Для молодшого шкільного віку

Казки

Карел Чапек любить кількашарові казки-в-казках. Ще його дитячі казки містять вельми дорослий гумор, соціальну сатиру. Ну і сюжети нетипові. Є казка про водяників, про дуже заклопотаних птахів, про песика, який не вмів гавкати, про лікарів, про занадто вихованого грабіжника...

Автори: Чапек Карел
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1968 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 64.


Фрагменти:

...Після цього він знову запалив сигару й сказав:

— Коли карт у вас немає, то я, щоб згаяти час, розповім вам казку про сулейманську принцесу. А коли ви вже чули таку, був а, тоді кивніть мені, і я не казатиму. Дзелєнь-бам, починаю!

...У сулейманському султанстві во¬лодарював, як сама назва свідчить, султан Сулейман. Була у цього султана єдина дочка, на ім'я Зубейда. І ось ця принцеса Зубейда почала ні з цього ні з того марудити, кашляти, стогнати, бліднути, марніти, худнути й так плакати та зітхати, що просто жаль було дивитися. Ну, ясно, що султан миттю покликав до неї своїх придворних чародіїв, ворожбитів, чарівників, баб-шептух, баб-відьом,плітух і шарлатанів, масажистів, банщиків, магів, астрологів, фельдшерів і цирульників, однак ніхто з них не міг вилікувати принцесу. Було б це, скажімо, в нас, то кожен лікар сказав би, що дівка хворіє на анемію, плеврит і бронхіальний катар. У сулейманському ж краї немає лікарів, а медицина там не дійшла ще до то¬го, щоб іменувати недуги латиною. Отож уявіть собі, як султан зажурився.

«Ах, Монте-Крісто мій,— скаржився він сам собі,— як же я радів, що дівчина успадкує по мені квітуче султанство, а вона, бідна та безпомічна, худне, в'яне та гасне в мене на очах». І запанував у султанському дворі та в усьому сулейманському краї великий сум.

Саме тої пори примандрував туди подорожній гендляр з Яблонця — якийсь пан Люстіг — і, почувши про хвору принцесу, сказав:

— Вашому султанові треба покликати лікаря від нас, із Європи, бо в нас медицина куди вища за вашу. У вас лише знахарі, чарівники та шептухи, а в нас справжні вчені лікарі.

Дізнавшись про це, султан покликав отого мандрівного Люстіга, купив у нього разок скляних перлів для Зубейди й спитав:

— Пане Люстігу, а як же пізна¬ють у вас справжніх учених лікарів?

— Це дуже просто,— відповів пан Люстіг.— Знати їх з того, що кожний вчений лікар має перед своїм прізви¬щем дві літери: Др., тобто вчений доктор. Наприклад — Др. Манн, Др. Пельнарж і так далі. А коли такого «Др.» немає, то це вже не вчений лікар, ясно?

— Авжеж,— відповів султан і щедро обдарував пана Люстіга султанками,— це, знаєте, такі смачні родзинки. Після цього султан відправив послів до Європи по лікаря.

— Пам'ятайте ж мені,— наказував він,— що справжній учений лікар є лише той, перед чиїм прізвищем стоїть «Др.» Іншого не приводьте мені, а то відчикрижу вам вуха разом із головами.

Не буду розповідати про різні пригоди цих послів дорогою до Європи, бо казка моя, пане Магіяше, й кінця б не мала. Скажу лише, що, подолавши всі труднощі та небезпеки, посли кінець кінцем прибули до Європи й стали шукати лікаря для принцеси Зубейди.

Тож цілий караван оцих послів — кремезних мамелюків з тюрбанами на головах та з отакенними вусищами, мов кінські хвости,— рушив дорогою серед чорнолісся. Ідуть вони, йдуть, аж здибують дядька з пилою та сокирою на плечі.

— Здоровенькі були! — вітає послів дядько.

— Дай боже й вам,— відповіли посли.— А хто ви, дядечку, такий?

— Я, спасибі вам на слові,— сказав той,— я дроворуб.

Басурмани наставили вуха та й кажуть:

— Вас ми, добродію і шукаємо. Коли ви зводили бути Др. Оворуб, тоді просимо вас негайно, як стій, іти з нами до сулейманського краю. Наш султан Сулейман велів чемно покликати вас до його палацу. Коли ж ви не захочете йти добровільно, тоді ми мусимо привести вас, добродію, силоміць, отож і попереджаємо, щоб не нарікали на нас.

— Ось як? — здивувався дроворуб.— Чого ж ваш султан хоче від мене?

— Він має для вас якусь роботу.

— То я піду,— погодився дроворуб.

— Бо саме оце й шукаю роботи, а до роботи, вельможні панове, я гарячий, як дракон.

Посли задоволено переморгнулися й сказали:

— Цього нам, славний добродію, й треба.

— Стривайте! — мовив дроворуб.— Мені передусім хочеться знати, як султан платитиме за роботу. Я не якийсь там дрантюх, не гилитиму ціну, але, сподіваюся, що й пан султан не дряпіка який, а заплатить мені, як другові. Посли сулейманського султана відповіли на те чемно:

— Не вадить, шановний добродію, що ви не Др. Антюх — нам цілком вистачить, що ви — Др. Оворуб. А що ж до султана, то ми запевняємо вас, що він не Др. Япіка, а лише звичайний володар і тиран.

— Гаразд! — сказав дроворуб.— А про харчі домовимося так, що за роботою я їм і п'ю, як драгун.

— Все буде зроблено, шановний добродію, щоб задовольнити вас і в цьому питанні,— запевнили сулей-манці.

Потому повели дроворуба з почестями на корабель і попливли в сулейманське царство. Коли вони припливли, султан сів мерщій на трон і звелів привести їх до себе. Посли клякнули перед султаном, а найстарший та найвусатіший сказав:

— Наш милосердний володарю й князю всіх вірних, світлий султане! За твоїм високим наказом, ми поїхали аж на острів, званий Європою, шукаючи найученішого, найвідомішого, найславетнішого лікаря для принцеси Зубейди. І ось ми привели його, світлий султане. Це відомий і славний на весь світ лікар Др. Оворуб. Аби ти знав: це такий лікар, що до праці він, як Др. Акон, платять йому, як Др. Угові, а їсть він та п'є, як Др. Агун. Годиться тобі, світлий султане, знати, що всі вони — найславніші вчені доктори, тож ми привели тобі найкращого з усіх. Кгм, кгм! Ото й усе.

— Вітаю вас, Др. Оворуб! — сказав султан Сулейман.— Прошу вас оглянути мою дочку, принцесу Зубейду.


Дата внесення : 20.02.2009     Переглядів: 608     Популярність: 99.19%    
Належить до розділів:
Зарубіжні
східноєвропейські
Казки
Авторські



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky