Олександр ОЛЕСЬ
ВІД ЛЬОДУ ДО ЛЬОДУ

СНІГИ
Коли із хати вийшли ми,
Ще тільки розсвітало...
Під білим килимом зими
Усе навколо спало.

В пухнаті сукні і свитки
Ялини повдягались,
Кущі насунули шапки
І вовною пишались.

Укрилось ряднами село;
Безмежний степ біліє;
Стежки й дороги занесло,
І цяточка не мріє.

Безмежна тиша навкруги
Ні голосу, ні шуму...
На все навіяли сніги
Якусь глибоку думу.

ЯЛИНКА
Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрігся в саночки
І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик — плиг!
Став ялинку віднімати.

Я сюди, а він туди...
«Не віддам, — кричить, — нізащо!
Ти ялинку посади,
А тоді рубай, ледащо.

Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись.
Порубаєте ліси —
Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки!
І розбійниці-снниці».

Страшно стало...  «Ой, пусти,
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, —
Я не буду більш ніколи!»

Низько, низько я зігнувсь
І ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.

СНІГУРІ
Звідкіль гості налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі...
Де взялась весела зграя,
Жарогруді снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки...
На городах мак рожевий
Так заквітчує грядки.

Нагло враз табун крилатий
Небезпечне щось зачув,
Вгору знявсь, і дуб гіллятий
В кущ троянди обернувсь.

Ще хвилина — і, як в казці,
Враз осипались квітки,
І за вітром над снігами
Полетіли снігурі.

КАПУСТОНЬКА
Покинута, занедбана, на лугу
Зеленіє капустонька у снігу,
А до неї стежечку не одну
Протоптали ніженьки  по лану.

Догадайтесь, дітоньки, ви самі,
Хто ці робить стежечки узимі.
Я вам в цьому віршику не скажу,
Бо сам ще раз подивитись побіжу.

НАД  КОЛИСКОЮ
Спи, мій малесенький, спи, мій синок.
Я розкажу тобі безліч казок.

Пащо ж ти віченьки знову розкрив?!
Спи, моя пташко, то вітер завив.

Стогне і вив уже він давно,
Б'ється і стука у наше вікно...

Геть, розбишако, в далекі степи!..
Спи, моя ластівко, солодко син.

Ось уже й вітер зовсім занімів...
Мабуть, заснуть під намет полетів...

Холодно зараз в лісах і лугах,
Все потонуло в глибоких снігах.

Бігають зайчики, мерзнуть, тремтять.
Затишок хочуть собі відшукать.

Ось вони вгледіли,  кущик стоїть,—
Годі! Давно вже лисичка там спить.

Кинулись знову кудись на грядки, —
Ой, там ночують сьогодні вовки.

Краще ви в поле біжіть за лісок...
Знайдете там ви соломки стіжок, —

Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки,
Щоб не знайшли вас голодні вовки...

Спи ж, мій  малесенький, годі гулять...
Зайчики білі давно уже сплять.

ВЕСНА
Скоро сонечко пригріє,
Потечуть струмки,
Темний гай зазеленіє,
Зацвітуть квітки.

Підем ми тоді з тобою
В ліс на цілий день
І натішимось весною,
І наслухасмсь пісень.

ТАНЕ  СНІГ
Тануть,
В'януть
Сніги, —
Як крізь хмари летючі
Гляне сонце блискуче.
Усміхнеться в привіті,
Розіллється в блакиті.
Тане сніг,
В'яне сніг,
Гине.

ВЕСНЯНКА
А вже красне сонечко
Припекло, припекло,
Яснощире золото
Розлило, розлило.
На вулиці струмені
Воркотять, воркотять,
Журавлі курликають
Та летять, та летять.

Засиніли проліски
У ліску, у ліску...
Швидко буде земленька
Вся в вінку, вся в вінку.
Ой сонечку-батечку,
Догоди, догоди,
А ти, земле-матінко,
Уроди, уроди.

БІЛІ ГУСИ
Білі гуси летять над лугами,
В синім небі біліють снігами,
В синім небі хмарками зникають.
Довго-довго їх очі шукають.

Білі гуси на озеро впали,
Тихі води кругом розгойдали,
Розцвіли, як купави великі,
Довго-довго лунають їх крики.

Навмивалися, накупалися,
Нагулялися.
Закричали, знялись і полинули,
Тільки пір'я на спогад покинули.

В НЕБІ ЖАЙВОРОНКИ В'ЮТЬСЯ
В небі жайворонки в'ються,
Заливаються — сміються,
Грають, дзвонять цілий день,
І щебечуть, і співають,
І з весною світ вітають
Дзвоном радісних пісень.
Ось вони на землю впали,
Щось шепнули їй, сказали
І розтали знов у млі...
І щоб глянути на диво,
Виглядають полохливо
Перші проліски з землі.

ВСЕ  НАВКОЛО ЗЕЛЕНІЄ
Все  навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.

Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте?..

«Швидше, мамо, — черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
Я і сам не підійду».

ДОЩИК
Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко, на лану,
 На крилечках, вітрику, полети,
Колосочки  золотом  обмети.

Як достигне житечко на лану,
Прийдуть люди жатоньки  ярпну,
Блискавками  косоньки  заблищать,
Золотими кобзами забряжчать.

Роси, роси, дощику, ярину,
Рости, рости, житечко, на лану,
На  крилечках, вітрику, полети,
Колосочки золотом обмети.

ТИХО У ПОЛІ
Тихо у полі... ні співу, ні шуму,
Думає поле глибокую думу,
Тишею душу свою напуває,
Колос зелений зерном наливав.
Тихо... Ні співу, ні шуму,
Думає думу.

ДВА ХЛОПЧИКИ
Два хлопчики на ставочку
Ловлять рибку в холодочку,
Золотеньку і срібненьку,
І велику і маленьку.

Прийшла мати рибку взяти,
На вечерю їх позвати,
А хлопчики і не чують.
На рибоньку все чатують.

І з кошиком пішла мати
Вечеряти  готувати,
Варить юшечку з линами,
Вихваляється синами.

Прийшли хлопці, мовчки сіли,
Ось юшечки попоїли
І на возі лягли спати,
Щоб з сонечком разом встати.

Щоб знов піти до ставочка
Ловить рибу в холодочку,
Золотеньку і срібненьку,
І велику і маленьку.

ГУСЯТНИК
Жене гусей маленький хлопчик,
Жене на луки, на поля;
Гелгочуть гуси, шкутильгають...
«Гиля, гиля, гиля, гиля!.. »

Аж ось спинидись гуси білі
І став угледіли здаля,
Забили крилами, знялися..!
«Гиля, гиля, гиля, гиля!»

Радіють гуси, поринають...
Нащо їм луки і поля?
А хлопчик плаче: «Гуси, гуси!
Гиля, гиля, гиля, гиля! »

НА ЕКСКУРСІЮ
Завтра, завтра підем в поле,
В школі кинемо книжки,
Цілий день ми проспіваєм,
Як співають там пташки.

І ромену і волошок
Повні поли нарвемо,
На межі з квіток пахучих
Ми віночки сплетемо.

У лісах, лісах зелених
Ми спочинемо гуртом
Під столітньою вербою,
Що схилилась над струмком.

Скільки ми нового взнаєм,
Скільки ми угледим див!
Заспіваєм, защебечем
Серед лісу, серед нив.

Защебечем, заспіваєм,
Як співають там пташки...
Завтра, завтра підем в поле,
В школі кинемо книжки.

ВІТЕР
Вітер носиться, літає,
Топче луки і поля,
Жовті трави пригинає,
Лист зриває із гілля.

То скирти, стоги розносе,
То у сурми загуде,
То в безсиллі заголосе
І до скелі припаде.

ВИВІРКА
«Вивірка, вивірка плига вгорі!..
Онде праворуч, за гілкою, — гляньте!
Що вам — не видно?.. Та осьдечки станьте!
Вивірка!..  Швидше сюди, школярі!»

З криками, гиками діти біжать...
«Вивірка?! Де ж вона? Де вона ділась?»
«Впала з ялинки, клубочком скотилась».
Діти в захопленні дивнім стоять.

З гілки на гілку злітає вона,
Крутиться, вертиться дзиґою, з сміхом
Дражниться, хвалиться в лапці з горіхом.
Ках-ках-ках! — котиться лісом луна.

Хтось узяв грудку і кинув... Ках-ках!
Вивірка враз подалась на ялину,
Вище, ще вище, на саму вершину...
Ось уже й зникла в зелених гілках.

Довго ще, довго стоять школярі...
Час уже йти і обідать додому,
Тільки не хочеться рушить нікому.
Ках-ках! — хтось дзвінко сміється вгорі.

СУМНО І ВЕСЕЛО
Сумно і весело, сльози і сміх...
Зелено, любо і сіється сніг...

Зимно становиться... трави й квітки
Хутко вбираються в білі свитки.

В хустках всміхаються личка жоржин,
В смушки сховались корали шипшин,

В ряднах нап'ятих стоять нагідки.
Всі чорнобривці наділи шапки.

Ніби всі вбрались на свято якесь,
Ніби зійшлись на весілля чиєсь...

Тільки з городу барвінок один
Дивиться журно в садочок крізь тин.