Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ

ВЕСНЯНИЙ ПОЇЗД
...А дощ, як просо з лантуха,
Сійнув, сипнув навскіс,
І вигнулася райдуга,
Мов залізничний міст.

У вербах грім відлунює,
І нам здалось на мить:
За річкою-красунею
Десь поїзд гуркотить.

Ось він уже над плесами
Гукнув протяжно: ту-у-у!
І загримів колесами
По райдузі-мосту.

Звиваються пружинами
Вагонів ланцюжки,
В них їдуть пасажирами
І квіти, і пташки.

НОВОСІЛЛЯ
Горобці в струмку хлюпочуться,
Очманівши від тепла,
Дятел зранку ще клопочеться

На сосні біля дупла.

Ожили кущі і просіки —
Спів пташиний звідусіль:
Мухоловки, крехи, повзики
Дочекались новосіль.

Під морелею безлистою
Зустрічає шпак весну,
Так на радощах висвистує,
Що і совам не до сну.

Він, оглухнувши од вереску
Не второпає ніяк,

Хто шпаківню
У переліску
Почепив серед гілляк.

БЕРІЗКА
Хтось берізоньку вироку
Ранив на обочині,
Покотились краплі соку
В трави потолочені.

По ярах стежки весняні
Вітерець просушує,
А в берізки листя в'яне,
Бо вона нездужає.

Зачерпну води з потоку
В лісі під калиною,
Рану свіжу і глибоку
Я замажу глиною.

Зашумить берізка знову
Вітами зеленими,
Поведе гучну розмову
З липами та кленами.

ЧАЙКА
В чайки є своє гніздечко
Там, де лози та піски,

Звідти зовсім недалечко
До широкої ріки.

У кущах цвітуть ромашки.
Де-не-де блищить вода,

То рибинку,
То комашку
Носить чайка до гнізда.

Ось вона злетіла в небо
І кигиче до хлоп'ят:

— Ой, не треба,
Ой, не треба
Турбувати пташенят.

А пташата Чаєнята
Полякалися чудні,

Бо не знають, що хлоп'ята
Не зачеплять їх, ні-ні.

КУЛЬБАБКА
А кульбабка мала
Стріла літо край села
Не колись — допіру:
Жовту шапочку зняла,
Одягнула білу.

ОХ, ТОЙ МІСЯЦЬ-МОЛОДИК
Ох, той місяць-молодик,
Жартівник та й годі—
Тільки виглянув і зник
Десь на небозводі.

А деркач — одразу в плач
Біля озеречка.
— Ой,— розбідкався деркач,
— Не знайду гніздечка!

Він додому біг та біг
Через луки пішки
І в кущах, немов на сміх,
Збився із доріжки.

Ох, той місяць-молодик,
Схожий на підкову,
Лиш почув пташиний крик.
Появився знову.

Усміхнувся крізь пітьму:
— Ей, деркаче, здрастуй! —

І прослав до ніг йому

Стежечку сріблясту.

ВІТЕР
Вітер гасає весь день по степах.
Цвітом гречаним і житом пропах,
Там, за хатами, де скирти високі,
Тата цілує в обвітрені щоки.

ЗУСТРІЧ
Дятел вісті термінові
Розіслав у всі кінці,
Що з'явились у діброві
Незнайомі мешканці.

Мить — і вже злетілись птиці:
Солов'ї, чижі, шпаки,
Сизі горлиці, синиці
І зозулі, і граки.

Жайвір був десь недалечко
І собі спустився вниз,
На промінчиках-вервечках
Над галявою повис.

То не сіла на спочинок
Зграйка білих голубів —
Від панамок і хустинок
Стало біло між дубів.

І тоді пташки веселі
Заспівали, та ще й як:
Соловей розсипав трелі,
Вдарив жайвір у тарелі,
Засвистів на дубі шпак.

Не змовкали, щебетали
По горбах і по ярах...
Птиці радісно вітали
Жовтенят у таборах.

КОЗУБОК-КОЛОБОК
Красень Червень через ліс
По вузькій стежинці
В козубку суниці ніс
Липню на гостинці.

З лісу вийшов на горбок,
На пеньку вмостився,
А кругленький козубок,
Мов бабусин колобок,
Стриб і покотився.

Покотивсь, помчав з гори
По крутому схилу
Повз високі явори,
Повз вербу похилу.

Покотився через луг
Аж до оболоні,
Розсіваючи навкруг.
Ягоди червоні.

ЛЮБИЙ ВІТРЕ-ВІТРОВІЮ
— Любий вітре-вітровію,—
Шелестить пшениця,—
Бачиш, я від спраги млію,
Дай води напиться.

Вітровій дмухнув щосили,
Стрепенувся птахом
І зненацька хмари сиві
Перейняв над шляхом.

А ті хмари буйногриві —
Хмари-водовози,
В них цілющі, гуркотливі
Причаїлись грози.

Ось метнулася по небу

Блискавка грайлива,

Вітер вщух,

І серед степу
Зашуміла злива.

І НЕМАЄ ТУТ ЧУДЕС
Через луки, через броди,
Через росяні степи,
Мов гіганти-пішоходи
До села ідуть стовпи.

Йдуть рівненькими рядами
Повз оселі через гать,
А увечері вогнями
Всі віконця блискотять.

Оля плескає в долоні,
Зводить ручки догори,
Дума, зіроньки червоні
Позлітались у двори.

А для мене все це звичне  
І немає тут чудес,
Це ж бо лампи електричні,
А не зіроньки з небес.

ЛЬОДЯНИЦЯ
Із криниці-
Студениці,
Що під липами в яру,
Я водиці-
Льодяниці
У відерце наберу.
Дам напиться,
Освіжиться
Комбайнерам на току,
їм водиця-
Льодяниця
В косовицю до смаку.

ВИНОГРАД
Виноград у літню пору
Від землі подерся вгору.
Спершу вибрався на лавку,
Потім вище — на підставку,
А з підставки — на калину,
А з калини — на драбину.
По драбині вгору, вгору —
На самісіньку комору.
А з комори та на хату
Кинув гілку вузлувату
І, спустившись трохи вниз.
Над моїм віконцем звис.
Над моїм віконцем звис,
Гроно в листячку затис
І шепоче: шу-шу-шу,
Виноградом пригощу.

ПІСЕНЬКА
У дворі, де клен дріма,
Ходить пісенька сама
Крадькома.

Мов дзюрчання ручайка,
Недзвінка, негомінка
Пісенька.

То зникає десь вона,
То бринить біля вікна,
Як струна.

Я мерщій у двір майну,
Пісню там наздожену
Чарівну.

ДИРКАВКА
У коника-стрибунця
Є диркавка з гребінця.
Він травинкою охоче
По зубцях її деркоче:
— Др-р-р, др-р-р, др-р-р…

ЗАВТРА В ШКОЛУ
— Завтра в школу!

Завтра в школу! —

Тільки й чути у дворі.

Знову братика Миколу

Мама збудить на зорі.

А мене будить не треба,
Збудить сонечко мене.
Встану я, коли край неба
Перший промінь спалахне.

В школу стежечка знайома
Ген петляє з боку в бік.
Я ж сидіти мушу вдома,
Бо мені лиш сьомий рік.

І, звичайно, мама зранку
Знову скаже, як завжди:
— Не ходи на луг, Іванку,

І до лісу не ходи.

Що там в лісі?
Темінь, хащі.
В лузі мокро від роси...
Ти в садок біжи-но краще,
Груш солодких натруси.

Мовчки встану я поволі,
Мовчки кошика візьму.
Груші смачно їсти в школі,
А не вдома, одному.

КЛЕНИ
Вітер обтрушував листя багряне,
Клени стояли в журбі і тривозі:
Як же їм бути, як холод настане?
Хто їх зігріє тоді на морозі?

Грізно і довго шуміла діброва,
Клени тремтіли, ждучи завірюхи.
А серед ночі зима сивоброва
Їх одягнула у теплі кожухи.

СПЛЯТЬ НАД ОЗЕРОМ ЯЛИНКИ
Сплять над озером ялинки,
Як сестрички в сповитку.
Біла віхола хустинки
Їм зіткала нашвидку.

А берізка, мов лілея,
В платті з ніжних пелюсток.
Замість бантика у неї —
З клена зірваний листок.

Де калина,
Де шипшина,
Де черешенька мала? —
Все зима запорошила,
Запушила,
Замела.

СЛІДИ
На галяві
Серед гаю,
Де в снігу пеньки старі,
Я сліди щодня читаю,
Як слова у букварі.

Тут ось ямочок мережка:
Дві, одна і знову дві...
Так і знай:
Це зайця стежка
Через хащі лісові.

А он там пройшла лисиця
Обережно, крадькома.
Слід її ледь-ледь іскриться,
Бо лисиця-
Витівниця
Замела його сама.

Поруч мишка-
Сіроспинка
Від нори шмигнула вбік.
В неї слід, як павутинка,
Непомітний віддалік.

А в кущах ямки глибокі,
Видно, лосі йшли гуртом.
Біля них прудка сорока
Розписалася хвостом.

ТРИ ЛИЖНІ
Хочеш — вір, а хочеш — ні,
Ми проклали три лижні
У глухий зимовий ліс —
В царство кленів і беріз.

Перша звивиста лижня
Другу й третю обганя.
То Левко для диких кіз
Сіна в'язочку повіз.

А по другій по лижні
Мчати випало мені.
Прихопив я для зайців
І капусти, й пагінців.

Третя — Грицева лижня,
Перші дві наздоганя
Серед глоду і ялиць...
Постривай, а де ж це Гриць?

— Ей! — гукнули ми.— Агов!
...ов! — лиш відгомін пішов.
А тим часом спритний Гриць
Годував з руки синиць.

МАКИ НА СНІГУ
Занесло дорогу снігом,
Лада в градуснику ртуть.
А на грядці під горіхом
Маки червоно цвітуть.

Враз Оленка всім на втіху
Загукала у дворі:
— То ж не маки під горіхом,
А рожеві снігурі.