Стою на перехресті я.
Робота непроста моя:
Доручено людський потік
На інший пропускати бік.
Отут, де треба перейти,
Трьома очима з висоти
По-різному свічуся.
Хто скаже: як я звуся?

Керую рухом, хоч мовчу,
Червоне око засвічу.
Уважно вниз погляжу
І рух замре слухняно.
Усі зупиняться мерщій.
Воно й до тебе скаже: «СТІЙ»

Та за хвилинку за якусь
Вже оком жовтим я дивлюсь.
Це око диво творить:
«УВАГА!» — всім говорить.

А потім гляне з висоти
Зелене око: «МОЖНА ЙТИ»:
І нині так. І вчора.
Впізнав ти світлофора?..

Рушай! Он стежка-дивина,
До ніг тобі лягла вона,
Вся в білу смужку. Що за знак?
Коли б могла, сказала б так:
«Я — людям необхідна
Доріжка пішохідна!»

А он ТРОЛЕЙБУС підійшов
АВТОБУС зупинився знов.
Ану скажи, чи знаєш ти,
Як їх потрібно обійти?
Щоб не вчинилося біди,
Ти їх ПОЗАДО ОБІЙДИ.

ТРАМВАЇ — зовсім інша річ!
Один одному йдуть навстріч.
Дзвенять, аж котиться луна.
Загадка з ними нескладна —
Таку я дам пораду:
Їх НЕ ОБХОДЬ ПОЗАДУ!

НА ВУЛИЦІ — потік машин,
Моторів гук і шурхіт шин.
Не для забав пустих вона.
Там НЕБЕЗПЕЧНО —
КОЖЕН ЗНА!

Я світлофор. Я всім свічу.
Звертаюся до кожного:
ВИКОНУЙТЕ, отак учу,
ПРАВИЛА РУХУ
ДОРОЖНЬОГО!