Для молодшого шкільного віку

Олов'яний соловейко

Що за дива діються з отим олов'яним соловейком! Взяв і заспівав собі у руках, неначе справжній, живий...
Про красу рідної природи, про квітучі луки і поля, голубі річки та озера, про дітей, працьовитих і веселих, розповідає  ця  книжка.
Ліричні вірші Віктора Кочевського пройняті легким гумором. Написані з великою добротою і лагідною усмішкою.

Художники: Лебідь Ольга
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1971 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 60.


Фрагменти:

Віктор КОЧЕВСЬКИЙ
ОЛОВ'ЯНИЙ СОЛОВЕЙКО


ЛІСНИЧИЙ
Сухо стрельне під чоботом гілка,
З морюхи глухо вибухне дим,
І зненацька сполохана білка
Вгору полум'ям скочить рудим...

Загоряється зір в Ялисея
На той хрускіт, на біличий скік..
Зброя дідова спить у музеї,—
Сам він в лісі лишився навік.

Звик старий пробиратися вранці,
Не збиваючи з листу роси,—
Тільки смужка на шапці-кубанці
Калиніла колись навскоси.

Тільки дятлом залізним татакав
З Ялисеєвих рук автомат,—
І, скажено піднявшись в атаку,
Навзнак падав есесівський кат.

Швидко збігли літа по галявці,
Прогриміли в грозі між галузь...
Ялисей був струнким кучерявцем,
А тепер він лисенький дідусь.

Теплі краплі живлющої смолки,
Наливаючись тихо з весни,
Затягли давні кулі й осколки
В стовбурищі старої сосни.

І володар лісної держави
На долоню живицю бере,
Йде і, гладячи кору шершаву,
Вислуховує скарги дерев.

Нашорошені, їжакуваті,
В прохолоднім росистім диму,
Прикотились округлі соснята,
Тичуть лапки колючі йому.

Дубняки у веселому шалі,
Мов школярики після занять...
Жолудів партизанські медалі
На дубах-ветеранах дзвенять.

ПО ЗАМЕТАХ
Після вранішньої хвижі
Морозець в обличчя дише,
Лижі лісом аж летять!
І листки дубка-нестрими
Мишенятами рудими
По заметах шарудять.

Лиш один лісничий знає,
Чом я сніжний вир збиваю,
Між густе гілля біжу...
Для заблуканого лося,
Щоб ситніш йому жилося,
Віхтик сіна прив'яжу.

ЗАКОВАНИЙ ГРІМ
Смирно грім ночував,
Наробившись за літо.
Ліг під воду, між трав,
На піски перемиті.

Міцно спав громовець
У глибокій ковбані...
Вже і року кінець,
Хуги мчать невблаганні.

А мороз уночі,—
Доки око сягає,—
Крижані обручі
На Дніпро набиває.

Як прокинувся грім,
Подивився похмуро:
Вже нависли над ним
Щільно стиснуті мури.

Він — сюди, він — туди —
З кам'яного чувала...
Товстелезні льоди
Люто грома скували.

Збаламутився вир,
Страшно гостя тримати…
Гнівний грім-богатир
Садить, наче з гармати.

Тільки й чути: — Бу-бух!
З невидимого глибу.
Громобійний обух
Перелякує рибу.

Як мороз не кує,
Як на річку не диха,
Грім на нього встає —
Й гучно тріскає крига...

Грім ударом важким
Переможе мороза,—
Й піде слава із ним,
Як луна стоголоса.

З сонцем здружений грім
Навесні розкується,
Над морозом лихим
З рідних туч насміється.

ЧОБІТКИ
Ой і гарні ж чобітки
Зшив для мене тато!
В них підківки щебеткі,
Наче ластів'ята.

Як узуюся —до ніг
Приливає сила.
Легко так, немов до них
Причепили крила.

Як пройдуся по льоду,
Вдарю в дві підкови —
Вибиваю на ходу
Квіти веселкові.

Підошовки й переди
І міцні, й терплячі:
Не лякаються води,
Від грудок не плачуть.

Каблуки такі меткі —
Хочуть танцювати...
Ой і гарні ж чобітки
Зшив для мене тато!

У СКЛЯНОМУ БУДИНОЧКУ
Хай земля в сніги закутана,
А схотілось агроному —
І звивається огудина
У будиночку скляному.

І, за хвостики прив'язані,
Виснуть на тичках цибатих
В сорочках зелених красені —
Огірочки-акробати.

В МАЙСТЕРНІ
В кудлатій білій кожушині
За вікнами дрімає сад,
А в домі, з нашого почину,
Село будується шпачине
Чи, може, й місто Шпакоград.

В цім домі диха все весною,
Яку ми з класу принесли,
І пахнуть дощечки соснові
Осонням теплої смоли.

Принишклим яблуням і сливам
Крізь хуртовину й морозіль
Леліє шумом гамірливим
Пора пташиних новосіль.

Але й мені не раз присниться
Веселозора й клопітка
Голівка весняної птиці
У тьмянім отворі льотка.

Ввійшов сюди сусідський півень
І заздрим оком позира
На ряд новесеньких шпаківень,
Що змайструвала дітвора.

Стою, обсипаний стружками,
У фартушку за верстаком,
Й рубанок стиха під руками
Мені насвистує шпаком.

ЛЬОДОХІД
Повніє річка вглиб і вшир,
Закручує шалений вир...
Пливуть крижини по воді,
Неначе білі лебіді.

Шумить ріка: —Спішу! Спіш-у-у!
Ламає все, крім комишу:
Стоїть старенький над водою,
Трясе рудою бородою.

ДИВО
Земля з чекання аж отерпла
І от сплеснуло все заснуле,
І щирим оком злива тепла
У кожну бруньку зазирнула.

Вчинилось диво біля мене
По тому дощику грайлистім:
Верба прозірчасто-зеленим
Вся обнизалася намистом,
Осика, вчора без'язика,
Залепетала перволистом...

Пішли рости чуби у трав,
І вість летіла попереду,
Що квітень травню передав
Свою зелену естафету.

БІЛОЦВІТ
Вишники у балці
Сколихнулись біло:
Біле море цвіту
За ніч накипіло.

Розлилося море
Молодого квітня,
А над ним шугає
Паморозь досвітня.

І всю ніч не спали
Садівничі-браття,
Із сухого листу
Розвели багаття.

Щоб не вбило вранці
Молодого цвіту,
Щоб полуменіти
Ягідному літу.

НА ПОРОЗІ ЛІТА
Ще не зустрівшись з гожим літом,
Сад попрощався з білим цвітом.
І кожна віта молода
Маленькі яблучка гойда.

В густому листі, у колисці,
Вони п'ють роси променисті,
І сонце вранішнє на гілці
Їх перших гладить по голівці.

Дрібні смородини й порічки
Від заздрощів надули щічки...
Ну, годі братися вам тінню —
На всіх тут вистачить проміння.

І запишались бурі вишні,
Мов і вони в саду не лишні,
А коло них стоїть на чатах
Каштан в зелених їжачатах.

ВИШНЕВА КІСТОЧКА
Сиджу собі з корзиною
В шатерці буйнолистім,
Що вишнями обсипане,
Як зоряним намистом.

Я кошик зразу виповнив,
Замурзався від соку,
Їв ягоди і виманив
Сороку хитрооку.

Взяли крикуху завидки,
Що я не із бояльців,
Що в мене кістка ягідки
Випорскує з-під пальців.

Не губиться, а падає
У скриньку, як в скарбничку.
Я сад на ній загадую —
Таку вже маю звичку.

Багато в мене друзів є —
Садівників при школі.
В Литву і в Білорусію
Я вишлю бандеролі.

І друзям кожна кісточка
Весною неодмінно
Подасть зелену звісточку
Про вишні України.

ЇЖАК
В саду зустрів я їжака:
Він коло стежки їв жука,
І так піджак свій наїжачив —
Мабуть, мене уперше бачив.

— Вітаю, друже-їжачок! —
А він в колючий кулачок
Зібгався й хижо розсопівся...
— Котись в картуз мені, не бійся!

У хаті лежачи, їжак
Угамував-таки дрижак.
І висунув верткого носа...
А оченята чорним просом
На мене зирили з-під печі
І віщували добрий вечір.

СТАЛЕВИЙ СОНЯШНИК
Біля тополь — зелених струн,
Хмаринам дивлячись у вікна,
Високий вітряний двигун
Сталевим соняшником квітне.

Він суховійницю зустрів,
Що вихорилася в пилюці,—
І не опало од вітрів
Його відковане пелюстя.

Жовтасто журяться лани,
Щоб не нажити недороду...
А він, трудяга, з глибини
Для них невтомно тягне воду.

А він кружляє і гуде,—
Підіграють зелені струни...
І квітне поле молоде
Від пригощань твоїх, двигуне.

І спраглі люди смачно п'ють
Джерельну силу серед спеки…
І вдячно соняхи цвітуть,
Мов родичі твої далекі

ПЕРША ПІСЕНЬКА
Чи давненько, мов клубочки вати,
Бігали курчата жовтуваті?
А тепер вони вже не курчата —
Півнями пора їх величати.

Від смачного запашного сім'я
Та від зерен доброї пшениці
Жаром в них зажевріли на тім'ї
Гребінці, як спілі полуниці.

Перший півник вигнув довгу шию:
«Що я — заспівати не зумію?»
Другий накокошив крильця білі —
Аж надувсь —
І разом прохрипіли...

Стежила за півниками Ніна
І сказала:
— Це у них ангіна.

Мабуть, в луг зелений до криниці
Неслухняні півники ходили,
Напились холодної водиці —
Горла, бідолахи, простудили.

ЛІСОВЕ СВЯТО
Дуднить, питає одуд
З дубових верховіть:
— Гей, хто тут? Хто тут? Хто тут?
Озвітеся, скажіть!

Чубатий цей дозорець
Літа в кущах густих,
Склика синиць, і горлиць,
І сойок, і дроздих.

Бо свято літа нині
Справля великий ліс:
Дзвенять дзвіночки сині
Біля колон беріз.

Пустилися осики
У танці вітрові,
І коники-музики
Цигикають в траві.

Суниці, наче краплі
Рожевого медку,
З осоння не потраплять
Ніяк до холодку.

Серед сухого хмизу
Пахуча, зорьова,
Мов жар червоно-сизий,
Малина дозріва.

Смакують вволю бджоли,
Гудуть з її куща...
Хоча вона і коле,
Та добре пригоща.

А тернові — байдуже:
Він осінь ждати звик...
Ну хто його подужа,
Щоб взяти на язик?

Він зеленцем оскоми
По вінця весь налитий,
Не хоче він нікому
Це свято закислити.

Умиті в чистих росах,
Підлазять до руки
Й самі стрибають в козуб
Лисички й маслюки.

Крізь квіти яснозорі
Погірдливо і мляво
Пихаті мухомори
Виходять на галяву.

Поганка підговорює
Вельможу-мухомора:
— Ах, ваше мухоморів,
Пройдіть до осокора!

Там боровик із груздем
Вас ганять на всі боки,
Назвали вас безглуздим,
Бридким і кислооким.

Підтвердили й дерева
Їдкі слова огуди,
Що вам, грибів цареві,
Не кланяються люди.

Якась нікчемна муха —
І та дзижчить в цей час,
Що ви отруйні духом,
Що бити треба вас.
Рябу свою корону
Насунув цар на ніс,
Покликав охорону
І в хащу геть заліз.

Його як вітром знесло,
Бо він усім набриднув...
А в лісі було весело,
І ягідно, і грибно.

ДОЩ
Із-за гаю хмарою
Налетів,
До пшениці ярої
Гримотів.
Виливсь, як з відра того,
Та й нема:
Ліс і поле райдуга
Обійма.
І воркує горличка
Під берізкою,
Мов просохле горлечко
Прополіскує.

УРОЖАЙКО
Дощ лив
Серед нив
І хліба звеселив,
Жовту спеку подужав,
Всі стежки закалюжив.

Пшениці, ячмені
Простягають мені
Колоски наливні,
І шепочуться вівса:
«Урожайко підвівся!»

Урожай молодий,
Він дощеві радий:
В краплях чубчик рудий.
Вітер чеше волосся,
Стрілки-брови з колосся.

У колгоспних степах
Він на сонці засмаг,
В нього сміх на губах,
Соломина-сопілка
З голоском перепілки.

ХОВРАХ
Прозорою млою
Лани оповито.
Стовбичить ховрах
Коло спілого жита.

Поблискують гострі,
Як ножиці, зуби.
Зерна він наносить
У нору три купи.

Йому спокійніше,
Як хліб у землі...
(Хіба не такими
Були куркулі?)

Свистить він: «Це — наше!»
І житові чути,
І колос боїться
Голівку нагнути.

Та тільки недовго
Ховрах отой хвастав:
Він шаснув у нору —
І клацнула пастка.

Піднявся із жита,
Сміється Микита:
«Це — наше! Це — наше!
Ти брешеш, ховраше!»

БІБ
Я землю пальцями розгріб,
Поклав у ямку білий біб,
Встромив ізбоку паличку,
Щоб вгору вився змалечку.

Біб набубнявів од вологи,
Зіп'явся на тоненькі ноги.
Його рука, метка, цупка,
Вхопилась радо за ціпка.

І в'ється біб на палиці,
Високим ростом хвалиться.
Звисає з кожного сучка
Зелена шабелька стручка.

СОМЕНЯ
Таловоддям виповниться рудка,
І до неї з ближньої ріки
Із довір'ям запливає прудко
Нерозумна риба напрямки.

Легко рибі за ріку попасти,
А повіє літо гаряче —
Те озерце стане ніби пастка,
Із якої жодна не втече.

Так і сталось...
Бродячи по лузі,
Я одного сонячного дня
Серед каламутної калюжі
Вздрів мале, мов палець, соменя.

Колір — наче у гриба сухого.
Очі — як мачинки... — Плинь сюди! —
Ворухнулись довгі вуса в нього.
Зринуло...
Бульки пішли з води.
Підхопив сачком його:
Дурненький! —
Плеснув у відерце — і до Псла...
Упізнала бистрина соменка,
Ніжно пригорнула й понесла.

Ну, пливи, пливи собі додому,
До сомихи, до старого сома,
Опустись на дно корчакувате —
Будеш там днювати й ночувати.

Бистра хвиля каруселлю кружить,
У глибинах щезло соменя...
Ні, воно ніколи на калюжу
Псла свого тепер не проміня.

ЛОВИСЯ РИБКО
Тільки сонце кине блешні
В тихі води прибережні —
Йдуть круги...
Старий щупак
Витанцьовує гопак.
Веселяться в комиші
Красноперки та йоржі,
А колючі окуні
Так і грають в глибині.
Щось хита очеретину —
Вудку я туди закину.
Серце стиснулось моє,
Серце радується: є!
Плюснув блискавкою окунь,
Гепнувся у човен боком
І хвостом рожевим б'є.
Поринає сонце глибоко,
Припадає до весла.
Тож ловись, ловися, рибко,
І велика, і мала.

ОКУНЕЦЬ
Верховодкам нині не куняти...
Як пружини стиснуті, на дні
Залягли смугасті окунята —
Справжні тигренята водяні.

Тінню плинуть... Небезпека близько.
То не дуб шпурляє жолуді —
Верховодки, мов стрілясті бризки,
Віялом сипнули по воді.

Аж рука у мене заніміла —
Довжелезне вудлище в руці.
Он прозора бабка тихо сіла
На легкім пір'янім поплавці.

Ой, спасибі тому гусакові
За дарунок з власного крила...
Не шелеснуть хащі осокові...
Й тиша ця мене не підвела.

Синя бабка — пурх!.. І захитався,
Вглиб пірнув чутливий поплавець!
От і сам ловець мені попався —
Хижоокий, бистрий окунець.

СТРИЖІ
Злетівши з нірок глинистого яру,
Що круто обривається до Псла,
Стрижі крильми стрижуть високі хмари,
Які гроза раптово нанесла.

А вволю накружляються у сині,
Ватагою закінчать свій політ —
До дроту липнуть, ніби лапки в глині,
І джеркотять — мов ножиці об дріт.

ОЛОВ'ЯНИЙ СОЛОВЕЙКО
Сльози вишень каплють клейко
По корі напеченій...
Олов'яний соловейко
Спить в руці Оленчиній.

Раптом грім як загримоче,
З виднокола — блискає...
Соловей розплющив очі
Під рясними бризками.

На подвір'ї скачуть діти,
З райдугою граються...
Хоче пташка полетіти —
Крильця не здіймаються.

І вона до вуст малечих
Підкотилась кулькою:
Від дощівочки щебече,
Лагідно побулькує.

Заливається і тьохка
Соловей із олова,—
Жовтий сонях в небо вогке
Задирає голову.

І криві струки гороху
Сонце коле стрілами,
І вони дзвенять потроху
Бубонцями спілими.

Вчувши вітру-танцюриста
Радісне наближення,
Стрепенуло в шумі листя
Карооке вишення.

Зав'язались зелененькі
Вузлики-гарбузики
І ростуть біля Оленки
Від тієї музики.

ЩИГЛІ
На щоглах бадилин
Коло пустих токів
Антена павутиниться осіння...
Щиглі весь день скубуть
Чуби у будяків,
Шукаючи солодкого насіння.

Скубуть — аж пух летить...
А в полі — ні зерна...
Ну як цій зграйці звістку передати:
— Не бідкайтесь!
Я вам біля вікна
Насипав зранку щедрої принади.

ЛЕЛЕКА
Обережно ступає
Лелека босий
В прибережну отаву
Холодноросу.

Потім, сівши з підльоту
На шапку стогу,
Зігріває
Стерплу, закляклу ногу.

Дзьобом водить по небу,
Мов по карті указкою...
Кличе далеч лелеку
Позахмарною казкою.

ПОКИНУТІ ГНІЗДА
Лишились в гаю
Від турбот солов'їних
Травинки сухі
Та холодні пір'їни.

На вітрі кружляючи,
Зірваний лист
Пригадує
Радісний щебет і свист.

В ту пору в кущах
Тернику та ожини
Проклав я, підкравшись,
Таємні стежини.

Та птиці на мене
Не мали образи:
Я їх не сполохав
У гніздах ні разу.

І мами-зорянки,
Й дрозди-трударі
Вітали мене
На ранковій зорі.

А зараз лиш вітер
Свистить на путі,
І з гіллям гойдає
Гніздечка пусті.

Я гнізд не порушу...
У них навесні
Поселяться знов
Колискові пісні.

У вітер осінній,
У бурю і сніг
Хатки стерегтиму
Для друзів своїх.

В ПЕЧІ
В печі, вогнем освіченій,
Соняшничиння луска,
Сичить стара осичина,
Немов сердита гуска.

А потім заспокоїться
На доброму підпалі...
А в горщику щось коїться:
Він булька, закипає.

Там усього потрошку:
Картоплі, і петрушки,
І м'яса, і горошку
Татусеві для юшки.

Ген борозенки голі
Тремтять на вітровії...
В пустім осіннім полі
Вона його зігріє.

ГОРОДИНА
Сивий ранок сьогодні
Вилив роси холодні —
От і сталась пригода
Із жильцями городу.

Як у синім тумані —
Шкіра на баклажані,
І здригнулися голі
Всохлі стрюччя квасолі.

Вглиб зарилися кулі
Молодої цибулі,
Бульба вкрилася з нею,
Мов кожухом, землею.

Капустина на тіло
Сто сорочок наділа.
В кавуна добрий настрій:
Він в тільняшці смугастій.

Та й перчина не плаче —
В неї серце гаряче.

ЛІЩИНА
Ось батожиною вогкою
Вітер ліщину поцьвохкує,
Свище в горішок пустий:
Швидше, отаро, не стій!

Гнеться, біжить, як сліпа,
Лист до землі прилила...
Над лісовою отарою
Осінь на зиму нахмарює.

Гей, закрутилася віхола:
В ліс по горіхи приїхала...
Шарить кругом і отару
В білу впускає кошару.

КЛЕНОВІ ПІВНИКИ
З листка лапатої долоні
В передранкову каламуть
Кленові півники червоні
Росу перловую клюють.

То клен цвіте пірцем багряним, —
Позичив, мабуть, у зорі...
Вона над лісом і над ланом
Веселі кида якорі.

В селі на сідалах спросоння
Скрізь кукурічуть когути,—
Кленові півники червоні
Не вторять їм із висоти.

Вони сидять собі на вітах
Все красне літо мовчазні,
І почина тоді сивіти
В них яре пір'я в тумані.

Рвучкі осінні вітровії
Зганяють їх з домашніх віт,
І півники кленові піють,
Летячи в неозорий світ.

То пісня про зелені клени,
Що грунт проклюнуть навесні,
Про тихих півників черлених,
Які заквітнуть в дні ясні.

БЕРЕЗОВІ ПЕНЬКИ
Березові пеньки із передлісся,
Уздрівши синє озеро льонне,
Неначе сірі гуси, розбрелися —
Їх вже ніхто назад не замане.

НА СОСНОВОМУ УЗЛІССІ
Ген за сосною-матір'ю на гору
Кудлаті, круглі сосонки біжать,
Немов поважна ведмедиха з бору
Веде своїх маленьких ведмежат.

НЕВИДИМА КНИГА
В тишині пори передранкової
Мудрий ворон хриплувато карка.
Розповідь його передруковує
На дубах дятлиха-секретарка.

З горобцем синиця вицвірінькує —
На корі карбуються слова,
Пишеться сторінка за сторінкою
Невидима книга лісова.

ГАРБУЗ-УТІКАЧ
Недоглянутий, з городу
Від сусідів навпростець,
Плазом, не спитавши броду,
Втік хоробрий гарбузець.

По зеленому канаті
Звісивсь через перелаз —
Опинився біля хати
На рясних грядках у нас.

Був я з динями за свідка:
Джміль до нього залітав,—
І тоді сурмила квітка,
Як фанфара золота.

— Я росту! — співав гарбузик.
Від ласкавого тепла.
Він пришився, наче ґудзик,
До стожильного стебла.

Я тримав його в гостині,
А проливиста гроза
Радо плескала по спині
Молодого гарбуза.

Я полов осот, щирицю, —
Тато мій всміхавсь у вус:
— Він нічого не боїться,
Утікач оцей гарбуз.

НЕПРОХАНИЙ ГІСТЬ
Гостем непроханим
Через лани
Дощ до баштана
Вбіг восени.

— Гей, добрий день! —

Влесно дзвенів.
—
Дай мені динь,
Дай кавунів!

— Ліку нема
Моїм щедрим плодам, —
Я ж тобі, сльотнику,
Й скибки не дам.

Ніби дубцями,
Цівки мене б'ють...
Совісті в тебе —
Ні краплі, мабуть.

Ти ж не трудився,
Нахабо, ні дня...
З вітром яким
Ти по світу ганяв?

Де ти раніше
Ливсь, водолій,
В час, коли ріс я
В силі малій?

Чом ти по спраглій
Моїй борозні
Не прокотився
Під грім навесні?

Чом не змочив
У легкій течії
Чорні од спеки
Губи мої?

Пізно згадав
Про диньки й кавуни.
Що ж, і без тебе
Поспіли вони.

Люди до них
З Бистряниці-ріки
Свіжі, холодні
Пустили струмки.

З ласки людської,
Із сонця й води
В жилах моїх
Полилися меди.

Ліку нема  
Моїм добрим плодам.
Я їх до крапельки
Людям віддам!

СОН
Сон мені приснився: в хуртовину
Я іду і гнуся, мов лоза,
А у полі заєць, як морквину,
Місяця тонкого догриза.

Зорі і сніжини впереміжку
Падають і гаснуть серед нив..,
Я скачав тугу велику сніжку
Й зайцеві по спині заліпив.

Заєць скочив — і в садок мій прямо,
Вп'явсь зубами в дерево одно... .
..Я прокинувсь...
Яблунька гілками
В посвітліле стукає вікно.

Мама бачить, а збагнуть не може,
Чом я рано вийшов під росу,
Чом старе ганчір'я і рогожу
Оберемком у садок несу.

Я його закутаю по плечі,
Щоб садочок мій не задубів,
Не боявся взимку ні хуртечі,
Ні залізних заячих зубів.

br /


Дата внесення : 12.05.2013     Переглядів: 153     Популярність: 78.18%    
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Віршики для малят



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :