Для дошкільного віку

Гора самоцвітів

Казка про бідняка Міралі і чарівну гору самоцвітів.

Художники: Малинка Віктор
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1979 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 20.


Фрагменти:


ГОРА САМОЦВІТІВ
Колись давно в одному селищі жила старенька вдова, і мала вона сина Міралі. Жили мати з сином бідно. Стара людям вовну чесала, шила, прала — отак і заробляла на прожиття.
Коли Міралі підріс, мати сказала:
— Гей, синку, я вже не здужаю працювати. Знайди-но собі якусь роботу, щоб ти міг і сам прохарчуватися.
— Гаразд!— сказав Міралі й рушив на заробітки.
Ходив він туди, ходив сюди — ніде не міг знайти роботи.
Прийшов нарешті до одного бая й питає:
— Гей, баю, чи не потрібен тобі наймит?
— Потрібен,— каже бай. І взяв Міралі в найми.
Минув день — бай нічого не загадує наймитові робити. Минув другий день — бай знов не наказує нічого. Минув третій день — бай ніби й не помічає свого наймита.
Дуже здивувався Міралі. «Навіщо ж бай найняв мене?»—думає собі.
Прийшов до бая й питає:
— Чи буде для мене якась робота?
— Буде,— каже бай.— Завтра поїдеш зі мною.
Наступного дня бай наказав Міралі зарізати бика й здерти з нього шкуру. Потім звелів принести чотири великі мішки й привести двох верблюдів. На одного верблюда поклали бичачу шкуру й мішки, на другого бай сів верхи сам, і вони рушили в путь.
Доїхали вони до підніжжя дальньої гори. Тут бай зупинив верблюдів і наказав Міралі познімати мішки та бичачу шкуру.
Коли Міралі це зробив, бай наказав йому вивернути бичачу шкуру й лягти на неї.
Не зрозумів Міралі, навіщо це потрібно, але сперечатись не насмілився — зробив так, як наказав господар.
Бай закатав Міралі в шкуру, обкрутив ременями, а сам заховався за великою каменюкою.
Трохи згодом прилетіли два величезні хижі птахи, схопили дзьобами свіжу бичачу шкуру й понесли її на стрімку недосяжну вершину високої гори.
Тут хижаки почали шарпати шкуру дзьобами й пазурами і розшматували її. Побачили людину, наполохались і полетіли геть, а бичачу шкуру захопили з собою. Підвівся Міралі й почав роздивлятися навколо.
Бай це побачив знизу та як заверещить:
— Ти ж чого стоїш? Ану збирай мерщій та скидай мені самоцвіти, які лежать у тебе під ногами!
Озирнувся Міралі — й справді, де не глянь, рясно лежать самоцвіти — й діаманти, й рубіни, і яхонти, й смарагди, й блакитна бірюза... Наче хтось їх порозсипав навмисне: великі, чудові, так і виблискують на сонці!
Став Міралі збирати самоцвіти й скидати вниз. Він скидає, а бай збирає й сипле у великі мішки.
Скидав, скидав Міралі баю самоцвіти — та нарешті й стурбувався:
— Пане, а як же ж я звідсіль злізу?— гукає баю.
— Ти скидай, скидай мені якнайбільше самоцвітів, а тоді вже я тобі скажу, як з гори злізти,— відповідає бай.
Міралі повірив і далі скидав з вершини блискотливі самоцвіти.
Коли всі мішки були вже насипані доверху, бай навантажив їх на верблюдів і гукнув, посміюючись.
— Сину мій! Сподіваюсь, тепер ти й сам
зрозумів, яку роботу я доручаю своїм наймитам? Ану глянь—скільки їх лишилося тут, на горі!..
Сказав і поїхав геть. Залишився Міралі сам один на вершині. Кинувся шукати, де б можна злізти вниз, але побачив навколо самі кручі та прірви. І скрізь валялися кістки. То були кістки таких самих наймитів бая, як він.
Моторошно стало Міралі. Зненацька над ним щось зашуміло. Не встиг він озирнутись, як на нього налетів величезний орел і вже намірився пазурами й дзьобом, щоб розтерзати. Та Міралі не розгубився: він міцно вчепився обома руками за ноги нападника. Заклекотів орел, знявся в повітря й ну шугати туди й сюди, щоб якось скинути Міралі.
Нарешті втомився й став кружляти низько над землею коло гори. Тут Міралі розтулив міцно стиснуті пальці, й орел полетів геть.
Так уникнув Міралі неминучої смерті.
Пішов він на базар і знову став найматися на роботу. Коли дивиться — іде бай, його колишній господар.
— Чи не візьмеш мене в найми?—питається Міралі.
Баю й на думку не спало, що його наймит лишився живий,— досі такого не траплялося ніколи. Не впізнав він Міралі, не придивився гаразд, найняв його й повів до себе.
Незабаром бай звелів наймитові зарізати бика й здерти з нього шкуру. Потім наказав привести двох верблюдів і принести чотири мішки.
Вони знову рушили до підніжжя тої самої гори.
Так само, як і минулого разу, бай звелів Міралі лягти на бичачу шкуру й загорнутися в неї.
— Покажи мені сам, як це зробити. Я чогось не розумію!— сказав Міралі.
— А що тут розуміти? Лягай ось так!— сказав бай і простягся на вивернутій шкурі.
Тут Міралі швиденько загорнув його в шкуру, затягнув ременями й відійшов убік.
— Гей, сину мій!—заверещав бай.— Що ти зробив зі мною?!
Але тут налетіли два хижі птахи, схопили бичачу шкуру й шугнули з нею на вершину гори.
Там вони стали дзьобами і пазурами шматувати шкуру. Побачили людину, злякалися й полетіли геть.
— Гей, баю, не марнуй часу — кидай сюди самоцвіти, як я тобі кидав!—гукнув знизу Міралі.
І тут бай упізнав свого наймита. Затрусився від люті й жаху, гримнув:
— Та як же ти міг злізти з цієї гори?! Кажи зараз!
— Ти кидай, кидай самоцвіти, а коли накидаєш скільки треба, я скажу тобі, як злізти,— відповів Міралі.
Бай почав жбурляти униз самоцвіти, а Міралі збирав їх.
Насипав повні мішки, навантажив на верблюдів і гукнув баю:
— Гей, баю, поглянь навколо: скрізь лежать кістки людей, яких ти занапастив! От і розпитай їх гарненько, як злізти з вершини, а я тим часом поїду додому.
Повернув Міралі верблюдів і поїхав до своєї матері.
Заметався бай на вершині гори, залементував, став погрожувати, прохати, та ніхто вже не почув його.

 

Дата внесення : 02.04.2009     Переглядів: 156     Популярність: 78.82%    
Належить до розділів:
Зарубіжні
Західна Азія
Казки
Народні



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky