КВАСОЛЯ ДО НЕБЕС
Було це там, де цього не було. Сім раз по сім та й ще стільки країн треба пройти, щоб добратися туди, де жила собі убога жінка із єдиним сином. Була в них тільки одна корівка. От якось і сталося так, що в хатині не було вже нічого їсти, і, щоб не померти з голоду, їм довелося погнати на ярмарок останню корівку.
Виряджала жінка свого сина, наказувала йому:
— Їй, синку, відведи нашу корівоньку на ярмарок і гляди, щоб продав її добре, бо більше нам надіятись нема на що.
Погнав син корівку на ярмарок, і там відразу ж знайшовся на неї покупець. Тут же вдарили по руках і — готово, проміняв хлопчина корову на одну квасолинку.
Приніс хлопчик ту квасолинку додому і показує матері.
Заплакала мати, заголосила, адже ж он як обдурили її сина.
Але хлопчик утішає матір:
— Не сумуй, матусю! Дідусь, із яким я помінявся на квасолинку, сказав, щоб я її посадив сьогодні ж, а над ранок, мовляв, побачу, що з неї виросте.
Посадив хлопчина квасолю під вікном. З великої нетерплячки навіть вечеряти не став. Ліг спати не поївши.
Прокинувшись рано-вранці, він побачив з вікна, що квасоля запаростилася. А паросток такий великий, такий великий, що й верхівки зовсім не видно!
Вийшов хлопчик на двір, щоб паростком помилуватись.
Вийшов, дивився, дивився, але куди там, так і не побачив верхівки, — високо-високо вона аж до самого неба піднялася.
Тоді хлопець сказав:
— Оце квасоля так квасоля! Заберусь-но я, матінко, на її верхівку.
Відмовляє мати хлоішика, просить, благає його не лізти. Але він все ж таки не послухався — поліз.
У самий південь поліз хлопчина вгору по квасолі. Ліз-ліз, ліз-ліз і так високо забрався, що у нього аж в голові запаморочилося, але він не зупинився і дерся по стеблині— все вище і вище. До тих пір видирався, поки не стукнувся головою в небо. А в небі мала щілинка була.
Заглянув до неї хлопчина і побачив, що навколо дуже ясно.
„До самої верхівки квасолі я добрався,— подумав він,— а тепер подивлюся, що там далі"
Перепочив трохи, набрався духу і проліз крізь щілину наверх.
І помітив він поблизу хатинку.
„Зараз все одно уже вечір,— вирішив хлопчик,— попрошусь я переночувати. А ранком спущуся вниз, додому".
Він підійшов до хатини, прочинив двері — його зустріла жінка. Вона запитала:
— Як ти потрапив сюди, хлопчику? Гляди, щоб тебе не побачив мій чоловік, семиголовий дракон. А то він тебе тут же з'їсть.
Хлопчик почав просити жінку, щоб вона заховала його, бо він дуже боїться драконів, са запитала:
— Хлопчику, ти їсти хочеш ?
— Хочу, тітонько! Зголоднів я дуже,— відповів він,— з учорашнього дня нічого не їв.
Жінка дала хлопчикові повечеряти, і він подякував їй за гостинність.
— Ну, а тепер ховайся мерщій,— сказала вона,—а то прийде мій чоловік і, якщо побачить тебе тут, то вже, напевно, вб'є нас обох. Але куди тебе заховати, щоб він тебе не впїїйші
Задумалася жінка, не знала, куди заховати хлопчика. А потім догадалася — принесла корито, поклала під ліжко і наказала хлопчикові лізти під нього.
Хоча й дуже хотілося хлопцеві спати, але він був так наляканий, що навіть очей не заплющив.
Рівно опівночі раптом хтось застукав, загрюкав у двері.
Прийшов семиголовий дракон. Він приніс під пахвою чорну курку. Посадив її на стіл і сказав:
— Знеси яйце!
Курочка враз знесла золоте яєчко. Дракон знову крикнув:
— Знеси ще яйце!
і курочка знову знесла яєчко. Він їй знову сказав:
— Знеси яйце!
І поки дракон наказував, курка все неслась.
Нарешті дракон зголоднів і закричав:
— Жінко, давай вечеряти!
Подала жінка їжу до столу, і дракон почав вечеряти. Поївши, він звелів принести йому скрипку. Грав він, грав на ній і раптом відчув чужий запах.
— Жінко, либонь хтось чужий є в нас в хаті?
— Та що ти, чоловіче,— відповіла жінка,— нікого тут із чужих немає.
— Як же нема! Подай його сюди! Зараз же! А ні, то я тебе розірву.
Почала жінка заспокоювати його. До тих пір умовляла, поки він не втихомирився. Знову заграв дракон на скрипці і так грав, поки не заснув на лаві.
Тихо спав дракон, навіть не хропів. Жінка теж лягла спати. А хлопчик наставив вуха, насторожився, лежачи під великим коритом.
Коли він почув, що вони обоє заснули, тихесенько виліз із-під корита, взяв під пахву чорну курку, в другу руку скрипку, вибрався з хати і кинувся тікати.
Утікав, утікав, але коли вже став спускатися в щілинку, крізь яку вибирався нагору, оглянувся назад, щоб подивитися, чи не женеться за ним дракон.
А дракон уже мчав за ним по сліду.
До смерті перелякався хлопчина і швидко-швидко спустився по квасолевій стеблині додому.
На землі біля квасолі лежала сокира, хлопець ухопив її і вмить зрубав стеблину.
А дракон, як гнався за хлопчиком і спускався вниз по стеблині, так і гепнувся об землю.
Упав він і поламав собі усі лапи і всі свої голови.
Тоді хлопчик спалив його, щоб ніхто більше не боявся дракона і щоб на землі від нечисті навіть і сліду не залишилось.
Потім хлопчик пішов до матері, а вона, сердешна, горювала, побивалася за пропалим сином.
— Не сумуй, моя ненечко,— сказав він.— Тепер у нас їжі і питва буде досхочу, і золота буде вдосталь.
— А звідкіля б це?—запитала мати.—Корівоньку ти нашу продав, дали тобі за неї одну тільки квасолинку. А тепер, якщо курку й продамо, так все одно за неї ще менше одержимо!
— Цю курку ми нізащо продавати не будемо!—відповів хлопчик.
Він заніс курочку до хати, посадив її на стіл, погладив і сказав:
— Знеси яєчко!
І курочка відразу ж знесла йому золоте яєчко. У матері від великого подиву навіть рот розкрився. І так розкрився, що хлопцеві довелося відвести її до лікаря, щоб той закрив їй рот. Он як! Хай ніхто так не дивується, а то й з ним таке може трапитися.
Потім вони повернулися додому, і курочка несла їм золоті яйця до тих пір, поки вони не розбагатіли. Тоді вони побудували собі гарну хату. І купили вже не тільки корову, але й волів, коней, і одяг собі хороший справили. Хлопчик грав на скрипці, а матуся його сиділа й слухала.
Якщо хто цьому не повірить, нехай сам перевірить.