Для дошкільного віку

Про маленького бичка

Дві казочки для найменших "Про маленького бичка" і "Вузлик".

Художники: Годун Л
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1974 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 20.


Фрагменти:


ВУЗЛИК
Жив та був собі Вузлик. Зробила бабуся його із своєї квітчастої хустини, повісила на цвяшок і стала щодня туди щось класти. Купить ляльку — до Вузлика, і цукерку — до Вузлика, знайде в лісі шишку — знов-таки до Вузлика. Добрий, думала, подарунок буде малій Оленці.
А сьогодні напекла бабуся пиріжків з яблуками та пампушок — і теж поклала до Вузлика. Як піде, гадала, до Оленки,— бо мала занедужала,— то все й віднесе їй.
Ото тільки лихо — натомилась бабуся дуже: і картоплю сапала, й огірочки поливала. Сіла на призьбі та й каже:
— Перебуду, мабуть, ніченьку вдома, а до Оленки завтра піду.
Сказала це бабуся сама до себе, а Вузлик почув та й каже:
— А я вам, бабусю, допоможу. Пампушки свіженькі, пиріжки м'якенькі,— я сам віднесу. Я ж і дорогу знаю, бо не раз із вами в Оленки був.
Зраділа бабуся, зняла Вузлик з цвяшка.
І пішов собі Вузлик, пісні співаючи,— так йому легше й веселіше йти. Почув ту пісню їжачок і собі на стежину вийшов: цікаво йому, хто це такий веселий чимчикує.
— Дивиться, аж то Вузлик іде.
— Добридень, Вузлику, куди це ти поспішаєш?
— До Оленки,— відказує Вузлик.— Захворіла вона, от я й несу їй бабусиного гостинця.
— Візьми, Вузлику, й мене з собою, візьми! — просить їжачок.
— А чого ж, ходімо,— каже Вузлик.
— От спасибі,— зрадів їжачок.
І пішли вони удвох. Ідуть, коли це — сидить Зайчик на стежині та такий сумний-сумний. Вузлик до нього:
— Ти чого, Зайчику,  такий  невеселий?
— А чого ж мені бути веселому,— каже Зайчик,— як усі наші зайці, пішли гуляти, а мене не взяли, сказали, що я малий...
— Ото й усього лиха? — здивувався Вузлик.— То ходімо з нами, однесемо Оленці бабусиного гостинця.
Зрадів Зайчик.
Ідуть вони утрьох, співають. Аж гульк — над головою щось пухнасте стрибає. Білочка!
— Ануте, візьміть і в мене горішків Оленці,— гукнула вона.
Здивувались подорожні:
— А звідки ж ти знаєш, куди ми йдемо?
— Сорока казала,— мовить Білочка.
Засміялися всі: ну й Сорока, всім уже роздзвонила!..
Взяли вони горішки, подякували Білочці й пішли собі далі.
Аж бачать — сидить під кущиком Лисенятко і так гірко плаче. Кинулись до нього, втішають, розпитують, що сталося.
— Мами десь нема,— каже Лисенятко.
— Знайдеться твоя мама,— заспокоює його Вузлик.— Ти краще витри сльози та ходімо з нами.
— А далеко? — питає Лисенятко.
— Тепер уже близько,— відказує Вузлик.— Ми йдемо до Оленки, несемо їй бабусиного гостинця.
— Еге ж,— каже Лисенятко,— самі з гостинцями, а я?
— Не журися,— всміхнувся Вузлик.— Оленка так зрадіє, як тебе побачить. Ти ж он яке пухнасте та руденьке. Ходімо.
От і Лисенятко пішло з ними. Коли це звідки не взявся — Вовк.
— Ой,— злякався Зайчик. І Їжачок наїжачився. І Вузлик зв'язався міцніше, а Лисенятко  тремтить і  до  Вузлика  горнеться.
— Не бійтесь,— каже їм Вовк і дає букетик пролісків.— Я вас зараз не чіпатиму. Візьміть Оленці гостинчика й від моїх вовченят. Сорока казала, що вона хвора.
Взяв Зайчик того букетика і поклав до Вузлика.
Пішли далі і, нарешті, прийшли. До дверей — а двері замкнено. Тоді Вузлик скочив на підвіконня і заглянув усередину. Бачить — лежить Оленка, важко-важко дихає. Спить.
Підкликав Вузлик усіх, скочили вони на підвіконня, а звідти на стіл. Сидять і чекають, коли ж Оленка прокинеться.
Аж тут до кімнати увійшла Оленчина мама, ліки принесла. Побачила Вузлика, звірят — зраділа.
— Вставай, доню,— каже мама,— бачиш, хто до тебе прийшов?
Розплющила Оленка очі, побачила звірят і рученята простягла.
— Спершу випий ліки,— каже мама.
Випила   Оленка   ліки й не помітила навіть, що вони гіркі.
А звірята стрибнули до неї в ліжко, лащаться. Оленка шепоче:
— Любі ви мої, лісом од вас пахне...
А коли вже за вікном стало сутеніти, звірята почали прощатися:
— Видужуй, Оленко! На добраніч!
А під вікнами вже сон бродив і співав колискової — і дівчинка заснула.
Міцно, міцно спить Оленка. Тоді звірята тихенько вибрались з її ліжка, стриб-стриб та в ліс.
І Вузлик теж квапиться додому. Іде він і думає, як зрадіє бабуся, коли про все довідається. А найбільше — як сподобався Оленці її гостинчик.


ПРО МАЛЕНЬКОГО БИЧКА
У однієї корови був маленький синок. Рябенький, безрогий Бичок. Недавно народився, говорити не вмів, а вже такий упертий. Мама просить:
— Скажи, синку: «ма-мо»...
Бичок мовчить.
А коли мама каже, щоб не ходив далеко, маленький Бичок мовчки йде собі, кропиву нюхає. Пожалить носа — й до мами біжить, щоб пожаліла. «Нічого,— думає мама,— це йому наука, минатиме її на другий раз».
А одного разу забрів маленький неслух на галявину, де росли червоні маки та білі ромашки. Як тут було гарно! Немов тисячі зірок заплигали перед очима в маленького Бичка. Він нахилив голову і тільки хотів понюхати ті зірочки, як почув химерний звук:
— Жжжжжжж...
А потім хтось сказав тихенько:
— Навіщо тобі ця квітка, іди до іншої, а ця моя.
Якби маленький Бичок умів розмовляти, він би сказав золотавій Бджілці,— бо це була саме вона,— що до другої квітки він не піде, йому сподобалась саме ця! Але розмовляти Бичок не вмів, він тільки мовчки нахиляв голову все нижче й нижче й уперто згонив Бджілку носом із квітки. Бджілка поступилась квіткою і не сказала більше й слова Бичкові. Тоді й Бичок пішов собі геть. Ходив, бродив і набрів на їжака. їжак праворуч — і Бичок праворуч. їжак ліворуч — і Бичок ліворуч. Бичок хоче їжака понюхати, а той квапиться, в нього на голках гриби, груші-кислички.
— Чи ти гратися зі мною надумався? — питає їжак. — Я поспішаю.
А малий Бичок нахиляє голову нижче й нижче.
— Невже буцнути мене хочеш? — дивується їжак.— Носа наколеш, дурню!
Їжак праворуч — і Бичок праворуч...
— Іди собі в жаб'яче болото! — буркнув їжак і шмигонув у траву.
А Бичок подумав-подумав і пішов шукати жаб'яче болото. Шукав-шукав і втрапив до річки. А на березі, на зеленій травичці, грілись  на  сонечку  жаби.  Побачили  вони Бичка і з переляку скочили в воду.
«Ой, які чудернацькі камінці, самі у воду стрибають»,— подумав Бичок. І сміливо підійшов до води. Аж тут із води висунулась одна Жаба і проквакала:
— Ква-ква-квакатий!.. Ква-ква-лобатий!
Сподобалась Бичкові ота голосиста Жаба, і він — до неї. Злякалась Жаба й пірнула у воду, а далі вони зняли такий гвалт, що розбудили старого Рака,— він саме дрімав під каменем.
— Хто ж це отак звеселив жаб? — буркнув Рак і висунувся з води.
А маленький, дурненький Бичок гадав, що то камінець, і до нього. Нахилив він голову до води, а старий Рак і вчепився йому в ніздрю своєю міцною клешнею.
Маленькому Бичкові було дуже боляче. Він підстрибував, крутився на місці, тряс головою, але Рак не пускався. А ніздря так боліла, аж світ йому потемнів. Хотів малий Бичок покликати маму, та говорити він не вмів, а тільки плакав. Плакав, плакав і ран том сказав:  «Ма-мо». Спочатку тихенько, а потім так залементував, що аж старий Рак злякався, розчепив свою страшну клешню і впав на траву. Маленький Бичок так зрадів, що, нарешті, навчився говорити «ма-мо». Він кричав, доки до свого двору добіг.
Почула мама, вибігла назустріч.
Розказав їй Бичок про свою пригоду, і вона порадила йому:
— Ти ж маленький, не ходи один далеко. Бач, он Рак і той скривдив тебе.
Та маленький Бичок був упертий:
— А я його за те з річки витяг і на березі покинув. Знатиме!
Мама тільки посміхнулась на це.

 


Дата внесення : 09.08.2014     Переглядів: 236     Популярність: 90.31%    
Належить до розділів:
Українські
Казки
Авторські



Список коментарів

  Відправник :
  Час відправлення : 2015-05-25 20:43:33
пишите коментарі пишите

  Відправник :
  Час відправлення : 2015-05-25 20:42:17
замечательно

2 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky