Для дошкільного віку

Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат

Відома українська казка про хитру лисичку.

Переглянути інше видання "Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат"

Художники: Кавун Віктор
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1990 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 28.


Фрагменти:

ЛИСИЧКА-СЕСТРИЧКА І ВОВК-ПАНІБРАТ
Були собі дід та баба. От раз у неділю баба спекла пиріжків з маком, повибирала їх, поскладала в миску та й поставила на віконці, щоб прохололи. А лисичка бігла повз хатку та так нюхає носом; коли чує — пиріжки пахнуть. Підкралась до вікна тихенько, вхопила пиріжок моторненько та й подалась. Вибігла на поле, сіла, виїла мачок із пиріжка, а туди напхала сміттячка, стулила його та й біжить. От біжить, а хлопці товар женуть.
—    Здорові були, хлопці!
—    Здорова, здорова, лисичко-сестричко!
—    Проміняйте мені бичка-третячка за маковий пиріжок!
—    Де ж таки — бичка за пиріжок.
—    Та він такий солодкий, що аж-аж-аж!.. Таки знайшла одного,— проміняв.
—    Глядіть же,— каже,— хлопці, не їжте пиріжка, аж поки я зайду в ліс!
Та й побігла і бичка гоном погнала.
Ті підождали, поки вона сховалась у лісі, тоді до пиріжка,— аж там сміттячко...
А лисичка тим часом пригнала бичка у ліс, прив'язала його до дуба, а сама пішла рубати дерево на саночки.-Рубає та й приказує :
—    Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!
Нарубала дерева, зробила саночки, запрягла бичка, сіла та й їде. Аж біжить вовк-панібрат.
—    Здорова була, лисичко-сестричко!
—    Здоров, вовчику-братику!
—    А де це ти взяла бичка-третячка та саночки?
—    От, де ж там! Бичка заробила, саночки зробила та й їду.
—    Ну то підвези ж і мене!
—    Куди я тебе візьму? Ти мені саночки поламаєш!
—    Ні, не поламаю, я тільки одну лапку покладу.
—    Та клади вже, ніде тебе діти.
От вовк і поклав лапку. Від'їхали трохи, вовк і каже:
—    Покладу я, лисичко-сестричко, і другу лапку.
—    Е, вовчику-братику, ти мені санки поламаєш!
—    Ні, не поламаю.
—    Ну, клади!
Вовк і поклав. Їдуть, їдуть, коли це — трісь!
—    Ой, лишенько,— каже лисичка,— санки тріщать!
—    Та ні, лисичко, то в мене кісточка хруснула.
—    Ну, дарма,— їдуть... А вовчик знову:
—    Покладу я, лисичко-сестричко, і третю лапку.
—    Та де ти її кластимеш? Тати мені зовсім санки поламаєш! Та ні, чого б вони ламалися?
—    Та вже клади!
Тільки поклав, а саночки знову — трісь-трісь!
—    Ей, вовчику, саночки тріщать! Злазь, бо поламаєш!
—    Та де там вони тріщать! Що ж бо ти, лисичко-сестричко, вигадуєш? То я горішок розкусив.
—    Дай же й мені!
—    Так останній. Проїхали ще трохи. Ой лисичко-сестричко, сяду я й увесь!
—    Та куди ти сядеш? 'Тут ніде тобі й сідати!
—    Та я зібгаюсь так, що поміщусь.
—    Та ти мені санки зовсім поламаєш! Чим же я тоді дровець привезу?
—    От-таки, чого я поламаю? Я легенький. Сяду я, лисичко-сестричко, бо притомивсь. Я помаленьку.
—    Та вже сідай.
От він вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались. Давай тоді його лисичка лаяти:
—    А щоб тобі добра не було, капосний вовцюгане! Що це ти мені наробив!
Лаяла його, лаяла, а тоді:
—    Іди ж тепер та рубай дерево на санчата!
—    Як же його рубати, лисичко-сестричко, коли я не вмію і не знаю, якого треба дерева?
—    А, капосний вовцюгане! Як санчата ламати, так знав, а дерево рубати, то й ні! Кажи: «Рубайся, деревце, криве й праве! Рубайся, деревце, криве й праве!»
Пішов вовк. От увійшов він у ліс та й почав:
—    Рубайся, дерево, криве й криве! Рубайся, дерево, криве й криве!
Нарубав, тягне до лисички. Глянула та, аж воно таке корячкувате, що й на полицю в плуг не вибереш, не то на полозок. Давай вона його знову лаяти:
—    Нащо ж ти такого нарубав!
—    Коли воно таке рубається!
—    А чом же ти не казав так, як я тобі веліла?
—    Ні, я так саме й казав: «Рубайся, дерево, криве й криве!»
—    Ну і дурний же ти який і до того недотепний! Сиди ж тут, бичка погляди, а я сама піду нарубаю!
Пішла вона.
А вовк сидить сам собі, та так йому хочеться їсти! Почав він перекидати, що було в санчатах,— ні, нема ніде нічого. Думав, думав та й надумав: «З'їм бичка та й утечу!»
Приходить лисичка...
—    Ну, стривай, вовцюгане! Я ж тобі це згадаю!
Та й побігла шляхом. Біжить, коли це іде валка запізнілих чумаків з рибою.
Вона впала серед шляху і ноги відкинула — притаїлась, мов нежива.
Чумаки зараз її й побачили:
—    Дивіться, хлопці, яка здорова лисиця лежить!
Обступили її, перевертають. Треба взяти — дітям шапочки будуть. Кинули її на задній віз і знову рушили.
Ідуть попереду, а лисичка-сестричка бачить, що вони не дивляться, і давай кидати рибку з воза. Кидає та й кидає по рибці на шлях, усе кидає... Накидала багато та нишком і зіскочила з воза. Чумаки поїхали собі далі, а вона позбирала ту рибу, сіла та й їсть.
Зирк — аж вовк-панібрат біжить.
—    Здорова була, лисичко-сестричко!
—    Здоров!
—    А що це ти робиш, лисичко-сестричко?
—    Рибку їм.
—    Дай же й мені!
—    Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай! Піди сам собі налови!
—    Та як же я наловлю, коли не вмію? Хоч навчи, як її ловити!
—    Та як же ловити? Піди до ополонки, встроми хвоста в ополонку і сиди тихенько та й приказуй: «Ловися, рибко, велика й маленька!» То вона й наловиться.
—   Спасибі за науку!
Побіг вовк мерщій на річку та до ополонки, та хвіст в ополонку...
— Ловись,— каже,— рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все велика! Ловись, рибко, велика та все все велика!
Не хочеться йому малої. А мороз надворі такий, що аж шкварчить! Лисичка ж бігає по березі та все:
—    Мерзни, мерзни, вовчий хвосте! Мерзни, мерзни, вовчий хвосте!
А вовк:
—    Що ти, лисичко-сестричко, кажеш?
—    Та то ж і я кажу: ловися, рибко, велика й мала!
—    Ану й я так: ловися, рибко, велика та все велика!
Ворухнув вовк хвостом — важко вже. А лисичка:
—    Ото вже рибка почала чіплятися.
Трохи згодом:
— Ану, вовчику, тягни!
Вовк як потяг, а хвіст уже прикипів до ополонки,— не витягне. А вона його ще й лає:
—    А, капосний вовцюгане, що ти наробив?! Бач, казав: «Ловися, рибко, велика та все велика»,— от велика начіплялася, тепер і не витягнеш. Треба ж тобі помочі дати,— побіжу покличу людей.
Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає:
—    Ідіть,люди, вовка бити! Ідіть, люди, вовка бити!
Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!
нікого нема,
А лисичка тим часом ускочила в одну хату, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу незамішєну покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто — та в поле... Коли дивиться — вовк насилу лізе,— добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:
—    А,— каже,— така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся! А вона:
—    Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече,— так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
—    Та я й сам нездужаю!..
—    Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..
—    То сідай уже, що з тобою робити...
Вона залазить йому на спину, вмощується та так стогне. Повіз її вовк. От вона їде та все приказує:
—    Битий небиту везе! Битий небиту везе!
—    Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
—    Та то я кажу:  битий биту везе. А сама знов нищечком:
—    Битий небиту везе!
От довіз він її до хатки:
—    Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плиг з вовка та:
—    Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не  влізе  вовк.  А  вона  ще  визирає  у  вікно  та  й  дражнить:
—    Битий небиту привіз!
Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки — не влізе.
—    Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила!
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.


Дата внесення : 22.08.2012     Переглядів: 397     Популярність: 97.66%    
Належить до розділів:
Українські
Казки
Народні



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky