Для дошкільного віку
Жовтий лелека
Фрагменти:
ЖОВТИЙ ЛЕЛЕКА
Кажуть, що жив собі колись у Китаї бідний студент. Звали його Мі. Жив він у таких злиднях, що навіть за чашку чаю йому нічим було заплатити. Мі, напевне, помер би з голоду, якби не хазяїн одної чайної. Жаліючи бідняка, він давав їсти й пити студентові Мі безплатно.
Та ось одного разу Мі з'явився до хазяїна й сказав:
— Я йду. Грошей у мене нема, і заплатити за все, що я тут випив і з'їв, мені нема чим. Проте я не хочу лишатися невдячним. Ось дивися!
І хлопець вийняв з кишені кусок жовтої крейди і намалював на стіні чайної лелеку. Лелека був зовсім як живий, тільки жовтий.
— Цей лелека, — сказав Мі,—принесе вам удесятеро більше грошей, ніж я заборгував. Щоразу, коли зберуться відвідувачі і тричі плеснуть у долоні, він сходитиме з стіни і танцюватиме. Але пам'ятайте: ніколи не примушуйте танцювати лелеку для однієї, хай навіть і багатої, людини. А якщо вже й трапиться таке нещастя, то знайте: лелека танцюватиме востаннє. А тепер прощавайте!
І з цими словами студент Мі повернувся і вийшов.
Хазяїн був здивований, проте вирішив перевірити, чи правду говорив студент Мі. Коли другого дня в чайній зібралося багато людей, він попросив усіх тричі плеснути в долоні. І одразу жовтий лелека зійшов з стіни і протанцював кілька танців. Та ще як весело й забавно протанцював! А потім пішов назад. Гості були в захопленні —дивувались, ахали, не вірячи власним очам.
І так було щоразу.
Чутка про таку дивину розлетілася повсюди. Народ хмарою сунув у чайну, і хазяїн швидко багатів. Обіцянка студента Мі здійснювалася.
Та ось якось до чайної зайшов багатий чиновник. Бачить— навколо сидять самі селяни та ремісники. Розсердився і наказав усіх вигнати.
Слуги налетіли з палицями —люди розбіглись, і чиновник залишився сам. Поклав він перед хазяїном купу грошей і звелів привести йому лелеку. Хазяїн побачив гроші і, забувши про все на світі, тричі плеснув у долоні. Лелека неохоче зійшов з стіни і ледве протанцював один танець. Вигляд у нього був сумний і хворий. Потім він зійшов на своє місце і більше не ворушився. Чиновник кричав, загрожував, але нічого вдіяти не міг.
А вночі в двері чайної хтось сильно постукав. Хазяїн пішов відчиняти, бачить — стоїть студент Мі і мовчить. Вийняв Мі з кишені дудочку, заграв і пішов не оглядаючись. Лелека стрепенувся, зіскочив з стіни і пішов за ним. З того часу вже ніхто ніколи не бачив студента Мі і його чарівного жовтого лелеки.
Старі люди кажуть, що й тепер як десь і з'явиться така дивина, то тільки для всіх. А якщо нею заволодіє одна людина, то вважай, дивини ніби й не було — все одно вона щезне.