ГОРЩИК КАШІ
Була собі одна дівчинка. Пішла дівчинка в ліс по ягоди   і  зустріла там бабусю.
— Добридень, дівчинко! —сказала їй бабуся.— Дай мені ягід, будь ласка.
— На, бабусю, —каже дівчинка.
Поїла бабуся ягід і сказала:
— Ти мені ягід дала, а я тобі теж щось подарую. Ось тобі горщик. Досить тобі тільки сказати:

— Раз, два, три,
Горщику, вари! —

і   він   почне   варити   смачну,   солодку   кашу. А скажеш йому:

— Раз, два, три,
Більше не вари! —

і він перестане варити.
— Спасибі, бабусю,— сказала дівчинка, взяла горщик і пішла додому, до матері.
Зраділа мати цьому горщику. Та й як не радіти! Без великих зусиль, без клопоту завжди на обід смачна, солодка каша готова.
Ось одного разу пішла дівчинка кудись із дому, а мати поставила горщик поперед себе і каже: і

— Раз, два, три,
Горщику, вари!

Він і почав варити. Багато каші наварив. Мати вже наїлась, а горщик усе варить й варить кашу.

Як його зупиниш?
Треба було сказати:

— Раз, два, три,
Більше не вари! —

та   мати  якось   забула   ці   слова,  а  дівчинки вдома не було.  Горщик варить та  й   варить.
Уже вся кімната повна каші, уже й у прихожій каша, і на ґанку каша, а він усе варить та варить. Злякалась мати, побігла по дівчинку, та не пройти їй через дорогу — гаряча каша річкою тече.
Добре,   що   дівчинка   недалечко   від дому була. Побачила вона, що на вулиці робиться, і бігом побігла додому. Насилу злізла на ґанок, відчинила двері і вигукнула:

— Раз, два, три,
Більше не вари!

І перестав горщик варити  кашу.
А наварив він її стільки, що той, кому доводилось із села в місто їхати, повинен був собі в каші дорогу проїдати.
Тільки ніхто на це не скаржився: дуже вже була каша смачна і солодка.