Володимир ПІДПАЛИЙ
КОЖНА БДЖІЛКА НЕМОВ ЛІЧИЛКА
Вірші

ЗОЗУЛЯ
У зеленому гайку
роздає вона «ку-ку»:
ось один, і два, і три,
десять, двадцять, сто —
бери, щоб на довгому віку
мали всі своє «ку-ку».

ЛІЧИЛКА
Летів рій бджілок
зі ста лічилок.

Зійшлися діти,
давай лічити.

Бо кожна бджілка
немов лічилка:

кого укусить —
жмуритись мусить.

ГУСИ
— Гуси, гуси,
де ви були?
— В синім небі
між хмар пливли
— Де ж те небо?
— Впало в воду.
— А де вода?
— Коло броду.
— А де той брід?
— А там, де ліс.
— А де той ліс?
— А там, де й ріс...

КАЗОЧКА ПРО СОНЦЕ
Доньці
З пруга червоного на стерню
покотилось гаряче коло,
тіло своє об ню
покололо.

І там, де стіг, наче віл,
що запливає в тумани,
згорнулось клубочком, сіло на діл
і язиком зализує рани...

ЛІСОВЕ ДЖЕРЕЛО
В темнім лісі джерело
синє кинуло крило
на траву шовкову,
почало розмову:

— На прощання вам скажу
між дерев я поброджу,
походжу, і поблуджу —
та й до річки побіжу...

Каже ліс йому:
— Біжи! —
Кажуть птиці:
— Так, біжи! —
Кажуть звірі теж:
— Біжи! —
Кажуть всі йому:

— Біжи
і про нас там розкажи.
Хай всі знають,
як отут восени вітри метуть,
як зимою білі мухи
крутять снігу завірюхи,
як блакитно навесні
дзвонять проліски ясні,
як у нас гриби ростуть,
як у нас дуби гудуть,
щоб маленьке джерело
прохолоду берегло...

ВЕСНА
Уже вернулися додому
з-за океану журавлі,
уже кують, забувши втому,
у росах коники малі.
Вже хмари в сонячних накрапах
у синім небі попливли,
уже   кульбаби   дружно   в   травах
жовтаві кульки надули...

ДЗВОНИКИ
Сонце рано встає,
небо вищає,
сипле золота
повні пригорщі:

— Це землі, а це — вам, —
посіває...
З переляку мороз
в ліс тікає

через яр навпрошки.
А у лісі
струмки
дзвонять в дзвоники..

ЛИПЕНЬ
Ходить між  липами легко липень,
небо вночі позіхає на сушу,
сизий шуліка у небі глибоко,
наче камінчик, з місця не зрушить...

ЛІТО
Лежить натомлена земля,
вся динями і сонцем пахне.
Де шлях прокурений петля,
в пилюці подорожник чахне.

Шмага чубаті ячмені,
як батогом, під боки вітер...
На незагнузданім коні в'їжджає  
в   степ   червоне   літо.

СУНИЦІ
У приярку,
де повінь буйних трав,
зелений дощ
вночі на землю лляв.

А як задніло —
в листі крапелини
промінились рожево,
як жарини...

Їх я не рвав,
не їв,
а цілував...

ПЕРЕДЗИМ'Я
За журавлиними ключами
посиротіла далина...
Відходить листопад. За лісом
зима вітрило напина.

Зашклилися, як затулились,
тоненьким льодом у степах
мілкі озера. Глід червоний
промерз до зернят на кущах.

А грудень дихає сердито
морозом: невтямки йому,
чому тендітними списами
озимина стріча зиму...

ЗИМОВИЙ БІР
Забрів у сніг,
втомився й ліг
та й снить пухкими снами
зимовий бір,
мов чорний звір,
зі срібними рогами...

МОРОЗНИЙ ВЕЧІР
В схованки тікають звірі —
ні догнать, ні перейнять,—
мерзнуть зорі в небі сірім,
наче лапки каченят...

СНІГУРІ
Виснуть густо на гілках,
бо померзли долі,
у синеньких піджачках,
у червоних льолях.

А як вітер загуде,
закружля по колу —
не один з них упаде
грудкою додолу...

ЗАЙЧИК
(За мотивами народної казки)
— Зайчику-спанчику, де ночуватимеш?

Звідки біжиш? Із млина? У млині
в міхах горіхів багато-багато,
чом хоч одного не вкрав мені?..

— Пальчики-кравчики скубли за вуха,
біг по колоді, тонув у ріці,
сікла по носі мене завірюха,
ще й насміхалися горобці...

— Зайчику-спанчику, дихає ніччю
сіра безодня неба... Біжім!..—
Швидше і швидше. Лиш вуха-свічечки,
їм і тремтіти-горіти, і мерзнути  їм...

ПЕС
Чи не знаєте ви пса,
котрий за котом гаса,
прокусив собі язик,
став худий, мов черевик

КОЖУХ
Зиму мороз
дуже любив,
зимі мороз
кожух пошив.

— Носи, зимо,
оцей кожух
із сивих хмар,
із білих мух...

Пильнуй: як сонце
припече,
кожух твій, зимо,
утече...

КІТ
Кіт — ледащо й боягуз,
цілий день мурчить під вус,
що він тигрові рідня...

Хай хтось вірить,
та не я!..

ПІДКІВКИ
В маленької киці
м'які топтаниці,
гостренькі дряпки —
з підківками лапки...

ЛАПЦІ
На річці жабки
жабці
сплели з латаття
лапці.

Аж роздивились
лапці
великі трішки
жабці.

Попідрізали
лапці —
маленькі лапці
жабці...

Та й порішили:
— Годі,
нехай босоніж
ходить...

НІСЕНІТНИЦЯ
Вбігли хмари
до кошари,
аж там птах
на восьми ногах,
в човен грюка,
копійкою хрюка
і до пастуха
махайлом маха...

Засміялись хмари
і гайда з кошари..

ЧЕРЕДНИК
Від середи
до середи
він проситься
до череди.

Коли ж настане
середа,
його шукає
череда.

Ніхто не зна,
куди він зник,
наш помічник —
мій чередник...

СКОРОМОВКА
У ліс од всіх
утік горіх...

Ото утіха —
знайти горіха!..

ЗАГАДКА
Відгадайте, хто такі:
влітку на припоні
проти сонця на горбі
лежимо поміж рядків
і зелені, й чорні,
і смугасті, і рябі...

А як серпень на росі
ставить сонця пробу —
підставляємо усі
ми по черзі лоба...
Хай нас крутять,
хай нас б'ють,
хай з баштану
заберуть!..

ГАРБУЗ
Ліз городом карапуз.
Гульк — у затишку гарбуз
біля тину крадькома
проти сонечка дріма,
краплі поту на чолі,
хвостик глибоко в землі...

КАЗОЧКА ПРО ТЕЛЯТКО
Як вечір зірок багато
сипне на міста й поля,
із неба мале й рогате
в вікно загляда теля.

Купає телятко ніжки
в тумані, як в молоці,
і світяться в нього ріжки,
мов сонячні промінці.

І хоче телятко спати,
сон вічки йому стуля,
і хоче втекти в кімнату
до діток малих теля...

КІНЬ
У Андрійка на долоні
всеньку ніч пасуться коні.
У долині напасуться
і росою там зап'ють,
не гасають, не гризуться,
і не б'ються, і не б'ють.
З золотими копитами,
із червоними хвостами
ходять, наче по воді,
на шовковім поводі.
Чорні гриви шиї гнуть,
ріками униз течуть.
І задумав так Андрій:
тут між ними десь і мій,
і найкращого коня
вже він майже доганя.
Вже спіймав за гриву він,
щулить гострі вуха кінь,
бурю видихнув грудьми
вдарив дзвінко копитьми,
аж розсипались вогні —
і пропав у табуні.