А ЧОМУ У ЗАЙЧИКА ТРІСНУТА ГУБА?
В нас чи за морем, —
Хтозна, забувсь, —
Жив собі  зайчик
Трус-боягуз.
Вовка боявся,
В ліс не ходив...
В нас чи за морем —
Жив.
Скаржився заєнько:
Був собі.
— Всіх я боюсь...
Жить та боятися —
Краще втоплюсь. —
Йде собі, журиться,
Бідний такий.
Стрів його дятелко:
— Чом ти сумний? —
Стрів його дятелко:
— Чом та куди?
— В річку, топитися.
Та  боюсь води.
Був би я сміливий —
Жив би. А то —
Всіх я боюся.
А мене — ніхто.
Всі насміхаються.
Що — боягуз.
Жить та боятися —
Краще втоплюсь.
— Зайчику, дурнику, -
Дятел йому, —
В річку? Топитись?
Не бути цьому.
Хоч, щоб боялися?
Хоч, щоб усі?
А біжи-но, зайчику.
Ляж у вівсі.
Як отару гнатимуть,
Вискоч з вівса:
Утече, злякається
Отара  уся!
Хоч ие боятися?
Хоч, щоб — ніде? —
Послухався заєнько.
Ліг собі,
Жде.
А по лугу, лугу —
Вівці між трав...
Як вискочить заенько  -
Пай чи пропав!
Як вискочить заенько.
Плиг! — та з вівса...
Утекла, розбіглася
Отара уся.
Засміявся заєнько:
— Не злякав хіба? —
Аж од сміху заяча
Піднялась губа.
Бігає, регочеться, —
Пропадай, журба
Аж од сміху
Тріснула
Заяча губа.

От чому веселий він.
От чому стриба.
От чому у зайчика
Тріснута губа.

ЧОМУ КІТ УМИВАЄТЬСЯ ПІСЛЯ СНІДАНКУ?
Ніжився кіт,
Край воріт,
Грів на сонці живіт.
Враз із двору в хлівець
Залетів горобець.
— Цвір-цвірінь,— цвірінчить.
Кіт підкрався
І  вмить
Спритним рухом ловця
Упіймав горобця.
— Ну,
сказав він за тим,
Зараз я тебе з'їм!
— Що ж... настав мій кінець, —
Відповів горобець,—
Але злись
Чи не злись,—
Хто ж невмиваний їсть?
Кури знають про це,
Гуси знають про це,
Діти зранку
До сніданку
Миють милом лице,
Навіть он голуби
Чистять вранці дзьоби.
А тобі, молодцю,
Це хіба не к лицю?
Стримав кіт
Апетит.
— Добре,— каже,— посидь,
Сядь під це
Деревце,
Поки вмию лице.
Пі-і-шов кіт
До воріт,
Умивається кіт...
А горобчик той     скік!
Тільки й був такий — втік.
Закричав тоді кіт:
— Переймайте, ловіть!..
І з тих пір всім на злість
Кіт невмиваний їсть.