Франтішек ГРУБІН
ПРО ЩО СПІВАЄ ДЕРЕВЦЕ

ТИЖДЕНЬ МАЛИХ ГОРОДНИКІВ
В понеділок зранку тато дасть ділянку.
У вівторок тато всім роздасть лопати
В середу охоче трудимось до ночі.
А в четвер копаєм, аж луна йде гаєм.
В п'ятницю надію маєм на неділю.
Стомлені, в суботу скінчимо роботу.
А прийде неділя — приведе дозвілля!

МАЛЕНЬКІ ЧИТАЧІ
Як були ми ще манюні,
колихали нас мамуні:
— ЛюлІ, люлі, спатки...

А тепер ми вечорами
сидимо вже над книжками,
спать —немає гадки...

Як були ми ще манюні,
научали нас мамуні:
— А-бе-ве,— читай за мною!..

Нині ж ми читать охочі,
по рядках літають очі,
наче бабки над рікою!

ДО ШКОЛИ
Поле все давно вже голе,
кличе нас дзвінок до школи
Тату, мамо, нам дарма,
чи то осінь, чи зима.

Не страшне нам ні багнищі
ні борвій, що в полі свище,
нас, гучніша від дзвінка,
пісня грітиме лунка!

ЗОЛОТО
Мов чарівним молотом
накував хтось золота:

сонце золоте над нами,
золотії тато й мама,
золотий у небі птах,
золотий калач в руках!

ПЕРЕ МАМА
Друм, друм, друм — гуде машина.
Пере мама, не спочине.

Бігла Їтка по калюжах
та й забрьохалася дуже.
Льоп та хлюп — одежа в піні,
сиди дома, Їтко, нині,
бо роздягнута, авжеж,
на подвір'я не підеш!

Друм, друм, друм — гуде машина
Пере мама, не спочине.

ЛАСТІВКИ
Цілу днину в'ються ластівки
і гаптують небо залюбки
синіми і чорними нитками
високо-високо над садками.

Аж тоді, коли прийде смеркання,
я побачу дивне гаптування:
золоте мереживо ниток,
що снуються сяйно між зірок.

ЗУБИ
Ганночка
хвалитись любить,
що чотири має зуби.
Один зубчик на м'ясце,
другий на пампушку,
третій зубчик на яблучко
четвертий — на грушку.
Ті біленькі зубки
трощать і шкарлупки!
Франтику, і ти хвались!
— Зубчик маю, подивись!
Один зубчик на яблучко
і один — на грушку,
один зубчик на м'ясце,
один — на пампушку.
Кожен зубчик — хрупки-хруп,
і не зубчик вже, а — зуб!

ЧОРНОГУЗ І ЖАБИ
Ходить
чорногуз-неквапа,
по воді
бреде-чалапа:
чап-чалап,
ловить жаб,
чап-чалап,
ловить жаб.

Жабко-квапко,
не барись,—
жабка-кваика
в воду — плись!
Жабка-кваика
в воду — плюсь:
«Чорногуза
не боюсь!»

ГРИБОК
Знаю любчика-хлопчину,
що сховався під шапчину;
мох-дідуньо на плечах
носить любчика в кущах.

Той хлопчина зирка хвацько,
в нього братиків багацько;
щоб побачить їх, повір,
треба мати добрий зір!

Тим-то, Єніжку, в соснині
не марнуй ані хвилини —
сам той любчик-молодець
не залізе в козубець!

СТІЛ
Стіл стояв — чотири ніжки,
крихт було на ньому трішки

Поміж крихт — мачок,
за вікном — пташок.

На столі — окраєць,
за дверима— заєць.

В мисочці — оладки,
за ворітьми — дядько.

Ой, лапатий сніг пішов —
липне сніг до підошов!

Відчиняй, матусю, двері,
гукай усіх до вечері.

Рад пташок —
дзьоба мачок

Радий заєць —
їсть окраєць.

Дуже радий дядько —
цеж йому оладки!

ПРО ХЛОПЧИКА МІЗИНЧИКА
Казка
Народилось хлопченя
менше, ніж горобеня.
В ложечці його купали,
а в наперстку колихали:
«Люлі, люлі, лю...»

Не росло маля ніяк,—
їло, бідне, тільки мак:
з'їсть мачину й більш не хоче,
матінка над ним клопоче,
мучиться з жалю.

Ані з ким воно не гралось,
кішки й песика боялось,
не виходило у сад,
утікало від курчат,—
отаке було!

От бабусю кличе мати
і пораду просить дати,
що робить їй, що чинить,
щоб малятко кожну мить
як з води росло!

А бабуся каже:—Що ж,
свого серця не тривож!
Хай маля твоє працює,
не лежить, не ледарює,—
виросте синок!

З того дня хлопча маленьке,
на велику радість неньки,
знай працює цілий день,
ще й наспівує пісень —
срібен голосок:

«Сам я хату прибираю,
сам горох перебираю,
все як слід я сам зроблю,
гарно всюди пособлю
мамі дорогій!»

На горнятко сяде муха,
він чимдуж на неї дмуха:
— Фу-фу-фу, де ти взялась,
до сметанки  мухам зась,
утікай мерщій!

У роботі час минає,
і мізинчик підростає,
з льолі виріс і штанят,
не боїться котенят,
грається в садку;

Вже купається у ванні,
спить давно вже на дивані
їсть м'ясце, і хліб, і суп...
Кажуть: виросте, як дуб!
Чуєш, Гонзику?!

БІЛЕ І СИНЄ
Біле поле, синій лід,
сніговик наш без чобіт.

— Сніговиче, чоловіче,
заморозить тебе січень!

Кращого мені нема,
аніж білая зима

та морози сині люті,
дітки вдягнені і взуті.