Михайло СТЕЛЬМАХ
ЗАЯЧИЙ СЕКРЕТ

НА БАШТАНІ
На колгоспному баштані
Червоніють баклажани,
Проти сонця гріють спини
Жовтобокі спілі дині
Й ходять в гості до братів —
До статечних кавунів.
Підкачавши білі штані,
Ходить бусол по баштані
І дивується без  краю:
— Що тут робиться —не  знаю!
Цілий  світ я облітав,
А такого не видав:
Тут кавун —ряба сорочка—
Виростає, наче бочка!
Тут лежить такенна диня —
Не підійме господиня!
І нащо вже баклажан —
Виріс тут —неначе жбан!

ГАРБУЗ
Трипудовий гарбуз
На городі
Загруз.
А на цей гарбуз
Сів з дітьми
Чорногуз.
Каже він до діток:
— Сіли ми
На горбок.—
І   не зна чорногуз,
Що він сів
На гарбуз.

ХРІН
Запишавсь в долині хрін,
Що солодкий дуже він.
Скуштував його деркач,
Диркнув, кліпнув —
та й у плач;
І два тижні не  співав,
Тільки сльози витирав.

ЗАЄЦЬ СПАТИ ЗАХОТІВ
Заєць спати захотів,
Сам постелю постелив,
Сам собі приніс подушку,
Підмостив її під вушко,
Та у зайця довге вушко—
Все звисає із подушки.

ЇЖАК І ЛИС
З їжака сміявся лис.
— В тебе чуб не так поріс,
Це не чуб— якийсь   клубок
Чи то голок, чи шпильок.
В перукарню б ти побіг —
Там шпильки б свої  постриг
Чи гребінчика б придбав—
Чуб по моді  причесав.

Тільки це промовив лис,
А до нього змій підліз.
З жахом лис подавсь назад.
Та повзе на лиса  гад.
Лис до пня скоріше —верть,
Та повзе за лисом смерть.
Коли  враз клубок шпильок
Підкотився під пеньок,
Покотився до змії
І шпильками вбив її.
Бачить лис: це не клубок,
А завзятий їжачок!
Їжачку вклонився лис.
Лапку з вдячністю потис
Та й од радості аж плаче:
— Не стрижи шпильки, їжаче!

ЯК ЖУРАВЕЛЬ ЗБИРАВ ЩАВЕЛЬ
На болоті  журавель
Цілий день збирав щавель.
Назбирав собі на борщ,
Та якраз вперіщив дощ,
І щавель знесла водиця,—
Без борщу лишилась птиця.
З того часу журавель
Сировим жує щавель.

ЧОГО ЛИС НЕЗДУЖАЄ!
За народними мотивами
Ой у лісі калюжа є,
А чого лис нездужає?
У калюжі мочить губи,
А на сонці гріє шубу.
Шуба   в  лиса   притерта,
Губи в лиса подерті,
А усе за курятину,
А усе за гусятину,
Та усе за поросята
Доведеться   пропадати...
Ой у лісі калюжа є,
А чого лис  нездужає?

ДЯТЕЛ
По рецепту на базарі
Дятел вибрав окуляри,
Натягнув собі на ніс,
Полетів трудитись в ліс.
У осінню хмуру пору
Хитрий жук зашивсь під  кору.
Дятел глянув, сів на сук,
Носом тук — і згинув жук.
От які то окуляри
Вибрав дятел на базарі!

ГУСАК
Наш гусак піднявсь
на кладку,
Став, як завше, на зарядку,
Повернувся вліво,  вправо,
Чітко робить вільні  вправи.
От зробив гусак зарядку
Та й у річку —
бух із кладки!—
Миє крила, чистить лапки.
Каже качур:
—Так-так-так,
Фізкультурник наш гусак!

ЧОРНОГУЗ ПРИЙМАЄ ДУШ
Там, де гнеться верболіз
Чорногуз
В ставок заліз.
А на птицю з верболозу
Вітер трусить
Срібну росу.
Рясно падає росиця —
Славний душ
Приймає птиця
Коло берега щодня
І не хниче,
Що росиця
Крижана!

ЧАЙКА
За народними мотивами
Хочеш —вір, а хоч —не вір:
В чайки шапка набакир,
Бо носила чайка сіно,
Обросилась по коліна;
Збило сіно шапку чайці,
Натрусилось у сап'янці,—
Так зате дітки  чаїні
Не в болоті сплять, а в сіні.

ЖУРАВЕЛЬ
За народними  мотивами
Журавель для баранця
Накосив стіжок сінця
Та й майструє ясельця,
Не собі —для баранця.
Хай баранчик —добрий гість
Із яселець сіно їсть,
Хай не смикає він  стіг,
Бо зламати може ріг.

КІТ
За народними мотивами
Біля річки на пісочку
Кіт зиркує з-за пеньочка,
Кіт у воду заглядає,
Тяжко думає-гадає:
"Як би рибу так  зловити,
Щоб і ніг не замочити?"

БОБЕР
У бобра
Добра
Багато:
І надворі,
І в оборі,
І в коморі,
І у хаті.

Бо охоче
Дні і  ночі
Він робив:
Він і сіяв,
Він і віяв,
І косив,
І молотив.

А тепер
Бобер
На гаті —
Вчить маляток-
Бобреняток
Майструвати.

Тихо-тихо
Йде бобриха
Через брід.
Бо несе родині
Дві хлібини
У хустині
І обід.

ЧЕРЕПАХА
Кіт побачив черепаху,
Черепаху-костомаху,
Та й говорить: — От невдаха!
Зверху миска, Знизу миска,
А між ними черепаха.
Де взялось на тебе лихо?—
Черепаха каже тихо:
— Ще давно колись мій дід
В косаря украв обід.
Той обід у двох  мисках
Над лугами смачно пах.
Дід підважив першу миску,
В другу вліз, мов у колиску,
І кисіль до смерку їв,
А кисіль миски зліпив.
Так з'явилась черепаха,
Черепаха-костомаха.
І ти коте, не кради,
Не минеш тоді біди.

БОРСУК
Біля гатки, коло хатки
Засадив борсук дві грядки
І світанням на зорі
Завалився спать в норі.
Спав борсук два дні й дві  ночі
Аж запухли в нього очі,
Потім  встав, ум'яв пиріг,
Позіхнув і... знову ліг.
Коло гатки, де дві грядки,
Бачить заєць непорядки:
Не полив посів борсук,
Заєць в нору —тук-тук-тук!
Уставай  скоріш, земляче
Без води посів твій плаче!
Зараз,  взую чобітки
За відро —і до ріки
Встав борсук, розправив плечі
І —не  в двері
З'їв картоплю, з'їв  кисіль
Позіхнув —і  у постіль..
Кажуть, горе тим грядкам
Що попали борсукам.

ЇЖАЧОК І ГРИБОК
Під березу їжачок
Наносив сінця стіжок.

Хоч і знає їжачок,
Що під сіном спить грибок.

От прокинувся грибок,
А на нім лежить стіжок!..

— Ой їжаче, їжачок,
Забери кудись стіжок!.

Не послухався їжак:
— Проживеш ти, грибе, й так!

І розсердився грибок,
Вперся в землю —і стіжок

Розлетівся, наче  пух.
Їжаку забило дух.

Сів і хлипає їжак:
— Я ж не знав, що буде так!..

В ЇЖАКОВІМ ВІТРЯКУ
За народними мотивами
В день врожаю так і  сяк
 Змайстрував їжак  вітряк:
Стіни дранкою покрив,
Крила з лубу поробив.
Вітер вдарив із борів,
Вітер крила закрутив—
І посипалась мука
У приполи їжака;
І на радощах їжак—
Руки в боки — і в гопак!
На вітряк тюпком, бігом
Звір посунув із зерном.
Два мішки ведмідь приніс,
Ледве-ледве в двері вліз.
Борсучище-лежебок
Притаскав один мішок,
У куток мішок поклав
І на ньому задрімав.
Потім всунувсь в шубі кріт.
Хоч і лився з нього піт,
Але він волік овес —
На кисіль піде увесь.
Цап з цапихою удвох
Принесли сухий горох,
Бо з горохом пиріжки
Полюбляють їх дітки.
Зайця теж не брала лінь —
В торбі він приніс ячмінь.
Свині ж возять на возах
Кукурудзу в  качанах,
Бо її вродило так,
Що не вмістиш і в вітряк.
Хитруватий злодій-лис
Лантух гречки тихо вніс,
Поклонився низько всім:
Я уже м'ясця не їм,
Перейшов на пампушки,
На гречані галушки.—
Та озвавсь з коша їжак:
Ой не так, не так, не так!
Ще сьогодні хижий лис
У зубах куріпку ніс!—
Як розсердиться кабан:
— Знову, лисе, за обман!
Ти і гречку десь украв,
Бо не сіяв, не орав!—
Лис мерщій із вітряка,
Кинув гречку в їжака.
Запитав звірів  їжак:
— Може, зробимо отак:
Для куріпчиних дітей
Змелем лантух гречки цей?
— Вірно! Зробимо отак!—
Загукав увесь вітряк.—
А підступних злодіяк
Ми не пустим на вітряк!—
Вітер вдарив із борів,
Вітер в крилах  загудів,
Вітер крила закрутив,—
І муки тугий струмок
Ллється зразу у мішок.
Знов не витримав їжак —
Потягнуло на гопак,
А за ним ведмідь присів,—
Закружляв танок звірів,
Всюди стукіт, всюди  гук,
Аж прокинувся борсук:
Крикнув він і спати ліг.
— Не жалійте, звірі, ніг!—
З їжачихою їжак
Ходять кругом так і сяк.
Із крота вже ллється піт —
Не жаліє кріт чобіт:
— Гей, давай, давай, давай
І на щастя,  й  на врожай!—
Цап з цапихою удвох
Весь розсипали горох,
А вітряк все хить та хить —
Це танцює так ведмідь:
— Ось ударте ще отак,
Щоб гойднувся  весь  вітряк!
Навіть заєць із дітьми
Б'є підлогу чобітьми:
Лис вже зайця не ляка,
А в мішки тече мука.
А в мішки тече мука

ЧОМУ КРІТ НЕ З'ЯВЛЯЄТЬСЯ НА СВІТ
У кротихи
Сталось лихо,
І кротиха
Плаче тихо
У норі
Від світання
Й до зорі.
У кротихи
Любий кротик —
Чорна шубка,
Чорний  ротик —
Розлінився
В самий край:
Не виходить
Навіть в гай.
У оселі,
На постелі,
Загорнувшись
В кожушини,
До полудня
Спить дитина.
А як встане,
То в  постіль
Просить в  мами
Хліб і  сіль,
Борщ з грибами
Та кисіль.
Ну, а  мама,
Так, як мама,—
Сипле в миску
Борщ з грибами,
Крає хліб,
Несе кисіль
Не до столу,
А в постіль,
Та й говорить
До дитини:
— Ти б хоч вмився,

Любий сину,
Хоч промий
Свої очиці,
Я подам тобі водиці,
Не з  криниці,
А тепленької
З горнятка,
Вмийсь хоч  лапкою,
Дитятко...—
А дитина
Позіхає,
Ліньки спину
Вигинає:
— Я вмиватися
Не хочу,
Бо біда,
Як зайде вода
У очі.—
Та й бере
У мами горщик,
Де парує
Свіжий борщик.
Так і жив
Собі в оселі,
Так і їв
Собі в постелі.
Мамин кротик—
Чорна шубка,
Чорний  ротик.

От пройшло
Із пару літ,
Із дитятка
Виріс кріт.
В нього вже
Не лапки—лапи,
Розчепірились,
Мов  краби,
І не шубка
В нього— шуба,
І не зубки —
Добрі зуби,
Тільки зменшились
Очиці
Без вмивання,
Без водиці.
Та не журиться
Цим кріт,
У оселі
На постелі
Поїдаючи обід...

Але якось
Восени
Забажав кріт
Свіжини.
Він почув,
Як угорі
Біля самої
Нори
З груші
Сипались грушки,
Та не в  рот,
А у город.
Кріт послав би
Рідну маму
За грушками-
Гниличками,
Та, на лихо,
Мама саме
Подалася
За грибами.
Кріт вертівся,
Кріт крутився
На постелі:
Можна б вийти
Із оселі
Замість мами
За грушками,
Та не хочеться
Кротові
Підійматись у діброву,-
Це ж турбота,
Це ж робота,
Це ж згинатись,
Розгинатись,
Це ж, дивися,
Ненароком
Попаде росиця
В око.
От аби у добру  пору
Закотилась
Грушка в нору,
Мав би кріт
Собі обід.
А тим часом
Чує кріт —
Підвело йому
Живіт.
Каже кріт собі під ніс:
— Доведеться
Йти у ліс.
Принесу мішок
Грушок,
Принесу я сам  у дім,
Сам помию,
Сам поїм.—
Кріт озувся,
Одягнувся,
Взяв під руку
Шапку-бирку
Та й посунувсь
З ліжка в дірку.
От і виліз
Кріт на світ,
Крадькома
На сонце — глип,
Та й очицями
Кліп-кліп
І від променя
Осліп.
Кріт скоріш
Без шапки-бирки
Опустився
В рідну дірку.
З того часу
Більше кріт
Не з'являється
На світ.
Він літує
І зимує
У норі,
Тільки шапку
Залишає угорі.

ЗАЯЧИЙ СЕКРЕТ
Казка-жарт
Заєць-батько у крамниці
Піввідра купив пшениці,
Сів з пшеницею на віз
І на млин її завіз.
У млині коза в спідниці
Точно зважила пшеницю,
А мірошник, сплюх-борсук,
В діжку висипав мірчук,
Записав його у книжку
Та й вмостився спати  в діжку—
Ліг на лапу і за мить
Так хропе,  що  млин  тремтить.
Бідний заєць ледь не плаче:
— Встань,  борсуче, встань, земляче.
Роздери зайчаткам круп
І на кашу, і на суп,
Бо нема зимою паші,
Діти ж просять супу й каші.
— Хай пождуть зайчатка трішки,—
Обізвавсь   борсук із  діжки.
— Я лиш зиму пересплю,
А весною круп вмелю,—
Та й накрився з  головою
Кожушиною новою.
Заєць схлипнув у млині:
— Що ж робить тепер мені?—

Лихо зайцеві у світі —
Пропадуть без манни діти.
Кізка ніжками туп-туп:
— Ми самі намелем  круп!—

Та й бігом з відром угору,
В кіш пшеницю   сипле   скоро.
Затремтів старенький   млин
І почав молоти він...

Розпрощавшися з козою,
Заєць біг в ліси  з  крупою,
А до зайця навпрошки
Звідусіль спішать дітки,
Похуділі,  помарнілі,
Та усі для зайця милі.
Заєць каже казку їм І веде усіх у дім.
В домі зайця піч здорова,
А у ній сухенькі дрова.
Заєць дрова запалив,
У горня водиці влив,
Із відра засипав круп
Та й до печі туп-туп-туп:
— Гей, варися, манна каша,
На усю родину нашу...—
Прямо з полум'я горщок
Заєць ставить на пеньок.
Наша вийшла без догани —
Діти всю поїли манну,
Потім, ставши укружка,
Станцювали козачка.
З того дня щодня без каші
Не жили зайчата наші,
І  на диво звірини
Стали дужими вони.

Якось їх побіля лугу
Перейняв старий вовцюга,
Гнався, гнавсь за ними вовк,
А який із того толк?
Впав,  захекавшись,  в знемозі
А зайчата на дорозі
Стали весело кружка
Та й танцюють козачка.
Вовк дивився, вовк журився
І голодним  в ліс поплівся;
Знав би він секрет зайців,—
Сам би кашу манну їв!

ЗАЄЦЬ І РАК
Вранці заєць біля дуба
Одягнувся в білу шубу,
Одягнувся, оглянувся,
В довгі вуса посміхнувся.
— Гарна шуба, шуба гожа,

І на полюс з нею можна,

Тільки жаль — чобіт нема,

А надворі вже зима...

Обізвався дятел з клена:
— Є знайомий рак у мене,

По твоєму він заказу

Зшиє чоботи відразу.

Не ловив наш заєць гав,
А побіг мерщій на став.
Всівся заєць на  колоду
Та й гукає прямо в воду:
— Вилізь, раче, із води,
Вируч зайця із біди,—
Зший новенькі чобітки,
Щоб дзвеніли підківки,
Щоб і шпори дзеленчали,
Злого лиса відганяли.

Із води вилазить рак
Та й говорить зайцю так:
— Я узимку спочиваю
І роботи не приймаю
Аби влітку був заказ,
Зшив би чоботи ураз.

Заєць тихо у одвіт:
— Влітку тепло й без чобіт,
Влітку завжди забуваю,
Що прийде зима до гаю.

— Думать   треба,—каже   рак,
А тепер ходи вже так.
До побачення, привіт...

Заєць досі без чобіт.