ПО ЗАМЕТАХ
Після вранішньої хвижі
Морозець в обличчя дише,
Лижі лісом аж летять!
І листки дубка-нестрими
Мишенятами рудими
По заметах шарудять.

Лиш один лісничий знає,
Чом я сніжний вир збиваю,
Між густе гілля біжу...
Для заблуканого лося,
Щоб ситніш йому жилося,
Віхтик сіна прив'яжу.

СХОДИ
Земляні хатинки —
Темні та тісні,
І заворушились
Повні насінинки
В теплій борозні.

Доки вже їм спати:
Ой, набридла ніч!
Чи не час-бо зняти
Чорну ковдру з пліч?

Встали із постелі,
Натягли лучки,—
Та й пробили стелю
Стріли-голочки.

Ну, тепер ростимуть,
Хоч і не проси:
На зелених вістрях
Нанизались в іскрах
Крапельки роси.

У МАЙСТЕРНІ
В кудлатій білій кожушині
За вікнами дрімає сад,
А в домі, з нашого почину,
Село будується шпачине
Чи, може, й місто Шпакоград.

В цім домі дише все весною,
Яку ми з класу принесли,
І пахнуть дощечки соснові
Осонням теплої смоли.

Ввійшов сюди сусідський півень
І заздрим оком позира
На ряд новесеньких шпаківень,
Що змайструвала дітвора.

Стою, обсипаний стружками,
У фартушку за верстаком.
Рубанок стиxа під руками
Мені насвистує шпаком.

ІЗ-ЗА ГАЮ ХМАРОЮ...
Із-за гаю хмарою
Налетів,
До пшениці ярої
Гримотів.
Виливсь, як з відра того,
Та й нема:
Ліс і поле райдуга
Обійма.
І воркує горличка
Під берізкою,
Мов просохле горлечко
Прополіскує.

МІЙ РУШНИК
На моєму рушникові
Голівки соняшникові
Золотіють.
Із ткання, на білій нитці,
Жаром жевріють суниці,
Півні піють.

Підняли мене з постелі
Ранні півники веселі
В узголов'ї...
Я умився із відерця,
Рушничком своїм утерся
На здоров'я.

Маму півні будять зрання,
То ж недаром вишивання
їй вдається:
Полотно в руках у мами
Із полями і гаями
Аж сміється.

БДЖОЛИ
Липа манить Івана
Жовтоцвітною гілкою:
Кожна квітка духмяна
Озивається бджілкою.
У бджолиному гомоні
Вся галява навкіл —
Ніби іскри від променів
Обернулися в бджіл.
Линуть цілі рої
Робітниць клопітких,
Запускають свої
У квітки хоботки.
А одна задзижчала,
З квітки випивши сік,
Піднялася і впала
У джерельний потік:
Певно, крильця заслабли
На роботі в бджоли,
Певно, липові краплі
Вниз її потягли.
Та не згасла в потоці
Трудівниця мала,—
Враз підхоплена хлопцем,
На руці ожила.

ТРАВОЗНАЙ
Йде Василько через поле,
Через гай…
Прозивають його в школі —
Травознай.

Бачить в луці він і в пущі
Ліків глек.
Він зело збира цілюще
Для аптек.

Наче з медом зліба скибу,
Наш Василь
Запашного цвіту в липки
Попросив.

— Що ж, неси мене до люду

На зиму:
Як рукою, з них простуду
Я зніму.

І галявина
Відкрила свій запас.
Загула вона
Джмелями
В ранній час:

— Подивися, хлопче, тільки

На луги:
Тезки ось твої — васильки
Навкруги,
Миколайчики
Й петрові батоги.
І, здається, наокільна
Вся земля
Обвиває квітом-зіллям
Василя:
— Ти дивинку мою кожну
Помічай:
Материнку,
Подорожник,
Молочай.

Рви ромашку,
Жовту кашку,
Деревій.
Пий з вітрами
Мої трави —
Здоровій!

ЛІСОВЕ СВЯТО
Дуднить, питає одуд
З дубових верховіть:
— Гей, хто тут? Хто тут? Хто тут?
Озвітеся, скажіть!

Чубатий цей дозорець
Літа в кущах густих,
Склика синиць, і горлиць,
І сойок, і дроздих.

Бо свято літа нині
Справля великий ліс:
Дзвенять дзвіночки сині
Біля колон беріз.

Пустилися осики
У танці вітрові,
І коники-музики
Цигикають в траві.

Суниці, наче краплі
Рожевого медку,
З осоння не потраплять
Ніяк до холодку.

Серед сухого хмизу
Пахуча, зорьова,
Мов жар червоно-сизий,
Малина дозріва.

Умиті в чистих росах,
Підлазять до руки
Й самі стрибають в козуб
Лисички й маслюки.

Поганка наговорює
Цареві мухомору:
— Ах, ваше мухоморів,
Пройдіть до осокора!

Якась нікчемна муха
Про вас дзижчить весь час,
Що ви — отруйні духом,
Що бити треба вас.

Рябу свою корону
Насунув цар на ніс,
Покликав охорону
І в хащі геть заліз.

І в цю святкову пору
Погірдливо і мляво
Пихаті мухомори
Видибують крізь трави.

Його як вітром знесло,
Бо він усім набриднув..
А в лісі було весело,
І ягідно, і грибно.

СТЕПОВА ДІБРОВА
На тугого схожий бубона
Громовистий небосхил,
І земля радіє скупана,
І прибито спраглий пил.

Із дубочками-онуками
Напились дуби старі...
Знову дятли їх обстукали
Невсипущі лікарі:

«Чи здорові, дідусі?» —
«Та не кволимось.
Ані вітру, ні грозі
Ми не клонимось».

«Як ся маєте, онуки?» —
«Зеленіємо!
Розлетілись чорні круки
З суховіями.

Як були ми жолудями
Золотистими,
Посадили нас рядами
В полі чистому.

Поруч з рідними дубами
Товстокорими...
З ними й бурю над степами
Переборемо.

Ми за хмари волохаті
Будем вищими,
В землю будемо вростати
Корневищами».

ІВАНКО-ВОДОВОЗ
Гарна бочка у Іванка,—
Ще й на двох колесах.
Обіч неї котить зранку
Тінь довготелеса.

Зупини Іван кобилку,
Де дубовий корінь,
Де з-під кореня-рбзвилка
Б'є води прозорінь.

А наллє глибоку бочку —
Їде, не бариться:
Хлюпа в клепки, що з дубочка,
Піймана криниця.

Пахне, гожа, холодиста,
Рідним подібров'ям...
Комбайнери, трактористи,
Пийте на здоров'я!

«КОЛЕКЦІОНЕР»
Омелько перед нами хваста,
Що він усім птахам гроза:
Яєчка теплі крапенясті
Показує із картуза.

— Зроблю колекцію на диво,
Ви всі позаздрите мені...—
І нишпорить в садку, на ниві,
У хащах лісу, в бур'яні.

Йому, Омелькові, байдуже,
Що квилить іволга в саду
І двоє соловейків тужать,
В гнізді зустрінувши біду.

Прилипла до руки пушина,—
Мовчать кропив'янки-співці,
І пісня радісна пташина
Вмира в Омельковій руці.

СОМЕНЯ
Таловоддям виповниться рудка*,
І до неї з ближньої ріки
Із довір'ям запливає прудко
Нерозумна риба напрямки.

Легко рибі за ріку попасти,
А повіє літо гаряче —
Те озерце стане ніби пастка,
Із якої жодна не втече.

Так і сталось...
Бродячи по лузі,
Я одного сонячного дня
Серед каламутної калюжі
Вздрів мале, мов палець, соменя.
Підхопив сачком його:
— Дурненький! —
Плеснув у відерце — і до Псла...
Упізнала бистрина соменка,
Ніжно пригорнула й понесла.

Ну, пливи, пливи собі додому,
До сомихи, до старого сома.

* Рудкою звуть на Полтавщині маленьке прибережне озерце, калюжу, що висихає влітку.

РИБАЛКА
Чув Мишко, що тут, в ковбані,
З давніх пір живуть соми,
Сонно дишуть на світанні
І ворушать вусами.

Підмостив Мишко соломи,
Щоб м'якіш сидіть на пні:
— Ех, якби зловити сома,
Щоб позаздрили мені.

Не домріяв до кінця —
Враз хитнуло поплавця,
І перед Мишковим оком
Він поплив неквапно боком...

Вудлище смикнув Михась —
Жилка туго натяглась.
— Ого-го, яку рибину
Загачив я на глибинах!..
Мабуть, сом сидів на дні
І попавсь-таки мені!

Тягне, пружиться добряче,
Ледь від радості не скаче
Розрум'янений Михась…
Раптом — плесь!..
— Та це ж карась!
Не карась, а карасило!
Де взялась у нього сила?
Певно виріс, зажирів
Між зелених куширів.

Де ж підсак?..
Нема підсака…
Ех, рибалко-неборако!
Не дрімав товстий карась,
Мов колода упиравсь.
Щоб не битись на піску,
Він рвонувся в осоку,
В очерет, у кужіль трав...
Там і жилку обірвав.

Хитро виблиснув лускою
На прощання він Мишкові,
Мов сказав: «Лови сомів,—
Тільки б витягти зумів!
А до мене, хлопче, зась!» —
І пірнув углиб карась,
І сміється з Михася...

...Оце й казочка уся.

ВОДОЛАЗ
Ген на небеснім сизім прузі
Пливуть хмарини парусові,
А тут розвісили медузи
Свої зелені парасолі.

Мигтить сріблястих рибок зграя
Й сідає десь на дно камінне,
І сам я рину і пірнаю,
Перетворившись на дельфіна.

Я не боюся анітрохи
У цім казковім дивнім царстві:
У мене гумові панчохи —
Світло-зелені довгі ласти.

Тугий шолом наліз на вуха
Ще й добре скло у мене зряче,
Од видиху мого напруго
Над трубкою фонтанчик скаче.

У водоростях, наче в лузі,
Ховаються рачки-креветки...
І я пливу, в глибінь дивлюся,
Читаю дна живу абетку.

РІЧКОВИЙ БУКСИР
Він уперто хвилі горне,
Тілом дужий, хоч малий,
Весь просмолений, аж чорний,
Наче жук той водяний.

Він з Дніпром — затяті друзі,
Що й водою не розлить.
Соловей в заплавнім лузі
Славить їх із верховіть.

Прямо з вітряного виру,
Як приключиться біда,
На міцне плече буксира
Чайка втомлена сіда.

В заклопотаній напрузі,
Дню новому навздогін,
Крізь вузькі ворота шлюзів
Валку суден тягне він.

З криворізькою рудою,
Скарбом чистого зерна
Баржі йдуть в чіткому строї:
Він портів не обмина.

Він з Дніпром трудитись мусить
Від зорі і до зорі:
Ліс кріпильний з Білорусі
Ждуть донецькі шахтарі.

Просить льон в смоленськім полі
Треба добрив привезти,
А на дальнім видноколі
Сталь чекають на мости...

Кран буксирові ласкаво
Ген кивне на добру путь
Та зустрічні пароплави
Привітання прогудуть.

Як вістун безпеки, щиро
Підморгне маяк вночі:
Будь здоров, мовляв, буксире,
Будь спокійний, пливучи!