Леся УКРАЇНКА

ПІСЕНЬКА ВЕСНЯНОЇ ВОДИ
З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди,—
бо весняна вода,
як воля, молода!

УЖЕ ВЕСНЯНЕ СОНЦЕ ПРИПІКАЄ
Уже весняне сонце припікає,
вже сон-трава перецвітати стала.
От-от  зозулька   маслечко сколотить
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавлють  
на чистім плесі каченята дикі.

ДОЩИК
...Дивлюся ранком —
вже заволочене серпанком
сіреньке небо, далі став
помалу й дощик накрапати
і вогким холодком до хати
зайшов притихлий вітерець

ВИШЕНЬКИ
Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким:
Дівчаточко й хлоп'яточко
Під деревцем скачуть
Простягають рученята
Та мало не плачуть.
Раді б вишню з'їсти,
Та високо лізти,
Ой, раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой, вишеньки-черешеньки.
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі?»
«Ой, того ми так високо
Виросли на гіллі,—
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО
Як дитиною, бувало,
упаду, собі на лихо,
то хоч в серце біль доходив,
я собі вставала тихо.

«Що болить?» — мене питали,
але я не признавалась —
я була малою горда,—
щоб не плакать, я сміялась.