Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ
ЗАВТРА В ШКОЛУ

ВІРНИЙ ДРУГ
Є у братика Іванка
Вірний друг — шкільний дзвінок.
Зійде сонце спозаранку —
Він дзвенить, немов струмок.

Вже  пора,  мовляв,  до  школи —
Дзень-дзелень та дзінь-дзілінь!
Ще ніколи, ще ніколи
Не запізнювався він.

І тому, коли, буває,
Брат загається на мить,
На порозі він стрічає
І докірливо дзвенить.

А перерва лиш наспіє —
Озивається дзвінок,
Дзеленчить, немов радіє,
Що закінчився урок.

Прийде осінь. Закурличе
Журавлями в ранній час,
І дзвінок мене покличе
Перший раз у перший клас.

ЧЕРВОНИЙ БАНТ
Чудовий бант, святковий бант
Розквітнув на долоні,
Немов усміхнених троянд
Пелюсточки червоні.

Дивлюсь то зблизька, то здаля,
Затамувавши подих:
Мій бант горить і не згоря,
Як на будьонівці зоря,
Задимлена в походах.

Мій бант з ясного кумача,
Мов квітка у букеті.
Він схожий з тим, що в Ілліча
Зоріє на портреті.

СВЯТКОВІ КОЛЬОРИ
В небі стяг — неначе птах.
Сонце — ніби сонях.
З прапорцями у руках
Ми йдемо в колонах.

А обабіч — явори
В золотій обнові.
Листя падає згори,
І на кульках кольори
Виграють святкові.

ШКОЛЯРИК
Це не вигадка, не казка,
Що віднині я — школярик.
Ось портфелик мій, будь ласка,
А в портфелику — букварик.

А в портфелі акварелі
Грають барвами м'якими.
Є і зошити в портфелі,
І щоденник поряд  ними.

Лиш оцінок ще немає,
Бо почав я вчитись тільки,
Хоч сестричка вже питає,
Чи носитиму п'ятірки.

ЗАВТРА В ШКОЛУ
— Завтра в школу! Завтра в школу! —
Тільки й чути у дворі.
Знову братика Миколу
Мама збудить на зорі.

А мене будить не треба
—Збудить сонечко мене.
Встану я, коли край неба
Перший промінь спалахне.

В школу стежечка знайома
Ген прослалась од воріт.
Я ж сидіти мушу вдома,
Бо мені ще мало літ.

І, звичайно, мама зранку
Знову скаже, як завжди:
— Не ходи на луг, Іванку,
І до лісу не ходи.

Що  там   в  лісі? Темінь, хащі.
В лузі мокро від роси...
Ти в садок біжи-но краще,
Груш солодких натруси.

Мовчки встану я поволі,
Мовчки кошика візьму.
Груші смачно їсти в школі,
А не вдома, одному.

НЕПОСИДЬКО-ПУСТУНЕЦЬ
Де не взявся вітерець,
Непосидько-пустунець,
Заходився коло хати
Жовте листя підмітати,
Листя те, що натрусив
Уночі з колючих слив.

ЇЖАКОВА ОБНОВА
Їжак до свят
Пошив халат
З листків цупких, дубових,
Приміряв  десять  раз підряд
І став як решето халат
Від голок їжакових.

КУПКА ЛИСТЯ ЗОЛОТОГО
Купка листя золотого,
Обминувши пень і хмиз,
Прямо з горбика крутого
Нишком сунеться униз.

А торкнеш її руками,
Відхиливши гілочки,—
І відчуєш під руками
Їжакові колючки.

ЩИГЛИК
Підборами порипує
Мороз-вусач,
А щиглику під липою
Хоч сядь та й плач.

Він мав зерняток з осені
Не жменьку — міх,
А віхоли морозяні
Сховали їх.

Вітрисько запорошує
Гілки ялиць.
А Гриць пташок запрошує
До годівниць.

Ген-ген вони розвішані
Між віт вгорі
На дубі, на горішині,
На яворі.

Засніжено, занесено
Зимовий гай,
А щиглику так весело,
Що хоч співай.

ПОВЗИК
У повзика взимку
Ні сну, ні спочинку,
Від гілки до гілки
Снує повсякчас.
Загляне в щілинку —
Дістане зернинку,
Смачну насінинку,
Що влітку припас.

ЖОЛУДІ
Неждано підморозило.
Змело листки руді.
Посипалися в озеро
Достиглі жолуді.

І на воді три цяточки —
Одна,
і дві.
і три —
Гойдаються три шапочки
Осінньої пори.

ПОТЕМНІЛИ КРОНИ СОСОН...
Потемніли крони сосон,
Тихо сіються дощі,
Оголила тепла осінь
І дерева, і кущі.

І тепер здаля помітні
Гнізд воронячих шапки.
Зникли птахи перелітні —
Гуси, іволги, шпаки.

У гіллі синиця тенька,
Лущить зерна цілий день,
І від білочки опеньки
Поховалися за пень.

ЛІСОВА КОЛИСКА
Стежка, озеро, стіжок —
Все у падолисті.
Ліс нудьгує без пташок,
І в гнізді сухий листок
Спить, мов у колисці.

ІГРАШКИ
На ялинку біля плоту
Ронять клени позолоту,
І чіпляються листки
За гілки, за колючки,
Наче іграшки.

МОРОЗЕНКО
Височенько чи низенько,
В кожушку чи в шубі —
Умостився Морозенко
На столітнім дубі.

От, мовляв, побавлюсь де я
Листям лопотючим —
Та й дихнув собі знічев'я
Вітерцем колючим.

Раз дихнув — і облетіли
Жолуді доспілі,
Ще дмухнув — і задзвеніли
Віти посивілі.

Потім дмухав без угаву
І згори, і з долу,
Шарпав крону кучеряву,
Зовсім охололу.

Після хуги снігової
Голо в лісі й лузі.
Тільки дуб стоїть, як воїн,
В листяній кольчузі.

СПЛЯТЬ НАД ОЗЕРОМ ЯЛИНКИ
Сплять над озером ялинки,
Як сестрички в сповитку.
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.

Де калина, де шипшина,
Де черешенька мала?
Все зима запорошила,
Запушила,
Замела.

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Червоніють в небі зорі,
Наче вишні спілі.
Дід Мороз кладе узори
На шибки спітнілі.

Визирають сонні клени
3 білого замету.
Над оселями антени
Слухають планету.

СЛІДИ
На узгір'ї коло гаю,
Де в снігу пеньки старі,
Я сліди щодня читаю,
Як слова у букварі.

Тут ось ямочок мережка:
Дві, одна і знову дві...
Так і знай: це зайця стежка
Через хащі лісові.

А он там пройшла лисиця
Обережно, крадькома.
Слід її ледь-ледь іскриться,
Бо лисиця-витівниця
Замела його сама.

Спритна мишка-сіроспинка
Від нори шмигнула вбік.
В неї слід — як павутинка,
Непомітний віддалік.

А в кущах лижня глибока,
Поруч лосі йшли гуртом,
І сорока-білобока
Розписалася хвостом.

ПОГОНЯ
Наче вихор, вихор-злючка,
Із-за лип
Заєць вихопився рвучко —
Стриб та стриб.

А за ним, за ним лисиця
По сліду,
А за ним, за ним лисиця,
На біду.

В зайця шубка-хутряниця
Аж тремтить —
Хто від хитрої лисиці
Захистить?

Обізвався родовитий
Нелинь-дуб:
— А чому б не захистити?
А чому б?

Та й труснув гіллям добряче
Раз і два,
Та й сипнув сніжку, неначе
З рукава.

На калину, на шипшину,
На сліди...
Спробуй заячу стежину
Віднайди.

НЕ ТЕ ЩО ГУК...
Не те що гук — найслабший звук
У лісі ловить вухо:
То з хащ долине дятла стук,
То гілка трісне глухо.
То враз пахучу і важку
Шишкар упустить шишку,
Злякає зайця в сосняку,
І їжака, і мишку.
А  там  ступа  хтось крадькома —
Людина, звір чи птиця?
А може, зимонька-зима —
Холодна сніговиця?

ЗАЯЧІ КЛОПОТИ
Одному — жарти,
Другому — смішки,
А зайцю — лихо:
Сиди й тремти,
Бо тільки скочить
На довгі ніжки —
Шурхоче листя
На півверсти.

Ще сонце гріє,
Неначе грубка,
А заєць з горя
Ледь-ледь не зліг:
Надворі осінь,
А в нього шубка
Уже біліє,
Мов перший сніг.

СТЕПОВІ ДЗВІНОЧКИ
У степу
За селом
Цілий день
Передзвін:
Бом- бом-бом,
Бом-бом-бом,
Дзень-дзелень,
Дзінь-дзілінь.

Там отару
Овець
Випаса Дід Панас.
Там трава,
І чебрець,
І роса,
Як алмаз.

Там дзвіночки
В ягнят,
Баранів
І ягниць
На вервечках
Дзвенять
Від зірниць
До зірниць.

І тому
За селом
Цілий день
Передзвін:
Бом-бом-бом,
Бом-бом-бом,
Дзень-дзелень,
Дзінь-дзілінь.

ВЕСНЯНИЙ ПОЇЗД
...А дощ, як просо з лантуха,
Сійнув, сипнув навкіс,
І вигнулася райдуга,
Мов залізничний міст.
У вербах грім відлунює,
І нам здалось на мить:
За річкою-красунею
Десь поїзд гуркотить.
Ось він уже над плесами
Гукнув протяжно: ту-у-у!
І загримів колесами
По райдузі-мосту.
Звиваються пружинами
Вагонів ланцюжки,
В них їдуть пасажирами
І квіти, і пташки.

ОХ, ТОЙ МІСЯЦЬ-МОЛОДИК
Ох, той місяць-молодик —
Жартівник та й годі:
Тільки виглянув — і зник
Десь на небозводі.

А деркач — одразу в плач
Біля озеречка.
— Ой,— розбідкався  деркач,

Не знайду гніздечка.

Він додому біг та біг
Через луки пішки
І в кущах, немов на сміх,
Збився із доріжки.

Ох, той місяць-молодик,
Схожий на підкову,
Лиш почув пташиний крик.
Появився знову.

Усміхнувся крізь пітьму:
— Ей, деркаче, здрастуй! —

І прослав до ніг йому

Стежечку сріблясту.

ВОГНИК
Спить ріка, і риба спить
Десь на дні затоки,
Лиш на бакені блищить
Вогник одинокий.

Він то раптом спалахне,
Ніби ненароком,
То лукаво підморгне
Зеленавим оком.

Я, мовляв, не підведу
В темінь і в негоду,
Теплоходи проведу
На глибоку воду.

А як нічка промайне,
Наче птах, на крилах,
Вогник зблідне і засне
Нищечком на хвилях.

КОЗУБОК КОЛОБОК
Красень Червень через ліс
По вузькій стежинці
В козубку суниці ніс
Липню на гостинці.

З лісу вийшов на горбок,
На пеньку вмостився.
А кругленький козубок,
Мов бабусин колобок,
Стриб і покотився.

Покотивсь, помчав з гори
По крутому схилу
Повз високі явори,
Повз вербу похилу.

Покотився через луг
Аж до оболоні,
Розсіваючи навкруг
Ягоди червоні.

ПІСЕНЬКА
У дворі, де клен дріма,
Ходить пісенька сама
Крадькома.

Як мелодія струмка,
І грайлива, і легка
Пісенька

Я мерщій у двір майну,
Пісню там наздожену
Чарівну.

То зникає десь вона,
То бринить біля вікна,
Як струна.

ОКУНЦІ-СТРИБУНЦІ
Окунці-
Стрибунці,
Чом такі стурбовані?
Опинились окунці
В лузі після повені.

А вода
Все спада,
У ковбанях булькає.
Там травичка молода,
А тут жабка кумкає.

Лиш протрях
В лузі шлях,
Ми чкурнули з ґаночка.
В мене сіточка в руках,
А в сестрички — баночка.

Окунці-
Стрибунці
Стануть новоселами,
Заблискочуть у ріці
Райдужними перами.

ХТО ВОНА?
Не вервечка і не стрічка,
Не мережка-ланцюжок...
Хто  ж  привів  мене  до річки
На піщаний бережок?

Я у човен стриб, як білка,
А от їй у човен зась,
Бо вона — стежинка тільки,
А я — хлопчик, я — Івась!

КАЖЕШ, МОРЯ В НАС НЕМА?
Підкрутив дідусь Кузьма
Вуса довгі й пишні:
— Кажеш, моря в нас нема?
Як же? А Пшеничне?

Ну, а Житнє як назвеш?
А Ячмінне море?
І Гречане море теж
Біле, неозоре.

Вийдеш, станеш на горбі
Літньою порою —
І вчувається тобі
Тихий шум прибою.

ПШЕНИЧЕНЬКА
— Чий то, чий то колос?
Дивувались люди.
То звелась пшениченька
Над шляхом польовим
Татові — по пояс,
Братові — по груди,
А мені — ой лишенько! —
Вище голови.

ЛЮБИЙ ВІТРЕ-ВІТРОВІЮ
— Любий вітре-вітровію,—
Шелестить пшениця,—
Бачиш, я від спраги млію,
Дай води напиться.

Вітровій дмухнув щосили,
Стрепенувся птахом
І зненацька хмари сиві
Перейняв над шляхом.

А ті хмари буйногриві —
Хмари-водовози.
В них цілющі, гуркотливі
Причаїлись грози.

Ось метнулася по небу
Блискавка грайлива,
Вітер вщух,
І серед степу
Зашуміла злива.

ГОРІХОВИЙ ДОЩ
Ой, зачах,
Ох, заслаб
Подорожник.
А в кущах
Кап-кап-кап
Дрібен дощик.

Сто краплин
Бризь та бризь
На стежини
Не з хмарин-
Мандрівниць,
А з ліщини.

Сто краплин
Намистин,
Дивних трішки.
Сто краплин?
Не краплин,
А горішків!

ЛЬОДЯНИЦЯ
Із криниці-
Студениці,
Що під липами в яру,
Я водиці-
Льодяниці
У відерце наберу.

Дам напиться,
Освіжиться
Комбайнерам на току.
Їм водиця-
Льодяниця
В косовицю до смаку.