Для дошкільного віку

Іван-Побиван

Унадився колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й поїв чисто всіх, зостався один тільки дід...

Художники: Іщук Б
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1965 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 16.


Фрагменти:

ІВАН-ПОБИВАН
Унадився  колись давним-давно один страшний змій десь у якусь   слободу людей їсти та й поїв чисто всіх, зостався один тільки дід.
— Ну, каже змій,— цим завтра поснідаю.
А через ту слободу та йшов один бідний хлопець, та й зайшов до того діда, проситься ночувать.
— А хіба тобі життя надокучило? — питає його дід.
— Як?— каже бідний хлопець.
Дід розказав йому, шо тут змій усіх людей переїв і оце завтра його з'їсть.
— Е,— каже хлопець,— подавиться.
От уранці прилітає змій, побачив хлопця та:
— О, це добре,— каже, — був один, а тепер двоє. А хлопець:
— Гляди  не подавись!
Змій і дивиться.
— Як,—каже,— хіба ти сильніший за мене?
— Авжеж.
— Який же ти сильний? Я он, бач... Та взяв камінь, як здавив, так з нього мука й посипалась.
— Е, це дурниця,— каже хлопець,— здави так, щоб з нього юшка потекла.
Та тут же взяв з мисника ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка й потекла.
— Отак,— каже,— дави.
— Ну, ходім,— каже тоді змій,— за товариша будеш.
А хлопець йому:
— Хіба за старшого.
Ото й пішли. Питає його змій:
— А як звуть тебе?
— Іван-Побиван,—каже хлопець.
Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ше мене, — думає,— не вбив».
Стало на обід, змій і каже:
— Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідать варити.
Пішов хлопець, так куди тобі, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змієвій череді та й зв'язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав, побіг сам.
— Що ти, хлопче, робиш?
— Е, буду ще тобі по одному носитись, я всіх зразу хочу забрати!
— Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш!
Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту шкуру.
— Іди,—каже,—води повну шкуру принеси.
Взяв хлопець шкуру, масилу-насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді зробив собі невеличку дерев'яну лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій.
— Що це ти робиш?
— Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу,
— А щоб тебе, —  каже змій та й злякався хлопцевої сили. Поніс сам.
— Піди ж,—каже,—хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде.
— Е, буду я тобі трошки носить! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідать не йде, бо ж як піде, то змій зразу догадається, що він не такий сильний, як побачить, що хлопець менше його їсть. А як зосталось небагато, то тоді він сів і собі посьорбав та й каже:
— Мало!
— Ну,— каже змій,— коли мало, то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить.
— А як іти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Тепер пропав».
От як почали їсти,— а вареників стоїть бочок двадцять,— то змій все їсть та їсть, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подали, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже:
— Ходім на камінь крутитись.
— А як іти, то йти,— каже хлопець.
Змій як крутнувсь—аж огонь пішов.
— Дурниця,— каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка потекла. — Та як притисне до каменя ті вареники, що в Його одежі, а з них так юшка і бризнула.
— От так,—каже,—крутись! — Та ще, та ще: От як дави!
Ну, змій вже вкрай злякався Івана-Побивана. Але ще каже:
— Ану, давай, хто сильніше засвище.
— Давай.
Ну, змій як свиснув, то аж дерева пригнулись.
«Ну,— думає Інан-Побиван,— що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія:
— Зажмур очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити.
Змій зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія тією залізякою межи очі, то той аж здригнувсь.
Та вже щоб хоч не бути з Іваном укупі, то побудував ото йому хату на одшибі; хлопець і живе собі. А змій давай з матір'ю радитись, як би їм його звести зі світу.
— Давай,—кажуть,—його спалим.
А хлопець підслухав це та десь і сховавсь на що ніч.
От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується, ніби тільки що виліз. Приходить змій.
— Що ти, хлопче, хіба ще живий?
— Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби    блоха вкусила.
«Ну,— думає змій,— од такого треба подалі». Та як дременув з тих країв, то тільки його і бачили.


Дата внесення : 24.11.2013     Переглядів: 226     Популярність: 89.35%    
Належить до розділів:
Українські
Казки
Народні



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky