Увага!

На сайті містяться лише старі книги, та це не скасовує авторського права. Усі матеріали на нашому сайті розміщено виключно з метою ознайомлення. Після прочитання книги, ви зобов`язуєтеся видалити її зі свого комп`ютера.

Втім, деякі примірники можна придбати у букіністів, які співпрацюють із "Читанкою". Щоб знайти їх, наберіть у пошуку слово "придбати"

КАЗКИ ДЯДЕЧКА РИМУСА

Хто такий дядечко Рімус
В одному селі на півдні Сполучених Штатів Америки в ті часи, коли негри були зовсім безправними рабами білих плантаторів, жив собі старий негр, якого звали дядечко Рімус. Все своє життя він гнув спину на бавовняній плантації, а коли зостарівся, то оселився доживати свого віку в маленькій хижці край села. Люди в селі жили бідно, але всі чим могли допомагали старому. Діти теж навідувались до нього. Особливо часто забігав білий хлопчик Джоель.
Дядечко Рімус дуже любив Джоеля і кожного разу розповідав йому цікаву казку. Цим хлопчиком був Джоель Гарріс. Він зберіг в пам'яті захоплюючі історії про братіка Кролика, братіка Лиса та інших звірів, а коли виріс і став дорослим, то написав цю книжку. Казки дядечка Рімуса стали відомі всьому світу.
Гадаємо, що, ви, дітки, теж збережете в своїй пам'яті ці мудрі витвори негритянського народу, в яких ми бачимо його віковічну боротьбу за свободу і щастя. Своїми героями в казках народ зробив мудрих і кмітливих звірят: братік Кролик, братік Черепаха, братік Жаба тощо, ворогами виступають підступний Лис, хижий Вовчисько, жадібний Ведмідь та ненажерливий Лев. Всі казки пройняті вірою в перемогу народу, ось чому братіка Кролика не може подолати навіть сам цар звірів — страшний Лев.


Як братік Кролик одірвав собі хвоста
Одного разу братік Кролик гуляв по вулиці, гордо вимаху ючи своїм чудовим пухнастим хвостом. Бо у Кролів колись були такі ж великі та пишні хвости, як і в Лисиць. Година була морозна, і братік Кролик аж   пританцьовував   на   ходу
Іде він собі та йде, коли ж назустріч йому чимчикує бра тік Лис, та ще й несе велику низку риби. А в той час Кролик з Лисом були великими друзями.
— Здоров   був,   братіку,— привітався  Кролик.
— Здоров, — відповів Лис.
— А де це ти взяв стільки риби?
— Де? Звісно — в річці наловив.
Тут хитрющий Лис вирішив скористатися нагодою й піддурити Кролика. Він порадив Вухатому піти до ополонки, опустити в воду хвоста й чекати до ранку, поки на нього начіпляється вдосталь риби.
Братік Кролик так і зробив. Діждавшися вечора, він узяв з собою відро, тепло одягнувся, щоб не змерзнути, та й кинувся притьмом до річки.
Вмостившись на краю ополонки, Вухатий опустив хвоста у воду і став чекати. Клятий мороз аж тріщить, а братік Кролик сидить і не ворухнеться: боїться сполохати рибу.
Так просидів бідолаха до ранку. А коли на обрії всміхнулось ясне сонечко, вирішив тягнути. Смикнув раз, сіпнув другий, — хвіст неначе прикипів.
«Ото багато, мабуть, начіплялося риби! — подумав Кролик. — Тепер хай братік Лис не хизується своїм уловом».
Вперся Вухатий всіма чотирма лапами і щосили потягнув. Коли це щось як трісне! «Ой-ой!» заверещав бідолашний Кролик. Помацав ззаду, а хвоста нема — одірвався!
З тих пір у всіх кроликів такий куций кумедний хвіст.

Як братік Кролик ходив до Лиса в гості
Після пригоди з хвостом Вухатий уже не довіряв своєму підступному другові. А Лис весь час тільки й думав про те, як би то ошукати братіка Кролика.
Довго казка мовиться, та швидко діло робиться. Йде якось Лис дорогою, коли назустріч йому Кролик.
— А почекай-но, братіку! — гукнув Лис.
— Нема коли, — відмовив обережний Кролик, настовбурчивши вуха.
— Постривай. У мене є до тебе діло.
— Ну, то кажи. Та. не підходь близько, бо в мене розвелося багато бліх.
— Забудь старе, братіку. Давай, нарешті, помиримось, — промовив Лис солоденьким голосом.
Кролик почухав собі за вухом, подумав трохи і каже:
— Гаразд, приходь завтра до мене на обід.
Він завжди був готовий жити в мирі з тими звірами, які хотіли жити в мирі з ним.
— Прийду, — відповів Лис і притьмом кинувся додому, щоб Кролик не помітив його радості.

От і завтра наступило. Наш Кролик з жінкою схопився ще до зорі, щоб приготувати смачні страви. Він був не скупий і не пожалкував найкращих овочів з свого городу. Обід вийшов на славу. Коли все було готове, вбігли діти та й кричать:
— Матусю! Таточку! Вже Лис іде!
Кролик посадовив усіх за стіл і став чекати. Та Лиса чомусь нема й нема... Тоді Кролик тихесенько визирнув за двері. І що ж він бачить: Лис ховається за причілком, тільки довгий хвіст нетерпеливо метляється сюди-туди.
Тут Кролик зметикував, що клятий Лис хоче його спіймати і лише чекає, поки він вийде надвір. Проте Вухатий вдав, ніби нічого не бачить, і голосно за співав:

Там, де олію ти розлив,
Одразу і впадеш;
А там, де вовни хоч пучок,
То й шкуру ти знайдеш.


Проспівав та й пішов собі  в хату.  Поїли  вони сім'єю смачний обід, наче нікого й не ждали в гості.
Наступного дня Лис переказав, що захворів, і запросив Вухатого в гості до себе. Той обіцявся прийти.
Діждавшись обіду, наш братік Кролик причепурився та й побіг до хижки Лиса. Дослухався, чує: стогне Лис, наче й справді хворий. Вухатий зазирнув у двері, бачить: сидить Лис, закутаний у ковдру, біля порожнього полумиска і гострить довгий ніж... Кролик зрозумів на кого, але сміливо зайшов до хижки і привітавсь:
— Здоров був, братзку! Я бачу, у тебе курча сьогодні на вечерю...
— Еге ж,—одмовив Лис. — Та яке ситеньке і смачне...
Вухатий підкрутив вуса і запитав:
— А в тебе є до нього хрін? Ти ж знаєш, що я м'яса без хріну не їм.
Сказавши це, Кролик вискочив з хати і сховався в кущах.
Лис зрозумів, що йому не ошукати Вухатого, і, забувши про хворобу, кинувся навздогін. Але братік Кролик був меткіший. Він щодуху дременув через кущі і миттю доскакав до своєї хатки.

Пригода з Смоляним Чоловічком
Розлючений тим, що йому не вдалося з'їсти Кролика, Лис розшукав великий шматок смоли і зліпив з неї Смоляного Чоловічка. Потім поклав його край дороги, а сам сховався у кущах та й жде. Сидів, сидів, коли це бачить — по дорозі йде Вухатий: скік-скок, скік-скок.
Угледівши маленьку людину, Кролик здивувався і захотів ближче познайомитися з нею.
— Здоров був, братіку! — вклонився Кролик Смоляникові.
Чоловічок мовчав. А клятий Лис принишк тим часом у кущах.
— Яка сьогодні гарна година. Правда? — вів далі Кролик.
Та Смоляник мовчав, як пень. Лис перестав і дихати, прислухаючись до того, що робиться на дорозі.
— Ти що, глухий?! — розсердився наш Вухатий.
Той ні пари з уст. А Лис сидів тихо-тихо.
— Ну, задавако! — вигукнув братік Кролик. — От я навчу тебе ввічливості!
Лис посміхнувся сам до себе, а маленький Смоляник мовчав, як риба.
— Ах ти ж нахабо! — напосідав на Чоловічка Вухатий. — Якщо ти зараз же мені не скажеш «здрастуй», то я з тебе дух виб'ю!
Та Смоляник — нітелень, а братік Лис аж дрижав від мовчазного сміху.
Урвався Вухатому терпець, і він затопив Смолянику у праве вухо. Та що це?.. Рука його враз прилипла!..
— Ану, пусти! — закричав братік Кролик і затопив йому у ліве вухо. Звичайно, друга рука його теж прилипла.
Кролик з розмаху вдарив Смоляникові в живіт ногою, нога теж пристала до смоли.
— Пусти, кажу! Бо я з тебе дух виб'ю, — несамовито вигукнув Вухатий і стукнув Смоляного Чоловічка головою, та так прилип, що й поворухнутись вже не міг.
Тут Лис і вискочив з кущів.
— Здрастуй, братіку Кролику! — звернувся він єхидно. — Чого це ти надувся? Чим це ти так невдо-волений?
А потім упав на землю і так зайшовся сміхом, що трохи живота не порвав.

Як братік Кролик перехитрив хижого Лиса
Братік Кролик знав, що тепер йому загрожує справжня небезпека, та він, як завжди, покладався на свою кмітливість.
А Лис тимчасом скаженів:
— Ага, піймався! Тепер я вже не випущу тебе!!
Досить тобі бігати в моєму лісі, який ти і твій клятий рід вважаєте своїм. Хто тебе просив приходити сюди і лізти до цього Смоляного Чоловічка? Хто приліпив тебе до нього?! Сам, дурню, сам! От і лишайся тут, поки я піду назбирати хмизу, щоб засмажити тебе живцем.
Тут братік Кролик каже йому так смирно, слух няно:
— Роби, що хочеш, братіку, тільки не кидай мене в оті колючі кущі шипшини...
— Ай справді, навіщо мені розводити багаття, коли я можу повісити тебе!
А Кролик знову:
— Вішай мене, вішай мене швидше, братіку, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
— Ет, кат візьми! В мене ж нема мотузки. Краще вже я втоплю тебе.
А наш Кролик каже ще покірніше:
— Топи мене, топи скоріше, братіку, тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
— Тут же нема води поблизу. Краще я оббілую тебе.
А Кролик, знай, просить:
— Лупи мене, братіку Лис, повиймай очі, відірви вуха, відломи ноги, — тільки не кидай в оті колючі кущі шипшини!..
Та Лис хотів зробити йому якнайболячіше.
— Раз ти боїшся, — каже, — то я тебе кину в кущі шипшини.
Схопив він нещасного за ноги і з усієї сили швиргонув у саму гущину колючої шипшини. Щось затріщало, зашаруділо. «Ну, — думає Лис, — прийшов кінець братіку Кролику».  Коли це чує, хтось гукає його.   Дивиться,   аж на   горбочку за кущами сидить Кролик живий-живісінький, обтрушує сміття і кричить:
— Шипшини кущ — мій рідний дім, Лисику! Шипшини кущ — мій рідний дім!

Прикра помилка сірого Вовка
Розлючений Лис довго бігав по лісі, мов навіже-ний, бо ніяк не міг простити собі, що так легко спіймався на гачок братіка Кролика.
Бігав він, бігав, коли це бачить: назустріч суне Вовк.
— Здоров   був,   братіку! — радо звернувся до нього Сірий.
— Здоров! — буркнув Лис.
— А чом це ти такий сьогодні сердитий?
— А яке тобі до цього діло? — розсердився Лис.
Вовк допитувався далі, і Лис, нарешті, розповів про те, як обдурив його братік Кролик.
— Давай, брате, спіймаємо Кролика,— запропонував Вовк.
— А як? — одразу запалився Лис.
— Та дуже просто... заманимо його до тебе, от і все.
— До мене?! — здивувався Лис.
— Авжеж. Ти біжи хутчій додому і вдай, що помер. Тільки не ворушись, аж доки Кролик не почне мацати тебе. Тоді й хапай його!
На цьому й порішили. Лис майнув додому, а Вовк побіг до хижки братіка Кролика. Постукав раз, постукав другий і чує обережний голос:
— Хто там?..
— Друг! — відгукнувся Вовк.
— Багато друзів — сила клопоту, — одмовив йому хитрий Кролик. — Чого тобі?
— Погані вісті, братіку, — заскиглив Вовк.
— Та ну! А що ж там скоїлось?
— Сердега Лис помер сьогодні вночі.
— А як же ти про це довідався?
— Та ходив провідати його і застав бідолаху уже зовсім холодним.
Братік Вовк мерщій сховався в кущі і став спостерігати, що ж то буде далі. А братік Кролик почухав собі трохи за вушком та й пострибав до хижки Лиса.
У дворі нікого не було. Постукав у двері — ніхто не відзивається. Тоді Кролик сміливо зайшов у кімнату. Дивиться — лежить на тапчані братік Лис. Лежить, ну зовсім неначе живий!..
От братік Кролик і говорить наче сам до себе;
— Ще нікого нема... Навіть товариш Лиса Мишоїд не з'явився на похорон. Треба посидіти коло бідолахи. А може, Лис і не вмер? Може, він тільки прикидається? Та ні! Він мертвий, як колода. Кажуть, що мертві, коли до них приходять друзі, підіймають праву ногу і кричать: «Агов!..»
Хижий Лис миттю підняв йогу і як крикне: «Агов!» А братік Кролик ноги на плечі та й хода з хати.
Так Вовчисько пошився в дурні. Хоч і вважав він себе дуже спритним, та братік Кролик був куди спритніший.

Як братік Кролик осідлав хижого Лиса
Недалечко від хижки Кролика жила вдова-крольчиха місіс Медоуз з трьома гарнесенькими дівчатками.
Коли рознеслась чутка про дивну пригоду братіка Кролика з Смоляним Чоловічком, вони з нетерпінням чекали на Вухатого, щоб почути про все з його уст.
Та от настала неділя, і братік Кролик завітав до них у гості. Дівчатка мало не вмирали од нетерпіння скоріше почути цікаву розповідь. А Кролик сів собі на ослінчик, вийняв кисет, насипав тютюну в люльку, попихкав нею і лиш потім почав:
— Шановні леді! А чи знаєте ви, що братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся. Можливо, й більше... Та я ручуся лише за тридцять років. Коли ж Лис зостарівся, дідусь вигнав його геть, і тепер той тиняється по світі  як неприкаяний...
Довго ще братік Кролик забавляв чесну громаду своїми теревенями. Дівчатка весело хихотіли, а місіс Медоуз тільки хитала головою. Коли звечоріло, Вухатий гордо підвівся, манірно вклонився дівчаткам, кивнув старій і рушив додому.
На другий день і братік Лис завітав до місіс Медоуз. Та тільки-но він почав вихвалятися, що мало не вловив братіка Кролика, як дівчатка запитали його, чи правда, що він був скакуном у діда братіка Кролика. Лис мало не луснув од злості, а потім і каже:
— Побачимо ще, хто на кому прискаче верхи у цей двір!..
І одразу ж побіг, щоб упіймати братіка Кролика. Той заздалегідь сподівався такого лиха, тому добре закрився в хижці на всі запори. Лис стукає — нікого, гукає — ніхто не відзивається. Тоді він як загатить в двері ногами. Коли це чує кволий голос братіка Кролика:
— Хто там?.. Не ти, сусідо Лис? Чи не сходиш тії за лікарем? Я щось заслаб...
— Я прийшов по тебе, — пояснив Лис. — Дівчатка місіс Медоуз запрошують тебе в гості.
— Куди  там  мені  йти! —  каже   Кролик. — Я встати не можу.
— То я   понесу тебе! — мовив нетерпляче Лис.
— На чому?..
— На руках.
— Ні, ні. Ти ще впустиш мене. Краще вже посади собі на спину...
— Та добре вже, посаджу. Тільки виходь швидше.
— А де ж ми сідло візьмемо? — спитався, виходячи, Кролик. — Я ж можу впасти без нього...
— У мене є й сідло!
— Яка з нього користь, коли нема вуздечки...
— І вуздечку знайду!
— Ну, то гаразд. Зосталося тільки дістати стремена, шоб зручніше було сідати на тебе.
— У мене є й стремена! — наполягав Лис.
— Тоді поїхали, — погодився братік Кролик.
А Лис трохи подумав та й каже:
— Я підвезу тебе до воріт, а там ти трохи пройдеш пішки.
Вухатий дав згоду, і Лис побіг по збрую.
Кролик, звичайно, знав, що Лис затіває капость, та сподівався перехитрити його.
От і братік Лис вернувся, споряджений, як справжній скакун: зверху — сідло, в зубах — вуздечка, а по боках — стремена.
Миттю Вухатий скочив у сідло і зразу ж почав вовтузитись.
— А що ти там робиш, братіку? — спитався здивований Лис.
— То я відкочую штани...
Насправді ж Кролик чіпляв до ніг остроги, щоб підганяти клятого Лиса.
Нарешті вже стало видно хижку місіс Медоуз. Лис зупинився, щоб дати Кролику злізти. Тут Вухатий як
зажене йому остроги в боки! Зірвався Лис з місця і чимдуж поскакав далі.
Місіс Медоуз з дівчатками сиділи на призьбі і доб-, ре бачили свого сусіду на чудному скакуні.
Припнувши Лиса до тину, Кролик поважно увійшов до хати, запалив довжелезну сигару, як заправ-ський пан, і сів за стіл.
— Шановні леді! — звернувся він повагом до господинь. — Чи не казав я вам, що братік Лис цілих тридцять років був скакуном у мого дідуся? Зараз він дуже розлінився, та через місяць або два я зроблю з нього те, що треба...
Наш Вухатий ще довго розважав сусідів, а бідний Лис майже цілий день стирчав на посміх попід тином.

Як хижий Лис знову пошився в дурні
Братік Кролик довго ще розважався з дівчатками місіс Медоуз, а Лис стояв, мов той пень, на дорозі. Нарешті, Вухатий чемно попрощався з господарями, відв'язав Лиса, хвацько скочив у сідло і поскакав собі геть.
Та тільки-но хижка місіс Медоуз сховалась за горою, Лис наче сказився. Він підскакував високо вгору, падав, брикався, щоб якось-то скинути ненависного вершника. А братік Кролик тимчасом все дужче заганяв йому в боки гострі остроги. Тоді Лис ліг на землю і почав качатися, мов навіжений. Кролик ледве вискочив із сідла і кулею метнувся в куші.
Біжить він та й біжить, чує — доганяє його Лис. Коли це бачить попереду високе дерево з дуплом. От він і шмигнув туди.
Сидить Кролик у дуплі та й посміхається собі у вуса. А Лис так натомився, возячи його на спині, що впав на землю і лежить, наче мертвий.
Коли це летить голодний Мишоїд. Як побачив свого товариша, давай плакати:
— Горе ж мені, горе! Мій єдиний побратим помер!
А Лис, як почув це, одразу підскочив та й каже:
— Не вмер я, братіку, не вмер! Я упіймав, нарешті, вражого Кролика. Ти посидь, постережи його, а я збігаю додому по сокиру.
Братік Кролик чув, що Лис пішов, але удав, наче нічого не знає. Трохи згодом він кличе:
— Агов, Лисику! Агов!!
Мишоїд мовчить, нічого не каже.
Тоді Вухатий ображено промовив:
— Не хочеш зо мною говорити? Ну, й не треба. Я добре знаю, що ти на мене чатуєш. Жаль тільки, що братіка Мишоїда нема поблизу...
Мишоїд стрепенувся  і, намагаючись підробитись під голос Лиса, запитав:
— А нащо він тобі?..
Та тут у дуплі сидить білочка. Була б для нього добра пожива.
— А як же її звідти дістати?! — закричав уже своїм звичайним голосом жадібний Мишоїд.
— Я можу вигнати її крізь щілину з протилежного боку.
— Так жени її скоріш! — зрадів Мишоїд і побіг за дуба. А Кролик тимчасом вискочив із дупла і поскакав собі додому.

Як викрутився братік Мишоїд
Братік Мишоїд не знайшов ніякої щілини по той бік дуба і зрозумів, що братік Кролик обдурив його. «Дай, — думає, — прикинусь перед братіком Лисом, наче нічого не знаю. Тоді, принаймні, не я один кліпатиму очима».
От і братік Лис повернувся з сокирою на  плечі.
— Ну, як там наш Кролик? — одразу спитався він у Мишоїда.
— Нічого. Мабуть, заснув у дуплі.
— Хай спить. Ми скоро розбудимо його!.. — і, поплювавши на долоні, Лис почав рубати дуба.
Коли діра була вже чимала, він заглянув у дупло і зрозумів, що Мишоїд випустив братіка Кролика. «Я ж тобі покажу!» вирішив Лис і продовжував спокійнісінько рубати. Потім удав, що лізе в діру, і закричав:
— А йди-но сюди, братіку. Мені здається, що я вже бачу Кролика!..
Дурненький Мишоїд підбіг і застромив свого дзьоба'у дупло. Тут братік Лис і схопив його.
— Ага, спіймався, ледащо!
— Пусти мене, братіку Лис, пусти! — заволав Мишоїд. — Дивись, щоб братік Кролик часом не втік! Ти ж майже добрався до нього!    
— Навіщо   мені   Кролик,   коли   я   добрався   до тебе! — гарчав Лис.
— Пусти мене, братіку Лис, пусти! —.репетував зляканий Мишоїд. — Моя стара жде мене не діждеться... Кролик ще там, клянусь тобі!
— Де він в біса там, коли я бачу жмут його шерсті он на тому кущі, а сюди прибіг він з іншого боку.
Тут бідний Мишоїд і признався, як було діло, а Лис розлютився ще дужче.
— Тоді ти заміниш мені його! Ось я кину тебе в вогонь, засмажу живцем і з'їм замість Кролика.
— Якщо ти кинеш мене у вогонь, я полечу, — налякав його Мишоїд.
— Тоді я зразу розіб'ю тебе об землю.
І братік Лис схопив бідолаху за хвіст та як розмахнеться. Тут пір'я з хвоста вирвалось і залишилось у братіка Лиса в руці, а Мишоїд шугнув угору.
— Спасибі, що поміг мені злетіти, братіку! — крикнув він оскаженілому від люті Лису.
Підібгав Лис хвоста та й поплентався додому, ковтаючи слину.

Братік Кролик — хвацький рибалка
Якось улітку Кролик, Лис, Єнот та Ведмідь копали разом грядки під городину. Сонце немилосердно пекло, і братік Кролик дуже притомився. От він почав міркувати, як би це трохи перепочити. Думав він, думав, а потім удав, що поранив собі лапку, і побіг до лісу — у затінок.
Біжить він, біжить, аж бачить колодязь з двома цебрами.
— Ось де чудесно подрімати!.— вигукнув братік Кролик і поліз у цебер, а той гулькнув униз. Злякався наш Кролик. Думає — кінець йому прийшов. Та цебер, на його щастя, досяг води і спинився. Сидить бідолаха Кролик на воді та й думає, як же йому вибратися із, криниці...    
А клятий Лис, як тільки побачив, що Кролик побіг до лісу; і кинувся назірці за ним. Він добре знав хітрющу натуру нашого Кролика і хотів довідатися, що той утне на цей раз. Лис бачив, як Вухатий вліз у цебер, як він спустився у криницю, а що йому там треба, ніяк не міг второпати. Сховавшись у кущах, Лис міркував:
— Чого це він поліз у колодязь?.. Якого біса йому хам робити?.. А... ось в чім справа: він, певно, ховає там гроші!
Лис підповз ближче і прислухався: нічого не чути.
Тоді він кинувся до цямрини і зазирнув униз. Бідолашний Кролик навіть не зворушився, так боявся втопитись. Тут Лис загукав до нього:
— Агов,   братіку!   Що ти там шукаєш?
— Нічого... Просто ловлю рибку велику и малу...
— А там її багато, братіку?
— Тьма-тьмуща!.. Спускайся й ти: допоможеш мені...
— А як же туди спуститись?
— Сідай у той цебер, що нагорі...
Кролик зметикував, що коли Лис сяде у верхній цебер, то зразу піде вниз і витягне його нагору. Ну, дурний Лис повірив йому, сів у цебер і, мов блискавка, шугонув униз. А цебер з Кроликом пішов угору. Коли вони проїжджали один повз одного, то Кролик весело заспівав:

Цебер крутиться, цебер вертиться,
Лис донизу летить — та  повернеться,
Бо на світі ведеться  давно:
Одним вгору летіти, а іншим — на дно!


Вибравшись наверх, Кролик пішов до хати господаря, якому належала криниця, і розповів йому, що Лис сидить на дні. Потім побіг назад і гукнув браті кові Лисові:

Старий з рушницею іде.
Стрибай, як витягне тебе!


Тільки-но чоловік витяг цебер, як Лис вискочив із нього й щодуху кинувся навтіки.
Скоро обидва наші городники знову повернулися до гурту. Кролик ще дужче налягав на заступ і час від часу починав реготати, а Лис — той все вимушено посміхався.

Як братік Кролик розігнав гостей Лиса
Одного разу Лис покликав гостей до себе на обід. Прийшли Ведмідь, Вовк та Єнот. А Кролика Лис не запросив. От Вухатий і вирішив пожартувати над Лисом.
Як тільки гості посходились, хазяїн почав їх щедро частувати. А Кролик тимчасрм узяв свій барабан і пішов дорогою до Лисової хати.
— Бум! Бум! Бум! — загуркотів барабан.
Та гості так розвеселились, що спочатку нічого й не чули.
— Бу-бу-бум!! — знову загримів Кролик, на цей раз уже ближче.
Тут обережний Єнот підхопився й питає:
— Чи ви чуєте?..
Всі перестали гомоніти. А Кролик знову:
— Бу-бу-бум!!! — ше ближче.
Єнот одразу до дверей.
— Прощавайте, братці, я вже, мабуть, піду. Мене жінка дома жде...
Тільки  він  вийшов за  двері, як усі звірі й собі схопилися  з-за   столу,  вибігли  надвір   і поховалися в кущі.
А Кролик підійшов до хати та й гукає:
— Агов! Чи є тут хто?
Слухає — ніхто не відзивається, тоді він відповідає сам собі:
— Нікого нема, Кролику. Усі порозбігалися!
Зайшов він у хату, сів за стіл і почав сам себе частувати.
— Пийте, дорогий братіку Кролику, їжте! Не шкодуйте оцього винця. Не цурайтесь отого пиріжка, — примовляв він, уминаючи смачні страви. Забув наш Вухатий про обережність і скоро так наївся-напився, що звалився на бочок та й захроп.
Бідні гості тимчасом тремтіли у кущах, готові при найменшому шумі тікати далі. Та все було напрочуд спокійно. Тоді Лис і каже:
— Я, мабуть, піду подивлюсь...
Усі нишком поповзли за ним. Підкравшись до дверей, заглянули в кімнату. Ой, леле! За столом лежить Кролик і так хропе, що аж дім ходором ходить!
Тут Лис як заверещить:.
— Хапайте злодія, хапайте!
Схопили бідолашного Кролика — вже йому не втекти. От Лис і мовить:
— Тепер давайте оберемо для нього найлютішу кару...
За тих часів суддею вважався Ведмідь, тому він одразу нап'яв окуляри й почав:
— Найкраще буде втопити злодія...
— Так, так! — радісно підскочив Лис. — Ведмідь розумно каже. Він добре знає закони.
— Ой, не топіть мене! — удавано заплакав Кролик. — Або хоч віддайте мого ціпка. Я за нього триматимуся, і мені не так страшно буде потопати.
— Віддайте йому ціпка, — каже Лис. — 3 ним Кролик буде довше борсатися у воді. А то хіба ж цікаво, коли він піде на дно, як сокира.
Віддали Кролику ціпка й одразу потягли до річки.
«Раз, два, три!» скомандував Ведмідь, і Вухатого кинули у воду.
Та річка була неглибока. Ціпок дістав до дна. Кролик сперся на нього і перестрибнув на другий бік.
Звірі завмерли од здивування, а братік Кролик весело прокричав:  
— До побачення, Лисику! Спасибі за смачний обід.
Але, прийшовши додому, Кролик вирішив надалі бути обережнішим і ніколи не втрачати пильності.

Братік Лис — злісний палій
Братік Лис так злостився на братіка Кролика, що готовий був зігнати свою злість на першому зустрічному.-
От біжить він по лісі, коли назустріч йому повзе приятель Кролика, братік Черепаха.
— Здоров був, братіку! — кинувся до нього Лис.— Як поживаєш?
— Помалу, братіку, помалу... А як ти?
— Нічого, — відказав Лис. — А чом це в тебе такі червоні очі?
— Бо бачу я попереду багато лиха, — задумано відповів братік Черепаха.
— Ти, мабуть, ще й не нюхав справжнього лиха, — каже Лис. — От підемо зо мною, я тобі його покажу.
— Гаразд, — мовив хоробро Черепаха. — Якщо ти зможеш показати мені справжнє лихо, то ходімо. Я готовий подивитися на нього.
— А ти вже стрічався де-небудь з Чортом?.. — напосідав підступний Лис.
— Ні, хоч і чув про нього чимало.
— От він — то й є справжнісіньке лихо.
— А як же ми зможемо побачити його? — поцікавився братік Черепаха.
Тут Лис і каже йому:
— Якщо ти справді хочеш його побачити, то сховайся у степу в ковилі.
Братік Черепаха бачив, що Лис задумав щось недобре, але діватися було нікуди. Втекти від Лиса він не міг.
— Допоможи ж мені хоч перелізти через цей тин,— каже він.
Лис пересадив його через тин, а сам метнувся до хижки місіс Медоуз, щоб позичити вогню й підпалити поле. Хазяйці він сказав, що хоче запалити люльку, і та йому дала жарину.
А братік Черепаха тимчасом повзе далі. Повзе він, повзе, коли бачить братіка Кролика, який, спав собі у затишку. Почувши шарудіння, Кролик одразу ж підхопився.
— Здоров, Швидкий! — привітався він до братіка Черепахи.
— Здоров, Вухатий,— відповів йому той.
— Як    це   ти аж сюди    заповз? — поцікавився Кролик.
— Та я... чекаю тут на Чорта. Братік Лис обіцявся пригнати його з того краю.
— Так, так,— потягнув носом братік Кролик.— Це добре, що ти мене розшукав, а то ми б обидва зажарились тут живцем. Лис підпалив траву. Повзи мерщій за мною!
Помітивши поблизу велетенське дерево, вони сховалися в дупло, де вогонь їх ніяк не міг дістати.
На той час вже все поле було обійняте полум'ям. Суха трава спалахувала, як порох. Коли пожежа трохи ущухла, братік Кролик визирнув із дупла і побачив Лиса, котрий нишпорив по той бік тину. Кролик одразу й загукав черепашачим голосом:
— Братіку Лис! Біжи-но мерщій сюди! Я тут Кролика застукав!
Вискочивши на обгорілий тин, Лис і справді загледів вуха Кролика у дуплі. Тоді він кинувся зопалу в тліючу траву і обпік собі всі чотири лапи. Нещасний заверещав, упав на землю і запалахкотів з усіх боків.
Наші друзі аж танцювали в дуплі. Вони так реготали, що братік Черепаха випав з дупла і, мабуть, згорів би, якби не допоміг йому Кролик.
А Лис тимчасом теж якось викотився з вогню і пошкутильгав додому.
Отак буває на світі. Як кажуть: не бажай іншому лиха, бо й сам можеш потрапити в біду.

Братік Лис топить братіка Черепаху
Загоївши рани, Лис вирішив помститися братіку Черепасі. Довго він шукав його, та ось, нарешті,, знайшов.
— Здоров був, братіку! — звернувся улесливо Лис. — А де не ти досі пропадав?
— Ніде, братіку Лисе. Сидів удома,— каже Черепаха.
— А чом же це у тебе такий поганий вигляд? — вів далі Лис.
— Багато натерпівся лиха, брате,— сумно відповів йому братік Черепаха.
— Що ж воно скоїлося з тобою? У тебе навіть очі помінились — такі червоні стали...
— Не знаю, як тобі й розповісти... Адже тобі ніколи й не снилося таке лихо.
— Ну ж бо, розкажи! — напосідав Лис.
— Гаразд. Ти пам'ятаєш, братіку, той день, коли ми з тобою ганялися за Чортом?.. Як тільки ти пішов, прибіг чоловік та й підпалив поле з усіх кінців. Ото було лихо, брате! Я ледве не пропав.
— А як же вдалося тобі вирятуватися з вогню?
— Яке там вдалося! Сидів я в траві і мучився, а дим   виїдав    мені очі,    полум'я нещадно    палило в спину...
— Ну, а твій хвіст, мабуть, теж згорів? — поцікавився Лис.
— Ні, братіку, — мовив щирий братік Черепаха.— Ось він! Дивись! —і він висунув свого хвоста з-під панцира.
Тут Лис і схопив його за хвіст.
— Ага! Спіймався, проклятущий спільнику Кроля! Тепер я вже тебе не випущу!  Будеш знати, як дурити  мене.   З-за тебе я ледве на смерть не обпікся.
Хоч як просився бідний братік Черепаха, Лис наче нічого й не чув.
Тоді нещасний почав благати:
— Якщо ти маєш серце, братіку, роби що хочеш зо мною, тільки, молю тебе, не топи мене!..
Лис одразу й потягнув його до річки. Занурив бідолаху в воду, але не пускає — цупко тримає за хвіст
Тут братік Черепаха як закричить:
— Ой, братіку Лисе, кинь цей корінь, вхопи мене за хвіст. Держи мене за хвоста, бо я утоплюсь.
Братік Лис відповідає:
— Який корінь? Я ж тебе тримаю за хвіст.
Але братік Черепаха кричав ще дужче:
— Ні, ти тримаєшся за корінь. Пусти його, візьми мене за хвіст.
Лис повірив і пустив. А братік Черепаха — бульк! — і пішов на дно. Йому тільки того й треба було. Адже Черепахи живуть у воді!

Як братік Кролик урятував братіка Черепаху
Уздрівши якось на дорозі братіка Черепаху, Лис вирішив його зловити. Він знав, що Черепаха далеко не відповзе, і зразу ж кинувся додому за торбою.
Справді, не встиг Черепаха пройти десяти кроків, як Лис наздогнав його, схопив і вкинув у мішок. Нещасний кричав і просився, але Лис був невмолимий.
На щастя, побратим Черепахи — братік Кролик побачив, що Лис когось несе, і вирішив довідатися, кого саме. Тому він пробіг навпростець через Лисів баштан, розбив дорогою кілька кавунів та динь, звалив тин з одного боку й швиденько метнувся до його хижки.
Тільки-но Лис повісив мішок з Черепахою на кілок, коли це чує голос Кролика:
— Братіку Лисе! Агов! Братіку Лисе! Бери ковіньку та біжи на баштан. Якісь злодюги там хазяйнують!
А сам сховався тимчасом у кущах та й чекає, що буде далі.
Лис одразу вхопив ціпка і побіг на баштан. А Кролик вискочив із   кущів, забіг у   Лисячу хатку,  зняв торбу з кілка і мацає її.
Раптом торба як запищить:
— Ой, не займай мене! Випусти на волю! Хутчій!!
Кролик спершу   злякався — таким    пронизливим голосом кричав    братік    Черепаха,— та врешті зрозумів, хто там сидить, і весело зареготав:
— Ну, хто ж, крім братіка Черепахи, міг би здійняти такий лемент?!
А торба ще дужче вишала:
— Це ти, братіку Кролику?! Випускай мене швидше!! Тут повно пилу, і я вже ледве дихаю...
Та Кролик тільки реготав.
— Який ти спритний! А ще хвалився, що прудкіший за мене... Я уявляю, як ти вліз у цю торбу. Але як це тобі вдалося самому себе зав'язати?..
Довго ще сміявся братік Кролик. Потім розв'язав торбину, вийняв нещасного й відніс у ліс. Братік Черепаха не знав навіть, як дякувати йому.
Тимчасом Кролик, побачивши у дуплі осине гніздо, вирішив як слід провчити хижого Лиса. Він вернувся до його хати, взяв торбину і вкинув туди кубло з осами; потім одніс торбину назад і знову повісив на кілок. По цьому Вухатий приєднався до побратима, і вони вирішили подивитися, що буде далі.
От і братік Лис повернувся з баштана. Він був дуже сердитий. Замкнувши двері, Лис почав люто молотити торбину ціпком, зганяючи свою злість на Черепасі. Торбина якось дивно загула. Здивований Лис вирішив подивитися, що там сталося з братіком Черепахою, і розв'язав торбу.
Наші друзі, виглядаючи з кущів, почули дикий зойк. Здавалося, що ціла череда тупцює у хижці Лиса: загупали стільці, перекинувся стіл, забряжчав посуд...  Нарешті,  трахнули двері, і з хати,  мов  навіжений, вискочив Лис. Він верещав і скавулів, неначе сто чортів сиділо у нього на хвості.
А оси хмарою летіли за ним: жалили, лізли в ніздрі, сліпили очі... Мабуть, на цей раз Лис зрозумів, що то справжнє лихо! Він підскакував, падав, качався... Та оси, знай, жалили волоцюгу!
А побратими сиділи собі в кущах і аж качались од сміху.
Після цього випадку братік Лис довго не наважувався займати ні братіка Черепаху, ні братіка Кролика.

Братік Черепаха дивує всіх своєю силою
Сусідка братіка Кролика місіс Медоуз запросила якось звірів на обід. Посходилися майже всі знайомі, і тому їй довелося варити страву надворі. Ведмідь допоміг наносити дров, Лис розпалив велике багаття, Вухатий мив посуд, Вовк відгонив собак, а братік Черепаха сидів на кріслі і стежив за варивом.
Тимчасом гості гомоніли про се, про те. І кожен з них намагався здивувати присутніх своєю спритністю та силою. Лише братік Черепаха мовчав, бо не  любив   марно вихвалятися.
Братік Кролик заявив:
— Я — найпрудкіший!
Лис обізвавсь:
— Я — найхитріший!
Вовк промовив:
— Я — найлютіший!
А Ведмідь заревів:
— Я — найсильніший!
Тут маленький Черепаха   розсердився та й каже: — Я бачу, на мене тут ніхто не зважає, хоч я можу всім вам довести, що я сильніший за вашого Ведмедя!..
Усі довго реготали, а місіс Медоуз лукаво спитала:
— А як же ти доведеш свою силу?
— Та дуже просто. Дайте мені міцного мотуза і киньте з ним у річку, а Ведмідь, якщо він вже такий силач, хай витягне мене звідти.
Місіс Медоуз дала їм мотуза, на якому вона вішала білизну, і всі рушили до річки, щоб подивитися, як маленький Черепаха буде змагатися з силачем Ведмедем.
Обравши місце, братік Черепаха взяв один кінець мотуза, а другий кинув Ведмедю.
— Тягни! — наказав він.— А ви йдіть за ним і глядіть, щоб не лінувався...
Коли усі пішли, братік Черепаха швиденько пірнув і прив'язав мотуз до корча.
— Тягни! — гукнув він, підпливши до берега.
Ведмідь підморгнув громаді і наліг на мотуз. Та що це? Мотуз — ні з місця! Тоді він учепивсь обома лапами. А клятий мотуз тільки бринить!.. Тут вовк не втерпів і теж взявся допомагати, за ним — Лис, Єнот і, нарешті, вся громада. Та бісів мотуз — аніруш!
— Хай йому грець! — гукнули звірі і почвалали назад до річки.
А братік Черепаха тимчасом одв'язав мотуз, сів собі на березі та й чекає.
— Останній раз ти сіпнув як слід,— звернувся він до Ведмедя.— Якби в тебе ще хоч стільки сили, то я, мабуть, нізащо не втримав би.
Ведмідь сердито загарчав і, наче побитий, поплентався до  хати.  За ним  тяглися  присоромлені   звірі.
На той час страву вже було подано, і всі сіли за стіл. Під час обіду звірі сиділи мовчки, лише один братік Черепаха задоволено посміхався.
— Бачите,— промовив він,— коли я у воді, ніяка сила мене не подужає.

Як ясен місяць впав у воду
Одного літнього вечора братік Кролик стрівся з братіком Черепахою. Привітались вони люб'язно й почали розмовляти про се, про те. Потім згадали про зажерливість Ведмедя, Вовка та Лиса.
— Треба хоч раз провчити їх як слід,— каже бра тік Кролик.
— Давно пора,— кивнув Черепаха.
— А ти допоможеш мені?— спитався Вухатий.
— Авжеж, братіку. Можеш цілком на мене покластися.
— Гаразд. Тоді давай покличемо Ведмедя, Вовка та Лиса й підемо завтра увечері на ставок — ловити рибу. Я буду дурити їх, а ти лиш кивай і кажи: «Еге ж».
На цьому й вирішили. Братік Кролик побіг додому, а братік Черепаха одразу ж поповз до ставу, щоб встигнути туди до завтрашнього вечора.
На другий день братік Кролик оповістив звірів про свій задум. Усі, звичайно, зраділи, бо страшенно любили рибу.
Коли настав вечір, звірі рушили до ставка. Братік Ведмідь ніс вудку з гачком, братік Лис — велику вершу, а місіс Медоуз з дівчатками — посуд на рибу. Братік Черепаха вже був там.
Зайнявши місця, рибалки приготувались ловити. Та раптом Вухатий почухав собі за вушком і каже:
— Леді і джентльмени! Сьогодні ми, мабуть, нічого не впіймаємо...
Всі звірі витріщились на нього, а Черепаха сказав. «Еге ж».
А Кролик тимчасом вів далі:
— На нашу біду, у ставок упав місяць. Якщо не вірите, подивіться самі.
Всі звірі глянули в воду: і справді, місяць плив по поверхні ставка!
Лис тихо мугикнув: «Ну й ну!» А Вовк вигукнув: «Що ж тепер буде!» Ведмідь розгублено смоктав лапу.
Тоді братік Кролик і каже знову:
— Якщо ми не виловимо його, то не бачити нам сьогодні риби.
А Черепаха підтакнув: «Еге ж, еге ж». Тут ведмідь і питається:
— А як же його зловити?
Братік Кролик довго чухав за вушком, а потім глянув на Лиса та й говорить:
— Найкраще — вершою брата Лиса.
Але жадібний Лис ніяк не хотів давати верші. Тоді втрутився братік Черепаха:
— Я чув, що, хто   витягне   місяць у верші, той знайде в ній цілий мішок грошей.
Почувши таке, звірі одразу    стрепенулись Лис ухопив вершу з одного боку, Вовк — з другого, а Ведмідь посунув попереду, щоб розчищати їм путь від корчів.
Закинули раз, другий, третій, а місяць пливе собі, мов намальований на воді. От Лис вже набрав у вуха води, Вовк почав захлинатися, а Ведмідь ледве не потонув у ковбані. Злякавшись глибини, вони повилазили на берег.
Усі зустріли їх веселим реготом: такі смішні й жалюгідні були наші рибалки! А братік Кролик вигукнув:
— Нічого, братіки! Біжіть мерщій додому та поміняйте мокре хутро на сухе. Я думаю, що іншим разом вам обов'язково пощастить. Кажуть, що місяць добре клює, коли почепити гачок дурневі на хвіст!..
Розлючені рибалки чкурнули додому. Братік Кролик, братік Черепаха та місіс Медоуз з дівчатками ще довго сміялися, а потім пішли вечеряти.

Як братік Кролик зняв куряву до неба
Коли наставало замирення в лісовій громаді, всі звірі бавились, як маленькі діти. Звичайно, не в довгої лози і не в цурки-палки, а в свої лісові звірячі ігри. Братік Лис, наприклад, дуже спритно ловив зубами свого пухнастого хвоста, а братік Кролик, прищуливши довгі вуха, хвацько перекидався через голову під веселий регіт всього товариства.
Так розважалися вони іноді по кілька днів, і місіс Медоуз не мала від них ніякого спочинку. А коли в неї було щось смачне на обід, то всі охоче допомагали його з'їсти. Це, зрештою, так набридло люб'язній господині, що вона вирішила прикинутись хворою. Та дівчатка дуже розсердились на неї, бо їм хотілося швидше знайти собі женихів.
Тоді, щоб припинити галасливі вечорниці в своєму дворі, кмітлива місіс Медоуз сказала своє останнє слово. «Той, хто виб'є хоч трохи Пилу з крем'яної скелі над річкою, — казала вона, — хай вибирає собі мою найкращу доньку».
Всі звірі радо погодились на це, а братік Кролик одразу ж побіг до річки, щоб роздивитися на ту скелю. Дорогою він співав:

Не дурний я Мишоїд,
Не лишуся з носом;
Спершу пробую  я лід,
Потім їду возом.


Після цього Вухатий пішов до Єнота позичити глибокі капці, а по дорозі назад забіг до хижки місіс Медоуз і набрав у них повно попелу.
А звірі тимчасом зібралися біля скелі, і гра одразу ж почалася.
Лис першим схопив ковальський молоток і з усієї сили брязнув ним об скелю. Та пилу не було! Потім змагалися Ведмідь, Єнот, Опосум І маленький бра-гік Черепаха. Однак порох чомусь не йшов, хоч іскри дощем сипалися з крем'яної гори!
Нарешті, й братік Кролик дочекався своєї черги. Він як підскочить, як бабахне молотком, так стовп попелу й оповив його! Розохотившись, Кролик ще раз — скік! бах! І величезна хмара куряви злетіла ледве не до неба!
Всі звірі, як не мізкували, нічого не могли второпати. А братік Кролик вибрав собі найкращу дівчину— кролівну Круглооку — і в наступну ж неділю справив з нею весілля.

Як сірий Вовк заліз на тепле місце
Лис з Вовком та Ведмедем так зненавиділи братіка Кролика, що почали підмовляти усіх звірів вижити його з села. Тому Вухатий вирішив вжити заходів до оборони і перебудував свою солом'яну хижку на цегляну. А над нею він збудував собі високу вежу, щоб пильно стежити за ворогами.
Нарешті, настав день, коли все було готове. Кролик узяв довгого мотуза та й поліз на вежу, а жінці наказав приготувати відро окропу й чекати його команди.
— І знай, стара,— напучував її братік Кролик.— Коли я звелю тобі щось зробити, ти мусиш виконувати, але навпаки.
За  цим  він вибрався  на  самий вершечок вежі, розсівся там проти сонечка і став   задумливо смоктати люльку. Сусіди позбігались, щоб подивитися на чудасію, а Кролик немовби й не помічав їх. Тут братік Черепаха не втерпів й гукає:
— Агов, братіку! А що ти там робиш?
— Гріюсь на сонечку. Повзи-но й ти сюди.
— Я ж не можу літати, братіку.
— Я тобі допоможу.
Кролик кинув йому кінець мотуза. Братік Черепаха вчепився, а той миттю витяг його нагору. Сидять вони вже вдвох і весело розмовляють про се, про те. Іншим теж захотілося до них. От заздрісний Вовчисько кричить знизу.
— А чи тепло там, братіки?
— О, ще й як! — вигукнули обидва побратими. — Лізь, до нас. Тут вистачить і для тебе місця.
І братік Кролик знову кинув мотуза.
Вовк почепивсь усіма чотирма лапами, а Кролик з Черепахою поцупили його нагору. Тимчасом Вухатий загукав:
— Стара,   давай-но нам   чаю! Та   обережно: не пролий...
Крольчиха   зрозуміла, чого від неї вимагає чоловік, і зразу ж линула на Вовка ціле відро окропу. Вовчисько заверещав, гепнувся додолу та й покотився до річки, як той м'яч.
А Кролик весело зареготав і запросив до себе на вежу Лиса і Ведмедя. Проте ті вже чухрали до лісу...

Сірий Вовк знову в біді
Стояв чудовий літній день. Сонечко ласкаво гріло землю, і вся природа радісно співала. Наш Вухатий теж мугикав собі під ніс, ідучи з прогулянки додому. Раптом чує він, хтось жалібно стогне. Кролик став і прислухався.
— А хто це там?! — гукнув він.
— Це я, Вовк. Швидше йди сюди! — почулося з яру.
Кролик підбіг до провалля й побачив Вовчиська, котрий лежав під величезною кам'яною брилою. Забачивши Кролика, Вовк жалібно заскиглив:
— Будь ласка, друже, допоможи мені.
— Гаразд,— відповів Кролик, пожалівши Вовка, потім зліз обережно вниз і визволив ворога з-під скелі.
А той, віддихавшись та роздивившись навколо, вирішив, що настав слушний час розправитися з бра-гіком Кроликом. Тому він миттю схопив свого благодійника і приготувався його з'їсти.
— Так он як ти    дякуєш мені! — вигукнув  братік Кролик.
Вовчисько ж у відповідь хижо загарчав:
— Не бійся, я зараз скажу тобі «дякую», а потім вже з'їм.
— Он воно що! — мовив братік Кролик. — Тоді я більше ніколи тобі не допоможу.
Вовк тільки весело зареготав:
— Ну, звичайно, бо я ж зараз з'їм тебе!
Братік Кролик сумно похитав вушками та й каже:
— На світі існує такий закон, що за добро платять добром.
— Я щось не чув про це,— насмішкувато мовив Вовчисько.
— А давай спитаємо у брата Черепахи, — запропонував Кролик. — Він же тепер наш новий суддя.
Вовк погодився, й вони рушили до братіка Черепахи. Обидва виклали йому свою справу, а той, подумавши трохи, сказав, що зможе вирішити суперечку тільки на місці, де сталася пригода...
Коли вони повернулися в яругу, братік Черепаха, нап'явши окуляри, довго оглядав усе довкола, а потім і каже:
— Не зможу я вас розсудити, аж доки не побачу, як братік Вовк лежав під цією брилою.
Тоді Вовк ліг на землю, а Кролик з Черепахою знову поклали на нього важчелезну каменюку. Братік Черепаха ще сів на неї верхи і почав щось писати ціпком по піску, немов розв'язував якусь важку задачу.
Терпів-терпів Вовчисько, а   тоді  почав   стогнати:
— Ой, братіки! Вона мене задавить!.. Ой, братіки! Мені вже дух заперло! Ой, швидше вже кінчайте та звільніть мене!
А Черепаха підвівся і поважно, наче в залі суду, промовив:
— Шановний пане Кролику! Ви були неправі... Чого ви лізли куди вам не треба? Сер Вовк спокійно спочивав собі під скелею, а ви порушили йому спокій. Я радив би вам ніколи не втручатися в чужі справи! Звільняю вас від кари з умовою, що ви негайно підете своєю дорогою.
І побратими пішли собі додому, зоставивши невдячного Вовчиська під каменюкою. Той аж до вечора борсався, поки, нарешті, визволився. Довго він після цього випадку ходив, кульгаючи, і обминав бра-тіка Кролика десятою дорогою.

Вовчисько серед рогатих звірів
Якось усі рогаті звірі зібралися на лісову раду, щоб винайти нарешті якийсь захист проти своїх ікластих та пазурастих ворогів.
На голову вони обрали сірого Вола, а секретаркою тих зборів була Коза.
Вовчисько звідкись довідався про це, і йому дуже закортіло підслухати розмову. Він вирішив обдурити рогатих звірів: метнувся в гущавину, зламав дві гілки глоду і, нап'явши їх собі на лоба, почимчикував на галявину, де відбувалася рада.
— А ти хто? — спитався в нього Віл.
— Хто я? Я бичок,— одмовив Вовчисько, хоч скидався швидше на оленя.
Віл пильно глянув на волоцюгу, але тут його хтось покликав, і Вовк мерщій сховався серед інших звірів.
Почалася рада, ї всі одразу ж забули про «бичка».
Та тут, як на зло, до Вовчиська причепився великий ґедзь. Намагаючись спіймати його, Вовк люто клацнув зубами.
В ту ж мить з кущів висунувся братік Кролик, який уже давно стежив за злочинцем. Почувши клацання, він несамовито розреготавсь.
— А хто це так регоче?! —сердито спитався Віл.
Усі мовчали, а братік Кролик заспівав:

Рогаті звірі, мабуть, сплять...
Хіба ж телята  мух їдять?


Звірі тільки  здивовано  перезирнулися і   продов жували суперечку. А ґедзь тимчасом сів Вовцюзі на ніс, і той махнув лапою. Тоді Кролик знову проспівав:

Невже народ цей подурів?
Ніхто не бачить пазурів.


Вовк аж затрусився з переляку, та звірі ще дужче гомоніли. Тоді Кролик заспівав голосніше:

Хоч цей бичок малий на зріст,
У нього є пухнастий хвіст!


Тут Віл нарешті зрозумів, про кого співає Кролик, І почав протовплюватися до Вовка. А братік Кролик невгавав:

Звірі рогаті! Час би вже знать:
Роги фальшиві між вами стирчать!


Почувши це, всі звірі впізнали в чудному теляті Вовка. Той бачить, що йому буде непереливки, та ходу. Звірі — за ним. Врятувало негідника тільки те, що надворі вже була ніч.

Як братік Кролик ошукав жадібного Вовчиська
Якось Вовкові дуже захотілося риби. Пішов він на ставок і наловив цілу низку. Взяв ЇЇ на плечі та й чимчикує додому. Коли це раптом з-під самих його ніг випурхнула Куріпка. Мало було Вовкові риби, кортіло поласувати дичиною, і, поклавши низку на стежку, він кинувся шукати гніздо Куріпки. Поки бігав Вовк по житі, стежкою йшов братік Кролик. Бачить — лежить низка риби, а навколо нікого немає. Узяв він ту рибу та й поніс додому.
Повернувшись, Вовк довго чухав собі за вухом, мізкуючи, хто б то міг вкрасти його рибу. Нарешті, він побачив сліди і побіг до хижки Вухатого. Кролик, ще здаля помітивши ворога, мерщій сховався в хижку. А той як загрюкоче в двері.
— Чого тобі? — відгукнувся з-за дверей Вухатий.
— Віддай мені рибу,— загарчав Вовк.
— Яку рибу?
— Та ту, що ти взяв на стежці.
— Я не брав.
— Ні, брав.
— А звідки ти знаєш?
— Я бачив твої сліди.
— Ну, якщо ти вже такий, то візьми собі взамін, що хочеш,— поступився Вухатий.
Вовчисько спіймав братіка Кролика на слові і одразу побіг на пасовисько, щоб зарізати його найкращу корову. Звичайно, Кролику жаль було скотини. Він покликав дітей і наказав:
— Готуйте хутчій коптильню, а я піду хоч м'ясо
врятую!
Прибіг Кролик на пасовисько і закричав:
— Братіку Вовк! Тікай! Он Мисливець іде!
А тут справді десь забрехали собаки, і Вовка наче вітром здуло. Вухатий тимчасом оббілував корову, заніс м'ясо до коптильні. Потім відрізав хвоста, вкопав один кінець в землю, та й гукає:
— Братіку Вовк! Біжи-но сюди! Твоя корова в землю тікає!
Вовк почув, вискочив із лісу, схопився за хвоста та давай тягнути. Ну, хвіст і вискочив із землі! Тоді Кролик і каже:
— От бачиш. Хвіст одірвався, а корова таки втекла під землю.
Але Вовк ніяк не хотів примиритися з своєю втратою. Він схопив заступ і почав копати. Копав годину, копав другу, а Кролик сидів на ґанку, підморгував своїм діткам і примовляв:

Скільки дурню не копати,
Але м'яса не видати!
Скільки дурню не копати,
Але м'яса не видати!


Ухекавшись до сьомого поту, Вовчисько швиргонув заступ у бур'ян, а сам почвалав додому, понуро опустивши хвоста.

Як вовчик Віллі вскочив у мішок
Садиба братіка Вовка була недалеко від хатини братіка Кролика. Деякий час жили вони тихо-мирно і навіть ходили один до одного в гості, а діти їх щодня бавилися разом.
Якось у неділю братік Кролик завітав до Вовка.
Посідали вони на пеньках та й гомонять про своє життя, а довкола весело розважаються діти.
— Малята вже заприязнились, — задумано мовив братік Кролик.
— Еге ж, — одказав йому Вовк. — Хотілося, щоб вони залишились друзями назавжди. Пригадуєш, як ми з тобою колись жили? Постійно робили капості один одному, вічно ворогували...
Коли настав час братіку Кролику іти додому, Вовк провів його до хвіртки і на прощання улесливо сказав:
— Гадаю, сусідо, що незабаром ти знову завітаєш до нас. А поки що дозволь хоч своєму малому частіше бавитися з моїм Віллі.
— Гаразд, — відповів Кролик. — Хай собі граються. Можливо, колись стануть справжніми побратимами.
Кролик покликав синочка Райлі та й пішов собі, а Вовк одразу напустився на свого Віллі:
— Чому ви з Райлі тільки бігаєте один за одним по двору? Невже ти не знайдеш цікавішої гри? Якщо він прийде завтра до тебе в гості, навчи його «вскакувати в мішок».
— Що це за гра? Я такої не знаю, — здивувався Віллі.
— Нічого, я тебе навчу. Це дуже просто: ти влазиш у мішок, а Райлі тягає тебе по двору... А потім ти його... Зрозумів?.. Хай він тимчасом звикне до мішка.
Коли Райлі знову прийшов до Віллі, діти довго гралися з мішком і дуже сподобали нову гру. Повернувшись додому, Райлі розказав про це своєму таткові, а Віллі — Вовчиську. Вовк задоволено посміхнувся і каже:
— А тепер навчи його «зав'язувати гичку» і, коли він не зуміє сам вибратись з мішка, залиш його у дворі до ранку... а там побачимо!..
Хлоп'ятка дуже захопились в'язанням гички Тимчасом підійшов братік Кролик. З хвилину він пильно стежив за ними, а потім гукнув Райлі через тин і, коли той підійшов, шепнув:
— Ускоч у мішок раз, а потім хай ускочить Віллі... Зав'яжи його як слід і біжи додому, бо мати вже чекає з вечерею.
Райлі так і зробив. Як тільки Вовченя влізло в мішок, він міцно зав'язав його та й каже:
— Посидь, поки я повечеряю. А потім ми продовжимо гру.
Маленький Віллі сидів-сидів і зрештою заснув у мішку. А ввечері приходить Вовк. Бачить — хтось лежить у мішку. Він думав, що то Кролятко Райлі. Схопив Вовк мішок, поніс на кухню і вкинув вовченя прямо в казан з окропом...
Отак часто буває в житті, що той, хто копає яму іншому, попадає в неї сам.

Чому у братіка Ведмедя нема хвоста
Якось у неділю братік Кролик завітав до свого побратима Черепахи. Того вдома не було, бо він ще звечора поповз на ставок до своєї численної рідні. Тоді Кролик рушив і собі до ставу Черепахи радо зустріли Вухатого, бо він, як ми вже знаємо, не раз виручав їх із біди. Вони добре його пригостили, а потім запросили з собою на ковзанку, тобто на пологу крем'яну скелю. Черепахи вилазили на самісінький вершечок, лягали на спину і, сковзаючи по гладкій поверхні скелі, мчали прямо у воду.
У розпалі гри до них присунув братік Ведмідь: його розбудив веселий галас та сміх.
— Що тут сталося?! — сердито метляючи хвостом, спитався Вайлуватий. (А на той час у всіх ведмедів був пухнастий довгий хвіст). — Чи ви часом не по-казились, що не даєте мені спочити?
— Не сердься, братіку, — одмовив Кролик. — Це ми вирішили трохи розважитися.
— А чом же ти не береш участі в цих розвагах? — поцікавився Ведмідь.
— Та я вже награвся досхочу... — мовив Кролик і підморгнув братіку Черепасі.
Братік Черепаха підштовхнув ліктем свого сусіду і запитав:
— А може, ти, братіку Ведмедю, і собі спробуєш хоч раз з'їхати з скелі?
— Ну, що ти! — засміявся Вухатий. — У нього ж такий пишний хвіст... Хіба він схоче підмітати ним ковзанку!
Тут братік Ведмідь розсердився і каже:
— От я тобі доведу, що з хвостом ковзатися куди краще, ніж без хвоста.
Поліз він на вершечок скелі. Сів на хвоста і посунув униз. Спочатку братік Ведмідь з'їжджав поволі і широко посміхався від задоволення, але коли поїхав швидше, у нього защемів хвіст, і він скривився. Та спинитися вже не можна було. Чим швидше він їхав, тим дужче йому боліло. Нарешті, Ведмідь заревів так, що його було чути за милю від ставу, а може, й далі. Так, ревучи, він і плюхнув у воду.
Коли братік Ведмідь вискочив на берег, всі побачили, що хвоста у нього немає. Він відчикрижив його об камінь.
Не озираючись і не вибираючи дороги, Ведмідь чимдуж почухрав додому.
З тих пір у всіх Ведмедів такі маленькі куці хвости. Смішно, звичайно, та що поробиш. Адже братік Кролик теж недавно вскочив у таку халепу, спіймавшись на гачок хитрого Лиса.

Як братік Кролик піддурив Ведмедя
Одного літа братік Лис засіяв свій баштан солодкими земляними горіхами. Він був надто скупий, і хоч як просив Кролик у нього горіхів на посів, Лис не дав йому навіть зерняти.
Коли горіхи стали достигати, Лис помітив, що хтось їх краде. Він зразу здогадався, що то Кроликова робота, і вирішив застукати Вухатого на гарячому. Пригнувши молодого дубка, Лис почепив на нього пастку і приладнав її до дірки в тину, крізь яку Кролик лазив на баштан.
Наступного дня, коли Кролик знову прийшов по горіхи, його раптом щось схопило під пахви і кинуло високо вгору. Висить бідолаха в петлі і боїться поворухнутися, щоб не впасти. «Прийшов кінець, — думає він, — спіймає мене братік Лис».
Коли це хтось іде дорогою: гуп-гуп! Дивиться Кролик, аж то братік Ведмідь. Братік Кролик відразу загукав:
— Здрастуй, братіку Ведмедю!
Ведмідь довго крутив головою, розглядаючись на всі боки. Нарешті він подивився вгору і помітив Кролика.
— Здоров був, братіку! — крикнув він. — А що це ти там робиш?
— Я служу за опудало у братіка Лиса. Стережу горіхи і заробляю за це долар щохвилини...
— Ого! Так це ти багато заробляєш за день.
— Заробітки нічого, я задоволений, — скромно відповів Кролик.
— А робота тяжка? — поцікавився заздрісний Ведмідь.
— Та ні, — одказав братік Кролик. — Ось заступи мене, поки я збігаю пообідати, то й ти заробиш силу-силенну доларів. Адже з тебе опудало куди страшніше, ніж з мене!
— Що ж, я згоден, — каже братік Ведмідь. — Іди додому, обідай, можеш навіть відпочити після обіду.— А сам уже підраховує, скільки за цей час заробить доларів.
Нагнув він дерево, зняв братіка Кролика і сам поліз в петлю.
Ну, звісно, Кролик одразу ж метнувся до Лиса і сказав йому, що злодій, нарешті, спіймався. А той підхопив мерщій ціпок та й кинувся чимдуж на баштан. Побачивши на дереві Ведмедя, Лис давай його періщити з усіх боків. Братік Ведмідь хотів пояснити, як він тут опинився, та Лис і слухати його не захотів. А Кролик стоїть біля тину та примовля:
— Так його, братіку, так! Хай знає, як красти!..
Ведмідь зірвався, нарешті, з дерева й затупотів до братіка Кролика. Той миттю кинувся тікати. Добіг до болота, бачить — ковбаня. Він стрибнув у неї, сховався під водою, тільки очі та ніздрі виставив, наче братік Жаба. Ведмідь підскочив до ковбані, побачив великі очі та й питає:
— Братіку Жабо, чи не бачив ти часом клятого Кроля?!
— Він дременув до лісу, — мовив Кролик жаб'ячим голосом.
Коли Ведмідь побіг далі, Кролик вибрався з води, обсушився на сонечку та й пострибав додому.
А Ведімідь бігав-бігав по лісі і не знайшов навіть сліду Кролика.

Як братік Ведмідь спіймав братіка Жабу
Братік Ведмідь думав, що братік Жаба обдурив його, і вирішив помститися.
Якось чимчикує він з лісу, куди ходив шукати диких бджіл, і бачить: на краю болота спить братік Жаба. Ведмідь поклав сокиру, тихесенько підкрався — хап! — і спіймав його. А потім каже:
— Здоров був, братіку! Як поживають твої дітки? Боюсь, що їм не доведеться вже побачити тебе, бо в нас з тобою буде довга розмова. Ти ж знаєш, про що будемо говорити, правда?
Та братік Жаба мовчав, бо не міг нічого второпати. Тоді Ведмідь сказав:
— Може, ти забув, як ославив мене перед звірячим людом? Хто допоміг братіку Кролику втекти від мене? Ти досить посміявся з мене, а тепер доведеться поплакати.
Тут братік Жаба нарешті спромігся вимовити:
— Що  ти,   братіку   Ведмедю?   Коли   де   я   тебе дурив?
Ведмідь аж розреготався, так смішно йому було, що братік Жаба удає з себе невинного.
— Ну, звичайно, ти нічого не знаєш. Це не ти сидів у ковбані, коли я гнався за Кроликом. Це не ти сказав мені, що Кролик побіг до лісу. Ти сидів у цей час дома з дітками і навіть в очі не бачив братіка Кролика. Вигадуй що завгодно, але я тобі не повірю. Більше вже тобі не доведеться нікого дурити.
Братік Жаба бачить, що Ведмедю нічого не поясниш. Почав нещасний плакати і проситися:
— Прости мене, братіку! Я більше не буду. Помилуй мене, і я покажу тобі найкраще дупло з медом.
Але той і слухати не хотів. Він думав над тим, яку б кару для братіка Жаби вибрати. Втопити його не втопиш, спалити — немає вогню.
Міркував він, міркував, а братік Жаба тимчасом трохи оговтався і каже:
— Якщо вже ти хочеш мене вбити, то, прошу тебе, однеси до того каменю, що біля млина. Дай востаннє поглянути на дітей... А потім візьмеш сокиру і тут же на камені зарубаєш мене.
Ведмідь погодився і притьмом поніс братіка Жабу  до   млина.   Посадив його  на   скелю,   а  потім
каже:
— Ну, надивляйся на своїх дітей.
Той сидить, наче дивиться. Постояв Ведмідь трохи, узяв сокиру, розмахнувся та як трахне... об камінь. Поки він піднімав сокиру, братік Жаба — стриб! — і опинився в ставку. Тут йому вже було не страшно Ведмедя. Виплив він посередині ставка і заспівав пісеньку:

Спасибі, братіку, тобі.
Що запобіг моїй біді!
Затям же, дурнику, собі,
Що я вже дома, у воді.


Чому Опосум полюбляє мир
Якось Єнот запросив до себе Опосума на вечерю. Попоїли вони, погомоніли про те, про се, а потім вийшли трохи прогулятись. Ідуть-ідуть, коли це чують — десь поблизу в лісі гавкає Пес.
— А що, як він нападе на нас? — спитався Єнот.
— Не бійся, братіку. Хай тільки посміє напасти, я йому покажу, де раки зимують! — запевнив його Опосум.
Коли це й справді з кущів вискочив Пес, та до них. Не встиг він доторкнутися до Опосума, як той впав на землю і лежить, наче мертвий. Тоді Пес кинувся до Єнота, але прорахувався. Хоч Єнот ніколи не нападав першим, проте він умів дати добру відсіч нападникові. Бійка тривала недовго. Через хвилину Пес щодуху тікав у ліс.
Тут Опосум підхопився і, не сказавши ні слова, кинувся бігом додому.
Наступного дня Єнот знову зустрівся з Опосумом. Він тільки презирливо глянув і мовчки пройшов повз нього. Тоді Опосум здивовано запитав:
— Чого це ти вернеш носа? Чи ти не пізнаєш свого приятеля?
— Я з боягузом не приятелюю, —  каже братік Єнот.
Опосум аж підскочив на місці:
— Хто боягуз?..
— Та ти ж. Не хочу я знатися з тим, хто прикидається мертвим, коли товариш б'ється на смергь.
Опосум засміявся і каже:
— Ти думаєш, я злякався?.. Нічого подібного. Я знав, що ти подужаєш Пса, і чекав, поки він нападе на мене. Хіба ж я винен, що він утік?
Єнот з огидою одвернувся від нього.
— Хто ж тобі повірить!.. Не встиг Пес торкнутися тебе, як ти гепнувся додолу і весь час лежав, наче дохлий щур.
Ну, що ти? Я нікого на світі не боюсь! От тільки дуже не люблю лоскоту. Коли Пес штовхнув під бік носом, мене такий сміх розібрав, що я на ногах не міг втриматися. Щастя його, що я боюсь лоскоту, а то б не минути йому біди.
Єноту набридло слухати брехню Опосума, і він пішов собі геть. А братік Опосум і досі падає на землю, як тільки хтось штурхне його під ребра. Хоче довести, що він не боягуз.
Але Єнот уперто вважає його боягузом.

Чому в Опосума нема щетини на хвості
Ви вже знаєте, що братік Опосум був страшенним боягузом. Крім того, він, як та свиня, напрочуд полюбляв бруд, лінощі і, головне, ніколи не міг нажертися. За це всі чесні звірі дуже його не любили.
Якось Опосум проспав днів зо три в своєму барлозі. Прокинувся, а в животі такі музики грають, що хоч танцюй. От і вирішив він чим-небудь підживитись. Виповз з барлога та й пішов до лісу. Іде він та йде, коли назустріч йому Кролик.
— Здоров був, братіку! А куди це ти мандруєш?
— Та йду шукати слив, щоб трохи поснідати.
— Слив?! Я знаю, де їх тьма-тьмуща! — каже Вухатий.
— А де? — кинувся братік Опосум.
— У Ведмедика в садку.
— Хіба ж він їсть сливи?
— Та ні. Зате дуже любить мед...
— До чого ж тут мед?
— Який ти недоумкуватий! — розсердився братік Кролик. — Хіба ти не знаєш, що, коли розцвітають сливи, туди злітаються хмари бджіл. От він і завів сад, щоб принадити туди бджіл. Зараз сливи такі спілі, аж виграють проти сонця!
Опосум ласо облизався та й побіг до садка. А Кролик поскакав до Ведмедикового барлога і гукає:
— Агов, братіку Ведмедю! У тебе злодій у садку!!
Ведмідь схопив величезного дрючка і потупцював у садок.
Тимчасом Опосум об'їдався на дереві сливами. Йому вже не раз здавалося, що йде хазяїн. Але він казав собі:
— Ще з'їм одну сливу і годі. Треба тікати, поки не пізно.
Нарешті почулись важкі кроки. То поспішав Ведмідь. Проте братік Опосум ніяк не міг одірватися від смачних слив. Він знову сказав собі:
— З'їм ще одну, а тоді втечу.
В цю мить братік Ведмідь побачив Опосума, під-скочив до дерева і почав його трясти. Братік Опосум впав на землю, як стигла слива. Він одразу скочив на ноги і кинувся навтікача. Братік Ведмідь за ним. Коли він добіг до огорожі, Опосум саме пролазив між латами. Ведмідь вхопив його зубами за хвіст. Тоді братік Опосум смикнув з усієї сили і звільнив хвоста, але вся шерсть залишилася в роті братіка Ведмедя. Він міг би задихнутися, якби братік Кролик не приніс йому води.
З цього часу у братіка Опосума і у всіх його нащадків голий хвіст.

Гуркіт у лісі
Одного зимового ранку Кролик подався в ліс назбирати хмизу. Назустріч йому дув пронизливий холодний вітер, а довкола тріщав сердитий мороз. Вухатий біг підтюпцем, щоб зігрітись.
Біжить він та й біжить, коли чує — десь в лісі цюкає сокира. То Лісоруб рубав дерево. Братік Кролик зупинився і почав дослухатися. Тимчасом сокира перестала цюкати, і Кролик рушив далі. Не встиг він пройти й десятка кроків, як раптом поблизу щось як затріщить, як гупне. Аж земля задрижала. То впала зрубана деревина. Ну, а братік Кролик зразу не розібрав, що воно таке. Здригнувся він, та як дремене з лісу.
Біжить він, коли назустріч йому Єнот.
— Здоров був, братіку! Що чув нового?
— Бувай, нема коли розбалакувати.
— Та стій, хоч розкажи, що трапилось.
— Щось тріщить у лісі.
Єнот кинувся тікати й собі.
Біжить він, біжить, коли назустріч йому Лис.
— Здоров був, братіку!  Куди це ти поспішаєш?
— Бувай, нема коли розбалакувати.
— Біжиш по лікаря?
— Ні. Немає часу розбалакувати.
— Та стій, хоч розкажи, що сталось.
— Щось гуде у лісі.
Лис теж зірвався й побіг.
Біжить він, біжить, коли назустріч йому Вовк.
— Здоров був, братіку! Постривай-но хвилину.
— Бувай, нема коли розбалакувати.
— Та стій, розкажи, що скоїлось. — Щось двигтить у лісі.
Вовк і собі дременув тікати.
Біжить він, біжить, коли назустріч йому Ведмідь.
— Здоров був, братіку! Що з тобою?
— Бувай, нема коли розбалакувати.
— Та стій, хоч розкажи, що там стряслося.
— Щось гуркоче в лісі. Побіг і Ведмідь.
Скоро увесь звірячий люд зібрався на березі річки біля хати братіка Черепахи. Виліз Черепаха, питає, що їх так стурбувало. Один каже, що в лісі щось тріщить. Другий, що гуркоче. Інший каже, що гуде. «А хто ж на власні вуха чув цей шум?» допитується братік Черепаха. Виявилось, що ніхто. Почали звірі дошукуватись, хто пустив цей поговір. Бачать — всі тут, крім братіка Кролика.
Тоді вся громада посунула до його хижки. Ведмідь перший звернувся до Кролика.
— Нащо ти обдурив мене?
— Тебе?!
— Авжеж. Не прикидайся дурником!
— Та я сьогодні і у вічі тебе не бачив.
Отак усі питали братіка Кролика, а він відповідав одне й те ж.
Нарешті підскочив Єнот:
— Нащо ти обдурив мене?
— Як так обдурив?..
— Ти мені сам сказав, що в лісі чути якийсь там гуркіт.
— А, гуркіт!.. Чого ж ти тоді не розпитався як слід?
А я зараз тебе питаю!
Ну що ж... Гуркіт був від того, що Чоловік зрубав сосну. А ти, братіку, чув дзвін, та не знаєш, де він. От і громаду дарма сполошив!
Так бідний Єног осоромився перед товариством. Зніяковілі звірі розійшлися по домівках. Кожен з них відчував, що пошився в дурні.

Як братік Кролик прив'язав містера Лева
Великий містер Лев не раз зобижав малого братіка Кролика. Якось, коли Кролик хотів напитися води, він прогнав його від струмка. Це було великою несправедливістю, бо вода у лісі належала всім, і кожен пив, скільки хотів. Братік Кролик поклав собі по-мститися лихому Левові.
Одного разу в лісі зірвалась страшенна буря. Дерева навкруги гнулися й стогнали, і братік Кролик визнав за краще втекти в поле.
Вискочив він на узлісся, коли назустріч йому Лев.
— Здоров був, братіку! А куди це ти так поспішаєш?
— Тікаю від бурі. Рятуйтеся й ви, містере Лев. Бо в лісі лютує такий ураган, що аж дерева додолу валяться.
— Я ж занадто важкий, щоб бігати,— одмовив зляканий Лев. — Що ж мені робити?
— Тоді лягайте на землю, — пораяв йому Вухатий.
— Якщо буря тобою так шпурляє, що ж тоді буде зо мною? — вигукнув, тремтячи, Лев.
— Тоді тримайтеся за дерево, — каже братік Кролик.
— А що, коли буря триватиме увесь день і всю ніч? У мене ж руки заболять.
Сумна пригода містера Лева
— Тоді дозвольте я вас прив'яжу, містере Лев, — поштиво запропонував братік Кролик.
Лев погодився, і Кролик цупко прикрутив його лозою до стовбура дерева. Сам він обтрусився, причепурився, а тоді сів собі під деревом і з переможним виглядом став підкручувати вуса.
Хутко втомившись, Лев спитав:
— А чом же ти не тікаєш?
— Та я зостався, щоб вас, містере Лев, стерегти...
Тимчасом вітер ущух, і в лісі настала тиша, Лев, втомившись ще дужче, знову почав:
— Буря вже стихла, братіку Кролик?
— Здається, так, містере Лев.
— Мабуть, урагану вже не буде?
— Напевне так, містере Лев.
— Тоді відв'яжи мене.
— Краще вам, містере Лев, постояти ще годину-другу, відпочити від турбот.
— Ах ти нахабо, — гримнув Лев. — Ти ще насмілюєшся повчати мене, що мені робити. Ось тільки я звільнюся, в ту ж хвилину з'їм тебе. Відв'язуй мерщій.
Тут Кролик удав, що злякався, і каже:
— Ну, містере Лев, тепер я вас нізащо не розв'яжу.
Мені ще хочеться пожити на світі.
Лев лютує, кричить, а братік Кролик сидить собі і в ус не дме. Тоді Лев почав ревіти з усієї сили Позбігалися всі звірі. Дивляться — братік Кролик Лева прив'язав. Ну й сміху було серед лісового люду. Довго ще всі гомоніли про цю пригоду. І навіть найлютіші вороги братіка Кролика — Лис, Вовк та Ведмідь обмішали його десятою дорогою.

Сумна пригода містера Лева
Якось улітку Кролик знову зустрівся з Левом.
— Здоров був, братіку! А куди це ти так поспішаєш? — запитав той.
— Тікаю од Мисливця, містере Лев. Він іде сюди. Ховайтеся швидше.
— Мені ховатися! — заревів Лев.— Я зараз його на клоччя розірву. Та й тобі, братіку, соромно гікати від якогось Мисливця.
— Е, містере Лев. Мисливець несе рушницю. Вій може устрелити.
— Подумаєш, рушниця! — затявся Лев. — Я раз несу ту рушницю на тріски, а його самого з'їм живцем!
Вухатий розсміявся:
— Як же це так: я боюсь Мисливця і зовсім не боюсь вас, а ви кажете, що нітрішки не боїтеся Мисливця?
— Я, братіку, не боюся ні Мисливця, ні будь-кого іншого на світі. Я боюся тільки Куріпки, — пояснив Лев.
— Куріпки? Ха-ха-ха! Та це ж найсумирніща птиця...
— Яка там сумирна! — розсердився Лев. — Часто, коли я йду лісом, вона з фурчанням вилітає з-під самих ніг, і я аж умліваю од страху.
— Нехай собі фурчить на здоров'я, аби тільки не стріляла, як той Мисливець. Краще вам, містере Лев, десь сховатися, поки він пройде.
Та тупоголового Лева тяжко було в чомусь пере конати. Так вони ні з чим і розійшлися. Кролик побіг далі, а Лев подався назустріч Мисливцеві.
Не встиг наш Кролик ще вибігти з лісу, коли, це чує: бах! ба-бах!! Він одразу зметикував, що сталося.
Прокрався Вухатий кущами, бачить — лежить Лев, стогне, а в боці у нього рана.
— Що з вами, містере Лев? — спитався Кролик.
— Ой, не питай... Я, здається, помираю! Кролик удав, що здивувався.
— Невже це ота клята Куріпка наробила? — вигукнув він.
— Та   ні.   Мене   встрелив   проклятущий   Мисливець, — простогнав Лев і поповз додому.
Довго його не видно було в лісі. Лежав у лігві, очунював.

Як братік Кролик переміг Лева
Одного разу Лев скликав до себе усіх звірів і каже:
— Надокучило мені щодня ходити на полювання. Віднині ви самі вибирайте кого-небудь з-поміж себе і присилайте до мене на обід.
Минуло кілька днів, і жеребок упав на братіка Кролика. Його родина як почула про це, то трохи не збожеволіла від горя, а він узяв ціпок, низенько вклонився усім та й пустився в свою останню путь.
Іде він, іде, коли це бачить лісове озеро з холодною джерельною водою. Кролик вирішив освіжитись перед смертю. Напився він, сів на березі та й дивиться на своє відображення у воді. Сидів він, сидів, думав-ду-мав, а тоді як зарегоче. Скочив на ноги, показав сам собі кулака і чимдуж побіг до Лева. Перед самим лігвом він розкуйовдив собі шерсть і, накульгуючи, з'явився перед очі страшного звіра.
— Чого тобі?! — гаркнув на нього Лев.
— Прийшла моя черга, містере Лев, попасти вам на обід, — промовив братік Кролик тремтячим голосом, удаючи з себе слабого та немічного.
— Тебе ж не вистачить мені і на одного зуба.
— Я знаю, містере Лев, що наїдку з мене не буде ніякого, та й бліх на мені тьма-тьмуща. Але я готовий послужити вам, чим можу. До того ж хворий я, кашель мучить. Все одно помру не сьогодні-завтра. Тож краще з'їжте мене. Хоч яку-небудь користь з мене матимете.
Лев бридко скривився. А Кролик тимчасом і каже:
— От коли я йшов лісом, то бачив у озері таку ж товсту та пикату тварюку, як ви, містере Лев. Я сказав собі: «От коли б мені стати таким гладким, як той звір, то містер Лев, напевно, залишився б задоволеним своїм обідом».
— Хто ж то такий? — стрепенувся Лев.
— Не знаю... я побоявся його спитати, бо він такий лютий...
— Веди мене до нього! — заревів Лев.
— Що ж, повести я можу, — каже Кролик, — тільки боюсь, щоб він вас часом не розірвав.
Лев гучно зареготав.
— Кого? Мене?.. Ану, ходімо, побачиш, хто кого розірве.
Кролик побіг до озера. Лев за ним. По дорозі Вухатий говорив:
— Це добре, містере Лев, що ви взяли і мене з собою... Хоч я й малий, але можу стати вам в пригоді... Адже той звір такий страшний. У нього й пазури й зуби, як у вас, а може, ще й більші. Боюсь, що він розірве вас на клоччя!..
Прийшли вони до озера. Братік Кролик підійшов до берега, глянув у воду і зразу ж відскочив назад.
— Ось він, містере Лев! Ось він! Тікаймо!!
Лев кинувся до води. І справді: на нього витріщивсь величезний гривастий звір. Лев як гаркне на нього! Той мовчить. Тоді Лев як трусоне гривою! А той і собі. Тут Лев як клацне зубами! А той і собі.
Довго ще вони так дражнили один одного. Нарешті Лев розлютився та й плигнув стрімголов у воду. Плавати він не вмів і відразу ж пішов на дно.
А Кролик поскакав собі до хати.
Ой, які раді були дітки, коли їх тато живий-здоровий повернувся додому! Братік Кролик посадив їх на коліна і розповів, як перехитрив дурного Лева.

Трагічна доля сірого Вовка
Вовчисько був заклятим ворогом братіка Кролика. Він постійно робив Вухатому капості і нахвалявся винищити'його рід. Вже не одне крольченя загинуло в пащі хижого Вовка. Для захисту Кролик збудував собі хижку з соломи, та Вовчисько її розвалив. Тоді Кролик збив курінь із дощок, але й туди забрався ворог. Нарешті, Вухатий змурував міцний цегляний дім, а щоб було ще безпечніше, вирив під ним глибоке підземелля, яке замикалося залізною лядою.
Одного разу Кролик зібрався було в гості до Єнота. Але не встиг прочинити двері, як у кімнату вскочив зляканий Вовчисько.
Крольчата відразу шуснули в підземелля.
— Рятуй   мене, сусідо! — заволав     він. — За   мною хорти женуться. Ой, сховай  мене швидше! І справді, в лісі чувся гавкіт собак.
— Ховайся сюди, Вовчику! — відчинив скриню братік Кролик, і, коли той вскочив усередину, защіпнув її на клямку.
Потім Вухатий сів біля вогню,    запалив     люльку і почав думати. Думав-думав, а тоді налив повен чайник води і поставив у піч.
— Чи пішли вже собаки, братіку Кролик? — питає Вовк.
— Ні, один ще й досі нишпорить біля хати.
— А що ти там робиш, братіку?
— Готую тобі чайок, братіку Вовче.
А сам дістав свердло та й почав свердлити дірки у віці скрині. Тоді Вовк знову питає:
— А що ти зараз робиш, братіку?
— Свердлю дірки, щоб тобі легше дихалось.
А сам узявся підкидати у піч хмизу. Вовк гукає з скрині:
— Що ти тепер робиш, братіку?
— Палю в печі, щоб тобі було тепло...
Тоді Кролик відчинив ляду і покликав діток з погреба.
— Що ти там робиш, братіку Кролику?
— Розповідаю дітям, який ти хороший сусіда, братіку Вовчику.
Кроленята роти позакривали лапками, щоб не пирснути від сміху. Кролик посварився на них пальцем, узяв чайник з печі і почав лити на скриню окріп.
— Ой, братіку, що це так шумить?! — гукає Вовк.
— То за вікном бушує негода...
Тут окріп потік у дірки та давай припікати клятого Вовка.
— Ой, братіку, що це так мене пече?
— То блохи тебе кусають...
— Ой, ой, вони з'їдять мене живцем! — заскиглив Вовчисько. А Кролик ллє та ллє кип'яч у дірки. Скоро Вовк і дуба дав.
Тоді братік Кролик скликав сусідів, і всі до ранку святкували перемогу над лютим ворогом усієї лісової громади.

Кінець братіка Ведмедя
Одного разу Вухатий йшов додому з гостей. Іде він собі лісом, коли бачить — по дорозі суне назустріч Ведмідь.
— Здоров був, братіку! — гукає братік Кролик. — Як поживаєш? Як жінка, діти?
Таке  панібратство  здивувало   Ведмедя.   Він  відповів:   
— Нічого, братіку. Тільки щось трохи нездужаю.
Ідуть  вони, балакають про се, про те. Але братік
Кролик тримається осторонь, бо бачить, що Ведмідь позирає на нього голодними очима. Нарешті Кролик каже:
— Знаєш, братіку Ведмедю, у мене є для тебе чудові ліки.
— Що за ліки? — питає Ведмідь.
— Учора я бачив у лісі бджолине дупло. Там стільки меду, що він аж тече по стовбурі.
— Та ну!—вигукнув Ведмідь.— Веди ж мене до нього мерщій!
За кілька хвилин вони вже стояли під велетенським дубом. Бджоли навколо нього кишіли роєм.  Вуха тий оглянув дерево та й каже:
— Тут дві діри: одна — знизу, а друга — зверху. Ти лізь нагору, а я піддам тобі знизу медові соти...
Ну, дурнуватий Ведмідь і поліз. Засунув голову у вузьке дупло і чекає. Тоді Кролик узяв довгу хворостину та давай дрочити бджіл.
Як налетять вони на Ведмедя, як почнуть його жалити! За мить сотні бджіл обліпили його голову. Вона так розпухла, що вийняти її Ведмідь уже не міг. А бджоли, знай, кусають. Тут Ведмедю й кінець прийшов.

Братік Кролик топить хижого Лиса
Одного літа стояла жахлива спека. Усе в лісі вигоріло, і бідні звірі не знаходили собі ні води, ні їжі. От якось Лис зустрівся з Кроликом та й питає:
— А як його, братіку, врятуватися від голодної смерті?
Вухатий подумав і каже:
— Давай одвеземо жінок та дітей на базар і обміняємо їх на зерно...
Лис погодився, і вони зразу ж побігли готуватись в дорогу.
Лис запріг коні, пов'язав жінку з дітьми і під'їхав за Вухатим, бо в того не було ні воза, ні коней.
Лис зі своїми мішками усівся на передку, Кролик поряд з ним, а мішки поклав позаду. Не встигли вони ще виїхати на битий шлях, як Вухатий порозв'язував мішки та давай випускати кролят — а їх у нього було аж семеро.
Стара Лисиця побачила це, і тільки-но перше кролятко скочило з воза, вона й заспівала:

Ще зовсім близько дім,
А вже їх там — не сім...


Лис не второпав, що вона співає, і пхнув її ногою, щоб замовкла.
А тим часом і друге кролятко — скік! Тоді Лисиця проспівала голосніше:

Коли й цього однять,
Вже буде тільки п'ять...


Та Лис не зважав на неї, бо захопився розмовою з Вухатим.
А кролята скакають собі з воза і швиденько ховаються у кущі. Лисиця теж не припиняла своєї лічби:

Не ймеш, дурненький, віри —
Зосталося чотири...

Шугають, як вітри, —
І вже їх тільки три...

Ой, Лисику, біда!
Лишилося їх два.

Майнув іще один,
Зостались мати й син...

Вже й сина не догнати —
За ним стрибнула мати.


Через деякий час Лис озирнувся і побачив, що Кроликові мішки порожні.
— О, а це що?! — вигукнув він. — А куди зникли твої діти?
Кролик, буцімто вражений, подивився і закричав:
— Бач, братіку Лисе, що твоя жінка натворила.
Поїла всіх моїх дітей. Що ж я бідний тепер робитиму? — і він вдавано заплакав.
Дарма стара Лисиця відмовлялася. Лис їй не повірив. Він і сам був не від того, щоб поласувати кро лятами, якби трапилася нагода. Тому Лис страшенно розсердився на свою жінку. Як тільки вони прибули на ринок, він продав її разом з дітьми і купив собі зерна.
Коли братік Кролик з братіком Лисом верталися з міста, Лис раптом зупинив коні і сказав:
— Ти знаєш, братіку, я забув купити тютюну.
— Ну, що ж. Вертайся, а я побуду біля коней.
Тільки Лис зник за горбком, Вухатий погнав щодуху додому. Висипав зерно в свої засіки і поставив коні у стайню. Тоді, попідрізавши їм хвости, набрав зерна в кишені та й метнувся назад.
Неподалік од шляху була глибока трясовина. Вухатий позастромляв у болото хвости, посипав довкола зерном і побіг назустріч Лису.
— Ой, братіку! — гукав він, побачивши Лиса. Твої кляті коні тікають в болото. Держи їх!
Лис кинувся в трясовину, вхопився за хвости, але болото раптом розійшлося, і він пірнув з головою.
А Кролик посидів ще трохи, щоб упевнитись, що Лис утопився, а тоді поскакав собі додому.

Так братік Кролик позбавився свого останнього і самого лютого ворога. В лісі настав мир, всі звірі зажили дружно та щасливо. Тут і нашій казці кінець.

 

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky