Для молодшого шкільного віку

Соняшник 1961 №3

Номер присвячено Тарасу Шевченку.

Художники: Нечипоренко М,
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1961 рік, видавництво «Nowi Dni». Кількість сторінок: 20.


Фрагменти:

Степан Олійник
ІРА-ІРОЧКА-ЯРИНКА

Закотілосв Яринці
Шить на бабиній машинці.
Баба в спальні он лежить:
Не почує, можна шить!

Дотяглась вона до столу
І встромила плаття полу
Під борідку-башмачон
Притаїлась, і мовчок.

Ще послухала й крутнула
Так, щоб баба не почулаї
Хоче злазити мала,
А її… трима пола;
Встряло плаття у машинну,
Не пуска малу Ярину!
Ні сюди, ані туди
Хоч з машинкою ходи!

Баба кличе: — Де ти, Ірко?
А Яринка плаче гірко.
—    Я пришилась до машинки!
Ну, й сміялись ми з Яринки!

Вікторія Кузнєцова
ЧАСНИЧОК

Дід Мороз утік, нема.
Розгубилася Зима.
Підхопила кожушок
І майнула у лісок.
А зелений часничок
Показав їй язичок.

Тарас Шевченко
ВСТАЛА ВЕСНА

Встала весна, чорну землю
Сонну розбудила.
Уквітчала її рястом,
Барвінком укрила.

І на полі жайворонок,
Соловейко в гаї
Землю, убрану весною,
Вранці зустрічають.

* * *
Зацвіла в долині
Червона калина,
Ніби засміялась
Дівчина-дитина.
Любо, любо стало,
Пташечка зраділа
І защебетала.

Дмитро Красицький
ДИТИНСТВО ТАРАСА
(Продовженим)
КАТЕРИНА МАЛЮВАЛА   ЛІПНИКИ

Ранок був ясний, сонячний. На небі ні хмарки. Тиша. Тарас прокинувся луже рано. Йому не спиться. Катря ще вчора казала, що буде хату мазати... Коли помаже — нові малюнки ня стінах розмалює.
«І у нас будуть нові ліпники, — подумав Тарас. — Он у Бондаренка помагали хату і хіба такі півні намалювали!..  Унас будуть кращі... Катря малює краще за всіх на світі.
У Решетилів стіни розмальовані квітами. Скільки їх там! І маки, і всякі квіти: сині, зелені, червоні… У хаті Оксани Ковалівни чорнобривці...
Проте у нас буде найкраще».

Ярина з Марією ще спали в запічку, Микита на полу. Катря, видно, давно вже господарює... Не спиться Тарасові, і він швиденько стає з полу на долівку.   Тихенько,   щоб   не   розбудить   сестричок і брата, одчиняє двері, виходить у сінн, надвір. Свіже ранкове повітря дихнуло в обличчя.
В садку весело   виспівували   пташки.   Соловейко то ніжним, тоненьким голоском дріботів, то тьохкав, аж на серці радісно ставало. —    Чого це ти. Тарасику, так рано встав?
—    Я тобі на поміч прийшов.
—    Та й помочі з тебе! Спав биі Людські діти ще сплять. Уранці найсолодший сон.
—    А мені не спиться. Катрусю, ти ж казала, що будеш хату мазати і нові малюнки на стінах намалюєш.
—    Еге ж, буду мазати, нові малюнки намалюю, — говорила Катря, розводячи білу глину в черепку. Біля хати була вже замішана руда глина.
«Шпарувати буде», подумав Тарас.
Катря мазала хату, а під руками весь час вештався братік І надокучав питаннями: коли та які малюнки вона малюватиме.
—    Катрусю, ти на   комині нові півні намалюєш?
—    Намалюю, але зачекай трохи й не перешкоджай, не ходи під руками, а то й свята застануть з віхтями.
Хату побілено, помазано долівку. Поки вона сохла. Катря в сінях заходилася готувати фарби, щоб на стінах і на комнні намалювати нові малюнки.
—    Катрусю, зроби, щоб півень не такий сердитий був. Добав чубчика — гребінь дуже похилився. Катрусю, добав трохи хвостика.
І на комині з-під умілих рук виросли на високих ногах два півники.
Тарас аж підстрибував з радощів.
«Як виросту, буду малярем».

У Чорноморському заповіднику
ГОЛА ПРИСТАНЬ

За сорок хвилин можна катером добратися по Дніпру від міста Херсона до селища Гола Пристань. Правда ж, чудна назва? Старі люди кажуть, що раніше на березі ріки стояла лише пристань, а навкруги було голе місце. От і назвали пристань Голою.
По революції тут виросло велике селнщс. Поблизу нього оиянили озеро зцілющими водами і на мальовничих берегах збудували санаторію. Навколо селища — родючі поля.
Із Голої Пристані ми вирушимо в Чорноморський заповідник, куди вже злітаються тисячі різних птахів. Воин повертаються із Африки, Туреччини, Італії, Еспаніі, із берегів Дунаю.
Заповідники — це такі місця, де дбайливо зберігаються недоторканими тварини, птахи, дерена. трави, квіти.
Чорноморський заповідник займай багато тисяч гектарів степової землі і зелених дібров, має багато озер і одинадцять островів. Серед них — Тендра, Довгий, острів Орлів, Бабин, Джарилгач та Єгипетські острови.
Об'їждчики з рушницями обходять заповідні місця, охороняючи птахів, тварин, рослини.
У зоряну піч біли неправото вогнища можна почути від цих людей багато цікавого.

КЛИКУНИ Й ШИПУНИ
Вранці прислали записку. Вона була коротка: "На Тендрі сходить останній лід". І все. Але об'їждчик одразу зрозумів, у чому справа. Він весело зауважив:
—    Чекаємо прильоту   лебедів.   Хочете завтра подивитися?
—    Звичайно. Дуже хочу.
І от ми стоїмо на низькому березі Тендровської затоки і, закинувши голови, дивимося на небо. Ранок ясний, сонячний, небо зовсім голубе і здаться надзвичайно високим. Приклавши руку козирком до очей, щоб не заважало сонце, старий об'їждчик тихо говорить;
—    Дивіться! Перші "ключі"...
Так називають місцеві жителі перелетиї зграї лебедів. Вони летять невисоко, один за одним. І на на льоту перекликаються.
—    Киллький-анг...   Киллький-анг ..
—    Наче труба й скрипка, — кйжє об'їждчик. — Правда ж?
—    Правда.
—    Це кликун. А шипун летить мовчки.   -    пояснює старик.
—    А чому його шипуном назвали?
—    Шипить, коли сердиться, - от і назвали.
Лебеді перестають махати крилами.
Ось вони торкаються дзеркальної злюки її сідають.
—    Дивіться, які худі прилетіли, - з жалем зауважує мій супутник. От підгодуються тижнів зо два в Чорноморському заповіднику, наберуться сил і — гайда по домівках!
—    І далеко?
—    Кликун — у тундру, а шипун — ближче. Шипун людей не дуже любить І гнізда мостить на глухих озерах лісів або в трясовині. Суворий птах...
—    Лебеді все життя на воді проводять. — додає об'їждчик — їм незручно на землі.
—    А мені казали, що І в степу сідають.
Старик   не   зразу   відповідає.   Він   немовби   здивований   моїм   повідомленням.
—    Буває, і в степу сідають. Але коли? Під час шторму — от коли. Тоді лебедям на воді незручно. Вони злітають, розправляючи широкі крила, тривожно кричать, метушаться в повітрі І сідають навіть у степу. Тільки, коли шторм затихає, лебеді повертаються до себе додому. Приємно тоді дивитися, як вони сидять, красиво повигинавши довгі шиї і поглядаючи карими очима. Немає в світі птаха кращого за лебедя!

"ЧОРНА ТАРІЛКА"
Одного разу зайшла мова про лисух і про те, як вони перехитрували орла.
Ласуха схожа на чорну курочку, тільки лапи в неї, як у качки — перепончасті. Вона чудово плаває. На лисух старанно полюють білохвості орлани. Рятуючись від лютих хижаків, лисухи вдаються до хитрощів. Ось послухайте про одну з них.
—    Було це ясного сонячного дня в листопаді, Я обходив заповідник і натрапив на місце, де паслись лисухи. Вони пустували на воді, шукали корму, пірнали. Лисух у цьому місці було багато — кілька тисяч. Раптом, ляпаючи ногами й крилами по воді, вони почали збігатися в одне місце. За кілька секунд утворився круг, схожий на величезну чорну тарілку. Я був дуже здивований, не розуміючи, що трапилося. Але об'їждчик, що стояв поряд, знав про хитрощі лисух. Піднявши голову, він сказав:
—    Зараз повинен з'явитися орел. Лисухи, хоч і маленькі, а помітили його раніше від нас.
Справді, в ту ж хвилину о небі показався орлан білохвостий. Він ширяв дуже високо і раптом, склавши крила і випустивши страшні кігті, каменем упав на "чорну тарілку".
Та лисухи були готові до зустрічі. Вони всі пергвернулися їй спинки і почали биш по воді своїми перетинчастими лапками. Орел, боячись намокнути і жахаючись тисяч гострих кігтів лисух, піднявся в небо.

МОРСЬКИЙ    САНІТАР
Найкраще ловиться риба на світанку. Сонце тільки-но зійшло, а в рибалок уже повні сіті. У той час, коли рибалки витягають свої сіті, з'являються, білокрилі птахи. Це чайки. Здасться, немов сотні невидимих рук замахали білими хусточками.
—    Хо-хо-хо - кричить чайка-реготуха, ширяючи над рибальськими човнами.
Рибалки не люблять реготухи і, почувши її крик, сердяться:
—    Сміється... хоче ловлі завадити.
А, насправді, реготуха зовсім не хоче заважати. Вона регоче тоді, коли сердиться або стривожена. Реготуха дуже незадоволена, коли рибалки перестають викидати за борт дрібну рибку, до якої чайка дуже охоча.
Але чайка-реготуха підбирає не тільки мальків, а всіх дохлих і хворих риб, що спливають на поверхню води. За це цій чайці присвоєно почесне звання санітара морів, річок і водоймищ
Чайка-реготуха — птах розбишакуватий. Вона поїдає яйця інших чайок і безжально б'є гострим дзьобом чужих пташенят, іноді навіть убиваючи їх. Ось чому працівники заповідника примусили реготуху переселитися з Орлового острова, де гніздяться чайки інших видів.
Навесні, коли птахи несуть яйця, важко пройти по Орловому острову. Вся земля вкрита гніздами. Вони прилягають щільно одне до одного. І ніде поставити ногу.
Рано вранці чайки здіймаються з островів цілими зграями І летять на полювання. Поласувавши рибними покидьками, летять на поля. Тут вони старанно знищують зелених коників і всяких шкідливих жучків, у лісах знаходять вербових вусачів, у садах гусінь. Наситившись, чайки хочуть напитись. А прісної води поблизу немає. І, шукаючи її, чайка може пролетіти сорок, а то й п'ятдесят кілометрів. Працівники заповідника радять школярам ставити на полах коритця з водою, щоб чайки могли тут і напитися.
Вгамувавши спрагу, скупавшись і відпочивши, чайка знову починає полювати. Вона набиває воло так туго, що комашки стирчать з її дзьоба. Це запас їжі для малят. Зелений коник, довгоносик чи гусінь — найкращі ласощі для маленької чайки.
На полювання чайки-батьки літають по черзі. 3 малятами в гнізді залишається то самиця, то самець.
Працівники заповідника оберігають тварин, птахів і рослин, щоб використати їх для збагачення України.

ВИВЧАЙ ІСТОРІЮ СВОГО НАРОДУ
Давні народи, що населяли Україну
(Продовження)
Вірування скитів

Найбільше шанували скити бога опікуна домашнього вогнища — Табіті. Найбільшою присягою було присягнути ім'ям цього божества. а зламання присяги перед іменем опікуна цього царською вогниша уважалось злочином проти царя, бо це викликало гнів бога ТабІті до царя.
Цей культ домашнього воіию нагадує культ сучасних осетинів (на Кавказі) і взагалі загальноіранський культ домашнього вогнища.
Був ще в скитів бог землі — Апі, богиня худоби — Аргімпаса та інші боги. Святинь, крім згаданих уже мечів, у скитів не було ніяких. Худобу, призначену богам, задушували, а потім кращі кусні м'яса розкидались на жертву богам.
Спеціальних жерців у скитів не було — кожен молився і приносив жертву сам. Було багато ворожбитів, які ворожили на палочках та на корі.

Похоронні   обряди   у   скитів
Тіло померлого царя обвозили по всіх підвласних йому народах, щоб вони віддавали йому почесті. Потім ховали його у глибокій камері. Разом з ним ховали одну з ного жінок, багатьох слуг, убиваючи їх перед тим, кращу худобу, золотий посуд (срібла й міді скити не вживали).
Над гробом насипали високу могилу. Таких могил є багато по всій степовій і лісостеповій Україні. По році справляли поминки по цареві: убивали 50 найкращих його слуг і стільки ж коней. Коней напихали половою і розставляли навколо могили на палях. Мертвих слуг садили на коней і вони стояли, мов сторожа.

Державний устрій скитів.
Як бачимо, державним устроєм у скитів була монархи. Цар мав велику владу. У скитів було кілька царів, але один був головний, а решта — племінні царі. Цар мав велику владу над своїми підданими. Цареві служили не раби, а кому він звелить.
Коли цар захворіє, то ворожбити пояснювали, що хтось неправдиво поклявся богом царського вогнища — Табіті. Тоді ворожбити шукали винного. Якщо той, на кого вони вкажуть, вирікається, то його перевіряють ворожінням інших ворожбитів. Врешті карають винного, рубаючи його голову або тих ворожбитів, які неправильно вказали на нього. При тому цар карає смертю і їх синів.
По смерті царя влада переходила до його сина та часом, у найважливіших справах, чималу ролю відігравала й військова рада царів різних племен. Вищою законодатною радою була "рада скитів". Часом ця рада навіть карала царя, позбавляла його влади й життя. Так було а царем Скілом, який прийняв грецькі звичаї (його матір'ю була грекиня) і в Ольвії приніс жертву грецькому богові Діонісові.
Така була головна скитська орда. Мабуть вона була невелика числом, але володіла всіма іншими скитами і всіма племенами, що були тоді між Доном та Думаєм.

Скитські війни.
Скити були войовничим народом. Ще женучись за кімерійцями, вони дійшли аж до Мідії. Мідія тоді була найсильнішою державою Стародавнього Сходу. Скити перемогли Мідію і деякий час були господарями в цілій Малій Азії.
У 514 році перед народженням Христа на скитів пішов війною перський цар Дарій. Він ніби мав покарати скитів за їх напад на Мідію.
Дарій і зібрав величезне військо і напав на скитів із заходу, перейшовши Дунай у його нижній течії.
Скити вирішили не вступати в бій з Дарієм, бо він мав значно більшу силу. Вони підступали, засипаючи за собою колодязі та джерела, знищуючи траву. Перси втомились у погоні за скитами. Тоді Дарій послав до головного скитського царя Іданфірса гінця з такими пронозиціями; "Бийся у відкритому бою, або як вважаєш себе слабшим, то визнай над собою владу перського царя".
Скитський   цар гордо   відповів:
"Знай, персе, який я: я й раніше ніколи не тікав від страху ні від кого з людей... А чому я не поспішаю битись з гобою, я це тобі поясню: у нас нема ні міст, ні засіяної землі, із-за яких ми квапилися б битись з нами... Як ти хочеш прискорити бій, то у нас є могили предків: ось спробуйте відшукати і зруйнувати їх, — тоді побачите чи станемо ми битися з вами із-аа гробниць, чи не станем... А тобі замість дарів землі й води я пришлю дарунки, які тобі належаться. А за те, що ти назвав себе моїм володарем, ти ше мені заплатиш…"
Знаючи, що Дарій опинився у важкому становищі, скитський цар послав йому в подарунок птаха, жабу, мишу і п'ять стріл. Значення цього дивного подарунка перси пояснили собі так:
''Якщо ви перси, не полетите в небо, перетворившись у птахів, або не сховаєтесь у землю, як миші, або не пострибаєте в озера, як жаби, то не вертайтесь назад, бо будете вражені цими Стрілами".
Перси почали відступати, скити погнались за ним аж до Херсонесу Фракійського. Міць персів була зламана, скити здобули перемогу, про яку заговорив цілий світ — скити мали славу непереможених.

Кінець Скитії
Скити вели довгі війни з фракійцями. Спочатку вони були успішними для скитів, але у 309 році перед Христом на Дунаї скити були розбиті. В цьому бою загинув і їх 9-річний цар Атей.
У цей же час зі сходу на скитів натиснула нова орда — сармати. Серед підвладних скитам племен було тдкож невдоволення. Скити відступили в Крим, хоч ще зберегли за собою й невеличку територію над нижнім Дніпром. Тепер їх столицею став Неаполіс-Скитський.
Ця скитська держава звалась Малою Скитією. Проіснувала вона аж до ІІ-ІІІ століть по народженню Хржгта,

Петро Волиняк
ПО ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ МІСЦЯХ
"І Дніпро і кручі…"

Весь правий берег Дніпра, де Шевченкова могила, в гущині дерев. Весною і влітку тут сама тільки зелень, голубе небо та золоте сонце в ньому. А внизу поблискує спокійний і лагідний Дніпро. Його сріблясті хвильки ласкаво горнуться до золотистих берегових пісків.
З пароплава, шо пристав до причала, сходять люди. Вони задумливо, але з ласкою дивляться на Кобзареву могилу. Здається, що в їх очах є обіцянка:
"'Скоро, скоро, Тараса, ми виконаємо твій великий заповіт! Скоро ми вже пом'янемо тебе "в сім'ї вольній, новій" скоро ми визволимось з-під російського окупанта.

Там, де минуло дитинство...
Село Шевченкове — колишня Кирилівка.
Серед села височить пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченкові. На сірому гранітному постаменті з непокритою головою стоїть Кобзар України і книжкою в руці. Наче він прийшов подивитись, як живуть його нащадки-земляки.
А живуть вони погано. І досі у злиднях, і досі працюють, як колись на панщині, у колгоспах. Як і колись, за Шевченкових часів, чекають волі — російські окупанти й досі ще поневолюють їх.
Та життя тепер змінилося. Не ті тепер уже люди. Ще в 1917 році скинуто російського царя. Створено Українську Самостійну Державу. Народ воскрес. Тепер народ не так легко втримати в темноті, як колись, за Шевченкових часів.
Тепер у селі є лікарня, аптека, середня та початкова школи, технікум механізації сільського господарства, клуб, кінотеатр. У селі є багато фахівців, у кожній хаті є Шевченкові твори. Мешканці колишньої Кирилівки горді, що в їх селі колись провів своє дитинство Тарас.
Багато садів, довкола села плещуть хвилі блакитних озер. Люди, хоч і стомлені та зажурені, але привітні, лагідні.
В кінці одного провулку на подвір'ї, де колись була хата постового батька, стоїть гарний цегляний будинок. Тут розташовано музей Тараса Шевченка. Праворуч — обеліск. На ньому напис, що на цьому місці стояла хата, де Тарас провів своє дитинство.
За музеєм стежка круто спускається в яр, де густо ростуть калина, терен, верби, тополі. Ліворуч сріблиться озеро. За яром на горі потопають у садках білі хати, а далі — безмежні поля. Все це так любив Тарас!
Тут же, над кручею — добре доглянута могила постової матері Катерини Якимівни. У ногах росте груша, а в головах — калина. Батька поетового поховано в саду біля технікуму.
Як відомо, Тарасів батько народився й жив у Кирилівці, а одружившись з кріпачкою, перейшов жити в село Моринці, де й народився Тарас. Досі ніхто не знав, чого перейшов Шевченків батько в Моринці. Виявляється, що в Моринцях був кріпак Копій. Цей Копій підняв повстання проти російських поміщиків. За це його заслано в солдати. Його хата лишилась пусткою. От пан І переселив родину кріпака Григорія Івановича Шевченка (Тарасовою батька) в цю порожню Копієву хату. Та поетів батько скоро вернувся з родиною в Кирилівку, у стару й тісну батькову хату.

Дякова хата
У селі Шевченковому збереглася дякова хата, у якій малий Тарас "проходив науку". Це дуже стара хатина. Маленькі віконця-сліпці вже майже при землі. Дуже стара солом'яна стріха дістає вже до плеча. 
Випнулась   стіна.   Всередині — маленькі сіни,   праворуч — кімната   з долівкою. Тут чотири маленьких вічна, піч, стіл, лава й полиця. Чотири стовпи підпирають стелю.
Щоб зберегти цю хату для наступних   поколінь, бо в ній же "учився" кобзар України у дяка, тепер будують над нею нелику гарну будову, яка покриє дякову хату, як коробка, щоб зберегти її під негоди й руйнації.
Неподалік від хати, внизу, колись була криниця, з якої малий Тарас носив на гору воду школярам. Тепер на місці криниці велике озеро.

У колишньому мастку Енґельгардта
Недалеко від Шевченкового розкинулось село Будище, де колись був головний маєток пана Енґельгардта. Біля села парк, шумлять старі каштани. Широка алея веде до одноповерхового будинку. На стіні пропам'ятна дошка. Тут Т. Г. Шевченко був слугою-козачком у пана Енґельгардта в 1828-1829 роках.
Тепер у будинку розміщено восьмирічну школу. Є тут і кімната-музей з речами, що розповідають про Тарасові дитячі роки.
У Парку росте велетень-дуб, у дуплі якого Тарас ховав від пінських очей свої дитячі малюнки. Стовбур його в кількох місцях скріплений залізними шинами, а дупла заліплені цементом, деякі гілки підперті.

У Моринцях
Нескінченно довгою видасться забрукована, обсаджена тополями головна вулиця села.
Збоку двоповерховий білий будинок нової школи-інтернату. Трохи далі — велика цегляна двоповерхова школа-дссятирІчка.
Через вулицю — дороге кожній українській людині місце: білими штахетами огороджена невеличка площа землі, де колись стояла хата батьків матері Тараса Шевченка, у якій він народився. Невеличкий білий обеліск з написом. Трохи осторонь — бронзове поетове погруддя. Навколо — груші, яблуні, вишні...
Так українці, хоч і перебувають ще й досі в російській неволі, намагаються зберегти все, що розповідає світові про великого поета, про велику людину, яка віддала своє життя в боротьбі з російськими займанцями України, яка боролась за волю і щасти людей усього світу.

Максим   Рильський
ШЕВЧЕНКО

Всі його ми батьком звемо,
Так від роду і до роду:
Кожний вірш свій і поему
Він присвячував народу.

Він любив усе прекрасне,
Все ненавидів потворне, —
І його ім'я незгасне,
Світлий образ — неповторний.

Чисту матір і дитину
Він прославив серцем чистим
Всю осяяв Україну
Поглядом він променистим.

Ясен досвіт ще не сходив, —
А йому перед очима
Дружба радісна народів,
Як зоря, палала зрима.

Ось чому в сім'ї великій,
У цвіту садів прекрасних
Буде жити він вовіки,
Як безсмертний наш сучасник.

Олександр Олесь
В РОКОВИНИ ШЕВЧЕНКА

Одно питання мимоволі 

Весь час в думках моїх встає:

Чому не вгледів він сонця волі,

Чому тепер він не жиє?

Якими дужими громами

Пророчий голос би гримів, 

Якими буйними річками

Котивсь, шумів би його спів!?

Які б вінки він сплів героям

І як уславив би їх чин?!

Він грав би в сурму перед боєм,

Боровся б сам серед руїн.

А як оплакав би могили,

Яких би квітів насадив!.. 

Калина б віти похилила,

І в вітах вітер гомонів.

Якими лютими бичами 

Карав би нас, що кволі ми,

Що розійшлись ми манівцями 

На крок єдиний до мети.

Як в душу б він заглянув кожну, 

Як кожний біль би наш відчув. 

Він влив би міць непереможну, 

Серця б він вірою натхнув!

І де б він був? Чи на засланні,

Серед неораних степів, 

Чи разом з нами на вигнанні — 

Ділив би сльози і терпів.

Він тут би був! Орел крилатий 

Не зміг би стерпіти ярма,

І як би там він міг співати,

Коли вітчизна вся німа!!

Тарас Шевченко
ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани,і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї виликій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

 


Дата внесення : 01.07.2012     Переглядів: 354     Популярність: 96.27%    
Належить до розділів:
Українські
Журнали, альманахи, газети
Соняшник



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky