Для дошкільного віку

Крокодилові сльози

Авторські казки "Крокодилові сльози" та "Скупий карлик".

Художники: Крюков Віталій
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1978 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 20.


Фрагменти:

Крокодилові сльозі

Далеко-далеко, десь посеред спекотної Африки, на березі річки жив собі крокодил. Він мав ім'я — Кроко, ще й прізвище — Дил. Цей Кроко Дил був великий-превеликий, і коли б хто побачив, як він причаївся в густих заростях цукрової тростини, то подумав би, що то лежить звичайнісінька, поросла зеленим мохом камінна брила.
Але хитрий Кроко Дил не просто засмагав на сонечку, а отак годинами чигав на необачних звірят, що приходили до річки напитися. Біжить, бува, котресь повз нього, то він розплющить одне око, тоді друге, стрибне, клацне щелепами — і нема бідолашного маляти.
Але незабаром звірі стали обережніші. Як забачать біля річки величезну зморшкувату брилу, то обійдуть її далеченько і біжать пити воду в інше місце.
І тоді  ненажері почав допікати лютий голод. Скоро Кроко зовсім  охляв,  а здобичі нема та й нема.
«Не можу я більше терпіти! Треба якось перехитрувати цих страхополохів!» —цілими днями бідкався Кроко. Голодному завжди думається краще, от Кроко й придумав. Обв'язав хустиною свої довжелезні щелепи і став голосно та жалібно плакати, щоб усі звірі його почули.
Саме на ту хвилину пливла річкою мама Качка, а за нею — семеро каченят. Почула мама Качка, як хтось жалібно стогне й плаче, і послала старшого синочка на'берег довідатися, що там скоїлось і чи можна як-небудь зарадити біді.
Каченя підпливло до Кроко й запитало:
—    Що сталося? Чим я можу допомогти?
—    Ох, мій зуб  мудрості! — заголосив  Кроко. -Я загнав у ясна скалку  з  тростини!   Витягни  її, кляту!
—    А чого ж, витягну, — охоче відповіло Каченя.
Кроко широко роззявив пащу, і Каченя залізло туди. Та не встигло воно й подиху перевести, як Кроко проковтнув його.
Перший син щось довго не вертався, і тоді мама Качка вирішила послати другого.
Каченя підпливло до Кроко, а той стогне так жалісно — аж душа мліє:
—    Ох, мій зуб мудрості!.. У мене в яснах застрягла скалка, висмикни її!
—    А де саме? — спитало Каченя.
—    Залізь до мене у рот і побачиш.
Щойно Каченя залізло, як Кроко проковтнув і його.
Мама Качка послала третього синочка, а Кроко проковтнув його так само, як і двох старших братиків.
Не дочекавшись перших трьох синів, мама Качка послала шукати їх четверте, п'яте, шосте каченя. Але вони теж не вернулися. Лишивсь найменший синочок. «Як і з ним щось станеться, я цього не переживу. Ні, я мого найменшенького нікуди не пущу!» — вирішила мама Качка.
Проте це Каченя було не тільки найменше, але і наймудріше.
—    Матусю! Я буду дуже обачний. Обіцяю тобі.
—    Ну що ж, іди. Може зустрінеш своїх братиків.
Каченя попливло і скоро опинилося перед лихим Кроко, що лежав із перев'язаною пащею і без упину лив сльози.
—    Ох, мій зуб!.. — стогнав він. — Мій зуб мудрості!..
—    Ти не бачив шістьох каченят — моїх братиків? — спитало Каченя, не звертаючи уваги на сльози Кроко Дила. — Вони часом не пропливали повз тебе?
—    Ми тут! Ми тут! — разом закричали із черева Кроко всі шестеро братів. — Тут! Тут!..
Кроко ще дужче позеленів од злості і, щоб Каченя не почуло голосу братів, закричав на все горло.
—    Ох, мій зуб! Мій нещасний зуб мудрості! Ох! Витягни скалку... Глянь, вона у мене ось тут...
Але Каченя відпливло подалі від Кроко й дуже чемно сказало:
—    Шановний! Я не можу витягти вам скалку, бо це зашкодить вашому дорогому здоров'ю.
—    Чому? — сердито вигукнув Кроко. Каченя не хотіло йти йому в пащу, і треба було будь-що перехитрувати його. — Що ж тут важкого? Ти не хочеш допомогти мені?
—    Це дуже складна операція,— пояснило Каченя.— І її має зробити справжній зубний лікар, а не перший-ліпший перехожий, як оце я. Тільки ви не турбуйтеся,— додало Каченя, помітивши, що Кроко нетерпеливиться,— я знаю одного дуже хорошого лікаря і зараз приведу його.
І Каченя щезло, а Кроко хоч-не-хоч став чекати. «Лікар, напевне, буде жирніший за це   миршаве Каченя, і м'яса мені перепаде більше»,— облизуючись, утішав себе Кроко.
Минула хвилина чи й дві, і з'явився зубний лікар. Насправді це було те саме Каченя, тільки вбране як лікар і з палицею в руках. Але Кроко його не впізнав і знову заплакав жалібно:
—    Ох, мій зуб! Ох!..
—    Відкрий якомога ширше рота! — строго наказало Каченя.
Кроко роззявив пащу і хотів уже проковтнути «лікаря», та Каченя спритно поставило палицю сторчака між щелепи, і Кроко не зміг їх стулити. А поки він марно силкувався закрити пащу, Каченя гукнуло братів, і ті одне по одному швиденько випорснули у Кроко із черева.
На березі далекої африканської річки ще й досі можна зустріти дивного крокодила із роззявленою пащею.
А мудре Каченя сказало своїм братам:
— Ніколи не вірте Кроко Диловим сльозам.

Скупий карлик

У двері хтось постукав: тук, тук, тук!
—    Добридень вам, дядечку! Я прийшов попросити...
Гном Джером невдоволено скривився. Завжди ці сусіди щось просять. А добре ж знають, що він не любить позичати. Ніяк не можуть затямити: він спокійно живе собі у своїй хатинці і ні в кого нічого не просить. Ціле літо робить запаси, а за зиму їх з'їдав, от і все. Сусідам повчитися б у нього, так ні — оббивають пороги, канючать. То дай їм яєчко, то дрібку солі, то чашечку меду чи ще щось... Бррр...
—    Чого тобі, малий? — буркнув Гном Джером і зиркнув спідлоба на найменшенького з бобрів, що саме переступив поріг.
—    Мама хоче спекти пиріг і дуже просить вас позичити миску борошна. Всі ж бо знають, які ви добрі, дядечку!
Гном Джером спересердя схопився за зелену шапочку, що прикривала його лисину.
—    Миску борошна?! Та ви ж мене просто грабуєте! Цілу миску борошна! А коли віддасте?
Бобреня нерішуче переступило з лапки на лапку.
—    У четвер мама піде на базар,— пообіцяло воно,— і ми відразу повернемо вам борг.
Гном Джером знов невдоволено скривився, взяв у бобреняти миску і пішов до комірчини. Довго товкся він за дверима і щось буркотів собі під ніс, але нарешті повернувся. Бобреня взяло миску з борошном, подякувало і пішло, похитуючись від нелегкої ноші.
А скупий карлик причинив двері, повернув ключ у замку, розпалив люльку і вмостився біля натопленої грубки подрімати.
Коли це згодом у двері знову хтось стукає: тук, тук,тук!
Гном Джером прокинувся, протер очі й люто глипнув на двері.
—    Хто там?
—    Це я, бобреня! Відчиніть!
«А, — подумав Гном Джером, — мабуть, борошно принесло. Так скоро! Гарні сусіди, зразу борг повертають».
І впустив бобреня.
Але стара бобриха прислала малого попросити яєчко.
—    Хоч голубине, дядечку...— промовило бобреня.— Мама пече пиріг, а...
—    Пиріг, пиріг! — перекривив його Гном Джером.— Відпочити спокійно не дасте.
«Вижену його зараз у шию, щоб більш не набридало своїми позичками,— подумав Гном Джером.— Але ж тоді вони ніколи не повернуть мені борошна». І він дав бобреняті яєчко. Щоправда, найменше — горобине.
Бобреня взяло яєчко й, дуже задоволене, побігло додому.
А Гном Джером причинив двері, повернув двічі ключ у замку, вмостився коло грубки й закурив люльку. А згодом і задрімав.
Та недовго він дрімав. Незабаром у двері знов постукали: тук, тук, тук! Прийшло те саме бобреня. Переступило поріг та й каже:
—    Мама просила тарілочку солодкої малини...
—    Теж на пиріг, еге? — єхидно запитав скупий карлик.
Бобреня тільки мовчки кивнуло головою і потупило очі.
—    Бррр!..
І Гном Джером зачинився в комірчині, щоб с кореня не бачило, як він стяг з голови свою зелену шапочку, кинув її на підлогу й почав розлючено топтати ногами.
«Який жаль, що не можна виставити цього малого канюку за двері,— міркував він, одягаючи шапочку.— Адже тоді вони не віддадуть мені ані борошна, ані яєчка. Що ж його робити? Ага! Придумав, їстимуть вони в мене пиріг із солодкою малиною!»
І Гном Джером виніс малому бобреняті замість солодкої малини кислу-кислющу журавлину.
Бобреня взяло журавлину і радо подалося додому.
А Гном Джером причинив двері і тричі повернув ключ у замку. Потім закурив люльку й сів коло грубки подрімати.
Та не минуло й півгодини, як бобреня знов постукало у двері. Цього разу воно прийшло просити цукру.
—    Мама пече пиріг...— почало бобреня.
У Гнома Джерома увірвався терпець. Він кинувся до своєї комірчини, відразу вибіг звідти з великим пакунком і тицьнув його бобреняті:
—    На ось, печіть свій пиріг!
«Їм і на думку не спаде, що це сіль,— радів Гном    Джером, — а   пиріг    вони   собі   зіпсують. На другий раз. знатимуть, як жити позичками, прохачі нещасні!»
Бобреня пішло, а злий і невдоволений карлик грюкнув за ним дверима, довго крутив ключ у замку і бурмотів щось собі під ніс.
Гном Джером дрімав біля натопленої грубки, коли у двері знову постукали. Прийшла вся боброва родина.
— Любий наш сусіде! — хором проказали бобри.— Ми прийшли привітати тебе з днем народження. Прийми від нас подарунок...
Побачивши іменинний пиріг, Гном Джером отетерів.
 


Дата внесення : 20.02.2009     Переглядів: 343     Популярність: 95.48%    
Належить до розділів:
Іноземні
Країни західної Європи
Казки
Авторські



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :