Для молодшого шкільного віку

Знамените каченя Тім

Казка про каченя, яке весь час шукало пригод. Сканував parahin.

Художники: Карлов Георгій
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1959 рік, видавництво «Дітвидав». Кількість сторінок: 19.


Фрагменти:


ЗНАМЕНИТЕ КАЧЕНЯ ТІМ
Чуєте?
—    Кряк! Кряк!
А знаєте, хто це кряче? Це кряче знамените каченя Тім. Ви коли-небудь чули про нього? Мабуть, чули.
Хто ж не знає Тіма! Про його пригоди можна написати цілу книгу.
У Тіма три сестри і три брати, але всі вони —звичайні каченята, а Тім особливий. Ви тільки гляньте на нього. Правда ж можна подумати, що Тім — найголовніший   у   дворі?
Тім   любить    гуляти   сам, і Мама-Качка завжди хвилюється: де Тім? Чи не трапилося з ним чогось лихого? Всі у дворІ жаліють Маму-Качку, всі кажуть, що у неї поганий син.
Корова Роза сказала:
—    Цьому Тімові не минути лиха.
—    Ох,— зітхнув козел Буль,— потрапить він коли-небудь на сковорідку.
А Тім лише голосно засміявся.
—    Побачимо. Кряк! Кряк!
Одного разу Тім вийшов за ворота, глянув праворуч, глянув ліворуч і швидко побіг на поле.
—    Гей,  Тіме! —затурбувалася Мама-Качка. — Не відходь від мене так далеко.
—    Нічого,   мамо! —гукнув Тім.— Я скоро вернусь! —І побіг далі.                                          
Біг і раптом побачив річку.
—    Ого,—сказав Тім,— та тут можна   скупатися! Яка чиста вода! Не те,  що в нашому ставку! Тім   почав  розглядати  різнокольорові   камінці на березі. Тільки він зібрався стрибнути в річку, як раптом з води вилізло якесь страховище з довгими ногами. Булькатими очима воно дивилося на Тіма.
—    Ой, хто ти?—злякався Тім.
—    Я жаба,— відповіло страховище і вистрибнуло на берег.
—    Ти жаба? —зрадів Тім. —От добре. Мама казала мені, що жаби дуже смачні. Дай-но я тебе з'їм.
—    Що ж,—квакнула жаба,—спробуй.
—    От і спробую! —крикнув Тім і кинувся на жабу.
—    Ква-ква-ква-а-а! —заспівала жаба і раптом плигнула ліворуч, в траву. Тім —ліворуч, а   жаба — праворуч.   Тім — праворуч, а жаба як стрибне    вгору — і   гепнулася просто на Тіма. Вмостилася на  ньому верхи і кричить:
—    Но! Но! Швидше!
Тім злякався і заплакав:
—    Мамо! Мамо! Жаба хоче мене з'їсти!
Прибігла   Мама-Качка.   А   жаба   побачила качку — стриб у воду! буль-буль-буль!    і пірнула на дно. Тільки її й бачили.
—    Як тобі не соромно катати на собі жаб! —сердито закричала Мама-Качка.— Жаб треба їсти, а не катати. Катати дурну зелену жабу! Та вдруге я тебе за це відлупцюю!
—    Буль-буль-бульк!—пирхнула жаба p води.
Тім    опустив голову   і   поплентався    за мамою.
Так пройшли вони кілька кроків, і раптом Тім зупинився. Він побачив у траві якусь дивну річ. Це була стара труба від печі, всередині вся чорна від сажі. Ну, звичайно, Тіму треба було в неї заглянути.
—    Та це справжній тунель! —зрадів Тім. — От добре! А я буду паровозом!
Тім протиснувся у трубу і за мить увесь вимазався в сажу. І чим далі він ліз, тим ставав чорніший і чорніший. Бачите, який він виліз із труби: навіть дзьоб став чорний.
Мама-Качка не знала, що Тім поліз у трубу. Вона думала, що Тім спокійно собі йде ззаду. Раптом вона оглянулася.
—    Ґвалт! Рятуйте! — зарепетувала Мама-Качка і кинулася до своїх каченят. —Тікаймо! Швидше! За нами женеться якась чорна потвора.
Мама-Качка і каченята побігли  полем.
Вони мчали що було сили, а Тім біг за ними навздогін і кричав:
—    Підождіть! Підождіть! Це я — Тім!
А Мама-Качка і каченята не чули Тіма, Вони бігли по траві, голосно крякали, падали, вставали і знову бігли.
Ось і ставок.
—    Мерщій у воду! —скомандувала Мама-Качка.—Мабуть, чорна потвора не вміє плавати!
Каченята пострибали у воду, і Мама-Качка за ними.
А Тім? Тім теж побіг до ставка і теж стрибнув у воду.  Він пірнув   на  дно і забулькав,
як жаба.
Але ось Тім виплив на поверхню води.
Він знову став жовтеньким.
Мама-Качка  обережно  подивилася  на   всі боки.
—    Де  ця  чорна  потвора? — Вона   зникла! Ми врятовані! Тім, ти теж тут?
—    Так,   так,   мамо,—крякнув   Тім.— Це   я прогнав чорну потвору. Не бійтесь! Я не дам вас скривдити!
—    Молодець Тім!—хором закричали каченята.—Який ти розумний і хоробрий.
—    Ну, не дуже-то  хваліть його,—пробурчала Мама-Качка.—Це йому завадить. А зараз — хвости вгору, голови прямо,— пливіть за мною.
І вони попливли додому —Мама-Качка попереду, каченята позаду, а за каченятами — гордий і щасливий Тім.
Наступного ранку Тім сидів на березі ставка і грівся на сонечку. Раптом він згадав про жабу і розсердився: „Як вона сміла кататися верхи на мені!".
Тім оглянувся, чи не стежить за ним Мама-Качка. Ні, Мама-Качка дрімала, накривши голову крилом. Тім швидко шмигнув у ворота і  побіг у поле, до річки.
Біг, біг і раптом бачить — дорогою йде чоловік з кошиком. „Куди він іде? — подумав Тім.—Піду-но я за ним. А жаба підожде".
Тім побіг за чоловіком. А чоловік підійшов до річки, вийняв з кошика мішок і жбурнув його в воду! Тім і про жабу забув...
Як тільки чоловік пішов,—Тім одразу ж стриб у воду — і підплив до мішка. Мішок був зав'язаний  і тихенько пищав.
"Дивно, — подумав Тім: —я ніколи не чув, щоб мішки пищали". Він узяв мішок за мотузку і витяг його на берег.
—    Няв,— пискнув  мішок.
—    Ой! —здивувався  Тім і відскочив  убік.
—    Няв, няв!—пискнув мішок.
—    Та там хтось є,—сказав Тім. Він потяг за мотузку. Мішок розв'язався, і з мішка вилізло худе, мокре, тремтяче від холоду чорне кошеня.
—    Няв,—сказало    воно.—Спасибі,   каченя. Ти  врятував мене від смерті. Хто ти?
—    Знаменитий Тім,—гордо відповіло каченя.—А ти хто?
—    А я Чорниш. Хазяїн каже, що я ненажера, що на мене не настачишся молока. От він і вирішив мене втопити, але ти мене врятував. Тільки куди ж я тепер  піду?
—    Ходім зі мною, — сказав Тім. — Ти житимеш у нас у дворі. У нас там багато їжі. Тільки, будь ласка, обтрусися спочатку, а то ти схожий на мокру курку.
Чорниш обтрусився так, що вся трава навкруг стала мокрою.
—    Я готовий.
І Тім гордо повів Чорниша за собою.
Він привів його у двір. У дворі їх зустріла корова Роза, козел Буль і гуска Тіллі. Тім розказав їм сумну історію Чорниша.
—    Який лихий хазяїн! —сказав козел Буль.
—    Бідний Чорниш,—зітхнула гуска Тіллі.— Ну нічого, тепер  ти житимеш у нас.
—    А хто спробує його скривдити, буде мати справу зі мною, із знаменитим каченям!— крикнув Тім, і так розпушив своє жовте пір'я, що зразу став удвоє більший.
—    Ніхто тебе не скривдить, Чорниш, не бійся! — закричали всі.
Тільки кіт Сніжок нічого не сказав. Це був білий хазяйський кіт. Він поважно підійшов до своєї мисочки і став хлебтати молоко. Чорниш подивився на мисочку і жалібно нявкнув. Він же нічого не їв з самого ранку. Проте Сніжок навіть не глянув на Чорниша і почав хлебтати ще швидше. Тім злякався, що Сніжок вип'є все молоко.
—    Гей,    Сніжок! —закричав    Тім. —Залиш трохи Чорнишу!
Але Сніжок  продовжував  хлебтати,   наче й не чув.
—    Я такий голодний,—нявкав Чорниш.
А Сніжок все хлебтав і хлебтав.
—    Стривай   же, —прошипів   Тім, —я   тебе провчу за жадібність.
Він побіг у темний куток. А в темному кутку висів на павутині великий, волохатий чорний павук. Тім знав, що Сніжок страшенно боїться павуків.
Тім схопив павука і підбіг до лавки.
—    Ану, Чорниш, стань    сюди,— сказав Тім.
Чорниш став біля лавки, а Тім скочившому на спину, обережно пройшов по хвосту і стрибнув на лавку. Далі розкрутив павутину і спустив павука прямо в мисочку до Сніжка.
—    Рятуйте! Павук! —зарепетував Сніжок і кинувся тікати.
Він біг з усіх ніг. Ось він повернув за ріг і влетів у кухню. Куди б сховатися? Швидше, швидше, кухонна шафа відчинена! Сніжок стрибнув у шафу. Забряжчав посуд, посипалося борошно, впала щітка... Сніжок забився в темний куток і згорнувся там в клубочок, тремтячи від страху.
А Тім у дворі качався від сміху.
—    Іди обідать, Чорниш. Сніжок тепер не скоро повернеться.
Чорниш підбіг до мисочки. Як смачно! Миттю  він  вихлебтав   усе   молоко.   А   тепер треба вмитися. Чорниш лизнув передню лапку і витер нею вуса. Потім знову лизнув лапку і вмив щоки, потім знову лизнув і вмив вуха. Він  був дуже охайним  кошеням!
—    Дякую, Тім,—сказав Чорниш, коли скінчив умиватися,—ти справжній друг. Спочатку ти врятував мене від смерті, а тепер від голоду.
—    Пусте,—відповів Тім,—чи варто   про це говорити.
У цей час Мама-Качка бігала по подвір'ю і шукала Тіма. Ніхто не знав, де він. Один лише Сніжок міг би сказати, де Тім, але Сніжок сидів у темній шафі і тремтів від страху.
—    Я так хвилююсь,—говорила Мама-Качка:— я бачила за ворітьми лисицю. Я так боюсь, що вона потягне Тіма. Адже він завжди бігає сам.
Біля кухні Тім зустрівся з кроликом Лоппі і  куркою Пенні.
—    Будь обережний,—зашепотіли вони.— За ворітьми бачили лисицю. Дивися, щоб вона тебе не з'їла.
Тім злякався.
—    Мамо!—загукав він,—де ти? Я хочу до тебе!
Але Мама-Качка була на другому кінці двору і нічого не чула.
"Що робити? —думав Тім. —Куди  бігти?"
Раптом він побачив кошик, що стояв біля кухонних дверей. Це був круглий плетений кошик з щільною кришкою. Кухарка завжди ходила з ним на базар.
—    От добре,—зрадів Тім.—Тут вже лисиця мене не знайде.
Він підняв кришку і заліз у кошик. Всередині було темно і пахло чимсь смачним. На дні лежав великий  шматок ковбаси.
"Хай тепер лисиця мене пошукає!" думав Тім.
Він сів якнайзручніше і тихенько засміявся. А лисиця виглянула з-за будинку і побачила кошик.
Нюх-нюх-нюх! — потягнула вона повітря носом.—Пахне каченям. От добре. Віднесу я цей кошик моїм лисенятам. Ото вони зрадіють. Буде в нас на обід суп з качки.
Лисиця вибігла з-за рогу: вуха стирчать, хвіст угору, лапами туп-туп-туп, носом нюх-нюх-нюх, а очима так і водить навкруги —чи не йде кухарка.
"Ото мені та кухарка! Минулого разу жбурнула в мене щіткою. Хоча б вона не побачила мене зараз", подумала лисиця і оглянулася довкола. Але на подвір'ї не було нікого. Лисиця   прокралася   тихенько   попід  стіною, просунула   лапу  в  дужку  кошика і спокійно пішла, наче несла харчі з базару.
Лисиця думала, що її ніхто не бачив, але вона помилилася. Чорниш сидів за рогом і все бачив. Він чув, як бідний Тім, надриваючись, крякав у кошику.
—    Рятуйте! Рятуйте!
—    Я врятую тебе, Тіме! — закричав Чорниш.
Він заметався по двору. Хоч би зустріти кого-небудь! І, немов навмисне, у дворі нікого-нікогісінько. Що діяти?
Чорниш метнувся до ставка. На березі ставка сиділа Мама-Качка з каченятами.
—    Швидше, швидше! —загукав Чорниш,— Лисиця понесла Тіма!
—    Який жах!-—заплакала Мама-Качка.— Бідний мій синочок! Що мені робити? Де лисиця?
—    Он вона! Бачите—там, далеко в полі? — показав Чорниш.
—    Бачу! —закричала Мама-Качка. —     Я її дожену. Біжімо!
—    Ні, вам не догнати лисицю,—зітхнув Чорниш.—Вона ж бігає значно швидше за вас. От якби ви могли доплисти до неї!
—    Я можу зробити краще,—гордо сказала Мама-Качка:—я можу долетіти до неї. Дивись!—І вона розпростала крила.
Крила були білі, як сніг, великі й широкі. Вони лопотіли так сильно, що Чорниш навіть позадкував. Мама-Качка знялася в повітря, замахала крилами —мах-мах-мах!— і полетіла в поле за лисицею.
А лисиця вже підходила до своєї хати. Вона дуже втомилася —кошик був важкий. Адже в ньому лежали каченя і ковбаса.
"Нічого,—думала лисиця,—скоро домівка. Покличу сина або дочку, вони поможуть донести кошик. А поки що поставлю його на плече, так буде легше".
І тільки-но лисиця поставила кошик на плече, як раптом почула над собою шум: мах-мах-мах! Це Мама-Качка наздоганяла її. Мама-Качка спустилася нижче, з нальоту пройняла голову   під  дужку   кошика і з усієї сили і рвонула    вгору.    Ура!    Кошик    був    у    неї на шиї!
—    Віддай! —заверещала лисиця. —Це мій кошик.
—    Ну то й що ж! —крякнула Мама-Качка.— А в кошику мій син.
І в цей час Тім заплакав у кошику.
—    Не бійся, синку! —крякнула Мама-Кач ка.—Це я, твоя мама. Ми летимо додому.
І справді, скоро вони прилетіли додому. Увесь двір зрадів, побачивши Тіма. А Чорниш, який він був радий! І з яким задоволенням він з'їв ковбасу!
—    Спасибі тобі, Тіме,—сказав Чорниш.— Ти ж бо вдруге рятуєш мене від голоду.
—    Пусте, —відповів Тім,—чи варто про це говорити.
Три дні Тім нікуди не відходив від Мами-Качки. Він дуже боявся знову зустрітися з лисицею. Але на четвертий день йому обридло сидіти біля мами. Тім вирішив прогулятися і покликав Чорниша з собою.
—    Знаєш, що? —сказав Тім. —Підемо до твоєї колишньої домівки. Я хочу подивитися, де ти жив раніше.
—    Згода,—відповів Чорниш.—Я й сам думав   піти   туди.   Треба    розповісти    нашому
собаці, як я врятувався від смерті. Заодно покажу йому свого рятівника —знаменитого Тіма.
Вони перебігли поле і підійшли до великих зелених воріт. Це й була Чорнишева домівка. Вони пролізли під ворітьми і зайшли у двір. Раптом назустріч їм вибіг якийсь сердитий червонолиций чоловік.
—    Ховайся швидше!—перелякано закричав Чорниш, — Це мій хазяїн. Він тебе засмажить
і з'їсть. Біжи швидше за кролячу будку.
Тім сховався за кролячою будкою, а Чорниш не встиг.  Хазяїн вхопив його  за  хвіст.
—    Ого, та це Чорниш! —закричав хазяїн.— Значить, ти не потонув? Ну почекай —завтра я тебе втоплю так, що ти вже не випливеш. А тимчасом посидь отут.
Він відчинив кролячу будку, кинув туди Чорниша і замкнув дверцята ключем. Як тільки хазяїн пішов геть, Тім відразу ж виліз з-за будки.
Ага, ключ стирчить у замку! Тім нагнувся і просунув дзьоб в кільце ключа. Він бачив не раз, як хазяїн замикав і відмикав двері. Це дуже просто. Треба лише повернути ключ.
—    Швидше, Тім, випусти мене, —нявкнув Чорниш.
—    Зараз, зараз! —озвався Тім.—Тільки сиди спокійно.
Він крутив головою туди і сюди, туди і сюди, але тугий ключ ніяк не повертався. Тім старався з усієї сили.
Рип! Яке щастя! Ключ заскрипів і повернувся. Дверцята були відімкнуті.
—    Штовхай, штовхай сильніше!— закричав Тім.
Чорниш вискочив з будки.
—    Тікаймо швидше, поки хазяїн не повернувся!
Тім  і Чорниш кинулися бігти і не спинялися до самого дому. На подвір'ї вони зустріли Маму-Качку. Вона плакала гіркими  сльозами.
—    Що  сталося? —злякався  Тім. —Хто-небудь з'їв мого брата чи сестру?
—    Ні,—заплакала Мама-Качка.—Мене кривдять у цьому домі. Я дуже нещаслива.
—    Розкажіть, хто вас кривдить,—закричав Чорниш,—ми їм покажемо!
—    По-перше, гуска Тіллі, —сказала Мама-Качка.—Вона не дає мені підійти до корита з їжею. По-друге, лисиця. З тих пір, як я вихопила у неї кошик, вона цілими днями підстерігає мене за рогом.
—    Ну, а ще хто?—запитав Тім.
—    Мавпа Бімбо, —плакала Мама-Качка.— Вона гірша від усіх. Сьогодні вранці вона вирвала у мене шість пір'їн з хвоста, а вчора вкусила мене за ногу. І завжди жбурляє в мене камінням.
—    Не плач, мамо,—сказав Тім.—Ми тобі допоможемо.
—    Звичайно,—сказав Чорниш,—Тім щось придумає. Він такий розумний, він уміє навіть відмикати двері, слово честі!
Тім і Чорниш відійшли вбік.
—    Цю Бімбо треба провчити,—сказав Тім.— Треба їй прищемити носа. Та як це зробити?
—    Зачекай, —шепнув  Чорниш   і   потягнув носом повітря.—Чим це пахне?
Тім озирнувся. Під деревом  стояв столик, а на ньому лежала дивна коричнева паличка.
—    Це сигара! — закричав Чорниш. —Знаєш, така штука для диму. Її запалюють, кладуть
у рот, і йде дим. О! Я щось придумав! Дістань-но її,Тіме.
Тім підійшов до столика, став навшпиньки, витягнув шию і схопив запалену сигару.
—    Тлимай, Цолнис! — зашепелявив він. Він хотів сказати: „Тримай, Чорниш", але сигара заважала йому говорити.
—    Слухай, що я придумав, — сказав Чорниш.—Я бачив у кімнаті у дітей іграшку-лук. З нього пускають стріли. А ми замість стріли вставимо сигару і пустимо її в Бімбо. Треба тільки добре натягнути тятиву. Зрозумів?
—    Ой, що ти, — похитав головою Тім. — Та мені ніколи цього не зробити. Спробуй краще ти, —у тебе ж чотири лапи.
—    Згода, —сказав Чорниш.
Вони взяли лук і сигару і пішли шукати мавпу Бімбо. А Бімбо сиділа на підвіконні і дивилася у двір. Вона підстерігала Маму-Качку.
—    Ось вона! Швидше, Чорниш! — шепнув Тім.
Чорниш обережно приклав сигару до лука. Сигара ще диміла. Бімбо дивилася на неї з великою цікавістю.
—    Зараз ми тебе провчимо за грубість, — крикнув Тім. —Стріляй, Чорниш!
Але в цей час сигара випала з лука і обпалила Чорнишу лапку.
—    Няв! — зарепетував Чорниш.
Мавпа Бімбо так і лягла від сміху.
—    Ха-ха-ха!  От так влучив! Ану  ще  раз.
Тім   схопив   сигару  і   подав   її   Чорнишу. Чорниш націлився знову, натягнув тятиву — лясь! —і димуча стріла полетіла прямо Бімбо в ніс.
—    Ой-ой-ой! —заверещала Бімбо і сторчака полетіла з підвіконня.
—    Ага! —засміявся Тім. —Будеш   іще   кривдити мою маму? Ну, Чорниш, дякую тобі. З одним ворогом ми вже справилися.
—    А що ми зробимо з гускою? — запитав Чорниш.
—    О! Я знаю що, — сказав Тім.—Ми Будемо її годувати, поки вона не стане гладкою-прегладкою. Тоді хазяїн віднесе її на базар і продасть. От і  все.
—    А де ми візьмемо стільки їжі? —запитав Чорниш. —Ти ж бо знаєш, яка Тіллі ненажера.
—    Нічого,— сказав Тім, — Я попрошу каші у собаки Топа.
Тім побіг до собачої будки. Топ сидів на цепу, а перед ним стояла залізна мисочка з кашею.
—    Любий Топе,— попросив Тім, —дай мені трохи каші для гуски Тіллі, —ти ж однаково всього не з'їси.
—    Забирайся геть! —закричав Топ і брязнув цепом.— А   ні   крихти не дам цій дурній Тіллі.
Тім відбіг убік і задумався. Де ж дістати їжі для Тіллі? І раптом він побачив на землі якусь штуку, дуже схожу на підкову. Тім навіть підстрибнув від радощів. Та це ж магніт!
Він затиснув магніт у дзьобі і побіг до собачої будки. Топ вискочив назустріч і вискалив зуби. Але Тім зупинився, не доходячи до будки. Він націлився магнітом на мисочку, і—дивіться! —вона поїхала прямо до Тіма. Адже магніт притягує залізо!
Топ злився і гавкав на весь двір, а Тім весело сміявся.
—    Тіллі! —закричав він. —Де ти? Йди сюди. Я тобі дам щось смачне.
Гуска прибігла і жадібно накинулася на їжу. Вона з'їла всю кашу і навіть понишпорила навколо миски, чи немає ще.
Тут Чорниш приволік миску картоплі. Тіллі з'їла і картоплю.
Наступного дня Тім і Чорниш знову принесли гусці їжу. І знову вона все з'їла. Скоро Тіллі стала дуже товстою і гладкою. Ніхто у дворі не міг здогадатися, чому Тім і Чорниш так відгодовують її. Мама-Качка якось навіть сказала гусці:
—    Не   товстішай   так,   Тіллі.   Хіба   ти   не знаєш, що роблять з гладкими гусями?
—    Мовчи, мамо, —розсердився Тім. Він боявся, що Мама-Качка налякає Тіллі, і вона перестане їсти. Мама-Качка замовкла, а Тіллі відійшла вбік і замислилась: "Що роблять з гладкими гусями?"
—    Буль, — спитала вона козла, — ти не знаєш, що роблять з гладкими гусьми?
—    Авжеж, їх відносять на базар і продають,—відповів козел Буль.
—    Га-га-га, —закричала Тіллі, —який жах! Я більше не буду їсти! Я не хочу бути гладкою! Я не хочу на базар!
Та вже було пізно. Хазяїн помітив, що Тіллі стала дуже гладкою, і вирішив її продати. Він прив'язав до її лапки мотузку і так повів бідну Тіллі на базар!
А Тім кричав їй услід:
—    Будеш ще кривдити мою маму?
—    Ну от, тепер ми розправилися і з другим  ворогом,— весело крякнув Тім. —А як ми провчимо лисицю?
—    Почекаємо, — сказав Чорниш, — вона, напевно, незабаром з'явиться!
І справді, не встиг він договорити, як з'явилася лисиця. Вона тихенько прокралася попід стіною, пробігла через подвір'я і сховалася в собачій будці. От хитра! Вона знала, що в будці нікого немає,— адже щойно бачила Топа в полі.
—    Швидше, Чорниш, —захвилювався Тім.— Я придумав, як покарати лисицю! Біжимо зі мною! Нам треба знайти Буля.
Вони побігли у поле. Буль скуб траву, а поруч з ним лежав Топ.
—    Слухай-но,   Буль, —сказав   Тім, —допоможи   нам   упіймати    лисицю.   Вона    залізла в будку Топа і підстерігає мою маму. Всі вчотирьох побігли до двору.
—    Згода,—відповів козел і погукав Топа.
—    А що ми зробимо? — запитав Буль. Тім щось зашепотів йому на вухо.
—    Добре придумав, —засміявся Буль.
—    Тихше-тихше! — прошепотів Тім, — Лисиця почує, у неї дуже чутливі вуха.
Вони тихенько зайшли у двір. Буль розбігся—і як стукне з усього розмаху рогами в будку! Грюк! —будка перекинулась і накрила лисицю. Лисиця заметалася, забилася, але ніяк не могла вибратися. Лише кінчик її рудого хвоста стирчав назовні.
—    Ага, спіймалася! —закричав Тім. —Будеш ще кривдити мою маму? От я зараз покличу хазяїна.
Але хазяїна і кликати не довелося. Він почув галас і сам виглянув у вікно!
—    Жінко, жінко, гляди-но сюди! Лисиця в будці. Хто ж це її спіймав?
—    Я, я, —замекав Буль.
—    А хто придумав? Тім! —вигукнув Чорниш і скочив на будку.
—    Ну, лисице, тепер вже ти не втечеш! — крикнув Тім.
І вірно, лисиці прийшов кінець.
—    Я зроблю з неї комір, —сказала хазяйка.—Мені буде тепло взимку.
Вона зробила собі лисячий комір і в свята провітрювала його на підвіконні, щоб хутро не зіпсувалося.
Тоді всі збиралися під вікном і дивилися на лисяче хутро.
—    Тепер вже лисиця не сплигне звідти,— говорила Мама-Качка.
—    Куди там! Більше вона нас ніколи не займе, — кудахкала курка Пенні.
—    Лихим лисицям і кінець лихий,—говорив собака Топ.
—    Бачиш, мамо,— сказав Тім,— от ми й перемогли  всіх  ворогів.   Ми   присмалили носа Бімбо, і вона ніколи не посміє з'являтися у вікні. Ми відгодували Тіллі, і хазяїн відніс її на базар. Ми спіймали лисицю, і хазяйка зшила з неї комір.
—    Спасибі, синку, —сказала Мама-Качка.— Тільки прошу тебе, будь тепер слухняним і, будь-ласка, не   забігай далеко.
—    Добре, мамо, постараюся, —зітхнув Тім.
Скоро Тім прославився на ввесь двір. Всі його дуже хвалили. Тільки й чути було: наше знамените каченя, наш знаменитий Тім. А Чорниш, як і раніше, дружив з Тімом. Вони ніколи-ніколи не розлучалися. Якщо ви де-небудь побачите Тіма, —так і знайте: відразу ж з'явиться і Чорниш.
 


Дата внесення : 24.04.2009     Переглядів: 1400     Популярність: 99.95%    
Належить до розділів:
Зарубіжні
західноєвропейські
Оповідання
Про природу



Список коментарів

  Відправник : Ksenya
  Час відправлення : 2018-09-15 23:59:41
Дякую за спогад з дитинства.

  Відправник : Віктор Турецький
  Час відправлення : 2011-01-24 23:21:57
Тут можна скачати книжку «Пушок і Дружок»: http://olgasabo.livejournal.com/22272.html.

  Відправник : Анжела
  Час відправлення : 2010-08-16 11:06:57
Дякую за чудову і справді дитячу книжечку! Прошу, підкажіть, будь ласка, перекладача. У сканованому варіанті відсутня остання сторінка із вихідними даними. Дякую.

  Відправник : fish
  Час відправлення : 2009-12-21 09:28:44
О, за ілюстратора велике спасибі!

  Відправник : 256irisiv
  Час відправлення : 2009-12-18 00:08:48
глянула вдома - ілюстрації Григорія Карлова. Ще його книжки українською "Старі друзі", "Пушок і Дружок" і у вас є "Лебідь рак і щука".

  Відправник : fish
  Час відправлення : 2009-11-12 11:00:39
не знаємо, але рано чи пізно ми і її відшукаємо.

  Відправник : asdflok
  Час відправлення : 2009-11-12 00:47:57
з такою самісінькою мордашкою була книжечка про "дружка і пушка" про собаку і каченя, здається то була улюблена книжечка, а потім вона зникла( не підкажете де її можна знайти в неті?

7 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky