Для дошкільного віку

Хто найдужчий?

Казки "Чому озирається верблюд, коли п'є воду", "Хто найдужчий?", "Чому у перепела короткий хвіст", "Барани вовків лякають", "Лисиця, ведмідь і чабан".

Художники: Ігнатов Вадим
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1970 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 30.


Фрагменти:

ЧОМУ ОЗИРАЄТЬСЯ ВЕРБЛЮД, КОЛИ П'Є ВОДУ
Колись верблюд був красенем. У нього були гіллясті роги і довгий густий хвіст.
Якось він прийшов до річки напитися. П'є і милується собою.
Раптом до нього підбігає олень:
— Любий верблюде, мені сьогодні треба йти в гості. Позич мені твої роги на один вечір!
Верблюд оддав роги оленеві.
У ті часи був і кінь безхвостий. Підбіг він до верблюда і попрохав у нього на один день пишного шовковистого хвоста. Верблюд оддав йому хвоста.
Минуло багато часу. Не повертають верблюдові ні його рогів, ані хвоста.
Коли він нагадав оленеві про борг, той глузливо відповів:
— Я поверну роги, коли у тебе до землі виросте хвіст.
А кінь сказав:
— Я поверну хвоста, коли у тебе виростуть роги.
З того часу верблюд, коли п'є воду в річці, завжди озирається.
Це він чекав своїх боржників.

ХТО НАЙДУЖЧИЙ?
Фазан потоваришував з перепілкою і пішов з нею гуляти по льоду. Перепілка підсковзнулась і зламала собі ногу. Фазан здивувався — який дужий лід, птахові ноги ламав! Спитав він:
— Скажи, льоде, звідки у тебе така сила?
— Хіба це сила? Ось мороз дужчий за мене. Не було б його, не був би і я такий міцний.
Фазан звернувся до морозу:
— Звідки, морозе, у тебе така сила?
— Хіба це сила? — здивувався мороз.— Хмара дужча за мене. Вона закриває моє обличчя.
Спитав фазан хмару:
— Звідки у тебе, хмаро, така сила?
Хмара відповіла:
— Та яка ж це сила? Дощик і сніг дужчі. Вони легко проходить крізь мене.
Спитав фазан у дощика:
— Дощику, дощику, звідки в тебе сила?
— Яка там сила,— відповів дощ.— Коли б я був сильний, не квітли б у степу тюльпани. Я прибив би їх до землі.
Звернувся фазан до тюльпана:
— Тюльпане, звідки у тебе сила?
— Яка ж це сила, коли мене вовк топче. От він дужий!
Сказав фазан вовкові:
— Виходить, ти найдужчий. Скажи, звідки у тебе така сила?
— Ні, не я дужчий за всіх. Мене жалить мурашка. З
вернувся фазан до мурашки:
— Правда ж, ти дужча за всіх?
— Так,— відповіла мурашка.— Кому ж бути дужчому за мене, якщо я шість батманів землі піднімаю і кладу собі на спину.
Виявилося, що мурашка найдужча за всіх.

ЧОМУ В ПЕРЕПЕЛА КОРОТКИЙ ХВІСТ
Піймала лисиця у високій траві перепела і каже йому:
— Любий перепілочку, розсміши мене, а то я тебе з'їм!
Зрадів бідолашний перепел і відповідає:
— Випусти мене із своїх зубів, лисичко-сестричко, я виконаю твоє бажання.
Відпустила лисиця перепела. Привів він її в аул. Тут біля старої-старої юрти баба доїла корову, а недалеко від неї дід стругав ножем великий ціпок.
Сів перепел бабі на голову.
Побачив дід птаха і закричав:
— Не ворушися стара, зараз я перепела вб'ю.
Розмахнувся дід щосили та як гахне бабу ціпком по голові. Стара й упала. Дійниця з молоком перекинулася на неї.
Зареготала лисиця, а потім стала просити перепела, щоб він ще її налякав
— Добре,— погодився перепел.— Заплющ очі і йди за мною. А коли я закричу «га-га-га!» — тоді розплющ.
— Гаразд,—сказала лисиця і заплющила очі.
Привів перепел лисицю прямо до коша. А попереду коша їде кошбаші з беркутом та собаками.
— Га-га-га! — закричав перепел.
Розплющила лисиця очі, побачила собак з беркутом та й кинулася тікати. А собаки за нею. На щастя, по дорозі трапилася ховрахова нора і з-під кущика вискочив заєць. Лисиця шаснула в нору, а собаки погналися за зайцем. Тільки це і врятувало лисицю.
Віддихалася вона, висунула носа з нори.
Перепел підлетів, питає її:
— А що, лисичко-сестричко, чи задоволена моєю службою?
Відповідає лисиця:
— Любий перепілочку, я до того злякалася, що навіть оглухла. Сядь мені на носа і говори голосніше.
Сів їй перепел на носа — тут лисиця і схопила його зубами.
Бачить перепел — смерть прийшла, і закричав:
— Лисичко-сестричко! Постривай хвилинку. Виконай моє останнє прохання. Скажи, як звали предка звірів.
— Мангіт! — відповіла лисиця, роззявивши рота.
Хитрий перепел і полетів собі.
Та лисиця встигла відкусити в нього хвоста.
Ось чому у перепела короткий хвіст.

БАРАНИ ВОВКІВ ЛЯКАЮТЬ
Два барани знайшли у полі вовчу голову і понесли її додому. По дорозі їм трапилася юрта. Поклали барани знахідку біля порога і ввійшли в юрту, а в ній — вовки.
Вовки були голодні і так зраділи гостям, що не знали, де їх і посадити.
Барани побачили, що кепські справи, але не злякалися.
Каже один баран другому:
— Ох, як їсти хочеться! Принеси-но швидше голову того вовка, що ми вчора зарізали.
Баран вийшов, приніс голову і сказав:
— Ти-то з'їси голову, а що я буду їсти?
— Як що? Та хіба тут мало вовків? Вибери якнайглад-шого, заріжемо і з'їмо! Мені однієї голови теж мало.
Вовки злякалися і потихеньку один за одним вибрались із юрти.

ЛИСИЦЯ, ВЕДМІДЬ І ЧАБАН
Йшов степом ведмідь. Побачив лисицю і погнався за нею.
Лисиця кинулася навтікача, добігла до нори, крутнула хвостом і зникла, наче її й не було.
Ведмідь зупинився і не знає, що його робити: сам великий та товстий, а нора довга й вузька. Але й лисицю жаль утратити.
От почав ведмідь у нору лізти. Засунув голову до вух — далі голова не лізе, хотів витягти назад — не може. Застряв клишоногий — ні туди ні сюди.
А лисиця пробігла через нору і вискочила в степ зовсім в іншому місці. Озирнулась і бачить: сопе ведмідь щосили, хоче голову витягти, а голова наче в землю вросла.
Зраділа лисиця, підбігла до ведмедя і зробила таке, що він став мокрий-мокрісінький.
— Оце тобі, ведмедю, від лисиці на згадку,— сказала вона, голосно засміялась і зникла.
Довго ще мучився ведмідь, насилу витягнув голову. Віддихався він, обтрусився й озирається на всі боки,— чи не бачив хто, що йому лисиця накоїла.
Поблизу чабан пас отару. Ведмідь до нього та й питає:
— Чи не бачив ти чого, чабане?
— Бачив,— відповідає той.
— А що ж ти бачив?
— Та бачив я, як лисиця одного ведмедя обдурила.
Розгнівався ведмідь.
— Коли що бачив,— каже,— то мовчи та й годі, нікому про те анітелень. Бо я тебе з'їм.
Злякався чабан, клянеться та божиться, що нікому й не заїкнеться.
Пригрозив йому ведмідь на прощання ще раз і подався своєю дорогою.
Увечері пригнав чабан в аул баранів і не стерпів, розповів усім про витівку лисиці. Люди з реготу аж на землю падали, а дітлахи одразу склали пісеньку про лисицю та ведмедя:

У ведмедя, у Михайла, мабуть, розуму не стало,
І такі ще бувають дива:
На обід лисицю з'їсти душа його баїжала,
Та лисиця обдурила, розболілась голова!


Почув здалеку цю пісню ведмідь і мало не вмер од злості. Вранці приходить він до чабана — шерсть настовбурчена, очі горять.
— Сякий-такий чабанисько,— реве,— де ж твоє слово? Обдурив мене, знеславив на весь степ, нарікай тепер на се бе — я тебе з'їм.
Чабан у сльози, ну кланятися та благати, щоб ведмідь дав йому хоч три дні строку — попрощатися з сім'єю і товаришами.
— Добре,— каже ведмідь,— хай буде так, даю тобі три дні строку, тільки потім уже не сподівайся на милість.
Сказав і пішов.
А чабан упав на землю, затулив обличчя руками і плаче-ридає.
Підбігає до нього лисиця.
— Чого ти, чабане, плачеш?
— Ой-ой, як же мені не плакати, пропав я тепер зовсім.— Т він розповів лисиці усе.
— Годі сумувати! Що даси? Я врятую тебе од ведмедя.
— Проси що хочеш, нічого не пожалію,— відповідає чабан.
— Коли так,— зраділа лисиця,— скажи: чи згоден ти за порятунок віддати мені свої нирки?
— Згоден, згоден, тільки виручи мене.
На тому й домовилися.
Тоді лисиця й каже чабанові:
— Іди у свій аул і три дні гуляй, як хочеш, а через три дні приходь на це місце. Тільки не забудь узяти з собою якнайбільший мішок та якиайтовщу ломаку. Я чекатиму тебе недалечко. Тільки-но прийде до тебе ведмідь, кланяйся йому і проси, щоб він одпустив тебе додому ще на три дні. А я тим часом стану збоку, хвостом крутитиму, куряву збиватиму. Побачить ведмідь куряву, спитає у тебе: «Що за диво, чого така курява?» Ти і скажи ведмедеві: «Мовляв, так і так у нашого чана дружина зовсім з глузду з'їхала, нічого їсти не хоче, тільки просить ведмеже серце. От хан по степу із списом гасає, шукає ведмедя, того й курява». Скажеш так, а що далі робити — сам догадаєшся.
Послухався чабан лисиці, пішов в аул, а через три дні повернувся на домовлене місце.
І ось іде до нього ведмідь — шерсть настовбурчена, очі горять, а сам облизується.
Упав чабан перед ведмедем на коліна, кланяється та благає, щоб він одпустив його додому ще на три дні.
Як зареве ведмідь:
— Досить з тебе! Погуляв — і годі. Час мені з тобою розквитатися.
І вже зовсім був зібрався накинутися на чабана, як раптом у степу піднявся величезний, до самого неба стовп куряви.
Ведмідь і злякався.
— Що за диво,—питав,— звідки така курява?
Чабан йому відповідав:
— У нашого хана жінка зовсім з глузду з'їхала — нічого не їсть, просить ведмеже серце. Ото хан по степу із списом гасав, шукав ведмедя.
Затремтів од страху ведмідь і просить жалібно:
— Сховай мене, чабанику, від хана, ніколи тобі цього не забуду.
— Добре,— каже чабан,— лізь у мішок.
Вліз ведмідь у мішок, а чабан зав'язав мішок якнайтугіше і ну лупцювати по ньому ломакою. Лупцював, лупцював, поки ведмідь і сконав.
Підбігає до чабана лисиця.
— Ось ти й спекався ведмедя,— каже.— А тепер розплачуйся.
Бачить чабан — все одно не минути йому смерті. «Жив надголодь, і помирати доводиться натщесерце»,— подумав він про себе. А тут як забуркотить, як загуде у нього в животі!
Лисиця й вуха наставила.
— Хто це,— питає,— у тебе, голубе, в животі гарчить?
— Та бачиш, лисичко, вчора я з голоду проковтнув борзого цуцика. А він, видно, вже підріс та й почув лисицю — от і гарчить.
Як зачула лисиця про борзого цуцика, підібгала хвоста — і ходу.
Відтоді більше ніхто не зустрічав її в тих місцях.


Дата внесення : 04.05.2014     Переглядів: 231     Популярність: 89.86%    
Належить до розділів:
Іноземні
Західна Азія
Казки
Народні



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :