ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ!

Любий друже!
Вірші Павла Григоровича Тичини часто порівнюють з музикою. Вони й справді звучать, як музика. Уважно прислухайся і почуєш шум гаїв, жебоніння струмка, подих вітерцю...
Багато у творах Тичини світла та барв. Його поезія музична, але й живописна. Поет ніби вимальовує кожне слово, беручи на пензлик то золотисту, то небесно-блакитну, то сонячно-весняну, то казково-осінню фарбу... А ще у тичининській поезії живуть глибокі почуття.
Це і радість, яку дає поетові лісова квітка чи польовий колосок, і захоплення зайчиком, коли він розтуляє очі ромашкам.
Це й осінній смуток, коли все навколо засинає і останні пожовклі листочки опадають з дерев.
Це й почуття любові до тієї краси, що нас оточує.
А красою для Павла Тичини є земля і небо, метелик і пташка, трава й дерево, рідний край І та мова, яка робить людину поетом.
Ми впевнені, що ти любиш свою рідну мову так, як любив її Павло Григорович, і що вона завжди звучатиме для тебе, як музика, буятиме усіма барвами життя, яке в тебе попереду.

ГАІ ШУМЛЯТЬ
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
так весело.

Щось мріє гай
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото —
Поколото,
Горить-тремтить ріка,
як музика.

ДОБРИДЕНЬ ТОБІ, УКРАЇНО МОЯ!
Струмок серед гаю, як стрічечка.
На квітці метелик, мов свічечка.
Хвилюють, маюють, квітують поля
Добридень тобі, Україно моя!

СТАНУ Я, ГЛЯНУ Я
Стану я, гляну я —
скрізь поточки,
як дзвіночки,
жайворон, як золотий
з переливами:
йде весна
запашна,
квітами-перлами
закосичена.

А Я У ГАЙ ХОДИЛА
А я у гай ходила
по квітку ось яку!
А там дерева — люлі.
І все отак зозулі:
ку-
ку!

Я зайчика зустріла,
дрімав він на горбку.
Була б його спіймала —
зозуля ізлякала:
ку-
ку!

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ
Ми дзвіночки,
Лісові дзвіночки,
Славим день.
Ми співаєм,
Дзвоном зустрічаєм:
День!
День.
Любим сонце,
Небосхил і сонце,
Світлу тінь,
Сни розкішні,
Все гаї затишні:
Тінь!
Тінь.
Линьте хмари,
Ой прилиньте, хмари,
Ясний день
Окропіте,
Нас нашелестіте:
День!
День.
Хай по полю,
Золотому полю,
Ляже тінь.
Хай схитнеться —
Жито усміхнеться:
Тінь!
Тінь.

СЛОВО
А Вкраїни ж мова —
мов те сонце дзвінкотюче,
мов те золото блискуче,
вся і давність і обнова —
українська мова.

Розцвітай же, слово,
і в родині, і у школі,
й на заводі, і у полі
пречудесно, пречудово —
розцвітай же, слово!
Хай ізнов калина
червоніє, достигає,
всьому світу заявляє:
Я — країна Україна —
на горі калина!

МИ КАЖЕМО...
Ми кажемо: сходить сонце.
А це:
уранці
маленька дівчинка, червона шапочка
встає, встає...
Умилась там чи ні —
корзинку — і в ліс голубий!

ПІДЕМ, СТАНЕМ ПІД ТОПОЛІ
Підем, станем під тополі.
Все летять, летять граки...
І танцює дощик в полі,
В боки взявшись,— іч який!

Дощик каже: — А я бризну!
Каже льон: —А я росту! —
Діти кажуть: — Ми Вітчизну
Нашу любимо святу!

СТИХЛО ВСЕ, МОВ НА ЗОРІ
Стихло все,
мов на зорі,
тільки з поля звуки
та в сусідньому дворі
півнів перегуки.

ВЕЧІР
Навшпиньках
Підійшов вечір.
Засвітив зорі,
Прослав на травах
тумани
І, на вуста поклавши палець,—
Ліг.

ДЕ НЕ ГЛЯНЬ — КОЛОСКИ
Гей, простори які!
Любо-мило землі:
де не глянь — колоски
та всі в злоті-сріблі.

Де не глянь — колоски
проти сонця блись-блись...
Лиш ген з краю ліски,
ніби дим, простяглись...

ЗАБЛИЩАВ ЛІТАК НА СОНЦІ
Заблищав літак на сонці,
пролетів у небі птах...
З кленів листя опадало
і заносилось на шлях...

ОСІНЬ ТАКА МИЛА
Осінь така мила,
осінь
славна.
Осінь матусі їсти несе:
борщик у горщику,
кашка у жменьці,
скибка у пазусі,
грушки в хвартушку.
Осінь така мила,
осінь
славна.

ЛИСТЯ ПАДАЄ
Листя
падає —
осінь листопадує.
По доріжці на 'дній ніжці
вітер...

ПРОБІГ ЗАЙЧИК
Пробіг зайчик.
Дивиться —
світанок!
Сидить, гріється,
ромашкам очі розтулює.

СОНЦЕ І ДИМ
Вийшли вранці ми.
Дивне місто проти сонця!
Всі взолочено віконця...
Ні, такої ще зими
не стрічали ми.

Проти сонця дим,
проти зимнього патлатий,
що з труби зверта від хати
й понад садом молодим
тане, тане дим...

Ох, яка ж краса!
Сад увесь убрався в іній,
проти сонця він — як синій.
Гілля до землі звиса,—
дим же в небеса...