Для дошкільного віку

Акбаш і Бозбаш

Повчальна киргизька казка про двох впертих чижиків, яка доводить, що сварка ніколи до добра не приводить.

Художники: Якутович Ольга
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1980 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 16.


Фрагменти:

АКБАШ І БОЗБАШ
Давно-давно жив собі чижик на ймення Акбаш. Щороку мостив він гніздечко в гіллі старого дуба, виводив пташенят, а коли наступала осінь, вирушав у далеку дорогу. Так минуло три роки.
І на четвертий рік, як тільки настала весна й сонце пригріло землю, повернувся Акбаш до лісу й сів на старому дубі. Відхекався трохи, відпочив, роздивився навкруги.
У лісі було вже багато різних птахів. Вони метушились, перелітали з гілки на гілку, носили в дзьобиках солому та пір'я й мостили собі гнізда. На Акбаша ніхто не звертав уваги, до нього нікому не було діла.
Акбаш посидів іще трохи й вирішив і собі не гаючись мостити гніздечко. Рлянув він на гілку, де три роки підряд містилось його гніздечко, й очам своїм не повірив: там біля свого гнізда вже порався інший чижик.
Серце Акбаша сповнилося гніву.
— Ти хто такий?! — закричав він.— Звідки тут узявся? Що ти тут робиш?
Але чижик не злякався:
— Я прилетів з того краю, що й ти. Звати мене Бозбаш.   Хіба не бачиш, що я роблю,— мощу   гніздечко.
Спокійна відповідь чужака ще дужче розлютила Акбаша.
— Замовкни! — закричав Акбаш.— Ти не маєш права гніздитися тут! Це мій дуб! Лети, звідки прилетів!
— І не подумаю,— відповів Бозбаш.— Не тобі затуляти мені рота. Ти ба — не встиг прилетіти, а вже галасує на весь ліс: «Це мій дуб, мій!» І як у тебе язик повертається говорити таке! Ні, друже, не буде по-твоєму. Я раніше сюди прилетів, давно вже пораюсь біля гнізда, глянь, воно майже готове. Що ж, мені все це кинути й летіти шукати іншого місця? Думаєш, мостити гніздо так легко? Ні, тепер тут моя домівка, а ти шукай собі іншого місця.
— Ні, Бозбаше, тут моя домівка! — ще дужче закричав Акбаш.— Три роки я прилітав сюди, три роки на цьому місці було моє гніздо. А ти щойно прилетів, приволік одну соломинку, а вже галасуєш: «Ось моє гніздо! Тут моя домівка!» Як маєш голову на плечах, шукай собі іншого місця, а не хочеш — лишайся в полі.
Ці слова зачепили Бозбаша за живе. Він настовбурчився і, підскочивши до Акбаша, закричав:
— Ні, Акбаше, не буде по-твоєму. Живи тут хоч сім років, мені байдуже. Цього року я сюди прилетів, і перший помостив тут собі гніздо. Вдень не сідав, уночі не дрімав, усе порався біля нього. Цього місця
Але й Акбаш не мовчить:
— Моє гніздо було тут три роки підряд, звідси тричі злітали мої пташенята. Цього місця я тобі не віддам! Ніколи в житті! Це моя домівка, і я зостануся тут!
Знову засперечалися пташки, загаласували щосили, не слухаючи один одного, не добираючи слів.
Довгенько так галасували. Од того крику та гамору прокинувся під деревом кіт, що задрімав був на теплому весняному осонні. Угледів він на дереві двох сердитих чижів, примружив задоволено очі й тихенько подерся вгору.
«Ні, пташата,— подумав кіт, почувши, про що вони сперечаються,— тут зостануся тільки я. Це моя домівка, тут я господар, а вас ми швидко помиримо»
Один пружний стрибок — і дужі котячі лапи накрили обох забіяк.
Першим кіт притягнув до себе Акбаша.
— Змилуйся, котику-братику,— пропищав переляканий на смерть Акбаш.
— Змилуйся, котику-братику,— запросився за ним Бозбаш.
Кіт мов і не чув того.
— Гей, Акбаше,— муркотів кіт.— Ти запізнився в цьому році, то хто ж тобі дав право зганяти звідси Бозбаша? Бешкетник ти і зухвалець. Тобі не тут гніздитися, знайдеш собі інший дім...
По цих словах Акбаша не стало. Настала Бозбашева  черга. В  того від страху от-от серце вискочить.
— Не тремти,— звернувся до нього кіт.— Ти не менший зухвалець, ніж твій суперник. Адже Акбаш і справді тут жив три роки підряд. Три роки це був його дім. Яке ж ти мав право мостити на цьому місці своє гніздо? Це мені дуже не подобається. Думаю, буде справедливо, коли й ти знайдеш інший дім...
Пішов за Акбашем і Бозбаш. А кіт задоволено облизався й ліг під дерево додивлятися свої сни...
Правду кажуть у народі: від сварок не сподівайся щастя.


Дата внесення : 13.02.2009     Переглядів: 148     Популярність: 75.91%    
Належить до розділів:
Зарубіжні
Західна Азія
Казки
Народні



Список коментарів

  Відправник : fish
  Час відправлення : 2013-04-19 12:01:35
дякую за пильність, файл на мысцы

  Відправник : Іванна
  Час відправлення : 2013-04-06 03:53:55
Неможливо завантажити. Будь ласка, зверніть увагу.

2 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky