатні кути та тини й гукали:
— Геть, кутя, з покутя, йди на базар!
Наступного дня, цебто на Водохреща, на річці чи ставку робили з льоду хреста, обливали його буряковим квасом. Сюди згодом приходили церковні служителі, щоб посвятити воду. Вона вважалася вельми помічною од багатьох недуг.
Цим, власне, й завершувалися рідзвяно-новорічні празникування. Після цього вже не годилося співати колядок та щедрівок. По Водохрещах уже наступали кількатижневі м'ясниці. В цей час ще можна було співати пісень і справляти весілля. Після м'ясниць наступав найдовший і найсуворіший Великий піст. Про нього казали так: «Великий піст усім прижме хвіст».


ГОСПОДАРЮ Й ГОСПОДИНІ
Кутя   на Святий вечір

Очищену від луски пшеницю промити, зварити у воді до готовності. Перебраний мак залити окропом, залишити у закритій посудині на годину, після чого воду злити, мак старанно розтерти у макітрі, поступово додаючи киплячу воду, дрібно посічені підсмажені горіхи, родзинки і мед. Усе це змішати з охолодженою пшеницею.
400 г пшениці, 1 склянка маку, 1/2 склянки горіхів, 1/2 склянки родзинок, 1 склянка меду, 1/2 склянки води.


Колядки
НОВА РАДІСТЬ СТАЛА

Нова радість стала,
Яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна
Світу засіяла.

Де Христос родився,
З діви воплотився,
Як чоловік, пеленами
Убого повився.

Пастушки з ягнятком
Перед тим дитятком
На колінця припадають,
Царя-Бога прославляють.

Славим, Тебе, царю,
Небесний владарю,
Даруй літа щасливії
Цього дому господарю.

Цього дому господарю
І його родині,
Даруй долю, даруй волю
Нашій неньці Україні!

* * *
Коляд, коляд, колядниця,
Добра з медом паляниця,
А без меду не така,
Дайте, дядьку, п'ятака.
Одчиняйте скриньку
Та давайте сливку,
Одчиняйте сундучок
Та давайте п'ятачок.


* * *
Колядин-дин, я, бабусю, один.
Винесіть мені пиріжечок
Та положіть у мішечок,
З руками, з ногами,
Щоб бігав за нами.


Бажання по коляді

Дай, Боже, у мирі й добрі
святкувати,
А нарік ще кращих
свят Вам діждати.

* * *
Тепер Вам бажаєм, любі господарі,
Щоб щастя й здоров'я
Бог дав Вам у парі!
Сини, як той місяць,
А дочки, як зорі,—
Достатньо в оборі
І повно в коморі,—
Нехай Вас минає журба,
Всякий біль,
Не жалійте внеску
На народну ціль!
Щастя бажаєм Вам, господарі,
Щастя й здоров'я від Бога у дарі!
Хай у Вас достаток завжди гостює,
Хліба ніколи хай не бракує,
Хай Ваші діти в будні й неділі
Будуть веселі, здорові, щасливі!


Щедрівки, посівалки

Сійся, родися,
жито, пшениця,
всяка пашниця!
Зверху колосиста,
Зісподу корениста.
Будьте зі святом здорові!
З Новим роком!


* * *
На щастя, на здоров'я,
На Новий рік,
Аби вам си родило
Краще, як торік.
Жито, пшениця,
Всяка пашниця,
Коноплі по стелю,
Сорочка по землю,
А льон по коліна,
Аби вас, хрещених,
Голова не боліла,
Будьте здорові,
З Новим   роком!
З Василем!


В ЦЬОМУ ДВОРКУ, ЯК У ВІНКУ
В цьому дворку, як у вінку.
Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Там господар, як виноград,
Там господиня, як калина,
Його сини, як соколи,
її дочки, як панночки,
По саду ходили, сад садили.
Сад садили, сад поливали
Вищий мене, кращий мене.


ОЙ СИВАЯ ТА І ЗОЗУЛЕЧКА
Ой сивая та і зозулечка. Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!
Усі сади та і облітала,
А в одному та і не бувала.
А в тім саду три тереми:
У першому — красне сонце,
У другому — ясен місяць,
А в третьому — дрібні зірки.
Ясен місяць — пан господар,
Красне сонце — жона його,
Дрібні зірки — його дітки.


КОЗА
Народний вертеп
На свято Щедрого вечора (старий Новий рік) українці вшановували своїх предків вертепним дійством з козою. За звичаєм, обряд водіння кози відбувався пізнього вечора або вночі 13 січня. Козу вдавав хлопчик у вивернутому вовною назовні кожусі і прилаштованими рогами.
(«Коза» танцює-вибрикує під спів хору)
Го-го-го, коза!
Го-гонго, сіра!
Го-го-го, біла!
Ой, розходилася, розвеселилася
По всьому дому по веселому!
Де коза ходить, там жито родить!
Де не буває, там вилягає...
Де коза ногою, там жито — копою!
Де коза — рогом, там жито — стогом!
А в нас на Сондрівці
Усі хлопці-стрільці.
Встрілили козу у правеє вушко,
В правеє вушко — у саме сердечко!
Тут коза впала, нежива стала,
А міхоноша бере дудочку:
Надулась коза, ожила коза,
Та й пішла коза, та й стрибаючи,
Та стрибаючи, гасаючи,
Своїх діток та шукаючи!..
Тррр, коза!


НАШІ СВІТОЧІ
Степан Васильченко

(8 січня 1879 — 11 серпня 1932)
Перебираючи свої папери, натрапив якось Степан Васильченко на маленький аркуш, писаний дитячою рукою. Це був лист учня однієї з київських шкіл.
«Любому Письменникові Васильченкові,— так звертався першокласник.— Почув я про день Вашого народження і поздоровляю Вас з цим днем і з Новим роком. Бажаю Вам багато ще літ жити і все бути здоровим. Бажаю вам ще написати багато-багато гарних оповідань. Я мало ще прочитав Ваших оповідань. Читав «Романа», та «Свекра», та «Мужицьку арихметику», і так вони мені сподобались, що я читав їх по багато разів. Я прочитаю ще все, що Ви написали. Бажаю Вам ще, щоб Ви багато написали такого самого цікавого, і кланяюся Вам».
Не могли не схвилювати Степана Васильченка ці прості та щирі дитячі слова...
Адже писав один з тих, кого він так любив, кому так вірив, кому віддавав протягом життя увесь запал свого серця, увесь хрст педагога й письменника...
Сколихнув хлопчина пам'ять Степана Васильченка. І пригадалася йому рідна Ічня, співучий закуток на Чернігівщині, де він народився у 1879 році, дитинство, уся ота «світла дитяча кінопоема», в якій тонуть «холодні зими, недоїдання, чад у хаті, брак чобіт, пасіння чужих овець, батрацька праця на левадах і городах і перша гіркість зневаги до твоєї бідності», пригадалися ті далекі роки, з яких виніс письменник враження на все життя.
Далі, як у калейдоскопі, попливли Коростишівська семінарія, вчителювання на Київщині, Канівщині. Нарешті, вимріяний Глухівський педагогічний інститут.
Страйк 1905 року. Бахмутська в'язниця...
Робота в київській газеті «Рада», перша збірка оповідань 1911 року... І раптом — 1914 рік — перша світова війна... передові позиції Західного фронту... окопи... Революція 1917 року...
З 1921 року письменник працював у Києві вихователем і завідуючим дитячим будинком, написав оповідання про життя безпритульних «Приблуда», багато інших повістей та оповідань, п'єс.
До останніх творчих задумів письменника належить повість про життя Тараса Шевченка. Васильченко встиг написати лише перший розділ «В бур'янах» про дитинство поета.
11 серпня 1932 року обірвалося неспокійне життя письменника. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві.
...Пам'ятаймо слова Васильченка, звернені до нас з вами:
«Вільне, творче слово — це душа кожного народу; забите було слово — і край лежав сотні років мертвою цеглиною. І я бачу, що ваше покоління оживить, підніме рідне слово на недосяжні високості... Коли серце ваше горить любов'ю до рідного слова, готуйтесь...»


КАЛИНА
Прийшов у гості до нас дядя з міста, мамин брат.
Сидить він у кімнаті коло маленького столу, пише ноти і разом стиха приспівує.
Невелика сестра наша, Таня, прибирає в кімнаті, слухає.
Дядя співає:
Ой у лузі, в лузі Червона калина... То ж не калина — Молода дівчина.
—    Дядю,— питає його Таня,— а то вона тільки намастилася кали ною?
Дядя засміявся.
—    Буває й так,— каже він,— тільки у цій пісні не про таку дівчину співають.
Далі повернувся до неї, починає розповідати:
—    Це, може, так було. Ішли двоє дорогою, - дивляться — щось червоніє в лузі.
Один каже:
—    Це калина спіє.
А другий каже:
—    Коли ж це вона тут виросла? Це, мабуть, щось інше.
Підійшли ближче, придивилися, аж то дівчина така гуляла там: рум'яна та гарна — ну, зовсім як калина.
З того часу, тільки де виросте дівчина хороша та рум'яна, то про неї й кажуть: «Та дівчина, як калина».
—    А то ще кажуть: «Дівчина як повная рожа»,—пригадала Таня.
—    Кажуть і так — різно, що кому личить.
—    А мені що личить? — жартуючи спитала Таня.
—    Тобі? — подивився дядько на неї, а вона така повненька та кругленька.— А на тебе скажуть: дівчина, як качанчик...
Сказав дядя і сам засміявся.
Степан Васильченко


22 січня День Соборності України
ВЕЛИКЕ СВЯТО

Вулицею міста Львова переходила громадка хлопців зі звіздою і вертепом. Хлопці радісно гомоніли, відвідуючи рідних і знайомих, бо цього року ніхто не боронив їм колядувати. Сьогодні Йордан, в церкві святили воду, а тепер вони докінчують коляду, яку почали під час Різдва.
—    О, які гарні наші різдвяні звичаї! — раділи хлопці. У кожного з них уже лежали в кишенях солодкі медяники й цукорки, якими
їх обдаровували.
Надворі стемніло.
Славко попрощався з хлопцями й побіг по сходах до маленького приміщення, де проживали його батьки, старший брат Олесь і ще хтось дуже-дуже дорогий і близький Славкові: старенький пан з маленькою сивою борідкою, завжди усміхнений і все готовий розказати якусь нову правдиву історію, яку він сам пережив. То був дідусь Богдан. Він п'ятнадцятирічним юнаком вступив до лав українського війська, Українських Січових Стрільців. Славко дуже любить слухати цікаві оповідання, які розповідає дідусь Богдан.
У сусідній кімнаті мама готувала синьо-жовті прапори з тризубами для Олеся і його товаришів. Всі завважили, що мама була зворушена, але, усміхаючись крізь сльози, не переставала шити.
Дідусь привітав Славка і сказав:
—    Сьогодні ми закінчуємо наші чудові  різдвяні  святкування  Водохрещем, а тепер залишилося тільки три дні до великого українського національного свята. Його відзначаємо на честь події, що сталася в Києві 80 років тому, і я був її свідком. 22 січня 1919 року на площі Св. Софії задзвонили дзвони, які сповіщали про відродження Самостійної Соборної Української Народної Республіки. Це було наше велике свято, і тому українці в цілому світі кожного року відзначають його. Відправляється служба Божа, відбуваються концерти.
Цього року у Львові будемо його відзначати особливо — винесемо синьо-жовті прапори і створимо «живий ланцюг»!
—    Як це буде? — спитав хлопець.
Тут до кімнати ввійшов Олесь:
—    Так, Славку,— ми всі візьмемося за рук?и, щоби сполучити українські міста від Львова до Києва. Ми всі хочемо показати, що ми є діти нашої одної великої України і бажаємо всі жити в згоді!
—    Мамо, пусти мене з ними, я теж хочу бути частиною того великого свята,— сказав Славко.
—    Візьміть його,— задрижав голос дідуся Богдана.— Іди, іди, Славку,— такий і я був колись.
Ольга Гаєцька


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
ДИВО НА ПОЧАЇВСЬКІЙ ГОРІ

Певно, багато хто з вас бачив цю ікону: Божа Мати з малим Ісусом, а перед нею, на камені, слідочок босої ноги. Це Почаївська Божа Мати. Оповідає ікона про велике диво, що сталося в Україні.
Було це в XVII столітті. Турки з татарами, палячи й грабуючи села, облягли Почаївський монастир на Волині. Чи оборонимось? — хвилювалися ченці. Стіни міцні і зброя надійна. Але у крем'яній горі, на якій стояв монастир, не пробивалося жодного джерельця. Без води не вистояти...— журилися обложені.
І тоді з неба явилася Божа Мати. Де ступила на камінь, там лишився її слідочок, а з нього потекла пречиста, цілюща вода...
Диво побачили й напасники. Небо розверзлося, і проти них рушило небесне воїнство, стріляючи не стрілами, а вогняними блискавицями. Чкурнула геть перелякана орда!
А по живлющу воду люди звідтоді йдуть і йдуть до Почаєва: з вірою у зцілення, з надією, йдуть, щоб поклонитися Божому диву. І по всій Україні співають про нього пісню:

Ой зійшла зоря вечоровая,
Над Почаєвом стала.
Виступає турецькеє військо,
Як та чорна хмара...

Почаївська гора «здавна світлістю чудес многих осяяна».
Багато сумних і радісних подій прошуміло над монастирем. Тут діяла одна з найперших друкарень, звідси поширювалися релігійні повчання, переклади релігійних творів. Він був оплотом православної віри, великим культурним осередком на Волині. Почаївську лавру (лавра — це великий монастир, підпорядкований найвищій церковній владі) малював Тарас Шевченко. Почаївська лавра — українська святиня, історична пам'ятка нашого народу.


МОЛИТВА ДО ЯНГОЛА-ХОРОНИТЕЛЯ
Янголику Божий,
Хоронителеньку мій,
Ти все при мені стій:
Рано, ввечір, вдень, уночі
Будь мені до помочі.
Стережи душі й тіла мого
Від усього злого —
До кінця життя мого.
Мій янголе святий,
Небесний друже мій,
Веди мене до Бога,
Бо то моя дорога.
Щодня мене пильнуй,
Від злого все рятуй.
Я хочу свято жити
І Богові служити.


СМІЙМОСЬ!
—    Як на твою думку,— питає вчителька,— слово «штани» — в однині ій в множині?
—    Я так думаю, що верхня частина у них однина, а нижня — множина.

* * *
Їде дядько, назустріч йому кум.
—    Що везеш, куме?
Кум устав з воза, підійшов і на вухо:
—    Овес.
—    А чому ж так по секрету говориш?
—    Щоб кобила не чула.


Чудеса в решеті
(З шкільних творів)
«Корова   тупнула   копитом   і махнула хвостом з рогами».
«Цілу ніч у наметі пищали комарі і комахи».
«В руках Діда Мороза була велика палиця, якою він охороняв торбу з подарунками».
«В густій бороді Діда Мороза заплутався заєць».
«Позадиравши голови, діти дивилися вниз».
«Він мив шию до пояса».
«У дідуся і бабусі була кішка Мурка. Якось вона впіймала одразу двох мишок. Одну вона з'їла, а другу поклала до холодильника».


ДЕНЬ АНГЕЛА
СІЧНЕВІ ІМЕНА

1 січня — Людмила, Ілля, Тимофій, Устина, Григорій; 2 — Гнат, Таїсія, Данило; 3 — Петро, Прокіп, Юлій; 4 — Настасія, Федосія; 5 — Павло, Неоніла, Василь; 6 — Євгенія, Клавдія, Ярема; 7 — Ісус, Марія; 8 — Костянтин, Наталка, Юхим; 9 — Степан, Лука, Степанида, Наум, Марта; 10 — Петро, Софія, Гнат, Симон; 11 — Марко, Ольга, Юрко; 12 — Онися, Фі-ларет, Христя; 13 — Яків, Йосип, Ніна, Давид, Меланія; 14 — Василь, Катерина, Володимир,   Клавдія;    15  —  Сергій,   Зоя; 16 —  Гордій,   Опанас,  Анастасія,   Марко; 17 — Яків, Марко, Лука, Симон, Йосип, Тадей, Архип, Карно, Кіндрат, Зінаїда, Килина; 18 — Іван, Опанас, Валентина, Юхим; 19 — Роман, Настя; 20 — Валентина, Меланія, Кіра, Єфрем, Опанас; 21 — Юліан, Василина, Омелян, Григорій, Ілля, Юрій, Сидір, Ярина, Феодосія; 22 — Пилип, Петро, Олена; 23 — Григорій, Дарія, Павло, Макар; 24 — Степан, Лідія, Клим; 25 — Тетяна, Сава; 26 — Петро, Яків, Лариса; 27 — Сава, Павло, Степан; 28 — Павло, Наталка, Христина, Гаврило; 29 — Петро, Неоніла, Максим; 30 — Антін, Онисим; 31 — Ксеня, Опанас, Таїсія, Кирило, Максим.


ТВОЄ ІМ'Я
Ім'я — це власна назва людини, яку їй надали, за звичаєм, при народженні. Воно є найвірнішим другом людини. А чи знаєте ви, що лежить в основі кожного імені?
У давні часи, ще у язичеській Русі, жре-ці добирали ім'я дитині залежно від порядку, часу та обставин її народження. Так, шостій дитині в сім'ї могли дати ім'я — Шостак, восьмій — Осьмак. Дівчинка, яка з'являлася на світ узимку, могла одержати ім'я
Зима, а та, що народилася влітку,— Літо. Іменем батьки висловлювали й своє ставлення до дитини. Так з'явилися Бажани, Ждани, Жданки, Жадани, Любки, Кохани.
На вибір імені могли впливати зовнішність, психічні або фізичні особливості малюків: Дрібко, Дрібля, Коротко, Малко, Комар, Блоха; Білан, Світлян, Чорниш; Рева, Кричун, Верещак, Мовчан, Несміян.
Вважалося, що вдало дібране ім'я впливає на здоров'я, характер і долю дитини. Якщо назвати її Здоровко, вона буде рости здоровою, Щасний— щасливою, Розумник — розумною, Сон — спокійною.
До прийняття християнства часто вживали складні імена: Яр-о-слав — сонячна слава. Рад-о-слав — той, хто прославляє радість.
Імена Володимир, Борис, Святослав, Святополк, Ярополк, Всеслав, Всеволод, Мстислав найчастіше давали дітям князі та воєводи.
Та все ж більшість наших імен за своїм походженням не є власне українські. Вони запозичені з грецької, латинської, сирій-ської, староєврейської та інших мов і прийшли до нас разом із прийняттям християнства. Кожне з них у рідній мові мало своє значення, але при запозиченні іншою мовою використовувалося лише як власна назва, а не як слово, яке позначало якийсь предмет, ознаку, дію тощо. Пристосовувалися запозичені імена і до особливостей української вимови. Думаємо, що сучасним хлопчикам і дівчатка буде цікаво довідатися, що ж означають слова, які називають їхні імена. Тож давайте познайомимося з походженням деяких імен.

Іван. Іванна
Не одне сторіччя звучить ім'я Іван — вважайте, популярнішого від нього не було! А походить воно із давньоєврейського — «Ягве (Бог) змилосердився, простив, помилував». Буквально: «Божа благодать, дар Богів». Людина, що мала це ім'я, вважала Бога своїм захисником. Тепер зрозуміли, чому воно було дуже популярним? Мабуть, немає жодного іншого імені, яке б звучало так видозмінено в усіх народів: Гуан, Йожис, Януш, Йован, Жоан, Шон, Онї|,Славі цього імені позаздрили жінки й взяли його собі: Іванна, Жанна, Джанні, Яніна...



ЛЮТИЙ
А місяць лютий вітрами дує,
На водах з льоду мости будує.  

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЛЮТОМУ:

15 лютого       Стрітення
25 лютого       День народження Лесі Українки


НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 лютого — Макара-весно-укажчика. У давнину «казали: «Який Макар — такий і товар. Погода гарна — весна буде рання, ясна».
4 лютого — Напівзимника. «Якщо Напівзимник дорогу перемете, то корінь підмете».
6 лютого — Оксани-веснопро-вісниці. За цим днем прогнозують весну. «Яка Оксана, така й весна».
8 лютого — Напівхлібниці. З нею пов'язують перелом зими, тому кажуть: «Який день, така й весна».
10 лютого — Юхима. Якщо вітряно, то літо буде мокрим.
12 лютого — Трьох святих — Василя Великого, Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. У цей день не можна шити.
14 лютого — Трифонів день. Тільки цього дня можна заклинати мишей — губителів скирт і копичок.
15 лютого — Стрітення Господнє, Громниця, Зимобор. Зі Стрітенням пов'язують надії на весну. Вважається, що в цей день зустрічаються зима з літом. Освячують свічки й воду.
20 лютого — Парфенія. На цей день припадає давній і високогуманний обряд вшанування пращурів — «зимові діди» (починаються вони на другому тижні перед Великим постом).
21 лютого — Заговини (м'ясо-пусний тиждень). Останній тиждень, що передує Великому посту.
23 лютого — Прохора і Харлам-пія. До Прохора баба охала: «Ой, холодно!» А прийшли Прохір і Влас: «Вже весна у нас!»
24 лютого — Власа. Святий Улас, як і Юрій, вважається захисником і покровителем свійських тварин.
27 лютого — Мелатія. По цьому дневі визначають, яким буде літо: погожим, теплим чи навпаки — холодним і дощовим.
29 лютого — Касяна. Він припадає раз на чотири роки, тобто на високосний, і вважається нещасливим днем.


* * *
Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.

Тільки діти витягли санчата
 І, б'ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.
Василь Симоненко


ЧОМУ ЛЮТИЙ КОРОТКИЙ

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.
Він у щапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне птиця
І впаде йому до ніг.
А дихне — ставки і ріки
Лід засклить аж до весни,
І поснуть, бува, навіки
Судаки, лящі, лини.
По горбах і кручах голих
Мерзнуть кози і зайці...
І забили тут на сполох
Побратими-місяці.
На узліссі просто неба
Раду скликали мерщій.
—    Гріти землю швидше треба!

Загули навперебій.
Ну, а Лютий не зважає,
Все те байдуже йому,
Не припас, мовляв, тепла я,
Де ж тепер його візьму?
І сказали побратими:
—    Це турбота не твоя,

Вахту Березень нестиме

Від сьогоднішнього дня.
... Чи то жарт напівзабутий,
А чи й вигадка, гляди,—
Тільки от говорять люди,
Що відтоді місяць Лютий
Став короткий назавжди.
Вадим Скомаровський


НА ЛИЖАХ

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину наче птах.

Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.

В далеку Верховину,
Що мріє у півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!
Марійка Підгірянка


КОВЗАНИ-ПУСТУНИ

Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони.
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!
Грицько Бойко


СНІГ

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.
Андрій М'ястківський


ДЕНЬ ЗАКОХАНИХ, СВЯТО ЛЮБОВІ
Сьогодні, 14 лютого, коли я повернулася з роботи додому, маленька донька попросила поки не заходити до кімнати. А коли покликала, на столі я побачила цукерки, яблука, чай, а посередині — велике паперове серденько з написом «Я тебе люблю!».
—    Як це розуміти? — здивовано перепитала я. Й у відповідь почула:
—    А хіба ти не знаєш, який сьогодні день? Нам учителька сказала, що ми обов'язково повинні зробити комусь щось добре та приємне і комусь освідчитися в любові.
Я розчулено обійняла свою маленьку ученицю. А донька захоплено щебетала:
—    У школі було так цікаво й весело! Всі дарували один одному сувеніри у вигляді серця — «валентинчики». А ще працювала «Пошта святого Валентина». Закохані могли вкинути листа до спеціальної скриньки, а поштар на кожній перерві розносив листи адресатам. Мені ось теж хтось освідчився... Тільки лист — без підпису, і я ніяк не можу здогадатися хто. Напевне, Андрій! А може, Лесик?..
Це свято прийшло до нас із Англії й Америки, де святого Валентина шанують найбільше. Він там вважається захисником молодят та й взагалі молоді, помічником закоханих. Значиться День святого Валентина і в наших католицьких церковних календарях. Відомо, що жив він у III столітті, був священиком у Римі й прославився поверненням до життя хворого хлопчика. ...Тож скажімо «люблю» чи «кохаю» всім, кому хочеться, подаруймо хоча б усмішку й побажаймо один одному тієї любові не лише на сьогодні, а й на все життя!


ПО СЕКРЕТУ
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету
(Нікому б не сказав):
Сашко відкрив планету,
Нечувану планету!
І він оту планету...
Іринкою назвав.
З вас кожен здогадався,
Напевно здогадався,
Ну, звісно, здогадався:
Він - юний астроном.
Узяв та й закохався,
По вуха закохався,
Навіки закохався
В Іринку. От кіно!
А я люблю лиш небо,
Одне високе небо,
Лиш яснозоре небо
І телескоп шкільний.
Не вірите — не треба,
Всміхаєтесь про себе?
У хлопців запитайте —
Підтвердять це вони...
Однак, якщо планету,
Нечувану планету,
Омріяну планету
Відкрию раптом я,
Скажу вам по секрету,
Великому секрету,
Найбільшому секрету:
Вже вибрав їй ім'я...
Василь Струтинський


15 лютого — Стрітення Господнє
СТРІТЕННЯ

Біблія розповідає, що коли маленькому Ісусові було сорок днів, батьки принесли Його згідно із Законом до храму.
У той час в Єрусалимі жила праведна та благочестива людина на ймення Семен. Бог обіцяв йому, що він лише тоді помре, коли побачить Месію. Семен з радістю зустрів Дитятко. Взявши Ісуса на руки, Семен сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм...» Так зустрівся (звідси й Стрітення) старий Семен з Владикою Неба і Землі.
Основною обрядовою стравою на Стрітення вважається куліш або суп, який приправляється різноманітними прянощами та олією. Випікають обрядові коржики, що навиваються мандриками.
За народними віруваннями, цього дня — 15 лютого — зима з літом зустрічається. При зустрічі стара баба Зима і молода дівчина Літо сперечаються між собою — кому йти, а кому вертатись. Якщо до вечора стане тепліше — Літо переспорило Зиму, а якщо холодніше — Зима.
Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай поля і роїння бджіл. Вітер — погана ознака. Відлига — жди пізньої весни.
У цей день у церквах України святять воду і разом святять і свічки. Посвячені на Стрітення свічки звалися «громичними», бо їх запалювали і ставили перед образами під час грози, щоб оберегти людей і худобу. Ці ж свічі давали в руки вмираючому при читанні відхідної молитви.
Освяченій у церкві воді приписувалась магічна сила. За народним уявленням, це цілюща вода. Нею натирали хворі місця.


ЗИМА І ВЕСНА
—    Насуплю я брови,— говорить
зима,—
І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.
—    А я засміюся,— весна
відмовля,—
І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.
Спиридон Черкасенко


НАШІ СВІТОЧІ
Леся Українка

(25 лютого 1871— 1 серпня 1913)
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася в місті Новоград-Волинському. Дитинство її минуло в селі Колодяжному на Волині.
Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки... Вчителями її були мати — письменниця Олена Пчілка, батько — юрист Петро Антонович, книги і життя.
У сім'ї панувало художнє слово. Перекладали, писали твори, переказували історії, записували народні пісні та звичаї, декламували, дуже часто читали вголос.
У чотири роки Леся вже вміла читати. Улюбленими її книгами були фольклорні праці П. Чубинського, «Кобзар» Тараса Шевченка, твори Жуля Берна, Даніеля Дефо.
Жила сім'я Косачів на Волині. Дівчинку вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила.  Були вони неписьменні.  Це дивувало малу Лесю, і вона вчила їх грамоти.
Чужий біль сприймала дівчинка як власний. Несправедливість, неправда її гнітили, обурювали. їй хотілося протестувати. Коли Лесі було 9 років, за революційну діяльність заарештовують її улюблену тьотю Елю. Страшенно тяжко вона пережила цю звістку і написала вірш «Надія»:

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро,—
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.

Це перший вірш Лесі.
Леся була музично обдарованою. Це помітив композитор М. В. Лисенко, з сім'єю якого дружили Косачі. Леся швидко переймала народні пісні, співала, записувала їх. Із захопленням вишивала, малювала. А в домашніх театральних виставах вона і виконавець, і режисер, і декоратор. Прислів'я, приказки, загадки чарували Лесю. їй легко давалися німецька й французька мови. Пізніше Леся вивчить грецьку і латинську, зможе спілкуватися англійською та італійською, глибоко зацікавиться європейською літературою, стародавньою і новою історією, перекладатиме українською мовою твори А. Міцкевича, Г. Гейне, В. Гюго, писатиме наукові статті.
У Лесі було двоє братів — Михайло і Микола і три сестри — Ольга, Оксана, Ізидора.
Для  менших  Леся  була  і  вихователькою, і наставником, і вчителькою. Для сестри Ольги, наприклад, вона написала підручник «Стародавня історія східних народів». Він був надрукований.
Дуже любила Леся бувати на ярмарках, спостерігати народні свята й весілля. Взимку 1881 р. на святі Водохрещі Леся застудилася. З цього часу й починається її тяжка, виснажлива боротьба з хворобою.
Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралося вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка і публікує в журналі вірш «Конвалія». Відтоді і пішли по всьому світі прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим ім'ям — Леся Українка.
Назвалася дочкою України в той час, коли в Російській імперії навіть слово Україна намагалися витравити з людської пам'яті, а нашу Батьківщину називали, «Юго-Запад-ным краєм», «Малороссией».
Леся вже знала, що українському слову доводиться боротися за виживання — діяв циркуляр міністра внутрішніх справ Валуєва, який не дозволяв друкувати українською мовою навчальні та науково-популярні книги. Діяв також царський указ про заборону ввозити з-за кордону в Україну українські книги, ставити українські п'єси.
Псевдонім Українка був своєрідним викликом існуючим порядкам.


ПРОЩАННЯ З ФОРТЕПІАНО
Цей уривок — з книжки «Леся Українка. Хронологія життя і творчості», написаної сестрою поетки Ольгою Косач-Кривенюк. Спогад датується 1883 роком, коли Лесі було 12 років. Тоді вона дуже хворіла, їй зробили операцію на руці. Це перешкодило Лесі грати на фортепіано, яке вона дуже любила.
На мою думку, грала Леся дуже гарно. її музику було надзвичайно приємно слухати, далеко приємніше, ніж багатьох блискучих техніків-віртуозів. Мала вона хороший слух... Найбільше любила грати твори Бетховена, Шумана, Шуберта, Мендельсона, Шопена. Не пригадую, щоб вона коли-небудь грала щось російських композиторів, крім баркароли Чайковського... Грала Леся лише Лисенкові народні українські пісні та композиції для співу і дещо з його «Різдвяної ночі».
Грала так найчастіше вечорами,— без світла, в темряві, коли не дуже хтось слухав,— свої імпровізації. Власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції, бо кожен раз це було щось інше. Вона й своїх музичних творів, так само, як і чужих, не заучувала, а що не вміла записувати, то й не повторяла ніколи, а завжди імпровізувала щось інше, нове. Це була наче не музика, а розмова з «давнім своїм другом», фортепіано, на різні-прерізні теми. Ми дуже любили цю Лесину музику. Коли б Леся не мусила була покинути вчитися музики, коли б вона набула потрібних теоретичних знань, то з неї був би напевно,— краще, ніж піаніст,— композитор (нарешті перша жінка-композитор)! Але туберкульоз, що занапастив її щастя-долю й саме життя, і в цьому став їй на перешкоді.
Мені завжди було вельми шкода себе й Лесі, як вона перестала грати, бо мені її музика давала велику насолоду, а сама Леся її, очевидно, потребувала, як розради, потіхи, можливості вилити, «покласти на струни», як вона пише у вірші до фортепіано, свій смуток, свою журбу, з якою вона «не матиме, де дітись», без свого друга-фортепіано... Впрочім, у її імпровізаціях музичних були не тільки смуток і журба, а бували ті імпровізації бравурні, урочисті, радісно-співучі, веселі. В музиці Леся всю свою душу виявляла своєму другові, то й була та музика така много-гранна, як її душа.


ДО МОГО ФОРТЕПІАНО
Мій давній друже!
Мушу я з тобою
Розстатися надовго... Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.

То ж при тобі, між друже давній,
вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!

Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий,
гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там,
в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить
такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.

Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було...
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна,
йшло!


* * *
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» — мене питали,
Але я не признавалась —
Я була малою горда,—
Щоб не плакать, я сміялась.


УЗИМКУ
(Уривок з драми-феєрії «Лісова пісня»)
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти.
Стелилися незнані трави, квіти,
Блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
Спадали з неба — білі, непрозорі —
І клалися в намети... Біло, чисто
Попід наметами. Ясне намисто
З кришталю грає і ряхтить усюди —
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
Легенькі гаптували мережки,
І мрії ткались золото-блакитні,
Спокійні, тихі, не такі, як літні...
Леся Українка


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
НАЙ-НАЙ-НАЙ...

Найбільший  океан  на  Землі  —
Тихий — 179,7 мільйона квадратних кілометрів.
Найбільше море нашої планети — Коралове, що розташоване на північний схід від Австралії. Його поверхня майже така, як пів-Європи,— 4,8 мільйона квадратних кілометрів.
Найбільше озеро в світі — Каспійське море —371,8 тисячі квадратних кілометрів.
Найжаркіші   місця   на    Землі:
Каліфорнія, Сахара, Аравія, Іран, Середня Азія. У долині Смерті (США, Каліфорнія) 10 липня 1913 року температура була плюс 56,7 градуса, а в Тріполі (Північна Африка) 13 вересня 1922 року було плюс 58 градусів.
Найхолодніші місця на Землі: Гренландія, північний схід Азії та Антарктида. Середня температура січня у Верхоянську (Східний Сибір) — 55,5 градуса морозу. 1892 року тут був мороз 69,8 градуса. 1958 року в Антарктиді було —88,3 градуса.
Найсильніша на Землі істота це не лев, і не тигр, і не слон, а жук-гнойовик скарабей. Ця комаха підіймає й переносить на своїй спині вантаж, який у 850 разів перевищує масу її тіла.
Хто живе найдовше?
Дощовий черв'як живе до 10 років, заєць також — до 10, жаба — до 5, річковий рак — до 20 років.
Мавпи, кити, тигри, ведмеді — до 40—45 років.
А папуга може прожити до 140 років. Черепахи та крокодили можуть прожити 300 років.
Серед свійських тварин рекордсмен — осел. Він доживає до 50 років. Коні й верблюди живуть до 30 років, корова — до 25, свиня — до 20 років. А собаки та кішки — 15—20 років.
Найкоротша тривалість життя
У дорослу комаху тля розвивається з яйця за 6 днів і живе ще 4— 5 днів. Ще менше живуть поденки. Більшість із них, вибравшись із води, через день помирають.
Найзубатіша істота на світі — це слимак, він має 14 175 зубів.
Найвища у світі трава — бамбук, велетенська деревовидна рослина з могутнім багаторічним стеблом-со-ломиною. Буває, що висота його досягає понад 30 м, а товщина стебла — 30 см у діаметрі. Найрекордні-шим виявилося стебло бамбука, зрубаного в Індії 1904 року. Воно було завдовжки 37 метрів! За добу бамбук може вирости на 50—60 см.
Найтовстіше   дерево   в   світі — баобаб. При порівняно невеликій висоті (10—12, рідше 20—25 м) стовбур баобаба буває в діаметрі 4— 10 метрів. А найбільший екземпляр мав у обхваті аж 54,5 метра!


РОЗГАДАЙМО!
1. Знайдіть дві однакові сніжинки. Придивіться, які вони красиві. Чудовий витвір природи. Одна сніжинка важить до декількох десятих долі міліграма. Отож в одному грамі снігу можна налічити кілька тисяч сніжинок.
2. Які три цифри, якщо їх скласти або помножити, дають той самий результат?
3. Маємо три 7, три 8, три 6. їх треба так розташувати у клітинках, щоб сума трьох чисел по горизонталі, вертикалі та діагоналі дорівнювала 21.
4. Перевірте свою пам'ять. Який з цих світлофорів працює правильно?
5. Замінивши одну літеру на іншу, перетворіть свійську тварину в птаха. Зауважимо: тварина ця відзначається впертістю.
6. Не повірите — невеликий ліс може полетіти. Звичайно, для цього необхідно перегрупувати порядок літер. Подумайте як!

ДЕНЬ АНГЕЛА
ЛЮТНЕВІ ІМЕНА

1 лютого — Марко, Фрося, Сава; 2 — Ін-на, Юхим; 3 — Ірина, Євгенія, Євген, Валеріан, Максим; 4 — Петро, Леонтій, Гаврило, Тимофії!» Харитя, Марта, Юрко, Марко; 5 — Алла, Онися, Геннадій; 6 — Тимофій, Ксенія; 7 — Григорій, Анастасія, Пилип, Олександр, Віталій; 8 — Марія, Варвара, Петро, Федір, Йосип; 9 — Іван, Петро, Дмитро, Прокіп; 10 — Юхим, Васи-лина, Федосій; 11 — Гнат, Галина, Євгенія, Роман, Яків; 12 — Василь, Сидір, Федір; 13 — Віктор, Ничипір, Микита, Опанас, Євдокія; 14 — Петро; 15 — Гаврило, Зінаїда; 16 — Анна, Влас, Роман, Симон; 17 — Сидір,   Микола,   Кирило,  Григорій; 18 — Феодосій, Антін; 19 — Максим,
Марта, Марія; 20 — Глафіра* Клим; 21 — Федір, Захар, Сава, Глафіра; 22 — Ничипір, Петро, Олександр; 23— Павло, Валентина,
Прохір, Григорій, Антін, Василь; 24 — Влас, Юрій, Дмитро, Всеволод; 25 — Олексій, Марія, Антін, Євген; 26 — Зоя, Лука; 27 — Кирило; 28 — Онисим, Євген, Мотря; 29 — Павло, Ілля, Ярема, Данило, Роман.

Оксана
Оксана є одним із найпопулярніших і найулюбленіших українських жіночих імен. Воно зустрічається у прадавніх та сучасних народних думах і піснях, у поемах, романах, драмах та операх.
Це ім'я залетіло до нас за часів Київської держави із Греції через Візантію. Спочатку воно звучало як Ксенія, Ксеня, що й перекладається словами: гість, гостинна. А згодом, за мовним законом, згідно з яким перед
двома важкими для вимови приголосними (кс) одержало приросток — літеру «о», перетворилося у звичне для нас слово Оксана.

Григорій
Григорій, Григорко, Григір, Ригорко, Гриць, Грицько, Грицина, Гринь, Грушко, Грицунь — цей досить неповний список українських імен виник із кореня грецького слова, що приблизно перекладається як «бадьорий, пильний». Наймення протягом багатьох сторіч міцно прижилося на слов'янських землях.

Валентин. Валентина
Валентин — ім'я латинського походження. В латинській мові є слово «валене». Воно означає «сильний», «здоровий», «міцний». Наймення в Україні популярним стало порівняно недавно, десь на початку минулого сторіччя. Першими його вподобали чоловіки, а згодом — і жінки.

Василь. Василина
Дуже поширене й гарне ім'я Василь прийшло до нас із грецької мови, в якій Василь («базілеус») означало «цар, князь». Ну й ну! Може, тому й дівчатка забрали собі це ім'я й стали... Василинами («княжна, царівна»).

Віталій
Не один із вас здивується, коли почує, що ім'я Віталій і слово «вітамін» — родичі. А тим часом це справді так. Чому? Та тому, що в основі цих слів лежить латинське слово «віта», тобто «життя». Таким чином, не випадково батьки надають своїм діткам таке ім'я-талісман, бажаючи аби їхній син прожив якнайдовше. Медики теж використали основу цього слова, аби за допомогою вітамінів боротися з усілякими хворобами, продовжити людині життя.



БЕРЕЗЕНЬ
Березень місяць льоди поломить,
Весняну пісню річка задзвонить.

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В БЕРЕЗНІ
:
8    березня       Міжнародний жіночий день
9    березня      День народження Тараса Григоровича Шевченка


НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
4 березня   —   Казимира.   В   цей день, як правило, нестійка погода. «У Казимира неповна віра».
6 березня   —   Тимофій-весновій. Вважається, що в цей день весна вже прийшла до дверей. «Тимошеве тепло віє - старого гріє».
9 березня — Обертіння, Івана Предтечі. У цей день птахи повертаються з вирію, шукають місця для гнізд.
13 березня — Василя-плаксивця, крапельника, калюжника. Крапає з дахів. У цей день весна повністю забирає своє право у зими.
14 березня   —   Євдокїї,   Явдохи-плющихи. За старим стилем — це перший день весни. Заносять до хати талу воду, вмивають нею діток — на здоров'я, силу. Печуть зранку «жайворонків», співають веснянок. Діти відносять печиво в ліс, сад чи поле, закликають весну. «Явдоха гожа — все літо гоже».
15 березня  —  Федота-вітроноса. Припас Федот селянину турбот: вітри, заметілі звідусіль налетіли — то дах зірвали, то дровітню розметали. А все тому, що Явдоха Федота не спитала,— весну спорядила, ось він і гнівається.
18 березня — Конона. Вважається покровителем коней. «Конон усім конюхам конюх».
21 березня — день весняного рівнодення.
22 березня — Сорок святих, або Сорок мучеників. Вважається, що з цього дня розпочинається справжня весна.
30 березня — Теплого Олекси. Цей день вважається уже весняним скресає крига, починаються повені. «На Теплого Олекси щука-риба лід хвостом розбиває».
31 березня —Кирила. У цей час час то бувають заморозки. А тому цього дня щільно зачиняють ворота, щоб несподівано не повернулася зима.
Масляна —це останній їйждень перед Великим постом. Головною їжею на Масляну є вареники з сиром і сметаною, гречані млинці на маслі.
Великий піст. Він не тримається числа і залежить од кількості м'ясниць, котрі починаються од Різдва.


ВЕСНА
До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.

Видалось мені,
Що лежу я в сні,
Що співає мені мати
Золоті пісні,

Що мене торка
Ніжна і легка,
Наче те весняне сонце,
Мамина рука.
Дмитро Павличко


БЕРЕЗЕНЬ

Через гору та через ліс
Березень весну
до нас перевіз.
На зелену сіножать
Гайда жайворонка
стрічать


КІТ, ЗИМА ТА ВЕСНА
Іде кіт через лід
Чорнолапо на обід.
Коли чує він — зима
Його біла підзива:

Ти чого йдеш через лід
І лишаєш чорний слід?

Бо я чорний,— каже кіт,—
Я лишаю чорний слід,

Коли ж біла ти сама,
То білій тут дотемна! —

І пішов кіт через лід
Чорнолапо на обід.

Стала зимонька сумна:
За котом ішла весна!
Микола Вінграновський


У МАЙСТЕРНІ

В кудлатій білій кожушині
За вікнами дрімає сад.
А в домі з нашого почину
Село будується шпачине
Чи, може, й місто Шпакоград.
В цім домі диха все весною,
Яку ми з класу принесли,
І пахнуть дощечки соснові
Осонням теплої смоли.
Ввійшов сюди сусідсійкий півень
І заздрим оком позира
На ряд новесеньких шпаківень,
Що змайструвала дітвора.
Стою, обсипаний стружками,
У фартушку за верстаком,
Й рубанок стиха під руками
Мені насвистує шпаком.
Віктор Шочевський


СТРІЧАЮ ВЕСНУ

Татові добре, у них очі великі й зелені - весну побачать здалеку, як тільки вона з райцентру вийде.
Татові добре, а от у мене очі якісь такі, що хоч бери та з ніччю в «чорне» грайся.
Тато вже давно на світі живуть і кажуть, що весна до нас із Рівнопо-ля приходить. То я тепер у той бік і дивлюся, щоб не проґавити.
Небо вже геть розмерзлося, і тепер його видно наскрізь, аж туди, де сонце на одноколісному велосипеді котиться.
У нашого цуцика Щедрика хвіст закрутився калачиком - буде тепло, шубчина його облітає навіть від легенького подуву вітру.
Одна наша курка вчора квоктати почала, набридло їй нестися, то хоче собі на поміч курчаток висидіти. А мама і не чують її, стоять серед подвір'я, високо голову закинули, аж хустина зсунулась на плечі - журавлі небо крилами обторкують над нашою хатою. Журавлі теж летять із Рівнополя, курличуть, звістку шлють весні, що тут уже небо розмерзлося, можна йти. Навіть від помаху пташиних крил у високості на Щедрикові вовна осипається.
До сусідки моєї, Лесі, весна вже прийшла - ластовиння на її кирпатому носі висіялося і не змивається,- а я ще жду. Позираю у вікно: он бовваніє під лісом старий горб, і телеграфний стовп на ньому одставив убік одну ногу - як циркуль, хоч бери та кола малюй. Над горбом - туманець: то з нього зимові зашпори виходять.
А журавлі летять і летять, теплого вітру нагортають на наше подвір'я.
Чого ж весна не йде? Я вже підстригся, мама в хаті прибрали, тато нові ворота навісили, Щедрик обли-няв, квочці нетерплячка висидіти курчат, стежки на вулицях протоптано - а її нема. Піду на горб, може, звідти побачу.
Стою на горбі, дивлюся з-під долоні, бо сонце очі сліпить: ріллі парують, дороги вигріваються і повзуть у різні боки, як вужі. Глянув на своє село - аж воно зелене...
Володимир Яворівський


ГАЛЯ

Ішов козак дорогою,
Зеленою дібровою,
Та стрів дівку молодую.
—    Ой, дівчино моя Галю,

Щось я тобі казать маю,

Сім загадок загадаю:
Ой що в'ється коло древця.
Ой що росте без корінця,
Ой що світить круту гору,
Ой що біжить без прогону,
Ой що росте без колосу,
Ой що плаче без голосу,
Ой що січе русу косу.
—    То хміль в'ється біля древця,

Камінь росте без корінця,

Місяць світінь круту гору,

Вода біжить без прогону,

Трава росте без колосу,
Роса плаче без голосу,
Журба січе русу косу.


8 березня — Міжнародний жіночий день
З ВОСЬМОГО БЕРЕЗНЯ СВЯТОМ!

Спи, моя мамо.  Спи, моя мила.
Постіль тобі я давно постелила.
Знала, прийдеш ти з роботи в утомі,
Хочу, щоб тихо було в нашім домі.
Навіть Мурку не дозволю мурчати,
Хай він іде собі з хати...
Ти будеш спати, а я за годину
Кінчу тобі вишивати хустину.
Вранці, як прийде світання до хати,
Будемо, мамо, тебе ми вітати:
Вдвох привітаємо з татом
З Восьмого березня святом.
Дам я тобі в ту хвилину
Вишиту шовком хустину.
Марія Познанська


ОЙ БЕРЕЗНЮ, МІЙ БЕРЕЗНЮ!

Ой березню, мій беревню!
Скільки рясту у березі!
Та вже в тебе, квітнів брате,
Вся долина в квіти вбрата!

Нарву рясту при долині,
Бо в матусі свято нині,
Їй, найкращій в білім світку,
Подарую першу квітку.

А вже потім,
А вже потім -
Геть усім на світі тьотям,
Всім бабусям - у петлиці,
Всім дівчаткам - у косиці.

Нарву рясту пребагато,
Бо в усіх сьогодні свято.
Олександр Пархоменко



БАБУСЯ ВИХІДНА

У нас дома раніше за всіх прокидається бабуся. Я ще сплю, тато спить, мама спить, сестра Наталка спить, а бабуся вже на кухні порається, сніданок нам готує, — і так щодня.
Ось я і вирішив: хай 8 Березня наша бабуся буде вихідна. Я замість неї прокинусь раніше за всіх, сніданок приготую.
Щоб не проспати, я попросив сестру Наталку розбудити мене о шостій годині ранку. Наталка, щоб мене розбудити, попросила тата розбудити її о пів на шосту. Тато сказав мамі розбудити його о п'ятій, мама попросила бабусю розбудити її о пів на п'яту. А бабуся...
Бабусі нікого було просити. Довелося їй і цього разу прокинутися раніше за всіх.
М. Богуславський


НАШІ СВІТОЧ!
Тарас Шевченко

(9 березня 1814 — 10 березня 1861)
Давно, 9 березня 1814 року, в с. Кирилівці, на Черкащині, в хаті бідного селянина Григорія Шевченка родився син Тарас.
Була тоді панщина; люди були панські, панам належали, на панів робили, і пани могли чинити з ними, що хотіли, — навіть кому продати, на що-небудь виміняти... Отаким панським невільником, або - як тоді називали - кріпаком, був Тарасів батько; то й син теж мусив бути кріпаком-невільником.
Тяжко жилося маленькому Тарасові. Батько й мати його завше були в роботі, не знаючи спочинку і ясної години, а проте дуже бідували, бо вся та праця ішла на пана. «Я було трохи не голе, — таке убоге»,- казав після Шевченко сам про себе. Тож багато лиха зазнав Тарас ще за малих дитячих дат в рідній хаті:

Я в хаті мучився колись,
Мої там сльози пролились,
Найперші сльози!.. Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.

Ще тяжче велось йому, коли став він круглим сиротою: на дев'ятому році умерла його мама, а на дванадцятому не стало й батька.

Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи —
Носити воду школярам.

Погана була наука Шевченкова в школі у дяка. Дяк був п'яниця і не вчив, а, напиваючись, знущався над бідним хлопцем. А Тарас дуже хотів учитися і був здатний до науки; скоро навчившись читати, він, було, сховається від п'яного дяка де-небудь у бур'яні та читає й виписує з книжки:

...зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу.
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари».
Та сам собі у бур'яні,
Щоб не почув хто, не побачив,
Виспівую та плачу.

А проспиться дяк - то гірко достається Тарасові за ту любов до книжки. Ото раз не стерпів Тарас знущання, добре вибив різками свого мучителя, коли той лежав п'яний, та й покинув школу. Став він після того за пастушка коло ягнят. В полі сонечко так привітно світить, все живе радіє і веселиться, і в серці бідного хлопчика встає радість:

Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога    
Уже покликали до паю,
А я собі у бур'яні
Молюся Богу. І не знаю,
Чого маленькому мені
Тоді так приязно молилось,
Чого так весело було?

Та не довгі були ті хвилини радості. В намучену душу його приходила думка, що він бідний сирота, без роду, без хати:

Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.

Дитячі літа Тарасові такі були сиротливі та безрадісні, що казав він після:

...побачу
Малого хлопчика в селі.
Мов одірвалось од гіллі,
Одно-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині.
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.

Взяли Тараса в панські покої за козачка — прислуговувати панам. Разом з панами їздив він у великі міста - у Вільне, Варшаву, в Петербург. Козачок з нього був нездатний, — бо увесь час він думав про книжку, про науку та про малювання. Ще пробуваючи дома, Тарас трохи вчився малювати у сільських малярів, але то були поганенькі богомази, то й не могли його добре навчити. Та Шевченко сам брався малювати — і вживав на це кожну вільну хвилину. Пан спершу тяжко карав за те Тараса, але врешті, побачивши таку охоту його до малювання, оддав його в науку до одного петербурзького маляра, щоб, навчившись, більше заробляв панові грошей. Пощастило Шевченкові, учившись малярства, натрапити на одного земляка — художника Сошенка — і через нього спізнатись зі славниййй художниками Брюлловим, Венеціановим та з письменниками Жуковським, Гребінкою. Вони побачили, що Тарас — хлопець неабиякий, що він має здатність до малярства і що велика втрата буде, як той дар Божий загине в ньому. І вони зібрали грошей та й викупили його у пана з неволі, і став Шевченко вільною людиною.
Почав тоді Шевченко вчитись у найвищій малярській школі — в Академії художеств і вийшов звідти художником. Але не так вславився Шевченко малярством, як своїми писаннями, якими придбав він собі славу найкращого поета України і за які знають його по всьому світу.
Найбільше в своїх писаннях Шевченко говорить про недолю бідного народу та закликає усіх не цуратись свого народу, любить його, допомагать йому. Сам син простого селянина, він на собі пізнав тяжку долю народу і весь вік свій поклав на те, щоб тую долю його полегшити. Шевченко був великим заступником народним. Він говорив у своїх писаннях, що всі люди повинні любитися як брати, бо

Добро найкращеє на світі —
То братолюбіє.

Не повинні зневажати та кривдити одне одного, бо всі ми діти одного батька:
Усі на цім світі —
І панята, і старчата —
Адамові діти.

Тому-то й закликав Шевченко усіх сильних, багатих, освічених зглянутись на простий, бідний, темний народ:

Обніміте, брати мої,
Найменшого брата.

Тоді буде справжнє щастя на землі:

І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

Се може бути тоді, як люди пройдуть добру науку, що научить їх однаково поважати й себе, й других, однаково шанувати чуже і любити своє. То Шевченко сказав оці прекрасні слова:

Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає...

Не треба цуратися свого — свого рідного народу, свого краю, рідної України, на якій ми родилися, на якій живемо і яка для нас все одно що рідна мати.

Свою Україну любіть...
За неї Господа моліть.

Сам Шевченко всею душею любив свій край і народ:

Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу...
За неї душу погублю!

І так воно справді й сталося. За писання Шевченкові оддали його в солдати, послали в далекий безлюдний степ, заборонивши те, без чого не міг він жити, — писати та малювати. Але й там він не забував рідного народу та рідного краю і жив лиш одною думкою:

Може, ще я подивлюся
На мою Украйну...
Може, ще я поділюся
Словами-сльозами
З дібровами зеленими!
З темними лугами!

І в новій неволі не кидав Шевченко писати свої чудові вірші на науку братам своїм їх рідною мовою; писав він вночі, криючись та ховаючи написане в халяву. Він казав про свої писання:

Мені легшає в неволі,
Як я їх складаю,
З-за Дніпра мов далекого
Слова прилітають
І стеляться на папері,
Плачучи, сміючись,
Мов ті діти. І радують
Одиноку душу
Убогую.

Десять літ пробув Шевченко в такій неволі, втратив зовсім здоров'я і, коли вийшов знов на волю, недовго й жив після того. Умер він 10 березня 1861 р. І вмираючи, думав він про Україну і дав такий заповіт:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

І ті, хто любив та поважав Шевченка, вчинили його волю: з Петербурга, де він вмер, перевезли тіло його на Україну і поховали на високій могилі над Дніпром, недалеко од міста Канева.
...З того часу ім'я його не тільки не забулося, а набирає все більшої слави...


ПТАШОК ВИКЛИКАЮ ІЗ ТЕПЛОГО КРАЮ
Віддавна вважали, що тепло приносять на крилах саме перелітні птахи. Вони замикають небо на зиму, беруть із собою ключі до вирію і, повернувшись, одмикають його. Відтак перші птахи буцімто відчиняють двері теплу та ярому сонечку. Отож і годилося зустріти їх з усіма почестями. Обряд цей улаштовували 22 березня на свято Сорока святих, чи Сорока великомучеників. Матері випікали сорок фігурок печива у вигляді птахів, «жайворонків» чи «голубок».
Рано-вранці діти підвішували обрядове печиво на фруктових деревах. В обід гурт дітей з «жайворонками» в руках, піднятих над головами, обходив вулиці села. Потім ішли до найвищого пагорба і гуртом гукали:

Пташок викликаю
З теплого краю:
—    Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!

Після цього всі стежили за тим, коли над ними пролетить якась птаха. Це мало віщувати добру ознаку. Особливо раділи, якщо над головами з'являлися дикі гуси. Кожен брав соломинку і жбурляв услід птахам з таким побажанням:
—    Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров'ячко, а нам - на тепло!
В інших селах батьки вистругували з дерева великого птаха. Вранці хлопчики вилазили на дах хати й накликали:
—    Прошу я, просять тато й мати: прилітайте, птахи, до нашої хати!


Веснянки
—    Ой ти, соловейку,

Ти ранній пташку,

Ой чого так рано
Із виріїчка вийшов?
—    Не сам же я вийшов,

Дажбог мене вислав
З правої ручейки
І ключики видав.
З правої ручейки —
Літо відмикати,
З лівої ручейки —
Зиму замикати.
А ще по горах сніги лежали,
А по дорогах криги стояли.
А тії сніги ніжками потопчу,
А тії криги крильцями поб'ю.
І кубелечко я собі зів'ю,
І в кубелечці діток наведу.


* * *
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в візочку,
Літечко в човночку.


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
ЦЕРКВИ ПІД ЗЕМЛЕЮ

Так-так, мова йтиме саме про підземні церкви, бо й такі є в Україні. Викопані вони в знаменитих київських печерах.
Києво-Печерський монастир виник в XI столітті. Спочатку в дніпровій кручі у невеличкій Варязькій печері оселився чернець Анто-ній, що вславився невсипущими молитвами і праведним жшргям.
«І знаний був усіма великий Антоній, і шанований,— написано про нього в «Повісті минулих літ»,— і почала приходити до нього братія, і почав приймати її і постригати їх, і зібралася братія до ньощ числом 12, і викопала печеру велику, і церкву, і келії, котрі є і до сьогодні під старим монастирем».
Отож церква викопана руками найперших дванадцяти святих отців, серед яких найславніші печерські святі Антоній і Феодосій. Вона існує й досі: то теперішня церква Благовіщення в Дальніх печерах.
Майже з тих же часів і церква Різдва Христового, навпроти якої викопав собі келію отець Феод осій, що став ігуменом заснованого монастиря.
На честь святого Феодосія викопана третя з церковок у Дальніх печерах. У ній стоїть коштовний, кований з міді і позолочений іконостас з XVIII століття, зроблений у стилі українського бароко.
Коли заснувався монастир, святий Антоній, що любив самотність, викопав собі іншу печеру, з якої постали Ближні печери.
Після кончини святого ченці влаштували тут церкву святого Антонія.
Окрім неї, в Ближніх печерах є ще дві церковці — Введення Богородиці до Храму і преподобного Варлаама, ігумена Печерського. Є тут навіть Головна печерна «вулиця», яку копав святий Марко Гробокопач, є багато різних ходів, і тільки Бог відає, куди вони ведуть. Прегарні старовинні легенди оповідають, що київські печери тягнуться аж до Любеча, аж до Новгорода, навіть до Єрусалима...
Легенди легендами, але й наука говорить не менш цікаві речі. Наприклад, що Ілля Муромець, нетлінні мощі якого перебувають при печерній церкві Варлаама, справді важко хворів у юні літа, як то доносять до нас народні перекази, що він зазнав багатьох ран і загинув, поранений у груди, очевидно, списом.
Наукові аналізи знайшли в мощах Алімпія Іконописця і Агапіта Лікаря саме ті хімічні речовини, з яких перший робив фарби, а другий — медикаменти; а ще підтверджено, що поблизу святих мощей у повітрі повністю гинуть хвороботворні мікроби...


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ДИВА ДИВНІ

Як птахи будують гнізда? Шпак мостить гніздо в шпаківні або в дуплі дерева з сухих стебел і дрібних грудочок землі. Близько 730 разів він прилітає з ношею в дзьобі, поки змайструє житло для майбутніх пташенят.
Ластівки на будівництво гнізда використовують понад 350 г глини чи болота. Всередині гніздо вимощують стеблами рослин, вистилають пір'ям.
У період насиджування пернаті не залишають гнізда, щоб не охололи яйця й не загинуло потомство. Пташенята дуже ненажерливі: шпаки приносять корм близько 320 разів на добу, ластівки — до 300 і навіть до 600 разів.
Метелик-ласун. На відміну від інших метелик-бражник мертва голова споживає не нектар, а сік дерев. Частенько краде у бджіл мед. Причому надзвичайно хитрим способом, до якого й сам ведмідь-ласун не додумається. Виявляється, мертва голова вміє відтворювати чужі голоси. Діставшись до льотка вулика, він подає звуки, схожі на голос бджолиної матки, яким вона сшь-віщає про своє народження. Зачувши «рідний» голос, усі бджоли, як по команді, завмирають. Метелик тим часом безборонно залазить у вулик і випиває меду стільки, скільки важить сам.
Метелики — чудові літуни. За добу вони долають сотні кілометрів. Швидкість за годину сягає 50 і більше кілометрів.
Рослина-дармоїд? Багатьом відома повилика - паразит, який швидко розмножується і тяжко викорінюється. Від нього гинуть цілі масиви культурних рослин, а сіно, що містить її, може викликати захворювання тварин. Пізньою весною з насіння виростає жовта нитка, піднімається над землею й робить колові рухи, а торкнувшись до якоїсь рослини, починає обвивати її. Пізніше в місцях зіткнення з «жертвою» утворюються сосочки, що вростають у її стеблину. Через них повилика дістає всі необхідні речовини, втрачає нарешті зв'язок із землею і повністю «переселяється» на свою жертву.
Рослина, яка світиться. У печерах зустрічається мох схистостега периста, який нерідко світиться у напівтемряві в щілинах скель, створюючи враження запалених міріадів найдрібніших лампочок. Мох випромінює не власне, а відбите світло, подібно до того, як світяться очі деяких тварин. Людині, яка опинилася в печері, здається, що склепіння вкрите дорогоцінним камінням. Цю рослину, яка збереглася з мезозойської ери, можна побачити в печерах і на скелях Карпат.
Рослина-штопор. Зернівки ковили загострені з одного кінця, а на іншому мають закручену в штопор і зігнуту під прямим кутом нитку. Вітер відділяє насіння ковили і розносить степом. При цьому ворсиста нитка виконує роль парашута. Завдяки їй зернівки завжди падають гострим кінцем і встромляються в землю, а при набуханні, подібно до штопора, вгвинчуються в землю.


СМІЙМОСЬ!
Не знає

Учитель фізкультури питає:
—    Хто з вас, діти, уміє плавати?
—    Я умію! Я умію! - загукали учні в один голос. Тільки Микола мовчав.
—    А ти, Миколо, умієш плавати? -питається учитель.
—    Не знаю.
—    Як це не знаєш?
—    Я ще ні разу не пробував.


Чудеса в решеті
«Годинники бувають висячі, стоячі, лежачі і ходячі».
«Коли в горах злива, то іде дощ».
«Я не люблю літати літаком, бо ніколи ще не літав».
«Він прибив до коня підкову».

Грамотна ручка
—    Оксанко, дай мені своєю ручкою пописати!
—    А хіба твоя зіпсувалася?
—    Та ні, вона робить багато помилок...

* * *
—    Мамо, оцей великий шматок торта для тата? - запитав Петрик.
—    Ні, для тебе,- одказала мама.
—    Як! Такий маленький? - здивувався Петрик.


ДЕНЬ АНГЕЛА
БЕРЕЗНЕВІ ІМЕНА

1 березня - Ніна, Федосій, Роман; 2 -Лев, Христина, Кузьма; 3 — Григорій, Архип, Євгенія, Марко, Максим; 4 — Лев, Раїса; 5 - Тимофій, Захар, Ольга, Нонна, Георгій; 6 — Наталка, Опанас; 7 - ІІолікарп, Павло, Кирило, Антоніна; 8 - Іван, Роман; 9 - Тарас, Влас; 10 - Севастян, Порфирій; 11 - Степанида, Стефан, Прокіп; 12 -Василь, Марина, Кіра, Нестор, Микола; 13 — Ігнатій, Марфа; 14 — Євдокія, Антон, Антоніна; 15 - Федот, Миронія, Сава; 16 -Юстина, Зенон; 17 — Павло, Юлія, Данило, Григорій, Василь; 18 - Кіра, Марко, Федір, Давид, Костянтин; 19 - Федір, Клавдія, Меланія; 20 - Василь, Єфрем, Павло; 21 — Федір, Лазар; 22 - Клавдія, Ілля, Микола; 23 - Кіндрат, Павло, Віктор, Михайло, Василина, Галина, Анастасія; 24 - ЮхЦм; Юрій; 25 - Марія, Григорій; 26 -Ничипір, Олександр, Терешко, Христина, Тихон; 27 - Бенедикт; 28 - Олександр, Олена, Никон, Еммануїл; 29 — Олександр, Зіновія, Трохим; 30 - Олексій, Марина, Марко, Павло; 31 — Ісидора, Кирило, Трохим, Пантелеймон.

Олекса, Олексій
Основою імені Олексій (Олекса) стало грецьке слово «алексо» — «захищаю» (а також: «охороняю, відбиваю (напад), запобігаю якомусь лихові»). Наймення має багато пестливих, зменшувальних форм. Українці кличуть своїх малюків так: Олексійко, Олексик, Одесько, Лесько та Олелько.

Тарас
Ім'я Тарас обезсмертив наш геній — Тарас Григорович Шевченко. Справжній співець свого народу, він назвав свою книгу «Кобзар». Читайте її і перечитуйте - в ній доля всього народу.
Важко відшукати більшу гармонію значення імені Тарас і характеру людини, яка носила ім'я Тарас Шевченко. Чому?
А тому, що ім'я Тарас прийшло до нас із грецької мови, в якій слово «тарактіос» означає «бунтівливий, бунтівник».
Славетне ім'я Тарас. В Україні воно стало національним. Пам'ятайте про це, Тарасики! Будьте гідні свого імені.

Кирило
Ім'я Кирило дуже популярне стало в останній час. Багато хлопчиків носить його!
А прийшло це ім'я до нас із грецької мови. Там є слово «керике», що означає «вісник».
Деякі вчені думають також, що ім'я могло прийти із Персії. В давні часи персами правив цар Куруш, що в перекладі означає «сонце». Від його імені давні греки утворили ім'я Кірос (володар, владика, шанована людина).

Христина
Досить поширеним в Україні та в інших краях є ім'я Христина або Христя. Примандрувало воно до нас разом із християнською релігією наприкінці десятого століття. Воно походить від латинського слова «крукс» (хрест).


КВІТЕНЬ
Квітами квітень всіх привітає
Усі садочки порозквітає

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В КВІТНІ:

7 квітня       Благовіщення, Всесвітній день здоров'я
12 квітня     Всесвітній день авіації і космонавтики
23 квітня     Всесвітній день книги, Великдень, Воскресіння Христове


НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 квітня — Дарини, Хризанта. Якщо в цей день погода тепла — це на добро, на багаті, дорідні врожаї. «Дарія літо дарує».
4 квітня — Василя Теплого. Якщо навколо сонця утворилося коло, то врожай буде добрий.
6 квітня — Захарія і Якова. «На Захарія і Якова весна була ніякова».
7 квітня — Благовіщення. Традиційно це найбільше весняне свято. В цей день існував звичай випускати на волю птахів.
8 квітня — Благовісника, архангела Гавриїла. Архангел Гавриїл вважався володарем блискавок, а тому намагалися відповідно вшановувати   свого покровителя.
14 квітня — Мар'ї. Якщо на Мар'їн день повінь, то вродить густа трава.
18 квітня — Федула. Межівник між теплом і холодом. «Прийшов Федул — теплом подув». «Негода — Федул губи надув».
21 квітня — Родіона Криголама. Ходили на річку дивитися, як скресає крига. Період, коли Сонце зустрічається з Місяцем.
23 квітня — Терешка. До цього часу мають стужавіти дороги і завершується найбільше бездоріжжя.
27 квітня — Мартина. Якщо жаби на Мартина кричать, а після Мартина мовчать — обов'язково похолодає.
30 квітня — Зосим Бджоляр. Виставляли вулики на бджільнику. Просили бджолу, щоб злітала до моря й принесла золоті ключі від літа.


СЕЛО! І СЕРЦЕ ОДПОЧИНЕ!
Село! І серце одпочине!
Село на нашій Україні —
Неначе писанка — село
Зеленим гаєм поросло:
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво; а кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром...
Сам Бог витає над селом.
Тарас Шевченко


НАДІЙШЛА ВЕСНА

Надійшла весна прекрасна,
многоцвітна, тепла, ясна,
наче дівчина в вінку.
Зацвіли луги, діброви,
повно гомону, розмови
і пісень в чагарнику.
Іван Франко


КВІТЕНЬ

Квітню мій заквітчаний;
місяць-квітничок,
виший мені, квітеню,
цвітом рушничок.

Синіми барвінками,
травами і ріками
та зеленими гаями
з червоними солов'ями.
Микола Сингаївський


ПОДИВИСЬ

Подивись: весна устала,
 Сипле пишними квітками;
Подивись: веселим птаством
Ожили степи з лісами;
Подивись: життя устало,
Дні питають золотії;
Подивись — і встань до праці,
Повний сили і надії!
Борис Грінченко


КОНСУЛЬТАНТ
Весною біля школи
Усім знайшлося діло:
Гуртом ямки копали
І деревця садили.

Один Мишко тинявся
І потирав долоні, —
Він був за консультанта
У нашому загоні.

До кожного підходив,
Повчав нас без упину:
—    На дно насипте гною,

А зверху — вогку глину!

Та корінь засипайте
Мерщій, Катюшо й Людо, —
Бо яблунька засохне
І яблук тут не буде.

—    Авжеж, не буде яблук,

Промовила Катюша,—
Бо це, як хочеш знати,
Не яблунька, а груша!
Грицько Бойко


ВЕЛИКДЕНЬ В УКРАЇНІ

День Воскресінню Ісуса Христа — Великдень — одне з найбільших свят християн. У дохристиянські часи на цю пору припадало свято весняного сонця і пробудження природи від довгого зимового сну. За народними спостереженнями, цього дня і сонце якось особливо світить, кажуть, сонце «грає».
Великодню передує сім тижнів Великого посту, коли суворо дотримуються заборони не лише на вживання скоромних страв, але й на всілякі розваги.
На останньому тижні Великого посту святкують Вербну неділю. Традиційно в суботу хлопчики заготовляють вербові гілочки й приносять їх до церкви. В неділю священик святить їх, і люди беруть вербу додому. По дорозі «б'ють» гілочками зустрічних, а вдома — дітей, приказуючи:

Не я б'ю — верба б'є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко червоне яєчко.
Будь здоровий, як вода,
А багатий, як земля!
А красивий, як весна!

Українці вважають вербу святим деревом, яке передає людині силу та здоров'я. Цей обряд має в основі спогад про те, як іудейський народ із гілками фінікової пальми, що називають її «єрусалимською вербою», зустрічав Ісуса Христа за шість днів до його смерті.
Останній тиждень перед Великоднем називають Білим, Чистим, або Вербним. У ці дні очищають, прибирають усе в господарстві, в хаті, прикрашають хату витинанками, вирізаними з паперу, вивішують найкращі святкові рушники.
Найважливіший день Вербного тижня - четвер. Його називають Страсним, Чистим, або Живним. До цього дня в кожній хаті викачують, виливають з воску свічечку. Запалену на відправі в церкві свічку несуть додому в керамічних куришках. Така свічка називається страсною, громичною.
У Чистий четвер купають до схід сонця дітей, дівчата вмиваються в річках, озерах.
У Страсну п'ятницю й суботу печуть паски, розписують писанки.
Настає Великодня ніч. У церкві, прикрашеній святковими рушниками, килимами, заповненій пасками, писанками - святкова служба. Раніше недалеко від церкви у Великодню ніч запалювали вогонь. Лампадки чи свічки горять на покуті в кожній хаті. Запалюють свічки й на могилках покійних рідних.
У Великодню ніч колись не лягали спати і не роздягалися: Бог роздає щастя тим, хто не спить цілу ніч і день.
Як тільки задзвонять дзвони, люди в святковому вбранні рунфють до церкви. У руках - запалені свічки, кошики з пасками, крашанками, ковбасою, салом, сіллю, сиром, маком, пшоном. Не святять лише курку, бо як народився Ісус, то саме курка начебто вигрібала немовля з ясел.
Священик святить паску, крашанки і все, що кожна господиня принесла до церкви. З освяченим поспішають додому.їУвійшовши до хати із свяченою паскою на руках, переступаючи поріг, тричі промовляють: «Свята паска в хату, вся нечисть - з хати!» Сідають за святковий стіл.
Наступний день називається Поливальним понеділком. Хлопці й дівчата намагаються облити один одного водою, жартуючи та сміючись. Цей обряд символізує очищення. Святковим вважається і третій день.


ПІД ВЕЛИКДЕНЬ
—    Може б, мамо, ви нам з ласки

Та дали святої паски,
Ще й червоних яєчок,
Що красили для діток?
—    Постривайте: свято, в мене

Буде завтра посвячене;
Завтра янголи з небес

Скажуть вам: «Христос воскрес!»
І вже час той недалечко,
Що покотиться яєчко
Й ви погонитесь за ним,
І червоним, і ясним. —
Позаснули хлопченята,
Й сниться їм, що янгелята
Кличуть голосно з небес:
«Годі спать: Христос воскрес!»
Яків Щоголів


ПИСАНКА

Моторнії діти, бувайте здорові!
На крильцях весни я прибув...
Збирайтесь послухать моєї розмови,
Я писанку вам роздобув.

Орлята-синочки! Чечіточки-дочки!
Цілісіньку ніч я не спав,
Мережечки всякі, кругом поясочки
Та ще й золотцем малював.

Чудове яєчко! Маленький замочок
У дверечки я приладнав;
Не простий білочок,
не круглий жовточок
В середину я заховав:

Лежать там рядочком
дві Божії квітки —
То розум і правда свята!
Кохайте, шануйте довіку їх, дітки,
На спомин науки Христа.

У першую квітку головку вбирайте —
І добренько буде вам жить,
А другу до серденька ви прикладайте —
І будуть вас люди любить.
Леонід Глібов


Нумо гратися!

Улюблені великодні розваги з крашанками:
«В трапка». Гравця відведіть далеко від крашанки. Він, закриваючи шапкою обличчя, нехай спробує підійти до неї.
«В битки». Гравці «стукаються» крашанками. Чия розбилася, той програв.
«В котючки». Крашанки котять з горбів. Для цього можна використати спеціальний жолоб. Виграє той, хто розіб'є чуже яйце.


ВЕЛИКОДНЄ ЯЄЧКО
Невід'ємна частина Великоднього свята — писанка. З давніх-давен яйце є символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду тощо. Фарбоване, розмальоване яйце вважається оберегом, його намагаються зберегти хоча б один рік, до наступного Великодня.
Залежно від місцевої традиції, техніки оздоблення, фарбовані, розмальовані яйця мають такі назви: «писанки» — розписані воском, найчастіше двоколірні; «крашанки» — одноколірні; «мальованки» — мальовані пензликом, найчастіше по дереву; «дря-панки», «шкрьобанки» — орнаменти видряпано по фарбованому яйцю гострим предметом! «крапанки», «галунки» — на фарбоване яйце нанесені іншим кольором краплі.
Для розписування писанок берусь писак — металеву трубочку, зігнуту у вигляді невеличкого конуса, і насаджують на дерев'яний держачок. Розчин фарби тримають холодним, щоб нанесений воском малюнок не розтопився. Розписувати починають по білому яєчку і кладуть в одну фарбу, ще малюють і кладуть у другу, а далі — в третю і т. д. Узори, що були вкриті воском, утворюють орнаменти відповідного кольору. Кольори накладають від найсвітлішого до найтемнішого. По закінченні роботи писанки ставлять у мисці в теплу піч, щоб віск розтопився.
Орнаменти писанок пов'язані з місцевою природою, міфологією. Зірки, хрести, сонця, що ними щедро оздоблюють писанки, мають календарне значення, символізують щастя, добробут, добру прикмету. Сонце малюють у вигляді кола, ружі; зірку — у вигляді променів; воду — у вигляді хвиль.


ГОСПОДАРЮ Й ГОСПОДИНІ
ПАСКА ЗВИЧАЙНА (сира)

Сир витримати під пресом, протерти крізь сито, додати сметану і вершкове масло, сіль, цукровий пісок, добре перемішати і викласти у форму. Можна додати ваніль, лимонну цедру або ізюм.
Сир — З кг, 1 склянку сметани, 200 г вершкового масла, 2 чайні лощки солі, 3/4 склянки цукру.

ПАСКА ЦАРСЬКА (варена)
Віджатий і протертий через сито сир, свіжі яйця, масло і сметану покласти в каструлю, перемішати і поставити на вогонь, постійно перемішуючи дерев'яною лопаточкою. Як тільки з'явиться перший пухирець, зняти з вогню, винести на холод і продовжувати мішати, поки маса не охолоне. Потім додати цукровий пісок, стовчений із ваніллю, солодким мигдалем, добре розмішати і викласти в пасочницю.
1 кг сиру, 2 яйця, 250 г вершкового масла, 400 г сметани, 250 - 300 г цукру, 0,25 склянки мигдалю.

ЯК ФАРБУВАТИ КРАШАНКИ
Потрібний колір можна одержати так:
Зелений — із паростків молодого шпинату або петрушки.
Фіолетовий — із засушених квітів вільхи.
Червоний — із кори вишні або буряка.
Бронзовий — із дубової кори.
Золотистий — із резеди.
Жовтий — із кори дикої яблуні, звіробою, горицвіту.
Жовтогарячий — із лушпиння цибулі.
Чорний — із кори вільхи, кропиви.
Синій — із синьої мальви, ягід бузини.
Барвники закріплюють соком квашеної капусти.


РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ
(Веснянка)
Розлилися води на три броди.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.

Що в першому броді
зозуленька кує.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.

Що в другому броді
соловей щебече.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Тьох-тьох!

Що в третьому броді
сопілонька грає.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Гу-у!

Зозуленька кує,
бо літечко чує.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Ку-ку!

Соловей щебече,
садки розвиває.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Тьох-тьох!

Сопілонька грає,
на грання скликає.
Гей, діти-квіти,
Весна красна,
Зілля зелененьке.
Гу-у!


ЗОРЯНИЙ ЗЛЕТ УКРАЇНИ
Україна — космічна держава. У вивченні зоряного неба, освоєнні космічного простору взяло участь багато світлих розумів, народжених на благословенній українській землі. Яскраві сторінки в космічний літопис вписали видатний вчений XV століття, перший вітчизняний доктор наук Юрій Дрогобич, лекції з астрономії якого слухав сам Миколай Коперник; винахідник Микола Кибальчич, який, сидячи в царській в'язниці, розробив проект реактивного літального апарата; вче-ний-дослідник Юрій Кондратюк (справжнє прізвище Шаргей Олександр Гнатович), завдяки проектам якого американські астронавти вперше здійснили політ на Місяць; визнаний у всьому світі «адмірал Всесвіту», Генеральний конструктор, житомирянин Сергій Корольов, який одвічним мріям людства проникнути в зоряний світ надав практичного втілення...
Усе це дало змогу нашій державі вийти сьогодні на широку арену міжнародного співробітництва в освоєнні Всесвіту, пізнанні його таємниць. Чудовим вираженням цього став політ українського космонавта Леоніда Каденюка на борту американського корабля «Шаттл», який стартував 19 листопада 1997 року.
Перший космонавт незалежної України... Коли йому йшов десятий рік, у небо злетів незабутній Юрій Гагарін. Коли з космосу пролунали позивні нашого земляка Павла Поповича, Леонідові Каденюку виповнилося одинадцять. І ось він сам вирушив у зоряний світ.
Перший космонавт суверенної України народився на Буковині - в селі Клішківці Хотинського району. Після закінчення зі срібною медаллю місцевої школи вступив до Чернігівського льотного училища, де успішно опанував ази пілотажу. 1976 року його було зараховано до загону космонавтів. Вивчив і освоїв усе, що тоді літало у космосі: «Союз», «Союз-ТМ», орбітальну станцію «Салют», комплекс «Мир», а також багаторазовий космічний корабель «Буран», прототип американського «Шаттла»...
1994 року було підписано угоду між США та Україною стосовно спільного біологічного експерименту за участм» українського космонавта.
Через три роки, 19 листопада 1997 р., відбувся політ, який тривав 16 діб. Відбулися й експерименти з впливу космічних факторів на ріст і розмноження рослин. У підготовці цієї програми брали участь працівники Інституту ботаніки Національної Академії наук України. Піддослідними рослинами були соя, рапс і два види мохів.
Природно, що на Землі теж паралельно проводилися роботи, ідентичні космічним. І не тільки в «дорослих» наукових лабораторіях, а й у школах та коледжах як України, так і США. Педагоги разом з учнями проводили аналогічні експерименти і порівнювали класні досліди з космічними, домагаючись ефекту «присутності» на орбіті.
Леонід Каденюк повернувся з космічної   мандрівки...   Він   бачив пишноту чорної ночі, чарівність і розмай барв нашої планети, дивовижні картини, що відкривалися з орбіти. Зі свого невеликого космічного корабля він бачив велетенський космічний крейсер під назвою «Земля», на борту якого перебуває все людство. В ім'я людства і здійснюються космічні польоти.
Перший космонавт незалежної України... Як свого часу легендарний Юрій Гагарін відкрив ранок космічної ери людства, так і Леонід Каденюк відкрив космічний ранок зоряної доби України. А за ранком йде день...
Майбутнє століття — доба далеких космічних перельотів. Українські космонавти, в тому числі й космонавт № 1, готові до них.


БАТЬКОВА ПОРАДА
(З народного)
—    Татуню, мені так часто сниться, що я космонавт. Що треба зробити, щоб стати космонавтом?
—    Треба менше спати, сину!


НА КОСМОДРОМІ
Далеко-далеко від дому,
Ген-ген в степовому краю,
Сіяють вогні космодрому,
І я у скафандрі стою.

—    Готова до пуску ракета?
—    Готова! —
Лиш помах руки, —
Стрічай мене, інша плането,
Стрічайте, космічні зірки!

Я шлема насунув на очі,
В ракету вже ногу заніс,
Аж чую — хтось шию лоскоче
І смика легенько за ніс:

—    Заспався, як те немовлятко!

Вже ондечки сонце ясне!
-
...Розплющив я очі... Ех, татку,

Навіщо збудив ти мене?

Нема мені, татку, спокою!
Якби не гукнув мене ти,
Зірок би торкнувсь я рукою,
Побачив би інші світи!
Лідія Компанієць


РАКЕТА

Летить ракета за ракетою.
А у ракеті я із Петею.
Взяли б ми бусола у мандри,
Та в нас всього лиш два
скафандри.
Немає зайвого для птаха.
Як він нам заздрить, бідолаха!
Валентин Бичко


23 квітня — Всесвітній день книги

ГІМН КНИЗІ

Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Іван Франко


* * *

Бачить — не бачить,
Чути — не чує.
Мовчки говорить,
Дуже мудрує.
Часом захоче —
Правди навчає,
Іноді бреше,
Всіх звеселяє.
Люба розмова,—
Будемо, діти,
З нею довіку
Жити-дружити.
Хто ж то такая
В світі щаслива,
Мудра, правдива
І жартовлива?
Як не вгадали,
Стану в пригоді:
Річ коротенька —
Книжка та й годі.
Леонід Глібов


З народної мудрості

Книжка — маленьке віконце, а через нього увесь світ видно.
Хто більше читає, той більше знає.
Де розумом не дійду, то в книжці знайду.
Не на користь книжку читать, коли вершки лише хапать.


26 квітня День — Чорнобильської трагедії

КОЛИСКОВА

Спи, мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
вітер з Чорнобиля спить,
краще його не будить.

Знімуться в небо сичі,
виловлять зорі вночі,
у світанковий час
сонце сховають від нас.

Сонечко наше ясне,
хай нас біда обмине,
в хату не пустим біди —
треба дитинці рости!

Спи, мій синочку, спи!
Сплять українські степи,
вітер з Чорнобиля спить,
краще його не будить!
Василь Марсюк


РУШНИК ЖУРБИ

В музеї я побачив рушник журби.
У вирій відлітають журавлі,
між ними білі
й ті, що почорніли.
Стоять у лісі ялинки,
між ними й ті, що почорніли.
Цвітуть у лузі квіточки,
між ними й ті, що почорніли.
З Народичів рушник цей...
Невже ті давнії народицькі ткалі те лихо атомне давно передбачали?!
Сергій Миргородський


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
НАЙ-НАЙ-НАЙ...

Найпершими в Україні розквітають у природних умовах проліски з сімейства амаралісових. Вісниками весни називають ці дивовижні квіти. Вони квітнуть навіть при нульовій температурі! Виявляється, що в цей час температура всередині квітки - близько восьми градусів тепла! Вона влаштована так, що її чашечка, немов маленьке дзеркальце, вбирає сонячне проміння. Не страшні проліску нічні приморозки: він здатен витримати й десятиградусний морозець!
Найкрупнішим пернатим птахом у Європі й Україні вважається лебідь-шипун. Довжиною тіла він сягає 180 см, а важить такий птах від 8 до 13 кілограмів. Деякі особини бувають і по вісімнадцять кілограмів. У Польщі, пригадують, жив колись лебідь-самець вагою 22,5 кг. Він був такий важкий, що навіть не міг злетіти!
Найбільшою змією фауни України є полоз жовтобрюхий, довжина якого сягає 2 м. Це також найпо-таємніша і найагресивніша змія, хоч і зовсім не отруйна. Захищаючись, вона сичить і кидається передньою частиною тіла на віддаль до 1 м, при цьому встромляє свої гострі й численні зуби в руку або
обличчя переслідувача. Зустрічається рідко і лише у степовій зоні України, населяючи берегові кручі. Не раз спостерігали іюлозів, які полювали на птахів у кронах дерев, хоч їхня основна здобич - гризуни.
Найбільша боброва «хатка» в Україні була виявлена в осушеній заплаві річки Здвиж (правій притоці річки Тетерів). Покинута бобрами кілька років тому, вона була довжиною чотирнадцять, шириною -дванадцять, а висотою - два з половиною метра. Всього будівельного матеріалу, що його зібрали на будівництво своєї «хатки» бобри, було не менше 40-50 тонн, тоді як звичайні розміри бобрових загат приблизно вдвічі менші.
Найбільшим звіром фауни України є зубр, жива маса якого може перевищувати 1 тонну. Висота в холці самця досягає 2-3 м, а тривалість життя, як достовірно встановлено, до 27 років.
Найбільшим морським ссавцем, який мешкає біля берегів України, є дельфін — чорноморська афаліна. Завдовжки він буває більше 3 м. Середня маса — 119 кг, інколи — до 150 кг. Живуть афаліни невеликими групами і ведуть нічний спосіб життя, а живляться переважно рибою.
Найменше  дерево  в   Україні — верба туполиста. В Карпатах на горі Близниця подибуються карликові кущики такої вербички висотою всього 12—15 сантиметрів.


 РОЗГАДАЙМО!
1. Сидить дід за подушками і стріляє галушками.
2. У вазі лежали яблука. Підійшли дві доньки, дві мами, одна бабуся і одна внучка. Кожна взяла по яблуку. А у вазі лишилося ще два. Скільки було яблук у вазі спочатку?
3. Двоє друзів грали в шахи дві години. Скільки часу грав кожний?
4. Чого немає у воді, а є в морі, річці, озері?
5. Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. Що це?
6. Качка важить 2 кг, коли стоїть на двох ніжках. А як стане на одну, скільки тоді важитиме?
7. Впишіть у квадрат слова, що складаються з чотирьох букв так, щоб їх можна було прочитати зверху вниз і зліва направо.
8. Позмагайтесь, хто згадає більше слів, як закінчувалися б на -тор.
9. Які два займенники псують дороги?
10. Мати — гладуха, дочка — красуха, син кучерявий під небо пішов.
11. Малий патичок робить з добра попілок.

ДЕНЬ АНГЕЛА
КВІТНЕВІ ІМЕНА

1 квітня - Дарка, Клавдія, Дмитро; 2 - Мотря, Сергій, Микита; 3 - Яків, Хома, Зоя, Мартин, Кирило; 4 -Василь, Василина; 5 - Пилип, Лідія, Явдоха, Василь; 6 - Захар, Сидір, Яків, Глафіра, Петро; 7 - Марія, Йосип; 8 -Кіндрат, Василь, Ганна, Лариса; 9 -Федосій, Павло, Мотря; 10 - Марина, Сава, Іларіон, Степан; 11 - Марко, Кирило, Прокіп; 12 - Іван, Дарка, Захар; 13 - Веніамін, Гнат, Йосип; 14 -Марія, Марко; 15 - Карпо, Григорій; 16 - Федосія, Микита, Ісидор; 17 - Йосип, Микита, Юрій; 18 - Юрій, Марко, Платон; 19 - Фросина, Платоніда, Григорій; 29  - Юрій, Килина, Данило; 21 - Ларіон, Іван; 22 -Вадим, Антін; 23 - Терешко, Олександр, Віра, Яків, Марко; 24 - Антип, Мартин, Яків, Харитон; 25 - Василь, Зенон, Панас; 26 - Дмитро; 27 - Мартин, Антін, Алевтина; 28 - Трохим, Сава, Анастасія, Василина, Мстислав; 29 - Леонід, Михайло, Галина, Ярина, Харитя; 30 - Семен, Анастасія.

Дарина
Ім'я Дарина завітало до нас зі Сходу. В давні часи воно було дуже поширене серед персів. Навіть один із перських царів носив його — Дарій. В основі наймень Дарина, Дарка, Одарка лежить перське слово, що перекладається як «найсильніший» або як «переможець» чи «переможниця».

Леонід. Лев. Левко
Чи не першими з давніх народів описали лева єгиптяни (по-давньо-єгипетському — «лябу»). Його вважали царем звірів, наисильнішим серед них. Отож кожному з батьків, які колись так щиро вірили в слово-талісман, хотілося, щоб його син хоча б трохи мав лев'ячої сили й витривалості. Із цього бажання, напевне, й народилася мода на ім'я Лео (у римлян), Леон та Леонід (у греків), а від них — і в нас: Лев та Левко.

Зоя
В якому слові міститься 30 (тридцять) я?
Звичайно, в слові Зоя! І не тільки тридцять Я має це ім'я. Воно містить в собі грецьке слово «зоо», що означає «життя». Не дивно, що в нього стільки «родичів»! І в першу чергу такі милі нам зоологія, зоопарк. Усі вони про життя.

Галина
Галина — одне з найпоширеніших українських жіночих наймень. Воно часто оспівується в наших народних піснях.
Українська форма імені, можливо, народилася під впливом давньослов'янського слова, яке має ту ж таки основу, що й назва пташки — галка (в перекладі сучасною українською мовою «чорна»). Саме цим можна пояснити те, що багато українців, зокрема вихідців із Лівобережжя, Галочкою часто називають будь-яку чорняву дівчину. Наш народ утворив від наймення Галина, ібагато цікавих пестливих форм: Галя, Галочка, Галка, Галюня, Галюся, Галютенька.


ТРАВЕНЬ
Гей, травень прийде у дні чудові,
Простелить всюди трави шовкові.


УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ТРАВНІ:
1 травня       День Міжнародної солідарності трудящих
9 травня       День Перемоги
15 травня     Міжнародний день сім'ї
24 травня    День слов'янської писемності та культури, Рівноапостольних святих Кирила а Мефодія
Друга неділя    День матері


НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
2 травня — Івана Старопечерника. Починали вибілювати полотно. «Прачі б'ють - Івана чуть».
5 травня — Луки. У цей день садять цибулю «від семи недуг».
6 травня — Георгія, Юрія. Юрія шанують як захисника свійських тварин, особливо корів. У цей день виганяють худобу на пасовиська.
8 травня — Марка. Цього дня мусить бути тепло, тому й кажуть: «На Марка небо ярке - на вулиці парко, а бабі в хаті жарко».
13 травня — Якова. Хоч уже й вигонили на випас тварин, але казали: «На Якова трава ніякова».
14 травня — Яреми Запрягальника, Єремії. Про Яремин день так кажуть: «Єремій, Єремій, про посіви розумій».
15 травня — Бориса і Гліба, Борисів день. У народі його ще називають «солов'їний день».
16 травня — Тимофія. «На Тимофія велика надія».
18 травня — Ярини Розсадниці. З цього дня починали висаджувати розсаду капусти.
19 травня — Іови Росенника, Горошника. З цього дня сіяли боби та горох і називали його ще «огірковим днем».
22 травня — Миколи весняного. «Прийшов Миколай — коней випасай». «До Миколи кріпись, хоч розіпнись, а з Миколи не журись: почалося трудове літо».
23 травня — Симона (Семена) Зілоти, Семенове зіло, Миколин батько. В цій день жінки збирають лікарські трави, котрі мають неабияку лікувальну силу.
25 травня — Єпіфанії. «Якщо Єпіфан вранці зодяг червоний жупан, то все літо буде сухе і жарке». Вознесіння, Вшестя. Це свято не тримається числа, але переважно припадає на травень.
26 травня — Гликерії Комарниці. З цього часу ночі стають паркими, а отже, з'являються комарі.
27 травня — Ісидора. Теплий Сидро - тепле літо.
28 травня — Пархома Теплогрія. «Прийшов Пархом — тішся теплом».
31 травня — Федота. На дубі листя з'явилося — на врожайне літо.


ТРАВЕНЬ
В травні трави молоді,
Ніби хвилі по воді,
Розливаються широко,
Аж радіє наше око.

В травні — праця на полях,
На городах, у садках:
Праця з піснею дзвінкою,
Як сестра живе з сестрою...
Максим Рильський


*  *  *

Блакить мою душу обвіяла,
душа моя сонця намріяла,
душа причастилася кротості трав.
—    Добридень! — я світу сказав.
Струмок серед гаю, як стрічечка.

На квітці метелик, мов свічечка.

Хвилюють, маюють,
квітують поля,-
добридень тобі, Україно моя!
Павло Тичина


ВИЙДУ В САД

Вийду в сад я навесні —
Усміхається мені
Яблунька, яблунька —
Україночка моя!

Біля хати край вікна
Біло вишня зацвіла,
Вишенька, вишенька —
Україночка моя!

На калиновім лужку —
Калинонька у вінку,
Калинонька-калина —
Україночка моя!
Валентина Козак


9 травня — День Перемоги
Встеляйте квітами дороги,
Дзвінкі заспівуйте пісні:
Сьогодні свято Перемоги,
Найкраще свято навесні!
Марія Познанська


ПАМ'ЯТНИК СЛАВИ

Пливуть по Дніпру пароплави,
Над хвилями чайка ячить,
І пам'ятник Вічної Слави
На схилах крутих височить.

Горіти вогню, не згасати,
Трояндам довкола цвісти —
Тут сплять наші мужні солдати,
Вклонись їм зі мною і ти.
Галина Цемченко


ДІДУСЕВІ РАНИ

Знов на осінню непогоду
У дідуся щемить плече.
—    Це пам'ять придніпровську воду

І досі так мене пече.

Дідусь примружився й ласкаво
Мене до себе пригорнув.
—А тут, в коліні, з-під Варшави
Гарячий спомин про війну.

—А це? - питаю і пустого
Торкаюсь рукава на мить.
—А це — рейхстаг... Та це нічого,
Давно мені вже не болить.

І він всміхається, веселий:
—    Зате тепер щасливі дні!


А рани, рани дідусеві

Болять сьогодні і мені.
Петро Бондарчук


День матері

Це нове свято має давні корені. Ініціатором його стала дівчина з Філадельфії Анна Джервіс, яка рано втратила свою маму. Вона звернулася до президентів і політичних діячів усіх країн світу з проханням один день на рік присвятити жінці-матері.
Вперше свято Матері відзначалось у 1910 році, а з 1914 року президент СІЛА Вільсон затвердив його як всенародне. Цього дня кожна дівчина, в якої жива мама, прикріплює на груди рожеву квіточку, а в якої мати померла - білу.
У Європу День Матері прийшов після першої світової війни, а в Україні вперше святкувався 1929 року. Започаткували його в Галичині Союз Українок і редакція тижневика «Жіноча доля».
Нині День Матері святкує вся Україна.


МОЯ МАМА
Снилось мені ясне сонце,
Що в хаті світило,—
А то лиш так моя мама
Дивилася мило.

Приснивсь мені легкий вітрик,
Що пестив колосся,—
А то мені моя мама
Гладила волосся.

Снилась мені ягідочка,
Як мед солоденька,—
А то мене цілувала
Мама дорогенька.

Снилось мені, що на крилах
Я вгору несуся,—
А то мене із постелі
Піднесла матуся.

Снились мені ангелики,
Що в рай мене несли,—
А то мене мами ручки
До серця принесли.
Марійка Підгірянка


У НАШІМ РАІ НА ЗЕМЛІ...

У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим.
Буває, іноді дивлюся,
Дивуюсь дивом, і печаль
Охватить душу; стане жаль
Мені її, і зажурюся,
І перед нею помолюся,
Мов перед образом святим
Тієї матері святої,
Що в мир наш Бога принесла…
Тарас Шевченко


ТРИ МАТУСІ

Є у кожної дитини,
Навіть сиротини,
Наша мати солов'їна —
Рідна Україна.

Є у кожної дитини
Матінка єдина,
Та, що любить нас і дбає,
Розуму навчає.

І у кожному серденьку
Є і буде жити
Божа Мати —
Наша Ненька,
Мати всього світу.
Леонід Полтава


СИВА ВОЛОСИНКА

Маленький хлопчик Михайлик побачив у косі матері три сиві волосинки.
—    Мамо, у вашій косі три сиві волосинки,- сказав Михайлик.
Мама усміхнулась і нічого не сказала.
Через кілька днів Михайлик побачив у материній косі чотири сиві волосинки, а було три...
—    Чого це посивіла ще одна волосинка?
—    Від болю, — відповіла мама. — Коли болить серце, тоді й сивіє волосинка...
—    А від чого у вас боліло серце?
—    Пам'ятаєш, ти поліз на високе-високе дерево? Я глянула у вікно, побачила тебе на тоненькій гілці. Серце заболіло, й волосинка посивіла.
Михайлик довго сидів задумливий, мовчазний. Потім підійшов до мами, обійняв її й тихо запитав:
—    Мамо, а як на товстій гілці сидітиму, волосинка не посивіє?
Василь Сухомлинський


МАМА

На ярмарку дитина відбилась якось од матері та й плутається між народом. Зблукалося бідне, плаче, бігає, шукає матері. Питають люди у дитини:
—    Яка ж твоя мама, дитинко?
А дитина крізь сльози каже:
—    Хіба ж ви не знаєте? Моя мама та, що за всіх найкраща.


З народної мудрості
Нема цвіту цвітнішого, над маківочки, нема ж і роду ріднішого, над матіночки.
Мами ні купиш, ні заслужиш.
Материна молитва із дна моря виймає.


НАШІ СВІТОЧ!
Панас Мирний

(13 травня 1849—28 січня 1920)
Після семи літ служби по канцеляріях Гадячі, Прилуках та Миргороді оселився у Полтаві дрібний чиновник Панас Якович Рудченко. Згодом дістав високий чин - дійсного статського радника, що дорівнював званню генерала у війську...
Казенна служба забезпечувала його матеріально, а в тихі години після роботи він мав можливість саме художнім словом служити рідному українському народові.
Так тривало день у день. Виходив уранці з власного будинку дійсний статський радник П. Я. Рудченко і простував до казенної палати. Низько вклонялися «його превосходительству» знайомі перехожі, «брав під козирок» поліцейський, що стояв на розі. Всі квапились на роботу, а Панас Якович, привітно відповідаючи на поклони, статечно йшов далі. Залишався на посту тільки   поліцейський   зі   своїми   невеселими думами. Ось уже скільки часу полтавська жандармерія розшукує якогось Рудченка - небезпечного для Російської імперії «видатного діяча українського руху». Він буцімто під кличкою Панаса Мирного переховується десь у Полтаві. «Може, той злочинець і поміж цих перехожих? - розмірковує поліцейський.- Але спробуй його розпізнати...» Та й на думку не спадає «стражеві порядку», що той небезпечний «видатний діяч українського руху» і є дійсний статський радник пан Рудченко Панас Якович...
Служба в казенній палаті давала змогу П. Я. Рудченку бувати в поїздках по селах і містах Полтавщини. Це зближувало його з простими людьми. Письменник бачив тяжку працю, злиденне життя народу, переймав народну мову. Відтак багато життєвих спостережень оживало в художніх образах на сторінках оповідань. І одне з них уперше з'явилося друком 1872 року під назвою «Лихий попутав» за підписом - Панас Мирний.
Невмирущу славу Панасові Мирному принесли роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», повісті «Лихі люди» («Товариші») та «Голодна воля», п'єса «Лимерівна».
З-поміж творів для дітей найві-доміші оповідання Панаса Мирного «Морозенко», «Пригода з «Кобзарем», «Казка про Правду і Кривду». У них глибокий соціальний зміст, талановито змальовано українську природу, яку письменник тонко відчував і вмів образно передавати словом.


ПОЛЕ ВЕСНОЮ
Надворі весна вповні. Куди не глянь — скрізь розвернулося, розпустилося, зацвіло пишним цвітом.
Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується воно в своїм розкішнім убранні. Поле — що безкрає море, скільки зглянеш — розіслало зелений килим, аж сміється в очах. Над ним синім шатром розіп'ялось небо — ні плямочки, ні хмарочки; чисте, прозоре — погляд так і тоне... З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця; на ланах грає сонячна хвиля, під хвилею спіє хліборобська доля. Буяє вона вгору; зеленіє, як рута... Легенький вітерець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билинку... І ведуть вони між собою тиху, таємну розмову: чутно тільки шелест жита, травиці. А згори лине жайворонкова пісня; доноситься голос, як срібний дзвіночок, тремтить, переливається, застигає в повітрі. Все зливається докупи в чудний гомін, вривається в душу, розбурхує в ній добрість, щирість, любов до всього. Гарно тобі, любо, весело.
Панас Мирний


15 травня — Всесвітній день сім'ї

З народної мудрості

Яке дерево, такі його квіти, які батьки, такі й діти.
Од доброго коріння добрий і пагонець одійде; од доброго батька — добра й дитина.
Не потрібен і клад, коли в сім'ї лад.
Всяка пташка своє гніздо знає.


*  *  *
У нашого Омелечка невеличка сімеєчка:
Тільки він, та вона, та старий, та стара,
Та Іван, та Степан, та Василь, та Панас,
Та той хлопець, що в нас,
Та дві дівки косаті, та два парубки вусаті,
Та дві Христі в намисті,
Та дві ляльки в колисці.


СІМЕЙКА
Був собі хлопчик -
Наколінігопчик,
на коліні - на коні -
ма-ми-нім.
Був у нього братик -
Нароверігнатик1.
Сам жене, сам жене -
а мене?
Була у нього бабуся -
Похатікручуся.
Треба нашій бабці
роликів до капців.
Був у нього дідусь -
Пішкиобій ду сь.
Ходить собі сам -
такий з нього пан.
Ігор Калинець


КИРИЛИЦЯ

Кирило і Мефодій... Творці слов'янської абетки народилися у македонському місті Солуні (тепер це грецьке місто Салоніки). Мефодій у 820 році, а через шість років — Костянтин (Кирило). їхній батько був болгарин. У цей час добру половину населення міста складали слов'яни, тому не дивно, що брати вільно володіли слов'янською мовою. Мати-гречанка подбала, щоб дати Костянтинові й Мефодію гарну освіту.
Особливо цікава постать Костянтина, який прибрав перед смертю ім'я Кирило. Уже змалку він вражав своїх учителів яскравими здібностями. У чотирнадцять років батьки направили Кирила до Константинополя, де він вивчає астрономію і математику, риторику й музику, філософію та античну літературу, богослов'я.
Пізніше його захоплює місіонерська діяльність.
На межі 60-х років IX століття Кирило, здійснюючи місіонерську подорож до хазарів, заїхав у місто Корсунь (Херсонес) на південному березі Криму. Тут він зустрів людину, яка мала Євангеліє і Псалтир, написані якимись руськими письменами. «Житіє» розповідає, що, прислухавшись до мови цієї людини, дуже схожої на його власну болгаро-македонську мову, Кирило негайно почав з ним бесідувати.
Згідно з гіпотезою І. Срезневського книги, які бачив Кирило, були написані «протокириличним» письмом, тобто грецькими буквами, пристосованими до передачі слов'янської мови.   Мабуть, ця  зустріч  і  навела Кирила   на   думку   про створення слов'янської азбуки.
У 863 році з Константинополя в Моравію на прохання місцевого князя рушила місія на чолі з Кирилом і Мефодієм. Її мета - підтримати православ'я на противагу католицизму, їхали не голіруч. У багажі подорожніх лежала створена перед від'їздом слов'янська азбука.
Після приїзду Кирила й Мефодія всі богослужіння почали правити рідною мовою. Слов'янською мовою перекладали й грецькі книги.
На початку лютого 869 року здоров'я Кирила погіршало. 14 лютого його не стало...
На шістнадцять років пережив брата Мефодій. Останні літа його життя пройшли в роботі над слов'янськими перекладами. Він помер у 885 році.
Вірні учні продовжили справу братів. Невтомна праця Кирила і Мефодія поклала початок створенню слов'янської літератури, старослов'янської літературної мови, що мало величезне значення в подальшому житті слов'янських народів.
Так що ж собою являла кирилиця? Вона складалася з 43 букв. В основі її лежав грецький алфавіт. Для звуків, однакових у слов'янській та грецькій мовах, використовували грецькі букви. Для звуків, притаманних лише слов'янській мові, було створено 19 знаків.


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
АБЕТКА, АЗБУКА, АЛФАВІТ

Абетка — це власне українська назва азбуки. Вона створена за вимовою перших двох літер алфавіту.
Азбука — це слово утворене в старослов'янській мові з назв перших двох літер кирилиці: аз - «я» і буки - «букви».
Називати букви повними іменами почали фінікійці (жив такий народ ще в II тисячолітті до н. є.).
Перша літера фінікійської абетки була схожа на голову бика. Вони її і назвали алеф — «бик». Друга літера нагадувала будиночок. її назвали бет — «дім». Греки, запозичивши у фінікійців абетку, взяли й назву перших двох літер і пристосували їх до своєї вимовій «альфа» + «бета» — альфабет. До нас це слово дійшло як алфавіт.
Український алфавіт утворився від слов'янського (кирилиці). Від кирилиці утворилися також алфавіти: російський, білоруський, болгарський, сербський...
* * *
Першими спробами зупинити й зберегти слово були малюнки.
Знадобилися століття, щоб малюнки стали знаками — умовним поєднанням рисочок, клинчиків, ліній, крапок. Знак для звуку -літера (буква) — народився понад 4три тисячі років тому.
Кожний народ пристосовував писемність до своїх національних традицій та особливостей. З часом букви змінювали свій зовнішній вигляд: вони лягали набік, поверталися праворуч чи ліворуч, інколи ставали на голову!
* * *
Зараз у світі 10 алфавітів, які обслуговують сотні мов.
Проте в деяких країнах ще й зараз існують ієрогліфи (Китай, Японія). Ієрогліфи — це знаки, які передають ціле слово чи його частину (у перекладі з грецької — священне різьблене зображення).

Уявіть собі!
Ви мусите запам'ятати 33 букви, юний англієць — 26, а маленький японець — декілька сотень ієрогліфів, а до того ж — дві азбуки, якими користуються в сучасному японському письмі.


СМІЙМОСЬ!
Цікава арифметика

—    Скільки уічнів у вашому класі?
—    З учителькою — тридцять п'ять.
—    Отже, без неї тридцять чотири!
—    Е,   ні!  Без  учительки  в  класі  не залишиться жодної душі!

Портфель з п'ятірками
Батько купив синові портфеля і наказав:
—    Дивися ж, хлопче, щоб ти щодня приносив повний портфель п'ятірок.
—    А куди ж я покладу підручники?

«Кмітливий»
Учитель вирішив перевірити учнів на кмітливість:
—    Хто хоч один раз обпікся, той завжди боїться вогню. Скажи що-небудь схоже.
Учень відповів:
—    Кого один раз вимили, той боїться води!

Занедужали котлети
Ігор побачив,  що батько кладе гірчицю на котлети.
—    Мамо,   іди   швидше,   котлети   захворіли,  тож батько ставить їм гірчичники!

Чув дзвін
Закінчується   навчальний   рік.   Син збирається до школи:
—    Мамо, зараз я першокласник, а наступного року я буду другорічником?

ДЕНЬ АНГЕЛА
ТРАВНЕВІ ІМЕНА

1 травня - Віктор, Параска, Юхим; 2 -Антін, Ничипір, Юрій; 3 - Гаврило, Платонида, Олександр, Анастасія; 4 -Онуфрій, Кіндрат, Олександра; 5 - Федір, Климентій, Віталій, Всеволод, Гаврило; 6 -Юрій, Олександра, Анатолій, Валерій; 7 -Сава, Федот, Єлизавета, Хома, Валентин, Микола; 8 - Микола, Устина; 9 - Степан, Василь, Глафіра, Меланка; 10 - Степан, Лідія; 11 — Севастян, Максим, Кирило, Фаїна, Віталій; 12 - Артем, Юлія, Федот, Василь; 13 — Яків, Любов, Максим, Євгенія, Микита; 14 - Юхим, Герасим, Марко, Ярема; 15 - Зоя, Опанас, Борис, Гліб; 16 - Тимофій, Феодосій, Петро; 17 -Єлизавета, Кирило, Микита; 18 - Ярина, Яків, Михаль, Сергій; і9 - Варвара, Тамара; 20 - Давид, Зіновій, Йосип, Михайло; 21 - Іван, Зінаїда, Харитя; 22 - Микола, Христина; 23 - Кдаїина, Таїсія, Сидір; 24 - Мефодій, Кирило, Варвара; 25 -Єпифаній; 26 - Олександр, Юрій, Гаврило, Марко; 27 - Іван, Сидір, Максим, Марко, Микита; 28 - Пахом, Антоніна, Дмитро; 29 - Федір, Юрій, Модест, Петро, Микола, Єфрем; 30 - Степан, Єфросинія; 31 -Андрій, Павло, Павлина, Петро, Христина, Олександр, Клавдія, Мотря, Фаїна, Юлія.

Тетяна
Родовід Тетяни вельми заплутаний. Одні його ведуть од назви Сабинського царя — Татіус чи грецького слова «татто» (встановлювати, визначати або призначати); інші перекладають його як засновниця, володарка (міста, краю).

Олександр. Олександра
Ім'я складається із двох грецьких слів: «алексо» (захищаю, допомагаю) та «андрос», що означає: людина, муж. Олександр отож українською перекладається як людина (муж), що захищає, або ж як захисник людей.
Українці нерідко надають своїм Олександрам дуже гарне, суто національне, наймення Олесь або Лесь (Олеся чи Леся - для жінок). Наймення було колись звичайним пестливим, останнім часом воно перетворилося в цілком офіційне, «паспортне».

Георгій (Юрій)
Ім'я Георгій відоме в Україні здавна. Своїм походженням ім'я завдячує грецькому слову «геоергон» (від «гео» — земля та «ергон» — праця, робота), що в перекладі українською мовою означає хлібороб, або, певніше, той, хто обробляє землю, орач.
Братом-близнюком цього наймення є ім'я Юрій, хоча в основі останнього й лежить трохи інша форма. Наймення-близнята в різних народах звучать по-різному: Георгій, Юрій, Георг, Юр, Джордж, Жорж, Єжи, Іржі тощо.

Віктор. Вікторія
Народилося ім'я Віктор далеко від України - на римській землі. Його основою є латинське слово «вікторія» - перемога. Отже, Віктор — переможець, Вікторія — перемога.
Гарне ім'я... А «родичів» у нього! Вікторіанська епоха і квітка вікторія, область в Австралії Вікторія і африканське озеро Вікторія, канадське місто Вікторія й водоспад Вікторія...


ЧЕРВЕНЬ
А місяць червень луги косить
Червоним соком ягідки зросить

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЧЕРВНІ:

1 червня        Міжнародний день захисту дітей
5 червня         Вознесіння Ісуса Христа, Всесвітній день охорони довкілля
28 червня     День Конституції України
            
           
НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
3 червня   —   Олени-льоносійки. Висаджували пізні овочі, починали сіяти льон.
11 червня — Феодосії-колосяниці. Починають колоситися зернові.
12 червня — Василіск-змійовик справляє зміїні весілля. Не ходіть цього дня у лісі й по луках.
13 червня — Єремій-розпрягальник. Єремій — вже не сій.
П'ятдесятий день після Великодня — Трійця, Зелені, або Троєцькі, свята, П'ятидесятниця.
22 червня — Кирила. День літнього сонцестояння. Найдовший день і найкоротша ніч. Кирило весну проводжає, а на осінь позирає.
24 червня — Варфоломія та Варвари. З цього часу починає коротшати день.
25 червня — Онуфрія, Онопрія. Закінчується   літнє   сонцестояння. Сонце — на зиму, літо — на спеку.
26 червня — Акилини, Килини. Завершення сівби зернових, зокрема проса і гречки.
29 червня — Тихона. Перестає кувати зозуля, «бо мандрикою вдавилася».
30 червня — Мануїла. Якщо погода в цей день дощова, то зима буде сніжною. Мануїл стриножив Сонце. Наприкінці червня Земля рухається своєю орбітою з найменшою за весь рік швидкістю.

ЧЕРВЕНЬ І ЗОЛОТА КОЛІСНИЧКА
Узяв червень колісничку золоту,
Та й захопив ще зірничку на льоту.
Ти, зірничко, скоресенько поспішай
Та сонечко ранесенько виряджай.
Дам я йому позлітоньку на той віз,
Бо він добру робітоньку має скрізь:
Купіленьку нагрівати в річечках,
Черешеньки наливати по садках.
Має вбрати зелен-квітом все село,
Щоб веселим тепле літо нам було!
Марійка Підгірянка


ЛІТО

Сонце грає-виграває,
Промінь браму відчиняє,
Відчиняє браму промінь,
Гаєм ходить зелен гомін.
Ой, раненько-рано
Квітами убрано,
Росами умито,
Народилось літо!
Іда Островська


КАНІКУЛИ

«Канікули! Канікули!» —
співає все навколо.
Канікули, канікули,
у школі!
А що таке
канікули?
Це літні дні барвисті,
це час,
коли нам ніколи
хоча б на мить
присісти,
бо треба
мчати босими
яв наввипередки
з вітром,
з густих лісів
приносити
горіхів повні відра.
Це час
у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку
в лузі слухати
тонку струну бджолину...
Це час,
коли за хлопцями
ми скучим,
як ніколи,
і нам
страшенно схочеться
скоріше
знов
до школи!
Анатолій Костецький


1 червня — Міжнародний день захисту дітей

ОХ, ЯКЕ БУЛО БИ СВЯТО!

Ох, яке було би свято!
Хто би того не хотів,
щоб на всій землі гармати
заряджали конфетті.

Як раділи б мами й тата,
коли б скрізь, на всій землі,
йшли солдати в акробати,
у шевці і скрипалі.

Та якби ще стратостати
щедро сипали згори
всякі ласощі на свята
для земної дітвори.

Щоб гвоздиками стріляли
міномет і кулемет.
І при тому ще би грали,
як шарманка чи кларнет.

І щоб танки, вже не грізні,
скрізь катали малюків.
І щоб в жерлах вили гнізда
горобці, граки, шпаки.

І на честь такого свята
(буде ж свято! Вже в путі!)
ми зарядимо гармату
кольоровим конфетті.

Хай веселі будуть діти!
Хай щасливим буде люд!
Хай живе у всьому світі
мир і злагода! Салют!
Ірина Жиленко


СВЯТА ТРІЙЦЯ

Коли минуло п'ятдесят днів після Воскресіння, усі учні Ісуса разом з Матір'ю Божою та деякі святі жінки зібрались в одному домі на Сіонській горі. Вони молилися і чекали зішестя Святого Духа, як було обіцяно Господом. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалась, і переповнила весь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немовби огненні, та на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав... Ось чому свято Трійці називають ще П'ятидесятниця, або Зішестя Святого Духа на апостолів.
У стародавніх українців у дохристиянські часи Трійця означала пошанування Сонця, Зеленого дива, Води та Землі.
В народі свято називають ще Зелені свята, Зелена неділя.
У п'ятницю до схід сонця жінки йдуть до лісу, збирають лікарські трави. Вранці в суботу рвуть квіти материнки, чебрецю, а також полин та лепеху, яким уквітчують оселі. Надвечір збирають гілки берези, липи, ясеня, прикрашають ними оселю, обійстя, ворота, щоб захиститися від нечистої сили, мавок, русалок,
У неділю у церквах святять зілля. Після богослужіння свяченою водою кроплять криниці.


З ТРІЙЦЕЮ!
Зелена неділя, клечана неділя.
Із Трійцею, з святом вітаємо вас!
Даруйте оселям клечання веселе
На щастя, на спокій,
на радісний час.

Щоб в полі врожайно жита
колосились,
Щоб сонечко гріло і дощ напував,
Любисток і м'яту заносьте у хату,
Ховайте долівки під розкішшю
трав.

Зелена неділя, клечана неділя
На мир, на добро повсякдень,
повсякчас.
Квітчайте дорогу до нашого Бога.
Із Трійцею, з святом вітаємо вас!
Оксана Василець


ТРИ ТОВАРИШІ

Ой, за горою, за кам'яною,
Там зібралися три товариші:
Один товариш —
то сонце красне,
Другий товариш —
то місяць ясний,
Третій товариш —
то дрібний дощик.
А сонце каже: «Як ізійду я,
Як ізійду я в неділю рано,
То ізрадіють усі на світі».
А місяць каже: «Як ізійду я,
Як ізійду я звечора рано,
То ізрадіє риба у морі,
Люди в дорозі, звірі у полі».
А дощик каже: «Як упаду я,
Як упаду я тричі на землю,
То ізрадіють жито, пшениця,
Жито, пшениця, всяка пашниця».


5 червня — Всесвітній день охорони довкілля

СЕЗОН ТИШІ

Сезоном тиші називають період з кінця квітня до початку липня, коли дикі тварини висиджують потомство — пташенят, звірят, плазу нят... В цей час треба якнайменше турбувати тварин, не заважати їм піклуватись про свою малечу. Присутність людей викликає у диких тварин стан постійної напруженості, порушує добовий ритм їх життєдіяльності. Птахи, якщо їх наполохати, змушені злітати з гнізда. Якщо кілька разів потурбувати дику гуску — вона покидає гніздо назавжди. Годинами не повертаються до гнізда зігнані з нього журавлі, глухарі, качки. Яєчка за цей час можуть охолонути — із них не вилупляться пташенята.
Але ось пташенята вивелись. Батьки повинні безперервно їх годувати (кожні 15—17 хвилин світлого періоду доби), захищати від негоди, зігрівати. Лихо може трапитися, якщо їм заважати. Пташенята, яких мати водить виводком (глухар, тетерев, куріпка та ін.), за сигналом тривоги розбігаються і затаюються, але частина відбігає задалеко, не чує потім материного голосу, гине від холоду, стає здобиччю хижаків.
Навіть проста допитливість може призвести до трагічних наслідків. Здається, що там особливого: розсунув гілки або траву, помилувався голубенькими яєчками чи жовторотими пташенятами та й пішов собі далі. Однак гніздо вже розмаскова-не, шлях до нього відкритий і вороні, й куниці, й тхору, і будь-якому іншому лісовому розбишаці.
На узліссях часто можна бачити пташенят, які ще не вміють літати. Людям здається, що малюки випали з гнізда і можуть загинути. Пташенят ловлять, несуть додому... Цього робити не слід. Пташенята непосидючі, вони не випали, а покинули гніздо. Батьки чують їхній писк і носять їм їжу доти, доки ті не зможуть жити самостійно. Не слід пестити й торкатися молодих звірят, бо чужий запах може відвернути від них матір.


НЕ ХОЧУ
Метелика ловити я не хочу:
він — квітка неба,
хай живе собі!
Хай крильцями барвистими тріпоче,
щоб радісно було мені й тобі!
І квітку лісову не стану рвати,
її додому я не понесу,
бо вдома їй джмеля не погойдати
і не попити ранками росу!
І ні стеблинку, гілку чи травинку
я не ображу:
це — страшенний гріх!
Бо в кожній з них
живе тремка живинка,
що світиться довірою до всіх...
Анатолій Костецький
    

НАШ ЗАКОН

28 червня 1996 року Верховна Рада нашої незалежної держави прийняла Конституцію України — наш Основний Закон.
Ти, друже, напевно, чув од дорослих, що закони підказують нам усім — і малим, і дорослим — як жити у своїй країні та з її сусідами у злагоді й мирі. А Конституція України визначає, якими бути    всім отим законам.
Слово «конституція» походить із латинської мови, якою говорили ще в Стародавньому Римі. А означає воно «устрій, установлення», тобто будь-яка конституція визначає, якій бути державі, де ми живемо, а також — наші права та обов'язки. А вони є в усіх і в кожного!
Скажімо, твої батьки мають піклуватися про тебе, а ти повинен помагати їм у всьому, слухатися їх, поважати дорослих і своїх ровесників. Зрозуміло, тоді й вони поважатимуть тебе. Адже в Конституції України записано, що «діти рівні у своїх правах незалежно від походження».
А ще там записано, що «будь-яке насильство над дитиною переслідується законом». Отже, твої права оберігаються державою: ніхто й ніколи з дорослих не може примусити тебе чинити щось погане чи зле, не може зашкодити тобі, твоїй гідності й честі!
Але й ти, друже, мусиш чинити так само: нікого ні до чого не змушувати, жити за правилами та законами нашої країни, бути її відданим громадянином!..
День прийняття Конституції України є державним святом — Днем Конституції України — так записано в самій Конституції!..


ЗАПАМ'ЯТАЙМО, ДРУЗІ
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (стаття 1 Конституцй України).
Державною мовою України є українська мова (стаття 10).
Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України   (стаття 20).
Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (стаття 21).
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження... Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом (стаття 52).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України (стаття 65).
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66).
Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 67).
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (стаття 68).
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (стаття 75).
Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102).


НАШ ГЕРБ — ТРИЗУБ
Наш герб — тризуб —
це воля, слава й сила;
наш герб — тризуб.
Недоля нас косила,
та ми зросли, ми є,
ми завжди будем,
добро і пісню
несемо ми людям.
Наталка Поклад

Герб — це символічний знак, своєрідний ключ до історії роду, міста, держави. Яка ж історія державного герба України?
Державний герб України — тризуб. Цей знак дуже давній. Знахідки археологів переконують, що він був на нашій землі вже десятки тисяч років тому: древні боги зображалися із тризубом, він був навершям жезлів вождів слов'янських племен та скіфських царів.
Літописи зафіксували, що в Київській Русі тризуб став родовим знаком князів із династії Рюриковичів, а отже, державним гербом, символом державної влади. Його карбували на своїх монетах київські князі Володимир Великий та Ярослав Мудрий. Коли ж Київська Русь занепала, тризуб зберігався в гербах українських дворянських родин.
Цікаво, що в прадавні часи і аж до початку XIX століття тризуб як символічний знак називали трійцею.
Слово ж тризуб, замість слова трійця, ввів на початку XIX століття російський історик М.Карамзін.
Отже, тризуб — це і є трійця, знак, що існує, очевидно, десятки тисяч років. «І що ж він означає?» — запитаєте ви. Він має багато значень, і зрозуміти їх вам, дітям, не так просто.
Ви вже звернули увагу на те, що слово тризуб містить число три? Це число завжди вважалося чарівним. У народних казках розповідається про трьох богатирів, про три бажання та три завдання, які виконуються героями, про три дороги...
Така повага до числа три й до тризуба (трійці) не випадкова. Наші далекі предки були переконані, що тризуб (трійця) відображає триєдність сили, яка створила світ і життя в ньому:
Вогонь — Вода — Життя
Батько — Мати — Дитя
Світло — Слово — Любов
Мудрість — Краса — Розум.
У християнській релігії цей знак пояснюють ще й так:
Бог Отець — Бог Дух Святий — Бог Син.
Тризуб — тисячолітній священний знак, і ми пишаємося тим, що він став державним гербом нашої Батьківщини.
Спробуйте намалювати тризуб. Вибирайте один із запропонованих способів. А може, всі три захочете?


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ПЕРША КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Перша конституція України була схвалена 5 квітня 1710 року. Її колективний автор — гетьман Пилип Орлик та козацька старшина. Цей вікопомний документ склався як договір поміж трьома основними силами Гетьманщини (Української гетьманської держави): гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозькім. У ньому знайшли яскраве відображення тогочасні ідеали української нації.
Ми можемо пишатися тим, що наша конституція — одна з перших в Європі і в світі. Адже конституція США була схвалена лише 1787 року, Франції та Польщі — 1791. В Російській імперії спроби створити конституцію мали місце тільки в першій чверті XIX століття, але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 року.

ОДНА ГРИВНЯ — ОДИН ВІЛ
Гривня з'явилася ще за часів Київської Русі. Це був срібний (а іноді — золотий) злиток, який носили на шиї,— вішали, так би мовити, на загривок. Звідси, мабуть, походить і назва. Спочатку гривні мали різну вагу і форму, а потім їх почали   робити   однаковими.   Наприклад, київська гривня була шестикутною і важила 160 грамів. Нею користувалися з кінця одинадцятого століття й аж до середини тринадцятого. За одну гривню можна було купити вола.
Знову гривні з'явилися за часів відродження української державності в 1918 — 1920 роках. Тепер гривні — наші, українські, гроші.

ОЗНАКА ВЛАДИ
Є підстави вважати, що київські князі за ознаку влади мали кий, увінчаний тризубом. Різновиди тризуба збереглись у національних гербах усіх нащадків аріїв (древній народ хліборобів і скотарів, який жив у Північному й Південному Причорномор'ї та Наддніпрянщині,— тобто на території сучасної України, і який розселився у Європі та Азії). 59% сучасних національних гербів європейських держав включають знаки трійці (тризуба), в Азії — 26% державних гербів, у Африці — 8%, в Америці — 4%...

* * *
Святом було народження третього сина (називали його Третяк), народження трьох близнюків (батька близнюків називали Троян).
Щасливим вважалося місто, що складалося з трьох частин, такі міста звалися Трипілля або Троя. Тричленність міста виникала тоді, коли воно будувалось на трьох горбах або в заснуванні його брали участь три племені чи три групи племен...
(З книжки О.Братка-Кутинського «Феномен України» )


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
ПЕРЛИНИ КАРПАТ

Було це давно, років, може, з п'ятсот тому. Отари овець багатого гуцула Струка з Яремчі ще паслися в карпатській полонині, коли раптом випав сніг, та такий глибокий, що худоба не могла дійти до села. Почалася рання зима. У пастухів скінчилися харчі. Отож, щоб не загинути, вони лишили овець у загороді в ясеновому лісі, біля копичок сіна, а самі подалися додому. Аж коли повесніло, Струк пішов у полонину подивитися, чи вціліла бодай якась овечка. Не сподівався на те, бо ж морози, вовки. Як же Струк здивувався, коли побачив усі свої отари неушкоджені, ще й з приплодом — з маленькими ягнятками! Зрозуміли тоді люди, що в цих ясенових лісах під чудовою полониною можна зимувати. Так виникло закарпатське село Ясиня. А Струк, щоб подякувати Богові за збережені отари, збудував у ньому церкву Вознесіння.
Сьогодні церква Вознесіння так само стоїть над Тисою, щоправда, вона вже з пізніших часів, але збудована на тому ж місці. У ній збереглися давні, ще Струкові ікони.
Так серед гір, серед безмежних лісів поставали карпатські церкви. Не будували їх з каменю та мармуру,   не   прикрашали   позолоченими банями. Маленькі сільця, загублені серед гір, зводили святині з найпростішого матеріалу, який мали під руками,— з дерева.
Будували малим коштом, невеликими силами. А проте творили диво. Дах народні майстри немовби перерізували поперечними лініями на частини. Утворювалися заломи. Церква з заломами схожа на оспівану карпатську смерічку: така ж ошатна й струнка.
Як немає в Карпатах двох однакових гір, так нема двох однакових церков. Та все ж легко відрізнити, котру з них будували гуцули, котру лемки, котру бойки. Бойківські церкви мають найбільше заломів — до шести. У лемківських будують високу башту над бабинцем. У давнину її використовували для оборони. Ті часи минули, та лемки досі ставлять церкви так само, з баштою. А от гуцульська церква — хрестова: посередині з обох боків до неї прилягають прибудови. Якщо на неї глянути зверху, то вона виглядатиме мов хрест з гарною банею в центрі. Так збудована і легендарна церква в Ясині.
Ой, скільки милих старовинних церковок згоріло в радянські часи! До них підсилали паліїв-комсомольців. Люди боронили свої святині. Багато де й тепер, уже за традицією, гуцули удень і вночі вартують коло церкви...
Серед карпатських церков є свої знаменитості. До таких належить бойківська церква села Ужок. Мабуть, жоден фотоальбом, жодна мистецька книжка про гірські храми не вийшла без її зображення.


СМІЙМОСЬ!
Чом багато води в морі?

Погнав чоловік до моря напувати волів. Не п'ють води, а він усе приверта їх до неї, а далі й каже:
—    Що за біс, чом вони не п'ють? Здається, вже й пора б. Ке, лиш сам нап'юся.
Ухопив раз солона; хлиснув удруге — мов і солона, і гірка.
—    Е,— каже чоловік, — тим же її й багато, що її ніякий біс не п'є!

РОЗГАДАЙ-МО!
1. Злізла Варвара вище амбара та й дивиться в небо.
2. Навкруги вода, а з питвом біда.
3. У чистому полі попутані коні, вузлики знати, ніяк розв'язати.
4. Прийшов   хтось,   узяв   щось. Пішов би за ним — та не знаю, за ким.
5. Ой на горі — гай, під гаєм — мигай, під мигаєм —сапай, під сапаєм — хапай.


ДЕНЬ АНГЕЛА
ЧЕРВНЕВІ ІМЕНА

1 червня — Іван, Сергій; 2 — Іван, Йосип, Раїса, Микита, Тимофій, Олексій; З — Костянтин, Олена, Михайло, Федір, Касян; 5 — Михайло, Леонтій, Фросина; 6 — Євпраксія, Стефан, Федора, Микита; 7— Іван; 8 — Юрій, Олександр, Олена, Андрій, Карно, Макар; 9 — Ферапонт, Федора; 10 — Микита, Гнат; 11 — Іван, Мотря; 12 — Онисим, Марта, Кіра, Максим; 13 — Ярема; 14 — Харитя, Валеріан, Харитон; 15 — Дмитро, Горпина, Олександр, Ничипір; 16 — Алла, Клавдія, Павло, Дмитро; 17 — Митрофан, Симон, Северин, Марта, Марія, Софія, Мефодій; 18 — Дорофій, Анна, Анастасія, Федора, Федір, Петро, Ігор; 19 — Сусанна, Іларіон; 20 — Федот, Марія; 21 — БЬсилина, Федір, Єфрем, Гапка; 22 — Олександр, Кирило, Фекла, Марта, Марія; 23 — Феофан, Олександра, Антоніна, Тимофій; 24 — Варфоломій, Афанасія, Аркадій Єфрем; 25 — Степан, Анна, Онуфрій, Петро, Арсен; 26 — Килина, Антоніна, Анна, Сава; 27 — Алевтина, Мефодій, Мстислав; 28 —   Аріада,   Модест,   Григорій,   Касян; 29    — Євлампій, Тихон; 30— Йосип, Климент, Кирило, Микита, Ничипір.

Федір. Федора
Вічно молодим називають ім'я Федір. Віддавна в селах і містах це наймення широко популярне. І не тільки чоловікам дають його, а й жінкам — Федора (в давні часи — ще й Хведора, Дора). Слово Федір складається з двох грецьких слів: «теос» чи  «феос»  (Бог) та «дорон» (дарунок). Згадане наймення в деяких народів (та й у нас теж) має ще й форму Теодор.

Олена
До найдавніших людських наймень належить ім'я Олена (Єлена, Гелена, Ляна). Учені по-різному тлумачать походження та значення цього імені, яке вподобало жіноцтво всіх континентів. Сходяться вони тільки в одному, що в основі цього імені лежить грецьке слово «гелеос» — світло, сяйво, полум'я (смолоскипа).
Українці здавна вживали, а подекуди (скажімо, на Прикарпатті, на Поділлі) вживають ще й тепер оригінальну форму імені Олена — Їлина, Їлена, Їленка.

Максим
«Максімус» по-латинському означає «найбільший». Саме це слово й стало ім'ям Максим. Максим в інших народів звучить по-різному: Максімус, Максім, Максімас, Максіме, Макс, Максас, Максімо. Ім'я часто зустрічається в українських думах, піснях та приказках.

Сергій
Нині дуже подобається батькам називати своїх синочків Сергійками. А колись... тільки хлопчики з високопоставлених родин мали право носити це ім'я.
Прибуло воно із давньої Римської імперії. Звучало вонййСергіус. Дехто з вчених розтлумачує Сергіус як служитель, високий, високопоставлений, вельмишановний.
Розумієте тепер, чому тільки знатні люди носили це ім'я?


ЛИПЕНЬ
А місяць липень гарячим цвітом
Обсипле липи пахучим цвітом

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЛИПНІ

7 липня        Купайла, Івана Купала, Івана Хрестителя
12 липня         Апостолів Петра й Павла
16 липня        День проголошення Декларації про державний суверенітет України

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
3 липня — Мефодія. Якщо на Мефодія йде дощ, то він може йти з перервами сорок днів.
6 липня — Горпини Купальної. Цей день вважається одним із найкращих для заготівлі лікарських трав.
7 липня — Купайла, Івана Купала, Івана Хрестителя. Давнє народне свято краси, молодості й самоочищення.
10 липня — Самсона. Його ще називають Сіногніи. В цей день, як правило, йдуть дощі.
12 липня — Петра й Павла, Петрівки.
13 липня — Полупетра, або Петрового батька. На ці свята вшановують пастухів та тварин.
14 липня — Кузьми та Дем'яна. Початок літньої спеки. За старим календарем — полудень літа.
15 липня — Фотія. Закінчували косовицю сіна й готувалися до жнив.
18 липня — Кирила й Афанасія. Свято Місяця. Якщо місяць яскравий — на щедрий врожай. Дивитися, як місяць грає,— сил набиратися.
19 липня — Яреми. Розкидають соковиту траву мокрець за околицею, обходять село довкруг, ніби замикаючи цим землю, яка леліє урожай у полі, на городі й у саду.
21 липня — Прокопа. Традиційний початок жнив. Врочисті зажинки. Прокіп-жнивар велить кланятися житньому колосу.
23 липня — Антонія. Якщо в цей день гримить і блискає, неодмінно буде пожежа в полі.


* * *
Здрастуй, липню кучерявий!
Із дванадцяти братів
тільки ти м'які отави
стелиш на моїй путі,

тільки ти один зі мною
слухаєш під скрип гарби,
як вечірньою добою
перепели б'ють в забій,

як бджола летить із поля
до пахучих щільників
і в душі ростуть поволі
ритмів золоті разки.
Михайло Драй-Хмара


ДОЩИК

Вихопивсь дощик поміж заграв:
чоботи сині, синя сорочка,
сині мелодії понапинав
з неба широкого аж до листочка;
синіми стрілами закресав,
сині листочки дрібно писав —
людям, озерам, онукам за обрій,
ох і смішний же!
І добрий-добрий!
І запрозорились водні гущі,
і посміхнулись темні пущі,
навіть дуби із важкої породи
чухали голови від насолоди.
...Вихопивсь дощик поміж заграв.
Андрій Малишко



ВЕСЕЛКА
У веселки-веселинки
Запитала Василинка:
—    Ой райдуго-семицвітко,

Чарівна небесна квітко,

Звідки силу ти черпаєш?

Де ти кольори збираєш?

Може, в морі на просторі?

Може, у високих горах?

Чи в долині-скатертині?

А можливо, в неба синім?

Розкажи, бо хочу знати,

Щоб тих фарб собі набрати!

Засміялася веселка,
Бо завжди вона весела:
—    Добре, дівчинко, скажу,


Таємниць я не держу.

Ніжні маки у пшениці,
В лісі запашні суниці
Фарб червоних назбирали
І мені подарували.

Де взяла жовтогарячий?
На городі йди побачиш,
Там дівиця-морковиця,
Що сховалася в темниці,
Пензлик чарівний взяла
І по небу провела,
А вродливі нагідки
Помагали залюбки.

Жовтий — соняхи дали,
Що у полі зацвіли.

А зелений, а зелений
Звідусіль прийшов до мене:
Із стежини у садочку,
З поля, лугу та лісочку —
Із усіх земних просторів,
Що злились в зелене море.

Дарували небеса
Голубий. Озер краса
Теж влила своє відерце.
Й незабудки - пам'ять серця
Пензликом попрацювали —
Так я голубий придбала.

У житах волошки сині
Додали до мене сині.

Фіолетовий, останній,
Плив до мене на світанні
Від фіалок та бузку,
Від медунки у гайку.

Ось тому така вродлива
Розцвітаю всім на диво.
А чому весела я?
Вдача вже така моя:
Лиш з'являюся я де,
Дощик більше не іде.
На барвистому місточку
Сушать небеса сорочку.

Засміялась Василинка
До веселки-веселинки:
—    Я дружитиму з тобою,
Із хорошою такою!
Людмила Кондрацька


ОЙ НА ІВАНА, ТА Й НА КУПАЛА

Це дивовижне прадавнє свято приходить до нас в середині літа, коли сонце стоїть високо-високо в небі, щедрим промінням купає землю, і від його лагідного тепла, щирої животворної сили дерева, квіти і трави буяють розкішною зеленню. Припадає воно на 7 липня. Але готуватися до свята починають напередодні — 6 липня. В ці дні відбуваються всілякі дива навколо. Найперше диво можна побачити рано-вранці, як вийти за село, на високу гору, і глянути на схід сонця. Ось сонечко народилося — чисте, немов росою вмите, червоне... І враз рожева хмарка підпливає до нього, маленька, прозора... Ото сонечко пірне в хмаринку — і ну купатися! Грає й переливається всякими барвами: червоною, рожевою, голубою, жовтою, зеленою...
6 липня дівчата устають ще до схід сонця. В цей незвичайний день, і особливо в купальську ніч, усі вони стають чарівницями, бо знають велику таємницю природи: на світанку, напередодні купальського дня, всі трави і квіти мають особливу магічну силу, і якщо назбирати їх вдосвіта й сплести з них віночок, то той вінок може причарувати будь-якого хлопця.
Заплету віночок, заплету шовковий, На щастя, на долю, на чорнії брови, Та й пущу віночок на биструю воду, На щастя, на долю, на милого вроду. Ой поплинь, віночку, тихо за водою. На щастя, на долю милому зі мною.
Немало клопоту і в хлопців: треба розшукати розкішну вербову гілку (або соснову, кленову чи навіть вишневу із стиглими ягідками), вкопати її біля ставу чи річки, посеред лугу або на вигоні край села, де має відбутися ввечері магічне дійство — купальський обряд. Та гілка — купальське дерево — називається по-різному: купайло, купайлиця, Марина, Маринонька... А ще підшукати віху і колесо, нарубати хмизу для вогнища, щоб горіло всю ніч та розлякувало відьом, чортів, русалок-лоскотух і всяку нечисту силу, яка й собі влаштовує гульбища в лісі і в полі.
Під веселі жарти та сміхи хлопці вкопують купайлицю, а дівчата кидаються прикрашати її всяким зіллям, стрічками. Вбираючи, милуються нею, приспівуючи:

Наша Маринка-купалочка
Посеред моря купалась,
На бережку білилась,
Вийшла на вулицю, хвалилась:
—    У мене личко, як яблучко,
У мене брови чорнесенькі,
Зовсім я дівка ладнесенька!

Дівчата дбають про купальське дерево — Маринку, а парубки — про Івана. Ось вони зробили з соломи опудало, вбрали його у вишивану сорочку, полотняні штани, підперезали червоним поясом, ще й бриля солом'яного одягнули, щоб не пекло Іванові в голову сонце. Тут же починають піддражнювати дівчат:
—    Дівчата! А чого це ваша Марена, як курка варена?
—    О! А ми й не спитали, де це вашого Івана собаки порвали,— не залишаються в боргу дівчата, а тоді починають приспівувати ще й до Івана:

На Івана Купала купався Йван,
Да купався Йван, да на дно поринав.
Іване, Йване,— гу!
Да на дно поринав, білих квіток нарвав.
Білих квіток нарвав, всім дівчатам   роздав.

Крім купайлиці, хлопці закопують у землю високу й тонку віху, яку дівчата обвивають зіллям і квітами, а наверх накладають велике колесо, вбране теж квітами і стрічками. Різнобарвні стрічки мають на вітрі, звисають аж до землі, і здається, що то не колесо, а саме сонце прийшло в гості на свято Купала.
Ось уже запалали свічі на Мариноньці-купайлиці, й дівчата пішли хороводом кругом купальського дерева. Неповторний той танок, прекрасні вони, як княгині, в розкішних пахучих вінках, у білих сорочках, із свічками в руках, кожна нагадує небесну зірку, що дивом спустилася на землю...

Кругом Мариноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде,
Стороною та на мою рвженьку червону.
Ой на морі хвиля, при долині роса,
Стороною дощик іде, стороною,
Та на мій барвіночок зелений.
Сьогодні Івана, а завтра Купала,
Рано-вранці сонце зійшло, рано-вранці
Та на мою роженьку червону.

Коли вогнище трохи присяде, дівчата й хлопці згадують про його незвичайну силу і починають ворожити. Хто кого любить і мріє одружитися, ті беруться за руки і вдвох перестрибують через вогонь. Якщо не роз'єднають над полум'ям руки, то восени весілля гулятимуть. А як злякається хто і пустить товариша свого— пропало весілля.
Але дівки й парубки мало турбуються тим. Стрибають і поодинці. Адже чим вище стрибнеш, тим вище буятимуть у полі жито, пшениця, овес і просо. А ще вірили в те, що купальський вогонь, навіть дим, очищає від усякого зла, нещастя, хвороб.
Аж ось надходить північ — і починається найпрекрасніший, най-поетичніший момент свята — пускання вінків на воду. Тихо й урочисто дівчата йдуть до води, кожна знімає з голови свій вінок, ставить у нього свічку, пускає на воду і загадує бажання: «Пливи, віночку, аж туди, де живе мій милий! Ясна свічечко, не згасни! Бистра річенько, не втопи віночка! Хай допливе до моєї долі!»
Чарівне, неповторне, дивовижне свято Івана Купала! Святкували його всі народи світу (хоча й називали по-різному). Тож хай і нині засяють купальські вогні по всій Україні!


* * *
Під самого Купала,
Забувши сум і страх,
Ми папороть шукати
Ходімо по лісах.

Нехай і вовкулаки
Нам виють з-під кущів,
Нехай відьми, чортяки
Летять наперестрів,

Нехай в болото манять
Нас гроші вогняні —
Ми папороть шукаєм —
Вони нам не страшні!

Нехай слизька дорога,
І ніч, хоч в око стрель,
Нехай над головою Чортів —
що лиш мель-мель!

Нехай вони регочуть,
Лякають нас вогнем,
Хай роблять, що лиш хочуть,
По папороть ми йдем.

Як страшно в самотині!
Ми ж руки подамо
І вдвох хутчій ту квітку
У нетрях знайдемо.

Обіруч разом квітку
Додому понесем
І нею наші душі
Найперше одімкнем.

І з попелу устануть
Колишнії скарби,
Обновляться руїни,
Розсиплються горби.

Живая дума, слово
Засяє, наче день...
Та цить же, темна сило,—
По папороть ми йдем!
Дніпрова Чайка


ПЕТРІВКА

У наступну неділю після Зелених свят відбуваються проводи русалок. А в понеділок уже починається Петрівка, або Петрів піст, присвячений святим апостолам Петру і Павлу. Закінчується Петрів піст саме в цей день — 12 липня, коли церква вшановує пам'ять апостолів. Цей піст — не дуже строгий, дозволяється вживати рибу, бо й святі апостоли були рибалками. Але це гаряча пора літньої праці. В Петрівку дівчата білили полотно й прядиво, тому в петрівчаних піснях багато згадується про це. В Петрівку якраз цвітуть жита, перестає кувати зозуля, соловей «ячмінним колосом давиться». Тому й співають:

Ой Петре, Петре, Іване,
А вже ж тая Петрівочка минає.
Половини літечка немає,
Половина зіллячка посихає.
А вже Петргока минається,
Сива зозулька ховається,
Ой у садочок під листочок,
Щоб не змінився голосочок.

Початок жнив в Україні неодмінно на тижні від Купала до Петра. Тому-то й каже прислів'я, що святий Петро жито зажинає. Відомий староукраїнський звичай — пекти на Петрів день хліб із нового жита. Ці нові хліби освячувались на Петра в церкві. Не випадково співають:

Да що на Йвана да воду брала,
А на Петра да й хліб пекла!

Велика любов була в українців до апостолів Петра і Павла. В численних казках та легендах оповідається про те, як вони мандрували по світу і завжди допомагали людям. За повір'ями, саме вони тримали ключі од раю і пекла. «Святий Петре, святий Павле, дайте ключі золотії одім-кнути рай і пекло, випустити грішні душі!»


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОК

Віддавна в Україні основною оздобою голови у дівчат був вінок. Молодиці (тобто заміжні жінки) вже не мали права одягати вінки. За порушення цієї традиції таких суворо осуджували.
Наші предки вірили, що вінок із живих квітів захищатиме вродливих дівчат від лихого ока та «нечистої сили», що дівчина у вінку володіє чарами, якими вона може, наприклад, тяжко покарати напасника.
Ось чому Зеленої неділі, в ніч на Івана Купайла та й на інші народні свята дівчата завжди ходили у вінках. Про це й пісень багато складено:

Йдуть дівоньки в садочок,
Зав'ють вони віночок:
Із рутоньки, із м'ятоньки,
З хрещатого барвіночка,
З запашного василечка.

Дівчата плели собі вінки «до лиця» — кожна підбирала саме ті квіти, кольори яких їй найбільше личили. Це були квіти маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривців та дикої рожі. Щоб посилити захисну силу вінка, вплітали поміж квіти стебла часнику, полину та любистку — зілля, яке нібито має чарівну силу проти всякого «чортовиння», а також пташине пір'я.
Взимку ж замість вінка дівчата перев'язували собі голову вище чола червоною або голубою стрічкою.


ЦІКАВЕ ПРО КОМАХ
Комах на землі більше, ніж усіх інших тварин разом узятих.
Травневий хрущ може тягти вантаж у 24 рази більший, ніж важить сам.
Кімнатна муха розрізняє за смаком близько 30 тисяч різних речовин.
Мешканці одного мурашника протягом робочого дня знищують понад 20 тис. комах.
Чому комар, коли летить, дзижчить, а джміль гуде? Виявляється, що комар за секунду робить 600 помахів крильцями, а джміль — трохи більше 200. Чим помахи частіші, тим тонший звук.

ГУСЯЧА МОВА
Австрійський учений Конрад Лоренц навчився розмовляти гусячою мовою. Виявляється, три «ґа-ґа-ґа» означають: «Поспішайте, поспішайте!» Чотири «ґа-ґа-ґа-ґа» — «Треба рухатися далі». Шість «ґа-ґа-ґа-ґа-ґа-ґа» перекладаються приблизно так: «Трава тут убога, але можна попастися». І, нарешті, сім «ґа-ґа-ґа-ґа-ґа-ґа-ґа» — «Тут можна добре поживитися, затримаймося».
Ну, а про більше «ґа», може, вам пощастить дізнатися?


16 липня (1990 року) — День проголошення Декларації йро державний суверенітет України
ПРАПОР

Прапор — державний символ,
він є в кожної держави;
це для всіх — ознака сили,
це для всіх — ознака слави.
Синьо-жовтий прапор маєм:
синє — небо, жовте — жито;
прапор свій оберігаєм,
він — святиня, знають діти.
Прапор свій здіймаєм гордо,
ми з ним дужі і єдині, ми навіки вже —
народом українським в Україні.
Наталка Поклад

Одна з найбільших святинь, що символізує державність і незалежність нашої Батьківщини,— це синьо-жовтий прапор.
Давайте знайдемо до слова «прапор» близькі за значенням слова: знамено, стяг. Звідки такі назви?
Слово «знамено» пов'язане зі словом знати. В дуже давні часи знамено являло собою знак, розміщений на довгій жердці,— до неї прикріплювали гілки дерев, жмутки трави, кінські хвости, а згодом і клиноподібні шматки тканини. Знамено вказувало на те, що певні землі, майно й люди належать якомусь роду-племені. В зводі давньоруських законів «Руська правда» сказано, що знаменом називали «предмет, помічений княжим знаком».
Знамено виконувало ще одну дуже важливу функцію — збирати до гурту, стягати до вожака членів громади під час походу чи битви. Так і виникло слово «стяг».
А в слові «прапор» заховалася ще одна важлива функція знамена — бути попереду, вести людей за собою. Вчені вважають, що слово «прапор» утворилося від того самого кореня, що й слова «перо, парити» (летіти). Коли так називали, то брали до уваги, що прапор і перо передають рух, політ.
Нині державний прапор нашої Батьківщини має синьо-жовту барву. Ці кольори не випадкові. Тисячоліттями наші предки вважали їх священними. Синій колір — це колір води, без якої не було б життя, не дозрів би хліб, це колір ясного, чистого неба. Це символ миру. Жовтий колір — це колір вогню, жовтогарячого сонця, без лагідних променів якого немає життя на землі; це колір пшеничної ниви, хліба, зерна. Це символ достатку україйеького народу.
Ось бачите, скільки тисячолітньої мудрості ввібрав цей державний символ України.
А тепер виконайте таке завдання й поміркуйте над його результатом: візьміть жовту та синю фарби й змішайте їх. Який колір вийшов? Звісно, зелений — колір життя. Ось і побачили ви, що в синьо-жовтому прапорі захована символіка трійці, як і в тризубі:
Батько — Мати — Дитя
Вогонь — Вода — Життя.


НАШІ СВІТОЧІ
Олена Пчілка

(29 липня 1849 — 4 жовтня 1930)
...Кінець XIX століття. Київ. Провінційний «южнорусский город». Жодного напису українською мовою. Жодної української книжки чи газети, жодного українського підручника, жодного українського театру. Ця прикра картинка відображає всього лише зовнішній вияв дії сумнозвісних царських указів про заборону української мови.
Справжні наслідки всезагального русифікаторського наступу на українську культуру, духовність були значно глибші й руйнівніші.
Шкіл українських не було, вищих навчальних закладів також. Українською розмовляли здебільшого в селах. Хто був заможніший, віддавав своїх дітей у науку до міст. Там молоді українці швидко переходили на російську мову, а свою рідну забували і навіть цурались її.
У Києві на той час згуртувалася невеличка громада українських інтелігентів — письменників, композиторів, художників, які вболівали за рідну культуру. В їхніх родинах всупереч російській державній і шкільній політиці велося українське виховання.
У родині Косачів це вважала своїм громадянським обов'язком Ольга Петрівна Косач (дівоче прізвище Драгоманова), знана більше під літературним ім'ям Олена Пчілка.
Народилася Ольга Петрівна Драі-гоманова 29 липня 1849 р. на Полтавщині, у Гадячі. Походила зі славетного роду Драгоманових. Предки її перебували на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького, дядько — декабрист Яків Драгоманов — помер на засланні у Сибіру, батько Ольги Петрівни мав юридичну освіту, захоплювався літературою. Брат Михайло Драгоманов — видатний вчений, літературний і громадський діяч.
Виняткову увагу приділяла Ольга Петрівна вихованню власних дітей, яких мала шестеро. З дивовижною наполегливістю віднаходила, перекладала українською мовою для них підручники. Сама була вчителькою, сама пробувала створити український буквар, написала кілька п'єс для дитячого театру, багато віршів, оповідань, казок.
Ольга Петрівна народила і виховала геніальну Лесю Українку.
В одному з листів вона писала:
«...В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки — із певністю можу сказать, що мені се удалося. Ховаю дорогий для мене лист Михайла, писаний в одну смутну для мене хвилину; в тім листі мій первенець пише: «Коли я став тим, чим єсть, коли в мені є що-небудь доброго, то се дякуючи Тобі, мамочко».
Не знаю, чи стали б Леся й Михайло  українськими   літераторами, коли б не я; може б, стали... але хутній, що ні... Власне, я «наважила» і завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, щоб вони змалу пізнавали її якнайбільше».
Та дбала письменниця не тільки про власних дітей.
Багато енергії й таланту віддала вона справі виховання та освіти маленьких українців, «щоб не виростали вони перевертнями, щоб звикали шанувать своє, рідне».
Майбутнє Батьківщини залежатиме від того,— переконувала вона своїх сучасників,— «чи дитина виросте приятелем, чи ворогом України, од того, що їй буде защеплено в сім'ї».
Після першої російської революції (1905—1907 рр.) царат вимушений був піти на деякі поступки, дозволив друкування окремих українських газет і книжок.
Українські інтелігенти об'єднуються в «Громади», засновують видавництва, журнали, газети. З величезною енергією і натхненням поринає у всі ці справи Ольга Петрівна Косач. Вона завідує літературним відділом «Київського літературно-артистичного товариства», стає редактором і видавцем журналу «Рідний край».
З 1908 року почала видавати власним коштом щомісячний журнал для дітей «Молода Україна» — перший у Східній Україні. Він дарував дітям вірші, оповідання, казки, при-повістки, загадки, дитячі забави.
У ті безпросвітні для української духовності роки кожна зустріч із часописом була для маленьких українців справжнім святом.
Олена Пчілка була також визначним ученим-літературознавцем, етнографом, фольклористом, написала праці: «Українськіколядки», «Українська гумористика» та ін. У 1928 році її було обрано членом-кореспондентом Академії наук України.
В останні роки життя, коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, письменниця зазнала переслідувань.
Померла Олена Пчілка 4 жовтня 1930 року в Києві.

ДІТОЧКАМ
Гайда, дітки, у садок!
Любо там та мило!
Скільки всяких там квіток
Сей рік уродило!
Повна рожа, мак чубатий,
Між кущами м'ята,
І барвіночок хрещатий
Стелиться до хати.
Там метелики і бджоли,
Пташки-щебетухи,
А в травиці скрізь навколо
Кузьки-скрекотухи.
Сонце з неба світить, гріє,
Сяє, мов сміється,
І, як вільна пташка, мрія
До небес несеться.

КОТИК
Ну й розумний же наш котик!
Де такий і взявся,
Чи у школі де навчався,
Чи такий вже вдався?
Казку хоч яку вам скаже,
Про жар-птицю, змія,
Пісню всяку заспіва вам,—
Чиста чудасія!
Всякі загадки він знає —
І арифметичні,
Коли хочете, розкаже
Дроби десятичні!
Звідки ж котик теє знає?
Він книжки читає:
І читає, й розбирає
Та на ус мотає.
Олена Пчілка

ПРИПОВІСТКА ПРО ХЛІБ

Ото хтось таку казочку склав про хліб. Що спершу, як створив Бог хліб, то колосіав на одному стеблі було дуже багато — таке було стебло гіллясте та кучеряве, що куди! Отже, хліба було багато і люди перестали його шанувати. Побачив Бог, що в людей хліб і в помийниці, й долі, і діти його нівечать, та й розгнівався: пішов на поле і зашморгну^ колоски на стеблі, уже був би. до краю зашморгнув, бо вже тільки один колосок на кінці стебла, зостався, коли тут біжать собака й кіт і стали просить:
—    Ой Боже, Боже, не зривай хоч цього колоска, зостав хоч одного на нашу долю!
Змилувався Бог і не зашморгнув того одного колоска на кінці стебла, зоставив його на собачу та на котячу долю. А люди потім стали й того колоска собі забирати — раді були й тому! Ще й так коло нього упадають та пильнують, щоб росло хоч по одному колоску на стеблі. А собака й кіт теж біля чоловіка держаться та зазирають йому в вічі, Щоб він не з'їдав усієї їх долі, щоб давав їм хоч трохи з того хліба, що зоставлено по їх благанню.
А притім і сваряться кіт з собакою через те саме. Собака каже: «Це мені Бог зоставив колосок». А кіт на теє: «Ні, се я випрохав! Це на мою долю Бог зоставив, а я вже з своєї доброї ласки дозволяю людям споживати той хлібець!» Отак би то
й сперечаються собака та кіт.
Олена Пчілка

Шаради, складені Оленою Пчілкою

1. Додайте спереду по 1 літері:
ЛИНА — дерево таке / нею хату мажуть / є у роті
2. Додайте спереду по 2 літери:
ЛИНА — зілля / рожева ягода / кущ, що цвіте в лузі / інакше — яр / добра неорана земля
3. Додайте спереду по 3 літери:
ЛИНА — росте у землі / ягода чужоземна / має в собі 60 секунд
4. Ось візьміте одно слово —
Із трьох буков лиш воно;
Ви на різнії початки
Його знаєте давно:
Як почнете з букви Д—
Буде велетень гаїв:?
Як почнете з букви Ч—
Було в славних козаків;
Як почнете з букви З —
То дай Бог, щоб не болів!


РОЗГАДАЙМО!
1. Крізь пустелю навпрошки
Йдуть-бредуть неквапом
Схожі, ніби близнюки,
Дві гори на лапах.

2. Золоті клубочки
Обліпили квочку.

3. Сто свічок на гілках стоять,
Сто свічок без вогню горять.

4. Коли  небо   буває  нижчим  од землі?

5. Коли трава  буває  дужчою  за дерево?    
Віктор Вурбела

6. Покотилася, кура
Мимо нашого двора —
З двома гнутими рогами,
З двома взутими ногами,
З одним оком у чолі
І з сідуном у сідлі.

7. Крикля-зникля за горою
Забавляється зі мною.
Я кричу:
—    Як звуть тебе! —
А вона ягнятком:— Бе! —
Я лякаю: — Перейму! —
А вона телятком: — Му! —
Серджусь я: — Агій, лиха! —
А вона сміється: — Ха!
Тамара Коломієць


ДЕНЬ АНГЕЛА
ЛИПНЕВІ ІМЕНА

1 липня — Леонтій, Євгенія; 2 — Зосим, Сидір; 3 — Опанас, Інна, Римма, Мефодій, Гліб, Наум; 4 — Микита, Терешко; 5 — Зінаїда; 6 — Горпина, Євстахій, Артем, Герман; 7 — Іван, Глафіра, Антоній, Яків; 8 — Леонід, Петро, Семен; 9 — Тихон; 10 — Юрій, Валентина, Валентин, Зіновія; 11 — Онися, Іван, Павло, Сергій, Килина; 12 — Петро, Павло, Гапка; 13 — Андрій, Яків, Петро, Пилип, Матвій, Михайло; 14 — Кузьма, Петро; 15 — Петро, Кирило, Любов; 16 — Марко, Пилип, Олександра, Анатолій, Василь, Костянтин; 17 — Федот, Андрій, Марта; 18 — Анна, Кирило, Опанас, Онисим; 19 — Мелашка, Антоній, Валентин, Василь, ЄвдокіяТ Марина; 20 — Герман, Євдокія, Хома; 21 — Анастасія, Прокіп; 22 — Олександра, Кирило, Федір; 23 — Олександр, Антін, Данило, Леонтій; 24 — Никодим, Олена; 25 — Михайло, Гаврило, Неоніла, Федір, Вероніка; 26 — Гаврило, Маркіян, Христя, Степан; 27 — Харитя, Онисим, Степан; 28 — Володимир, Дмитро, Олена, Нонна, Максим; 29 — Павло; 30 — Леонід, Марина; 31 — Іван.

Петро
Майже в усіх народів Європи та й інших континентів зустрічається ім'я Петро (Петер, П'єро, Петря, П'єр, Педро тощо). Ім'я це є родичем грецьких слів «петреа» (скеля), «петрос» (камінь). Ім'я широко увійшло до українських пісень, приказок та прислів'їв.

Павло. Павлина
Павло, Павел, Пабло, Пауло, Поль — цей неповний, звісно, ряд милозвучних чоловічих імен виріс із кореня латинського слова «паулюс» (малий, маленький). Наймення має й жіночу форму: Паула, Павлина, Паулина та багатенько пестливих: Павлик, Павлусь, Павлушко, Павлуньо, Павка і навіть Павлійко (від Павлій).

Володимир. Володимира
Любили київські книзі це ім'я! І не дивно. Адже це дуже давнє слов'янське слово. Бачите, з яких частинок воно складається: Волод (від володіти) і мир (від світ, мир). Отже, Володимир — той, що володіє світом.
Та й жіноче ім'я Володимира дуже гарне. Щось урочисто-величне є в ньому ... князівське!

Семен
Ім'я Семен завдає чимало клопоту мовознавцям. Одні з них «родичають» це наймення з латинським словом «семен» (насіння). Інші рід його виводять із давньої Іудеї, від слова Сімон, треті перекладають його то як «слухняний», то як «вислуханий» (Богом).
Можна спробувати вивести родовід української форми цього наймення. У давнину, десь у XVI— XVII сторіччях, на Україні, зокрема на Поділлі, в козацьких загонах часто зустрічалися вояки, що носили наймення Семен. Семенами називали колись відбірних воїнів, своєрідну гвардію, добре озброєну й вишколену.


СЕРПЕНЬ
Місяць серпень серпом задзвонить,
Достиглий колос додолу склонить.

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В СЕРПНІ:

19 серпня     Свято Преображення Господнього (Спаса)
24 серпня     День Незалежності України

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 серпня   —   Мокрини.   За   цим днем прогнозують, якою буде осінь.
2 серпня — Іллі Пророка. Свято грому, або «громове свято». Цього дня найчастіше йде дощ: «Прийде Ілля — наробить гнилля».
4 серпня — Марії-Магдалини. Це добрий день: «Сильні роси бережуть від дощу покоси».
6 серпня — Бориса і Гліба. Пора найактивнішого збирання грибів.
7 серпня — Анни. За цим днем прогнозують зиму.
9 серпня — Пантелеймона, Паликопа, Палія. Вважається, що Паликоп спалить блискавкою снопи, якщо цього дня працювати.
10 серпня — Смоленської ікони Божої Матері. Це свято пов'язане із заступництвом від пожеж.
12 серпня — Сили, Івана-воїна. З цього дня можна сіяти озимину.
14 серпня — Маковія і першого Спаса (Медового). Перше осіннє свято, з яким пов'язують закінчення літа. Двотижневий Спасівський піст, що припадає на кінець літа.
15 серпня — Стефана. Починали косити отаву.
16 серпня — Антона-вихровія. Антоніни вітряної. За цим днем прогнозували погоду в жовтні.
19 серпня — Спас другий (Великий),   Преображення   Господнє. Одне з найбільших християнських свят. Свято врожаю. День поминання померлих родичів.
23 серпня — Лаврентія. Якщо цього дня в ставках вода тиха, то й осінь буде спокійною.
25 серпня — Фотія. День свята вогню у гуцулів. Традиційні обжинки.
28 серпня — Успіння Пресвятої Богородиці      і   Перша   Пречиста. День проводів літа. «Успіння проводжай, а осінь зустрічай».
29 серпня — Третій Спас (Хлібний). Починається відліт пташок. Третя зустріч осені.


*  *  *
В серпня місяця в господі
Дозріва плодів багато,
І на полі, і в городі
Спробуй все оте зібрати!
Тож на ниві урожайній,
Де валками хліб кладеться,
Він жнивує на комбайні,
Хоч усе ще серпнем зветься!
Тамара Коломієць


ПЕРЕПІЛКА

Ой летіла птиця —
пе-ре-пе-ли-ця,
не під небесами —
житами, вівсами,
гречками медвистими,
пшеницями чистими.

Хвалилася птиця —
пе-ре-пе-ли-ця:
—    Здрастуй, спілий колосе,
ясна зірко,
діточок я вивела
аж семірко!

—    Не хвалися, птице,

пе-ре-пе-ли-це!
Під моїми ж вусами,
світлими та русими,
зерна не облічено,
числами не мічено;
сім по сім та ще сім,
та звершечку двадцять два,
отакі мої слова,
отакі ідуть жнива!
Андрій Малишко


СОРОЧЕЧКА КОЛОСОЧКА

Прийшло літко —
Злотоліпко,
Зазолотилось,
На зелененький колосочок
Задивилось:
—    А в житнього колосочка
Зеленесенька сорочка,

Глянь! —
Глянуло сонечко
Золотим очком —
Позолотило сорочечку
Колосочку.
—    А в житнього колосочка

Золотесенька сорочка,
Бач?
Валентина Козак


КАВУН І КВІТИ

Біліє щось... дивлюся я —
Кавун... не бачив ще такого:
Такий здоровий, що хлоп'я
Не перескочить через нього.
Кругом все поле, як той мак,
Укрили золотії квіти,
Густесенько і гарно так,
Неначе біля мене діти.
Чи справді то кавун, чи ні?
Вгадайте, дівоньки й хлоп'ята.
Чи, може, так здалось мені?
Гуртом порадьтесь, лебедята.
Як угадаєте— глядіть!
Гостинці будемо ділити,
А я вже знаю, як ділить:
Мені — кавун, а дітям — квіти.

То не кавун білів в очах,
То повний місяць на просторі
Світив над нами в небесах,
А золотії квіти — зорі.
Леонід Глібов


19 серпня — Свято Преображення Господнього
СПАС

Це свято встановлене церквою на спомин про велику подію в житті Ісуса Христа, коли Він незвичайним способом вирішив довести учням славу свого Божества. Взявши трьох апостолів — Іоанна, Петра та Якова, Він вирушив з ними на гору Фавор, де під час молитви лице Його засяяло, ніби сонце, а одяг зробився білим та блискучим, як світло. З'явилися пророки Мойсей та Ілля і стали бесідувати з Ісусом. У цей час незвичайна біла хмара покрила всіх і з хмари почувся голос Божий: «Це є Син Мій улюблений, на Якому Моє благовоління, і Його слухайте!»
Преображення Христа відбулося під час свята плодів.
В Україні це свято здавна називалося Яблучний Спас.

СПІЛА КАЗКА СЕРПНЕВОГО САДУ
У серпні для мене було довгожданим, як і для всіх дітей, барвисте чарівне свято Спаса. Ще зранку мати посилала мене та сестричку Олю, братів Петруся й Василька в садок нарвати червонобоких яблук та солодких жовтих груш. Ми брали кошики і бігли під гору в садок. Ступала я, мов у казку, в теплі росяні трави саду. А в травах так і мерехтять писані яблука. Піднімеш холоднувате, ранковою росою умите яблуко, піднесеш до вуха і поторохтиш ним. «О, стигле!» — зрадієш. Це ж там десь, біля серцевини, торохтять вистиглі кароокі зернятка.
Яблука були зеленою зав'яззю на початку червня, перенесли зливи й градобої, спеку та вітрища, не зірвалися з гілки, щоб аж на Спаса, на святі серпневого саду, подивувати всіх. Перебирали, витирали від роси яблука, груші, складали їх у святковий плетений кошик. Мати лаштувала туди мед, пироги з яблуками, свічечку і все це накривала вишиваним рушником.
Зранку все село, старе й мале, йде в святковому одязі — вишиванках, тернових хустинках, доброму янтаревому намисті — із повними кошиками садовини до церкви.
У Церкві правиться, горять свічки, всі люди з лагідними, добрими обличчями говорять пошепки. Високо злітають янгольські голоси півчої. Там співають і мої батьки.
Потім увесь хрещений люд виходить на вулщгю, стає з кошиками довкіл церкви на траві, запалює свічечки на плодах. Усі виставляють дари літа, ніби змагаються одне з одним: «Он що вродив наш сад! Яблука, груші, виноград, сливи — та все добірне, та все налите сонцем, аж пашить здоров'ям!»
Священик із хором, хрестом та іконами тричі обходїргь кругом церкви, читає урочисту молитву й освячує плоди. Опісля посвяти люди роздають дари дітям, один одному, вітаються зі Спасом.
Рідних і близьких сусідів та кумів запрошують у гості.
А нас, дітей, посилали з гостинцями до самотніх стареньких сусідів — свяченого віднести, журбу відігнати, розвеселити дідусів і бабусь...
Та й розкішне, барвисте, солодке й пахуче, щедре, як сад, свято — Спаса...
Валентина Козак


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
ЧОГО ПЛАКАЛА БОЖА МАТИ

Хто не чув про святого Антонія Печерського — засновника Києво-Печерської лаври, найбільшої святині України? Та, мабуть, не всі знають, що він започаткував ще два монастирі. Спершу святий Антоній викопав печеру в своєму рідному Любечі на Чернігівщині, потім там постав Любецький Антоніївський монастир. Згодом, уже заснувавши монастир у Києві, чернець через гнів князя Ізяслава мусив оселитися в Чернігові, знову викопавши собі печеру у відлюдному місці, в Бол-диних горах, і з тієїчпечери виник Іллінський монастир. Сталося це в 1069 році. Відтоді багато поколінь ченців копали під землею приміщення, галереї, що залягають у товщі гори в чотири яруси і тягнуться загалом на 315 метрів. У печерах влаштовані три церкви: Антонія, Феодосія Тотемського та Миколи Святоші. Вони — унікальні. Адже церква святого Феодосія найбільша серед підземних церков не тільки в Україні, а й у всьому східнослов'янському світі. Її довжина 16,5 метрів, висота 8,4 метра!
Над входом до Антонієвої печери ще в XII столітті поставили невеличку церкву пророка Іллі. Вона рідкісної будови: всередині в ній немає стовпів. Це єдина така церква в Україні, що збереглася з княжих часів. Завершувалась церковка однією банею. Вже ген пізніше, в 1649 році, на кошти чернігівського полковника Степана Подобайла їй добудували ще дві бані. У 1658 році для церкви справили нову ікону Божої Матері, яку написав Григорій Лубенський. І ось цій іконі випало прославитися на всю Україну.
Та спершу пригадаймо собі, які тоді були часи. Помер Богдан Хмельницький. Цим негайно скористалася Москва, почавши розпалювати чвари між козацькою старшиною, підохочуючи її до боротьби за владу. І тоді, провіщаючи біду, заплакала Божа Мати на іконі в Іллінській церкві. Про цю незвичайну подію, що сталася в 1662 році, записано в літописі Самійла Величка. «Плакала тоді Пресвята Діва, жаліючи православних християн мало-росіянів, що через незгоду, роздвоєння і міжусобиці одні вже від смертоносної зброї сконали, другі з вітчизни бідні в полон відведені, треті мають відведені бути, а четвертим доведеться у вітчизні голови покласти». Ось до якого лиха призвело владолюбство вождів, що задля власних гордощів занапастили Вітчизну.
Співчуття Божої Матері надовго лишилося в пам'яті українського народу. Про Іллінську Богоматір співали пісні, розказували легенди. Для багатьох церков намалювали з неї копії. Ікону в Іллінській церкві вбрали в коштовні срібні шати. Якимсь дивом ті шати уціліли від більшовицьких хижаків; тепер вони зберігаються в Чернігівському історичному музеї.
А сама чудотворна ікона невідомо куди поділася.


24 серпня День Незалежності України
ІМ'Я НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ

Наша славна Україна,
Наше щастя і наш рай!
Чи на світі є країна
Ще миліша за наш край?
І в щасливі, й злі години
Ми для неї живемо,
На Вкраїні й для Вкраїни
Будем жити й помремо...
Володимир Самійленко

Зверніть увагу на слова: Україна, рай, країна, край, Вкраїна. Ви не можете не відчути, що це — слова-родичі. То як же виникла назва Україна, хто й коли вперше назвав її цим ім'ям?
Очевидно, слово «україна» існувало в нашій мові ще з незапам'ятних часів, але як загальна назва краю, землі, території. Перша ж точно датована писемна згадка належить до 1187 року. В «Київському літописі» з приводу, смерті князя переяславського Володимира Глібовича записано: «За ним Україна багато потужила».
Вчені вважають, що назва Україна означає країна, край, уділина (від краяти), тобто територія, яка відділяє мене (народ, плем'я, рід) від інших і є наділеною (украєною) мені як батьківщина. В народі й сьогодні, коли щось відрізують як частинку від чогось, то кажуть: «відкраяти». Наприклад, хліб покраяти (нарізати).
Відомо, що в давні часи територія східнослов'янських племен умовно ділилася на окремі землі, що називалися   країнами,   українами.
Після розпаду Київської Русі на окремі незалежні князівства слово «україна» набуло нового значення — «князівство».
А тепер прочитайте ще такі віршовані рядки:

Дай Боже, щоб настала переміна!
У цьому ж — ні найменшого гріха,
На Україні буде Україна,
А не чиясь окраїна глуха.
Анатолій Бортняк

Україна — «окраїна глуха»? Дивно, чи не так? Але довгий час існувала теорія про походження слова «Україна» від «окраїна». Ця теорія хибна, вона не знайшла належного наукового підтвердження. Та ви вже, діти, зрозуміли, що Україна — це край, земля, країна, де жили наші предки, батьки,— наша Батьківщина. Не забувайте слова поета:

Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Василь Симоненко

* Відшукайте назву нашої Батьківщини в акровіршах:

У мене є одне кохання,
Котре не зраджу я вовік:
Росло воно не день, не рік,
А і зо мною виростало
І квіткою рясною стало...
Не одцвіте моє кохання,
А буде в серці до сконання.
Володимир Самійленко

У всіх людей одна святиня,
Куди не глянь, де не спитай,
Рідніша їм своя пустиня,
Аніж земний в чужині рай.
Їм красить все їх рідний край.
Нема без кореня рослини,
А нас, людей, без Батьківщини.
Микола Чернявський


ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРАЇНА

Ще не вмерла Україна,
І слава, і воля,     
Ще нам, браття-українці,
Усміхнеться доля.

Згинуть наші воріженьки,
Як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття,
У своїй сторонці.

Душу й тіло ми положим
За нашу свободу
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду.
Павло Чубинський


ГІМН

Слова палкі,
мелодія врочиста,
державний гімн
ми знаємо усі.
Для кожного села,
містечка, міста —
це клич один
з мільйонів голосів.
Це наша клятва,
заповідь священна,
хай чують друзі й вороги,
що Україна вічна,
незнищенна,
від неї ясне світло навкруги.
Наталка Поклад


Ви, звичайно, чули мелодію Державного Гімну України. Вона звучить щоденно о 6-й годині ранку та о 24-й годині вночі по українському радіо. Гімном Україна розпочинає й закінчує кожен свій день. Чому?
Бо гімн — це урочиста патріотична пісня, яка уславлює Україну, є символом її державності й національної єдності. Назва гімн прийшла до нас із грецької мови. Так у Стародавній Греції називали врочисту, похвальну пісню на честь богів і героїв. У музиці гімном називають музичний твір урочистого характеру. Зараз існує безліч гімнів: державних, військових, партійних, релігійних, на честь подій і героїв.
Державним гімном нашої Батьківщини є музична редакція пісні «Ще не вмерла Україна». Слова написав у 1862 р. поет, етнограф Павло Чубинський.
Музику до вірша створив композитор Михайло Вербицький. Вперше з нотами пісня-гімн була надрукована 1885 року. Проте її виконання й поширення довгий час заборонялось і переслідувалось. І тільки в незалежній Україні музична редакція пісні «Ще не вмерла Україна» стала державним гімном.
Запам'ятайте, що гімн слухають стоячи!


КЛЯТВА
(Уривок з повісті «Таємниця Лесикової скрипки» )
—    Хлопці,— озивається Дмитрик, і голос його звучить так святково, може, вперше в житті.— Земля і небо освітлені, як церква, дамо тут клятву — жити для України.
Слова ці були мовлені неголосно, та Лесикові здалося, що вони пролунали на всю Україну і полинули в небеса, бо на землі стало ще світліше, а гори виросли ще вище в тому сяйві, бо силу їм послали степи і небо. Така тиха ніч: шепни слово — і весь світ почує...
—    Ми ніколи не давали клятви Україні,— вагається Грицько.— Ми не вміємо...
—    А ми придумаємо свою клятву,— запевняє Дмитрик.— Скажемо щиро, і Україна її прийме.
Він поправляє сорочку, на якій теплиться зілля з-над Черемошу, проводить долонями по лиці, очищаючи його від утоми і дрібної поденної суєти, і виймає з торбини свічку.
Хлоп'ята, не відводячи очей, роблять те саме, і всі троє, одягнуті в біле, самі стоять при світлі місяця, як свічки.
Дмитрик мовчки піднімає тріцу, вкладає у її середню чашечку свою свічку, а по боках припасовує Лесикову і Грицькову свічки і запалює їх.
Три вогники горять весело і рівненько, хлопці заніміло дивляться на них і не дихають, і земля дивиться і не дихає, а вогники прямими і високими світлинками тягнуться до неба.
—    В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь,— хреститься Дмитрик раз, другий і третій, а хлопці повторюють   за   ним,   і   миготливі відблиски палаючих свічок грають на їхніх обличчях.
Тихо стає, як у церкві тієї святої миті, коли всі люди вклякли на колінах і, схрестивши руки, моляться, тільки губи ледве помітно ворушаться.
Тріца яскраво горить над головами. Дмитрик високо тримає її у лівій руці, а правою притискає до грудей топірець. Хлоп'ята стають по обидва боки з топірцями і чекають від нього клятви, щоб повторити її.
Він не знає, що казати, бо ніхто його тих слів, як жити для України, не навчив, і в тих книжках, які йому давали в школі читати, теж не вичитав. А казати щось треба, не можна втрачати ні однієї миті — настав час проголосити клятву Україні.
Рвучко опускає тріцу, кладе руку на чашечку посередині, де горить його свічка, і твердо мовить:
—    Я, малий українець, клянуся вам, Україно...
—    Я, малий українець, клянуся вам, Україно,— повторюють менші і теж обхоплюють долонями чашечку тріци зі своїми свічками, і хоч гарячий віск скапує їм на долоні, терплять і не випускають тріци.
—    ...любити вас, як маму, боронити волю і, як ваш син, жити лиш для вас.
Ледве стихли слова цієї клятви, яку Дмитрик склав під палахкотіння свічок так, як умів, коли тишу ночі знову розбудив і звеселив голос сопілки, що, здавалося, запався тут навіки. Він виринає з-під землі і пливе понад селом, понад Карпатами, понад усією Україною — і нема йому зупину.
То грає вічна калинова сопілка, що не вмирає, як і Україна.
Ярема Гоян


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
28 серпня День авіації

НАЙБІЛЬШИЙ  У СВІТІ  ЛІТАК

Українські інженери з конструкторського бюро імені О. К. Антонова не раз дивували світ небаченими літаками. Такими були великі транспортні літаки «Антей» і «Руслан».
У середині 80-х років вони сконструювали новий важковаговий суперлітак АН-225, який за своїми технічними можливостями став справжнісіньким дивом у галузі літакобудування. «Мрія», як назвали цього найбільшого у світі повітряного гіганта, може перевозити вантажі вагою до 250 тонн на віддаль 850 кілометрів. Він перевозить такий великий вантаж «верхи», в спеціальному контейнері.
22 березня 1989 року «Мрія» встановила 109 світових рекордів при випробувальних польотах вищої категорії складності. Із вантажем 155 т вона пролетіла від Києва до Санкт-Петербурга і без посадки повернулася назад.
Без вантажа наша «Мрія» досягла небувалої для суперважких літаків висоти — 12410 метрів!


АРМІЯ КРИЛАТА
Не громи гуркочуть ярі,
Аж дерева гнуться,—
Літаки летять у парі,
Над хмарками в'ються.

Налетіли, нагриміли —
Й до аеродрому.
Насвистіли, надуділи
Повні вуха грому.

Пролетіли понад гаєм.
Знов дрімає хата.
Неба синь оберігає
Армія крилата.
Леонід Горлач


ГРОЗА АКУЛ

Страшний навіть для людини, морський хижак акула жахає багатьох мешканців моря. А сама акула страшенно боїться маленької рибки, що зветься діод он макулатос. Живе вона у водах південно-американських морів. На носі в рибки — гостра тверда шпичка. Ковтне акула таку рибинку — рибинка проколює акулі черево й сама неушкодженою випливає в море. А акула гине.

ЗЕЛЕНИЙ КОМПАС
Збираючись у туристський похід, ви, звичайно, візьмете компас. А чи відомо вам, що в деяких районах нашої країни є рослина-компас?
Це — дикий латук, родич салату. Росте він по городах, садах, край дороги, на узліссі. Листя латуку поставлене на ребро. Вісь листка спрямована з півдня на північ. Мандрівник, забувши дома компас, може визначити сторони світу за листям латуку.

ЗМІЯ-СТОРОЖ
До крамниці, де немає жодної людини, крадеться злодій. І раптом йому щось обплутує ноги, не дає й кроку ступнути. Змія! Якщо на крик переляканого злодія ніхто не прибіжить, то він може й загинути.
Часто послугами змій-сторожів користуються в Сіднеї. Тільки за послуги платять не змії, а її господ ареві-дресирувальнику.


СМІЙМОСЬ!
Думала

—    Як же це так, дочко? — дорікає мати Оленці.— Я ж просила тебе, коли йшла на роботу, щоб ти підмела в кімнаті. А ти забула й цілий день прогуляла, а в хаті сміття по вуха.
—    Чого це забула? — каже Оленка.— Я весь час тільки й думала: будете ви мене сварити за те, що я не підмела, чи ні.
Микола Герасименко

Не поспішає
—    Це ти, Андрійку, ще й досі обідаєш? — дивується сестричка Оксанка.
—    А тобі що?
—    Та ти ж завжди квапишся, коли їси. Все кудись біжиш... А сьогодні що скоїлося?
—    А-а-а,— невдоволено сказав Андрійко.— Просив батько, як закінчу обідати, щоб допоміг у дворі прибирати...
Микола Герасименко

Безвихідне становище
—    Як тобі не соромно ходити з такими брудними вухами!
—    А що ж я маю робити, мамо, як у мене немає інших!

У зоопарку
—    Татусю, а слонячий батько смикає слоненят за вуха?
—    Ні.
—    От шкода! Такі вуха марно пропадають.


ДЕНЬ АНГЕЛА
СЕРПНЕВІ ІМЕНА

1 серпня — Роман, Серафим, Степан, Марина; 2 — Опанас; 3 — Серафима, Семен, Онуфрій, Анна; 4 — Марія, Фокій; 5 — Сусанна, Олімпіада, Трохим; 6 — Борис, Гліб, Соломія, Опанас, Христина, Полікарп; 7 — Анна, Марко, Макар; 8 — Мойсей, Параска, Степанида, Ярмола; 9 — Пантелеймон, Софія, Климентій, Микола; 10 — Никанор, Прохір, Фаїна, Остап; 11 — Михайло,   Костянтин,   Кузьма,   Серафима; 12 — Валентин, Федора, Михайло, Лука; 13 — Яким, Пелагея, Іполит; 14 — Анто-ніна, Гурій, Соломія, Олександр; 15 — Степан, Христина, Василь, Ніна; 16 — Антін, Соломія, Кузьма; 17 — Антоніна, Іван, Євдокія; 18 — Наталка; 19 — Митрофан, Неоніла, Наді&; 20 — Митро-фан, Марина; 21 — Григорій, Мирон, Степанида; 22 — Олексій, Ольга, Дмитро, Маркіян, Марія, Петро, Макар; 23 — Лаврентій, Лідія; 24 — Олександр, Лариса, Максим, Василь, Сусанна; 25 — Олександр; 26 — Тихон, Максим; 27 — Михей, Арка-дій; 28 — Таїсія; 29 — Никодим; 30 — Людмила, Мирон, Павло, Євтух; 31 — Варвара, Юрій, Марко.

Роман. Романа
Гарне й поширене ім'я Роман має подібне звучання в різних народів: Роман (білоруською); Романас, Ромас (литовською); Ромен (французькою); Романус (німецькою, голландською і шведською); Романо, Ромео (італійською). Від цього імені утворилися й жіночі: Романа, Рамона, Рома, Романія.
А прийшло ім'я до нас із Давнього Риму. Місто своє римляни називали Рома. Отже, Роман означає римський, римлянин.

Ольга
Княгиня Київської Русі Ольга була однією з перших серед слов'янських жінок з таким найменням. Згодом, видно, завдячуючи високому санові княгині, ім'я набрало значного поширення. Ім'я Ольга — не слов'янське. Його принесли з собою на Русь варяги. У скандинавських мовах Гельга (Хельга) означає «свята».

Антін. Антоніна
Ім'я Антін порівняно довго побутує в Україні. Антін — родич грецького слова «антос», яке українською перекладається як квітка. Отож це ім'я означає «квітучий». Схоже наймення полюбило і наше жіноцтво: Антоніна, Антоніда (пестливі форми: Антося, Тося, Тоня).

Людмила
Привабливими й гарними є імена, що своїми коренями глибоко вросли в рідну мову. Це зокрема такі складені слов'янські наймення, до яких входить корінь «милий». Слово «милий» має багатовікову історію. У сиву давнину, а в деяких мовах ще й тепер, воно було близьким родичем слів «радісний», «коханий». Найпоширенішими українськими іменами з таким коренем є наймення: Людмила (людям мила), Милослава (любов і слава), Милана (мила, люба) та ін. До родинного гнізда цих імен належать і всі слов'янські наймення з коренем «любий»: Любомир, Любомил, Любава, Добролюб тощо.


ВЕРЕСЕНЬ
Вересень місяць добре газдує
Овоч смачненький жітям дарує

УКРАЇНА СВЯТКУЄ У ВЕРЕСНІ:

1 вересня    День знань
21 вересня    Різдво Пресвятої Богородиці
27 вересня    Всесвітній день туризму


НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 вересня — Андрія Стратилата. Цього дня починали копати буряки.
4 вересня — Боголіпа. Це — час перших осінніх морозів.
5 вересня — Луппи. На Гуцульщині — свято вовків.
7 вересня — Варфоломія. Починається ранній посів озимини.
11 вересня — Усічення голови Предтечі й Хрестителя Господнього Івана Головосіки. У цей день не можна різати нічого, що нагадує собою голову.
14 вересня — Семен-літопроводець. Початок справжньої осені.
17 вересня — Христодули, ікони «Неопалима купина». Іконі приписували чудодійну властивість захищати од пожежі. Для цього її тричі треба було обнести навколо вогню.
19 вересня — Михайла Чудотворця. Від Михайла починали святкувати храмові свята.
21 вересня — Друга Пречиста, Різдво Богородиці. З цього дня можна було засилати сватів.
24 вересня — Федора. Осіннє рівнодення.
27 вересня — Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього, Здвиження. Остання птиця відлітає у вирій.
30 вересня — Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії. Жінки не починали будь-якої важливої роботи.


ОСІНЬ
Веселий вересень у лісі
Повісив ліхтарі,
І сонце на злотистім списі
Гойдається вгорі.

Гаптує вечір жовтим шовком
Блакитні килими,
А чорний пень зробився вовком,
Повившись у дими.
Юрій Клен


1 вересн
я — День знань
* * *
...Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Тарас Шевченко


* * *

Вересень. Стежка до школи.
Дзвонить веселий дзвінок.
І через луг, через поле
Сонце спішить на урок.
Микола Сингаївський

СВІТЛА МИТЬ

Отакий, як у букварику,
Із букетом у руках,
Чом спинився ти, школярику,
Серце в грудях, наче птах?
Як складав ти в ранець зошити!
Як чекав щасливих днів!
Щоб до сліз перетривожити,
Перший дзвоник прбдзвенів.
За порогом вітру витівки,
Шелестіння верховіть.
В першім класі
Перша вчителька,
Усміхаючись,
Стоїть.
Тамара Коломієць


ШКОЛА

Наче вулик — наша школа,
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.

Бігають, сміються діти,
Та лиш дзвоник задзвенить —
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.
Дмитро Павличко


З народної мудрості

Хто хоче більше знати, треба менше спати.
Пташка красна своїм пір'ям, а людина знанням.
Не кажи: «Не вмію!» Кажи: «Навчуся!»
Наука та труд добрі плоди дають.
Не бурчи, та навчи.
Грамоті вчиться — завжди пригодиться.
Вчений іде, а неук слідом спотикається.
Коли не вчився Іванком,
то Іваном вже тяжко вчитися.
Учитись — однаково, що гребти проти течії: тільки перестав — і тебе понесло назад.
Вчитися доброму — погане на ум не прийде.
Грамотний — видющий і на все тямущий.
Нема науки без муки.
Від науки міцніють руки.
Гарно того вчити, хто хоче все знати.
За одного вченого десять невчених дають.


ВЧИТЬСЯ ВЕРЕСЕНЬ ЧИТАТИ
Вчиться вересень читати,
вчиться літери складати.
Засміявся хитро вітер:
—    А склади-но ОСІНЬ з літер!

Вдарив вересень тривогу:
—    Хто прийде на допомогу?!
Огірок   озвався ґречно:
—    «О» віддам я, безперечно,
раз оказія така! —
Стала   гірка   з   огірка.

Тут   світання   нагодилось,
також чемно уклонилось:
—    «С» охоче віддаю,
бо   вітанням  я стаю.

Ціле «Ш» індик приніс
в подарунок: — Прошу, друже!..—
Д и к, кабан великий дуже,
навпростець пішов у ліс.

Мовить вересень про себе:
—    Ще м'якого знака треба! —
І підходить до коня:
—    Дайте знак пом'якшення!
—    Що ж, бери! — промовив кінь,
і з коня зробився   к і н...

ОСІНЬ — літери у ряд,
як на кубиках в малят.
Завстидався вітер сильно,
каже вересню прихильно:
—    Хочеш, «І» віддам тобі!
—    Пізно, вітре, далебі,
віддавати «І» тепер,
як тобі я носа   втер!
Оксана Сенатович


РІЗНІ ОЦІНКИ

У школі лісовій
За спільну парту сіли
Руденьке Ведмежа
І Зайченятко сіре.

Завдання їм
Однакове дали:
Розповісти про те,
Як літо провели.

Зітхнуло Ведмежа,
Понюхало чорнило,
Почухалося
Й зошита розкрило.

А Зайченя
На це лише й чекало —
Скосило очі,
Списувати стало:

«Улітку бігав
Між кущїв і трав
І на деревах
Меду я шукав.
Іще я батькові
І матері поміг
Сухе гілля зібрати
На барліг...»

На другий день
Крізь плач Зайча белькоче:
—    У Ведмежати — «п'ять».
А в мене — «два»...

Із тим, хто сам
Подумати не хоче,
Частенько отаке бува.
Анатолій Гарматюк


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ШКОЛА

А ви вже прокинулися, любі друзі? Пора до школи. Вслухайтеся в звучання цього слова. Воно буде супроводжувати вас протягом одинадцяти років.
Шко-о-ла.
Слово «школа» є в усіх слов'янських мовах. У давньогрецькій мові було слово «схоле». Від нього походить і наше «школа», але значення його у греків було іншим: спочатку «затримка», потім «заняття у вільний час», далі «читання», а вже пізніше — «лекція», сучасне — «школа».
З'явилися перші школи ще у давніх греків десь у VI ст. до н. є. Вчилися в них лише хлопчики з родин вільних громадян. Спочатку вони відвідували школу, де їх навчали читати, писати, рахувати. Потім переходили до школи, де їх навчали співів, музики, поезії. Пізніше, в інших школах, здійснювалося фізичне виховання й загартування: тут готували майбутніх воїнів. Усі школи були приватними.
У Київській Русі перші школи з'явилися в кінці X століття. Наша школа була теж багатоступеневою: спочатку елементарна школа, потім граматична, далі школа риторів. Училися в них здебільшого діти заможних людей.
Сьогодні школа доступна кожному з вас. І все залежить лише від вашого сумлінного ставлення до навчання, бо головне завдання школи — зробити вас розумними, фізично розвинутими, культурними, вихованими людьми.

КАНІКУЛИ
Коли ми можемо почути у школі громове «ура!», яке об'єднує всіх школярів — і великих і маленьких? Саме тоді, коли закінчується чверть і починаються канікули.
І знаєте, наші школярі не виняток. У Стародавньому Римі на канікули теж чекали... Ні, ні... не діти! Дорослі!
Ви здивовані? Дорослі на кані-і-і-кулах?! Нічого дивного в цьому немає. Період із 22 липня по 23 серпня в стародавніх римлян називався канікулами. Чому? Саме в цей час Сонце перебуває в сузір'ї Пса. В латинській мові собака — «каніс». У цей час у Римі починалась найбільша спека і римський сенат робив перерву в своїх засіданнях — канікули. Згодом канікулами почали називати літню перерву в роботі навчальних закладів, а ще пізніше — взагалі всяку усталену перерву в заняттях учнів і студентів.

ЩО КРАЙ, ТО ЗВИЧАЙ
В Японії та Австрії за давньою традицією вчать дітей писати і праною, і лівою рукою.
В більшості країн пишуть зліва направо. Справа наліво пишуть учні арабських країн. А в Стародавній Греції писали перший рядок справа наліво, а другий — навпаки.


НАШІ СВІТОЧІ
Іван Котляревський

(9 вересня 1769—10 листопада 1838)
Хто не знає безсмертної «Енеїди», якою понад двісті років захоплюються мільйони українських читачів?! А от чи всім відомо, що в житті її автора,— Івана Петровича Котляревського,— були двобої на шаблях і серйозні дипломатичні доручення, були дуелі й нещасливе кохання.
Життєрадісний і веселий дотепник за вдачею, І. Котляревський був також хоробрим і мужнім, справжнім українським лицарем. Навчання в семінарії, кар'єра канцеляриста не приваблювали його, тож він узявся вчителювати в заможних родинах. І в одній такій родині припала йому до серця гарна співуча дівчина-кріпачка на ім'я Наталка. Він надумав викупити її з кріпацтва, але поміщик тільки поглузував з такої забаганки горопахи вчителя.
Отоді-то І. Котляревський вступив на військову службу, сподіваючись дослужитися до офіцерського звання, щоб вести переговори на рівних з поміщиком-кріпосником.
За два роки дістав звання прапорщика. Саме тоді знайомий земляк привіз із Петербурга в полк веселу книжку, яка зацікавила офіцерів. Це була «Енеїда» І. Котляревського, власне, надруковані без згоди автора три частини незакінченого твору, що ширився по Україні у рукописних списках. Офіцери зразу ж влаштували вечірку, на якій було виголошено чимало тостів за талановитого прапорщика-поета. Тільки один офіцер, що знав І. Котляревського з часу його вчителювання у хазяїна Наталки, почав розпатякуватись, як він хотів зневажити дівчину-кріпачку. Страшенно обурившись, І. Котляревський з іронічною усмішкою підняв келиха за «мерзотника й негідника». Дуель була неминуча...
Наступного ранку на березі Дніпра пролунало два постріли: одна куля зірвала лівого погона з плеча автора «Енеїди», а інша скосила офіцера-негідника. Шляхетному захисникові дівочої честі офіцери вручили срібну татарську шаблю, яку щороку присуджували тому, хто виявляв лицарську смілиливість.
Після цього І. Котляревський міг братися за викуп з кріпацтва коханої дівчини. Та почалася російсько-турецька війна 1806—1807 рр., і він опинився на фронті в штабі командуючого корпусом, мав уже чин штабс-капітана. Одного разу в переговорах з буджацькими катарами йому довелось, крім хисту дипломата, виявити ще й особисту хоробрість. Татарський воєвода наполіг завершити переговори поєдинком І. Котляревського з бувалим воїном-татарином. Однак недовго тривав брязкіт зброї — до ніг воєводи упала половина шаблі татарина від вдалого удару штабс-капітана...
По закінченні війни І. Котляревський вийшов у відставку і цілком віддався літературній творчості. Проте влітку 1812 року в душі поета прокинулось воєнне завзяття. За сімнадцять днів він сформував на Полтавщині козачий кінний полк для боротьби з Наполеоном. І. Котляревський не мав своєї родини — за роки військової служби та житейської суєти загубив Наталчині сліди.
Пам'ять про кохану дівчину ожила в імені і образі героїні його п'єси «Наталка Полтавка», що разом із безсмертною поемою «Енеїда» стали безцінним надбанням культури нашого народу.


Пісні Івана Котляревського з  п'єси «Наталка Полтавка»
ДЕ ЗГОДА В СІМЕЙСТВІ

Де згода в сімействі,
Де мир і тишина,
Щасливі там люде,
Блаженна сторона,
Їх Бог благословляє,
Добро їм посилає
І з ними вік живе.

Де згоди немає,
Де мир не царить,
Там щастя не витає,
Добром їх не дарить.
З хором їх пожитки,
Худоба і дітки,
Все марно біжить.

Пошли ж, Боже, радість
І миру покров
На нашу господу,
На вбогий сей кров.
І тихеє щастя,
І в мислях согласся,
І щирую любов.


ОЙ Я ДІВЧИНА ПОЛТАВКА
Ой я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка,
Дівка проста, некрасива,
З добрим серцем, неспесива.

Коло мене хлопці в'ються
І за мене часто б'ються.
А я люблю Петра дуже,
До других мені байдуже.

Мої подруги пустують
І зо всякими жартують,
А я без Петра скучаю
І веселості не знаю.

Я з Петром моїм щаслива,
І весела, і жартлива,
Я Петра люблю душею,
Він один владіє нею...


21 вересня — Різдво Пресвятої Богородиці
НАРОДЖЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ

Цей день святкується православною церквою, як одне з великих свят.
Коли надійшов час народитися Спасителеві світу, в галілейському місті Назареті жив нащадок царя Давида Іоаким зі своєю дружиною Анною. Обоє були благочестивими людьми і були відомі не своїм царським походженням, а смиренням та милосердям, любов'ю до Бога і до людей. Вони дожили до глибокої старості, а дітей не мали, з чого дуже журилися. І не переставали просити Бога, щоб він послав їм дитину. Вони дали обітницю: якщо у них народиться немовля, посвятити його служінню Богові.
За терпіння, велику віру і любов до Бога й один до одного Господь послав Іоакимові та Анні велику радість. Під кінець їхнього життя в них народилась дочка. За вказівкою ангела Божого їй було дано ім'я Марія, себто по-єврейськи «пані, надія».
Народження Марії принесло радість не лише її батькам, а й усім людям, тому що їй було передви-значено Богом бути Матір'ю Сина Божого, Спасителя світу — Ісуса Христа.

З народної мудрості
—    Де починається хліб?
—    У тісті.
—    Де починається тісто?
—    У борошні.
—    Де починається борошно?
—    У зерні.
—    Де починається зерно?
—    У землі.
—    Де починається земля
плодовита?
—    У рученьках працьовитих.

Поле працю любить.


ЗДИВОВАНІ КВІТИ
Сю ніч зорі чомусь колючі,
як налякані їжачки.
Сю ніч сойка кричала в кручі,
сю ніч ворон сказав: «Апчхи!»
Сю ніч квітка питала квітку:
—    Що ж це робиться, поясни?
Тільки вчора було ще влітку,
а сьогодні вже восени!
Ліна Костенко


НИТОЧКА

Щоб не порвалась ниточка тонка,
Легенька, ніби срібна павутина,
Так тихо осінь колихає сина,
Щоб не порвалась ниточка тонка.

Ця ниточка до рідної землі,
Мов павутинка бабиного літа...
Лишень дмухни — і може полетіти,
Як відлітають ранні журавлі...
Ця ниточка — до рідної землі.
Надія Кир'ян


27 вересня — Всесвітній день туризму

ЯК ХОМА ЗБИРАВСЯ У ПОХІД

Заклопотаний Хома:
—    Може, ще чого нема? —
Він зібрався у похід
Не абияк, а як слід.
О, Хома наш — голова:
Рюкзаків у нього два!..
Літнє сонечко пече,
А з Хоми аж піт тече.
У одній руці — стілець,
А у другій — казанець.
Рюкзаки висять на ньому,
Мов на осликові тому.
І сміються хлопчаки:
—    Добрі в тебе рюкзаки!

Тільки треба для походу

Пару коней чи підводу!
Грицько Бойко


БЕЗКОНЕЧНІ КАЗОЧКИ

Був собі журавель та журавочка,
Накосили сінця повні ясельця.
Наша пісня гарна й нова,
Починаймо її знова:
Були собі журавель... (І так далі - без кінця).

* * *
Сів Карно на колоду
Та й упав у воду.
Кис, кис, мок, мок:
Викис, вимок, виліз - висох,
Знов сів на колоду
Та й упав у воду....
(І так далі - без кінця).

* * *
Оце пісня ловка, ловка,
Ловка, та не вся.
Купив циган порося,
А циганка вовка.
Оце пісня ловка, лсщка,
Ловка, та не вся.
Купив циган порося...
(І так далі - без кінця).

* * *
Скільки зірок на небі?
Стільки, як волосся на голові.
Скільки волосся на голові?
Стільки, як травиці на полі.
Скільки травиці на полі?
Стільки, скільки води в морі.
Скільки води в морі?
Стільки, як риб у воді.
Скільки риб у воді?
Стільки, як звірят в лісі.
Скільки звірят в лісі?
Стільки, як зірок на небі...
(І так далі - без кінця).


СМІЙМОСЬ!
Слухняна

Першокласниця приходить школи, а мама питає:
—    Оленко, а хто за тобою сидить?
—    Я не знаю, бо вчителька казала, що назад обертатися не можна.

Куди поспішати
—    Швидше збирайся,  а то запізнишся в школу, — каже мама синові.
—    Нічого, школа відчинена цілий день.

Велика азбука
—    Я не хочу ходити до школи, - захникав Петрик.
—    Чому? - спитав батько.
—    Тому що мені скажуть: напиши «А».
—    А чому ж ти не хочеш написати «А»?
—    Бо тоді мені скажуть: напиши «Б».

Хоч круть, хоч верть
—    Павлику, чому в тебе один черевик чорний, а другий коричневий? - запитав учитель у хлопчика, тільки-но той з'явився в класі. — Ану біжи додому й перевзуйся!
—    Та я вже повертався, тільки вдома теж один черевик чорний, а другий коричневий...


ДЕНЬ АНГЕЛА
ВЕРЕСНЕВІ ІМЕНА

1 вересня — Андрій, Тимофій; 2 — Серафима, Нонна, Самійло; 3 — Агапій, До-рофій, Тадей, Петро; 4 — Явдоха, Ісидора; 5 — Лукина, Явтух; 6 — Клавдія, Петро, Григорій; 7 — Нійа, Варфоломій, Тит; 8 — Зіновія, Наталка; 9 — Анфіса; 10 — Анна, Сава, Мелашка, Панас, Зенон, Лаврентій, Євгенія; 11 — Іван, Уляна; 12 — Олександр, Данило, Ліда, Павло, Кіра; 13 — Клавдія, Геннадій; 14 — Килина, Варвара, Дарка, Семен; 15 — Іван, Афанасія, Федот; 16 — Дорофей, Петро, Василина; 17 — Федір; 18 — Максим, Федір, Раїсія, Лисавета, Гліб; 19 — Василина, Андрій, Євдокія, Роман; 20 — Іван, Глафіра, Макар; 21 — Лук'ян, Алевтина; 22 — Анна, Харитон, Феофан, Феодосія; 23 — Климентій, Павло; 24 — Дмитро, Леонтій, Сергій, Федора; 25 — Горпина, Федір, Василина; 26 — Килина, Ілля; 27 — Іван, Алла, Макар; 28 — Микита, Степан, Максим; 29 — Людмила, Йосип, Прокіп; 30 — Віра, Надія, Любов, Софія, Ілля.

Михайло. Михайлина
Ім'я Михайло народилось із досить неясного для сучасних читачів вислову: мі-ка-ель, що перекладається українською як: хто є, мов Бог, тобто — хто, мовляв, є ще (такий могутній), як Бог? В Україні ім'я Михайло далеко відійшло від свого початкового звукового першовзірця. В інших мовах воно звучить по-різному: Михаіл, Мікаел, Мітель, Михай, Майкд, Міхаль, Мікеліс і т. д. Жіночою формою цього наймення є Михайлина, а пестливою — Мишко, Михась, Миха-сик, Михайлик, Михалко тощо.

Софія
Приємне і звучне ім'я Софія є, так би мовити, сестрою-близнятком грецького слова «софіа» (мудрість). Популярним воно стало після канонізації імен членів легендарної сім'ї християнських великомучениць: матері Софії та її трьох дочок, що мали такі імена: Агапе, чи Хоріс (Любов), Пистіс (Віра) та Елпіс (Надія).

Наталка
Дивна доля інколи буває в людських імен. Така доля зокрема випала імені Наталка. Українські жінки довгий час не вживали масово такого наймення. Спопуляризував же його великий майстер української літератури, людина і творець, що вперше вивів українську мову на широкий шлях, автор славнозвісних «Енеїди» і «Наталки Полтавки» — І. П. Котляревський.
Щоправда, рід свій Наталка виводить із далекої Римської імперії. Наталіа по-латинському означає «рідний», «належний до народження», «народжений». Згадане наймення має в Україні найчастіше форму Наталка, рідше — Наталя.


ЖОВТЕНЬ
А місяць жовтень мряку розсіє,
В лісах, в садочках лист пожовтіє.

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЖОВТНІ

1 жовтня        Міжнародний день музики, Міжнародний день людей похилого віку
14 жовтня    Покрова Пресвятої Богородиці
Перша неділя    День учителя

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
1 жовтня — Ярини. Цей день ще називають «журавлиним літом».
2 жовтня — Трохима. В цей день хлопці й дівчата обирали собі пару.
3 жовтня — Дениса. Північний вітер — на холод, південний — на тепло, західний — на сльоту, а східний — погода зимна, але сонячна.
5 жовтня — Фотія. Якщо листя з берези ще не впало, то сніг ляже пізно.
8 жовтня — Єфросинії, Сергія Капустяника. За повір'ям, пошаткована капуста мала довго зберігатися.
9 жовтня   —   Івана   Богослова. Завершували всі польові роботи.
14 жовтня — Покрови Пресвятої Богородиці. Починалися вечорниці та весілля.
20 жовтня — Сергія Послушного. Зазимки.  З цього дня вже чекали зими.
22 жовтня — Євлампія. Цей день називали «болотихою». Куди ріжки місяця покажуть, звідти будуть вітри.
30 жовтня — Осія. В цей день колесо з віссю прощається — кінець літнього шляху.
31 жовтня — Луки. Лука осінній лікує всі недуги. Замовляють від хвороб.


ОСІНЬ
Ішла осінь чорноброва,
Зайшла вона до діброви,
Свої сакви розв'язує
Та обнови показує:
—    Ой діброво-невісточко,
Візьми собі намистечко,
Коралове — для калини,
Агатове — для тернини.
А березам — серги срібні,
Серги срібні — роси дрібні,
Вербам — хустки торочені,
Вільхам — сукні золочені.
Тамара Коломієць


1 жовтня — Міжнародний день музики
КОЗАЦЬКІ МУЗИКИ

Козацька військова музика досягла на Запорозькій Січі високого рівня розвитку. Особливе місце належало духовим та ударним інструментам: трубам, сурмам, тулумбасам (литаврам), барабанам та бубнам. Улюбленими у козаків були також струнно-щипкові інструменти — кобзи (бандури).
До складу козацького військового оркестру входили трубачі (трембачі), сурмачі, довбиші (литавристи, тулумбасники), які виконували спеціальні похідні і бойові музичні твори та урочисті п'єси під час зустрічі козацького війська, що поверталося на Січ після успішних походів, а також на прийомах послів, почесних гостей тощо.
Військо Запорозьке мало розвинуту систему сигналізації. У потрібний час трубачі та сурмачі виконували на своїх інструментах той чи інший сигнал. Кожна труба мала певне призначення: сповіщати про сідлання коней, посадку вершників, виступ у похід тощо.
Тулумбаси, які ще називалися котлами, оскільки за своєю формою нагадували котли (казани) з натягнутою зверху шкірою, використовувалися в основному для зв'язку: ними скликалися козацькі ради, передавалися повідомлення про ворожий наступ та накази під час бою. Тулумбаси були найрізноманітніших розмірів. У найбільші з них (вони ще називались «набатами») било одразу вісім чоловік. Набати здебільшого зберігали в Січі, а в походи кожний військовий загін брав малі тулумбаси, які довбиші прив'язували до сідел своїх коней. Траплялося й так, що набати, тулумбаси, барабани та бубни використовувалися для своєрідної психічної атаки: сильні, як гарматні постріли, звуки набату разом з гуркотом тулумбасів та пронизливим лускотом барабанів і бубнів викликали у ворожому війську паніку і примушували до втечі.
Олена Апанович


БОГДАНКО-БАНДУРИСТ

Ой що то за подзвін!
Ой що то за диво!

Бабуся Богданку
Бандурку купила.

Бандурка в Богданка
Дзвенить голосисто.

Бабуся Богданка
Зове бандуристом.
Вадим Пепа


1 жовтня — Міжнародний день людей похилого віку

МІЙ ДІДУСЬ

Мій дідусь старенький,
Як голуб сивенький.
По садочку ходить
І мене, малого,
Онучечка свого,
За рученьку водить.
По садочку ходить,
Яблучка знаходить,
Ще й дає горіхи.
Дідусь любий, милий,
Як голубчик сивий,
З ним — багато втіхи!
Марійка Підгірянка


ПРОСТО БАБУСЯ

Вулицею йшли хлопчик і дівчинка. А попереду йшла бабуся. Було дуже слизько. Бабуся посковзнулася і впала.
—    Потримай-но мої книжки! — крикнув хлопчик, передав дівчинці свою сумку й кинувся на допомогу бабусі.
Коли він повернувся, дівчинка запитала в нього:
—    Це твоя бабуся?
—    Ні,— відповів хлопчик.
—    Мама?
—    Ні!
—    Ну, тітка? А може, знайома?
—    Та ні ж, ні! — засміявся хлопчик. — Це просто бабуся.
Віра Осєєва


ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА

Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.

Сонце світлі зайчики
Сипле у шибки.
Кришать крейду пальчики
Пишуть палички.
Добре нам читається —
Вчителька всміхається.
А як хтось не зна —
Хмуриться вона.

Скільки розгадали ми
З нею загадок.
Скільки прочитали ми
Віршів і казок.
Стороною рідною
Дниною погідною
Йшли через покіс
У багряний ліс.

Наїла перша вчителька
Інших науча.
Букварі і читанки
Їм вона вруча.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка
Інших перший раз
Повела у клас.
Тамара Коломієць


МОЯ МАМА

Задали нам у школі написати домашній твір про своїх батьків. Не знаю, хто що напише, а мені про свою маму написати, мабуть, найважче. Вона — вчителька. Тож мені доведеться учителеві писати про вчителя. А сама ж я тільки учениця...
Сказала я мамі, що мені треба про неї написати. А вона — у сміх:
—    Ну, от і добре. Побачу, скільки ти граматичних помилок зробиш...
Просто біда мені з моєю мамою. Що не напишу, а вона відразу: «А де кома? Отут перед «а» треба кому писати... А де твій знак запитання?»
Тоді я замислилась. Подумала: нічого не писатиму про маму. Краще про тата. Він — бригадир на взуттєвій фабриці. Все-таки робітнича професія. І тато не питатиме, де мої коми. Отак замислилась та й сиджу.
Коли раптом дзвінок. Мама відчинила двері, а я бачу, як вона змінилася на виду:
—    Володя?.. Яременко?..— питає.
А    на    порозі    стоїть    ставний льотчик з букетом квітів. Він каже:
—    Так, це я, Оксано Семенівно. Ваш учень, колишній шибайголова Володя Яременко.
Поцілував маму і дав їй квіти.
—    Та який же ти дорослий став,— каже до нього мама і запрошує в кімнату.— А слово «знання» тепер з двома «н» пишеш,— жартує мама,— чи з одним?
А в самої сльози радості на очах.
—    З двома,— сміється льотчик.— Ви мене не тільки цьому навчили. Очі на світ розкрили, дали путівку в життя! Та й не тільки мені... Ви ж моя перша вчителька.
Потім ми сиділи за столом, пили чай з печивом. Я тільки дивилась на них та слухала. А вони все згадували й згадували...
Про Льоню Ушакова, який став геологом. Про Степайка Кучеренка. Той плаває на китобійному судні. Про Валю Чайку. Вона — медсестра. Лізрін Хоменко подався вчитись на гірничого інженера. Ніна Салій закінчує залізничний технікум...
Звісно, я нікого з них не знаю. Але починаю розуміти, скільки ж то мамі довелося з усіма попрацювати, щоб, як каже цей льотчик, дати їм «путівку в життя».
Тепер я збагнула, що вчитель навчає не тільки мови, історії, географії, а й любові до професії. Як моя мама.
Так, учитель дає нам путівку в життя! От про це й треба написати...
Дмитро Ткач


14 жовтня — Покрова Божої Матері
ПОКРОВА

Свято Покрови Божої Матері — велике християнське свято. Це чудесне явлення Богородиці, в якому відбилось її материнське заступництво за всіх християн перед Господом, сталося в IX столітті у Влахернській церкві м. Константинополя, куди в V столітті з Палестини були перенесені риза Богоматері, її головний покрив (омофор) та частина пояса.
На Константиполь напали сарацини й взяли його в облогу. Не маючи достатньо сил для відсічі загарбникам, мешканці Константинополя поклали надію на Пресвяту Богородицю. В неділю, під час літургії, з'явилася Пречиста Діва, йшла вона по повітрю. Богородиця сяяла небесним світлом і була оточена ангелами і сонмом святих. Схилившись, Пречиста Діва почала зі сльозами молитися за християн про позбавлення їх від ворожого нашестя і довгий час перебувала в молитві. Закінчивши її, зняла зі своєї голови покривало (омофор) і розпростерла його над людьми, що молилися в храмі. Покров у руках її сяяв яскравіше від променів сонця.
Пречиста Діва стояла на повітрі, молитовно здійнявшії руки. Поки була там Богородиця, видиме було й покривало, а коли вона відійшла, зробилось невидимим. Заступництвом Пресвятої Діви ворог був відігнаний від стін Константинополя.
У Київській Русі свято Покрови стали відзначати близько 1165 року. Вона вважається заступницею України і Війська Запорозького. Божа Мати неодноразово являлася й над Україною, зокрема на горі Почаївській — у вогняному стовпі двом ченцям, де Вона залишила на камені слід стопи Своєї, з якого й досі тече цілюща свята вода. У Києво-Печерській лаврі Богородиця являлася багатьом українським святим.
У народі шанують Покрову як заступницю дівчат. Котрі бажають щасливо одружитися, в цей день моляться до Неї: «Свята Мати-Покрівонько, покрий мою голівоньку хоч хусткою, хоч наміткою, аби не бути дівкою». Старі люди промовляють: «Покрова покриє воду льодом, землю — снігом, а дівчат — шлюбним вінцем»,— бо надворі стоїть вже пізня осінь, пора весіль.
Покрова наче стає містком від літа до зими, тому на Покрову закінчують всі польові роботи.


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
УКРАЇНСЬКА ПОКРОВА

В Україні її особливо відзначали. Мабуть, тому, що в нас ніколи не бракувало напасників і не раз людям доводилося покладати надію на Божий захист та ще на козаків — захисників земних. Поступово Покрову стали вважати заступницею козаків. Церква на Січі завжди була присвячена Покрові. Відтоді Покрова — свято українського війська.
В Україні збудовано багато покровських церков. У Києві їх аж три, ще й великий Покровський жіночий монастир. Найстаровинніша серед них — і найгарніша! — Покровська церква на Подолі, яку збудував 1766 року Іван Григорович-Барський — знаменитий український архітектор. А його Покровська церква належить до найкращих будов України.
Вона схожа на давні українські дерев'яні церкви: прикрашена трьома стрункими банями, в основі хрещата. На стінах витончені оздоби в стилі українського бароко. Церква чудова!
А проте івона зазнала чимало втрат. її пошкодила величезна пожежа на Подолі 1811 року, знищивши частину прикрас на стінах. В радянський час у церкві забілили розписи стін, знищили іконостас. Тільки й збереглася велика ікона Покрови.
Покрова — суто українська ікона, що виникла в наших краях ще в княжі часи: Богоматір з покровом, який тримають над нею ангели або який тримає Вона сама. Часто покров зображали як народний вишитий рушник, а під ним, під захистом Божої Матері, малювали гетьманів, козацьких полковників. На одній з таких ікон до нас дійшов портрет Богдана Хмельницького. Подібні ікони прозвали Козацькою Покровою.
У незалежній Україні церква Покрови на Подолі знову відчинилася для віруючих, у ній почали відновлювати іконостас. Ікони для нього створив один з найкращих сучасних художників Феодосій Гуменюк. За звичаєм, в іконостасі обов'язково зображають святих або події, яким присвячена церква. Причому ікону малюють не як заманеться, а тільки за певними правилами.
Та якщо під покровом Богоматері малювали козаків, то чому тепер не зобразити новітніх українських лицарів, що віддали життя за Вітчизну? І Феодосій Гуменюк намалював Божу Матір в оточенні ангелів, Вона простягає свій покров над героями визвольної боротьби, над могилою студентів, що полягли на станції Крути в січні 1918-го, захищаючи Київ від московської орди. Так у старовинній церкві з'явилася Крутянська Покрова. Вона дивиться на нас, готова взяти під свій святий покров і нашу любов та жертовність.


ОСІННІ ПАСТЕЛІ
Не природа — свято
У багряних шатах.
Полум'яний вітер —
Листячка не стане...
Та не плач, тумане,—
Неба стане більше
У гаю і віршах.
Василь Василашко


День автомобіліста і дорожника
ЗАГАДКИ АВТОМОБІЛЯ

Перші автомобілі у порівнянні з сучасними виглядали дуже смішними. Це були звичайні карети і коляски, тільки без віжок, голоблів і з паровим або електричним двигуном замість баских коней. Проте і в сьогоднішніх розкішних автомашин збереглися деякі деталі від коддски, хоча й набагато змінені: колеса, вісь, ресори, рама, кузов та гальма. Перші автомобілі були відкритими, і, щоб захиститися від вітру, дощу, пилюки та грязюки, автомобілісти одягали важкі хутряні кожухи, шкіряні шоломи і великі окуляри.
У XX столітті парові та електричні двигуни були замінені двигунами внутрішнього згоряння. Вони виявилися зручнішими. Але нині знову постає питання про повернення до електричних автомобілів як екологічно чистіших.
У майбутньому широке застосування матиме електроніка: електронні прилади керуватимуть роботою двигуна, запобігатимуть заклинюванню гальм, перемикатимуть світло з дальнього на ближнє при об'їздах зустрічної машини і т. п.
Можливо, що в майбутньому будуть створені спеціально «міські» електромобілі, які їздитимуть швидко, безшумно і не залипіатимуть їдкого диму на вулицях.
Автомобіль задає людині багато нових загадок, а відгадувати їх у майбутньому будете ви, талановиті українські діти.


ЯК Я ВІДПОЧИВАЮ
Недавно тьотя Ліза
Придбала телевізор.
Наче в клубі, вся рідня
Фільми дивиться щодня.

От і я усе дивлюсь,
Пропустити щось боюсь,
Хоч в очах уже туман,
Аж потьмарився екран...

Вранці, жовтий, як лимон,
В школу плентаюсь
Крізь сон...
Чи ж то сонному до вправ?!
Фіззарядку я проспав.

На географії, в імлі,
Побачив дивний фокус:
На учительськім столі
Роздвоївся глобус!..

Я дав міцного хропака,—
Аж тут учитель виклика!
Звичайно, двійка є нова...
Зате вже свіжа голова!..
Я в класі виспався...

І знов очима добре бачу,
І вдома витримать готов
Всю телепередачу.
Інна Кульська


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
ЧИ ДУЖЕ ВЕЛИКИЙ МІЛЬЙОН?

Слово «мільйон» означає тисячу тисяч.
У тринадцятому столітті відомий мандрівник Марко Поло побував у Китаї і, бажаючи визначити незліченні бщретва цієї чудової країни, він вигадав слово «мільйон».
Рахуючи безупинно по десять годин на добу, ви б дорахували до мільйона за місяць.
Переконатися в цьому неважко усним обчисленням: година має 3600 секунд, десять годин матимуть 36000. Виходить, за три доби ви нарахуєте всього сто«исяч. Оскільки ж мільйон вдесятеро більший, то й часу на рахування піде вдесятеро більше, тобто тридцять днів.
Зробивши мільйон кроків в одному напрямку, ви пройшли б кілометрів шістсот.
Мільйон крапок друкарського шрифту, поставлені щільно в ряд, розтяглися б у лінію завдовжки в сотню метрів.
Черпаючи наперстком мільйон разів, ви начерпаєте близько тонни води.
Якби книга мала мільйон сторінок, то була б метрів п'ятдесят завтовшки.
Мільйон днів — це понад двадцять сім стоять. Від початку нашої ери ще не минуло мільйона днів.

ЦИРКУЛЬ І ЛІНІЙКА
Циркуль і лінійка, мабуть, найстаріші креслярські інструменти на землі. На стінах і баштах храмів і будівель, на різних чашах і кубках стародавнього Вавилона та Ассирії намальовані прямі лінії, такі правильні кола, що без циркуля й лінійки їх просто неможливо провести. А існували ці держави майже три тисячі років тому.
Найстаріший залізний циркуль знайшли у Франції при розкопках давнього кургану. Він лежав у землі більше двох тисяч років. Археологи знайшли також дуже багато бронзових циркулів у розкопках Помпеї. Циркуль завжди був незамінним помічником архітекторів і будівельників. Не випадково на фасаді одного з найстаріших храмів Грузії (Светіцховелі) зображена рука архітектора, а позаду неї циркуль.
У Стародавній Русі полюбляли узори з дрібних правильних кіл. Стальний циркуль-різець для нанесення такого малюнка археологи знайшли при розкопках у Новгороді. Є в цьому інструменті дещо таке, що примушує ставитися до нього з повагою. Ось як описав знайомство з ним у дитинстві Ю. Олеша, автор відомої казки «Три товстуни»: «В оксамитовому ложі лежить, щільно стискаючи ноги, холодний блискучий циркуль. У нього важка голова. Я намагаюсь підняти його. Він несподівано розкривається і робить укол в руку».
Сьогодні існує багато різних циркулів. Вони потрібні для креслення кіл і дуг, вимірювання відрізків, перенесення розмірів з одного креслення на інше.


РОЗГАДАЙМО!
1. Відомо, що Оля не в зеленому платті, Яринка не в салатовому, Світлана не в зеленому. Хто в якому?
2. Линок, буря, міх, буква, їжа, база.
Перед вами ряд слів. Додайте по одній літері на початку чи в кінці слова і ви побачите, як на очах утворюватимуться слова з новими значеннями.
3. Що стоїть посеред землі?
4. Не електрика, не гас,— світить всюди в нічний час.
5. Позмагайтесь, хто згадає більше слів, які закінчувалися б на ФОН.
6. Що буває в кінці й на початку уроку?
7. Якого камінчика немає в морі?
8. Стоїть дуб, повен круп, шапочкою накритий, гвіздочком прибитий.
9. Що то за голова, що лиш зуби й борода?
10. Чотири брати і всі Кіндрати.
11. Їхала пані в срібнім жупані, а на тім жупані латка на латці.


ДЕНЬ АНГЕЛА
ЖОВТНЕВІ ІМЕНА

1 жовтня — Аркадій, Софія, Ярина, Євмен; 2 — Трохим, Федора, Давид, Костянтин; З — Федір, Михайло, Олег; 4 — Андрій, Анастасія, Дмитро, Йосип; 5 — Фокій, Валентина, Петро, Федір; 6 — Іван, Микола, Андрій, Петро; 7 — Данило, Владислав; 8 — Сергій, Фрося, Гапка, Герман; 9 — Іван, Глафіра, Єфрем; 10 — Зінаїда, Марко, Гнат; 11 — Олександр, Марко, Олексій, Прохір; 12 — Феофан; 13 — Григорій, Михайло; 14 — Михайло, Сава, Григорій; 15 — Давид, Костянтин, Юстина, Андрій, Олена, Касян; 16 — Діонисій; 17 — Петро, Володимир, Анна; 18 — Петро, Олекса, Харитя, Олександр; 19 — Сергій, Палажка; 21 — Трифон, Палажка, Таїсія; 22    — Максим,  Опанас,  Ісидора,  Степан; 23 — Євлампій, Євлампія, Андрій, Феофан; 24 — Зінаїда, Пилип; 25 — Кузьма, Лариса, Мартин, Тарас; 26 — Веніамін, Кар-по, Ніла, Микита; 27 — Микола, Кузьма, Параскева, Назар; 28 — Лук'ян, Іван, Юхим; 29 — Євпраксія; 30 — Кузьма, Леонтій, Андрій, Антін; 31 — Лука, Миронія, Гаврило, Давид, Йосип.

Ірина. Ярина
Чи знають Іринки, що ім'я їх примандрувало із Греції? У перекладі воно означає «мир, спокій».
В Україні Ірин часто називають Яринами, Орисями.
Улюблену сестру Тараса Шевченка звали Ярина. Поет присвятив їй вірша «Сестрі».

Костянтин. Костянтина
Звучне й гарне наймення Костянтин, яке в українців часто має й цілком «офіційну» форму Кость. Походить воно від латинського слова «констас», що в перекладі означає: постійний, стійкий, твердий, рішучий, одностайний. Ім'я це носять і жінки: Костянтина, Констанція.

Ігор
Це був той час, коли київські князі запрошували до себе на службу варяг (скандинавських воїнів). Разом з варягами прийшло до нас чимало скандинавських імен. Одне із них — Ігор. В скандинавській мові воно звучало як Інгвар, що означало «молодий воїн». Зверни увагу на частинки слова «ін» — «молодий, юний» і «гвар» — «сила, військова сила».
Ім'я стало улюбленим, поширюючись, воно змінилося і стало Ігор. Це князівське ім'я. Про одного Ігоря, князя новгород-сіверського, що ходив на половців, ти вже, напевне, прочитав у славетній поемі «Слово о полку Ігоревім».

Степан. Степанида
Наймення Степан побутує на Вкраїні вже близько тисячоліття. У перекладі грецьке слово «стефанос» означає вінок, кільце (оздоблене).
Першими носіями імені були чоловіки, та незабаром його «позичили» й жінки. Жіноцтво вибрало для себе форму Степанида, невдовзі зукраїнізовану в Степанину, Стефанію чи Степанію.
Ім'я Степан різні народи вимовляють по-різному: Сцяпан, Стефан, Іштван, Штефан, Стевін, Етьєн, Стьобган та ін.


ЛИСТОПАД
А листопад — той жалю не має:
З дерев останнє листя зриває.

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ЛИСТОПАДІ:

9 листопада        День української писемності та мови
21 листопада        Архістратига Михаїла

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
4 листопада — Казанський день, Святкування  ікони Казанської Божої Матері.
5 листопада — Якова. Якщо цього дня піде град або снігова крупа, то на Мотрону (22) почнеться справжня зима.
8 листопада — Дмитра, Змитра. Поминки предків, дідів день.
10 листопада — Параскеви-П'ятниці, Параски. Якщо день випаде сонячний — зима буде тепла і м'яка, якщо — хмарний, то наприкінці грудня вдарять морози.
14 листопада — Кузьми і Дем'яна. Свято зустрічі зими.
19 листопада —  Павла.  З  цим днем     пов'язують     льодостав     — замерзання річок та озер.
20 листопада — Федора. Вважається, що від Федора «зима сідає на покуть», тобто вступає в свої права.
листопада — Михайла. Михайло має сповістити про початок зими, бо він приїздить на «білому коні».
27 листопада — Пилипа, заговини, запусти на Пилипівку. Напередодні посту готують смачну обрядову вечерю.
28    листопада — Пилипівський піст, Пилипівка. Якщо у цей день лежить сніг, то долежить до повені.
29 листопада — Матвія, Симеона-Юди. Остаточно замерзає земля. «На Симеона горобці збираються в табунці».


ОСІНЬ
Тонко ковані золоті листочки шумлять, дзвонять, шелестять: осінь, осінь, осінь...
Хмари гасають вороними кіньми, дикими табунами... з порваними уздами...
Бліднуть мрії, в'януть квіти, димом ідуть примарні, жагучі весняні ночі, туманом сиплеться лист...
І видніше стають крізь голе обшарпане гілля огні, що не гаснуть, не осипаються... зорі.
І спадає з очей полуда, із серця намул, прокидаються думи...
Степан Васильченко


* * *

Листя
падає
Осінь листопадує
По доріжці на 'дній ніжці
вітер робить па
вітер
па
Павло Тичина


9 листопада — День української писемності та мови

ГІМН РІДНІЙ МОВІ

Ну що б, здавалося, слова...
Слова та голос — більш нічого.
А серце б'ється — ожива,
Як їх почує!..
Тарас Шевченко


* * *

Слово — полова,
Але вогонь в одежі слова —
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.
Іван Франко


* * *

Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка його духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, досвід, почування.
Мова — така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине свою мову, то вже буде смерть його душі, смерть всього того, чим він відрізняється від других людей.
Панас Мирний


* * *

Коли зникає народна мова — народу нема більше!..
Відберіть у народу все — і він усе може повернути, але відберіть мову, і він ніколи більше не створить її; нову батьківщину навіть може створити народ, але мови ніколи: вмерла мова в устах народу — вмер і народ.
Костянтин Ушинський


* * *

Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів — скількома епітетами супроводяться визнання української мови... Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, не може й сам викликати поваги до себе.
Олесь Гончар


* * *
Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках і повір'ях мові, людському слову! У народі вірили колись, що певним словом, яке мало хто й знає, можна й скарби в землі знаходити, й хвороби та всякі недуги лікувати, й від лихої людини та звіра оборонитись. «Ласкавим словом й гадюк чарують»,— каже одна українська приказка, а друга додає: «Слово — не стріла, а глибше ранить», «Гостре словечко коле сердечко», «Сказаного й сокирою не вирубаєш», «Що вимовиш язиком, того не витягнеш волом»,— запевняє народна мудрість.
Борис Антоненко-Цавидович


СЛОВО

А Вкраїни ж мова —
Мов те сонце дзвінкотюче,
Мов те золото блискуче,
Вся і давність і обнова —
Українська мова.

Розквітай же, слово,
І в родині, і у школі,
Й на заводі, і у полі
Пречудесно, пречудово —
Розквітай же, слово!

Хай ізнов калина
Червоніє, достигає,
Всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
На горі калина!
Павло Тичина


МОЛИТВА З ДИТИНСТВА

(Уривок з повісті «Таємниця Лесикової скрипки»)
Дякую Вам, мамо, за перший скарб — пісні над колискою. Вони пречистим білим крилом оберегли мене, малого, від громів страшної війни, що нагло бухнула вогнем і димами з пекла на землю, і заслонила її від сонця темним плащем смутку, і притиснула важким каменем страху мої перші дитячі літа.
Дякую Вам, мамо, за пісні, вмиті сльозами, які Ви співали довгої-предовгої воєнної години і купали мене в їхній чистоті, щоб хранили вони її дитину все життя, бо Ви в пісню переливали свою душу — усе багатство роду і народу.
Дякую Вам, мамо, за пісні, які Ви добували зі свого серця в роки голодні і дарували своїм дітям, як свіжу і пахучу хлібину. Ми горнемо їх до сердець, як живодайний трунок, і дітям передаємо, як родинний скарб.
Дякую Вам, мамо, за пісні, які Ви пронесли через усі свої літа і співали чистим, красивим і таким молодим голосом, що й нам молодість вертали. Співав своїм дітям, як виспівували колись маленьким, хоч сивина уже давно посріблила нам голови.
Дякую Вам, мамо, за невмирущі пісні з глибин народних і вічних, дякую Вам, що співаєте, а співаєте Ви завжди! Бо з Вашої пісні і любові ми прийшли у світ, бо пісня Ваша була першою моєю скрипкою, бо поки співає мати, доти буде на землі Україна.
Дякую Вам, мамо, за другий скарб — рідну українську мову. Вона вперше засвітилася мені у Вашому слові, як світ у ранковому сонці. Слово Ваше осяяло нас, дітей, любов'ю великою, як сонце, і сльозою скропило надію — з роси і води морем-океаном розіллється наша мова. Не зрадиш материнської мови — не зрадиш Матері, не зрадиш України. То Вашим, мамо, словом промовляла до мене скрипкова душа, бо татове слово ще не могло долетіти через фронти до нашого прикарпатського села і світилося нам з місяця, зірок і Чумацького Шляху, дощами падало і квітучою вишнею шептало у вікна.
Дякую Вам, мамо, за третій скарб — молитву до Бога. Бачу крізь пережиті роки у світлому серпанку дитинства Вашу руку, яка хрестить нас, чую молитву і повторяю слово в слово, стою на колінах перед образами в хаті і в церкві — і хоральний церковний спів пливе під святими куполами храму, й ангели літають у маєві вишиваних рушників, і палахкотять свічки, світлими вогниками тягнуться до неба і теж моляться Богу. Із святості молитов, із ангельських хоралів, із палахкотіння свічок перед пречистими образами чую з далини дитячих літ голос скрипки. Любив той голос, бо скрипка в наших краях усе вигравала на радість, бо Ви розповідали, що на скрипці вміють грати наш тато і заграють нам, як вернуться з війни, тільки треба молитися за тата, аби їх куля обминула. І ми молилися, і на крилах молитви літала попід небеса наша віра, і ясною зорею світила в ній татова скрипка, що має заграти, лиш закінчиться війна...
Ярема Гоян


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
НАЙДАВНІША ПАМ'ЯТКА

Найдавніша пам'ятка української писемності — «Ізборник Святослава», укладений 1073 та 1076 рр. для київського князя Святослава Ярославича. Поряд з творами церковно-релігійного характеру він містить твори, в яких роз'яснюються норми поведінки людини за різних побутових обставин.

ПЕРША БІБЛІОТЕКА
1037 р. у Київському Софійському соборі Великим київським князем Ярославом Мудрим («До книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі... засіяв книжними словами серця вірних людей,— «Повість минулих літ») засновано першу в Україні бібліотеку. У ній зберігалося понад 850 томів різних рукописних творів.

УКРАЇНСЬКА СВЯТИНЯ
Книжку Пересопницьке Євангеліє справедливо називають вершиною українського книжкового мистецтва середини XVI століття. Вперше в історії східнослов'янського книгописання традиційні церковні тексти перекладено тогочасною українською літературно-писемною мовою.
Під час інавгурації Президенти України Л. Кравчук та Л. Кучма присягалися на Пересопницькому Євангелії.

СЛОВНИКОВІ СКАРБИ
Перший ґрунтовний словник української мови — «Словарь української мови» в чотирьох томах вийшов у Києві в 1907—1909 роках. Співукладачем, упорядником та редактором цього видання був відомий український письменник і громадський діяч Б. Д. Грінченко. Це видання словника протягом півстоліття залишалося найповнішим і найавторитетнішим зібранням української лексики, в ньому пояснюється 68 тисяч слів.

* * *
Найповніший одинадцятитомний «Словник української мови», що побачив світ у 1970 — 1980 роках, пояснює понад 136 тисяч слів. Але й він, звичайно, не зміг умістити все лексичне багатство літературної мови нашого народу.

СКІЛЬКИ МОВ МОЖЕ ВИВЧИТИ ЛЮДИНА?
Найбільше мов серед українців знав Агатангел Кримський — український письменник, учений, перекладач (народився 1871 р.— загинув як політв'язень 1942 р.). Коли його запитували про те, скільки мов він знає, той відповідав: «Мабуть, із шістдесят, а то й більше!» У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі роки добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською і санскритом, згодом став ученим-орієнталістом світового рівня. Він переконливо довів, що українська мова дуже давня і що тисячу років тому стародавні кияни розмовляли говіркою, яка мала українське коріння.


НАШІ СВІТОЧІ
Остап Вишня

(12 листопада 1889 — 28 вересня 1956)
Збігло вже понад сорок літ, як пішов із життя найвідоміший український письменник-гуморист Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко). Однак і нині своїми веселими творами він захоплює вас, наймолодших читачів, як і захоплював ваших батьків, бабусь і дідусів упродовж всього життя. Не випадково його сучасники-письменники називали Невмирущий Остап Вишня.
Він був створений природою для української літератури, для українського гумору. Справді-бо, закінчивши 1907 року фельдшерську школу, Павлуша Губенко почав працювати в лікарні Південно-Західної залізниці у Києві. Молодий фельдшер мав золоті руки і світлий розум: міг домогтися блискучих успіхів у медицині. А натомість уславився в літературі.
«Фельдшеруючи», Павло Губенко самостійно вчився, щоб скласти іспити за гімназію. Вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Працював в редакціях газет «Вісті» та «Селянська правда», в журналі «Червоний перець». Свого першого фейлетона під вигаданим ім'ям Остап Вишня надрукував 1919 року. Після того видав одну за одною декілька збірок гумористичних творів. Зажив великої популярності: його усмішками зачитувались і дорослі, і діти по містах і селах України. Усіх їх втішало, що письменник влучно і дотепно висміює бюрократів, паразитів, хабарників, спекулянтів, глузує з «дрімучих» дурнів, чваньків, задавак...
Та 25 грудня 1933 року несподівано погасло сяйво слави для Остапа Вишні. Його заарештували нібито за «приналежність до української контрреволюційного організації ». Письменник, щоправда, гадав, начебто це якась помилка. І коли слідчий запитав: «Чому ви збиралися застрелити в кабінеті секретаря ЦК компартії П. П. Постишева?»— Остап Вишня ще й пожартував: «Секретарів ЦК я звик убивати на свіжому повітрі». Але цей жарт уперше не вдався гумористові: його засудили на десять років ув'язнення у виправно-трудовому таборі. Свої «гріхи-усмішки» довелося «спокутувати» аж до 7 жовтня 1943 року. І лише 1955 року справу було припинено через відсутність складу злочину.
Вимушена десятилітня перерва у творчості не зламала Остапа Вишню. Вже 26 лютого 1944 року побачила світ його знаменита усмішка «Зенітка». Читачі України радо привітали друге народження, друге сяйво слави невмирущого гумориста. Він знову взяв   на озброєння своє гостре перо в боротьбі з негативними явищами суспільства.
Тепла й ніжна любов Остапа Вишу ні до малечі спонукала його активно працювати в літературі для дітей. Юні читачі мають змогу ознайомитися з його гумористичними оповіданнями у збірках «Молоді будьмо!», «Великі ростіть», «Дітям», «Перший диктант».


ЛЮБІТЬ КНИГУ
Не дуже любив книгу Василько. І не дуже чемно з нею поводився.
...От одного вечора ліг він спати та й узяв книжку перед сном почитати. А Василько знав, що, як лежачи книжку читати, псується зір і псується книжка. Лежить Василько, читає і задрімав. А книжка бух на підлогу. Аркуші в книжці й пожмакалися. Добре заснув Василько, так кріпко, що й од «бух!» не прокинувся. І сниться Василькові, що він сам книжка.
От бере його, книжку-Василька, Оленка, що теж не дуже поважає книжку, бере, читає і водночас обідає. Борщ із ложки — кап та й на Василька-книжку. Йому пече, йому неприємно, що на нього борщ капає, та нічого не вдіє Василько, бо він — книжка. А потім ухопили Василька-книжку Миша й Вова та давай на ньому різні дурниці писати: «Читав Вова», «Цікава книжка», «Колька-дурак», — отже, понаписували. Так ніби хтось у грязюку перо вмочив та й бруднить, грязнить Василька-книжку. А потім позакладав якийсь марало-художник у книжку пензлі... Далі ще гірше! Оленка почала Василька-книжку ножицями різати — малюнки вирізати... Болить Василькові, аж «рятуйте!» хочеться крикнути...
Тільки-но Оленка ножиці прийняла, як хтось гарячого праса поставив на Василька-книжку. Горить Василько-книжка, дим із нього йде! Пече йому... Уже Василько-книжка не книжка, а саме шмаття, в яке загорнула Оленка свій сніданок!
Так гірко та так боляче зробилося Василькові, що він аж прокинувся!
—    Ой, що зі мною зробили?!
А потім, здогадавшися, що то був тільки сон, зітхнув легше.
А зітхнувши, подумав та й гасло про книжку склав:
—    Бережи книжку — це твій друг!
І ніколи вже не псує Василько книг та й товаришів соромить, коли хтось із них не береже книжку.
Остап Вишня


СВІТЛИЙ НЕБЕСНИЙ ВОЇН

На початку, раніше усього видимого світу і людини, Бог з нічого створив небо, себто духовний, невидимий світ, чи ангелів.
Ангели («вісники») — це безтілесні і безсмертні духи, обдаровані розумом, волею і могутністю. Вони відрізняються один від одного і за рівнем досконалості, і за родом свого служіння, і розділяються на декілька чинів. Вищі з них називаються серафимами, херувимами й архангелами.
Усі ангели були створені добрими, щоб вони любили Бога й один одного.
Найдосконаліший і найкрасивіший серед усіх був архангел Денниця (Сатана, Люцифер). Запишався він своєю могутністю і силою, не захотів любити Бога та виконувати волю Божу, а волів сам стати як Бог, забувши про те, що він є не що інше, як творіння Боже. Він почав гудити Бога, в усьому чинити спротив, і все заперечувати, і став темним, злим духом — дияволом, сатаною. Слово «диявол» означає «наклепник», а «сатана» — «противник» Бога і всього доброго. Сатана почав підбурювати і спокушати інших ангелів і деяких переманив на свій бік. Вони також зробилися злими духами і називаються бісами.
Тоді виступив проти Сатани один з вищих ангелів Божих, архангел Михаїл, і сказав: «Хто рівний Богові? Ніхто, крім Бога!» І підняв він решту ангелів, пішов війною на Сатану та слуг його.
Не змогла зла сила втриматись проти ангелів Божих, і впав Сатана разом з бісами, як блискавка, униз — в пекло. Там вони мучаться у своїй злобі, бачачи своє безсилля перед Богом. Намагаються підступністю і хитрощами спокусити кожну людину, навіюючи їй облудні думки і злі бажання, аби погубити.
А всі ангели, які залишилися вірними Богові, з тих пір живуть з Богом в повсякчасній любові та радості, виконуючи завжди волю Божу.
Архангела Михаїла Бог поставив головним (архістратигом) над усім світлим небесним воїнством. Архістратиг Божий охороняє всю Землю, людей, міста і села, навіть цілі країни від духів злоби піднебесної.
Тож не випадково здавна Михаїл вважався заступником Київської Русі, а згодом — і всієї землі української та міста Києва. З вогненним мечем і щитом зображується він на гербі столиці.
Народ наш дуже шанує і любить архістратига Божого Михаїла. Йому побудовано багато церков, створено прекрасні образи його на іконах, а ще — легенди та казки про нього. Сила-силенна є легенд про те, чому бувають грім і блискавка. За повір'ям, це святий Михаїл воює з нечистою силою. Чарівну рушницю вручив святий Михайло славному лицареві, козаку Семенові Палію, і той непереможний був до самої смерті. Святий Михайло — також покровитель мисливців. Захищає всіх скривджених і пригнічених.


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗОЛОТОВЕРХИЙ

Київ славиться своїми церквами з золотими банями, тому й має поетичну назву — золотоверхий. А походить вона від одного з соборів — Михайлівського Золотоверхого. То був перший київський собор, покритий золотом.
Цей собор і монастир при ньому належали до найбільших святинь України. Збудував його 1108 року князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава Мудрого. Згодом Михайло почав вважатися покровителем Києва; його й тепер зображено на міському гербі. Храмове свято Києва також відзначають на Михайла. В цей день довго й лунко дзвонять дзвони у всіх київських церквах.
У новому соборі поклали мощі великомучениці Варвари, великої християнської святої. Їх привезла з Візантії дружина князя Святополка, грецька царівна.
А невдовзі тут трапився незбагненний випадок. Літопис розповідає таке. На соборі з'явився невідомий птах, що «величиною був з овна, і сяяв усіма кольорами, і пісень безперестанно співав, і багато насолоди походило від нього, і сидів на церкві 6 днів, і полетівші ніхто ніколи вже не міг його бачити». Кияни вирішили, що то з'явився ангел. Він провіщав перемогу над половцями, яку невдовзі здобули князі Святополк і Володимир Мономах.
У монастирі траплялося багато дивного. Страшні епідемії якимсь чином його обминали. Так сталося в 1711 році, коли від жахливої чуми загинуло дев'ять десятих населення Києва, а михайлівські ченці лишились неушкоджені. Так було і в 1770 році, і при спалахах холери в 1830 та 1837 роках. Не дивно, що монастир вважали святим місцем.
Довгий час монастир служив центром церковної влади в Україні — в ньому перебував митрополит. Ще з княжих часів при ньому діяла школа, згодом тут влаштували друкарню. Настоятелі монастиря Іов Борецький, Феодосій Софонович були видатними просвітителями України. А чудові монастирські будівлі дивували довершеністю, витонченою красою.
Настали радянські часи. Більшовики негайно взялися нищити українські святині. В Києві зруйнували більшість церков.
Монастир висадили в повітря у 1936 році. Невідомо куди позникали коштовні речі, серед них срібні врата іконостаса, рака (домовина) святої Варвари з чистого срібла, зроблена коштом гетьмана Івана Мазепи... Багато реліквій вивезли до Москви та Ленінграда.
Та ось знову засяяла золотом дзвіниця, така, як була раніше. Заново звелися стіни Михайлівського Золотоверхого собору. Незалежна Україна відбудовує давню святиню.
Воскресає Золотоверхий! І, може, на відновлені бані колись знову прилетить отой загадковий літописний птах, щоб провістити нам майбутнє?


РОЗГАДАЙМО!
1. Хочете без усякої чарівної палички перетворите мишку на кішку? Для цього змінюйте в кожному наступному слові один звук
так, щоб утворювалось нове слово. Слова вписуйте в горизонтальні ря ди клітйчок.
2. Вздовж алеї росте 10 дерев. Між ними стоять лавки. Скільки їх усього?
3. Голова є, а шиї нема, очі є, а брів нема, рот є, а не говорить без ніг, а далеко ходить. Хто це?
4. Ось такий майданчик вирішили школярі обсадити деревцями. Привезли до школи десять саджанців. Де копати ямки, щоб вздовж кожного боку майданчика росла однакова кількість дерев?
5. Спробуйте, не відриваючи олівця від паперу, намалювати конверт.
6. Нумо згадайте такі слова, що мають склади — назви нот (до-ре-мі-фа-соль-ля-сі).
7. Що тут написано? 100вп, 3буна, 100лиця.
8 Як за допомогою п'яти одиниць одержати 100?


ДЕНЬ АНГЕЛА
ЛИСТОПАДОВІ ІМЕНА

1 листопада — Марта, Іван; 2 — Артем, Клавдія, Герасим; 3 — Юлія, Іван, Іларіон, Антоніна; 4 — Олександр, Анна, Федора, Костянтин; 5 — Яків, Ничипір, Серафима, Гнат; б — Опанас, Степанида; 7 — Параска, Маркіян; 8 — Опанас, Дмитро; 9 — Нестор, Андрій, Марко, Сусанна; 10 — Анна, Терешко, Неоніла, Арсентій, Максим, Параска; 11 — Леон, Клавдія, Анастасія, Марія, Аврам; 12 — Анастасія, Зіновій, Зіновія, Марко; 13 — Микола, Соломія, Анатолій; 14 — Кузьма, Яків, Іван, Юлія; 15 — Маркіян, Христина; 16 — Юрій, Євдокій, Анна, Катерина; 17 — Ярема, Симон, Фаїна, Інокентій; 18 — Анна, Наталка, Григорій; 19 — Олександр, Клавдія, Мотря, Павло, Лука; 20 — Кирило, Опанас, Валерій, Федір; 21 — Михайло, Марта, Харитя; 22 — Іван, Мотря, Симон, Олександр, Порфирій; 23 — Юрій, Костянтин, Наталка, Орест; 24 — Віктор, Віра, Степанида, Максим, Степан, Федір; 25 — Сава, Микола, Іван; 26 — Іван, Анастасія, Никифор; 27 — Костянтин, Пилип, Ониська, Григорій, Федір; 28 — Варвара, Дмитро, Дарка, Пилип; 29 — Сергій, Євдокія, Матвій; 30 — Григорій, Зінаїда, Максим.

Дмитро
Мешканці Давньої Греції вельми шанували легендарну сестру бога Зевса, яку звали Деметрою, або Димитрою. Була вона богинею достатку й хліборобства. Саме її наймення стало основою нашого імені Дмитро, яке у вільному перекладі може означати:  «хлібороб або плід землі». Ім'я має чимало пестливих форм — Дмитрик, Дмитерко, Дмитрусь, Митро, Митько, Митяш.

Віра
Своєрідним іменем-талісманом було в нас наймення Віра. Це жіноче ім'я — одне з найдавніших. Значення його вповні зрозуміле для кожного з нас, це ж бо стародавнє українське (й загальнослов'янське) слово, що означає віру в Бога, в людей, у майбуття...

Яків
Яків — це дуже давнє ім'я, воно широко розповсюджене серед слов'ян. Вчені стверджують, що прийшло ім'я Яків із староєврейської мови, і перекладають його як «хитрий», а ще дехто перекладає, як «той, хто хапає за п'яту».

Зіновій. Зінаїда. Зіновія
Гетьман України Хмельницький увійшов в історію під ім'ям Богдан. Тим часом в усіх церковних документах, у різних офіційних джерелах його називають Зіновієм, так, як колись він був охрещений. Друге ім'я гетьмана церква вважає «мирським», неофіційним.
Зіновій — слово грецьке. Походить воно від усім відомого наймення міфічного бога Олімпу — Зевс (родовий відмінок — Зенос).
Побратимом цього імені є ім'я Зенон, а посестрами імена Зінаїда та Зіновія.


ГРУДЕНЬ
А місяць грудень на радість людям
Сніжком присипле замерзле груддя...

УКРАЇНА СВЯТКУЄ В ГРУДНІ:

6 грудня        День Збройних сил України
13 грудня          Апостола Андрія Первозванного
19 грудня        Святого Миколая

НАРОДНИЙ КАЛЕНДАР
4 грудня — Введення в храм Пресвятої Богородиці. Святкують його на спомин про чудесне Введення Богородиці в Єрусалимський храм — її посвячення Богові.
5 грудня — Прокопа. У давнину в цей день ставили на шляхах віхи, щоб подорожні не збилися з путі.
7 грудня — Катерини. День жіночої долі.
12 грудня — Парамона або Лередандрія. Молодь увечері збиралася на калиту.
13 грудня — Андрія. В цей день не можна пекти хліб, шити і прясти. Дівчата ворожать.
14 грудня — Наума. В давніші часи навчання в школах починалося саме на Наума — 1 грудня за тодішнім літочисленням.
17 грудня — Варвари.  «Варвара кусок ночі ввірвала, а дня доточила». Хоча насправді день починає збільшуватися з 23 грудня.
18 грудня — Сави. Сава відпускає морози, крижані перини стелить.
19 грудня — Миколи. Зимового Миколая відзначають особливо урочисто. Він вважається захисником всіх бідних і знедолених.
22 грудня — Ганни. Від Ганни набирає розгону зима: «Прийшли Ґанки — сідай у санки». Зимове сонцестояння.
25 грудня — Спиридона Сонцеворота. За довголітнім прогнозуванням — це найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік». Сонце на літо, а зима на мороз повертає.
31 грудня — Даниїла. Якщо з'явиться іній — Різдво буде теплим.


ГРУДЕНЬ
Уночі мороз поволі
Інеєм упав на шлях...
Спотикається на полі
Місяць грудень по грудках.

І тому такий він гнівний,
Дружить з вітром крижаним.
А хуртеча рівно-рівно
Засипає слід за ним.

Сипле сніг мов стеле килим,
Щоб за груднем із дібров
Тим рипучим снігом білим
Рік Новий до нас ішов.
Михайло Литвинець


ГОСТІ ЗИМИ

Сиджу я біля підвіконня,
Коли дивлюся — у садку
На груші... яблука червоні
Аж на самісінькім вершку.

Та ось підкрався кіт-гульвіса,
На грушу глипнув, як сова,—
Червоні яблука знялися —
І полетіли! Ну й дива!

Взяв олівець я із пенала
І записав в календарі:
«Сьогодні вперше прилітали
До нас у гості снігурі».
Анатолій Качан


НА КАЛИНІ, В ЗИМОВИЦЮ.

На калині в зимовицю
Сіли вранці дві синиці.
Поміж гілочок стрибають —
Ягідок собі шукають.
Напились із ягід соку —
Заспівали на всі боки!
Не страшний мороз пташині,
Де зоріє жар калини!
Валентина Козак


ПРОВАЛИВСЯ ПО КОЛІНА

—    От на лижах я спустився!
Мчав, як тільки міг!
Та упав і провалився
По коліна в сніг...

А чого ж в снігу шапчина
Й очі повні сліз?
Проваливсь я по коліна...
Головою вниз!
Грицько Бойко


ЗИМОВІ СЛОВА

Зимове слово — сніг,
Зимове слово — білий
З'єднались, і навкруг
Сніжинки полетіли.

Зимове слово лід,
І ковзанка, і шуба.
Зимове слово піч,
Пальто, мороз і груба.

І лижі, й ковзани,
І теплі рукавички.
Зимові є пташки —
Це снігурі й синички.

А ще зимові є
Дві дівчинки Оксани,
Бо в їхніх іменах
Від нас сховались ... сани.
Надія Кир'ян


ЗАГАДКА

Прийшов до нас пан,
Вдяг білий жупан.
Пан вельми сердитий,—
Гримає на діти:
«З хати не виходьте,
Санчат не вивозьте,
З гори не спускайтесь,
В дворі не сковзайтесь,
В сніжки не гуляйте,
Бабу не качайте!
А хто не послуха,
Хай береже вуха!
Бо я покараю:
Вуха покусаю;
Буде вам мороки,
Як щипну за щоки,
А як ще й за ніс,—
Буде тоді сліз!»
Який же то пан
Вдяг білий жупан
І отак сердито
Гримає на діти?
Марійка Загірня


6 грудня — День Збройних сил України

У ЗАМЕТІЛЬ

Мете метелиця, мете,
Завіяла поріг.
На білу постіль снігову
Зимовий вечір ліг...

Дві мами тихо гомонять,
Схилившись до стола.
Ось фотографію якусь
Одна із мам взяла.
І тепла посмішка за мить
Уста торкнула їй:

—    Дивись: і тут вони удвох —
Твій Гнат та мій Андрій.
—    Як личить їм нова шинель!
А браві! А стрункі!
—    Ой, помужніли хлопчаки!
Ой, виросли синки!..

...А хлопці, про яких іде
Розмова в цій порі,—
Стоять в негоду, в заметіль
На чатах до зорі...

Спокійно спіть,
Живіть в добрі,
Дорослі та малі.
І ви, дбайливі матері,
В зав'юженім селі...
Лідія Компанієць


ЯК НАБЛИЗИТИ МРІЮ

Багато хлопчаків мріють стати професійними військовими. Цю мрію можна наблизити, вступивши до військових ліцеїв, які є у Києві, Львові, Івано-Франківську, Донецьку, Кривому Розі, Луцьку, Чернігові та інших містах України. За три роки навчання в ліцеї учні здобувають повну середню освіту, одержують військову підготовку та фізичний гарт, необхідні для продовження навчання у вищих військових закладах.
У Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут особливу увагу приділяють національно-патріотичному вихованню. В класах історії України з великою любов'ю і шаною оформлені стенди, присвячені бою під Крутами, юним героям-крутянцям, які у січні 1918 року стали на захист свободи й незалежності України.

13 грудня — Апостола Андрія Первозванного

СВЯТО АНДРІЯ В УКРАЇН
І
Одним із перших апостолів був учень Івана Хрестителя Андрій, тому церква називає його Первозван-ним. Він проповідував учення Христа по містах Малої Азії, в Грузії, Абхазії, Скіфії, по берегах Чорного моря. У місті Синоп святий апостол постраждав від язичників за свою проповідь і прийняв мученицьку смерть у місті Патрах: його розіп'яли на хресті (близько 70 р. до нашої ери), що мав форму літери X (звідси назва: «Андріївський хрест»).
Святого Андрія ми вважаємо засновником Української православної церкви. Апостол із учнями подорожували на човнах Дніпром угору. В дорозі їм довелося заночувати на березі під горами, на яких потім був побудований Київ. Вставши рано, апостол показав учням на гори і сказав: «Чи бачите оці гори? Дивіться, бо на цих горах засяє благодать Божа, тут буде побудоване велике місто, і Бог поставить на них багато церков». Після того апостол зійшов на ті гори, помолився, благословив їх та поставив на одній з них хреста.
Нині там стоїть прекрасна Андріївська церква.
Святкування пам'яті апостола Андрія в Україні збігається з прадавнім язичницьким святом Калити, що знаменувало поворот сонця із зими на літо. Народжується нове Сонце, і як прибуває день, так прибуває і його сила.

14 грудня — Святого Наума

НАУМ НАВЕДЕ НА УМ

Початок навчального року нині припадає на 1 вересня. У давні ж часи заняття в школі розпочинали взимку — 1 грудня за старим літочисленням (14 — за новим). Це є день пророка Наума, який вважався покровителем освіти й науки.
Напередодні ввечері мати готувала горщик пшоняної каші. На вечерю обов'язково приходив з книжкою хрещений батько. Вони удвох з хрещеником сідали до столу і вивчали напам'ять кілька літер. Потім названий батько підстригав свого хрещеника, а ненька змивала йому голову пахучим цілющим зіллям, «щоб Наум наставив на ум».
Уранці школяр зодягав нову сорочечку, молився перед Євангелієм і разом із татом ішов до школи. Годилося взяти із собою горщик з кашею. Доки батько узгоджувався з дяком, а пізніше — з учителем про умови навчання, майбутній школяр мусив стояти в кутку біля пучка різок. Вони нагадували йому: якщо погано вчитиметься, то доведеться скуштувати «березової каші».
Полагодивши справи, батько залишав дитину, а сам ішов до церкви і ставив свічку біля ікони святого покровителя, приказуючи:
—    Батюшка Наум, виведи синка на ум!
Щороку на свято пророка учні складали віншувальні вірші, в яких дякували за отримані знання. В цей день школярі повторювали: «Прийшов Наум — пора братися за ум», «Я не знаю ні «аз», ні «буки» — прийде Наум і змусить до науки». А про ледачих казали й так: «Партача й Наум не виведе на ум».

19 грудня Святого Миколая

Цілий рік діти чекають, коли ввечері 19 грудня до оселі завітає сивочолий дідусь — зимовий Миколай, добрий друг і захисник дітвори. Він неодмінно приносить подарунки бажані, саме ті, що до вподоби кожному. Але не щоразу він приходить увечері. Частіше з'являється вночі. Коли всі заснуть, непомітно зайде до хати й прилаштує під подушечкою слухняної дитини омріяний подарунок, а неслухняної — замашну різку. Щоб не розбишакувала!

* * *
Святий Миколаю,
Прийди до нас з раю,
Принеси нам дари
Кожному до пари.

Цукерки смачненькі,
Булочки пухкенькі,
Книжечок багато
Читати у свято.
Марійка Підгірянка

* * *

Ой хто, хто Миколая любить,
Ой хто, хто Миколаю служить,
Тому святий Миколай
На всякий час помагає.

На землі й на морі Миколай
Сохраняє од напасті,
Не дає од злих пропасти —
Святий Миколай.


СТЕЖЕЧКА ДО ХРАМУ
В ІМ'Я СВЯТОГО МИКОЛИ

У нас здавна шанують святого Миколу. Може, тому одне з його див сталося в Києві. Так-так, у Києві, хоч сам чудотворець ніколи не бував на берегах Дніпра.
Трапилося це ще в княжі часи. Одне київське подружжя пізно верталося з гостей. Пливли човном по Дніпру. Молода дружина задрімала, і немовля з її рук упало в воду. Якими словами описати горе батьків? «Святий Микало, врятуй моє дитя!» — ридала мати, бо ніч темна, ріка глибока,— дитину могло врятувати хіба що диво. І як же здивувалися кияни, коли вранці в соборі Святої Софії знайшли немовля — те саме, що впало в Дніпро. Живе, здорове.
Про цей випадок оповідає ікона, яку створив художник з Києво-Печерської лаври для церкви Всіх Святих «Чудо святителя з дитям, що потонуло в Дніпрі, його ж він живе зберіг»; згадується про нього у світовій релігійній літературі.
А в Києві звідтоді збудовано немало церков в ім'я святого Миколи-чудотворця.
Чи не найперша серед них — Микільська шпитальна церква Києво-Печерської лаври. В XI столітті церкву і шпиталь заснував на свої кошти український святий з родини чернігівських князів Микола Святоша (ще один святий Микола!), чернець лаври. Він був дуже роботящий, рубав дрова, дарма що князь, насадив великий сад,— чи не відтоді ростуть сади на монастирських кручах? Лаврська бібліотека теж бере початок від книжок, зібраних Миколою Святошею. У шпиталі працював славетний лікар України-Русі святий Агапіт Печерський, прабатько українських лікарів.
Теперішня Микільська церква — з XVII століття. На її бані сяють золоті зірки, а на хресті сидить позолочений голуб.
На київському Подолі рясно Миколаївських церков: церква Миколи Набережного, дзвіниця церкви Миколи Доброго (саму церкву знищено), церква Миколи Притиска,— дивна назва в останньої, чи не так? То дуже цікава церква, і назва її цікава. Спорудив її 1631 року на свої кошти киянин Петро Залізний Гріш. Певно, вмів чоловік заробляти і заощаджувати гроші, якщо мав таке прізвище. Не прогайновував на розваги, зате лишив по собі пам'ять на довгі часи.
І ось у цій церкві трапилася незвичайна й кумедна річ: святий Микола піймав злодія. Вночі, коли той заліз у церкву, важелезна ікона чудотворця впала та й так притисла зловмисника, що він не вибрався, поки не прийшли люди. Відтоді церква й дістала назву — Миколи Притиска, на згадку, що Микола притис злодія.
Колись на Печерську стояв ще й Микільський військовий собор. Спорудив його гетьман Іван Мазепа, і був то грандіозний, величний, незрівнянний собор. «Пам'ятка архітектури... Інтер'єр собору прикрашав семиповерховий, унікального різьблення іконостас... Згодом храм і дзвіницю розібрано»,— скупо повідомляє довідник. Ось так! Шедевр, безцінний дар минулої епохи пустили в прах «славних прадідів великих правнуки погані». Вчинено те в радянські часи.
Але ми не будемо такими. Будуймо і бережімо свої церкви!


ГОСПОДАРЮ Й ГОСПОДИНІ
Тістечка до новорічного столу

500 г магазинного печива.
Для крему: 100 г маргарину, 100 г вершкового масла, 200 г цукру, 2 жовтки сирих яєць, 100 г горіхів, 1 ч. ложка розчинної кави, ванілін. Для начинки: 2—3 ст. ложки джему, 1 білок, лимонна цедра.-Для прикраси: горіхи, вишні з варення, шоколад.
Масло й маргарин розітріть з цукром і жовтками, додайте горіхи, каву й ванілін. Джем розітріть з білком і лимонною цедрою.
Половину печива намажте кремом. Зробіть тістечка, з'єднавши по два печива. Верхнє печиво також намажте тонким шаром крему й прикрасьте горіхами або вишнями.
Решту печива намажте начинкою з джему, зробіть тістечка, посипте їх тертим шоколадом.

Медовий напій
200 г меду, 1 лимон, 1 л води.
Кип'ячену воду, лимонний сік і розтоплений мед змішайте й охолодіть. Подайте в склянках з соломинками.

Коктейль молочно-полуничний
1 л молока, 1 склянка полуничного сиропу, ванілін.
Холодне кип'ячене молоко збийте в міксері з сиропом й ваніліном. Подайте в склянках з соломинками.


ВЕЛИКІ ВЧЕНІ XX СТОЛІТТЯ
Добігає кінця XX століття. Підсумовується зроблене, переосмислюється досягнуте. Виникає бажання визначити, хто зробив найвидатніший внесок у розвиток науки і суспільства, тобто хто входить в когорту най достойніших.
Міжнародний рейтинговий комітет «Топ — 20» назвав двадцять кращих умів XX віку. Серед цих постатей двоє — істинні українці, ще двоє мають українське коріння, а один вчився в Україні й помер на нашій землі. Що це за люди? Представимо їх у хронологічному порядку.
Костянтин Ціолковський (1857— 1935)... «Батько» сучасної космонавтики. Свій родовід вів від козацького отамана Северина Наливайка. Геніальний доморощений теоретик космоплавання. Феноменальним науковим передбаченням стала його праця «План розвитку космічної техніки» — від ракетних літаків до надпотужних зорельотів. Створена ще на початку XX століття, ця програма освоєння космічного простору стала чітким дороговказом для виходу землян у зоряний світ. З шістнадцяти розділів «Плану» більше половини вже реалізовано, і жодного разу не порушено послідовності, передбаченої вченим. По суті, вся світова космонавтика розвивається за Ціолковським. Це йому належать пророчі слова: «Людство не залишиться вічно на Землі, а в гонитві за світлом і простором спочатку несміливо проникне за межі атмосфери, а далі освоїть весь навколосонячний простір».
Володимир Вернадськии (1863— 1945)... Геніальний учений-енциклопедист. Сягаючи розумом своїм у навколоземне довкілля, він завжди пам'ятав про своє козацьке коріння, постійно підкреслював, що він — українець. Був засновником і першим Президентом Академії наук України (1918 р.). Коло його занять і розмислів було таке широке, що важко віднести їх до якоїсь певної наукової галузі. Але досить сказати, що він перший у світі створив теорію ноосфери, тобто свідомої діяльності людини, що впливає на Землю. Ще на зорі XX століття Володимир Вернадськии збагнув ту велетенську силу, яку дадуть людині дослідження і пізнання таємниць світобудови, підкорення сил природи. Збагнув і застеріг людство: «Недалекий час, коли людина одержить у свої руки атомну енергію, таке джерело сили, яке дасть їй можливість будувати нове життя, як вона захоче... Чи зуміє людина скористатися цією силою, спрямувати її на добро, ачне на самознищення? Чи доросла вона до вміння використовувати ту силу, яку неминуче має дати їй наука? Вчені не повинні закривати очі на можливі наслідки їхньої наукової роботи, наукового прогресу. Вони повинні себе почувати відповідальними за наслідки їхніх відкриттів. Вони повинні пов'язати свою роботу з кращою організацією-всього людства».
Сергій Корольов (1906—1966)... Людина, що вивела людство в космос. Народився в Житомирі. У паспорті писав: українець. Коли йому виповнилося 26 років, у небо злетіла перша у світі ракета, якій дали назву «09» і яку легко можна було б піддати на плечі.
1961 року в космос була запущена ракета «Восток» з людиною на борту.
І «Дев'ятка», і «Восток» — справа життя однієї і тієї ж людини — Головного конструктора ракетно-космічних систем академіка Сергія Павловича Корольова. Польоти автоматичних станцій на Венеру і Марс, м'яка посадка на Місяць — це теж він, адмірал Всесвіту.
Ігор Сікорський (1889—1972)... Творець першого в світі літака без крил — вертольота. Народився в Києві. Навчаючись в політехнічному інституті, спроектував і побудував кілька вертольотів та літаків-біпланів. У 22 роки на літаку власної конструкції С-6 встановив світовий рекорд швидкості з екіпажем — 111 кілометрів за годину. Під керівництвом київського авіаконструктора побудовано перші у світі багатомоторні літаки «Руський витязь», «Ілля Муромець» та інші.
1918 року, не сприйнявши більшовицького режиму, емігрував у Францію, а наступного року — у СІЛА, де продовжував розвивати світову авіацію, створивши близько двадцяти видів гелікоптерів. Літаючи над заокеанськими хмарами, він бачив сонячне київське небо.
Ігор Курчатов (1902—1960)... Головний атомник Радянської країни. Він народився на Уралі, та другою його батьківщиною стала Україна — сонячний Крим. Навчаючись у Таврійському університеті, він слухав лекції самого Вернадського — їх не могла не звести доля.
Прорвавшись у мікросвіт, розкрив секрети атома і створив для своєї країни атомний щит. Перший у Європі атомний реактор, атомна бомба, перша у світі термоядерна бомба, перша у світі атомна електростанція — все це справа його геніального розуму. Достойний пам'ятник — 104-й елемент у таблиці Д. І. Менделєєва, названий його іменем.
Ось такі вони — великі вчені XX століття.


ЦІКАВИНКИ ЗВІДУСІЛЬ
КОЛИ ПОЧНЕТЬСЯ XXI СТОЛІТТЯ?

Коли почнеться XXI вік? «Звичайно, 1 січня 2000 року»,— скаже більшість і помилиться. І ось чому.
Перш ніж говорити про рубіж століть, слід згадати, коли почалося останнє десятиліття нашого століття, тобто дев'яності роки. Тоді можна було почути твердження, що вони почнуться у січні 1990 року. I це було помилкою. Вона полягала, певне, в тому, що в побуті, в розмовах ми користуємося не календарним літочисленням. Для нас вісімдесятими роками були ті, які починалися з вісімки. За цією побутовою логікою 1990-й — вже один з дев'яностих років. Але якщо міркувати строго математично, то він був у тій же десятці, що й попередні 1988 і 1989 роки. Отже, остакщє десятиліття XX століття почалося 1 січня 1991 року і закінчиться 31 грудня 2000 року, тобто третє тисячоліття почнеться не 1 січня 2000 року, а 1 січня 2001 року.
Важко збагнути? Ось аналогія. Уявімо собі, що рік — це копійка. Тоді двадцять століть — двадцять гривень, або дві тисячі копійок. Ясно, що двотисячна копійка належить двадцятій гривні. І тільки дві тисячі перша почне відлік двадцять першій гривні. Отже, повторимо ще раз: XXI вік почнеться 1 січня 2001 року, а якщо точніше, то в 00 годин 00 хвилин цього дня, або о 24.00 попереднього дня — 31 грудня 2000 року.


ПАСТУХ РОГАТИЙ...
Вийшла Катруся ввечері погуляти. А надворі сніг, а надворі мороз, і такий пекучий, що в Катрусі щоки почервоніли, як яблучка. Взяла вона саночки. Почала з гірки спускатися. Ще червоніші щоки стали в Катрусі. Очі блискотять. Пара з рота клубком вилітає. Гарно!
Спинилася відпочити. На небо глянула і задивилася.
Все небо синє-синє, аж темне, і на ньому без кінця і краю зірок насипано. А між ними ясний ріжок молодого місяця.
Аж тут Юрчик вискочив з двору. Кричить:
—    Гей, Катрусе, це ти?!
—    Я.
—    Що ти робиш?
—    Загадки пригадую.
—    Загадки пригадуєш? - Юрчик підбіг до Катрусі, глянув на неї і спитав: — А яку ти вже пригадала?
—    А ось яку, — відповіла Катруся. — Пам'ятаєш, бабуся загадувала: поле неміряне, вівці нелічені, пастух рогатий?
Але Юрчик не був тоді дома, як бабуся цю загадку загадувала, то й не знав, як її відгадати. Насупився. Пальця до лоба приклав.
Думає, думає, а відповіді не знає. Здається йому, що він ніколи не бачив ні такого великого поля, ні таких овечок, ні рогатого пастуха.
Тоді Катруся сказала йому:
—    А ти глянь на небо. Добре придивися та подумай гарненько.
Глянув Юрчик угору і закричав радо:
—    Е,  тепер  я  вже  знаю,  що то! Небо, зірки, молодий місяць! Гарна загадка! Тільки я теж таку знаю. Ану, вгадай, що воно: ішов волох, розсипав горох; почало світати — нема що збирати.
Тепер Катруся почала відгадувати. Сказала:
—    Волох — це чоловік такий, з Волощини; горох — зірки на небі. Це я розумію. А чому, коли почало світати, не стало чого збирати, не вгадаю!
Юрчик пояснив:
—    Бо зірки тільки вночі світять, а вранці, коли почне розвиднятися, вони зникають з неба.
А тим часом, поки Катруся з Юрчиком загадували і відгадували загадки, як узявся біля них мороз! За ніс щипає, за щоки щипає! Заліз Катрусі в рукавичку; почав добиратися до пальчика на нозі.
А тут і баба з дверей:
—    Катре, Юрчику, ану, час уже до хати! Бачите, який мороз? Так береться, що аж скалки проти місяця скачуть. Мерщій у хату. Ну, кому я сказала?
У хаті затишно. Вікна закутані. Грубка горить. Від неї тепло по всій хаті розходиться. Пороздягалися Катруся і Юрчик, посідали біля грубки, руки до вогню простягають...
Гарно, коли тепло, коли є де зігріти руки...
Іван Сенченко


ЯЛИНКА У ДВОРІ

Посадили ми ялинку у дворі,
Підросла вона на радість дітворі,
Простягає нам засніжені гілки:
—    Будем разом святкувати,
малюки!
—    На самісінькій верхівці угорі
Почепили ми барвисті ліхтарі,
Запросили і звірят ми, і пташат:
—    А давайте-но ялинку
прикрашать!
—    Поспішала до ялинки,
Скрекотала без зупинки
Всім сорока про своє:
—    Сто прикрас у мене є! —
Пристрибала до ялинки
Тиха білка-сіроспинка:
—    Подивіться, чи потрібні
Отакі горішки срібні? —
Сів шишкарик на ялинку
На однісіньку хвилинку,
Почіпляв він на гілки
Позолочені шишки.
Скочив зайчик під ялинку,
Розшнуровує торбинку,
А в торбинці тій не пусто,
В ній цукерки і... капуста.
Ай, а хто ж це під ялинку
Лісову приніс хатинку?
Лис приніс її сюди
І хвостом замів сліди...
Дід Мороз руками сплеснув:
—    Диво з див!
Не стрічав я ще такого,
де ходив.—
А Снігурка, наче дівчинка мала,
У танок навкруг ялиноньки
пішла:
Біла хусточка, мов птиця, у руці.
—    Ой, які ж ви, малишнята,
молодці!
Від Мороза і Снігурки
вам поклін!
З Новим роком!
Хай щасливим буде він!
Тамара Коломієць


ПРЯЛЯ

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин,
на сувої полотна,
на завіску для вікна,
на хустину й укривало —
мало — мало — мало — мало —
сніг іде — іде — іде —
а вона пряде й пряде...
Ліна Костенко


СНІГОБУД

Снігобуд! Снігобуд!
Наробили ми споруд!

Носить сніг дітвора —
У дворі росте гора.

З снігу робимо цеглини —
Кладемо високі стіни.

Ти замерз? Ану ходім
Будувати сніжний дім!
Грицько Бойко


СМІЙМОСЬ!
Досить помилок!

—    Татку, наш учитель сказав, щоб ти не допомагав мені більше робити уроки.
—    Чому?
—    Мені досить і тих помилок, котрі я роблю сам.

Помічниця
Мати дочці:

—    Чому ти так пізно повернулася додому?
—    Я була в Марійки — допомагала їй робити уроки.
—    Та вона ж відмінниця!
—    Я допомагала Марійці робити мої  уроки.

Підготовка до маскараду
Учень запитує свого товариша:
—    Як ти гадаєш, яку маску мені варто надіти на шкільний маскарад?
—    Навіщо тобі маска? Вимий як слід своє обличчя — і тебе ніхто не впізнає!

Одна секунда до перемир'я
Двох школярів перехожий привів до школи.
—    Вони вчинили бійку на вулиці.
—    Неправда! — вигукнув один з учнів.— Коли ви підійшли до нас, ми вже збиралися помиритися!


ДЕНЬ АНГЕЛА
ГРУДНЕВІ ІМЕНА

1 грудня — Зіновія, Роман, Лідія, Платон; 2 — Марта, Іларіон, Лариса, Йосип, Роман; 3 — Любов; 4 — Григорій, Лідія, Анатолій, Кирило, Анна; 5 — Валеріан, Марія, Максим, Прокіп, Архип, Михайло; 6 — Митрофан, Олександр, Григорій, Катерина, Олександр, Григорій; 8 — Петро, Клавдія, Климент; 9 — Марина, Яків, Юрій; 10 — Роман, Всеволод, Гаврило; 11 — Андрій, Леоніда, Василь, Григорій, Меланін, Сергій, Тимофій; 12 — Неоніла, Ольга; 13 — Андрій; 14 — Харитя, Наум; 15 — Опанас, Олена, Андрій, Іван, Кирило, Степан; 16 — Федір, Серафим, Сава, Варвара; 17 — Варвара, Серафим, Геннадій, Іван; 18 — Захарія, Таїсія, Сава; 19 — Микола, Ольга, Максим; 20 — Ніна, Антін, Іван, Павло, Григорій; 22 — Анна, Степан; 23 — Марина, Хома; 24 — Лариса, Леонтій, Данило, Лука; 25 — Олександр, Дарка, Спиридон; 26 — Аркадій, Арсеній, Євген, Орест; 27 — Євдокія; 28 — Павло, Степан; 29 — Марина, Софія, Микола; 30 — Данило; 31 — Михайло, Модест, Марко, Зоя, Клавдія.

Катерина
Чи не в кожному місті та й селі мало не всього світу можна зустріти сотні, тисячі дівчат, жінок, котрих називають такими гарними іменами: Катерина, Кітті, Катінка, Кетлін, Катрін, Єкатерина. Це ім'я примандрувало до нас із Давньої Греції: «катаринос» по-грецькому означає чиста, непорочна, навіть свята.

Андрій
Андрій — гарне ім'я, означає воно «мужній, хоробрий». Здавна воно в Україні поширене і улюблене. А ще на Андрія можна казати Андрійчик, Андрусечко, Андрух, Андрушко, Андріяш, Андрусь, Андрунь, Андрієць...

Микола
Ім'я Микола та всі його іншомовні побратими (Міклош, Ніколаус, Колетт, Школь, Клаус і т. ін.) виросли із коренів грецьких слів (ніке — перемога, лаос — народ), що в перекладі українською мовою означає «переможець народів».
У східних слов'ян офіційний, паспортний Микола має ще ряд «панібратських», пестливих форм: Миколка, Коля, Колюня. У давні часи наймення мало форму Микула (пам'ятаєте билинного героя Микулу?).

Євген. Євгена
До цікавих і звучних наймень, які прибули до нас із Греції, належить Євген (Євгена). Наймення має свої відповідники і в інших народів: Євгеній (Євгенія), а давніше й Вєдєнєй — у росіян, Еугеніуш — у поляків, Ежен — у французів і т. д.
Розвинулося наймення із кореня грецького слова «евгенес» (благородний, доброго роду, доброї породи).



 

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky