Увага!

На сайті містяться лише старі книги, та це не скасовує авторського права. Усі матеріали на нашому сайті розміщено виключно з метою ознайомлення. Після прочитання книги, ви зобов`язуєтеся видалити її зі свого комп`ютера.

Втім, деякі примірники можна придбати у букіністів, які співпрацюють із "Читанкою". Щоб знайти їх, наберіть у пошуку слово "придбати"

Володимир ЛАДИЖЕЦЬ
ТРЕМБІТА


Маленькому читачеві давно знайоме ім'я поета Володимира Ладижця. Герої його творів — щасливі діти Закарпаття,маленькі гуцули.
«Трембіта» — книга не однієї теми. В ній зібрані різні вірші, але всі вони пройняті радісним, ширим почуттям, любов'ю до нашої землі, доїї маленьких господарів.


ГОЛОС ЧАРІВНОЇ СОПІЛКИ
Вздовж стіни письменницького кабінету притиснулись одна до одної невисокі шафи. Ось тепер, коли на порозі стало п'ятдесятиліття, Володимир Іванович якось по-новому подивився на щільні ряди книжок. В одній із шаф — майже двадцять п'ять років праці, якої не виважиш і не виміряєш. Он «первісток» — тоненька книжечка віршів «Славлю труд». На ній дата— 1950 рік. Ужгород. А поруч — «Єдність», «Винобрання», «За синіми перевалами», «Лірика», «Між берегами». На початку 60-х років прийшло нове захоплення — проза. На полицю стали збірки оповідань «Ми і діти», «З далеких і близьких доріг», новісті «Рапсодія степу», «Кришталеві палаци», романи «Перехрестя», «Розхитана земля».
Володимир Іванович затримує погляд на сусідній полиці: тут—довгенький-таки ряд тоненьких, щедро оздоблених художниками книжечок. А в них — цілий світ дитячих мрій, вражень, бажань, настроїв. Пригадалася поетові несподівана й приємна зустріч. Це було в 1962 році. В Цілинному краї гостювала група українських письменників. В одному з радгоспів Кокчетавської області до письменників підійшла дівчинка з великим пакунком книжок.
— Хто тут буде Ладижець?
Дівчинка попросила написати на всіх книжках автографи. А трохи далі чекав весь піонерський загін. Зав'язалася щира, невимушена розмова. Довелось розповідати багато. Розповідати про те, що народився в липні 1924 року на Хмельниччині в селі Харківцях Старокостянтинів-ського району: як ще в школі мріяв стати журналістом і вже в 9 класі писав до районної газети; у грізний 1941 рік евакуювався разом з батьками до Саратовської області і там працював у колгоспі трактористом, а весною наступного року був покликаний до Радянської Армії; як, повернувшись після визволення рідної Хмельниччини від німеиько-фашист-ських загарбників, почав свій журналістський шлях у відділі партійного життя обласної газети «Радянське Поділля»; як в 1947—1949 роках навчався в партійній школі при ЦК КП України, а по її закінченні одержав призначення на посаду завідуючого відділом літератури «Закарпатської правди». Письменник і досі живе в чудовому краї еонця та винограду. Ну, а про книги Володимира Ладижця юні казахстанці, виявляється, були поінформовані непогано.
Двадцятилітня дружба зв'язує В. Ладижця з дітьми. Свій голос подав їм поет у 1953 році тоненькою «Сопілкою». Вона не загубилася в бурхливому книжковому потоці. Вже тоді «Литературная газета» відзначала добре знання автором дитячої психології, вміння в захоплюючій і доступній для малят формі розповісти багато цікавого про навколишнє та їх власне життя. Перша книжечка, зрозуміло, не давала ще підстав до висновку про те, чи матиме молодий автор свого читача, чи одержить право на «куточок» у літературі для юних. Проте наступні збірки —«Я живу на Закарпатті», «Про хлопчика Прокопчика», «Співаночки Ганночки», «Казки для дітей», «Герої нашого двору», книги «Закарпатская свирель» і «Черевички», видані в Москві російською мовою, розвіяли всякі сумніви і засвідчили талант В. Ладижця — майстра з власним поетичним почерком, з вмінням добре бачити і розуміти свого героя. Майже кожного року дарував поет дітям нові книги. Починаючи з 1960 року, вийшли «Ой дударі-трударі», «Ми малята-веселята», «Біг лисок через лісок», «Топ, топ, тспаночки», «Я малий собі гуцулик», «Ой чесало дівча косу», «На високій полонині».
Адресує В. Ладижець свої теорії головним чином наймолодшим читачам, тому й герої ного віршів — дошкільнята. Поет розповідає про них по-своєму, підмічаючи своєрідні відтінки дитячого мислення, створюючи цікаві ситуації, в які потрапляють герої, знаходячи для них влучні характеристики.
У поезії В. Ладижця майже завжди присутній гумор— теплий, добрий. Та хіба ж можна без нього? Виховання почуття гумору — це виховання в людини вміння чинити опір будь-'лким труднощам. Мабуть, чи не гумор привертає до себе найбільше читачів. Пригляньтесь до вірша «Вчора був я ще маленьким». «Смішинка» автора тут замаскована, йдеться у вірші про хлопчика, твердо переконаного в тім, що він уже великий: сам у саду знайшов опенька, сам почистив черевики. І навіть гусака не боїться.

Лиш гусак той заґелґоче —
Притулюся до бабусі,
Навіть плакати не хочу.


А читач лукаво посміхнеться на таку «хоробрість», бо знає, що хлопчикові таки .хочеться плакати — боїться ж гусака. Гумор поета не безпредметний. Кожен вірш переслідує конкретну мету — він спрямований проти якихось поганих рис у характерах дітей, отже підпорядкований виховним цілям.
Які ж проблеми цікавлять В. Ладижця, про що веде він мову з юник читачем, чого навчає його? Розповідає поет про дрімучі ліси й бурхливі карпатські ріки, високі полонини і чарівні верховинські пейзажі, трудову доблесть виноградарів, бокорашів, чабанів, про повагу до старших і прагнення у всьому їх наслідувати, вводить у своєрідний і цікавий дитячий світ, несе на крилах фантазії в казках і легендах. І завжди «господарями» Ладижцевих віршів є діти. Показуючи їх у різних життєвих обставинах, поет завжди має на увазі те найголовніше, що складає основу формування дитячого характеру,— працю. Якщо коротко визначити ідейне спрямування віршів на цю тему, то вистачить лише двох слів: радість праці.
Розмову про працю автор веде грунтовно, широко. Постійний потяг дітей до трудової діяльності—ось що найбільше цікавить поета. Розповідає він про це цікаво, вміло, без надокучливого повчання, не забуваючи, звичайно, що об'єктом його спостереження є діти.
Кожному з нас ие раз доводилося спостерігати за тим, як охоче діти допомагають в роботі батькам, з яким інтересом, з якою зворушливою серйозністю беруться вони за всяку справу. Ця риса дитячого характеру дала В. Ладижцю матеріал для багатьох хороших віршів. Читач познайомиться з хлопчиком Прокопчиком, що ходить на полонину допомагати ласти дідусеві отару («На полонину»); з малюками, які збираються йти розчищати дорогу від снігу, щоб «веселі трактористи повели в село машини» («Гей, шикуйся, моя рото») та багатьма іншими героями. Хто не посміхнеться, коли читатиме про те, лк Прокопчик збирає вранці батьків інструмент і з серйозною міною заявляє:

В колгосп у татову стельмашню
Йду заробляти трудодні.
(«Сьогодні встав Прокопчик рано»)


Поет пам'ятає і про своєрідну дитячу «воєнну» романтику, без якої не обходиться в них праця. Герой вірша «Вартові» не просто охороняє зі своїм песиком Кудлатим на колгоспному току просо від гусей: їм «доручено стояти біля проса на посту». Тому він одягнув батькову пілотку, озброївся шаблею- з прута і двома дерев'яними гранатами («Вартові»). В. Ладижець, отже, прагне утвердити свого читача в думці про суспільну значимість праці — цієї складової частини людського буття.
Тема праці у творчому доробку В. Ладижця центральна, але не єдина. Не менш цікавлять його і традиційні для дитячої літератури проблеми виховання в молодого покоління дружби, товариськості та інших необхідних моральних якостей. З задоволенням хочеться відзначити, що поет ніде не вдається до надокучливих повчань, яких не любить всякий читач. його дидактична лінія вміло завуальована або якимось цікавим сюжетним ходом, або ж образними засобами («Хитрий зуб», «Обіцяв сестричці сома»).
В. Ладижець не проминув нагоди випробувати свої сили і в найпо-пулярнішому серед дітей жанрі — казці. Він добре знає фольклорний матеріал і відбирає з нього те, що справді викличе в дітей інтерес, чудово володіє поетичними засобами цього жанру. З погляду тематичного казки можна розділити на дві групи: ті, які відповідають на запитання «чому», і ті, що несуть у собі певну мораль. Дотепно В. Ладижець розповідає, наприклад, про те, чому котик дні і ночі чатує біля щілини («Клубочок та котик»), чому всі звірі й досі ходять без штанів («Славний кравчик їжачок»), висміює жадібність («Петячок-гордячок»), вчить дітей: «Хто лиш дбає про своє, сам для себе ворог є» («Сторожі»).
...Рядки книг — і ланцюг років. Вже давно стали дорослими герої «Сопілки», десь водить трактора чи сидить у вузівській аудиторії хлопчик Прокопчик, над виноградними ланами тріпочуть легкими крильцями співаночки молодої ланкової Ганночки. А поетові думи линуть до нових тем, до нових героїв. Линуть до сотень своїх читачів, спраглих доброго слова:

Як завжди, я щедро буду
Всім вам щастя дарувати.


Микола Скорський

НА ВЕРХОВЦІ

НА ПОЛОНИНІ, НА ВЕРХІВЦІ...

На полонині, на верхівці
Кому доводилось бувати?
Пливуть хмарки внизу, як вівці,
Ще по-весняному кудлаті.

І сонце пішки йде до плаю,
Збирає роси-намистини,
На гори небо напинає
Немов гаптовану хустину.

А під ногами — трави, квіти,
Цимбалять весело потоки.
Гей, гей! — озвалися трембіти
На всі чотири боки.

Де маю скрізь братів і друзів,—
У гості кличу всіх я нині!
Живу в Радянському Союзі
На кучерявій Верховині!

ГУЦУЛИК
Я — малий собі гуцулик
Із гірського Ясіня.
Мабуть, ви про мене чули,
Бо співаю я щодня:

— Гей, гей,
Дана, дана,
Верховино
Мальована!

У вбранні барвистім — квіти,
Ти найкраща мені в світі!
Хай дзвенять твої потоки,
Хай гудуть дуби високі,
Зеленіють гори й доли,
Хай буя колгоспне поле
Й пісня рветься в висоту...
Хай-бо швидше я росту!

БІЛЯ НАШОГО СЕЛА
Біля нашого села,
Через річку, через гони.
Дивна траса пролягла —
Срібні труби нафтогону.

Звідкіля він і куди
Повертає ген, де зруби?
Тільки вухо приклади,—
Все тобі розкажуть труби!

Чуєш, як вони гудуть,
В трудовій тремтять напрузі?
Дальня, дальня в нафти путь
До угорських наших друзів.

Їм немає перепон,—
Нас єднають Жовтня стяги.
Нафта йде через кордон
До самісінької Праги.

В'ється, в'ється нафтогін,
Славна, горда в нього служба!
Недарма ж назвався він
Нашим добрим словом «Дружба!».

МІЖНАРОДНА ЕЛЕКТРОЛІНІЯ «МИР»
В голубім, дзвінкім безмежжі
Над лісами на горі
Підвелись плечисті вежі,
Мов стальні богатирі.

А на плечах — мідні троси
В сяйві сонця золотім
Забриніли стоголосо
У оркестрі лісовім.

Кроком дужим і величним
Вежі йдуть навстріч вітрам,
Нашу міць комуністичну
Кожну мить несуть братам.

До тих веж через просіки
Ходить татко мій щодня,
Мир народам, мир навіки,
Як солдат, охороня!

СУСІДИ
Ми живемо на кордоні.
Зліва — ми, а чехи — справа.
Їх село, мов на долоні,—
Метрів триста від застави.
Видно все нам у сусідів:
Клуб, лікарню над рікою,
Видно Леніна із міді.
Він показує рукою
На широкий шлях між нами,
Що кордон перетинає...
Якось нам сказала мама,
Що з радянського із краю
До сусідів у село
Щастя шляхом тим прийшло.

НА ТИСІ
Котить Тиса буйну воду!
Б'є, об скелі — хлюп та хлюп!
Ми йдемо гуртом до броду,—
Там стоїть крислатий дуб.

На тім боці, на осонні,
Верби схилені стоять...
Ми живемо на кордоні,
Звем на зустріч румунят.

В них і в нас понад водою
Ватра дружби палахтить.
І летять бджолиним роєм
Теплі іскри у блакить.

Ціле свято біля броду!
Хто дударить, хто співа,
Вихром, вихром хороводи,
Аж з-під ніг летить трава!

Аж над синіми лісами :
Йде луна за переліг...
Не біда, що поміж нами;
По ріці кордон проліг!

В НАС ДРУГЕ СОНЕЧКО ЗІЙШЛО
Ми не купуємо вже гас,
Бо є електрика у нас.
В колгоспі греблю збудували,
З Москви турбіну надіслали.
Тепер сіяють ліхтарі
В кімнатах, сінях, у дворі,
В лікарні, в школі, в нашім клубі
І на дільницях лісорубів.
Недарма каже все село:
— В нас друге сонечко зійшло!

* * *
Запитайте у Карпатах,
Хто не знає мого тата?
Скажуть в кожному селі
І великі і малі:
— Ви про Гриця
Кам'яницю?.
Як же, знаємо! Це наш
Найсміліший бокораш.
Зо три тисячі плотів
Він по Тисі вже провів.
Ще й до того між людьми
Знаменитий він дітьми,—
Десять хлопців, як орлів,
Виростить зумів!

А десятий в татка — я,
Не орел ще — так орля!

ДІДУСЕВІ РІКИ
Вчора тато прочитав
Про дідуся у газеті.
Я і сам його впізнав
В тій газеті на портреті.

Він у нашому колгоспі
Перший майстер-виноградар.
Приїздять до нього гості
Із Баку і Волгограда...

Там писалось, що науку
Він вивчає з молодими...
Тільки як це стали руки
У дідуся золотими?

То в газеті і не знають,
Що вони такі ж, як в тата.
Ось я ще раз запитаю,
Як зайде дідусь до хати.

ПРЕМІЯ
Наш дідусь приніс в неділю
Премію з артілі.

Всі плескали дуже радо.
Як вручали нагороду,
Бо ж новий сорт винограду
Дав дідусь наш для народу
Зупинивсь дідусь на сцені,
Хоче людям щось сказати.
Мне бриля свого у жмені...
Слів не може підібрати.

Вмить притихла світла зала.
Як сказав дідусь наш слово.
Потім музика заграла,
Як спасибі він промовив.
Я побіг до нього першим.
Зупинився біля сцени...
Теплі руки розпростерши,
Він зійшов униз до мене.
Потім ми пішли додому,
Вдвох пакунок відкривали...

Був костюм новий у ньому,
Гарних книг було чимало,
Ще й цукерок сорок штук,
Бо в колгоспі добре знали,
Що в дідуся є онук!

ТЕЛЕГРАМА
На плантацію до мами
Прилетіла телеграма
Мчала, мчала по дротах
Швидко-швидко, наче птах.

Треба ж їй було спішити,
Нашу маму сповістити,
Що вона Героєм стала,
До Кремля щоб вилітала.

Принесли в цей час для мами
І від тата телеграму.
Він аж там, на полонині.
Теж дізнався про новини...

Телеграми, телеграми
Із-за Дону, із-за Ками...
Тільки я один для мами
Не послав ще телеграми...
Треба завтра рано встати,—
Доки мама буде спати,
Сам складу я телеграму.
А бабуся в нас хороша,—
Хай іде за листоношу.

ЧЕРЕЗ ГОРИ І ДОЛИНИ
Через гори і долини
Шлях-доріженька крутая,
Йдуть, ідуть по ній машини
До гірського краю.

Привезли турбіну вчора
На ріку,
що в Тихім зворі,
Вже й у нас засяють скоро
Електричні зорі.
Над лісами віковими
Морем сяйво розілл'ється...
Через гори і долини
Шлях зі Сходу в'ється.

В ЛІСІ
За селом ліси зелені
Вкрили гори і долини.
Є в лісах дуби, і клени,
й оксамитові ялини.
Ми туди, у ліс, ходили,
Що на схилі над потоком.
Там гудуть електропили,
Буки падають високі.
Я хотів одного змірять,
Вже зробив із лика стрічку,-
Вийшов трактор із міжгір'я,
Тягне бука мого в річку.
Бачу—
Бук мій вже поплив
А куди —
Він знає сам —
Просто в руки плотарям.
Скоро,
скоро новий пліт
Помандрує
В дальній світ.

НЕ КЛУБИСЬ, ГУСТИЙ ТУМАНЕ...    
Не клубись,
Густий тумане.

Не вбіляй землі,
Морозе,

Хай травиченька
Не в'яне
При гірській дорозі.

Там солдатська є могила,
Зліг в бою
Солдат героєм,
Там я квітоньки садила
Влітку під вербою.

Хай цвітуть
Барвисті рожі
У бійця над головою,
Хай усі,
Усі прохожі
Вклоняться
Герою!

НА ВИСОКІЙ ПОЛОНИНІ
На високій полонині

Вівчар грає в дуду.

Там, у брата,
Я ще нині
До обіду буду.

Гей, дуду, дуду,
До обіду буду!

В мене торба з пирогами

На ясну гостину.
Ще й несу йому
Від мами
Білую хустину.

Гей, дуду, дуду
Чути звідусюди!

Буде мамина хустина
З-під самого неба
Майоріть
На полонинах,
Кликати до себе.

Гей, дуду, дуду.
Хай почують люди,

Як я весело співаю
На гірській стежині,
Як мій брат
На дуду грає
В синій полонині!

НА ПОЛОНИНУ
Все на гору
Плаєм,
Де ростуть густі ялини,
Я й Прокопик
Поспішаєм
До отар на полонину.
Там дідусь овечим сиром,
Ягідьми нас почастує.
Потім ми візьмем сокиру,
Дров для ватри приготуєм,
Щоб всю ніч палахкотіла,
Щоб лились казки
Струмками,
Як ходив тут
Довбуш смілий,
Бився в горах із панами.
А над нами будуть зорі,
Як оті весняні квіти,
Будуть праліси
У зворах
Таємниче шепотіти.
Буде груди лоскотати
Медовий запах сіна...
Ой і добре ж
Подрімати
У дідуся на колінах!

В МЕНЕ Є ІЩЕ РОБОТА

Є В ДВОРІ РОБОТА Й НАМ

У колгоспному дворі
Тешуть клепки бондарі

На барильця, на діжки
Під капусту й огірки,

І під мед, і під вино,—
Тешуть клепки, тешуть дно,

Аж летять, мов горобці,
Теплі стружки-баранці!

Ковалі ж і горначі
Гнуть у кузні обручі.

Є з дворі робота й нам —
Ми їх носим бондарям.

МАМИНА ЛАНКА
Через гай, через полянку,
Причепурену квітками,
Поспішаю в поле зранку,—
На роботу йду до мами.

Буду воду всім носити,
Чи в'язатиму пшеницю...
Ланка в мами знаменита —
Знають навіть у столиці!

В ланці дві угорки Іци,
Дві румунки — дві Маріии,
Дві болгарки —
Тьоті Варки,
Дві словачки Каролінки,
Я ж і мама — українки!

Наш колгосп на прикордонні
Зветься іменем «Братерство».
Ланку ж мамину в районі
Хтось назвав торік «Сестерство».

— Не згасити,— кажуть люди,—
Дружби світлої, міцної.
Гляньте, в кожної на грудях
Орден Слави трудової!

Тільки я без нагороди...
Буду й так носити воду!

ГЕЙ, ШИКУЙСЯ, МОЯ РОТО!
Гей, шикуйся, моя рото!
Чи взяли усі лопати?
Кроком руш! — і за ворота
На замети наступати.
Нашу вулицю розчистим,
Не залишим і сніжини,
Щоб веселі трактористи
Провели в село машини,
Щоб не грузли сани, повні
Сіна, силосу й соломи,
Щоб дояркам від коровні
Легко йти було додому.

Щоб учитель наш старенький
Не губив в снігу калоші,
Щоб сказав: — Хоч ви й маленькі,
Та зате які ж хороші!

БОКОРАШІ
Ось виходять бокораші
Зі сталевими гаками.
Це усе знайомі наші —
Люди з вмілими руками!

Не страшні їм хвилі дужі,
Круговерті біля греблі.
Навіть в бурі, навіть в стужі
Пропливають по Тереблі.

Ми їм теж допомагаєм:
Носим воду із криниці,
Понад річкою збираєм
Запашні, смачні суниці,

Щоби ними на обід
Пригощавсь плотарський рід,
Щоб спасибі нам сказали,
На плотах нас покатали.

* * *
Сьогодні встав Прокопик рано,
Швиденько вимився під краном,
Якнайтепліше одягнувся,
Столярську пилку взяв в татуся,
Засунув рашпіль до кишені,
Відсипав цвяхів зо дві жмені,
Насупив раптом брови строго,
Прямує гордо до порога.

Тут здивувалися домашні:
— Куди це ти? Ще тьма в вікні!
— В колгосп, у таткову стельмашню,

Йду заробляти трудодні!

КОЛОСОЧКИ
Колосочки я збирала,
В снопики в'язала,
В снопики в'язала,
У стіжок складала.
Скоро виріс цілий стіг,—
Брат на вила
Взять не зміг!
Потім ми усім дитсадом
Вмить дали стіжкові ради:
Кожен в руки взяв сніпка,
І — нема уже стіжка!
Склали колос на безтарку
Та й бігом до молотарки.
Там татусь мій
Всіх зустрів,
Нас водою напоїв.
Ой, солодкая ж водиця,
Якщо добре потрудиться!

КОВАЛЬ
На колгоспному подвір'ї
Обручі коваль згина.
Аж в далекому міжгір'ї
Озивається луна.

— Дзінь-дзінь-дзень!
Дзінь-дзінь-дзень! —
Гра ковадло цілий день.
Будуть добрі обручі,
Будуть шкворні і ключі,
І сокири — бондарям,
Лемеші — плугатарям.
Найміцнішу вигне сталь
Працьовитий наш коваль!

* * *
Хмаринки мчать, мов білі коні,
Ген, ген у полонини.
Ми вслід їм плескаєм в долоні,—
Бо то ж весна вже лине!

У небесах співці крилаті

Вже дзвонять в цимбалята.

Ну, як же нам сидіти в хаті,

Коли у полі свято!     

Ген перший трактор під горою...
Та це ж татусь на ньому!
Біжу назустріч борозною,
Несу пиріг із дому.

На рушничку подам врочисто:
— Сама спекла я нині.—
Хай скаже татко трактористам:
— Дивіться, господиня!

ДУБОЧКИ
Ми з Іванком у садочку
Посадили по дубочку.
Цілий день роботу маєм,—
Все по черзі поливаєм,
Потім прутиком зміряєм
Щогодини по разочку:
Хто з нас швидше підростає,
Ми з Іванком
Чи дубочки?

ЧАБАНИК
У чабанка Іванка
Дідова герлиця.
Дідова герлиця,
Таткова крисаня,
Бабина тайстриця,
Мамине снідання.
— Доброго ранку,
Чабанку Іванку!
— Вам здоровля! — відповів

Та й побіг швиденько.

Вмить сховався у траві,—

Отакий маленький!

ЙОНАТАНИ
Достигають йонатани
Та й червонобокі.
Я ж тих яблук не дістану,—
Виросли високо.

Я і вітра вже просила
Яблуню труснути,
Та немає в вітра сили,
Щоб гілля нагнути.

Навіть бистрая сорока
Яблука не збила:
— Не злечу я так високо —

Поламаю крила.

Ось яка в нас йонатанка
У садочку стала.
Це ж бо я її щоранку
З татком поливала!

МИ НА ГРЯДКУ ВОДУ НОСИМ
Ми на грядку воду носим —
Сієм, сієм жовте просо!
А як виросте воно,—
Перемелем на пшоно.
Буде каша запашна
І кул'еша із пшона.
А в кулешу на наварку
Щуку вкинемо і шкварку.
Борошенця товкачем
Ми у ступі натовчем,
Пшоняників напечем!
І на меді,
Й на олії,—
Їжте всі,
Хто просо сіє!

ПІСЕНЬКА
Ряд у ряд,
Ряд у ряд
Полем в полі
Виноград.
Поле довге та широке,—
Наробилися нівроку!
Руки в глині.
Не біда! —
В потічку дзюрчить вода.
А болить вже трохи спина,-
Що ж, за нічку відпочине.
Та зате ж за рядом ряд
Звівся в полі виноград!

ТРУДІВНИКИ
Ми в колгоспі
Вже не гості.
Ми — трудівники!
Соковитую малину
Рвемо в кошики.
Дуже любим цю роботу.
Ягідки ж хороші!
Першу й другую — до рота,
А вже третю — в кошик.

ЛІКАР
У малого оленяти
Ніжка зранена болить.
Я приніс його до хати,
Хай на сіні полежить.

Вмить нагрів у криньці воду,
В молоко вмочив калач,—
Їж! Я змажу ранку йодом,
Потерпи, мале, не плач!

Підставляй лопатки, груди,—
В мене ж трубка є нова! —
Зараз слухати я буду,
Чи не кашляєш, бува.

Може, чихаєш ти зранку?
Може, горло? їло сніг?
Я поставлю тобі банки
І гірчичники до ніг.

Заварю ще й м'яти-рути,
Щоб животик не болів...
Хочеш ти здоровим бути,
Слухай, друже, лікарів!

ВОГНІ
Під горою вдалині
Мерехтять ясні вогні,
Там працюють уночі
Трактористи-орачі.
Мама кличе нас у дім:
— Діти, спати вже ходім.
Як же спати навесні?
То ж плуги у борозні
І заклично вдалині
Мерехтять вогні, вогні!

ЛЮ-ЛІ, ЛЮ-ЛІ
Лю-лі, лю-лі, спи, сестричко!
Я ж і сам ще невеличкий.
Вже втомився колисати
І пісень тобі співати.
Задрімала навіть киця,
А тобі усе не спиться...
В мене ж є іще робота:
Треба глечик зняти з плота,
Каченятам дать водички...
Лю-лі, лю-лі, спи, сестричко!

НА РОЗЖАРЕНІ МЕЧІ
На розжарені мечі
Сонце хмару настромило,
Бо хмарисько уночі
Градом вишеньку оббило.
Шепчуть зламані гілки:
— Нащо, нащо люті грози?
Впали в трави ягідки,
Мов біди червоні сльози...
Втішу вишеньку тремтку,
Хай вона не плаче.
Взяв мотузочку тонку,
Підв'яжу гілляччя.
Маю тіста цілий жбан
Із овечим лоєм,
Прикладу його до ран —
Швидко їх загою!
Вся біда її мине
До морозів білих...
Вишня слухала мене
Й вдячно, шелестіла.

В МАЙСТЕРНІ
Прийшов онук в майстерню діда.
Приніс кулешу й пиріжки
І каже діду
За обідом:
— Візьміть мене в помічники.

Мені б рубанок
І фуганок,
У руки пилку й долото!
Зроблю я півника на ґанок,
Що задивується хоч хто!
Приб'ю я лиштви під карнизом —
Для мене діло це просте!
А під вікном на дошці знизу
Зроблю мереживо густе.—
І відповів дідусь хлопчині:
— Бери усе моє начиння,
А я вже збоку подивлюсь.—
І засміявся тут дідусь,
Мов стало весело йому...
— То, може, скажете чому?

НА ТЕРЕБЛІ
На Тереблі
Біля греблі
В'яже пліт мій тато.
Є там буки і ялиця,
І дубів багато.
Каже тато, з того бука
Зроблять парту в школі,
А ялиця
Знадобиться
На стільця, для Колі.
З дуба зроблять десь підлогу,
Вікна й різьблені лички,
Буде трохи
Й для Тимохи
На маленькі саночки.
А для мене
Спилять клена
На колодки, на гвіздки.
Буду брату
Підбивати
Червоненькі чобітки!

ВІД ГОРИ І ДО ГОРИ
Від гори і до гори
Ходять долом трактори.

На переднім ген — сестра.
Їй обідать вже пора.

Через поле, через брід
Я несу сестрі обід.

І газету, і листи
Дав татусь їй віднести.

Все це радісно роблю,
Бо сестрицю я люблю!

КРИНИЦЯ
Понад шляхом, в тихім зворі.
Під великим камінцем,
Ми з Оксанкою учора
Розкопали джерельце.

Лиш вода забулькотіла
З-за похилої берізки,
Підійшла до нас несміло
Лісова красуня — кізка.

Нахилилась, напилась
Та й у гори подалась.

Потім зайчик і куничка
Напилися із кринички.

Йшла у ліс якась бабуся,
Каже: «Ось де я нап'юся.
А яка ж вона смачна,
І прозора, й запашна.
Вік такої не забуду.
От спасибі добрим людям!»

Пийте, бабцю, пийте вволю.
Всім тут вистачить водиці.
Хай щаслива буде доля
Тим, хто десь копав криницю!

ВРАНЦІ ВИЙШЛА Я НА ҐАНОК
Вранці вийшла я на ґанок,
Гусям винесла сніданок.
Золотавим гусенятам —
Кашу теплу у горняті,
Гусочкам — аж миску жита,
Хай їдять собі досита.
Гусакові ж — ні зернини,
Лиш вербову хворостину.
Буде знати,
Як сичати,
На дівчаток
Нападати!

БЕРЕЖКОМ, МОРІЖКОМ...
Бережком,
Моріжком,
Де червоні лози,
По росиці
На травицю
Пожену я кози.

Козенята туп-туп-туп,
Що там шепче тихо дуб?
Може, казочку якусь?
Я до нього притулюсь,
На дупло наставлю вухо,
Буду казочку ту слухать...

Жив дідок
З ноготок,
Борода із клоччя,
Ноги й руки
З дуба й бука,
Ще й з квасолі очі.

Хоч страшний, а не боюсь,
Хай приходить той дідусь!
Я борідку розчешу,
Потім діда попрошу:
Хай ціпок мені змайструє,
Той, що кізок сам вартує.

Бережком,
Моріжком,
Де червоні лози,
По росиці
На травицю
Пожену я кози.

КЕПТАРИК
Шию братові кептарик,
Шовком вишиваю.
Старший братик мій — дударик
Дуже гарно грає.

Ой сопілко калинова!
Доки день погасне,
Буде братику обнова
Як те сонце, красна.

Вишивайся, мій кептарик,
Візерунком очі радуй.
Старший братик мій — дударик
Ще й найкращий виноградар.

Ой сопілко калинова!
Доки день погасне,
Буде братику обнова,
Як те сонце, красна.

Одягнеться мій дударик,
Хай пишається, гордиться,—
В кого є такий кептарик
І така сестриця?

Ой сопілко калинова!
Доки день погасне
Буде братику обнова,
Як те сонце, красна.

МУЛЯРИ
Від зорі і до зорі
В нас працюють муляри,
Там, де слався вигін голий,
Вже стоїть червона школа.
Стільки вікон в ній широких,
Що не злічиш за два роки.
Наче той аероплан,
Аж до хмар підвівся кран,
Де стукочуть угорі
Молотками муляри.
Стук-стук-стук,
Стук-стук-стук,
Лиш червоний пил з-під рук,
А стіна все вище й вище.
В риштуваннях вітер свище,
Фартухи собі на втіху
Надуває, наче міхи.
І здається, що вгорі
Зовсім вже не муляри,
А сміливі капітани,
Що пливуть по океану.
Бо внизу, як теє море.
Ліс карпатський, неозорий.

НА ТОКУ
Вимітала сміття з току,
Наробилася нівроку.
Вийшла гуска на подвір'я,
Розгубила біле пір'я.
А собака з ґанку скік! —
Кинув кісточку на тік.
Горобець злетів із тину,
Кинув жовту соломину,
Неуважливі дубочки
Загубили по листочку,—
Не дійшла іще до хати,
Знову мушу замітати!

НЕ ХОДИ, МАЛЕНЬКИЙ БИЧКУ
Не ходи, маленький бичку,
На город в зелену гичку.
Бурячки ще тільки сходять.
Ти ж наробиш лиха-шкоди.
Я несу тобі борщу,
Молоком тебе вгощу.
А стрибнеш ти за межу,—
Здожену і прив'яжу,
Ще й посмикаю за вухо,
Щоб господарку ти слухав!

БІЛЯ ГРЕБЕЛЬКИ-МЛИНА
На гладенькім камінці
Добре просушила,
Ще й сама на комірці
Ґудзика пришила.
Одяглася та й пішла
По густій травиці.
Кажуть люди:
— Бач, мала,
А вже помічниця!
Всяка праця люба їй,
Навіть прать не важко.
Глянь, сорочечка на ній,
Як ота ромашка!

ШВЕЦЬ
Стук-цок, стук-цок!
Ти не гнися, мій гвіздок!

Я працюю, як великий,
Ремонтую черевики:
Підбиваю каблуки,
Зашиваю всі дірки...

Хай похвалиться сестричка:
— Гарні в мене черевички,
А ще кращий братик-швець,
Хлопчик — просто молодець!
Стук-цок, стук-цок!
Ти ж не гнися, мій гвіздок!

ПОШТАР
Відчиніть, я листоноша,
Вам газети й телеграма.
Вам — посилка.
В ній калоші,
Тепла шапочка від мами.
Вам, Оксанко,—
Два журнали,
Щоб не рвали,
А читали.
Петрусеві ж є відкритка.
Відчиняйте, тільки швидкої
В мене пошти ще багато,
Є що в сумці роздавати!
Доки я у дитсаду
Всі кімнати обійду,
Розшукаю всю малечу,
То й настане уже вечір.
Ще не встигну і присісти,
Як захочу дуже їсти.
Доведеться в тьоті Маші
Попросить аж миску каші!

БУДЕ З МЕНЕ АГРОНОМ
В мене грядка є в садочку,
Не малий зелений клин!
Посадив часник рядочком,
Ще й п'ятнадцять цибулин.

Є тут редька і петрушка,
І червоні буряки,
Показали ніжні вушка
З борозенки огірки.

По краях засіяв просо,
Та росте лиш п'ять стеблин…
Кукурудза сонця просить,
Пнеться вище всіх рослин.
А ледаче гарбузиння
Розпустило павутиння.
Все зрослось, переплелось,
Вже й на грядку не пройду,
Бо, заплутавшись, впаду.
Доведеться засівати
Нове поле під вікном,
Бо недарма каже тато:
— Буде з тебе агроном!

* * *
Все малий Прокопик має:
Книги, іграшки хороші.
Тільки ось біда одна є:
День короткий для Прокоші.

То не встигне слив нарвати,
Горобців зігнати з тину,
Як матуся кличе спати,
Бо дев'ята вже година.

Ох і лихо, ох і горе,—
Так не хочеться йти з двору!
А все винний
Той годинник:
Швидко ніжкою махає,
День із двору проганяє.

І сказав собі Прокоша:
— Цей годинник нехороший!
Щоб подовшім бути дню,
Я візьму його й спиню.

У ПРОКОПКИ Є КОРОБКА
У Прокопки є коробка,
Не коробка — цілий скарб!
Там і цвяхи, і шурупки,
Коліщатка є і трубки,
Навіть баночки з-під фарб.
Треба ніж вам поточить?
Підождіть одну лиш мить,—
У Прокопки в кладовій
Є малий брусочок свій.
Може, ви сорочку шили,
Голку в сіні загубили?
До Прокопика ходіть,
У Прокопки є магніт!
У Петра пробився м'ячик?
Хай хлопчина ваш не плаче, —
Для дорослих, для дітей
У Прокопика є клей!
Треба дірку просвердлити?
Залатать старе корито?
Лиш загляньте до коробки,
Все знайдете у Прокопки!

ЙДУ Я КОНИКА СІДЛАТИ
Наче промені, дороги
Йдуть від нашої артілі
За гірські хребти, відроги,
В степове ясне привілля.

Йдуть дороги до столиці,
До Уралу й до Алтаю.
І привітно їм ялиці
Смоляним гіллям махають.

А одна йде біля хати,
Круто в'ється ген, в замості...
Йду я коника сідлати,
Бо до брата їду в гості.

Кінь нестримно, гордовито
На городі б'є ногою,—
Хоче в Армії служити
Разом з братом і зі мною.

Йдуть шляхи круті, гудронні,
За ліси, за перевали...
Вибирай отого, коню,
Що веде у генерали!

МАКОГІН
Добрий в мене макогін,—
Всі роботи знає він!
На пиріг зітерти мак?
Не просіть. Зітремо й так!
Розтовкти для каші сало?
Так би зразу ви й сказали!
Ми укупі з макогоном
Всіх у праці перегоним.
Лиш одна у нас турбота —
Не дає ніхто роботи.

ВАРТОВІ
Я і песик мій Кудлатий
Служим службу не просту,—
Нам доручено стояти
Вартовими на посту.

Взяв стару пілотку в тата,
Шаблю з прута сам зробив,
Дерев'яних дві гранати
Я до паска причепив.

От забув про те, що босий...
Що ж, не холод, не мете!
По току навколо проса
Легше бігати зате!

Гуси, кури чи курчата
Лиш порушать наш кордон,
Ми із песиком Кудлатим
Вмить візьмемо їх в полон!

Ми ж в колгоспі, каже тато,
Служим службу не просту,—
Нам доручено стояти
Біля проса на посту!

ПОПРОСИВ МЕНЕ ТАТУСЬ
Попросив мене татусь
Сніг на стежці позмітати.
Я тепліше одягнувсь,
Виніс віника й лопату.
І пішла така робота,
Що аж мокрий став від поту.
Навіть руки на морозі
Розпашілись від тепла.
Буде чисто на дорозі,—
Не важка мені мітла!
Я мету, мету, мету
Без оглядки, без упину.
Працював, мабуть, з годину.
А дійшов лиш до воріт,
Оглянувся... Де ж мій слід?
Тож, здається, добре мів.
Хто ж це стежку знов замів?

Я ЗБУДУЮ КОРАБЕЛЬ
Попрошу я в дяді Миші
Цвяхів, дощок наиміцніших,
Пилку й гостре долото,
Ще й сокиру й молоток.
Буду ніч і день не спати,
Щоб найшвидше збудувати
Найміцніший корабель.
Попливу до тих земель,
Де кочують ескімоси
В заметілі і морози.
Повезу маленьким друзям
Яблук, груш і винограду,
Тих ожин, що вчора в лузі
Назбирали всім дитсадом.
Пригощу, скажу: — Малята,
Це вам братики прислали.
Закарпатські гуцулята
Всім вам щастя побажали.

ТІЛЬКИ Я ЩЕ НЕ ШКОЛЯР

ШКОЛЯРІВ В НАС ПОВНА ХАТА

Школярів в нас повна хата:
Дві сестри та старший брат,
Навіть мама,
Навіть тато
Теж над книгами сидять.

Дуже в них важкі уроки:
Про грунти й споживні соки,
Про якісь там вуглеводи...
Ще не чув такого зроду!

Каже сивий наш дідусь:
Що ж, і я собі повчусь! —
Та й книжки свої виймає...
Цілий вечір теж сидів.
Всі щось пишуть,
Щось читають,—
Повна хата школярів!

Тільки я ще не школяр,
Хоч і маю вже буквар.

КАЖУТЬ ВСІ, ЩО Я ПРУДКА
Кажуть всі, що я прудка,
Що літаю, мов на крилах.
Я ж не винна, що така
Є в ногах у мене сила.

Скік та скік
Із хати в двір,
З двору в ліс,
До синіх гір,
Аж туди, до царино.
Упіймай,
Наздожени!

Я скоріше всіх домчуся
На кошару, до дідуся.
Треба ж вістку передати,
Щоб збирався виїжджати:
У столицю викликають,
Нагороду дати мають.
Як же тут не буть прудкою
З новиною
Отакою!

В НАС ВІДКРИЛИ НОВУ  ШКОЛУ
В нас відкрили нову школу
В подарунок дітворі.
Посадили сад навколо,
Квітнуть айстри у дворі.
Є майданчик для футбола,
Городки є і турнік...
Я прийшов, було, до школи,
Та сказали: «Через рік!»

МІЙ ТАТО
Я так ранесенько устав,
А вже татуся не застав.
Баба каже: Тепло стало.
Роботи в полі вже чимало.
А в тебе, хлопчику мій, тато
Не хто-небудь — механізатор!
Прийде аж ввечері із поля,
Щось принесе малому Колі:
Від зайчика — смачну цілушку,
Від їжака — солодку грушку.
Ти тільки будь мені слухняним,
Поспи хоч трохи, бо ще рано.
Татусь у тебе працьовитий,
Йому і ніколи спочити.
Щоб не втомились в тата ноги,
Поспи, Миколко, і за нього.
Я вже слухняний, я лягаю,
Вже й навіть очі закриваю,
Бо в кого ж є такий ще тато?
За нього мушу я поспати.

ЧЕРЕВИЧКИ
Гоп-гоп, чики-чики!
Купив татко черевики.
Я піду у них на свято,
Танцюватиму завзято.

Як пристукну каблуками,
Розведу в боки руками,
Сплесну,
Вихром закружляю,—
Черевички ж нові маю!

Черевички не простенькі,—
Наче сонце, червоненькі,
Ще й риплять, як зробиш крок,—
Так і просяться в танок!

БУВ БИ ХЛОПЧИК Я ХОРОШИЙ
Я встаю завжди раненько,
Умиваюся швиденько,
Сам як треба одягаюсь,
В черевики сам взуваюсь,
Сам їх чищу за порогом,
Все роблю без допомоги!
Був би зовсім я хороший,
Та псують усе калоші!
Де з них ліва, а де права —
Ще складна для мене справа.
Тут без нашої бабусі
Я ніяк не розберуся.

Був би хлопчик я хороший —
Все псують оті калоші!

ФУТБОЛІСТ
Грав Прокопчик у футбола.
Хоч малий, а все одно
Умудривсь забити гола
У самісіньке вікно.

Задзвеніло бите скло,—
Шибки наче й не було!

А Прокопчик сів та й плаче:
— Це не я розбив, це м'ячик.
Неслухняний він, ледачий,
Роззявля, мов ґава, рота.
Це ж тому і не побачив,
Де вікно, а де ворота.

Я ХОДИВ НА ПОЛОНИНУ
Я ходив на полонину,
Де татусь пасе отару,
Бачив там, як за соснину
Зачепилась біла хмара.

Я підбіг до неї з прутом:
— Гей, тікай собі, хмарино!
Повернулась хмара круто
Та на мене вся як зрине!

Я з гори побіг щодуху,
Вмить промокла сорочина,
Загубив я капелюха,
Загубив і хворостину.
Став на поміч тата звати,
Бо не знав, куди тікати...

Зовсім я б не налякався,
Якби татко поруч був:
Я б за нього заховався,
Він би хмару відштовхнув!

ДІДУСЕВА БІДА
— Ой, дідусю,
Чом це в тебе
Біла борода?
— То зі мною,
Люба внучко,
Трапилась біда.
Я в обід якогось дня
За столом крутився,
Перекинув там горня
И молоком облився.

АВТОМОБІЛЬ
Ми з Васильком анітрішки
Вже тепер не ходим пішки:
Нам коваль Андрій Крушина
Змайстрував автомашину,—
На колесах, на ресорах,
Не біда, що без мотора!
Я за шофера сідаю,
А Василько підпихає,
Потім я штовхаю ззаду,—
Так і їдем до дитсаду.
Ось чому вже анітрішки
Ми тепер не ходим пішки!

У САДУ
Хто це там кричить в саду:
— Ой, зніміть, бо упаду?! —

Прибігаєм, що за лихо?
У саду вже стало тихо,
Лиш сорока все стрекоче,
Мов сказати нам щось хоче.
Раптом чуємо, хтось хлипа.
Глядь, висить хлоп'я на липі!
Навпіл рваний піджачок.
З піджака стирчить сучок.
— Ой, несіть, несіть драбину.

Бо впаду я і загину! —
Тут Маруся та Одарка
Вмить добігли до пожарки.
— Ой, скоріше, дя-деч-ку,

Там хлопчина на сучку!.. —

Мчить червона,
Мчить машина.
А на ній —
Складна драбина.
Не минула ще й хвилина,—
На землі уже хлопчина!
— Звідкіля ти?
— Чий ти хлопчик? —
Придивились:
Це ж Прокопчик!
— Що робив ти у садочку,
Що порвав штани й сорочку?
— Ліз в дупло до пташечок
Та й потрапив на сучок.

ДО СЕСТРИЦІ
Крутить віхті завірюха.
Сніговиця, мов те клоччя.
Тільки виглянеш з кожуха,
Вмить заліпить носа й очі.

Я й не хочу виглядати,
Хоч не лячно анітрішки,
Бо під боком в мене тато
Править коником за віжки.

У санчатах пахне сіном,
Наче ми на полонині.
Ще й у мене на колінах
Песик в теплій кожушині.

Через гору, через поле,
Попід буки та ялиці
Де навчається сестриця.

Ідем, ідемо до школи,
Школу звати інтернатом.
Ген сія! До себе кличе!
Лиш далеко наша хата,
Бо татусь у нас — лісничий.

МІЙ ТАТУСЬ В НЕДІЛЮ ЗРАННЯ
Мій татусь в неділю зрання
Взяв мене на полювання.
Всі ліси, всі гори а схили,
Всі поля ми обходили
І... нікого не забили.
Лиш тоді нам повезло,
Як верталися в село:
На дорозі біля пня
Ми зустріли вуханя.
Він в дідуся був на спині
У полатаній торбині.
А дідусь той був хороший —  
Дав нам зайчика за гроші.

Тільки ви про це мовчіть,
Нашій мамі не кажіть.

СНІГУРІ
Наша слива у дворі
Мерехтить в намисті:
То обсіли снігурі
Гомінкі, барвисті.

Прилетіли птиці з гір,
Де вітри ґелкочуть,
Де мороз, як лютий звір,
Кригою скрегоче.

Прилетіли під вікно,
Заспівали зранку,
Бо не бачились давно
Із малим Іванком.

А хлопчина вже підріс —
Вищий за сестрицю!
Повесні піде у ліс
По гриби й суниці.

Там багато на горі
Є чорниць, ожини,
Там веселі снігурі
Знають всі стежини.

Всип, сестрице, снігурам
Жита біля тину.
А для ягід хлопчик сам
Вишиє тайстрину!

У САДУ ПІД СІРИМ ГРАБОМ
Ми в саду під сірим грабом
Снігову зліпили бабу.
З дому моркву я приніс,—
Вийшов добрий бабі ніс!
І як тільки стали в колю
Бабі танець станцювати,
Загукав до нас Микола:
— Йдіть до хати,

Кличе мати! —

Обігрілись, попоїли,
Та й до саду, знов до діла.
Тільки хто ж це тут ходив,
Бабі носа відкусив?
Ми туди,
Ми сюди,—
У снігу чиїсь сліди.
— Може, заєць?
— Ні, ні, ні,
Це, мабуть, сліди свині.
— Ой, це вовк або ж ведмідь,

Ой, тікайте, ой, біжіть! —

Раптом тріснула лоза,
А з-за кущика коза
Аж вклоняється, так просить:
— Дайте ще одного носа!

ЯК Я БАБУ ГОДУВАЛА
Під вікном стоїть бабуся.
Не жива,
А снігова.
Я бабусі
Не боюся,
Хоч вона, як та сова:
Із картоплі круглі очі,
Аж до вух широкий рот.
Мабуть, їсти баба хоче,—
Віднесу їй бутерброд.
— Набирайтесь, бабцю, сили,
Їжте хліб і ковбасу.
Я ще й каші наварила,
Повний горщик принесу! —
А горобчики з ялинки
Зацвірінькали ураз:
— Щиро дякуєм, Килинко,
Дуже добра ти до нас! —
Встигла лиш обід покласти —
З'їли миттю все дотла.
Не злякала їх, горластих,
Навіть бабина мітла!

ГРІМ
Понад лісом
Грім.
Хмари мчать щодуху,
Ой, тікайте в дім,
Затуляйте вуха!
Я ж стою собі й сміюся:
Громовиці не боюся.
Хай гуркоче,
Скільки хоче,
Не було би тільки граду.
А як дощик захлюпоче,
Всі його зустрінуть радо,
І великі і малі,—
Всі колгоспники в селі!

Понад лісом
Грім.
Не піду я
В дім!

КОНИК
Я в саду хруща впіймав
Та й у плуг його запріг.
Цілий день собі орав,
Дивував діток усіх.
— Що за коник?
— Що за диво?
— Де такого роздобув?
— Хоч була б у нього грива.
Хоч би хвіст у нього був!
— І безшиїй, безкопитий,
Роговинням спина вкрита.
— І не ходить, а повзе,
Ледве сам себе везе.—
І коняку так зганьбили,
Так розлаяли її,
Що знялась вона на крила
й понеслася у гаї.
Я услід біжу до гаю
Через тин, через город
І від радості гукаю:
— То не кінь, то вертольоті

ОБІЦЯВ СЕСТРИЧЦІ СОМА
В мене вудки, як у тата,
Довгі, довгі та міцні!
Можна сома підсікати
На самісінькому дні.

Тільки сом таке ледащо —
Не клює та не клює!
Ось лина впіймаю краще,
Бо й нажива добра є...

Покладу линка в корзину,
Та й на цім розмова вся!
Не клює...
Та що линина?!
От зловлю я карася!

А до кінчика гачка
Причеплю я черв'ячка.
Не впіймається карась,—
Клюне окунь або в'язь,—
Є ж у річці риба всяка...
Упіймать би вже хоч рака!
Обіцяв сестричці сома,
А ні з чим прийду додому...

АРТИСТ
В клубі ніде вже й присісти.
Наче тут артисти з міста.
Ми ж — маленькі жовтенята
Будем гарну казку грати.
Лиш підніметься завіса,
Я ведмедем вийду з лісу,
Грізним, чорним, пелехатим,
Буду в клубі всіх лякати.
Та не бійтесь ведмедиська.
Як підійде зовсім близько,
Придивіться добре всі,—
Це ж бо я у кожусі!

РАХІВНИЦЯ
Був я з мамою у полі,
Назбирав собі квасолі.
Є й ряба і золотиста,
Є червона, є і синя.
Вийде гарнеє намисто
Для сестрички Марусини.
Це ж недовгая робота!
Квасолини всі на дрота
За хвилину нанизав
І Марусі показав.
А як глянула сестриця:
— Гарна,— каже,— рахівниця!

КОПІЙКА
Проводжала я Марійку,
У траві знайшла копійку.
Йшла назустріч тьотя Маша,
Я спитала:—Може, ваша?
— Ні.—
Стріла далі хлопців двійко:
— Чи не ваша це копійка?
— Ні.—
Аж дідусь іде похилий.
— Ви грошей не загубили?
— Ні.
— Що ж робити тут мені? —
А дідусь:— Нема біди,
До міліції іди.—
Я й побігла. Біля скверу
Стріла міліціонера.
— Проводжала я Марійку,

У траві знайшла копійку...—

Козирнув сержант: — Чудесно!

Благородна ви і чесна.—
Ще й сказав при всім народі:
— Заслужили нагороду.

Ось тримайте п'ятака,

Йдіть купіть медівника!

ЗІРОНЬКИ
Сяють срібні зіроньки
У саду на гілоньках.
Я взяла у мами сито
Зірочок тих натрусити.
Лиш торкнула гілку сливи,
А вони, як тая злива,
Всі за комір, під сорочку,
В рукави і чобіточки.
Я бігом, бігом до хати,
Що й забула сито взяти.

Ой холодні ж зіроньки
У саду на гілоньках!

ОЙ КОВАЛЮ
Ой ковалю-коваленку,
Праця тобі люба,
Для маленької Оленки
Викуй, викуй зуба.
Бо Оленка з нами вчора
По гриби ходила,
Під ліщиною у горах
Зубика згубила.
Ой ковалю-коваленку,
Цілий день в траві високій
Ми шукали того зуба,
Мабуть, вкрав його там сокіл
Та й заніс на дуба.
Ой ковалю-коваленку,
Викуй зуба для Оленки!

ПІВНИКУ, НЕ БУДИ
Дам тобі я, півнику,
Каші з лободи,
Ти ж бо мене, півнику,
Вранці не буди.

Може, буде снитися,
Що я в школу йду,
Що малу сестрицю я
Вчитись теж веду.

Всі на мене дивляться:
Виросло дівча.
Гляньте, люди, матері
Стало до плеча!

Знає вже всі літери
В свому букварі.
Мабуть, наша Ганночка
Вийде в лікарі.

Дам тобі я, півнику,
Каші з лободи,
Ти ж бо мене, півнику,
Вранці не буди!

ДЖМІЛЬ
Я збирала в лісі хміль
Запашний.
Прилетів до мене джміль
Злий-презлий.

Я пиріг простягла
З ягідьми:
— Не кусайся, я ж мала.
На, візьми! —

Цілий день він той пиріг
Їв та їв.
І за те мене стеріг
Від вовків!

СОЛОВЕЙ
Соловей, соловей,
Прилети до дверей,
Сядь до мене на поріг.
Я спекла тобі пиріг,
Ще й цукерку й пряник маю,
Сядь, поїж та й линь у небо..
Не летиш? То з'їм сама я
Й заспіваю краще тебе!

МІСЯЦЬ В ХМАРАХ ЗАБЛУДИВСЯ
Місяць в хмарах заблудився
Та й за гору закотився.
Я пішла б його шукати,
Тільки кличуть вже до хати.
Я б сказала, що не хочу,
Та злипаються вже очі,
І не слухаються ніжки...
Донесіть мене до ліжка!

ОЙ ВЕСЕЛІ ДУДАРІ
Ой веселі дударі,
Замузичте дітворі.
Так заграйте гопачка,
Щоб аж пил з-під каблучка!
А веселу тропотянку
Грайте нам безперестанку.
Боком,
Скоком,
Перескоком.
Закружусь, махну рукою,
Тільки вихор вслід за мною.
Хай похвалиться матуся:
— Он яка моя Ганнуся!

ОЙ НА ГОРІ ВІТЕР
Ой на горі вітер,
А в долині тихо.
У маленької Килини
Трапилося лихо.
Із хлоп'ятами ходило
По гриби дівчатко,
Десь відбилось в темнім лісі
її собачатко.
І шукали,
І гукали,
По стежках блукали,
Загубилося нещасне,
Як у воду впало...
Ось і дома вже Калинка,
Йде сумна до хати.
А собачка стриб від миски:
— Довго ж тебе ждати!

ХИТРИЙ ЗУБ
Ой, болить у мене зуб,
Бо не хоче їсти суп.
Хоче меду,
Хоче грушку,
Хоче теплую
Пампушку.
А як ще дасте сметани,
Вмить боліти перестане!

СКОРОМОВКИ
БУК ТА ДУБ
Бук
Бундючивсь
Перед
Дубом,
Тряс над дубом
Бурим
Чубом.
Дуб
Пригнув
За чуба
Бука,—
Буде букові
Наука!

БАБИН БІБ
Бабин
Біб
Розцвів
У дощ.
Буде
Бабі
Біб
У борщ.

ВОВК-ВОВЦЮГ
Вовк-
Вовцюг
Вівцю
Волік.
Вова
Вовку —
Вила
В бік!
Як завив же
Вовк-
Вовцюг,
Миттю
Випустив
Вівцю!

ХОВРАХ ТА МУРАХИ
В мурах
На хаті
З моху дах.
Заліз
На дах
Хаврін-
Ховрах.
Мурахи
Стріли
Ховраха,—
Оставсь
Хаврін
Без кожуха.

ГОРОБЕЦЬ, ГОРОБЕНЯ
Горобець,
Горобеня
Галушок
Везуть
Горня.
Горобчиха ж —
Горошину,
Кличуть гуску
На гостину.

ШИЛО
Шило
Шубку
Шурі
Шило,
Шовком,
Шерстю
Шви
Обшило.
Вийшла
Шубка
Прехороша
Нашій
Шурі
На порошу.

КІТ
Кіт
Котові каже:
— Коте,
До комори
Кадуб
Вкотим.
Кинем
В кадуб
Капустину,
Кілька
Китичок
Калини
Для Катрусі
Катерини.

МИЛА
Мила
В мами
Взяла
Мило.
Мила
Милом.
Маню
Мила.

НОЖИЧОК
Ножичку,
Ножичку,
Виріж
Нам ложечку.
Ріж,
Ніж,
Ріж
Хутчіш,
Бо збіжить
Наш куліш!

ЗАЙКО
Зайко
Зілля
З'їв
У Зіни,
Захотів
Заїсти
Сіном.
Зіна
Зойкнула
У сінях:
— Де ж узяти
Зайцю
Сіна?

ВЧОРА БУВ Я ЩЕ МАЛЕНЬКИМ
Вчора був я ще маленьким,
А сьогодні вже великий.
Сам в саду знайшов опенька,
Сам почистив черевики.
Й гусака вже не боюся.
Лиш гусак той заґелґоче —
Притулюся до бабусі,
Навіть плакати не хочу.

ХТО СМЕТАНКУ З'ЇВ?
Била мама котика,
Рижого Муркотика,
Бо то ж він сьогодні рано
Виїв з глечика сметану.
— М-я-у, мя-у,— плаче котик, — 

У Прокопки білий ротик,
Я в куточку ще дрімав,
Як сметану він лизав.—
А Прокопик тут несміло:
— Де ж у мене ротик білий?

Я ж обтерся рукавом,
Ще й умився над відром!

ЯК ПРОКОПЧИК ШТАНЦІ ПРАВ
Раз Прокопчик у ріці
Прав картузика й штанці.
Доки він штанята мив,
То картузик геть поплив.
Лиш побіг наздоганяти,
Як пливуть уже й штанята.
Доки бігав між кущів,—
Ні кашкета, ні штанів!
Вдома ми його спитали,
Де одежу він подів. —
— В мене річка все покрала, —
Нам Прокопчик відповів.

НАМ ПРОКОПИК РОЗПОВІВ
Нам Прокопик розповів,
Як загнав він вовка в хлів:
— Так вперіщив батожищем,

Аж завив отой вовчище
Та й у двері до хліва,
Заховався за дрова!
Я ті двері — на замок
І пішов собі в садок.
— Що, сидить і досі вовк? —
Тут ГІрокіп на мить замовк,
Потім каже гірко-гірко:
— Ні, була в підлозі дірка...

ПАСІЧНИК
— Ой Прокопщо, що з тобою?

В тебе носик, мов цибуля,
І над правою бровою
Збігла синя ґуля...
З груші хтось стрибнуть примусив
Чи ходив по гнізда в гори?
— Це в колгоспі я з татусем

Був за пасічника вчора!

ВСТАВ ПРОКОПИК СЕРЕД НОЧІ..
Встав Прокопик серед ночі,
Враз протер заспані очі,
Опустився з ліжка кволо,
В кухню йде, сіда до столу.
Вмить схопилася і мати,
У тривозі стала в дверях.
— Чом ти встав?
Ще треба спати.
— Я ж забувся повечерять!

ТАЄМНИЦЯ
— Ти куди, Прокопцю, поспішаєш?
— До дідуся.
— Та тебе ж з'їдять вовки у гаї.
— Не боюся!
— Ну, а чим ти будеш захищатись?
— Кулаками.
— А чи, може, хочеш ти погратись?
— Та не з вами!
— Подивіться ви, яка гординя!
— Так годиться.
— Що ж несеш ти у своїй торбині?
— Таємниця.
— А від кого йдеш це ти, хлопчино?
— Йду від мами.
— Чим так пахне в тебе із торбини?
— Пиріжками!

ПРИГОДА
Вчора сталася пригода:
Хтось штовхнув Прокопа в воду
У сорочці, у штанцях.
Виліз мокрий до рубця!
Лиш з води — за хворостину:
— Хто штовхнув мене у спину?
Гей, виходь сюди мерщій,
Не ховайся у кущі,
Я провчу тебе, хлопчисько! —
А з кущів... старий цаписько.

ЗАБЛУДИВСЯ
Щось бичок наш сумно мука,
Загляда з порога в сіни.
Не напасся вдень на луках.
Мабуть, просить трохи сіна.
Тут Прокопик заходився:
— Зараз я трави нарву!
Та в садочку заблудився
І заліз у... кропиву.
Кинув геть пусте верето,
Руки й ноги в білих цятках.
І не знати, хто реве там,
Чи Прокопик, чи телятко.

ПРОЧИТАЛА КНИЖКУ РАЯ
Прочитала книжку Рая
Про героя, про Чапая,
Як не вийшов він з Уралу,—
Вража куля наздогнала.
— Ех,— Прокопик тут зітхнув,
Якби я з Чапаєм був,
Я б коня взяв і шаблюку,
Револьвера в ліву руку,
Автомата
І гранату,
Воював би й воював,
А Чапая б врятував!

МИ ПОПРОСИМ СВОГО БРАТА
Ми попросим свого брата,
Щоби вивчив нас писати.
Тільки паличку та двійку
Хай навчить писать Марійку.
А мені ж бо треба знать,
Як виводить цифру п'ять!

РОЗПЛЕЛА БЕРЕЗА КОСИ

ГЕЙ ТИ, ХМАРКО ЗОЛОТИСТА

Гей ти, хмарко золотиста,
Бризни срібного намиста
На дубочки, на колосся
Ще й Оксанці на волосся.
Може, швидше у сестрички
Відростуть малі косички.

ВІТЕР
Вітре, вітре, вітровію,
Я тебе зловить умію:
На санках своїх вітрило
Прикріплю, як на човні,
І тоді свою ти силу
Віддаватимеш мені.
Будеш ти санки возити,
Вітрячка мені крутити...
Досить, вітре, пустувати,
Будеш, вітре, працювати!

ВІВЦІ ПЛИНУТЬ В ПОЛОНИНУ
Вівці плинуть в полонину
Зустрічати там весну.
Я ж кептар тепленький скину,
Їх на плаї здожену.

Там іде у білій гуні
З вівчарями мій дідусь,
Тільки я спинюсь на груні,—
Я ж баранчика боюсь.

Гей, він, чорний, пелехатий,
Зупинився на плаю.
Краще тут я, біля хати,
На воротях постою.

БИЧОК
Наш Стрибко — бичок чорненький
Дуже й дуже ще дурненький.

Дощ пройшов, а він за сіном
Потягнувсь до тину,
По самісінькі коліна
Вліз у жовту глину!

А як виліз, гордо мукнув,
Дрібно ніжками пристукнув.
Мабуть, думає, дурненький,
Що він в чоботях новеньких.

БІЛЯ БРОДУ
На Бистриці біля броду,
Де берізоньки густі,
Опустило сонце в воду
Весла золоті.

Та й пливе собі тихенько
За плотами вдалину.
Я на човнику легенькім
Сонце здожену.

Бо хлопчина я вже в силі,
Хай позаздрять малюки!
Сонце ж — стриб та стриб на хвилі
І... розбилось на скалки.

ДІДИКУ-ДІДУСЮ...
— Дідику, дідусю,

Відпусти Настусю.

Я візьму її за руку,

Поведу тюпцем на луку.

Квіточок там назбираєм,

Потім підемо до гаю,

Де солодкая ожина,
Де горішки і малина.
Чорний терен і грибки...
Назбираєм залюбки!
І тебе ми почастуєм,
Відпусти, дідусю, чуєш?
— Ой підлеснику маленький,

Як же просиш ти гарненько!

Що ж, бери свою Настусю! —

Добре серце у дідуся.

ВЕЧІР
Берези в срібно-білих шубах
Давно затихли — треба спати!
Лиш дуб з піднятим жовтим чубом
Гундить, мов дідо, біля хати.

То до вікна простягне руку,
То загляне у шибку знову
І пальцем-жолудком постука,
Мов кличе з хати на розмову.

А я не йду, бо казку гарну
Мені розказує бабуся...
Ой дубе, думаєш ти марно,
Що злого вовчика боюся!

ГОРОБИНА
Пішли вітри на полонину.
У лісі біло. Тиша, тиша!
Лише червону горобину
Снігуроньки колишуть.
А ягідки на ній чудові,
Немов настояні на меді!..
Шкода, що вже в густій діброві
Вляглися спати всі ведмеді.

У САДОЧКУ АБРИКОСА
У садочку абрикоса
Викинула квіти.
Може, мамцю, вийду боса
Весноньку зустріти?
— Доню, доню, не дозволю.
Ще тумани бродять в полі,
А за садом при дорозі
Причаїлися морози,
Ще візьмуть, лихі та кляті,
Покусають доні п'яти.
Зачекай. Вже недалеко
За селом летять лелеки,
Зтрусять з крил тепленькі роси,
Ось тоді й підеш ти боса!

МІСЯЦЬ ПОВНИЙ, ЯСНОЛИЦИЙ
Місяць повний, яснолиций
Із-за гір удаль поплив,
На дуби і на ялиці
Срібні зорі почепив.
В лісі тихо. Зрідка лише
Гавкне лис удалині
Чи порушить сонну тишу
Крик сича в гущавині,
Чи голодний вовк промчиться,
Хропіт викличе в коней...
У татуся є рушниця,—
Хай підходить до саней!
Я нічого не боюся,
Ні ведмедів, ні вовків,—
Добре їхати з татусем,
Слухать пісню полозків!

ВСЕ ЗАТИХЛО В ТЕМНІМ ГАЇ
Все затихло в темнім гаї.
Сплять смереки під горою.
Навіть місяць вже дрімає
Під хмариною пухкою.

Лиш потік усе казкує,
Виграє сріблястим блиском,
Наче зна, що я ночую
В дідуся на пасовиську.

Наставляє й песик вуха,
Біля ватри бока гріє,
Потічкову казку слуха,
Наче в ній щось розуміє.

Знає мавку Неугавку,
Лісового Чорногора.
Мов на нього люто гавкав
Він у лісі вчора.

Тихо, друже, не сполохай
Казки вічної у зворах,—
Я послухаю ще трохи,
Доки сон не зборе.

В ЛІС ДО ДІДА
Їду, їду
В ліс до діда.
Миготять ялиці!
Оглянувся,
А по сліду
Пес біжить і киця.
Пес несе в зубах торбину,
Кицька — бубликів в'язанку.
Буде славная гостина
У дідуня зранку.
Ген за лісом, в синій далі,
Йдуть отари понад кручу.
Я натисну на педалі,
Бо дідусь за нами скучив!

ДЕ ТИ, СОНЦЕ, НОЧУВАЛО?
Де ти, сонце, ночувало,
Що прождав тебе всю нічку?
Думав, ти за перевалом,
Чи скотилося у річку.
Запитав орла на клені.
— Ні, не видко за горою.—

Упіймав рибину в жмені.
— Не сховалось під водою.

Вранці, вимите росою,

Зовсім поруч тихо встало...

Жартувало ж бо зі мною?
Ти ж у ватрі ночувало!

РОЗПЛЕЛА БЕРЕЗА КОСИ
Розплела береза коси
На веснянім вітерці,
Опустила ніжку босу
В тиху воду у ріці,
Мов зібралася до мене
Вбрід на берег перейти,
Де схилились дужі клени
На причалені плоти,
Де гучна моя сопілка
Будить синю далину...
Йди, берізко, йди, тут мілко,
Я ще й руку простягну!

ПІСЕНЬКА
Біля річки
Дві смерічки
Сонцем закосичені,
Солов'ями
До нестями
Гей та замузичені.
А над ними,
Гомінкими,—
Віття тополине,
І хмарина
З полонини
Лебедино плине...
Дві смерічки
Біля річки,
Ще й себе між ними
Я змалюю,
Я змалюю,
Фарбами ясними.

ВІТЕР, НАЧЕ ТОЙ ДІДУСЬ
Вітер, наче той дідусь,
Стогне й крекче у діброві.
Дуб у шубу загорнувсь,
Мовчки хмурить жовті брови.

Бо всміхнувсь щасливо глід
До червоної калини:
Це ж до них пташиний рід
Вже зібрався на гостину!

Вкрив барвисто всі гілки
І виспівує, й щебече,
Снігові кида хустки
Юним лижникам на плечі.

Та не хмурся, дубе, так!
Звеселишся й ти віднині,—
Є пшениця, просо й мак
В нас у кожного в торбині!

Прилетять пташки малі,
Бо вже чують їхні вушка,
Що у тебе на гіллі
Ми розвісимо кормушки.

За лижнею вслід — лижня.
Ми йдемо, веселі, смілі.
Будеш, дубе, ти щодня
Наче на весіллі!

ВЧОРА ЩЕ ДЗВЕНІЛИ КОСИ
Вчора ще дзвеніли коси
В гаї на лужку.
Нині ж там стоїть вже осінь
В жовтім кожушку.
Я до неї у долину
Вибіг із воріт.
Придивився: то ж калина
В золоті стоїть!

КАЛИНА
Схилилась калина над воду,
Дивилась на красную вроду,
Горобчики з поля летіли,
Всі ягоди спілі об'їли.
У сумі калинонька мила
Все листя у воду зронила.
Прийшли за вітрами морози —
Замерзли в калиноньки сльози.

Не плач, моя люба, засни,
Недовго чекати весни.
В артілі кувадло лунає,
Коваль чересло нагостряє,
А ген трактори вже гудуть,
Нам сонце весняне везуть!

ЛЕЛЕКО, ЛЕЛЕКО
— Лелеко,
Лелеко,
Літав ти
Далеко,
За синєє море,
В чужії простори.
А де ж твої діти,
Що сам прилетів ти,
Сидиш одинокий
На дубі високім?
— Лелеко,
Лелеко,
Наш дім недалеко.
Вже колесо тато
Виносить на хату,
Щоб міг ти для себе
Гніздо збудувати.
Лети ж,
Не барися,
У нас оселися!

ГУДУТЬ, ГУДУТЬ ПОТОКИ
Гудуть, гудуть потоки
В ущелині глибокій,
Лелеки в небі чистім,
Мов низочки намиста.
А сонце так і грає,—
В калюжки заглядає,
Під камінці, колоди,
Чи десь немає льоду.

СОЛОВ'ЇНИЙ РАНОК
На узгір'ї,
де в долину
Річка
виливається,
Закосичена
калина
Сонцю
посміхається.
Соловейко
защебече
Подрузі
на втіху,
Затихає
вся малеча —
Ні слівця,
ні сміху.
Лиш весна
шумить і грає,
Котить житом
хвилі.
Соловейко
все співає,
Стриматись
не в силі.

З ЛІСУ
За лісом
сонечко сіда,
Немов стомилося з дороги.
Туман із гір,
як та вода,
Залив на луках обороги.
Ми поспішаєм
з дідусем
Із лісу темного
до мами.
В руках по кошику
несем
Із диким хмелем
та грибами.
І тільки стану
на поріг,
Гукну я дзвінко
на всю хату:
— Беріте, мамо,
на пиріг
На день народження
для тата!

* * *
Мов журавлі, вози курличуть
З пахучим сіном з полонин.
Приємно дихає в обличчя
Легенький вітер із долин.
Він пахне хмелем, хлібом свіжим,
Димком яловим, не гірким.
І коні йдуть самі, без віжок.
На той знайомий, рідний дим.

ОСІНЬ В КАРПАТАХ
На сотні струн смереки грають.
Шумить, гуде сріблястий бук.
Калини кетяги над плаєм
Самі аж просяться до рук.

Спустились череди в оселі,
Сліди засипав жовтий лист.
Прудкий олень на голій скелі
Склика табун, як той горніст.

І, наче хвиля в час приливу,
Луна по лісу загула,
Злякала білку полохливу,
Що виглядала із дупла.

У небі, вицвілім за літо,
Кружляють довго журавлі.
Як тяжко, мабуть, їм летіти
У даль від рідної землі!

На шпиль Говерли вчора вранці
Наклав хтось вати цілий стіг...
А дятел зразу ж на морзянці
Всіх сповістив про перший сніг.

ЛІСОВІ НОВИНИ

ХТОСЬ ТУПЦЮЄ НА ГОРИЩІ

Хтось тупцює на горищі,
Тужно в комині гуде.
То заплаче, то засвище.
Аж мороз по тілу йде.

Затуля сестриця вуха,
Бо іще мала вона.
Я ж набрав у груди духу,
Підступаю до вікна.

А мороз шибки вже лиже.
Зрозумів я, в чім тут річ!
— Гей, бери, сестричко, лижі,
Їдь з лавиці аж на піч! —

А сестриця каже слізно:
— Добре знаю все й сама:
То до комина залізли
Грітись вітер і зима.

ОЙ, ПО ПЛАЮ
Ой по плаю, плаю,
По Верху ходила.
Де, й сама не знаю,
Тайстру загубила.
А у тій тайстрині
Букварець новенький...
Стрівся у ліщині
Борсучок сіренький.
— Ой, чи, Лесю, чула?
Каже все узгір'я. —
В лісі під Менчулом
Школа є для звірів.
Там якесь дівчатко
До білчихи нишком
Принесло під хатку
Дуже мудру книжку.
Звірі вже читають
Під зеленим буком...—
Ой, часу не маю,
Жде ж мене наука!

ЯЛИЦІ
Ой заслухались ялиці,
Втихли навіть потічки.
Бо в травиці, у яриці,
Дзвінко вдарили в смички
Перші коники-музики,
Загули в баси джмелі...
Ех, шкода, що черевики
У ялиць аж у землі!
Бо взялися б дружно в боки,
Закружляли б у танку...
Та не ступлять навіть кроку
Під цю пісню гомінку.
Поспитайте у синиці,
Що літає понад бір,
Чом не тішаться ялиці
Сонцю ранньому з-за гір.
Ген спішить воно, бо чує
Перебір весняних струн...
За ялиць йому станцює
Нині зайчик-веселун!

МАЛЕНЬКИЙ ПОСЛАНЕЦЬ
Під горою потічок
Котиком мурличе.
Він до себе діточок
На розмову кличе.
— Біг я ранньої пори
Біля перевалу.
Впала сарна там з гори,
Ніжку поламала.
По дорозі я зібрав
Всі джерельця й роси,
Передати поспішав,
Що підмоги просить.
В лісі бродить злий ведмідь.
Роздере нещасну
По моїх слідах ідіть,
То прийдете вчасно.—
Проказав і — через ліс.
Далі у долини,
Бо не всі іще розніс
Лісові новини!

ВЧИТЕЛЬ
Качур — синя голова —
Скликав діток до хліва,
Посадив усіх рядочком,
Каже дочкам і синочкам:
— Всіх я буду вас учити,

Як на білім світі жити.
А найперше — що й казати! —
Треба грамоту вам знати.
Тож відкриєм букварця,—
Як зоветься буква ця? —
Залунало звідусіль:
— Знаєм, знаєм, це «піль-піль»:
— Ось і зовсім не така,—
Це, щоб знали, буква «Ка»!
«Ка» в качинім букварі
Завжди перша угорі.
Знайте, діточки, віднині,
Що усі слова качині
Починаються на «Ка».
Ось наука вам яка!

ХИТРА ЖАБА
— Кумцю, кумцю!
— Що, кума? —
Чути з жабуриння.
— Чи далеко ще зима?
— Вже на полонині.
Нині сніг там забілів,
Вниз пішли отари.
Вже й не видко журавлів,
В небі тільки хмари.
— Кумцю, кумцю!
— Що, кума?
Нам пора вже спати.
— А лелеки теж нема?
— Глянь, кумо, сама ти!
— Ква, ква, ква,
Я не дурна
Гинути за тебе! —
Обізвалась жаба з дна.—
Глянь, як тобі треба!

БІГ ЛИСОК
Біг лисок
У лісок,
Ніс в торбині
Колосок.
На узліссі
Між дубів
Кума-вовчика
Зустрів.
— Ти куди
Спішиш так нині?
Що на спині
У торбині?

— Йду я сіяти
Пшеницю.
Хочу мати
Паляниці
Отакі, як в дядька Гриця
Вчора бачив на полицях.
Щоб від кия не пропасти,
Перестану, куме, красти.
Буду сіять,
Буду жати,
Все своє
У хаті мати:
Паляниці,
Варяниці,
І коржі,
І галушки,—
Щастя повнії горшки!

Доки вовкові хвалився,
І пишався, і гордився,
То й не чув, як нишком, нишком
У торбину влізла мишка,
Зтеребила колоска
До останнього вуска.
І з тих пір отой лисок
Ходить в поле за лісок,
Пильно дивиться, нюшкує,
На мишей зі зла полює.

Як же лисові не злиться?     
Миші з'їли паляниці,
Калачі і варяниці,
Галушки
І пампушки —
Щастя повнії горшки.

КОНЦЕРТ
Грає кіт на мандоліні,
Кицька — на гітарі,
Котеня співає в сінях
З цапеням у парі.

Барани гудуть у труби.
Вівці — у валторни,
Пес у бубон гупа грубо:
— Дайте камертона! —

А качки:
— Так, так,— до нього,—
Принесем охоче! —
Вже й бичок схопивсь на ноги,
Танцювати хоче.

Лиш концерт не для індика,—
Ходить злий і хмурий.
Кажуть всі в дворі, що дикий,
Не набравсь культури.

КІТ ПОЖАРТУВАВ
Ходить півень:
— Кох, кох, кох,

Ох, який смачний горох!
На городі за півднини
Назбирав аж дві торбини.
Склав горох той біля хати,
Сам пішов іще збирати.

Вибіг кіт
З-під воріт
Та й заніс горох
За пліт.—

Півник плаче:
— Кох-кох-кох,
Хтось у мене вкрав горох.
Ох! —

Каже котик:
— Я не крав,
Я лише пожартував.
Бачиш, де твої торбини:
У траві лежать за тином.
Принесемо зараз вдвох.—

Півник радо:
— Кох-кох-кох,
Всіх скликаю на горох!

ЯК ЗАЛЯГЛИ СНІГИ НАВКОЛО
Як залягли сніги навколо,
Ріка замерзла край села,
Вівця ранесенько до школи
Свого синочка привела.
І перед вчителем аж скаче,
Хай баранця у клас прийме:
— Воно ж таке вже розумняче,
Що навіть знає «Бе» і «Ме»!

СЛАВНИЙ КРАВЧИК-ЇЖАЧОК
Їжачок, їжачок
Накупив голочок,
Сів на пні під деревцем,
Назива себе кравцем:
— Гей, отут для звірини

Буду шити я штани!

Шити, штопати, латати
І не буду
Брати
Плати.—
Першим слон озвався з гірки:
— Що ж, знімай, їжаче, мірку!
— Підождіть одну хвилину,
Лиш приставлю я драбину...—
Доки лазив, доки міряв,
Стали в чергу усі звірі.
А їжак їм:
— Прошу ждати,

Мушу листя назбирати.

Щоб штани пошить слону,

Треба осінь не одну!
Розбрелися знову звірі
Хто до лісу, хто у ніри.
Без штанів вони і досі,
Бо їжак все листя носить.

МЕХАНІЗАТОР
Після зливи-громовиці
Сонце виглянуло знов.
До комбайна у пшениці
Важно бусол підійшов.

Подивився прямо-криво,
Вгору дзьоба підійма,—
Що за хата, що за диво?
Цього в Африці нема!

Бусол ходить колом, колом,
Та все ближче до коліс.
Ось в бляшанку з-під автолу
Устромив червоний ніс.

То над ленцем щось буркоче
То крутне за коліща...
До самісінької ночі
Бусол техніку вивчав!

ГУСКА
Гуска в школу
Не ходила,
А десь носа
Устромила
У червонее чорнило.
Носа, лапи,
Навіть очі,
І з тих пір
Усім гегоче,
Що життя її немиле,
Бо вже й милом
В річці мила
Те проклятеє
чорнило.
Мила, Мила,
Не обмила,
Тільки крила
Побілила.

КЛУБОЧОК ТА КОТИК
Кіт в бабусі
Вкрав клубочка
Й від куточка
До куточка
Покотив
Того клубочка.
Той тікає
Швидко,
Швидко,
А котові
І не видко,
Як розмотується
Нитка.
Від куточка
До куточка
І... нема уже клубочка!
Весь по хаті розмотався..
Кіт не знає ж,
Де дівався.
Мабуть, думає й понині,
Що клубочок — у щілині,
Бо чатує дні і ночі,
Все чекає, що клубочок
З дірки вилізти захоче.

У ЛІСОЧКУ ПІД ГОРБОЧКОМ
У лісочку
Під горбочком,
Там, де річенька прудка,.
Я ходила по грибочки
Та й загнала будяка.
Де ж у лісі голку взяти?
Як в село мені дійти?
Раптом це з'явився дятлик:
— Можу я допомогти.
В мене дзьобик, наче шпилька,
Це у лісі знає всяк.
Потерпіть одну лиш хвильку —
Буде зверху ваш будяк!
І стук-стук мені у ногу.
Зразу й каже: — Все? Ідіть.
Я з швидкої допомоги,
Треба далі вже летіть!

ПЕТЯЧОК-ГОРДЯЧОК
Жив собі на світі півник
Піт Петрович Петячок —
Жовтоперий гордячок:

Ноги в чоботях червоних,
Срібні шпори дзвінко грають,
Гребінь пишний, мов корона,
Хвіст, як райдуга, палає!
Богатирське випне воло,
Вгору дзьоба задере.
Як погляне, то навколо
Все від погляду замре.

Он який був Петячок,
Жовтоперий гордячок!

Якось рився Піт у глині,—
Мабуть, кузочку побачив,—
І натрапив на перлину,
Круглу, мов горіх добрячий.
Тут вона як заблистіла,
Піт злякався, аж упав,
А отямився — зраділий.
— Ку-ку-ріку! — закричав.—
Закладу перлину в пір'я,
Не віддам її нікому!..—
То злетить аж на солому,
То на хату, то на пліт,
То біжить, мов назіжєний,
З гучним криком до воріт...

Он який був Петячок,
Жовтоперий гордячок!

Вже як добре натомився,
Зліз високо на тичину,
Перед сном крилом накрився,
Щоб не вкрав ніхто перлину.
Та не спиться Петячкові:
За перлину мучить страх.
Миша писне у полові,
Піт, мов сторож,— на ногах!
Швидко вістка облетіла
Все подвір'я край долини,
Всім побачити скортіло,
Що то є таке — перлина.
Просить курочка: — Пітусю,
Дай погляну лиш. Віддам...—
Піт говорить:
— Ой боюся!
Буду гратись тільки сам! —
Просить гуска,
Просить качка,
І цапок прибіг з городу,
Просить котик і собачка.,.
І, нарешті, сам господар:
— Дай перлину. Подивлюся,
Зразу ж, півнику, віддам...—
Піт говорить:
— Ой боюся,
Краще вмру —
Тобі не дам! —

Он який був Петячок,
Жовтоперий гордячок!

Тут господар йому каже:
— Нам в дворі скупих не треба,

Йди туди від мене, враже,
Де земля зійшлася з небом!
— Що ж, піду.
За цю перлину

Проживу я сотню літ!
Вість про мене ще долине,—
Закуплю я цілий світ! —

Он який був Петячок,
Жовтоперий гордячок!

Йде та йде...
Аж бачить воду.
«Тут нап'юся та спочину...»
Глядь у річку —
Півень ходить
І таку ж трима перлину!
«От якби ще й цю забрати...
Відіб'ю, щоб дві я мав!»
Розігнався Піт завзято,
Бульк у воду і — пропав!

Он який був Петячок,
Жовтоперий гордячок!

КАЗОЧКА-ЗАГАДОЧКА
Лугом, лугом із-за гаю
Дід Севірко виїжджає.
їде, їде, не спішить,
Сам на конику сидить.
Бабка Гапка — на корові,
Син Михайло — на бичкові.
Дочки їдуть на лошатах,
А внучата — на телятах.
Зупинились на полянці,
Розвели вогонь у ямці,
Варять собі кашку,
Слухають всі казку:

«Жила-була старенька ведмедиха,
А з нею троє діток-ведмедят,
Таких, що й хвильку не посидять тихо.
Хіба тоді, як сплять або їдять.
Пузаті,
Кудлаті,
Та ще й головаті.
Усі некрасиві,
Зате всі на диво
Такі сміхотливі!
Любили гратись і потанцювати,
Збирать гуртом солодкі ягідки.
А ще найбільш любили ведмедята
Веселі загадки.
От перше з них загадку загадало:

— А що це є,

Коли доверху йдеш,

То хвостик знизу буде,

Коли донизу йдеш,
То хвостик знизу буде? —
І стали тут гадати
Дідусь,
Бабуся, і
Діти
Ще й малі внучата.

Дідусь говорить: — Не вгадаю.—
Бабуся каже:— Я не знаю.—
А діти всі мовчать,
Кивають на внучат.
Аж тут говорить сміло
Найменша дівчинка Марина:
— Хіба складне це діло?

Та це ж проста драбина! —

Загадку каже друге ведмедя:
— Весь вік біжить собі й біжить

І не втече нікуди.
Не здоженеш, коли і спить,—
Вгадайте, що це буде? —

Дідусь говорить: — Не вгадаю.—
Бабуся каже: — Я не знаю.—
А діти всі мовчать,
Кивають на внучат.
Аж тут говорить сміло
Середня дівчинка Марічка:
— Хіба складне це діло?

Та це ж звичайна річка! —

Дає загадку трете ведмедя:
— Без мотуза висить,

Чужим вогнем блищить.

По всіх краях мандрує,

У нас ночує.
Що це таке є? —

Дідусь говорить: — Не вгадаю.
Бабуся каже: — Я не знаю.—
А діти всі мовчать,
Кивають на внучат.

Аж тут говорить сміло
Найстарша внучка Пріся:
— Хіба складне це діло?
Це ж буде, дітки, місяць!—

Отут і рветься казка наша,
Бо вже зварилась дітям каша.
Бабуся в миску наливає,
Діток вечерять припрошає.

СТОРОЖІ
Десь далеко в горах синіх,
Під густим зеленим грабом,
У березовій хатині
Проживали дід і баба.
Дід з ялиць збирав живицю,
Щоб свічок зробить на зиму.
Баба шила рукавиці
Ликом з довгої лозини,
Годувала кізку-лізку,
Свинку-глинку,
Півника-повійника,
Гусачка-білячка
Ще й бичка-крутиріжка.
А для того, щоб зимою
Всім було що класти в рот,
Щовесни попід горою
Засівав дідусь город.
І в оцей город щоночі
Хтось чужий почав ходити.
То горох зімне, мов клоччя,
То всю редьку з'їсть, несите!
Хто ж то шкодить?
Хто ж то краде?
Кличе дід усіх на раду:
Кізку-лізку,
Свинку-глинку,
Півника-повійника,
Гусачка-білячка
Ще й бичка-крутиріжка.

Довго радили-судили
Та й на тому порішили:
Щоби злодія провчити,
Всім по черзі сторожити.

Тут і нічка надійшла.
Кізка першою пішла
І таке собі міркує:
«Найсмачніше — капуста.
От капусту й повартую!..»
Цілу нічку вартувала,
Ні хвилини не дрімала.
Вранці глянула:
— Ой лихо!
З помідорів тільки жмиха! —
Каже дідові:
— Той злодій

Невидимий був, та й годі! —

Друга нічка надійшла.
Свинка сторожем пішла
І таке собі міркує:
«Найсмачніше — це картопля,
От картоплю й повартую!..»
Цілу нічку пильнувала,
Навіть трошки не дрімала,
Вранці ж глянула:
— Ой лихо!
Від капусти тільки жмиха! —
Каже дідові:
— Той злодій
Невидимий був, та й годі! —
Третій вечір надійшов.
Півник сторожем пішов.
І таке собі міркує:
«Найсмачніше —
це є просо,
От я просо й повартую!..»
Цілу нічку пильнував,
Ні хвилини не дрімав.
Вранці ж глянув:
— Що за лихо?
Від картоплі тільки жмиха!..—
Каже дідові:
— Той злодій

Невидимий був, та й годі! —

Вечір знову надійшов,
Гусачок в город пішов
І таке собі міркує:
«Найсмачніше — це пшеничка
От пшеничку й повартую!..»
Цілу нічку пильнував,
Ні хвилинки не дрімав.

Вранці ж глянув:
— Що за лихо?
Просо стоптане на жмиху! —
Каже дідові:
— Той злодій

Невидимий був, та й годі!..—

П'ятий вечір надійшов.
Тут бичок в город пішов
І таке собі міркує:
«Найсмачніше — бурячки.
Бурячки я й повартую!»
Цілу нічку вартував,
Навіть трошки не дрімав.
Вранці глянув:
— Що за лихо?
Від пшенички тільки жмиха! —
Каже дідові:
— Той злодій

Невидимий був, та й годі! —

Шостий вечір надійшов.
Сторожити дід пішов,
Взяв сокиру гостролезу,
Заховався під березу
Та й таке собі міркує:
«Якщо злодій невидимий,—
Не побачу, так почую!»
Ось і північ промайнула,
Ясний місяць став згасати.
Раптом тінь чиясь майнула...
Глядь — бреде ведмідь кудлатий!
Тут дідусь лишив засаду
І підкрався тихо ззаду.
Вмить сокирою змахнув,—
Відрубав ведмедю лапу!
З ляку той про все забув,
З ревом в ліс на трьох почапав...
А раненько на зорі
Дід виходить на поріг,
Кличе кізку-лізку,
Свинку-глинку,
Півника-повійника,
ґусачка-білячка
Ще й бичка-крутиріжка.
І як всі зійшлись до хати,
Став дід жалібно казати:
— Ой які ж то лихі мітли

Намели біди не в час?
Ви ж у мене всі посліпли,
Як же вилікувать вас?
Я не знаю таких ліків,
Хоч прожив до сотні літ,
Тож ідіть, мої каліки,
Жебраками в білий світ...

— Ой дідусю,— кізка плаче,—
Всі ми дуже добре бачим...
А капусту мої очі
Бачать навіть серед ночі!

— То-то, то-то,— дід промовив,—
Ось про це й ведеться мова:

Сліпота у тому є,
Що ти бачиш лиш своє!
Це й усіх вас посліпило,
Як город ви сторожили
Все понищив хто? Ведмідь!
Чим вас буду годувати?
Тож збирайтесь та й ідіть
Харч у світі здобувати.
А тепер я на розлуку
Вам скажу таке в науку:
Хто лиш дбає про своє,
Сам для себе ворог є.

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky