Для дошкільного віку
Неслухняне козеня
Повчальна казка монгольського народу, що розповідає про
вередливе козеня і про те, як мудрішають з досвідом. Переказ
Тамари Коломієць.
Автори: Монгольська народна казка
Художники: Малинка Віктор
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1984 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 12.
Фрагменти:
Було це навесні. Паслися разом козел із малим козеням. Скрізь ходили вони удвох, і старий вибирав для маленького видолинки з м'якою ранньою травою — баранячим вушком. Квіти її, мов цяточки снігу, біліли в рудому ще степу.
Коли всю травичку поблизу вони вискубли, мовив тоді козел козеняткові:
— Почекай мене тут, піду я доброго пасовиська пошукаю. Ось тобі дзвіночок. Якщо трапиться з тобою лихо, тоді ти ним і подзвони.
Почепив козел на шию козеняткові мідний цяцькований дзвіночок та й рушив, попрощавшись.
Недалеко відійшов, як почув калатання дзвіночка. Налякався козел, що маленьке вовки схопили, і гайда визволяти.
Прибіг, дивиться, а ніяких вовків немає.
Що трапилося? — питає, задиханий. — Чого це ти кличеш?
Та муха ось мені на ногу сіла, вередує козенятко.— Прожени її!
Насварився на нього старий і пішов.
— Даремно не дзвони! — звелів на прощання. Не встиг відійти, як знов калатання почулося.
Довелося повертатися. Прибіг, а мале стоїть, око заплющивши.
— Що з тобою? — питає козел.
— Око запорошило!..— кривиться козенятко.— Вийми порошину!
Вийняв старий порошину та й каже:
— Піду я, а ти ж дивися, не дзвони знічев'я!.. Тільки-но зайшов за найближчий пагорб, як дзвіночок знов калатає. Спочатку думав не повертатися. А далі таки не витримав — і назад. Прибігає, а козенятко спокійнісінько торішню травицю смиче.
— Що таке? — питає козел.— Невже знов абичого дзвониш?
— Та ось до боку суха травина вчепилася,— показує козенятко.— Обтруси її!
— Само обтруси! — розсердився козел.— І не мороч мені голови дурницями!
Та й пішов.
Довгенько він мандрував поза горою, шукав пасовиська. Натомився, ходячи, і відпочити приліг. Тільки-но заплющив очі, аж чує — дзвенить!.. Подумав козел, що знову те калатання абичого, та й задрімав собі.
А дзвіночок тим часом усе тривожніше калатає, і собаки завалували.
Тут уже козел сполохався. Підхопився та бігом.
Прибіг, дивиться — собаки вовка відганяють, а козенятко стоїть і тремтить. Ще трохи — і з'їв би його звір.
— Подякуй собакам, що близько були!.. А то поласував би тобою сіроманець.
Дата внесення :
27.05.2012
Переглядів: 242
Популярність: 90.67%
Належить до розділів:
Іноземні
Західна Азія
Казки
Народні
