Для дошкільного віку

Моя онученька

Віршики поета про онучку Орисю: "Для тебе зорі сяють", "Ось кульбабку зірвала Орися", "До вечора з ранку", "Сяють неба сині висі" та інші.

Художники: Савченко Г
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1960 рік, видавництво «Дитвидав». Кількість сторінок: 22.


Фрагменти:

Володимир СОСЮРА
МОЯ ОНУЧЕНЬКА

ДЛЯ ТЕБЕ  ЗОРІ СЯЮТЬ

Для тебе зорі  сяють,
онученько моя,
і в радості, без краю
квітками сад буя.

І сонце сяйвом грає,
куди не подивлюсь.
Свої пісні складає
для тебе твій дідусь.

ОРИСЯ КОШИКА ВЗЯЛА
Орися кошика взяла
в маленькі рученята,
і на базар вона пішла
до другої кімнати.

А перед тим, коли іти,
вона сказала діду,
що  треба  моркви принести
й  картоплі для обіду.

Та ось вона уже біжить,
жаліється, хороша:
хотіла півника купить,
але нестало грошей.

ОСЬ КУЛЬБАБКУ ЗІРВАЛА ОРИСЯ
Ось кульбабку зірвала Орися
і подула й розвіяла в пух...
І так довго я з нею дивився,
як пушинки лягали на луг...

Як у  травах,  де коники й квіти:
од хмаринки заплуталась тінь...
А навколо сміялося літо
і тремтіла на сонці Ірпінь...

ДЕ ДО СОНЦЯ КВІТКИ ПІДВЕЛИСЯ
Де до сонця квітки підвелися
і дрімає зелений ставок,
над водою спіймала Орися
жабенятко в рожевий сачок.

Не здригнуться листочки поснулі,
задивилась в ставок висота...
Тихо скрізь. Лиш кування зозулі
провіщує щасливі літа.

Але що це таке?  Подивися!
Срібні краплі розбризкав стрибок,
Жабеня пожаліла Орися
і пустила його у ставок.

ДО ВЕЧОРА З РАНКУ
До вечора з ранку—
поглянь, подивися,—
що робить Оксанка,
те робить Орися.

Дають козеняті
листячко зелене,
у труді завзяті,
й не глядять  на мене.

Несуть лялям  „папки",
рвуть для них цвіточки
і готують бабки
з мокрого пісочку.

Поглянь, подивися:
до вечора з ранку,
 що робить Орися,
те робить Оксанка.

ОРИСЯ ЛЯЛЮ РОЗДЯГА
Орися лялю роздяга
і укладає спати.
А сонця золота юга
не покида кімнати.

Проміння грає на столі,
у дзеркалі, на квітах,
тремтить у пташки на крилі,
в садах, росою вмитих.

День в'яже сонячні снопи
і кличе в даль, за річку...
Маленькі губки кажуть: „Спи!"
й цілують лялю в щічку.

ЛИШЕ ЗАЧУЮ РІДНИЙ КРОК
Лише зачую рідний крок —
і швидше б'ється серце...
Кладе з лопаточки пісок
Орисенька в відерце.

Для неї сквер —неначе ліс,
над сквером неба далі...
Вона пита, чи не приніс
їй дід нової лялі.

А люди скрізь усе спішать,
куди не подивися,
і діда з лялькою стрічать
біжить моя Орися.

Немов щебечуть солов'ї,
кругом неначе свято.
Цілую щічки я її
і ручки-рученята.

СІЯЮТЬ НЕБА СИНІ ВИСІ
Сіяють неба сині  висі,
все розцвітає, все живе...
Сьогодні мама для Орисі
купила платтячко нове.

На ньому кольори злилися
у квітів сонячних вогонь.
І так зворушливо Орися
мені показує його.

„Хороше платтячко? Дивися",
мов промовля вона слова.
На нім квітки, й  сама Орися
неначе квітка

СХОДИТЬ ДЕНЬ І ЗНОВУ ГАСНЕ
Сходить день і знову гасне,
посилає нам  привіт...
І цікавий і  прекрасний
оточив Орисю світ.

Все я чую безнастанне
лепетаннячко дзвінке...
І на що вона не гляне,
все пита:  „Це що таке?"

„Що таке?"—шумить машина
в голубих потоках дня.
„Що таке?"—цвіте жоржина,
пробігає цуценя.

Нахиляє вітер віти,
все своїм життям живе...
І горобчики, і квіти,—
для Орисі все нове.

І веселі краєвиди
день для неї розгорта...
І про все питають діда
ці малесенькі вуста.

ВЗЯЛА  ОРИСЯ КОШЕНЯ
Взяла Орися кошеня,
 й воно подряпало їй ручки.
І сльози крапали в онучки,
їх витирав з любов'ю я.

„Не будеш гнать за ним усюди
й на руки  брать це кошеня?"
І відповіло маленя
одним коротким словом:
„Буду".

НЕ ХОЧЕ ОРИСЕНЬКА ЇСТИ
Не хоче Орисенька їсти,
а треба, щоб краще рости,
мов квітка та, свіжа, барвиста,
в саду Батьківщини цвісти.

Дитинко, не плач, не барися,
бо прийде по тебе Сірко.
Так слухай же маму, Орися,
їж кашу і пий молочко.

ДЕНЬ ЗА ВІКНОМ НАД МІСТОМ ВИСНЕ
День за вікном над містом висне
і накрива собою все.
Орися кнопочку натисне,
і ліфт униз її несе.

Крізь скло усмішкою ясною
очей сіяють промені.
Махну онученьці рукою,
й вона у відповідь—мені.

Моя онученька кохана
вже не колишнє немовля.
Вона в саду біля фонтана
уже з бабусею гуля.

Сад у зеленім шумі тоне,
кудись пливуть човни хмарок.
І кличе діда до балкона
тонкий Орисин голосок.

І я виходжу. Даль осіння,
як неба чистого блакить.
Моя маленька господиня
внизу з бабусею стоїть.

Цілунок ручкою своєю
мені ласкаво посила.
Ми розмовляємо із нею,
сміється радісно мала.

Десь літаки гудуть крилаті...
Я чую знов дрібненький крок.
і знов лунає у кімнаті
дзвінкий Орисин голосок.

І ляльку, мов дитя малеє,
вона колише у руках.
А з шафи погляда на неї
кіт у червоних чобітках.

СОНЦЕ  ГРІЄ, НАЧЕ ЛІТОМ
Сонце гріє, наче літом,
милу землю знов і знов.
Так, як сповнене привіту
серце дідове—любов.

З сонцем разом я сміюся,
з сонцем в рідному краю,
і дивлюсь—не надивлюся
на Орисеньку мою.

Над садами сині висі,
сині висі, як моря...
А в волоссячку Орисі
бант червоний, як зоря.

ЧИЯ МАЛЕСЕНЬКА РУКА
Чия малесенька рука
тримає двері так завзято?
Сміється й діда не пуска
моя Орися до кімнати.

„Пусти мене, моя ти зірко,
пусти, краса моїх очей!"
Біля зачинених дверей
я удаю, що плачу гірко.

Одкрила внученька... Ура!
І од „плачу"  немає сліду.
Орися хусточкою діду
уявні сльози витира.

СМІЄТЬСЯ РАДІСНО ОНУЧКА
Сміється радісно онучка,
мов розсипає промінці...
І потопа маленька ручка
в широкій дідовій руці.

Іде онученька помалу,
а біля неї дід старий.
І на голівку їй поклала
зоря вінок свій, золотий.

НЕ КУЄ ЗОЗУЛЯ НАД ІРПІННЮ В ЛІСІ
Не кує зозуля над Ірпінню в лісі,
де в кущах ожини сонна тишина.
Кізоньку біленьку згадує Орися,
кізоньку, що з нею гралася вона.

Одгуляє осінь... Білими снігами
все зима укриє. Але прийдуть дні,
і весна настане з сонцем і квітками,
задзвенять пташині співи в вишині.

Там іще ми   будем, де тополі й клени,
й над ставком дрімає верб плакучих ряд...
Буде годувати листячком зеленим
кізоньку Орися з милих рученят.

ЗНОВ ДЕНЬ  ШУМИТЬ
Знов день шумить. Нема нічної мли,
і в небесах погасли дальні зорі.
Мою Орисю тепло одягли,
бо холодно і вітряно надворі.

В саду звучать дитячий буде сміх,
де віти кленів в небо простяглися.
І буде йти з бабусею між них
горобчиком нахохленим Орися.

ЗНОВ СОНЦЕ ГРІЄ, ЯК УЛІТКУ
Знов сонце гріє, як улітку,
в його промінні все сія.
І усміхається, мов квітка,
мені Орисенька моя.

Стоїть і світиться  неначе,
а перед нею довгий шлях...
Її дорослою я бачу в житті,
що прийде у квітках.

Для неї все: поля, і висі,
і квітів пах, і шум дібров...
На всі путі твої, Орисю,
хай світить дідова любов!
 


Дата внесення : 19.08.2013     Переглядів: 171     Популярність: 81.54%    
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Віршики для малят



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky