Для дошкільного віку

Хоробрий дрозд

В темнім лісі рознеслася чутка: дрозд нахваляється зрубати ялину і відлупцювати нею звірів. Полякалися звірі, почали шукати порятунку. Думали-гадали і вирішили, нарешті, ту ялину тримати, щоб не зрубав її дрозд. Та так добре тримали, що бідолашна зламалася і впала на них.
Цю дотепну лукаву казочку написав для дітей литовський поет Костас Кубілінскас.
Переклад з литовської Валентина Бичка.

Художники: Макунайте А
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1964 рік, видавництво «Державне видавництво дитячої літератури УРСР». Кількість сторінок: 12.


Фрагменти:

Костас КУБІЛІНСКАС
ХОРОБРИЙ ДРОЗД


В темнім лісі пісня лине,
Дрозд співає на ялині:
«Як зрубаю я
Ялину,
Обтешу
її вершину.
Де якого звіра
Стріну —
Наламаю
Йому спину».

Заєць тую пісню слуха,
Як ухопиться за вуха:
— Ой, як страшно! Що робити?
Буде дрозд усіх нас бити!
Побіжу, знайду руду,
Хай розсудить цю біду! —

І побіг він — труськи-труськн!
По доріжках, де не грузько.
Тут і лисонька навстріч.
І заводить заєць річ:
— Кумцю лиско! На хвилину!
Хоче дрозд рубать ялину.
Буде звірів і звірят
Лупцювати всіх підряд! —
Затрусилася лисиця:
— Хай таке і не присниться!
Кум, біжім скоріш до вовка!
Путь-дорога тут недовга.—
І полинули мерщій
Через пні, через кущі.
Вовка стріли: — Страх-тарах!
Ми мчимо на всіх парах.
Насувається біда
Від проклятого дрозда.
Хоче він зрубать ялину,
Обтесать її вершину
Й бити нас, на чому світ...—
Вовк хвоста підтяг, поблід:
— Що робити — сам не знаю,

Підступить з якого краю?
Це кабан, звичайно, зна...
Кум, біжім до кабана! —
От біжать вони вже втрьох,
Аж трясеться в лісі мох.

Жолудів кабан наївся
І в болоті розвалився:
— Гей, куди ви біжите?
Щось таке у вас не те...
Ах ти, ледарю-кабане!
Наше діло препогане.
Ти хіба не чув новину?
Хоче дрозд рубать ялину —
Бити звірів що не день.
Ну а ти лежиш, мов пень!..—
Вже й кабан лякливо хрюка:
— Це не дрозд, а просто мука.

Я ума не прикладу,
Як здолати цю біду.
Тут безсилі наші кігті —
До ведмедя треба бігти!
Найсильніший звір — ведмідь.
Дрозд злякається умить.

Звірі знов біжать в тривозі.
А ведмідь собі в барлозі
Смокче лапу, наче пряник.
Повернувся він під ранок —
Ласував Мишко десь медом...
Стали звірі над ведмедем,
Загарчали край барлога:
— Ах мурло ж ти клишоноге,
Розіперло тобі боки.
Лапу смокчеш на всі щоки,
А й не знаєш, що біда
Від проклятого дрозда.
Хоче він зрубать ялину,
Обтесать її вершину,
Щоб і звірів, і звірят
Лупцювати всіх підряд.

Як почув про це ведмідь,
Зразу виліз, гримотить:
—  Ви про витівку дроздову
Повторіть мені все знову! —
Вдруге слухає усе
Й грізно лапою трясе:
—  Не дамо рубать ялини,
Не дамо тесать вершини,
Не дамо гулять сокирі!
— Як? — спитали разом звірі.
— Будем дерево держати!
Кум, біжім під його шати!
Непохитна міць звірина —
Не впаде повік ялина!

І побігли всі у путь.
Виють, гавкають, ревуть.

От прибігли в темінь бору
Під ялину світлокору.
А навколо пісня лине,
Дрозд співає на ялині:
«Як зрубаю я
Ялину,
Обтешу
її вершину.
Де якого звіра
Стріну —
Наламаю йому
Спину!»

Виє вовк, лисиця гавка,
Хрюкотить кабан і чавка,
А ведмідь гримить, як мідь:
— Всіх сюди на поміч звіть!
Гей, ви, звірі-силачі,
Спати будете вночі,
А тепер піддайте кроку!
Всі виходьте на толоку!
Всі сміливі й невсипущі,
Хто сидить в засаді в пущі,
Не дамо рубать ялини,
Не дамо тесать вершини,
Не дамо гулять сокирі!

Охопили колом звірі
Стовбур дерева гіллястий,
Щоб не дати йому впасти.
Лиш поскрипує ялина...
А під нею вовча спина
З усієї сили пнеться,
І плече ведмеже гнеться,
І кабан підставив ікла.
А лисиця здавна звикла
Всюди тикати свій хвіст —
Вже такий у неї хист.
Тим хвостом кума стара
Й нині стовбур підпира.

Вітер дерево гойдає,
Заєць вгору поглядає —
В нього щось губа тремтить...
Раптом шишка з верховіть
Боягуза бац по шкірі!
Він як крикне: — Горе, звірі!
Пада дерево, тріщить! —
Та в кущі і зник умить.
Вовк завив: — Лиха година!
Справді падає ялина.—
А ведмідь напружив силу
І плече своє, мов брилу,
До ялини як придавить.
Віковічний стовбур навіть
Тут удержатись не міг,
Похилився і поліг.
Звірі врозтіч, хто куди,
Лиш подалі б від біди.
Все ж попало їм немало —
Щось важке на вовка впало,
Хвіст лисиці прищепнуло,
В ніс ведмедя шпигонуло,
В кабана старого ікло
От було і раптом зникло...

Тільки дрозд не знає лиха,
На сосні сусідній стиха
Умостився і співа.
В пісні тій старі слова:
«Як зрубаю я
Соснину,
Обтешу
вершину, є якого звіра
Стріну —
Наламаю
Йому спину!»

Як почули звірі знову
Цюю пісеньку дроздову,
Всі до нього: — Дрозде-брате,
Ми не будем гнізда драти
Ні чижів, ні снігурів,
А дроздів і поготів!
Покладем хижацтву край.
Тільки звірів не займай!
Дрозд хитнув легенько віть:
— Я вас милую. Ідіть!
Лиш несіть по лісу звістку,
Добру славу-приповістку,
Із дороги на дорогу,
Від барлога до барлога,
Від гнізда і до гнізда
Про хороброго дрозда!

І пішли по лісу звірі,
Всі із шрамами на шкірі,
Що є сили не глузливо
Хвалять-славлять птаха-диво.

Я дуби в тім лісі міряв,
Що почув тоді від звірів,
Те й списав я дітворі
На березовій корі.

 


Дата внесення : 21.04.2014     Переглядів: 114     Популярність: 67.84%    
Належить до розділів:
Зарубіжні
прибалтійські
Віршовані твори
Казка у віршах



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky