Увага!

На сайті містяться лише старі книги, та це не скасовує авторського права. Усі матеріали на нашому сайті розміщено виключно з метою ознайомлення. Після прочитання книги, ви зобов`язуєтеся видалити її зі свого комп`ютера.

Втім, деякі примірники можна придбати у букіністів, які співпрацюють із "Читанкою". Щоб знайти їх, наберіть у пошуку слово "придбати"


До збірки увійшли кращі вірші дитячих поетів Франції. Знайомство з цією книжкою розширить уявлення дітей про особливий світ захоплень і турбот їхніх французьких ровесників.

Любі діти!
Ви щойно взяли до рук книжку віршів, які з любов'ю писалися для таких, як ви — ваших ровесників, що живуть у Франції. І ось маєте незвичайний дарунок — незвичайний тому, що поезія завжди зберігає в собі велику таїну. А де є таємниця — там завжди цікаво. І ми, перекладачі цих віршів, якось зібралися разом і подумали, а чи не створити для наших українських дітей таку книжку: незвичайну, дивну І трішки химерну — одне слово, повну дивовиж і пригод.
Книжка має три розділи. Перший — «Були собі діти...». Напевне, ви вже здогадалися — всі вірші тут присвячені вам, дітям. Другий розділ склали твори про ваших найближчих і найщиріших друзів — звірів, тому й назвали його «Були собі звірі...». І останній, третій, прилучає вас до прекрасного — до природи, до мистецтва, до творчості і тому називається «Були собі вірші...». Ми дуже сподіваємося, що, прочитавши цю книжку, хтось із вас візьме та й напише власного вірша.
У цій збірці ви познайомитеся з різними поетами — відомими, і тими, чиї імена вже давно забули, а проте їхні твори живуть і досі; часто ми навіть змушені замість прізвища автора писати «невідомий поет». Тут ви прочитаєте вірші давніх поетів — Франсуа Війона, Альфреда де Мюссе, Віктора Гюго, Артюра Рембо, а також сучасних — Гїйома Аполлінера, Макса Жакоба, Поля Елюара, Робера Десноса, Жака Превера та ще багатьох інших. Сподіваємося, що справжнім відкриттям для вас будуть перлини народної творчості Франції — пісеньки, лічилки, небилиці. Прочитавши їх, ви відчуєте певну схожість цих творів з народною поезією українців.
Але особливо хотілося б звернути вашу увагу на дещо незвичні для вас вірші — мальовані.
Усі ви залюбки малюєте або принаймні розглядаєте малюнки, читаєте вірші, а часом і самі пробуєте 'їх складати, любите співати, а якщо не маєте хисту до співу, то хоча б слухати. Цікаво, чи замислювались ви коли-небудь над тим, чому виникає у вас бажання малювати, співати, поєднувати слова в речення так, щоб це виходило доладно. Виявляється, що ці здібності закладені у людині від природи. Пісня завжди полегшувала працю, допомагала долати втому. А по роботі на людину чекав відпочинок з розвагами, іграми і знову ж таки з піснею. Отож недарма один вчений, голландець Гейзінга, написав цілу книгу про тих, хто складає вірші, співає пісень, малює, і назвав її — як би ви думали? — «Людина, що бавиться». А що таке бавитися, не вам пояснювати. Так от і ті вірші, що ви їх читаєте, а водночас бачите ніби їхнє кольорове відображення, виникли з того ж таки прагнення розважитись.
Не до всіх віршів ви зумієте підібрати ключика, аби одразу все-все можна було зрозуміти. Є вірші складні, просто-таки зачаровані... Деякі з них ми вам даруємо на виріст — підростете, перечитаєте ще раз — вони сяйнуть новим, ще досі невідомим для вас чаром.
Бажаю вам цікавої і щасливої Мандрівки у світ поезії, світ веселих, а інколи й сумних роздумів та почуттів.
Григорій Кочур


БУЛИ СОБІ ДІТИ…

З НАРОДНОГО

—    Веселіше, ослику, не журись,
Ми з тобою їдемо у Париж.
Що ми звідти привезем?
—    Гарні привезем гостинці:
В шапці — сонечко червоне,
У кишені — місяць повний.
—    А кому дамо гостинці?
—    А тобі, мені й Маринці.

Клод Руа
ДИТИНКА НА МІСЯЦІ

Дитинка дивиться на Місяць —
їй добре там, вона не плаче.
Не заважайте: Місяць — місце,
з якого видно їй найкраще.

Полен Аспель
МІЙ ДРУГ П'ЄР

—    Зі своїм татом друг мій П'єр...
—    Друзяка П'єр?
—    Пройшов весь світ як вояжер.
—    Як вояжер!
—    Але пройшов на свій манер...
—    На свій манер?
—    Так, бо під ним був дромадер*!
—    Хитрюга П'єр!
* дромадер — одногорбий верблюд.

Сесіль Соваж
*

Якби явився Місяць
У льолі хлопченяти
Й затанцював на сіні
Перед струмком дзвінким,
Твої були б у нього
Дві литки круглуваті
Ще й оченята сині
Сріблястої води.
Мій сину — лялю в льолі,
Гарнесенький, тендітний,
З усміхненим обличчям
Із місячного світла...

Марселін Деборд-Вальмор
ВІДЧИНІТЬ ДІТЯМ

Діти просять троянд, діти хочуть понюхать троянди -
Тож ви не відмовте.
Відчиніть, хай увійдуть у сад діамантний,
Як у дім молитовний.

Вся весна — їхнє свято, чистота й безневинність.
Діти — наша весна!
Воскресіння природи — повертання дитинства
У думках, як у снах.

Ми зберемо троянди, розсипані рясно,—
Найпахучіший скарб.
Наче подихи літа, до зими непогасні,
Наче сонячний дар.

Я прошу — не відмовте допитливим дітям,
Що так хочуть троянд.
А якщо забагнуть колючки обломити,
То простіть їм той жарт.

П'єр Гамарра
ПІСЕНЬКА ВАНТАЖІВКИ

На чотирьох ногах стою
і радісно бензинчик п'ю.
Я Францію об'їду всю
з піском а чи з капустою.

Я м'ясом не обідаю,
мазут — оце делікатес!
Європу всю об'їду я —
везу капусту чи овес.

У мене кругле є взуття,
кабіна, кузов — просто клас!
Довкола світу можу я
об'їхати — і то не раз!

Жаклін Гельд
ЯКЩО ДІТИ...

Якщо
діти слухняними стануть і тільки
то будуть схожі...
на шимпанзе із цирку.
То вмийся, то причешися,
витри носа, причепурися...
Якщо
діти обачними стануть надміру,
то будуть схожі...
на вужа чи ще на якогось там звіра..
Якщо діти казатимуть завжди
будь ласка, дякую, прошу,
добридень,
то будуть схожі…
на папуг набридливих.
Якщо діти боятимуться вовків,
то будуть схожі…
просто на лякливих зайців.
Якщо
діти...
та досить,
досить,
досить дітей відмивати,
крохмалити, прасувати —
досить дітей повчати!


Рене де Обалдіа
НЕДІЛЯ

Шарлотта
молотить якісь околоти.

Бертран
розходивсь, як буран.

Кунегонда
робить все, що завгодно.

Епанімондас
купатись подавсь.

У Терези
свої інтереси.

Леон
майструє галеон.

Бріжітта
мріє подвиг звершити.

Адхемар
носа задер до хмар.

А годинник на стіні
то — «так-так!», то — «ні-ні!».

А мені лобити со?
Со мені лобити, со?

Я в галмиделі сизу,
солоденьке сось смокцу.

Жан Тардьє
НЕПОРОЗУМІННЯ

(Перший голос — солоденький,
підлесливий, манірний, а другий —
хрипкий, грубий, пихатий.
)
—    Люба дівчинко в віночку!
Нащо тобі чорні очка?

—    Я не дівчинка в віночку!
Слон я, слон, товстий, як бочка!

—    Що за жінка, гарна й пишна,
їсть черешеньки та вишні?

—    Ні, то лісовик-бурмило
Продає вугілля й мило.

—    Ой, послухай, моя любко,
як воркує та голубка!

—    То вода булькоче з крана,
зіпсувався кран ще зрана.

—    Дай же рученьку, моя
мила наречена!

—    Та штара бабушя я!
Відчепишя, шмерть моя!
Що жа навіжене!

Поль Фор
КОЛО

Якби усі дівчатка захотіли
за руки взятись — то вони змогли б
довкола моря коло утворити.

Якби усі хлоп'ятка захотіли
піти у моряки — то їз своїх човенців
почерез море міст могли б зробити.

Ото би хлопчики й дівчатка пораділи,
взялись за руки — і разом зуміли
довкола світу коло утворити!

Поль Верлен
ДЕРЕВ'ЯНА КОНЯЧКА

Пані, вродлива пані на білім коні —
Раз-два!
Пані в жупані, в гордій самотині
Їдеш ти і не всміхнешся мені...
Раз-два!
Ти — на справжнім буланім, а я —
На дерев'янім...

Та краща — слухняна конячка моя!
Раз-два.

Ежен Гільвік
ПІСЕНЬКА

Ані по стелі,
Ані по підлозі,
О дитино мудра,
Не підеш у світ.

Ані по стінах,
Ані крізь стіни,
Ані крізь вікна —
Не підеш у світ.

Ані в двері зачинені,
Ані в двері відчинені,
О дитино мудра,
Не підеш у світ.

Ані небо палячи,
Ані шлях торуючи,
Ані поле топчучи —
Не підеш у світ.

Тільки через дні свої,
Тільки через себе,
О дитино мудра,
Підеш ти у світ!

Мадлена Лей
ЖИРАФА

Хочу мати я жирафу,
Височенну аж до даху.
З ріжками на голові,
Взуту в стукалки нові.

Хочу мати я жирафу,
Що мене, на дах піднявши,
Зможе з нього зняти завше.

Шарль Орлеанський
ПІСЕНЬКА

Коли не досить спатоньки
Оцим-о дитинчатонькам,
В них під шапчинами почнуть
Голівоньки болітоньки.

Жаль, як почнуть радітоньки
Занадто рано дітоньки,
Коли не досить спаткають
Оці дитинченятонька.

Їх Бог поклав докупоньки
Спать на м'яких подушечках,
Вони ж бо наче лялечки.
Ой леле! Таки прикро це,
Коли не досить спатоньки.

Андре Френо
ЗАГУБЛЕНЕ ДИТИНСТВО

Залишив я своє дитинство на стежині.
І переховувався від нього по кущах,
бо мрійником був маленьким — хотів загубитись...
А коли заманеться —
знову навідаюся в дитинство
і затамувавши подих
бавитимусь камінцями.

З народного
ЖАК-МАЛЮК ТАНЦЮЄ

Жак-Малюк танцює,
Цілий день танцює.
Головою, ось так,
Пританцьовує Жак.

Жак-Малюк танцює,
Цілий день танцює.
Головою, ось так,
А ногою ще й отак
Пританцьовує Жак.

Жак-Малюк танцює,
Цілий день танцює,
Головою, ось так,
І ногою, ось так,
А другою ще й отак
Пританцьовує Жак.

Жак-Малюк танцює,
Цілий день танцює,
Головою, ось так,
І ногою, ось так,
І другою, ось так,
А рукою ще й отак
Пританцьовує Жак.

Жак-Малюк танцює,
Цілий день танцює.
Головою, ось так,
І ногою, ось так,
І другою, ось так,
І рукою, ось так,
А другою ще й отак
Пританцьовує Жак.

Жак-Малюк танцює,
Цілий день танцює.
Головою, ось так,
І ногою, ось так,
І другою, ось так,
І рукою, ось так,
І другою, ось так
Витанцьовує Жак.

Жак Превер
ЯКОСЬ ВИЙШЛИ МИ ІЗ ШКОЛИ

Зкось вийшли ми із школи,

бачимо — неподалік

величезна залізниця,
а від неї — сто доріг;
ми на потяг радо сіли,
й він помчав нас що є сили
Їдемо навкруг землі —
раптом море, справжнє море
голубе й таке прозоре,
з золотими островами,
з мушлями і моряками,
на самісінькому дні —
затонулі кораблі.
А над морем, а над морем
трапився вітрильний човен,
човен з місяцем і зорями,
і пливе він до Японії.
На підводному човні — моряки
як п'ять пальців однієї руки,
їжаків морських шукають,
а то справа нелегка
упіймати їжака.
Як вернулися на берег,
то побачили, о лихо,
біг по колії будинок,
він оббіг уже всю землю,
він оббіг уже все море,
а історія така —
гналася за ним зима.
Тож на потязі своєму
враз помчали ми за нею,
на усіх парах летіли,
наздогнали й розчавили.
Зупинився наш будинок,
а з будиночка ясна
привітала нас весна.
Черговий нам із вокзалу
вельми дякував за це;
і відразу трави й квіти
на усій землі розквітли,
вже ростуть, куди не глянь.
Потяг їхати не хоче,
бо всі квіти потолоче.
І тоді пішли ми пішки:
обійшли довкіл землі,
потім море обійшли,
потім місяць, потім зорі,
навіть сонце обійшли...
Пішки, на автомобілі,
на коні, на кораблі.

Жак Превер
НЕЗДАРА

«Ні» — він шепоче губами,
«так» — промовляє серцем,
«так» — до всіх, кого любить.
«ні» — своєму вчителю.
Він виходить до дошки,
і його щось запитують,
але що йому відповісти?
Він просто сміється
і ну витирати
цифри й слова,
імена і дати,
речення й різні задачки,
і під вигуки й сміх дітвори,
і під окрики вчителя
крейдою всіх кольорів
на чорній дошці нещастя
він малює обличчя щастя.

Робер Деснос
КОНВАЛІЇ

Перший вам букет конвалій.
Другий вам букет конвалій.
Гляньте! Гляньте лиш!
Квітку цю на Перше травня
Пам'ятаю, друзі, здавна.
Третій вам букет конвалій.
Веселіше! Веселіш!
На Перше травня
Маєте букет конвалій.

Віктор Гюго
МАМІ НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Мені серце вістує про мамине свято.
Я не можу не вірити цій новині.
Тож чого тобі, мамо, в цей день побажати?
Трону? Скарбу великого? Почестей? Ні!
Зичу щастя таке, як даєш ти мені.

Жорж-Емманюель Клансьє
*

(Уривки)
О мамо, славлю простими словами
Тебе, що просто жила і вмерла,
Пастушку семирічну, що нею ти була,
Загублену у високій траві твоїх мріянь,
Служничку, що через люті злидні служила,
Дитину, скривджену, щиру й горду,
Таку малу, ту, що повстала одна
Проти великої ницості світу.
О мужня мамо, тебе ні голод,
Ні горе, ані безпросвітна праця
Здолать не змогли у твоїй правоті й любові.

Жюль Сюперв'єль
МАЛА ДИТИН
А
...Вона гадає:
Такі великі та суворі
Стоять дорослі дивлячись
І їхні постаті, як гори,
Що дуже високо звелись.
Чи я озерце, а чи річка,
Чи дзеркало я чарівне?
Чом розглядають всі мене?
Що дати їм? Я ж невеличка.
Нехай ідуть, ідуть нехай
В своїх очей холодний край,
В своє міжбрів'я широченне.
Чи знають щось вони про мене
Я непокору ще свою,
Повіки мружачи, таю.
Вони ж бо хочуть відлучити
Мене од світла, що розлите,
Немов проміння золоте,
І кличуть темряву, що йде
І за собою ніч веде.
Мене вже сповили, дитину,
Серед зірок, що їх покину,
Зачувши колисковий спів.
Я непомітно в сон порину,
В глибокий сон без берегів.

З народного
ЛІЧИЛКА

Плитка шоколадна
На війну пішла.
Діткам наказала
Стерегти хатину.
—    Якщо прийде бідний,
Милостиню дайте.
Багатій підійде
—    Облизня йому.

Філіпп Супо
ЛІЧИЛКА

Дайте мені, я вас дуже благаю:
Ваші різачки,
Ваші кусачки,
Ваші мантачки,
Ваші болячки.

Дайте усе мені, дуже благаю,
Я нагострю лиш і все попиляю.

Дайте мені, я вас дуже благаю:
Ваші рушниці,
Порохівниці,
Ваші в'язниці,
Ваші дурниці.

Дайте усе мені, дуже благаю,
Я нагострю лиш і все попиляю.

Дайте мені, я вас дуже благаю:
Ваші кашкети,
Ваші багнети,
Ваші берети,
Ваші ракети.

Гнівом я виповнений ущерть —
Все попиляю й піду собі геть.

Артюр Рембо
ЗАЧАРОВАНІ

(Уривок)
В імлі чи в заметілі гарній
Під сяючим вікном пекарні
П'ять малюків

Сидять — о леле! — непохитно,
Угледівши, як пекар спритно
Діжу вчинив:

Очей не зводячи з правиці,
Яка садовить паляниці
В ясну діру.

Їм чути, як печеться тісто,
Як пекар пісню бадьористо
Затяг стару.

Червоним душником зігріті,
Немов грудьми, не зрушать діти
Ані на крок,

Коли для когось на святвечір
Багато навиймають з печі
Пухких булок,

Коли з-під чорного склепіння
Лунає срібне цвіркотіння
Й пахтять книші.

Повіяло життям із поду.
Так гарно не було ще зроду
В них на душі.

Деніз Жалле
ДОБРАНІЧ

Я кажу тобі:
— Добраніч, вишенько,
Добраніч, горішку,
Спи, моя люба смерічко,
До завтра, травичко,
Будь мудра, руденька білочко,
Ну чого ти смієшся,
Усмішка аж по вуха?
Я чую, як калатає твоє серденько,
Я голублю тебе,
А ти розкидаєш свої простирадла,
Притягуєш мене за волосся
І кажеш мені на вухо «добраніч»,
Тремтячи у піжамці,
У свої неповні два рочки...

Луїза Полен
ПІСЕНЬКА ПОШЕПКИ

Я знаю крихітне серденько —
Воно як пуп'янок троянди.
Тихше! Тихше! Не шуміть
І серденька не будіть.
Хай маленьке спочиває,
Хай спокійно спить.

Я знаю крихітне серденько —
Воно як пуп'янок троянди.
Тихше! Тихше! Серце спить,
Не будіть його, щоб вранці
Воно здужало, розкрити
Пелюсточки свої вмить.

Жорж-Емманюель Клансьє
 *

(Уривок)
Діти луків і халабуд,
Кривдники гамірливих сойок,
Мідянок і вужів заклиначі,
Діти довгих ночей, де бігає вовк,
Так рано приставлені до роботи,
Діти шахт і заводів,
Занапащені пастухи, сторожі
Скарбу тіней і хмар небесних,
Діти голоду,
Зморені змалку,
Свідки малі й непримітні,—
Вимагаєте ви моїм голосом
справедливості,
Тої ласки,  що  світ  підступний
у вас украв.

Моріс Фомбер
ШКОЛЯРІ

По піщаних дорогах ідуть школярі
У хустках, у шапках, каптурах.
Ті, що старанно вчаться, і ті, що ні,
В черевичках, у чобітках —
Всіх їх школа приймає у стіни свої.

У портфелях у них і пенали, й хрущі,
А в кишенях і хліб, і яблука,
Копійки, камінці, різні кульки скляні,
Що їх виграли в інших на забавку.
Дорогі ці трофеї для дітлашні!

Вони хитрі й ліниві, але не лихі,
Їхні душі відкриті і чисті,
У дівчаток у кісках барвисті стрічки,
Очі радісні й променисті,
А в руках вчителям на дарунок квітки.

Аж до вечора вчаться невільники ці,
Стіни в класі з нудьгою вивчають,
У вікно позирають на горобців,
Аж пір'їнки в самих виростають.
І летять собі в мріях у різні кінці —
На добраніч!

Поль Фор
ЩАСТЯ

Щастя бавиться на лузі — поспішаймо,
поспішаймо!
Щастя бавиться на лузі — поспішаймо,
бо втече!

Спробуймо його впіймати — поспішаймо,
поспішаймо!
Спробуймо його впіймати — поспішаймо,
бо втече!
У саду воно сховалось — поспішаймо,
поспішаймо!
У саду воно сховалось — поспішаймо,
бо втече!

Нумо дружно, скоком-боком — поспішаймо,
поспішаймо!
Нумо дружно, скоком-боком — поспішаймо,
бо втече...

Рене Гі Каду
*

Ця біла школа, де нам жити,
Трояндами не зацвіте,
Але перед своїм порогом
Вона в букет збере дітей.

Під вікнами тут буде чути
Нам півня спів і возія;
І птах на поле паперове
З пера злетить і засія.

Зрадіє все! Голівки русі
Засвітяться у сонці вмить,
І діти затанцюють коло,
Щоб небо й землю веселить.

Поль Елюар
 *

Я піду зі своїм дитинчам
Туди, де ще не бував,—
Ступатимемо по білих мармурах
Східних палаців,
Сміятимемся із різноколірним людом.

Усюди однаково під чистим сонцем,
Яке осяває всю землю.
Та не для тих, хто ніколи не зможе вчинити
Того, що я зміг зробити,

Для тих, хто не бачить
Всього, що я бачу.

Жак Превер
ПІСЕНЬКА СКЛЯРА

Що то за дивина,
коли видно усе
крізь пісок, і крізь скло,
і навіть крізь шибку вікна.
Постривайте, погляньте туди —
що то за дивина:
ген лісоруб
валить дерева,
а потім пиляє на дошки
для теслі,
бо той для маленької квіткарки
має скриню велику зробити,
бо вона має заміж вийти
за молодого ліхтарника,
котрий щовечора засвічує ліхтарі,
аби швець черевики міг шити
чистильнику,
бо чистильник чистить взуття точильнику,  
а точильник нагострює ножиці перукарю,
бо перукар птахолову підстригає волоссями
а птахолов своїх птахів людям дарує,
аби всім веселіше жилося.

З народного
ЛІЧИЛКА

Світлячки, світлячки —
В черевичках дірочки.
Груша, яблуко, малина...
Зайва тут одна дитина.
Груша, яблуко, малина...
Зайва тут... Вгадайте — хто?
Звуть її Марі-Марго.

Жерар де Нерваль
ОСІНЬ

Під ногами у мене
Листя грає шалене;
Осінні листки —
Чи стобарвні квітки?

Боже, яви
Милість, аби
Зелень я вздрів
Ще до снігів!

Невідомий поет
*

Я пригорнула
до себе
листочок
зелений
і запитала:
—    Чому ти
сумний?
—    Бо татко і ненька
опали
іще восени.
Журюся з самої зими,
що без віку і я
постарію.

Жак Превер
ПІСЕНЬКА ПТАХОЛОВА

Птах, що не раз висоту боров,
птах червоний і теплий, як кров,
птах-пересмішник, птах перелітний,
птах лякливий, такий тендітний —
каменем падає, крильми тріпоче,
рветься з тенет, на волю хоче.
Птах самотній, немов сирота,
птах, о як він любив життя!
Птахові так хотілось співати,
птахові так хотілось кричати...
Птах червоний і теплий, як кров,
птах, що не раз висоту боров, —
це серце твоє, кохане дитя,
так сумно махає крилом звіддаля —
прощально, без вороття,

Макс Жакоб
ДЛЯ ДІТЕЙ І ВЕЛЕМУДРИХ ЛЮДЕЙ

Тихо дзвонять дзвони
донечці Івонні.
Хто заснув у Перпіньяні?
Генеральша,
гарна пані.
Хто заснув у Ля-Рошелі?
Дві небоги, ой, веселі.
Ну, а хто у Безансоні?
Хто ночей  
не спав
безсонних?
Гоп!
Татку! А в Париж коли ж?
У Париж!

Яких ти там купиш мені дивовиж?

Куплю тобі
капелюшка,
моя люба говорушко!

І торбинку
в клітинку,
щоб носила
моя дитинка.     
Парасольку із білого краму
із барвистими китичками.
З позолотою сукенку,
черевички жовтенькі
не на будень — на неділеньку
та ще парочку оздоб...
ГОП!
Дзвонять, дзвонять дзвони
донечці Івонні!

Дзвонить дзвін Парижа,
донечку колише.
Дзвонять дзвони Нанта —
спатиме і тато.
Дзвонить дзвін Ам'єна —
спатки так приємно!

Ні, ні, ні! Іще одне!
Ще купи мені машину
ту, що з фарами-очима,
щоб помчали ми невпинно
серед куряви і диму,
а будинки, люди — мимо!
Це ж Івонна їде і татусь коханий!
ГОП!

З народного
ЛІЧИЛКА

Нумо в піжмурки пограєм,
Кого і як ми величаєм?
Вийшла біла,
Вийшла чорна
Гарна дівчина, моторна —
Жмурка ти!

Поль Верлен
КАРУСЕЛЬ

Крутись, вертись, моя карусель,
Крутись під спів веселих рогів,
Крутись не сто — п'ять тисяч кругів,
Крутись, вертись — гуляє Брюссель!

І це маля, і мати у білім,
І цей хлопчак в костюмі плюшевім,
І це дівча у платті рожевім,—
Усі раді — діждались неділі.

Летіть, летіть, конята прудкі,
Сьогодні тут не місце журбі,
Нехай шахрай мишкує в юрбі,
Летіть, летіть, бо грають дудки!

П'єр Гамарра
З ЧОГО ЗРОБЛЕНІ ДІТИ...

Діти із шовку, діти із ситцю,
діти із цукру — все, як годиться:
і Кароліни, і Маржоліни,
і Фредеріки, І навіть Дельфіни.

Діти з ячменю, вівса і жита,
із кукурудзи, гороху, рису:
П'єри, і Полі, і Маргарити,
Жюлі, Козети і Анаїси.

Діти із сміху, діти із щастя,
діти із сонця, неба і мрії:
Жанни, Артури, Ежени, Марії,
Жаки, Сільвети, ЖІзелі і Насті.

Діти із крові, із плоті діти,
діти із ніжності і терпіння,
діти з любові, діти з леління:
Люки, Сюзети, Гійоми, Жакліни,
Шарлі, Мар'яни, Лоренси й Жоржети.

БУЛИ СОБІ ЗВІРІ…

Полен Аспель
ТРОЄ ЦУЦЕНЯТ ПОКИДАЮТЬ ПАРИЖ

Перше каже:
«Щоб поїхати в Ліон,
Сяду я в м'який вагон».
Та вагон: «Е, ні, пардон,—
Цуценя в м'який вагон?
Цуценя в м'який вагон?
Чи це правда, чи це сон?!»

Друге каже:
«Щоб поїхати в Бордо,
Я найму собі авто».
Та авто: «А це що?
Цуценя — та й у авто?
Цуценя — та й у авто?
Як же то?!»

Третє каже:
«Ну, а я на літак —
Й до Ам'єна, ось так».
Та літак йому: «Дивак!
Цуценя — та й на літак?
Цуценя — та й на літак?
Куди ж пак!»

Тож подумали трішки
Та й почвалали пішки.

П'єр Гамарра
КОЛИСКОВА ДЛЯ ЖИРАФ

Спіть, жирафи малесенькі...
Палить сонце в степах,
заступає всім шлях
і травинці тонесенькій.
Спіть, жирафи, тихесенько,
хай присниться вам гай,
де листочків розмай,
спіть, жирафи, ловкесенько...
Дівочки й хлопчаки,
вам присниться-таки
озеречко чистесеньке.
Спіть, жирафи малесенькі...
Поведе вас стежинонька,
де дзвенить джерело, розпрозоре,
мов скло, де латаття — як зіроньки.
Спіть, жирафи, чемнесенько,
помандруємо ми,
де сховались громи
і дощі голубесенькі...
Спіть, дітвора, тихесенько,
підростайте вві сні,
і ви станете всі
як один височесенькі.
Спіть, жирафи малесенькі,
а тамтами заб'ють,
вирушайте у путь —
з місяченька нап'єтеся.

З народного
*

Xлопчик-горобчик
На яблуко сів.
Яблуко впало...
Пурх! Полетів
До школярів.
Скік-скок    
На дашок.

Робер Деснос
КОНИК-СТРИБУНЕЦЬ

Стрибає, скаче стрибунець,
бо нині є четвер.
Ще хвалиться: — Сім днів підряд
стрибатиму тепер!

Все скік та скок — через пеньок,
через горбок — от, бестія!..
Стрибай, радій, маленький мій,
бо це твоя професія.

Гійом Аполлінер
ПАВИЧ
Павич напринджуе хвоста
І хваста: «От де красота!»
Але, здійсняючи той задум,
Він світить, дурень, голим задом.

Робер Деснос
ПЕЛІКАН

Капітан Джонатан
Десь на землях мусульман
Птиць ловив. І пелікан
Трапив у його капкан.

Зніс яйце той пелікан —
Не яйце, а цілий дзбан.
З нього — бачить капітан —
Вийшов другий пелікан..

І той другий пелікан
Зніс яйце, як білий дзбан.
З нього — бачить капітан —
Вийшов третій пелікан...

Це може тягнутися
Через всі віки прийдешні,
Як раніше із яйця
Ми не зробимо яєшні.

З народного
ЛІЧИЛКА

—    Повз нас проїхало авто, в кабіні хто?
—    Кошик.
—    А в кошику?
—    Солома.
—    А в соломі?
—    Курка.
—    А під куркою?
—    Яйце.
—    А в яйці?
—    Білок.
—    Ав білку?
—    Жовток.
—    А в жовтку?
—    Голка.
—    Ав голці?
—    Дірка.   
—    А в дірці?
—    Зміїще, біжить за тобою, аж свище.

Андре Шеді
ЛІЧИЛКА

У чарівного козла в очах
Страх,
У лівому вусі — тік! А в правому вусі -
То тік! То так!
А козел головою і так, і сяк,
Що робити, не знає
Бідак.

З народного
ПАВУКИ

Два павуки, два павуки
зі сховку виповзли в неділю.
Хто бачив ще таких химер?
Лиш мама й тато бачили:
у понеділок, у вівторок,
у середу й четвер.
І ось тепер
ці павуки, тримаючись за руки,
ідуть сюди.
—  Ховайся хто куди!

З народного
КОРІВЧИНА

Мав же я корівчину —
Корівку, без ніг, без хвоста!
Така вона не проста...
Продав би її — та
Люблю безпричинно
Мою корівчину.

Жак Превер
ТВАРИНИ СУМУЮТЬ

Сміятися не вміє крокодил-невдаха,
а маленька жабка слів не зна, лиш квака.
У риби-пили —
клопоти свої,
і в морського язика
доля теж нелегка.

Але ж гляньте, всі птахи крилаті,
навіть той старий блакитний,
та й зелена жабка знає,
про що квака.

Тож залиште пташат матерям,
а в руслах — потоки,
і дозвольте морським зіркам
осявати вночі моря і затоки,
і не сваріть дітей за розбиті скарбнички
та розірвані черевички.

А шафа старенька і корова рябенька
вибігли у степ широкий
та й регочуть нівроку,
а малі, заблукалі телята
плачуть, немов заблукалі телята,

тому що в теляток немає крил,
як у старого блакитного птаха,
на двох лише вісім ніг
і хвостиків двійко — така в них біда.

Тож залиште пташат матерям,
а в руслах — потоки,
і дозвольте морським зіркам
осявати вночі моря і затоки,
і нарешті облиште навчати слонів читати,
і дайте волю птахам відлітати і прилітати.

З народного
НЕБИЛИЦЯ

—    О, я бачив! Що я бачив!
—    Що ти бачив, куме?
Що я бачив? Бачив я,
Як корова у жнива
Танцювала на ставку
На тоненькому льодку.
—    Не вигадуй, куме!

—    О, я бачив! Що я бачив!
—    Що ти бачив, куме?
Бачив, як зелена жаба
У мундирі і при шаблі
Вартувала на посту.
—    Не вигадуй, куме!

—    О, я бачив! Що я бачив!
—    Що ти бачив, куме?
—    Бачив я, як вовчик-братик
Став капусту продавати
На майдані Сен-Лабур.
—    Не вигадуй, куме!

—    О, я бачив!
—    Що я бачив!
—    Що ти бачив, куме?
Бачив я, як в'юн меткий
Ніс дівчині чобітки
новенький капелюшок.
—    Не вигадуй, куме!

Гійом Аполлінер
ВЕРБЛЮД

На чотирьох своїх верблюдах
Дон Педро й з ним десяток люда
Набачились у мандрах див.
І я б по світу побродив,
Та де узять мені верблюда?

Жюль Сюперв'єль
НАЙПЕРШИЙ СОБАКА

Найкращий у своїй породі,
Цей пес, найперший із собак,
На волі тішиться, що й годі,
Погавкуючи просто так.
Хотів би всіх собак зібрати
Для дружби, ігор та чудес,
І він зітхає, сам нерадий,
Що він є тільки бідний пес,
Сам по собі, неначе диво,
На цій землі в чудовну мить,
Коли він лапами лякливо
Перебирає і тремтить,
Такий шалений мчить і лине,
Коли помітить край долини
Дорогу, де б спочить пора,
Де сенбернара він зустріне,
Що звалиться, немов гора;
Біля овець — вівчарку люту
І кудлая — біля людей,
Пильнує завжди, щоб не бути
Йому чужинцем аніде.

Поль Верлен
ПАНІ МИШКА

Пані Мишка прошкує
Чорненька в сірій імлі.
Пані Мишка прошкує
Сіренька в чорній імлі.

Хмаринка набігла —
Темно, неначе в печі!
Хмаринка пробігла —
Заясніло вночі!

Пані Мишка прошкує
Рожева — у синій край.
Пані Мишка прошкує...
Ледащо, вставай!

Жан-Люк Моро
МІЙ ПЕС І Я

Пес мій, що дрімає,
Оживає,
Морду звів тремку,
Вухо наставляє,
Наслухає
Птаха пісеньку.

Квітка, бриль крислатий,
Як на святі.
В травах на лужку
Я б хотів лежати,
Щоб вчувати
Пісню жаб лунку.

Поль Фор
БІЛОЧКА

—    Білочко провесни, білочко літа!
Прудко стрибаючи у верховітті,
що про людей ти почнеш говорити?

—    Люди безглузді, понурі й сердиті.

—    Білочко, хвосте пухнастий, гаїв золотава скарбнице,
квіте природи й оздобо життя,
що ти з зеленої бачиш ялиці?

—    Землю, що пилом покрили походи.

—    Білко прудка, балакучогр дятла сусідко,
подружко крука, соловейка сестрице,
що за туманом, скажи, тобі видко?

—    Сонцю загрожують піки й рушниці.

—    Білочко, білко, забавна й вертлява,
густе наїжачивши хутро, здіймаючи кпини,
що ти помітила там, де заграва?

—    Прапори і солдатів, що йдуть по країні.

—    Білочко з чорними й гарними, наче жаринки, очима,
ковтаючи сік золотий, затискаючи яблуко в лапках,
що навкруги наших сіл у долині побачила ти?

—    Озеро. Кров проливають солдати, що б'ються щосили.  

—    Білочко  осені,  білко  зими,  підкидаючи весело  яблуко  вгору,
що ти уздріла з ялиці?

—    Завтра повториться все, як учора.

Люди раз по раз роблять дурниці.

З народного
НЕБИЛИЦЯ

Котик біленький
Несе своїй неньці
В кошичку чаю
Та ще розмаю,
Руж і гвоздик,—
Свіжі, пахучі.
Нюхай сміливо,
Нюхай, хто хоче.

Робер Десмос
СВІТЛЯЧОК
Вночі ти сяєш, світлячку,
Попід зірками на стежинці.
А як засне все, нашвидку
Повзеш на Місяць по гостинці.

А Місяць — хатка світляків —
Пливе собі по небі темнім
І на слухняних малюків,
На всіх поснулих малюків
Потроху сипле сни приємні.

Ів Сандр
ТРИ ВИМРІЯНІ РИБКИ

Одного разу із моста
Піймав трьох риб я за хвоста,
Піймав без жилки, без сачка
І без трійчастого гачка.
Що перша з них була —
Як небо голубенька,
Що друга з них була —
Неначе світ біленька,
А щодо третьої, то та —
Гей тра-та-та! —
Була не риба — космонавт,
Що ніби в космосі пропав,
Насправді ж — повернувся
і — тратататанувся!
Я сяйво місяця продав,
Від щастя заридав.

Робер Деснос
ВЕДМІДЬ

Їсть ведмідь у клітці мед
Й ходить задом наперед.
А Ведмедиця Велика
В небі грає, як музика.

А ти злюка, вереда!
Не мине тебе біда.
Будеш жити на горищі
І літати на мітлищі,
Танцювати поміж труб,
Візьмеш з мавпою ти шлюб!

Клод Руа
МАЛА Й ВЕЛИКА ВЕДМЕДИЦІ

Ведмедиця Мала,
вхопивши дзбан,
пішла між вуликами неба,
бо меду, бач, їй треба.

Ведмедиця ж Велика —
ой задерика! —
діймає малюка, якого до кутка
поставив злий учитель.

А хлопчакові нашвидку
в отому самому кутку
лічити треба
тремкі зірниці,
що висипали серед неба
там, де Великої Ведмедиці  стелився шлях.

—    Ой жах! —
кричить,   на   землю   гепнувшись,
—    Таке й насниться!

Робер Деснос
МУРАШКА

Двадцятиметрова йде мурашка:
Жовтий капелюх ще й біла стяжка.
Та не може буть! Та не може буть!

Тягне та мурашка з улоговин
Шарабан, качок, пінгвін повен.
Та не може буть! Та не може буть!

Розмовля мурашка по-французькому,
По-латинському, навіть по-зулуському.
Та не може буть! Та не може буть!

А чому ж би й ні?

Макс Жакоб
ДО ПАРИЖА

До Парижу
помаленьку
підвезла
конячка руденька
До Ам'єна
підвезла
конячка зелена.
До Руана
підвезла
конячка булана.
Ох і пощастило!
Ну і пощастило!
Ну і пощастило!
Ох і пощастило!
Тпр-ру!

Поль Елюар
ПЕС

Пес — вірний
І вдачею своєю
Геть схожий на свого господаря.
Нюшить він життя і держить ніс
За вітром.

Ані руш, замри!

Робер Деснос
ЗЕБРА

Зебра копитце здіймає,
зебра оченька стуляє
й ніжно так ірже, маленька,
аж тремтить хребет злегенька.

У рум'яній Барберії
з конюшини йде вона,
щоб майнути у прерії,
де травичка чарівна.

Але клітка їй на шкурі
тіні ґрат лишила хмурі.

Поль Елюар
КОРОВА

Не ведіть корівоньку вашу
На стерню, на скошену пашу,
Де нема трави-ласкавйці.

Корівці смакує травиця,
Що ніжніша за нитку шовкову,
Бо й молочна цівка, мов нитка, мов білесенька павутина.

Годувальниця-мати незрима
Для дітей, це не сила ота, що в сніданку,
Це оте молоко, що у травах чаїться.

Перед зеленню трав — корова,
Перед ніжністю молока — дитина.

Робер Деснос
ЧЕРЕПАХА

—    Я — черепаха дуже мила.
Якби мені пташині крила,
я б ластівкою полетіла.
—    Що? Що?

—    У мене елегантне вбрання,
Без петельок, без шнурування.
Я в цьому світі не остання.
—    Та ну?

—    Я — черепаха негорбата,
Я — черепаха небагата,
Я — черепаха заповзята. — Ти ба!

Раймон Кено
ЗООРОДИНА

Коти, голуби і папужки,
Два комарики і дві мушки,
Віслюки, барани і поні
З Марсового чи то з ЄлІсейського Поля
Мавпи, а також рогаті жуки
І навіть, і навіть прості павуки;
Породисті гонорові собаки,
А з ними поряд такі собі шавки,
А також дрібні бідолашні воші,
Рід котрих ось-ось зникнути може;
Дрозди, сороки, ворони, куріпки,
А в акваріумі — червоні рибки;
Миші, бобри, щури і кроти,
Блохи, відомі усім таргани;
Із саду фруктового — черв'ячки,
А з малинника — хробачки;
Стоніжки, коники, довгоносики,
Зубри, тигри, жирафи, слони.
Шуліки, орли, горобці і ґави,
Вужі, гадюки й товстезні удави,
І одногорбі, й двогорбі верблюди.

А решта — люди,
А решта — люди.

Робер Дєснос
МОРСЬКИЙ КОНИК

Слава! Слава конику морському!
Загнуздати він не давсь нікому,
Осідлать його жокей не зміг,
Кучер його в бричку не запріг.
Но! Но! Но! Морський чудовий коню!

Слава! Слава конику морському!
Він гарцює біля свого дому,
В нього у мішку на животі
Лошачки ростуть малі й товсті.
Но! Но! Но! Морський чудовий коню!

Гійом Аполлінер
РАК

О нерішучосте! Як блазень
Ганьби з тобою наберусь.
Чого ми, наче раки, лазим?
Все назадгузь, все назадгузь.

Олів'є де Мані
МАЛЕНЬКИЙ ПЕСИК ПЛОТОН

Плотон ніжний, як ягнятко,
і легкий, як голуб'ятко,
як рибка, покірний,
як горличка, вірний.
Гризе кістку, як той щурчик,
гарний, милий, наче мурчик.
Всім на світі догоджає
ще й тихесенько ступає.
Він веселий і люб'язний,
дуже чемний і відважний.
Хоч на вигляд наш Плотончик
невеличкий, як бомбончик,
та говорить люд увесь,
що Плотон — то справжній пес!

Ежен Гільвік
БАЙКА ПРО МАЛОГО ПСА

Чому цей песик ледь не плаче?
Таке життя його собаче.

Бо кісточку, яку він мав,
Великий пес собі забрав.

Хоч всі довкола добре знали,
Але про все оте мовчали.

Тож менший залишавсь малий,
А більший більшав — світ такий...

Робер Деснос
ЗИМОРОДОК

А зимо-зимо-зимородок
До світла ловить верховодок,
Бо тому зимо-Зимородку
Не спиться в ніченьку коротку.

Він б річці між очеретів
Наловить нишком пічкурів,
Смачненько ними пригоститься.
А схоче пити — є водиця.
І вже по всьому, наостанку
Засне та й спить собі до ранку.

Я й сам, коли хто хоче знати,
Хотів би зимородком стати.

Ліз Деарм
ЧОРНА КУРКА

Чорна курка
поміж квітів
щось кричить
несамовито.
Пташниця пита сердито:
—    Чого кричиш? Хіба несита?

—    Чого? Чого? Он понад полем
Дощ повис, а я без парасолі,
ще й капелюшок загубила в бараболі.

З народного
*

Три звичайні слимаки
Виорали поле.
Біжіть усі,
Мерщій біжіть
Побачити слимаків.
Замріть!
Край дороги віслючок
Сіделечко шиє.
Біжіть усі,
Мерщій біжіть
Побачити віслюків.
Замріть!

П'єр Гамарра
ГУСАК

Як? Як? Як?
Та це ж я, гусак!

Я пузань і здоров'як,
Перший поміж забіяк.

Як? Як? Як?
Та це ж я, гусак!

Пір'я біле маю — так
І співати я.мастак.

Як? Як? Як?
Та це ж я, гусак!

Та чомусь говорить всяк:
«Ой дурний — як той гусак!»

Як? Як? Як?
Та це ж я, гусак!

Робер Деснос
МУРАХОЇД

Де пропав мурахоїд?
Вже надворі білий світ!

Де пропав мурахоїд?
Вже сідають за обід!

Де пропав мурахоїд?
Вже надворі ніч стоїть!

Хтозна-де мурахоїд.
Підійшов він до воріт,
Взяв гасильник на хвилинку,
Погасив свічки в будинку,—
От його й знайдіть!

П'єр Гамарра
СЛИМАКИ

Усі на світі слимаки —
найбільші в світі диваки.
Не визнають велосипеда,
ні мотоцикла, ні мопеда.
А ходять пішки по землі
усі: великі і малі.
Газет ніколи не читають,
вони осінній дощ вітають:
їм любі крапельки блискучі
і навіть ринви балакучі.

Олів'є Гуен
НЕВРАСТЕНІЧНЕ СЛОНЕНЯ

В малого слоненяти
(Малого... ну... відносно...)
В малого слоненяти
Недуга,— як сказати? —
Неврастенія просто
Вчепилася чогось-то...

Чого — це точно знати:
Бо сірий, бачте, тато
Й усі дядьки вухаті,
Іще сіріша мати —

А син удався білий,
Тому й смутний, змарнілий
І світ йому немилий:
—    Я ж не такий, як всі.

І так він побивався,
Той білий недоросток
Так від журби стинався,
Що зникла білина вся,
Злиняла — дуже просто.

—    Хвала, мій боже милий,
Тобі на небесі,
А то я аж захирів,
На щастя, став я сірий,
Став сірий, сірий, сірий,
Як всі, як всі, як всі!

З народного
ЛІЧИЛКА

—    Добридень, пані!
—    Котра година?
—    Дня половина.
—    Хто мовив це тишком-нишком
—    Маленька мишка!
—    А де ж та шкряботушка?
—    У капелюпіку.
—    А капелюшок із чого?
—    З мережива тонкого.
—    А зроблений для кого?
—    Для панночки з Парижа,
В якої не черевички, а дивовижа:
Маленькі й золотаві,
А зверху — помпони яскраві!

Робер Деснос
КИТ

Жаль мені кита — він плава
В глибині, де стужа й мрява,
Напуває молоком
Діток, що пливуть слідком.
Кит на океанськім дні
Дім будує для рідні.
Натомившись від роботи,
Він дрімає, а над ним,
Аж під небом голубим,
Пароплави й пакетботи
Йдуть по хвилях і гудуть —
Відпочити не дадуть.

Робер Деснос
ЩУКА

Щука зухвала
Метикувала:
Щука хотіла
Плисти до Нілу,
До Сенегалу
І до Кунене.

—    Часу,— казала,—
Досить у мене.

Може, й до Місяця
Хоче навідаться
Щука-мандрівниця,
Щука лукава,
Що в річці плава?

Франсіс Понж
ЖАБКА

Краплі дощу
затанцювали
по луках вологих.

Маленька
жабка
кривенька
завбільшки
з
кулак,
вискочила з-під ніг
у поета й поплигала
в найближчу калюжу.

Хай вона, полохлива, тікає.
Гарні в неї лапки.
А все її тіло, ніби у плащ загорнене.
її м'якенькі м'язи
не такі пружні, як у риби.
Але ось я взяв її в руки,
й вона пручається щосили,
як і всяка жива істота.
І, воласта, захекується...
А серденько ледь не вискочить.
Насупилася. А рот міцно зціплений.
Зглянувся я над нею і...
відпустив.

БУЛИ СОБІ ВІРШІ…        

Ежен Гільвік
БАЧИВ Я СТОЛЯРА

Бачив я столяра —
Як він коло дерева ходить!

Як дошку бере одну, другу,
Порівнює, вивіряє;

Як найгарнішу
Гладить рукою,

Як він рубанком
Орудує вправно,

Як він із дощок
Стола чи шафу складає...

Як ти, столярику,
Було, співаєш, майструючи!

Тебе згадаю —
Пахощі стружки вчуваю...

І я складаю — зі слів пісні,
Тим-то й на тебе схожий.

З народного
НЕБИЛИЦЯ

До криниці
По водицю
Люд снує
Туди-сюди.
Тричі на тиждень
Ходить туди
Кум Жан-Сімон
Побалакати...

Франсуа Війон
РОНДО

Жанен л'Авеню,
Сходив би ти в лазню,
Якраз було б вчасно,
Жанен л'Авеню.

Брудний ти й нещасний,
Хіба це не ясно,
Жанен л'Авеню?
Сходив би ти в лазню!

П'єр Гамарра
ГОДИННИК

Я — годинник, тік!
Сам від себе втік!
Кажуть, що я з'їв
сотню комарів.

Доки я ходив,
всім і роздзвонив.
Я — годинник, тік!
Сам від себе втік!

Я і поспішав,
Я і відставав.
Я іду: тік-так!
Я на все мастак.
Я не вмію спати —
вмію рахувати.

Я — годинник, тік!
Сам від себе втік!

Невідомий поет  (XVI століття)
ПІСНЯ НА ВЕЛИКОМУ ВІТРІ

Йде орач у поле,
Тяжка його доля:
Із самого малку
Все життя — неволя.
І у дощ, і в спеку
Клопотів доволі,
Бо, коли не глянеш,
Завжди він у полі.

Йде орач у поле,
Горенько ж, мій світе!
В полотнину вдягся,
Як вітряк у вітер.
Все життя орачу
Бути Із землею,
Все життя сердезі
Піклуватись нею.

Йде орач у поле,
З ним маленькі діти —
Вже допомагають
За конем ходити.
Жінка його вмерла
Рано, молодою.
Залишивсь бідаха
Сам із дітворою.

Йде орач у поле,
Він роботу знає,
Коли йде до плуга,
Радісно співає.
Не король, не князь він
І не граф пихатий,
Бо живе з роботи
Цей орач завзятий.

Люк Берімон
ЛІЧИЛКА СІЛЬСЬКОЇ ДІАНИ

1
Малюки і пташки —
Як ранкові зірки
(Це дорослим невтямки).
Впала іскорка з долонь —
І спалахує вогонь!
Ранок нічку переміг —
І спалахує сміх!
Малюки і пташки
Підпалили залюбки
Листя звичаїв і вмінь,
А також байдужу тінь.

2
Малюки і пташки
Вітром линуть навпрошки.
У суворих Коридорах
Смерть розвіяли на порох.
Всі обличчя розгойдали,
Сон, як ребус, розгадали.
Невгамовні вітряки —
Малюки і пташки.

3
Малюки і пташки
Впали крейдою з руки.
Крейда пише, пише, пише,
Крейда землю розколише,
Розколише навіть час —
І повернуться до нас
Найдавніші віки,
Де жили диваки.
Ти дорослим хочеш бути?
Тож не мусиш їх забути!

Жон Тард'є
ЛІЧИЛКА

(Дитячим голосом, бажано з сюсюканням)
У мене корова була,
Вона у вітальні жила.
У мене троянда була,
В сорочці І штанях цвіла.
У мене коняка була,
У супі зварилась вона.
Ще лампа у мене була,
Та ніченька лампу взяла.
І сонце у мене було,
Усе розгубило, тепло...
А більш, не скажу до ладу,
Ховайтесь, шукати іду!

Жюль Сюперв'єль
*

Зелений ліс. Зрубали
В нім дерево велике.
І під пташині крики
Там кругла пустота
Тремтить і день гойда.

Летіть, птахи співочі,
До місця гнізд німих,
В цей світ згадок своїх,
Поки що він шепоче.

Шарль Кро
КОПЧЕНИЙ ОСЕЛЕДЕЦЬ

Була стіна висока — гола, гола, гола,
Біля стіни драбина—висока, висока, висока,
А далі оселедець — сухий, сухий, сухий.

І він прийшов, а руки — брудні, брудні, брудні,
В руках гвіздок і молот — важкий, важкий, важкий,
Та ще клубок мотуззя — от стільки, от стільки, от стільки.

Він виліз на драбину — високу, високу, високу,
Забив гвіздок довженний — тук! тук! тук!
Високо, в білу стіну — у голу, в голу, в голу.

Забив і кинув молот — лети! лети! лети!
Та й натягнув мотузку — довгу, довгу, довгу,
Повісив оселедця — сухого, сухого, сухого.

Повісив, зліз з драбини — додолу, додолу, додолу,
Забрав драбину й молот — важкий, важкий, важкий.
І сам пішов далеко — кудись, кудись, кудись.

І досі оселедець — сухий, сухий, сухий
Там висить на мотузці — довгій, довгій, довгій,
Погойдуючись тихо,— весь час, весь час, весь час.

Я розказав цю казку — просту, просту, просту,
Щоб сердилися люди — поважні, поважні, поважні
І щоб сміялись діти — малі, малі, малі.

Луї Арагон
*

Запах чорниць,
Скрині просторі
З темних полиць
В нашій коморі.

Милі, ясні,
Давні секрети,
Стіл при вікні,
Стіни й портрети.

Серед кімнат
Крісла кульгаві,
Буднів та свят
Спогади тьмаві.

Дуже давно
Жив я в цім домі:
Темне вікно,
Речі знайомі.

Спека густа,
Тиша — і тільки
Раптом зліта
Крик перепілки.

Вітер затих,
Ліг від утоми
Cеред густих
Стебел соломи.

В дальні міста
Мчать паровози,
Сонце сіда
За верболози.

Липень жаркий,
Тануть дерева —
Образ тремкий
Ніжного мрева.

Дім засина,
Все завмирає...
Дні й імена
Пам'ять стирає;

Жак Превер
ЗИМОВА ПІСЕНЬКА

У зимову темну ніч
через поле, через ліс
чеше білий чоловік.

Величезний сніговик
чеше з люлькою в зубах,
а за ним мороз женеться
і щипає — просто жах.

Прибігає у село,
прибігає у село,
бачить — світиться віконце,
ну, нарешті повезло.

Він тихесенько, без стуку
у будиночок заходить,
він тихесенько, без стуку
у будиночок заходить,
щоб зігрітися хоч трішки,
щоб зігрітися хоч трішки,
він швиденько шусть на піч,
на розпечену черінь.

Де й подівся відчайдух —
залишилась тільки люлька,
посеред калюжі люлька
і старенький капелюх...

Дю Белле
РОЗМОВА ВІЯЛЬНИКА З ВІТРАМИ

Це вам, о вітровії,
Що, крилечка живії
Розкинувши, мчите
Поверх сільських садочків,
Гойдаючи листочків
Мереживо густе,

Підношу я в подяку
Пучок фіалок, маку,
Лілей, троянд, гвоздик —
Всього, що тільки може
У літечко погоже
Зростити садівник.

Летіть над лісом, ланом.
Понад моїм гарманом,
Де курява встає,
Де я від спеки млію
І, хекаючи, вію
Свій хліб, добро своє.

Жак Превер
ШКОЛА ЖИВОПИСУ

Із кошика, ніби зі схову,
кульку батько дістав паперову
і кинув
у воду.
І перед дітьми
раптово
чудова
велика лілея японська розквітла,
як спалах світла.
І діти принишкли здивовані,
зачаровані;
ця квітка у пам'яті їхній
повік не зів'яне,
і якоїсь хвилини
лілея
враз спалахне
перед ними.

П'єр Альбер-Біро
СПІВАКИ

Щойно вулицями міста
співаки пройшли врочисто.
Але пісню залишили.
Підхопіть її — хай лине,
бо загине.

П'єр Альбер-Біро
ЩО ЗА ДИВО-МАЛЮНКИ...

Що за диво-малюнки були пополудні
У нас на підлозі!
А як сонця нестало, сонце пішло,
То й малюнки з собою забрало.
Ти чому не лишило нам диво-малюнків,
Коли йшло від нас,
Сонце?

Марі Жевер
ПІСЕНЬКА

Дощ, мов срібні вітражі,—
Крапель зливоспад,
Глянь, вже мокрі комиші,
І дзвіночки, й сад.

А повітря лісове
Пахне, мов гриби,
І туман собі пливе
Над ліси й горби.

Чути — дзвінко на даху
Краплі стукотять,
Мов перлинки наверху,
Грають, блискотять.

Від землі і від полів
Лине теплий пах.
Скрізь веселки кольорів,
Бульбашки в струмках.

У долоні наяву
Зливу упіймай,
Міцно хмару дощову
За косу тримай.

Бігти не спіши під дах,
Краще йди в ліси,
Де грибів духмяний пах,
Зела і роси.

Робер Деснос
МАК
Кокардами побіля жита
Червоний мак.
Звуть голоси ясного літа:
—    Йди на веселку глянь мерщій,
Вона розтане по дощі...—
А ми собі йдемо отак —
В поля по мак.

Альфред де Мюссе
БЕРЕЗІЛЬ

Гарний місяць березіль
Справжні знай несе сюрпризи.
Все міняється навкіл,
Як тепляк дмухне в пониззі.
Знов забило джерело.
І земля відтала в полі.
То, готуючи зело,
Вітерець подув поволі.
Все принадне: заметіль,
Сонце, вітер і морози.
Розшарівся березіль,
Усміхається крізь сльози.

Жон Фоллен
ШКІЛЬНИЙ СОБАКА

Гуляють школярі й ковзаються
на стежці,
біля залізниці;
вони незграбно надягли
старе вбрання вовняне і пасками
потертими підперезались;
собака, що біжить за ними,
від голоду ввібрав живіт,—
старий він дуже,
бо їхній він ровесник.

Гійом Аполлінер
ШТУКАРІ

І по долині, й по горі —
Скрізь пройдуть браві штукарі.
Мимо корчом, шинків веселих —
По безцерковних бродять селах.

За ними хмара дітлашні —
Вони ж такі чудні й смішні.
В садках і яблуні, і груші
Готові їм обавить душі.

У них є гирі, і м'ячі,
І барабани, й обручі.
Ведмідь і мавпа, вчені звірі,
Шажки збирають, як касири.

Жак Превер
СТОРІНКА ПОЕЗІЇ

—    Два і два — чотири,
чотири й чотири — вісім,
вісім та вісім — шістнадцять.
Повторіть! — каже вчитель.
—    Два і два — чотири,
чотири й чотири — вісім,
вісім та вісім — шістнадцять.

Та ось птаха-ліра
з'явилася в небі,
дитина її розглядає,
прислухається,
дитина її гукає:     
—    Врятуй мене,
пограйся зі мною,
птахо!

І птаха сідає біля дитини,
і гра починається.
—    Два і два — чотири...
Повторіть! — каже вчитель,
але дитина захоплена грою:
—    Птахо, як гарно мені з тобою...
—    Чотири й чотири — вісім,
вісім та вісім — шістнадцять,
шістнадцять і шістнадцять скільки?
—    Шістнадцять і шістнадцять — ніскільки,
навіть не тридцять два;
числа швидко зникають —
просто дива.—
І дитина ховає птаху
під парту,
і діти
вже чують пісеньку птахи,
всі діти музику чують —
вісім та вісім зникають,
чотири і два
за ними щезають,
один і один — ні два, ні один
не буде ніколи,
ці числа також одне за одним тікають.
А птаха-ліра грає,
а дитина й собі співає,
а вчитель кричить:
—    Годі вам бешкетувати! —
Та діти
музику слухають:
і стіни у класі
кудись пропадають,
і скло стає знову піском,
чорнило — дзвінким джерелом,
із парт виростають гінкі дерева,
із білої крейди — гори до неба,
а з учнівської ручки-пера —
птаха.

Віктор Гюго
ВЕСНА

Скрізь весною повіяло. Березень, квітень
Та ще травень зелений, веселий такий.
Ген тополі на березі біля ріки
Хилитаються мляво, мов пальми столітні.
Серед гаю тріпочуть птахи перелітні.
І здається, зібравшись гуртом, дерева
Ніби діти, зраділи й римують слова.

Луї Роше
ЖАРТІВЛИВЕ

Син швейцара —маленький поет —
пише вірші без жодного слова,
тож папір ні до чого йому —
він рве й викидає папір.
На білій, як світ, стіні
він показує тіні —
звірі й люди, немов живі.
Коли вийшов місяць з-за хмар,
син швейцара склав велику поему:
він узяв того місяченька,
що відбивсь на стіні,
і до серця свого притис.

Жан Фоллен
ЯЙЦЕ

Жінка стара обтирає яйце,
Своїм фартухом обшаровує,
Круглим здається воно камінцем,
Кольору кістки слонової.
Дивиться жінка на осінь руду
Крізь невелике віконце.
Мов на картині, альтанка в саду,
Ледь позолочена сонцем.
Річка, місток І знайомі гаї
Сум навівають старенькій,
Тільки яєчко в долоні її
Сяє, неначе новеньке...

Раймон Кено
ШКОЛЯР

Писатиму в четвер — такий вже мій талан, —
в неділю після школи,
писатиму всякчас я повість, і роман,
І притчі, й баркароли,
повім я про батьків, повім про тих селян,
які зорали поле,
прославлю предків я, змалюю рідний лан,
волів, гаї та доли,
а далі в подорож подамся аж в Іран,
в Тібет чи до Анголи,
і красні ті краї, де сонце, як вулкан,
де Сіріус з Алголлю,
де все навік мене красою візьме в бран,
вернувшися до школи,
я грамотно спишу, печаллю осіян.

Жак Превер
МАЛЮНКИ

Навіть якщо
ваше око
і не бачить нічого,
то краєвид від того
не гірший, не кращий -
це швидше
ваше око
геть негодяще.

Робер Деснос
СЛАВНИЙ ТО БУВ ДРУЗЯКА

Він
сердце тримав
на долоні,
Мав розум дивакуватий,
Славний то був друзяка.
Шлунок він мав у п'ятах
І зроду-звіку не якав.
Невеселий то був друзяка,
Бо тіровиван (навиворіт)
в нього була голова,

А іскри летіли — здогадалися звідки?
З очей! Тож зайві усякі слова.
Химерний то був друзяка,
Коли ноги за голову клав,
І до всього діло йому було,  
Бо думку він завжди власну мав,
Чарівний то був друзяка.
Він зуба мав на Етьєна.
Супроти тебе, Етьєне,
Гарний то був друзяка.
по слово
не ліз до кишені,
І ніколи не ліз до кишені сусіда,
І ніколи в жилет мій не плакавсь.
Ото був друзяка!
Славний то був друзяка!

Поль Елюар
РИБИ

Риби, плавці, кораблі
Ширяють у водах.
Вода така ніжна, така ворушка
На доторк того, хто її голубить.

Рибина рине вперед,
Як палець вганяється у рукавичку.
Звільна танцює плавець,
А вітрило зітхає.
Вода ж розгортається лагідно
Для пестливих дотиків
Риби, плавця, корабля.
Щоб гойдати їх на течії
І вабити вглиб.

Ліз Деарм
ДОПИТЛИВА
Чорні павутинки твого волосся
колючі, як чорне колосся.
Твоє чоло — піски пустелі білі
на ніс набігли ластовинням хвилі.
Зубки твої гострющі,
ротик у тебе злющий,
а підборіддя у тебе
горбиком пнеться у небо.
Очі твої — то бездонні вулкани,
лава в глибинах вирує багряна,
в лаві жаріння іскристе блискоче,
світи два загублені — то твої очі.

Жак Шарпантро
ЛІЧИЛКА

Море пропало,
Хто скаже, де?
Море упало,
Хто підведе?
Моря не стало,
Хто приведе?
Море повстало,
Хто покладе?
Хлопчик замислений,
Що бавиться мушлями.

Гійом Аполлінер
ЯЛИНКИ

У шапочки голчасті,
У довгополі шати
Ялинки-звіздарі
Вдяглись, бо час на свято
Рушать о цій порі.

Ялинки дуже чемні.
Старі ялинки вчені
Навчали чарам їх,
Відкрили їм таємні
Провістя зір ясних.  

Навкруг лягають тіні
У сніжнім мерехтінні —
Новий приходить рік,
І сни тремтять ялинні
В голках гілок-повік.

Усі музики вправні,
Ялинки знають давні
Колядки — їм згори
Холодні й неугавні
Підспівують вітри.

А в сніжній заметілі,
Неначе ельфи білі,
Тріпочучи крильми.
Ялинки побілілі
Чаклують щозими.

Мов лікарі тямущі,
Ялинки запахущу
Дарують нам смолу,
Та ізрине буря — й пущі
Ховаються в імлу.

П'єр Ревєрді
*

На кожній шиферині,
що виступає з даху,
хтось
написав
по віршу
Пташки дзьобають перли,
що скрапують з ринви.

Тріспит Цара
ЩОБ НАПИСАТИ ДИТЯЧИЙ ВІРШ

Візьміть газету
потім ножиці.
Знайдіть у газеті
статтю найдовшу,
таку задовгу,
щоб пасувала
до вашого вірша.

Покрайте ту статтю.
Потім обережно відтинайте по слову
і все те покладіть до капелюха.

Перемішайте
легенько.
А вже тоді
діставайте
з капелюха —
слово по слову.

Відтак перепишіть ці слова сумлінно
і будете мати справжнісінький вірш.
І ось ви — надзвичайно дотепний поет,
із дивовижною фантазією,
не розуміють вас хіба що нетями.

Франсуа Дода
*

У забутому
дворику
стара-престара веселка
роздавала барви
останнім птахам землі.

П' єр Гамарра
НАМАЛЮВАВ Я НА ЛИСТОЧКУ..

Намалював я на листочку
два півники, а з ними — квочку,
лебідку й троє лебедяток,
кролиху й четверо кроляток.

Намалював я на перині
п'ять коників у конюшині,
ягняток шість і неба смужку,
ще й пастушка у капелюшку.

Намалював я на галявці
будиночок, і мою мамцю,
і білі мальви, в мальвах,— сонях,
і сонце в мами на долонях!

Ліз Деарм
МАЛЕНЬКИЙ ЗВІР, ЯКИЙ МЕШКАЄ У ГОДИННИКУ

Маленький звірю, ти мешкаєш у годиннику,
хоч разочок вигулькни!
А я стану собі тихенько,
звірю маленький,
щоб не злякати тебе, нівроку,
із кошичком збоку,
у якому тобі ж, мудріЙку,
я квітів приніс без ліку.

Раймон Кено
ЯК ПИСАТИ ВІРШІ

Слово візьміть, потім до нього ще одне слово
І смажте, як смажать яєшню,
тоді вхопіться за малесенький кінчик думки.
візьміть великий шмат натхнення
і підігрівайте на невеличкому полум'ї,
на полум'ї техніки віршування;
відтак улийте чарівної підливи,
приправте кількома зірочками,
приперчіть І врешті піднімайте вітрила.
Куди хочете помандрувати?
Напишіть,
а й справді — напишіть!

Альфонс де Ламартін
ЖОВТНЕВИЙ ДЕНЬ

Вже на землю стільки листу
Назліталося згори.
Вже в долину рвуться млисту,
Завиваючи, вітри.
Вже не чути, як гаями
Тихо дзюркотять струмки.
І під голими гілками
Не виспівують пташки.

Робер Деснос
ТРОЯНДИ

Троянди ніжні три —
Мов сон це! —
Улітку я зірвав
Під сонцем.

Рожеву, золоту
Ще й білу
Троянду я зірвав
Роз цвілу.

Жак Превер
ЯК НАМАЛЮВАТИ ПТАШКУ

Спочатку малюйте клітку
з дверцятами навстіж,
а потім малюйте таке,
щоб співало,
цвіло,
веснувало
і стало в пригоді
для пташки.
Тоді картину залиште під деревом
в саду,
в гаю
або ж у лісі,
а самі заховайтесь добре
тезенько сидіть
й не шелестніть.

Буває, швидко пташка приліта,
а бува, пролетять і роки у чеканні,
поки побачиш її на світанні.
Але не сумуйте і не губіть надії,
чекайте,
чекайте, якщо це потрібно, довгі роки,-
раніш а чи пізніше вона прилетить,
для картини
це байдуже.
Якщо прилетіла пташка,
якщо ж прилетіла,
затамуйте подих,
чекайте, поки в клітку вона увійде,
і, коли увійде,
легеньким мазком причиніть дверцята,
потім
зітріть непотрібне вже дротяне пруття,
не торкаючись веселкового пір'я птаха,
гінке дерево намалюйте,
подаруйте гілля найпишніше
для пташки,
дива зеленого намалюйте,
і розсипані промені сонця,
і вітру легенький подих,
намалюйте дзижчання комах у ранковому лісі
тихий шурхіт трави
у літеплі
і чекайте, чекайте пташиної пісні.

Якщо пісня не може злетіти пташкою, -
то погана прикмета:
картина невдала.
Якщо пісня злітає, тріпочучи крильми,—
то щаслива прикмета:
ви навчились творити.
Тоді ніжно-ніжно
вискубіть у пташки пір'їну
й напишіть своє ім'я в куточку картини.
 

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky