ПАН КОЦЬКИЙ
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав.  Коли  це  приходить до кота лисичка та й  питає  його:
—    Що ти таке?
А він каже:
—    Я — пан Коцький.
Лисичка каже:
—    Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати — та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
—    Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
—    Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, — та й кажуть:
—    А зготуймо обід!
І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
—    Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
—    А я піду по буряки та картоплю.
Ведмідь:
—    А я меду принесу на закуску.
Заєць:
—    А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити.  Як зварили,  стали радитись:  кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже:
—    Я   не   підбіжу,   як  доведеться тікати.
Кабан:
—    А я теж неповороткий.
Вовк:
—    Я  старий уже і трохи  недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
—    А чого ти прийшов?
—    Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до' нас на обід!
А вона йому:
—    Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
—    Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас!
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
—    Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»
І зліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягсь за столі. А кабан лежав близько столу у хмизі, та якось комар і' вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало,— так він додолу впав — гуп! — просто на вовка, мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
—    От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!