Данило ХАРМС - КАЗКА
— Ось,— сказав Іванко,   кладучи на стіл зошита, давай писати казку.
— Давай,— сказала Оленка, сідаючи на стілець.
Іванко взяв олівця і написав:
«Жив собі король...»
Тут Іванко замислився і звів очі на стелю. Оленка зазирнула в зошит і прочитала, що написав Іванко.
— А така казка вже є,— сказала Оленка.
— А ти звідки знаєш? — спитав Іванко.
— Знаю, бо читала,— сказала Оленка.
— А про що там ідеться? — спитав Іванко.
— Ну, про короля, що пив чай з яблуками і раптом подавився, а королева почала бити його по спині, щоб кусень яблука вискочив йому з горла. А король подумав, що то королева б'ється, і вдарив її склянкою по голові. Тут королева розсердилася і вдарила короля тарілкою. А король ударив королеву мискою. А королева вдарила короля стільцем. А король як скочить та як ударить королеву столом. А королева перекинула на короля буфет. Але король виліз з-під буфета і пожбурив у королеву короною. Тоді королева схопила короля за чуприну та й кинула його у вікно, А король заліз назад до кімнати через інше вікно, схопив королеву і увіпхнув її у піч. Та королева вилізла через комин на дах, тоді спустилася громовідводом у сад і через вікно знову повернулась до кімнати. А король саме розпалював піч, щоб спалити королеву. Королева підкралась ззаду й штовхнула короля. Король полетів у піч і згорів там. От і вся казка,— сказала Оленка.
— Дуже дурна казка,— сказав Іванко.— Я хотів написати зовсім іншу казку.
— То й пиши,— сказала Оленка.
Іванко взяв олівця і написав:
«Жив собі розбійник...»
— Чекай-но, — вигукнула Оленка. — Така казка вже є!
— Я не знав,— відповів Іванко.
— Ну, як же,— сказала Оленка,— хіба ти не знаєш про те, як один розбійник, рятуючись від стражників, скочив на коня та з розгону перелетів на другий бік і впав на землю. Розбійник вилаявся і знову скочив на коня, проте знову не розрахував і, перевалившись на другий бік, знову впав на землю. Тоді він підвівся, насварився кулаком, скочив на коня і знову, перелетівши через нього, впав на землю. Тут розбійник вихопив із-за пояса пістолет, вистрілив з нього в повітря і знову скочив на коня, але з такою силою, що знову перелетів через нього і гепнувся на землю. Тоді
розбійник зірвав з голови капелюха, розтоптав його ногами й знову скочив на коня, і знову, перелетівши через нього, гепнувся на землю й зламав собі ногу. А кінь відійшов убік. Розбійник, накульгуючи, підбіг до коня, і вдарив його кулаком по лобі. Кінь утік. В цей час прискакали стражники, схопили розбійника і відвели його до в'язниці.
— Ну, що ж, про розбійника я писати не буду,— сказав Іванко.
— А про кого ж ти писатимеш? — спитала Оленка.
— Я напишу казку про коваля,— сказав Іванко.
Іванко написав:
«Жив собі коваль...»
— Така казка теж є! — вигукнула Оленка.
— Ну? — сказав Іванко і поклав олівця.
— Авжеж,— сказала Оленка.— Жив собі коваль. Одного разу кував він підкову і так замахнувся молотком, що молоток зірвався з руків'я, вилетів у вікно, вбив чотирьох голубів, вдарився об пожежну каланчу, відлетів убік, розбив вікно у брандмеистеровому будинку, пролетів над столом, біля якого сиділи брандмейстер та його дружина, проломив стінку в брандмеистеровому будинку і вилетів на вулицю. Тут він перекинув на землю вуличного ліхтаря, збив з ніг морозивника й стукнув по голові Карла Івановича Шустерлінга, який саме на хвилинку скинув капелюха, щоб трошки провітрити свою лисину. Вдарившись об голову Карла Івановича Шустерлінга, молоток полетів назад, знову збив з ніг морозивника, скинув з даху двох котів, що затято билися, перевернув корову, вбив чотирьох горобців і знову влетів до кузні і прямісінько сів на своє руків я, котре коваль ще тримав у правій руці. Все це скоїлося так швидко, що коваль нічого й не помітив і кував собі далі підкову.
— Ну, якщо й про коваля вже теж написано казку, тоді я напишу казку про себе самого,— сказав Іванко і написав:
«Жив собі хлопчик Іванко...»
— Про Іванка теж казка є,— сказала Оленка.— Жив собі хлопчик Іванко, і от одного разу підійшов він до...
— Стривай,— сказав Іванко,— я хотів написати казку про себе самого.
— І про тебе вже казку написано,— сказала Оленка.
— Не може бути? — мовив Іванко.
— А я тобі кажу, що написано,— сказала Оленка.
— А де ж написано? — здивувався Іванко.
— А ти купи собі журнал «Чиж» № 7 і там прочитаєш казку про себе самого,— сказала Оленка.
— Іванко купив собі «Чижа» № 7 і прочитав саме цю казку, яку щойно прочитав ти.