Для дошкільного віку
Рукавичка-мандрівничка
Насипало надворі снігу, снігу!
— О, виліплю снігову бабу! — утішився
Петрик.
— О, виліпимо з снігу бабу! — пораділи й сині,
з червоними ягодами, рукавички у Петрика на руках.
А Петрик скинув їх та й поклав на купку снігу.
Нагнівались рукавички і надумали втекти від хлопчика. Та
тільки скочили на стежку — назустріч їм півень:
— О, які сині човники звідкілясь припливли, та ще й з
такими червоними ягодами. Це добре, я давно вже ягід не
клював.
Тільки до ягід, а тут де не взялось рябеньке порося —
хрюі хрю! на півня, той злякався та навтьоки, а воно тоді до
рукавичок:
— Ой, які гарні латочки, у мене таких синеньких
немає, самі тільки чорні.
— Ні, ми не латочки, ми рукавички, нас на руки
вдягають, а в тебе ж рук немає, навіщо ми тобі? —
злякались рукавички.
— Одну — на ніс, одну — на хвіст! —
хрюкнуло порося.
Коли як вискочить із-за хати Рябко, сусідський пес.
Гав-гав! на порося, воно навтікача, а він до рукавичок:
— То вас на руки надягають? Ну, а я хоч на дві лапи
натягну, бо таки геть замерз, снігами бігаючи.
Коли це од сусідового дворища почулося:
— Рябко, Рябко, на кісточку!
Метнувсь Рябко на
голос і за рукавички вмить забув.
Побігли вони далі, коли це йде кішка:
— От гарні, тепленькі хатинки будуть моїм кошеняткам!
У мене ж їх якраз двойко.
За рукавички — та до хати. Тільки на поріг, а там
бабуся Петрикова, що сама ті рукавички виплела й подарувала
хлопцеві.
— А, то ви такі, втекли од Петруся! Ще, дивися, й
зовсім погубитесь.
Взяла їх, пришила до стьожечки та й почепила на кілочку.
Фрагменти: