ЧИ БУВ ТИ В ЛІСІ НАВЕСНІ
Чи був ти в лісі навесні?
Чи слухав співи голосні?

Чи бачив, як берізки
Роняють дрібні слізки?

Якщо не був, мерщій іди,
А вдома, друже, не сиди.

І ти почуєш, як і я,
Знайому пісню солов'я.

А на долині, в гущині,
Побачиш білку на сосні.

І ти помітиш стільки див!
Іди, а вдома не сиди.

ДВІ ВЕРБИЧКИ
Ми з Данилом біля річки
Посадили дві вербички.

А вони сплелись гілками,
Обнялись, немов руками.

Та й стоять, як ті сестрички,
На леваді, біля річки.

Ще й листочками кивають,
Наче в гості зазивають.

ЧОМУ?
Тільки наш дідусь сіда
У садку на лавочку,

Так онуків і згада —
Петрика і Савочку.

А чому це? А чому?
Може, ви вгадали?

Бо ту лавочку йому
Внуки змайстрували.

ОЙ ПІДУ Я В ПОЛЕ
Ой піду я в поле
Та й понад лісочком.

Там матуся поле
Моркву й огірочки.

Стану без утоми
З мамою полоти,

Бо сидіти вдома
Нудно без роботи.

Всім казати буде
Матінка-матуся:

— Подивіться, люди,
Це моя Настуся,

«ДОЩИК»
Наш Кіндратик працьовитий:
Поливає ранком квіти
З поливальниці нової.
Кропить маки і левкої,
Сині айстри й резеду...
Кропить густо, до ладу.
Пораділи дуже квіти.
Та і як їм не радіти —
Теплий «дощик» дрібно сіє,
Квіточкам голівки миє.

ТАРАСИК ТЕЖ ПОПРАЦЮВАВ
Рве Маринка у торбинку
Подорожник, материнку.

Петрик, Оля і Дем'янко
Рвуть у кошик валер'янку

Клава, Толя і Сергій
Рвуть ромашки й деревій.

А Тарасик на дубочку
Рве штанці свої й сорочку.

ХТО БОЯГУЗ?
В дворі, біля хати,
Де хміль густо плівсь,
Із цапом рогатим
Андрійко зустрівсь.

І тут бідолаха
Як крикне:
— Ай-яй! — Аж цапик від страху
Забіг у сарай.

Крізь сльози Андрій
Засміявся:
— Ага,— каже,— цапе,
Злякався?!

ЦІКАВА ЕКСКУРСІЯ
Жовтенята, швидше хід!
Вирушаємо в похід
Через поле і ярок...
Хто відстав там? Ширше крок!
Через луг, через покіс
На екскурсію у ліс.
І пішли, пішли малята,
Наші славні жовтенята.
— Тільки що це? Що за чудо? -

Запитала раптом Люда.
А за нею Галя й Толя:
— Що синіє серед поля?
— Це, напевне, океан,—
Відповів за всіх Дем'ян.
— Ви скажіть мені, будь ласка,
Чи це сон, чи, може, казка?—
Запитала тут Параска.
— У природі,— каже Гриць,—
Є багато таємниць.
Тільки це не таємниця,
І не казка, і не сон,—
Це ж цвіте колгоспний льон.—
Засміялись малюки
І пішли аж до ріки.
А на річці — біло-біло,
Наче снігу натрусило.
— Це, мабуть, Північний полюс!-

Закричав Юрасик вголос.
— Це, можливо, Біле море?
Запитав кирпатий Боря.
— Ні, не море,— каже Ната,
А колгоспні каченята,
Їх весною дід Денис
З інкубатора привіз.
Знов сміялись без упину,
Аж луна йшла на долину...
Жовтенята, ширше крок!
Через луг, через місток,
Понад лісом, понад гаєм —
Помилуймось рідним краєм,
На узліссі потанцюймо,
Поспіваєм, пожартуймо.
— Тільки що це? Знов дива?—

Гриць Андрійкові кива.—
Де взялося стільки квітів —
Різнобарвних самоцвітів?
Толя каже:
— Зачекайте,
Ви цих квітів не зривайте!
А хто зірве, той дивак,
Квіти ці — колгоспний мак.
— Знаю, знаю,— каже Мила,—

Пиріжки я з маком їла.

Знову сміх усіх пройняв,

Мов ніхто цього не знав.

Жовтенята добре знали —

Просто йшли і жартували.

КОЛГОСПНИЙ УРОЖАЙ
Гей, над нами неба просинь
Грає переливами.
Мов красуня, ходить осінь
І полями, й нивами.

А за нею з краю в край
Ходить щедрий урожай.

Подивіться: то не море
І не світла річенька —
Ллється, ллється у комори
Жито і пшениченька.

Завітав у рідний край
Наш колгоспний урожай

ПТАШНИЦЯ ОДАРКА
В тітоньки Одарки —
Курочки-чубарки:
Чорні, попелясті,
Білі, зозулясті...
Пташниця Одарка
Курочкам-чубаркам
Сипле сочевицю,
Жито і пшеницю,
Просо та ще й гречку.
А вони несуть їй
Ранком по яєчку.

БЕРІЗКА І ДУБОЧОК
В гаю берізка молода
Від смутку клонить віти
І слізно шепче:
— Як шкода,
Що промайнуло літо.

А дуб тихенько каже їй:
— Тужити — це не діло.
І ти, берізко, не жалій
За тим, що відшуміло.

Ще буде літо, і тепло,
І сонячні деньочки...
Звела берізонька чоло,
Всміхнулася дубочку.

ВЕЧІР
Підійшов навшпиньки вечір,
Запросив до хати всіх.
— Спать пора! — сказав малечі.
І затихли жарти, сміх.

Полягали спати діти —
Вже не чути їх пісень.
Дітям треба відпочити,
Щоб новий зустріти день.

ГУСАК
Наш гусак в зимову пору
Потихеньку вийшов з двору
Та й подибав аж на став,
Покупатись забажав.

— Тільки чом це тут так слизько?
Репетує гусачисько.—
Що це,— каже,— за біда?
Де поділася вода?

А того гусак не знав,
Що замерз узимку став.