Марія ПОЗНАНСЬКА
У САДОЧКУ «КОЛОСОЧКУ»

Вірші відомої української дитячої письменниці, лауреата премії імені Лесі Українки, розповідають про дозвілля дітей, їхні ігри й дитячому садку, перші трудові навики.

ЗДРАСТУЙ, СОНЕЧКО!
Я всміхаюсь сонечку:
— Здрастуй, золюте!—
Я всміхаюсь квітоньці —
Хай вона цвіте!

Я всміхаюсь дощику:
— Лийся, мов з відра! —
Друзям усміхаюся —
Зичу їм добра!

НОВОСІЛЛЯ
Наш садочок відкривав
На травневе свято
Сам колгоспний голова —
Василинчин тато.

...Увійшли до зали ми:
Гарно — й не сказати!
На підлозі килими
І рояль, щоб грати.

Поруч — з пальмою вазон.
Пальмі тут не тісно.
Й телевізор «Електрон» —
Кольоровий, звісно.

І колгоспний голова
З нами вів розмову:
— Вам колгосп подарував
Залу цю чудову.

Від зорі і до зорі,
А бувало, й ночі,
Будували мулярі,
Будували теслярі,
Штукатури, маляри
Гарний цей садочок.

І сказав до всіх діток
Василинчин тато:
— «Колосочком» цей садок.
Будем називати.
Краще назви не знайти,
Дорогі малята:
Ваші сестри і брати,
Ваші мами й тата —
Всі вирощують врожай —
Хліб на полі ріднім,
Де шумлять із краю в край
Колоски дорідні.

Побажав, щоб ми були
Дружними в садочку
І веселими росли
В нашім «Колосочку»!

ВИХОВАТЕЛЬКА
З ясним поглядом очей,
Лагідної вдачі
Входить вранці до дітей
У садок дитячий
Наша вихователька,
Люба вихователька!
В сарафані у новім,
Кофточка строката,
Так привітно скаже всім:
— Здрастуйте, малята!—
Наша вихователька,
Люба вихователька.
Усміхнеться нам вона,
Дорога та мила,—
І здається: вже весна
У садок влетіла!

У КОСТІ НА ІМЕНИНАХ
У садочку «Колосочку»,
В сонячному залі,
Мов лебідки, у таночку —
Дві маленькі Галі.
В білих платтях балерини
І нарядні, й модні.

Це ж у Кості іменини —
Шість йому сьогодні!

Ось на пальчики як стали
Певне, з півгодини
Все кружляли —  і не впали
Галі-балерини.

В зал посходились малята,
З квітами до Кості.
Завітали мами й тата —
Із колгоспу гості.

Заспівала пісню Мила —
Дівчинка в віночку.
Наче дзвоники дзвеніли
В неї в голосочку.
Соловеєчко — та й годі!
Аж ніяк не гірше...
І розказував Володя
Михалкова вірші.

Дивувались гості в залі,
В першому рядочку:
— От таланти, — всі казали,
В нашім дитсадочку!

САМ Я ПЛАНЕРА МАЙСТРУЮ
Сам я планера майструю,
Краю дощечки малі.
А зросту, то помандрую
У космічнім кораблі.

Вище Місяця полину,
Долечу аж до зірок.
Та назавжди не покину
Наше поле і ставок.

Не залишу зелен-гаю,
Вірних друзів у селі.
Я вернусь, коли злітаю,
Бо найкраще на Землі!

НА СОЛДАТСЬКІЙ МОГИЛІ
В колгоспнім парку, де ялини,
Де тихо віє вітерець —
Стоїть у сонячнім промінні
Із бронзи вилитий боєць.
Поглянь: це пам'ятник солдатам.
Ось їх могила у вінках.
До неї ми несемо м'яту,
Барвінок в голубих квітках,
Червоні маки пломенисті,
Що розквітають у маю.

...Колись давно у цьому місті
Солдати полягли в бою.

Був час тоді страшний, суворий
Ішла з фашистами війна.
На чорних плитах мармурових,
Солдатські фото, імена...

За те боролися солдати,
І полягли вони в бою:
Щоб нам під сонечком зростати
В квітучім, рідному краю.

ПО СЕЛУ ЛЕТІЛА ЗВІСТКА
По селу летіла звістка,
Чули навіть і малі:
Новосельці їдуть з міста,—
Будуть жить у нас в селі!

Їм будинки збудували
Ще торік в колгоспі в нас.
Новосельців ми чекали:
Є для них і світло, й газ,
Ванна є, вода гаряча:
Кран відкрий — вона й біжить...
Все як слід. Тепер інакше
На селі не можна жить...

Дорогих гостей стрічає
Наш колгоспний голова.

Вже в селі в нас виростає
Ціла вулиця нова!

СПАСИБІ ЛЮДЯМ, ЩО ЗРОСТИЛИ ЛІС
Спасибі людям, що зростили ліс:
За всі дуби, ялини в пишнім гіллі
І за красу отих зелених кіс,
В яких стоять гнучкі берізки білі.

Коли б не ліс, не знали б ми про те,
Що є фіалка й пролісок на світі,
Як у маю конвалія цвіте —
Нїйкраща, найніжніша поміж квітів.

Поглянь на поле — красень урожай,
І ліс, немов стіна понад рікою.
В зелене клечення убравсь наш край.
Радіє серце від краси й спокою.

Спасибі людям, що зростили ліс:
За всі дуби, ялинки в пишнім гіллі
І за красу отих зелених кіс,
В яких стоять гнучкі берізки білі.

СЬОГОДНІ МАЛЯТА КОПАЮТЬ ГРЯДКИ
Сьогодні малята
Копають грядки:
Уперше в житті
Вони садять квітки.
Від того й усмішка
У них на лиці.
І сонце вітає малих:
— Молодці!

СТЕРЕЖІТЬСЯ, БУР'ЯНИ!
Вийшли ми у «Колосочку»
Подивитись на грядки:
На городі, як віночки,
Зеленіють буряки.

Все зійшло: картопля, соя,
Редька, сонях, кавуни...
Гострі сапки — наша зброя:
Стережіться, бур'яниі

Не ховайтесь між рядками,
Молочай, осот, гірчак,
Лобода, будяк з голками,—
Не врятуєтесь однак!

А внизу, під лободою,
Хто забрався в холодок,
Трав'яною бородою
Застелив увесь рядок?

Упізнали? Це ж пирій,
Коренастий лиходій.
Ми його як обступили
Та за бороду вхопили,
Підрубали корінець,—
Пирію прийшов кінець!

ПІСЛЯ ДОЩУ
Небо райдугу барвисту
Постелило на ріку.
Крикнув півень голосисто:
— Ку-ку-рі!.. Ку-ку-рі-ку!

Задудивиа дудку одуд:
— Вут-вут-вут, яка краса!

Буде сонячна погода:

Прояснились небеса.

Стрепенулися, щасливі,
Темний ліс і гай із ним.
І вклонились сонцю ниви,
Вмиті дощиком рясним.

КОЛОС НАЛИВАЄТЬСЯ
Поле прокидається
Вранці на зорі,—
Колос наливається
О такій порі,

Жайворон здіймається
У небесну вись:
— Колос наливається,

Сонце, подивись!

Сонце усміхається
Крізь ясну блакить:
— Колос наливається?

Хай йому щастить!

У ЖНИВА
Пшениці шумлять довкола —
Колос колосу співа.
На колгоспнім нашім полі
Почалися вже жнива.

Йдуть комбайни «Колос», «Нива»
Зблизька я стою й дивлюсь.
А за старшого над ними
На комбайні — мій татусь.

Сонце промені червоні
Так і сипле з висоти.
Не одні комбайном гони
Треба таткові пройш.

Буде він весь день при ділі,
Не змарнує жодну мить:
Пшениці рясні, доспілі
Треба встигнути скосить!

ОСІНЬ НАША, ОСІНЬ
Осінь наша, осінь —
Золота година,
Неба ясна просинь,
Пісня журавлина,
Бабиного літа
Довгі, білі коси...
І дорослі й діти
Люблять тебе, осінь.

Та не тільки славна
За свою ти вроду —
Урожай іздавна
Ти несеш народу:
Щедра і дорідна,
Пахнеш ти медами,
Славиш край наш рідний
Зерном і плодами!:

ЖОРЖИНИ
Уже і вересню кінець,
Настали дні холодні.
До нас, я чула, морозець
Прийде вночі сьогодні.

Впаде на луки, на гаї,
Побілить лист на вишні…
Погасить сонечка мої —
В саду жоржини пишні.

Та я морозцеві тому
Не дам жоржин стоптати —
На руки ніжно їх візьму
І понесу до хати.

ЧИМ ПАХНЕ КОРОВАЙ?
А чому так радо сяють
Оченята у міалих?
Бо сьогодні — День врожаю:
Коровай гостює в нихі

Він шишкатий і рум'яний
Ліг ва шитий рушничок.
А на тому короваї —
Солі білої дрібок.

І калини грона повні
Червоніють для прикрас.
Короваю, гість шановний,
Звідкіля прийшов до нас?

І сказала перша Оля:
— Коровай прийшов із поля.

Це не тільки коровай,
Це — колгоспний урожай!

— Коровай,— сказав Борис,
— Під веселим сонцем ріс.

Пахне сонечком він красним
І промінням теплим, ясним.
В ньому труд і тата й мами,
Що зростили урожай...

Золотими молюсками
Пахне красень-коровай!