Василь ДІДЕНКО
БЕРІЗКА

КОЛИ ТЕПЛО ВЕРТАЄТЬСЯ
Тієї, що у березні,
нема на річці криженьки.
Кульбабки жовті в березі
росою миють ніженьки.

Весна дзвенить, весна ґуля,
вкриває листям пагілля.
Весна зими не слухає,
погожим вітром дмухає.

Метелик — наче квіточка.
Він — ранній вісник літечка.
Нехай йому літається,
коли тепло вертається.

ШКОЛЯРОЧКА
Первовесни блакить
співа мені, дзвенить.
І кладочку гойда
розкована вода.

Немов тремтюча нитонька
синиччин голосок.
І зошити, і читанка
забуті на часок.

І де я не пройду —
в леваді чи в саду,—
зворушує мене усе,
що весняне.

В калюжі — сонця полиски.
Одлинула зима.
У гай по сон і проліски
подамся я сама.

ДЕСЬ ПОДІВСЯ ПРОЛІСОК...
Десь подівся пролісок,
та весні не край,—
знов зозулі голосом
закукукав гай.

Галявину виткали
сонця промінці.
І торкає квіткою
вишня по руці.

Вітер поміж кленами
грає в сопілки.
Косами зеленими
мають берізки.

КРАЙ ГОРОДУ ВИШНІ БІЛІ
Край городу вишні білі
наробили заметілі —
розметали пелюстки.
Понад луки, понад поле
поспішають бистрі бджоли
мед збирати залюбки.

Я беру тоненьку гілку.
А вона:
— Пусти, Васильку,—
так почулося мені,—
не ламай мойого цвіту:
скоро-скоро бути літу —
вродять вишеньки смачні.

СТЕПОВИЧКА
Промайнула темна нічка,
зорі зсипала за тин...
І Ганнуся-степовичка
поспішає до машин.

А з машинами — на поле:
до комбайна, до пшениць,
де видзвонюють навколо
голоси веселих птиць.

Де вода така солодка
у холоднім джерелі.
Де і колос, і волотка
пахнуть соками землі.

І Ганнуся: — Здрастуй, чебрик!
Гарно вмієш ти цвісти.—
Зачерпне води у цебрик —
татусеві понести.

Хоч вона ще невеличка,
та, мов ластівка, прудка,—
загоріла степовичка,
комбайнерова дочка.

ЛІТО
Колосисте житечко
зацвіло.
Входить любе літечко
у село.

Гарбузи розвішує
на тини.
Вирізає дудочку
з бузини.

Багряніє ружею
у дворі.
В'є вінки найкращії
дітворі.

ДОЩ
А дощ іде,
а дощ пряде
нитки свої сріблясті.
І де він тільки упаде,
земля розквітне в щасті.

Співати будуть калюжки
в саду зеленовітім.
Розвіша райдуга стьожки,
серпанком оповиті.

ВУДКАРІ
У затінку над річкою,
де сокори старі,
хвилюються-бентежаться
хлоп'ята-вудкарі.

То візьмуть в руки вудлища,
то випустять із рук.
— У мене щука клюнула!
— А в мене коропчук!

Говорять — не вгамуються,
і кожен риби жде.
— А може, як закинемо,
сомище попаде?

ВОСЕНИ
З блискучими авоськами
літають павучки.
Горіхами волоськими
Вистрілюють садки.

Не дзвонять гони криками
пташиних пізніх зграй.
Та повними засіками
розлився урожай.

І сонце, як ніколи,
рум'яне й молоде,
за дітками до школи
з портфеликом іде.

БЕРІЗКА
Берізка біла, світла
ще сонця жде, мабуть.
А вже осінні мітли
доріженьку метуть.

А вже у далечіні
хлюпочуться дощі...
Стоїть берізка нині
у жовтому плащі.

ЙДИ ДО МЕНЕ, ЗАЄЧКУ
Йди до мене, заєчку,
дам тобі куфаєчку,
і штанці, і рукавиці.
Не гуляй по сніговиці.

Он лисиця скоком-боком
подалася через поле.
Он вовчище хижим оком
озирає гори й доли.

Хочу я, щоб не попався ти
 лисиці й вовку в зуби.
Настрибався, наблукався,
з'їж морквину, любий!

ЗИМОНЬКА-ЗИМА
Поза тином, поза хатою
білі сіються сніжки...
Буде хата волохатою,
буде тин — самі ріжки.

Бо мете ще й кучугуриться,
білі вихори здійма.
Та ніхто із нас не журиться.
Здрастуй, зимонько-зима!

Наче пісні голосистої,
що злітає над саньми,
ждали ми зими врочистої,
срібнобрової зими.

З НОВИМ РОКОМ!
Білий сніг летить у простір.
Золотих листків нема.
Це до нас прийшла у гості
молода, як цвіт, зима.

— З Новим роком! З Новим роком!
Дід Мороз, привітним оком
підморгнувши дітворі,
став з ялинкою в дворі.

З подарунками торбину
перекинув через спину.
Здрастуй, криго синіх рік!
Здрастуй, свято Новий рік!

Білий сніг летить, як пух,
на ялинку, на кожух,
на обличчя, на чоло,
щоб нам радісно було!