Лідія КОМПАНІЄЦЬ
ГОЛУБИЙ АРА З АМАЗОНКИ

Що то за дивак, який скаче верхи на мітлі, а каву п'є з огірком? Не поспішайте глузувати з нього, бо він славний хлопець,— просто йому ще трьох літ нема. І не засуджуйте суворо хазяїна голубого папуги з Амазонки: хіба легко витерпіти, коли капосний птах слідом за татом весь час кричить про лозину?
Ліричні та гумористичні вірші поетеси Лідії Компанієць, що ввійшли до цієї книжки, приваблюють своєю добротою, лагідною усмішкою, великою любов'ю до людей.
Напишіть, діти, чи сподобалась вам книжка, чи хороші малюнки зробила художниця. Будемо дуже раді одержати від вас листа.

«НЕ РУШ МЕНЕ»
Лиш травень луки та гаї
В зелене одягне,—
Прогляне рясно із землі
Трава «не руш мене».

Вона блискуча і м'яка,
Її впізнає всяк...
А знаєш ти, чому народ
Назвав її отак?

Бо ця травичка — вереда:
Вітрець ледь-ледь війне,—
Вона шепоче-шелестить:
— Не руш, не руш мене!

Комаха сяде на стебло,
Росиночку ковтне,—
Травичка геть її жене:
— Не руш, не руш мене!

Дівчатко босе пробіжить,
Спідничкою майне,
А вереда їй шелестить:
— Не руш, не руш мене!

І тільки сонцю та дощу
Радіє ця трава,
Бо з них вона росте й цвіте,
Бо з них вона — жива!

ІЗ СОНЕЧКОМ РАЗОМ
Вертався я з річки.
Ішов я помалу,
І сонечко
Разом зі мною
Чвалало.

Та рантом згадав я,
Що тато й матуся
Сваритися будуть,
Як я запізнюся.

Прискорив я кроки,
Немов для походу,
I сонечко в небі
Набавило ходу!

Побіг я прожогом,
Аж вітер у вуха,
І сонце за мною
Побігло щодуху!

Отак
Бережком,
По ярочку крутому,
Із сонечком разом
Примчав я додому!

«КОСМОНАВТ» І РЯБКО
Зодягає « космонавт»
 Шлем з паперу й вати
І рушає до зірок
З батьківської хати.

— До побачення,  Рябко,

Давній мій дружище!..  —

...Залітає  «космонавт»

Щохвилини вище.

До Сатурна б він домчав,
Приземливсь би хвацько,
Та схопив за чобіток
Пес його зненацька.

Гавкнув   пес,   заскавучав:
— Повертай додому! —
«
Космонавта»  він стягнув

З космосу додолу.

Витер з носа «космонавт»
Пил метеоритний:
— Ох, і дурень ти, Рябко,

Дурень безпросвітний!

Хоч і красень ти, Рябко,
Отакий заввишки,
 А фантазії нема
В тебе анітрішки!

ТРЕТЯ СПІВАЧКА
Ось прокинувся сад на світанку,

І почулось:
— Тру-лю!
— Дзень-дзень-дзень! —
Дві веселі, завзяті вільшанки
Заспівали квітневих пісень.

Третя пташка озвалася з двору
— Тру-лю-лю!  — почала вона влад,

І від цього ранкового хору

Стрепенувся зчарований сад...

Хто ж була вона, третя співачка?
Чи синичка, чи сойка мала?
Ні, то вибігла Галя на ґанок
І у пісню веселих вільшанок
Голосочок тоненький вплела!

ПІСЛЯ ДОЩУ
Чистим дощиком умиті,
На грядках танцюють квіти:
Резеда,
Зірки-красольки,
Мальви — білі парасольки.

Квітам сонце щедро світить,
Їм краси і сили зиче,
А пустун-музика вітер
Вальси й полечки мугиче.

СОН
Безтурботно спить Васько.
Тиша... Ранній ранок...
Хто ж добуде молоко
Васі на сніданок?
Хто духмяним пирогом
Почастує Васю?
Баба встала — і бігом
З хати подалася...

...Повертається стара.
Кошик — з верхом повен.
Підіймається стара
Аж на п'ятий поверх.
Ниють ноги, сил нема,
І задишка мучить...
А Васько собі дріма,—
Хай поспить онучок!

Бачить сон цікавий він:
Тиша... Ранній ранок...
Мчить Васько у магазин
Добувать сніданок.

Повертається Василь,
Кошик — з  верхом  повен.
Підіймається Василь
Аж на п'ятий поверх.
— Ось вам, бабо, молоко,

Ось вам гроші-лишки!  —

...Тут прокинувся  Васько,

Потягнувся в ліжку.

Встав, добренько попоїв,

В хаті насвинячив
І бабусі розповів
Все, що в сні побачив.

А вона йому на те:
— Любий мій онуку,

Сон під середу — пусте,

Він, на жаль, не в руку!

МАНДРУВАВ Я ЧОВНИКОМ В СЕЛО...
Мандрував я човником в село
У ясну, безвітряну погоду.
Раптом
— із хмарками, як було,—
Небо перекинулось у воду!
У Дніпрі відбився дикий птах,
Гуси, що скубли весняну ряску.
І поплив я небом
По хмарках
У красу небачену,
У казку...

ВИНУВАТІ НОГИ
Є сестричка в мене —
Майєчкою звати.
День і ніч сестричка
Ладна танцювати!

Сядемо ми з нею
Снідати в альтанці,—
Ноги у сестрички
Дріботять у танці.

Побіжим із нею
Плавати до річки,—
Просяться в таночок
Ноги у сестрички.

Навіть коли Майя
Спати вже лягає —
«Козачка» ногами
В ліжку виробляє!

Винуваті ноги,
Дівчинка  не  винна...
Може, із сестрички
Буде балерина?

СМІХ ТА Й ГОДІ!
В нашій хаті є дивак,
Робить він усе не так:
В ночвах плава по землі,
Верхи скаче на мітлі,
А в собаки чи в кота
«Як здоров'ячко?» пита.

Ловить сонце він мішком,
Накриває лопушком,
Поливає камінці,
Щоб вродили кавунці,
Каву п'є із огірком,—
Сміх та й годі з диваком!

Та дивак цей — не дивак,
Він кирпатенький хлопчак,
Тільки діє без ума,
Бо йому й трьох літ нема!

ДЕ ГАННУСЯ?
На світанку, в літню пору,
Наша Ганя зникла з двору!
Ми схопились — де Ганнуся?
Чи на став погнала гуси,
Чи качок пасе в ярку?
...А Ганнуся — на лужку!
Квіти рве, траву толоче,
Із пташками щось тороче
І стриба серед лужка,
Як теля без мотузка!

ПОРВАНА СОРОЧКА
Хліб на черінь садовить мати,
А син з плачем зайшов до хати.
— Чого ти плачеш, мій синочку?
— Ой  мамо, я порвав сорочку!
Поліз нарвати я дичок,
Та й зачепився за сучок!

— Ну, годі вже репетувати,—
Сорочку можна полатати.
Велика дірка   чи маленька? —
Один рукав лишився, ненько!

ЗЕЛЕНИЙ ШУМ
Зодягнув лісочок
Зеленую шубу, —
Повно у лісочку
Зеленого шуму!

— Шуме, шуме, здрастуй!
Чом ти зеленастий?
— А тому, що в мене
Вся рідня зелена:

Клени та дубочки —
То мої браточки,
Молода травичка —
Дорога сестричка,

Деревій та м'ята —
Любі мама й тато,
Верес і кульбаба —
Мої дід та баба!

ГОЛУБИЙ АРА З АМАЗОНКИ
Я застудився — і лежу,
Гарячий мов жарина...
Погано, друзі, я скажу,
Коли слаба людина!

Цвіте бузок,
Весна кругом,
Літають пташки й мушки,
А ти, неначе ланцюгом,
Прикутий до подушки!..

Мене татусь пошкодував,
Мою розвіяв тугу:
Мені татусь подарував...
Вгадайте — що?
Папугу!

Він — голубий, як небеса!
Хоч хвастать я не стану,
Та прибула ота краса
В наш край з-за океану.

Цей птах у тропіках зростав,
На річці Амазонці.
З дерев горішки він зривав
І крила грів на сонці.

...І ось тепер заморський гість
З моїх долонь горішки їсть,
Жовтаве око мружить,
Живе собі — не тужить.

Тропічний ара — не дурний
І не якесь ледащо:
Тропічний ара чарівний —
Пташина говоряща!

Він прислухається весь час
Чи їсть, а чи літає —
І всі розмови поміж нас
На вус собі мотає.

За татом вимовляє він:
«Ковтай-но, синку, аспірин».
За мамою: «Ой, горе!
Дитятко наше хворе!»

(Дитятко хворе — тобто я,
Мене жаліє вся сім'я.
Дітей завжди жаліють,
Коли вони хворіють).

В недузі тихо я лежав,—
Поглянуть любо-мило!
...Аж ось тепер
Я з ліжка встав,
З'явилась в мене сила.

Машину швейну я кручу,
По хаті бігаю, кричу,
Ганяю у футбола.
Усе в кімнаті аж гуде,
Кімната обертом іде,
Коли заб'ю я гола!

Тепер татусь щодня гука:
— Нема життя від хлопчака!
Ой, начувайся, сину,
Гляди, візьму лозину!

За татом ара голубий
Кричить «лозину», хоч убий!
Гожу йому я й так і сяк,—
Не замовкає він ніяк!
Кажу йому: — Горішок на! —
Ні, не спинить балакуна!
«Лозина»  та  «лозина»,—
От капосна пташина!

Вже цілий тиждень раз у раз
Такі я чую зойки...
Скажіть, кому потрібен з вас
Папуга з Амазонки?
Візьміть його в свою сім'ю.
Візьміть!!!
Я даром віддаю!

СПЕКА
У пекучий літній день,
По шляху крутому,
Два брати — Сашко й Тимко
З річки йшли додому.

Каже старший до Тимка:
— Ох, браточку, спека!

Пити хочеться мені,

А село— далеко!

Молоко б я зараз пив —

Холодненьке, з льоху.

В молоко я б накришив

Паляниці трохи!

Тут Тимко як розмахнувсь
Та Сашка як трісне:
— Хліба, дурню, не криши —

Молоко прокисне!

РАНО-ВРАНЦІ
Листки не шелеснуть навколо.
Сховалися зорі...
Світає...
Гаряче рожеве півколо
Неторопко сходить з-за гаю.

Вітрець не гойдає травичку,
Рясний очерет не колише...
...Ой!
Гуси злетіли на річку
І крильми розбризкали тишу!

СЕРЕД МАКІВ НА ПОЛЯНІ
Серед маків на поляні
Йшли дві дівчинки рум'яні.
А в рум'янцях така сила,
Що всі маки погасила!

Квітів дівчинки нарвали,
Посідали,
Заспівали.
А у співах така сила,
Що все поле звеселила!

ЦИРКОВА   ВИСТАВА
КАЗКА
Зайча вухате,
Сіре Гусеня,
Рябе Курчатко, лагідне та миле,
Брели собі лісочком навмання,
Сказати б так — прогулянку робили.

Аж раптом стрівся їм пройдисвіт Лис:
— Кого я бачу? Дітвору кохану!
А я вам, любі, звісточку приніс:
Приїхав цирк до нас
З-за океану!
Ходімте швидше у мою нору!
Там зараз виступатимуть артисти:

Уславлена гімнастка Кенгуру,
Ведмідь і Слон — відомі танцюристи,
Наїзники — Жуки та Павуки,
Співачка біла Качка — гордість цирку...
От ми й прийшли! —
...І раді малюки
Шмигнули в цирк —
До Лиса в темну нірку.

А хитрий Лис — дверцята на гачок!
Питає Зайчик: — Де ж вони, артисти? —
Сміється Лис: — Ох, Зайчик-простачок!
Який там цирк? Я вас надумав з'їсти!
Ви всі такі м'якенькі та пухкі,
З вас приготую я чудові страви!..—
І Лис, замкнувши їх на три замки,
Побіг у ліс — По трави Для приправи.

Гукнуло Гусеня:— Боюсь, боюсь!
— Ой, де ти, мамо?—схлипнуло Курчатко.

Хоч кажуть всі, що заєць боягуз,—

Вухате не злякалося Зайчатко.
— Облиште сльози! — Зайчик промовля.
—
Не треба, друзі, скиглити і нити.
Для того   щоб втекти нам звідціля —
Давайте краще землю будем рити!
Отож мерщій до праці, малечня!
Прориєм хід — і втечемо до мами!

...І ось уже Курчатко й Гусеня
Довбають землю гострими дзьобами.
А Зайчик, не шкодуючи себе,
Швиденько землю лапами гребе.

Вже в Зайчика на пальцях мозолі!
Ох, важко як! Ох, притомились бранці! ...
Аж ось з'явилася щілиночка в землі —
І бранці Опинились на полянці!

Ранковий ліс їх сонцем зустріча.
Навкруг — краса, яку не описати!
Зраділи Гусенятко та Курча
І почали Зайчатко цілувати:
Без тебе нам із «цирку» не втекти!
За все, за все тобі спасибі, Заю!..

Читачу мій!
Не знаю там, як ти,
А я хоробрих
Дуже поважаю!

ХЛОПЧИК-НЕПРИТИКА
Федя змучила нудьга...
З ранку до обіду
Він по хаті сновига,
Наче той сновида.

То зітхне,
То позіхне,
То на ліжко ляже,
То у люстро зазирне —
Язика покаже;

То кота він упійма
І за вуха смика...
Що ти нудишся дарма,
Хлопче-непритика?

Кіт — і той в труді зроста,
Ловить миші кляті.
І виходить — від кота
Більша користь в хаті!

ШКОЛЯРКА
Попадали додолу
Пелюстки з нагідок...
Біжить Галинка з школи,
Звертає в дитсадок.

Побачити Галинку
Тут всі давно хотять.
Спішать назустріч друзі,
Ногами тупотять.

— Ну що?
— Чи важко вчитись?
— П'ятірка є  чи ні?
— Та дайте ж роздягтися,
Віддихатись мені!

Віддихалась і сіла.
— Ой, що у класі в нас!

Ми букву «А» писали

Сьогодні перший раз!

Така вреднюща буква,
Така вона важка! —
...І слухають Галинку
Малята з дитсадка.

Дивуються з портфеля,
Із гумки, з олівця.
І тьмарить хмарка-заздрість
Безхитрісні серця.

А Галі не сидиться,—
Підходить до вікна. —
— А он альтанка наша! —
Всміхається вона.

Тут все знайоме Галі —
І гори із піску,
І гойдалка весела,
І вишня на горбку.

Три роки Наша Галя
Приходила сюди,
Берізки малювала,
Ліпила поїзди.

Сміялась, танцювала,
Пісні дзвінкі вела
І якось непомітно
Взяла та й підросла!

«ВИ КУДИ ОД НАС, ПТАХИ?»
Відлітали журавлі
Із заморської землі.

Притомились журавлі,—
Сіли-впали на ріллі.

А заморські дітлахи:
— Ви куди од нас, птахи?

— Ми вертаєм до Дніпра,—
Нам додомоньку пора.
Відпочинем, Поїмо
Та ізнов полетимо!

У ПТАШНИКУ
Летять через гаї,
Через річки
«Курли-курли» — мандрівники крилаті.
Їх тіні, невиразні та хисткі,
Лягають на поля,
На сіножаті.

Чекають птахів Африки ліси,
Зелені й свіжі луки італійські.
Зачувши в небі їхні голоси,
У пташнику змовкають
Гуси свійські.

Давним-давно приборкані людьми,
Вони на мить, в тривозі і надії,
Підводяться,
І журно б'ють крильми,
І витягають в небо довгі шиї...

ЗАМОВКЛИ ЗОЗУЛЬ ГОЛОСИ...
Замовкли зозуль голоси,
Дощі накрапають похмурі.
Дерева, позбувшись краси,
Стоять у осінній зажурі.

А вітрові впину нема —
Свистить, бешкетує усюди:
Вільшині він руки лама,
Дубочки штовхає у груди.

Ти, вітре, дерев не займай,
Не будь таким злим та сердитим
Нехай попрощається гай
Із сонечком красним і літом!

МУРЧИК І ГРИЦЬ
Це не казка, а билиця
Про котка Мурка та Гриця...

Ніде, діти, правди діти:
Важко Мурчикові жити —
Гриць котка вигонить з хати
На подвір'ї ночувати.
А чи дощ, а чи зима —
Житла в котика нема!

Він живе — не ледарює,
Уночі мишей вартує.
Тільки служба ця недремна,
Як то кажуть, надаремно.

Кіт — тварина тиха й ґречна,
Гриць — дитина безсердечна:
Що не день, Мурка він б'є,
Їсти вволю не дає...

Якось вдень   чи, може, зрання
Йшла собі маленька Ганя,—
Поспішала з дитсадка,—
І побачила Мурка.

— Ой! — промовило дівчатко.—
Бідне, миршаве котятко!
А іди до мене жити,
Буду я тебе жаліти,
Годуватиму тебе,
Напуватиму тебе!

Кинув котик наш журиться,
І утік мерщій від Гриця.
Лиш провулок перебіг —
І до Гані
На поріг!

2
Ніч прийшла... В своїй оселі
Спить Грицько в м'якій постелі
Тихо скрізь. І тільки досі
Теревенять миші в льосі —
Поміж ними йде нарада.
Старша миша каже радо:

— Сестри, стало нам відомо —
Втік Мурко сьогодні з дому!
Отже, рушимо до хати,
Будем там хазяйнувати,
Будем сало й м'ясо їсти,
Папірці та речі гризти!

Миші дружно аплодують,
Миші лапок не шкодують.
І радіють, і регочуть —
Тільки хвостики тріпочуть!

Згодом — сірі, волохаті,
Опинились миші в хаті,
Мишенята-малюки
Позалазили в кульки,
Пострибали у буфет,—
Там такий пішов бенкет!

Молоденькі сірі мишки
Точать Грицеві панчішки,
А найменші — ненажерки —
Тягнуть книги з етажерки!

— Гей! — гукнули мишенята.

Онде Грицеві штанчата!

Нумо, сестри, налітай! —

Що тут сталось — не питай!

...Що за гамір серед ночі?
Гриць розплющив сонні очі,
Бачить: сірі, волохаті,
Бешкетують миші в хаті!

Ще такого не бувало!
Заволав Грицько:
— Навала!!!
Ой, рятуй-но, друже кіт!

А Мурка пропав і слід.
А Мурко в малої Гані
Їсть вареники в сметані,
Та й облизується...

ХОДИТЬ НІЧ ПО ГОРІ
Ходить Ніч по горі,
Носить сон в рукаві.
А навкруг як на те
Завірюха мете.
Завірюха гуде:
Гу-гу-гу! Гу-гу-гу!
І хатини стоять
Аж по вікна в снігу.

Ніч до Галі зайшла:
— Спить,— питає,— мала?
Каже мама: — Не спить.—
Каже тато: — Не спить,
Бо од вітру в саду
Ворітечка хить-хить,
Бо у шибку вікна
Стука віхола зла...
— Спи! — промовила Ніч.
І заснула мала.

Натрусила їй Ніч
Гарні сни з рукава:
І наснились малій
Сонце, квіти, трава,
Синя-синя ріка,
Що дзюрчить-хлюпотить...
А од вітру в саду
Ворітечка хить-хить.
Завірюха гуде:
Гу-гу-гу! Гу-гу-гу!
І хатини стоять
Аж по вікна в снігу...