Михайло Стельмах
У БОБРА ДОБРА БАГАТО


Давно подружилися малята з героями віршів видатного українського письменника Михайла Панасовича Стельмаха. А кожна нова зустріч з давніми друзями завжди радісна і приємна. З мудрою батьківською турботою розповідає поет дітлахам про те, як чесно працьовито жити  на  прекрасній, багатій добрими людьми, заквітчаній квітами землі, як любити свій рідний край. Охоче полинуть малюки і в оповитий чарами світ казки, де на них чекають захоплюючі  пригоди.

СОНЕЧКО СВІТИ

МИ ЛЮБИМО ВЕСНУ

Ми любимо весну,
Зелену, чудесну,
Грімницю у тучі,
І дощик співучий,
І луки широкі,
І ріки глибокі,
І поле веселе,
І рідні оселі,
І цвіт у маю —
Всю землю свою!

СОНЕЧКО, СВІТИ!
Ось тепер я добре знаю:
Сонце в річку спать лягає —
Сам помітив, як воно
Впало в хвилю — і на дно.

Побіжу мерщій до мами:
— Сядьмо в човен з парусами!

Човен бистрий, од коси
Нас до сонця принеси!

І скажу я так, як треба:
— Підіймайся, сонце, в небо —

Нам не треба темноти,
Ти ще, сонечко, світи!

ВЕСНА
Грає сонце промінцями,
Білий сніг стає струмками,
І, співаючи, струмки
Шлях знаходять до ріки.

Річка ширшою стає,
В річці сонце устає,
Біля сонця риболов
Тягне срібний свій улов.

КВІТЕНЬ
Зацвіли усі діброви,
І долини, і луги,
І річки синіють знову
І не входять в береги.

На портрет вінок зелений
Виплітають в школі діти,
Бо родився в квітні Ленін —
Вождь трудящих всього світу.

ГРІМ ОЗВАВСЯ НА ЗОРІ
Грім озвався
На зорі,—
То не грім,
А трактори.
Трактори ідуть
В поля:
їх заждалася
Земля.
А в полях
Над тракторами
День співає
Журавлями,
Що несуть на крилах
Весну
В край радянський,
В край чудесний.

РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ
Розлилися води
На чотири броди —
Через ліс, леваду
В мамину бригаду.

Що у першім броді —
Бусол важно ходить,
В брід він заглядає,
Мов листа читає.

Що у другім броді —
Заєць на колоді,
Він кудись мандрує,
Хвостиком рулює.

Що у третім броді —
Бистрий човник ходить.
Ми із братом радо
Ідем у бригаду.

За четвертим бродом
Мама трактор водить.
Прямо з човника убрід
Мамі я несу обід.

КОЛО МЛИНА
Зацвіла уся долина
За колгоспом, коло млина,

Коло млина коло того,
Де так сонця золотого,

Де купави в яснім плесі,
Де шумлять, шумлять колеса

Дід старий стоїть на гатці,
А дівча іде по кладці.

Кладка гнеться, де купави,
А дівча — уліво, вправо...

Чи обід не втопиш, внуко,
Дід іде, простерши руки.

Як втоплю, то ізготую
Кашу добрую, крутую!

Дід сміється коло броду,
А згори пливуть підводи

Та й спускаються у луки.
Стріне їх і дід, і внука,

Коло млина коло того,
Де так сонця золотого.

МЛИН
Я люблю колгоспний млин —
Над ставком шумує він.
Від млина ідуть дроти,
Гонять світло у хати.
А у самому млині
Мельник меле цілі дні.
Він засипле кіш зерном —
І мука тече струмком.
Буде хліб і галушки,
Корж із маком, пампушки,
і пиріг, і пиріжки,
І лемішка в молоці,
І локшина, і млинці,
Будуть свіжі варениці,
І сластьони, й паляниці,
І веселий коровай,
Щоб щасливо жив наш край.

КОЛИСКОВА
(За народними мотивами)

Наш ледащо — мурий кіт —
Тихо вибрався на пліт,
Позирнув собі убік
Та й у хату нишком — скік!
А із хати — в хижку:
— Пошукаю мишку!..—
Миші кіт не відшукав,
А сметану поз'їдав
Та й ховатися біжить,
А дитя в колисці спить.

А У МЕНЕ Є СЕСТРИЧКА
А у мене є сестричка —
Трохи більша рукавички.

Ми із нею подружили,
Хоч вона й кричить щосили.

Мама каже, що всі діти
Так учаться говорити.

Я сестричку розважаю,
Сам їй віршика складаю:

«Ти, маленька, підростеш,
В гай із братиком підеш —
Під берези, під дуби,
По суниці, по гриби...»

Крик у хаті затихає,
Бо сестриця в гай бажає.

У НАС ГУСИ НЕ СЕРДИТІ
Невеличка наша річка —
Я її перепливаю,
А на березі сестричка
«Гиля, гусоньки»,— співає.
Гуси слухають сестричку,
З рук її скубуть травичку —
У нас гуси не сердиті,
Бо ми вмієм їх любити.

СОНЦЕ СТУКАЄ В ВІКОНЦЕ
Сонце стукає в віконце.
Ти не спи, як сходить сонце,
Прокидайся — й на зарядку,
Через кладку на лужок,
А з лужечка та в садок.
Там лежать граблі, лопата,—
То ямки берись копати:
Треба вчасно навесні
Посадити яблуні,
Груші, персики, горіхи
Добрим людям для утіхи,
І для цвіту, і для плоду,—
На здоров'ячко народу.

ЧЕРВЕНЬ
Дні погожі,
Ясні,
Жаркі.
На лугах
Дзвенять косарки.
І співають
Всі луги,
І підводяться
Стоги.
Я вминаю
З дідом стіг,
Щоб у дощик
Не затік,
Щоб сінце
Худоба їла,
Нас, колгоспників,
Хвалила.

ГРЯДОЧКА СЕСТРИЧКИ
У сестрички теж є грядочка,
Невеличка, наче кладочка,
А на грядці — огірочки
І кавун в рябій сорочці,
Сім головок маку,
Трохи пастернаку,
Був на грядці і горох,
Та його ми з'їли вдвох.

ХРІН
Запишавсь в долині хрін,
Що солодкий дуже він.
Скуштував його деркач,
Диркнув, кліпнув — та й уплач;
І два тижні не співав,
Тільки сльози витирав.

ОГІРОЧКИ
Ми садили з ланковою
Огірочки над рікою.
Розтягнулися рядки
Від села і до ріки.

Як з'явилися листочки,
Ми пололи огірочки,
Поливали огірки —
Від села і до ріки.

Розростаються рядочки,
Зацвіли вже огірочки,
Вся долина зацвіла —
Від ріки і до села.

Над рядками дзвонять бджоли,
Огірки вкривають поле,—
І маленькі, й от такі,—
Від села і до ріки.

До ріки ідуть машини,
Огірки беруть в долині,
І мандрують огірки
В місто, в села до ріки...
І радіють малюки.

КРАЙ ЛІСОЧКА
(За народними мотивами)

Край лісочка на дубочку
Прив'язали колисочку.
Положили спать Олянку
В колисочку на світанку.
Теплий вітер повіває,
Все колиску він гойдає.
Сонце встало, сонце гріє,
Сонце дівчинку жаліє,
Трактор пісню все співає
Злого вовка відганяє.

ГАРБУЗ
Трипудовий гарбуз
На городі
Загруз.
А на цей гарбуз
Сів з дітьми
Чорногуз.
Каже він до діток:
— Сіли ми
На горбок.—
І не зна чорногуз,
Що він сів
На гарбуз.

КОЛОСОК ДО КОЛОСОЧКА
Наступили дні щасливі —
У полях збирають жниво.
Весь колгосп тепер у полі,
Бо роботи всім доволі.
Ой ви, дні жниварські славні!
На машині — на комбайні —
Тато мій в'їжджає в лан,
Як у море капітан.
А мій старший братик Марко
Цілі дні веде жниварку,
А за ним моя сестриця
В'яже жито і пшеницю.
Всі, усі тепер у полі,
Бо роботи є доволі,
Навіть Мурчик — кіт вусатий
Десь повіявся із хати,
Примостився на стерні
Й ловить миші цілі дні.
— Що ж робить мені, малому?

Залишайся, кажуть, дома.
Це в жнива, в гарячі дні,
Залишатися мені?!
Та не буде так ніколи!
Я піду в широке поле,
Відшукаю маму, тата:
— Я прийшов вам помагати...—

Покладу в поділ сорочки

Колосок до колосочка.

Колосок та колосок —

Назбирається стіжок.
Гей, товариш їздовий,
Не минай стіжечок мій,
Ти на віз його клади,
Мене зверху посади!

КАЖУТЬ ВСІ, ЩО Я ВЕЛИКИЙ
Кажуть всі, що я великий:
Сам взуваю черевики,
Сам вдягаю все на себе,
Не як-небудь, а як треба.
В безкозирці я іду,
Честь військовим віддаю,
Каблуками тільки чок! —
З мене ж буде морячок!

СКОРО Я ПІДУ ДО ШКОЛИ
Скоро я піду до школи.
От зберуть врожай із поля,
Повезуть на трудодні,
Значить — в школу час мені.
А сестриці ще не час,
Бо вона маленька в нас —
Не запишуть в перший клас.
От і журиться сестричка,
Що вона ще невеличка.
Я кажу їй: — Не журись,
Сам маленьким був колись!

ДЗВОНИК
Літо стернями пішло,
Входить осінь у село.
Я люблю рум'яну осінь,
Над садами чисту просинь,
Молотарки спів у полі,
Перший дзвоник в нашій школі,
Що нас кличе, мов зоря,  
До книжок, до букваря.
Я нарву найкращих квіток,—
Купчаків, жоржин, леліток,—
Принесу з росою в клас,
Де стрічає вчитель нас.
Я віддам букет барвистий,
Де блищить роса намистом,
А одного купчака
Приладнаю до дзвінка.
Ой дзвіночки срібляні,
Добре вчитися мені.

НАСТУСЯ
Відлетіли сірі гуси,
В лісі осінь вже гуде,
І малесенька Настуся
З букварем до школи йде.

З поля вибіг зайчик шпарко
Стрімголов побіг з гори,
І всміхається школярка:
Так біжиш ти й в букварі.

Біля ставу у долині
Розгулялись снігурі,
І дивується дитина:
Чом нема їх в букварі?

От із школи повернуся,
Намалюю птиць і став,
Бо малює все Настуся,
Що буквар не змалював.

ЙДЕ ЗИМА
В галстуку синичка
Сіла на осичку. З
дивувалась птиця:
— В галстуку синиця,
Закриває шию,
Хоч іще й не віє.

Коли дятел з бука
 Телеграму стука:
— Йде зима борами,

Дід Мороз — річками.

Їх синичка вздріла —

Галстук начепила.

ЗИМОЮ
Вранці сніг війнув із поля,
Й забіліло все навколо:
І дорога, і гайок,
І ставок, і наш каток.

Я в руках коньки тримаю,
Я задумавсь і не знаю,
Що уже робить мені:
Чи журитися, чи ні?

Може б, трохи й пожурився,
Але брат мій нагодився,
Він в колгоспі їздовим,—
Друзі ми великі з ним!

Брат моргнув мені бровою:
— Їдь, Михайлику, зі мною!
Бачиш, сніг який мете?
Сніг — це зерно золоте!

Сніг затримаєм щитами...
Їдь, Михайлику, із нами! —
Я ж непрошений — таки
Спритно виліз на санки,

Попросив у брата віжки,
Бо я править вмію трішки,
Умостився на щитах
Ну і правлю аж на шлях.

Ми щити возили з братом
До четвертої бригади,
Розставляли їх з людьми,
Потомились навіть ми.

Так зате ж тепер я вмію
Шлях спинити сніговію,
Й навіть чується мені,
Як живе сніжок в зерні.


ЯК ЖУРАВЕЛЬ ЗБИРАВ ЩАВЕЛЬ

ЧЕРЕЗ ЛУГ, ЧЕРЕЗ ГОРБОК
(За народними мотивами)

Через луг, через горбок
На ланок іде цапок.

Спіє гречка на ланку —
Серце радує цапку.

Гречку викосив цапок,
Склав з дітками у стіжок.

Молотив і так і сяк
І поніс зерно в вітряк.

Намолов муки цапок
Повний кадуб і мішок.

А цапиха із муки
Випікає пиріжки.

Хвалять свіжі пиріжки
Цап, цапиха і дітки.

БОБЕР
У бобра
Добра
Багато:
І надворіг
I в оборі,
І в коморі,
І у хаті,
Бо охоче
Дні і ночі
Він робив;
Він і сіяв,
Він і віяв,
І косив,
І молотив.
А тепер
Бобер
На гаті —
Вчить маляток-
Бобреняток
Майструвати.

Тихо-тихо
Йде бобриха
Через брід.
Бо несе родині
Дві хлібини
У хустині
І обід.

БУРУНДУКОВА СІМ'Я
В густоліссі коло гатки
Бурундук будує хатку.
Цілий день його сокира
Веселить птахів і звіра,
Цілий день, цілий день
Тільки й чути — «дзень!» та «дзень!»

А малі бурундучата
Із борів несуть до тата
І грибочки, і горіхи...
А стара бурундучиха
Ці грибочки цілі дні
На широкім сушить пні.

Не убогу й не багату
Бурундук поставив хату,
Засадив навкруг садочок,
А тепер синів і дочок
В теплій хаті — не в норі —
Посадив за букварі.

Вчаться діти — аж до зірки,
Вчаться тільки на п'ятірки!

ЗАБУДЬКО
Дуже зранку, на світанку,
Шпарить котик на рибалку.
Котик миттю всівсь на грудку
Закидає в річку вудку.

До полудня просидів,
А нічого не зловив,
Бо забувся на гачок
Наживити черв'ячок.

ЗАЙЦЕВА КАПУСТА
Посадить задумав заєць
Моркву і капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.

З грядки заєць викидав
Камні і коріння,
Бо коріння і каміння
Виглушать насіння.

І насіння, і розсаду
Садить заєць-тато,
А малята-зайченята
Стали помагати:

Прямо з броду носять воду
Поливать капусту,
Щоб не густо, щоб не пусто
Виросла капуста.

Як вродив врожай у зайця —
Не збереш із грядки!
Заєць з хатки йде на кладку
Зве зайців на грядку.

Сірі зайці прибігали
І капусту білу
Через силу в три неділі
В хату позносили.

І лежить у хаті густо
Зайцева капуста.

ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив.
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко,
Та у зайця довге вушко —
Все звисає із подушки.

НА БАШТАНІ
На колгоспному баштані
Червоніють баклажани,
Проти сонця гріють спини
Жовтобокі спілі дині
Й ходять в гості до братів —
До статечних кавунів.
Підкачавши білі штані,
Ходить бусол по баштані
І дивується без краю:
— Що тут робиться — не знаю!
Цілий світ я облітав,
А такого не видав:
Тут кавун — ряба сорочка —
Виростає, наче бочка!
Тут лежить такенна диня —
Не підійме господиня!
І нащо вже баклажан —
Виріс тут — неначе жбан!

ЇЖАК І ЛИС
З їжака сміявся лис:
— В тебе чуб не так поріс,

Це не чуб — якийсь клубок

Чи то голок, чи шпильок.
В перукарню б ти побіг —
Там шпильки б свої постриг
Чи гребінчика б придбав —
Чуб по моді причесав.

Тільки це промовив лис,
А до нього змій підліз.
З жахом лис подавсь назад,

Та повзе на лиса гад.
Лис до пня скоріше — верть,
Та повзе за лисом смерть.
Коли враз клубок шпильок
Підкотився під пеньок,
Покотився до змії
І шпильками вбив її.

Бачить лис: це не клубок,
А завзятий їжачок!
Їжачку вклонився лис,
Лапку з вдячністю потис
Та й од радості аж плаче:
— Не стрижи шпильки, їжаче!

«ЖИВІ ОГНІ»
Взувши чоботи червоні,
Бусол йде по оболоні,
Жабку з'їсть, постоїть трішки
Та й мандрує знову пішки...
Переспить на корені
Біля річки Горені
Й ранком диба по болоті —
Цілі дні він на роботі.
От і знову оболонь,
Тут цвіте бузків огонь,
Тут од квітів біло, синьо,
Тут місцина журавлина,
Тут, далеко від осель,
Проживає журавель.
Він з купини — із помосту —
Радо кличе бусла в гості,
Бусол дякує за честь:
— Вибачай, робота єсть.

Здивувалася журавка:
— Чи робота, чи забавка?
Сіно вже стоїть в стогах,
Що ж робити в болотах?

— Ти дивись, журавко, в корінь
Бусол дивиться за Горінь.—
Під корінням вдалині
Залягли «живі огні».
Люди торфом їх зовуть.
Ну, пора мені у путь.
Як торфовище знайду,
В гості з радістю прийду
І до вас, і до людей,
Бо вони моїх дітей
Дуже люблять, їм на хаті
Роблять гнізда, мов палати.
Для людей, як їхній друг,
Я вивчаю все навкруг.

Обізвалася журавка:
— Це робота, не забавка,
Може, й нас візьмеш з собою?
Побредем разом водою...

Та й пішли утрьох вони,
Щоб знайти «живі огні».

ЯК ЖУРАВЕЛЬ ЗБИРАВ ЩАВЕЛЬ
На болоті журавель
Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця,—
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель
Сировим жує щавель.

ЖУРАВЛИК І РУКАВИЦІ
До журавлика під стіг
Баранець з села прибіг.
Він приніс в своїй торбині
Для журавлика хлібину,
Трохи ярої пшениці
І червоні рукавиці.

Та не знає птиця,
Нащо птиці рукавиці:
Чи на ноги їх надіти,
Чи на крила почепити,
Чи принести у хатину,
Де живе мала дитина?

ЖУРАВЕЛЬ
(За народними мотивами)

Журавель для баранця
Накосив стіжок сінця
Та й майструє ясельця,
Не собі — для баранця.
Хай баранчик — добрий гість
Із яселець сіно їсть,
Хай не смикає він стіг,
Бо зламати може ріг.

ЧОГО ЛИС НЕЗДУЖАЄ?
(За народними мотивами)

Ой у лісі калюжа є.
А чого лис нездужає?
У калюжі-мочить губи,
А на сонці гріє шубу.
Шуба в лиса притерта,
Губи в лиса подерті,
А усе за курятину,
А усе за гусятину,
Та усе за поросята
Доведеться пропадати...
Ой у лісі калюжа є,
А чого лис нездужає?

ЇЖАЧОК
В піджачок
З голочок
Одягнувся їжачок
Та й із хати —
Назбирати
Грушечок-гниличок.
У долині,
На стежині,
Під дубком,
Стрівся Зайчик-
Побігайчик
З їжачком.
Каже зайчик-
Побігайчик:
— Пропадаю,

Бо учора

Біля бору

Сталось горег

Гнав мене лис

І у поле,
І у ліс,—
Загубив я шапку,
Покалічив лапку...—
Просить зайчик-
Побігайчик:
— Ой їжаче,

Мій земляче,
Їжачок,

Принеси мені

Грушок-гниличок

Для маленьких

Для сіреньких

Діточок.
По долині,
По стежині
Покотився
їжачок
До ріки,
Де грушки-гнилички.
їх збирав,
їх чіпляв
На свої голочки.
По долині,
По стежині
Із грушками-
Гниличками
Поспішає їжачок
До маленьких,
До сіреньких,
До вухатих діточок.
Вибігли із хати
Сірі зайченята,
І в торбини,

І в хустини

Натрусив їм їжачок

Грушечок-гниличок

Із колючих голочок.

ТРУДЯГА
Як надворі потепліло,
Заєць шубу скинув білу,
Одягнувсь у свиту сіру,
Взяв лопату, взяв сокиру,
Взяв з розсадою торбину
Та й подався на долину
Й коло лісу, коло саду
Заходивсь садить розсаду
Посадив наш заєць густо
Не що-небудь, а капусту,
Трохи перцю й огірки.
А тепер коло ріки
Струже клепку на діжки
І складає
Так, як знає,
Діжечку
До діжечки
На капусту
Й сироїжечки,
Бочечку
До бочечки
На грибочки
Й огірочки,
Щоб зайчиха і зайчата
Мали взимку що жувати
Та сусідів в гості звати.

ЧАЙКА
(За народними мотивами)

Хочеш — вір, а хоч — не вір
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у сап'янці,—
Так зате дітки чаїні
Не в болоті сплять, а в сіні.

ДЯТЕЛ
По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під кору,
Дятел глянув, сів на сук,
Носом тук — і згинув жук.
От які-то окуляри
Вибрав дятел на базарі!

ГУСАК
Наш гусак піднявсь на кладку,
Став, як завше, на зарядку,
Повернувся вліво, вправо,
Чітко робить вільні вправи.
От зробив гусак зарядку
Та й у річку — бух із кладки! —
Миє крила, чистить лапки.
Каже качур: — Так-так-так,
Фізкультурник наш гусак!

ЧЕРЕПАХА
Кіт побачив черепаху,
Черепаху-костомаху,
Та й говорить: — От невдаха!
Зверху миска,
Знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?
Черепаха каже тихо:
— Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з'явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти, коте, не кради,
Не минеш тоді біди.

ЇЖАЧОК І ГРИБОК
Під березу їжачок
Наносив сінця стіжок.

Хоч і знає їжачок,
Що під сіном спить грибок.

От прокинувся грибок.
А на нім лежить стіжок.

— Ой їжаче, їжачок,

Забери кудись стіжок!..

Не послухався їжак:
— Проживеш ти, грибе, й так!

І розсердився грибок,
Вперся в землю — і стіжок

Розлетівся, наче пух.
Їжаку забило дух.

Сів і хлипає їжак:
— Я ж не знав, що буде так!..

БОРСУК
Біля гатки, коло хатки
Засадив борсук дві грядки
І світанням на зорі
Завалився спать в норі.

Спав борсук два дні й дві ночі,
Аж запухли в нього очі,
Потім встав, ум'яв пиріг,
Позіхнув і... знову ліг.

Коло гатки, де дві грядки,
Бачить заєць непорядки:
Не полив посів борсук,
Заєць в нору — тук-тук-тук!

— Уставай скоріш, земляче,
Без води посів твій плаче!
— Зараз, взую чобітки —
За відро — і до ріки!..

Встав борсук, розправив плечі
І — не в двері, а до печі:
З'їв картоплю, з'їв кисіль,
Позіхнув — і у постіль...

Кажуть, горе тим грядкам,
Що попали борсукам!

ЗАЄЦЬ І РАК
Вранці заєць біля дуба
Одягнувся в білу шубу,
Одягнувся, оглянувся,
В довгі вуса посміхнувся:
— Гарна шуба, шуба гожа
І на полюс з нею можна,
Тільки жаль — чобіт нема
А надворі вже зима...—
Обізвався дятел з клена:
— Є знайомий рак у мене,
По твоєму він заказу
Зшиє чоботи відразу.—
Не ловив наш заєць гав,
А побіг мерщій на став.
Всівся заєць на колоду
Та й гукає прямо в воду:
— Вилізь, раче, із води,—
Вируч зайця із біди,—
Зший новенькі чобітки,
Щоб дзвеніли підківки,
Щоб і шпори дзеленчали,
Злого лиса відганяли    
Із води вилазить рак
Та й говорить зайцю так:
— Раки взимку спочивають

І замовлень не приймають.

От згадав би влітку нас,

Зшили б чоботи ураз
Чи із хрому, чи юхтові,—
Бігай, зайче, у обнові,
Бережи своє здоров'я.

Заєць тихо у одвіт:
— Влітку тепло й без чобіт,
Влітку завжди забуваю,
Що прийде зима до гаю.

— Думать треба,— каже рак,
А тепер ходи вже так.
До побачення, привіт...

Заєць досі без чобіт.

ГРИБ ДІТКАМ КУПИВ ШАПКИ
Гриб діткам купив шапки.
Повдягалися грибки
І стають аж на носочки,
Щоб їх бачили в лісочку.
Гриб говорить їм: — Дітки,
Не спинайтесь на носки,
Не показуйте шапки:
Ходить баба за дубами —
Попадете в борщ грибами.

ЧИМ ВЕДМЕДЮ ПОСОБИТИ?
У діброві при долині,
Де біжить-дзвенить струмок,
Посадив ведмідь малину
І для себе, й для діток.

Взяв ведмідь відро із хати
Та й чалапає в струмок:
Взявсь малину поливати
І для себе, й для діток.

А вода біжить з відерця,
Витікає прямо вмить.
Ухопивсь ведмідь за серце —
І не знає, що робить.

Підкажіть скоріше, діти,
Чим ведмедю пособити?


КАЗКИ

ЧОМУ КРІТ НЕ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ НА СВІТ

У кротихи
Сталось лихо,
І кротиха
Плаче тихо
У норі
Від світання
Й до зорі.
У кротихи
Любий кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик —
Розлінився
В самий край:
Не виходить
Навіть в гай.
У оселі,
На постелі,
Загорнувшись
В кожушини,
До полудня
Спить дитина.
А як встане,
То в постіль
Просить в мами
Хліб і сіль,
Борщ з грибами
Та кисіль.
Ну, а мама,
Так, як мама —
Сипле в миску
Борщ з грибами,
Крає хліб,
Несе кисіль,
Не до столу,
А в постіль,
Та й говорить
До дитини:
— Ти б хоч вмився,
Любий сину,
Хоч промий
Свої очиці,
Я подам тобі водиці,
Не з криниці,
А тепленької
З горнятка,
Вмийсь хоч лапкою,
Дитятко...—
А дитина
Позіхає,
Ліньки спину
Вигинає:
— Я вмиватися
Не хочу,
Бо біда,
Як зайде вода
У очі,—
Та й бере
У мами горщик,
Де парує
Свіжий борщик.
Так і жив
Собі в оселі,
Так і їв
Собі в постелі
Мамин кротик —
Чорна шубка,
Чорний ротик.
От пройшло
Із пару літ,
Із дитятка
Виріс кріт.
В нього вже
Не лапки — лапи,
Розчепірились,
Мов краби,
І не шубка
В нього — шуба,
І не зубки —
Добрі зуби,
Тільки зменшились
Очиці
Без вмивання,
Без водиці.
Та не журиться
Цим кріт,
У оселі
На постелі
Поїдаючи обід...
Але якось
Восени
Забажав кріт
Свіжини.
Він почув,
Як угорі
Біля самої
Нори
З груші
Сипались грушки,
Та не в рот,
А у город.
Кріт послав би
Рідну маму
По грушки-
Гнилички,
Та, на лихо,
Мама саме
В молоденької невістки
Парить квашу,
Варить кашу
Й борщ з грибами.
Кріт вертівся,
Кріт крутився
На постелі:
Можна б вийти
Із оселі
Замість мами
По грушки-гнилички
Та не хочеться
Кротові
Підійматись у діброву,—
Це ж турбота,
Це ж робота,
Це ж згинатись,
Розгинатись,
Це ж, дивися,
Ненароком
Попаде росиця
В око.
От аби у добру пору
Закотилась
Грушка в нору,
Мав би кріт
Собі обід.
А тим часом
Чує кріт —
Підвело йому
Живіт.
Каже кріт собі під ніс:
— Ох, прийдеться
Йти у ліс.
Принесу мішок
Грушок,
Принесу я сам у дім,
Сам помию,
Сам поїм.—
Кріт узувся,
Одягнувся,
Взяв під руку
Шапку-бирку
Та й посунувсь
З ліжка в дірку.
От і виліз
Кріт на світ,
Крадькома
На сонце — глип,
Та й очицями
Кліп-кліп
І від променя
Осліп.
Кріт скоріш
Без шапки-бирки
Опустився
В рідну дірку.
З того часу
Більше кріт
Не з'являється
На світ.
Він літує
І зимує
У норі,
Тільки шапку
Залишає угорі.

БУРЯЧОК І ЇЖАЧОК
На городі,
Що при броді,
Біля гатки
В грядку-
Латку
Сам, без матері,
Без татка,
Їжачок,
Мале дитятко,
Садить носом
Бурячок,—
Проштовхнув
У грядці дірку.
В дірку
Вкинув насінинку.
Славно,
Справно
Їжачок
Посадив
Свій бурячок.
Шубу знявши
З голочок,
Заскородив
Грядку-
Латку
Та й бігом
З відром
До броду —
Ллє на грядку
Теплу воду,
Їжачок,
Мале дитятко,
Сам полив
З посівом грядку.
Потім став
Собі на кладку
Та й гадає
Важно гадку:
Що йому
Робить і як,
Щоб на славу
Ріс буряк?

Промайнуло
Кілька днів,
Бурячок
Зазеленів.
їжачок
Взяв сапку
В лапку,
Посапав
Світанком грядку,
Щоб не муляли
Грудки
Бурячка
Попід боки.
Не лінився їжачок —
Доглядав
Свій бурячок —
Шарував
І поливав,
Різних добрив
З віз привіз,
А буряк
Все ріс і ріс
І угору і униз.

Пролетіло
Тихе літо,
Із полів
Зібрали жито,
І моторний
їжачок
Сам прийшов
По бурячок.
На городі
їжачок
Смикав з грядки
Бурячок
І руками,
І ногами,
Гичку стис
У кулаки,
Підривався
Під боки,
Та не зрушився
Ніяк
З грунту
Капосний буряк.
Їжачок,
Мале дитятко,
Утомився,
Зажурився
І заплакав
Біля грядки.
Їжакові мама
Й татко
Чують, плаче
Їх малятко,
Та й бігцем, тюпцем
Із хатки
Перебігли разом
Кладку:
— Не ридай,

Їжаченятко,

От ми разом

Так і сяк

З грядки.

Витягнем буряк.—

І всі троє

Дружно, любо

Буряка
Беруть за чуба.
Потягнули
Вгору, вбік,
Смик уліво,
Вправо — смик,
А буряк
З землі — ніяк!
Здивувались
Мама, татко:
— От який буряк

В малятка! —

Та й на поміч

Звуть в долину

Їжакову

Всю родину.

Позбігалися тітки,

Наїжачені дядьки.
Швагери
І дівери,
І брати,
І свати,
І зовиці,
І сестриці,
І малята-
Небожата,—
Всі колючі,
Всі чубаті.
Стали колом
Тісно в полі,
Узялися
Так і сяк
І за гичку,
Й за буряк,
Разом крикнули
Улад,
Похилилися
Назад —
На всю силу
Іжачину
Потягнули
Бурячину.
І поволеньки
Отак
З грядки
Вирвали буряк!
Не буряк,
А бурячище —
На півметра
Корневище!

Здивувавсь
Їжачий рід:
— Є ж у світі
Корнеплід!
Де й коли
Такий поріс?
Не поміститься
В наш віз! —
І всім родом
Понад бродом
Буряка
Із грядки-
Латки
Покотили
Аж до бору
На зимівлю
У комору!

В ЇЖАКОВІМ ВІТРЯКУ
(За народними мотивами)

В день врожаю так і сяк
Змайстрував їжак вітряк:
Стіни дранкою покрив,
Крила з лубу поробив.
Вітер вдарив із борів,
Вітер крила закрутив —
І посипалась мука
У приполи їжака;
І на радощах їжак —
Руки в боки — і в гопак!
На вітряк тюпком, бігом
Звір посунув із зерном.
Два мішки ведмідь приніс,
Ледве-ледве в двері вліз.
Борсучище-лежебок
Притаскав один мішок,
У куток мішок поклав
І на ньому задрімав.
Потім всунувсь в шубі кріт.
Хоч і лився з нього піт,
Але він волік овес —
На кисіль піде увесь.
Цап з цапихою удвох
Принесли сухий горох,
Бо з горохом пиріжки
Полюбляють їх дітки.
Зайця теж не брала лінь —
В торбі він приніс ячмінь.
Свині ж возять на возах
Кукурудзу в качанах,
Бо її вродило так,
Що не вмістиш і в вітряк.
Хитруватий злодій-лис
Лантух гречки тихо вніс,
Поклонився низько всім:
— Я уже м'ясця не їм,
Перейшов на пампушки,
На гречані галушки.—
Та озвавсь з коша їжак:
— Ой не так, не так, не так!
Ще сьогодні хижий лис
У зубах куріпку ніс! —
Як розсердиться кабан:
— Знову, лисе, за обман!
Ти і гречку десь украв,
Бо не сіяв, не орав! —
Лис мерщій із вітряка,
Кинув гречку в їжака.
Запитав усіх їжак:
— Може, зробимо отак:
Для куріпчиних дітей
Змелем лантух гречки цей?
— Згода! Зробимо отак! -

Загукав увесь вітряк.—

А підступних злодіяк

Ми не пустим на вітряк! -

Вітер вдарив із борів,

Вітер в крилах загудів,

Вітер крила закрутив,—
І муки тугий струмок
Ллється зразу у мішок.
Знов не витримав їжак —
Потягнуло на гопак,
А за ним ведмідь присів, —
Закружляв танок звірів,
Всюди стукіт, всюди гук,
Аж прокинувся борсук:
— Не жалійте, звірі, ніг! 

Крикнув він і спати ліг.
З їжачихою їжак
Ходить кругом так і сяк.
Із крота вже ллється піт —
Не жаліє кріт чобіт:
— Гей, давай, давай, давай
І на щастя, й на врожай! —
Цап з цапихою удвох
Весь розсипали горох,
А вітряк все хить та хить —
Це танцює так ведмідь:
— Ось ударте ще отак,
Щоб гойднувся весь вітряк!
Навіть заєць із дітьми
Б'є підлогу чобітьми:
Лис вже зайця не ляка,
А в мішки тече мука,
А в мішки тече мука!

ЩО ПОСІЄШ, ТЕ Й ПОЖНЕШ
(За мотивами болгарської народної казки)

Хитрий лис, щербатий лис
Уночі у клуню вліз,
Нишком виліз на драбину,
А з драбини — на бантину,—
Курку — хап! — і у торбину...
Курка чує, що біда
Курка в крик: «Кудах! Ку-да?!»

У цю пору коло хати
Бігав наш Рябко вухатий.
Крик почув Рябко — і вмить
Рятувати курку мчить.
Лис злякався — скік з драбини,
А вона йому на спину,—
Прищемила хвіст, торбину.
З-під драбини вирвавсь лис,
А Рябко його — за хвіст.
Лис на вулицю як двине,
Кинув курку і торбину,
Лис — в городи, у жита,
А Рябко вчепивсь в хвоста: —
— Я тебе провчу як треба!
Буде, лисе, комір з тебе! —

Як рвонеться злодій-лис —
Хвіст — в Рябка, а лис — у ліс,
І голодний, і безхвостий
Чеше лис до вовка в гості.
Вовка він не раз дурив,
На дурничку їв і пив;
Насміхаючись над вовком,
Крав м'ясце у нього ловко.

От до вовка лис помчав,
На порозі
У знемозі
Лис упав.
Чує: пахне в хаті м'ясо,
Пахнуть смажені ковбаси:
— Любий вовчику-браток,

Дай мені м'ясця шматок...

Знаю, друже, твою ласку,—

Принесеш мені ковбаску!..

Обізвався з хати звір:
— Утікай, поганцю, в бір.

Я узнав твою натуру —

Оббілую зараз шкуру! —

Лис підвівся, застогнав,

Лис поволі почвалав,
І голодний, і безхвостий.

— Ну, куди б звернути в гості?

До ведмедя б взяти вбік? —

Так у нього ж вкрав щільник...

Може, кізку навістити? —

Так поїв у неї діти.
В кабана ж вкрав порося,
А у гусоньки — гуся...
Не підеш нікуди в гості!..—
Йде і стогне лис безхвостий.

Стрівся лис із горобцем:
— Нагодуй мене хлібцем! —
А горобчик — хлопчик щирий -
Виніс лису хліба й сиру.
З'їв усе до крихти лис,
В горобцеву хату вліз,
І, горобчику на диво,
Випив лис барилко пива
Та й питає горобця:
— Де дістав хлібця, пивця? —
Горобець говорить лису:
— Засівав я коло лісу
І пшеницю, і ячмінь,
І ти, лисе, красти кинь,
Та почни орати ниву —
Буде в тебе хліб і пиво.—
Гірко лис зітхнув: — Ох, ох!..
Будемо трудитись вдвох.

Надійшла пора орати,
Орачів зве сонце з хати.
Вийшли лис і горобець —
І на поле навпростець.
Горобець оре як треба.
Лис очей не зводить з неба,
Далі каже горобцю:
— Бачиш хмару чорну цю?

В ній дрімає блискавиця,

Що вбиває звіра й птицю.

Я піду вклонюся їй:
«Нас з горобчиком не вбий!» —
Лис мерщій побіг в долину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком
Та й горобчику — хвалиться:
— Стримав хмару й блискавицю!
Бреше лис і їсть за трьох
Та за пивом ходить в льох.

А горобчик каже лису:
— Все зорав я коло лісу,

Завтра висієм зерно,
Ну, вже й спать пора давно.
Горобець прокинувсь вранці,
Лис хропів ще на лежанці,
Ледве-ледве лис устав,
Похмелятися почав.
Горобець кричить на лиса:
— Чуєш, лисе, не барися,

А берися за мішки —
І на поле навпрошки...—
От горобчик сіє просо,
Лис на небо блима косо.
Далі каже горобцю:
— Бачиш хмару сизу цю?

Бачиш, небо все вкриває,

Нас з тобою повбиває.

Я піду вклонюся їй:
«Нас з горобчиком не вбий».-
Лис мерщій побіг в долину.
Під кущем проспав всю днину,
А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком.
В хату лис зі сміхом лізе:
— Одвернув я хмару сизу! —

Бреше лис і їсть за трьох
Та за пивом ходить в льох.
А горобчик каже лису:
— Вже засіяв коло лісу.

Буде просо в нас, ячмінь,

Буде все! Цвірінь-цвірінь! —

Проминуло днів доволі,

Горобець трудився в полі,

Лис вовтузився в дворі
Й пив од ранку й до зорі.
В лиса очі аж заплили,
Лис ходив в здоров'ї, в силі,
Тільки в лиса у жнива
Розболілась голова.
— Так гуде, немов дуплянка, —
Не піду я жати зранку.
А в полудень виглядай —
Вийду я збирать врржай.
Лис розлігся у кімнаті,
Горобець йде в поле жати,
До зорі маленький жав,
Лис до ночі пролежав.
Звіз горобчик з поля жито.
— Лисе, будем молотити! —
І зітхнув ледачий лис:
— Та... змолотимо колись.—
І розсердився горобчик,
З огорожі вирвав стовпчик:
— Як не кинеш, лисе, лінь,
Я тобі — цвірінь-цвірінь! —
Не дам хліба, не дам пива,
За роботу, лисе, живо!

Лис зітхнув, поліз на стіг,
А якраз вітрець пробіг.
Лис зрадів і каже з стогу:
— Вийшла буря на дорогу,

Буря нам розвалить стіг.

Я спиню її! Побіг! —

Лис мерщій побіг в долину.

Під кущем проспав всю днину,

А смерком ліском тюпком —
На вечерю із пивком.
В хату лізе лис, мов фура:
— Одвернув я,— каже,— бурю!

Бреше лис і їсть за трьох

Та за пивом ходить в льох.

А горобчик гордовито:
— Змолотив я, лисе, жито,
Наносив зерна засік —
Хватить нам на цілий рік!
— От і добре,— лис говорить,—
Оженюсь я, пташко, скоро.
Переїду в інший край,
То поділимо врожай.
Просто будемо ділити:

Ти маленький, я — великий,
Дев'ять часток — візьму я,
А десята вже — твоя...

— Це грабіж! — горобчик каже.—

Забирайся з хати, враже! —
Лис очима люто — блим.
— Сам втікай, бо зараз з'їм!

Зажурилася пташина,
Вийшла з хати на стежину,
І стежина повела
Пташку прямо до села.
Йде горобчик і ридав,
Наш Рябко його стрічає:
— Хто тебе зобидив так?
Я його зітру на мак!
— Лис безхвостий, лис щербатий
Виживає мене з хати!..

— Лис безхвостий? Лиходій!
Це старий знайомий мій.
Ну, бігцем до нього в гості,
Щоб загинув лис безхвостий!
Сів горобчик на Рябка,
Та й помчали до ліска.
Долетіли вдвох до хати,
Бачить — в хаті лис щербатий
 Всівсь на стіл і їсть сальце
Та в щербину ллє пивце.
Кинувсь наш Рябко на нього.
Лис зі столу — до порога,
А з порога та й до стогу,
А від стогу прямо в ліс,
А Рябко його — за ніс:
— Я тебе провчу як треба!
Буде, лисе, комір з тебе! —
Й покотилися клубком
Дубняком, березняком...
Переміг Рябко наш лиса,
На ворюгу подивився:
—Так ти, лисе, і пропав!
Що посіяв, те й пожав!