Для молодшого шкільного віку

Полечко моє

Вірші, що входять до збірки Лідії Компанієць «Полечко моє», розкривають поезію хліборобсько! праці. Збірка присвячена українським хліборобам, що борються за врожаї, та дітям, які допомагають дорослим і виростають їм доброю зміною.

Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1975 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 48.


Фрагменти:


ЙДУ Я ПОЛЕМ-ЛУГОМ
Сонячні зайчата бавляться в кущах,
І від тих зайчаток миготить в очах.
Гомонять билинки, теплі та живі...
Йду я полем-лугом по розмай-траві.
А мене стрічає жайворонка спів,
А мені ромашки тільки кив та кив...
Росонька іскриста впала на зело.
Три доріжки різно в'ються за село,
І мене гуляти кличе далина...
Ой, яка ж то гарна рідна сторона!

Ген колгоспна нива. Їй немає меж,
Їдеш — не об'їдеш, оком не сягнеш:
Аж до виднокраю йде вона звідціль.
Скоро-скоро жниво розпочне артіль...
Мають в небі крильми степові орли,
Соняхи до сонця голови звели;
Золотисте просо тягнеться у вись,
Кавуни та дині зав'язком взялись,
І шумить колоссям буйна ярина...
Ой, яка ж то гарна рідна сторона!..

ДУМА ЛАНКОВОЇ
Присвячується К. В. Твердохліб—Герою Соціалістичної Праці, ланковій колгоспу «Більшовик» Валківського району Харківської області

Поленько моє, колгоспне поле!
Я люблю тебе у всяку пору:
В дощ люблю — і з дощика радію,
Він тебе напоїть і умиє.

Взимку, як ти сховане під кригу,
Я прошу у хмар: — А дайте снігу! —
Щоб вологи вдосталь ти дістало,
Щоб весною зерно проростало.

У посуху, у скрутну годину,
Я тебе жалію, як людину,
І з душі твоє сприймаю горе:
Ти смутне, скалічене і хворе...

Ти — живе, моє колгоспне поле!
Я люблю тебе у всяку пору.
А найбільше влітку, в дні погожі,
Ти тоді на зелен-килим схоже.

І лежиш — безмежне та безкрає,
Сонце тебе гріє-вигріває.
Теплий вітер грає колосками,—
Так би і торкнулась їх руками:
Колоски — майбутні урожаї,
Хліб трудящим людям і державі!

БУХАНЕЦЬ
Переливчасто гуркоче
Трактор на лану:
Ллється, ллється із сівалки
Зерно в борозну.

Проросте воно й запахне
Полем, чебрецем,
Стане в мами під руками
Теплим буханцем.

Дасть мені матуся скибку:
— Хлопчику, гляди,
Ти ж на вулицю гуляти
З хлібом не іди!

Бо упустиш ненароком,
Стопчеш чобітьми.
В буханець отой пахучий
Душу вклали ми;

Не спочили, недоспали
Влітку й восени.
То ж не кривди хліба, синку,
Крихти не зрони!

ДОВГОЖДАНИЙ ДОЩ
Періщить дощ, як із відра,
Пливуть по небу хмари сиві.
Давно дощу піти пора —
Його заждалися посіви!
Кричу я: — Зливо, йди в степи!
Тобі ми дуже, дуже раді! —
А брат: —    Гарненько покропи

Жита у татовій бригаді! —
А я: — Помчи на баштани!

Шуми, дзвени безперестанку! —

А брат: — З баштану заверни

На буряки — до мами в ланку!
А я: — Не гайся покропить

Квасолю й моркву на городі! —

А баба нам: — Ой, не кричіть,
Бо дощ злякаєте, та й годі!

ВЕЧІР У   ПЕРЕДЖНИВ'Я
Синій присмерк огортає
І поля, й луги...
Молоком, духмяним сіном
Пахне навкруги.

Спати вклалися телята,
Коні-стригуни.
Перша зірка вечорова
Сяє з вишини.

Гасить мама в хаті світло,
Двері — на гачок.
Ми з молодшою сестрою —
В ліжка — й на бочок.

Все поснуло...
Завтра вранці
Людям — на жнива.
Тиша... Тиша...
Навіть чути,
Як росте трава...

ДУБОК
Молодий і лагідний Дубок
Під весняним дощиком промок
Обтрусився, глянув на хмарки,
Випустив рожеві два листки
І завзято, хоч малий ще зріс,
Вітрові устав напереріз:
— Не пущу на житокй пшениці,—
Висушиш ти, Вітре, корінці!

Засміявся Вітер на Дубка,
Не злякався Вітер малюка.
Кличе Бурю: — Буре, закрути,
Забіяці віку вкороти!

І летить
На чорному коні
Чорна Буря
В чорному вбранні!

Чорні хмари небо облягли,
Трави захитались, полягли...
Крутить Буря, не вщуха й на мить,
Гне Дубка,
А він собі стоїть!
Шелестить листками: — Не біда!
Он крізь хмари Сонце прогляда!

А ХТО КОГО ПЕРЕЖЕНЕ?
Достигла урожайна нива...
Один за одним навздогін
Збирають жито клопітливо
Два комбайнери — батько й син.

Уже від спеки і напруги
В обох намокли сорочки.
Стіною, аж до виднокругу,
Стоять вусаті колоски.

У бункер ллється спозарання
Зерно, добірне та масне.
І стежить люд за тим змаганням:
— А хто кого пережене?

І навіть жайвір пустотливий
Не криє захвату свого:
Дзвенить, злетівши понад ниву:
— А хто кого? А хто кого?

ЛИСТ ВІД ТАТА
Я листа від тата розгорну,—
І побачу синю річку Бію,
Серед степу юрту повстяну,
Ковилу, що ген-ген даленіє.

Я побачу невідомий край —
Сиві гори та гірські озера...
На підмогу запросив Алтай
З України тата-комбайнера,

Бо такий вродив там урожай,
Пшениці такі рясні та гожі,
Що із ними сам один Алтай
Ну ніяк упоратись не може!

Тато між алтайцями, як свій,
Їхні звички й мову розуміє.
Він живе у юрті повстяній
Просто неба біля річки Бії.

Там татусь — хазяїн, а не гість:
Хліба змолотив аж цілі гори,
Бо земля колгоспна — наша скрізь,
Спільні в нас засіки та комори...
Думкою із хати я сягну
До степів небаченого краю,
Знов листа з Алтаю розгорну —
І неначе в тата побуваю.

ВЕЧЕРЯ
За високу гору
Сонечко зайшло.
Сутінки поволі
Впали на село.

Засвітились в небі
Зорі-ліхтарі...
Повернули з поля
Наші трударі.

Жнивували люди
З ранку до темна.
Сіли до вечері —
Ой, смачна ж вона!

Борщ такий добрячий!
Перець — аж пече!
Тільки й чути:
— Бабо!
А насипте ще!

ПІСЛЯ ДОЩУ
Дощ прошумів — немає і сліда,
І лиш веселка — з краю і до краю —
Допитлива, цікава, молода,
Із неба землю пильно розглядає.

А на землі — земні ідуть діла:
Гуркоче трактор — хлопці сіють жито.
І нива від серпневого тепла
Немов серпанком синім оповита.

Блищать билинки, наче від роси,
Від дощику, що скінчився допіру.
І стільки в цій картині є краси,
І щирості, і спокою, і миру...

БРИГАДИР
Чи спекота,
А чи сльота,
Чи дрібен дощик сіє,—
Бригаду в поле Гнат веде,
Як третій півень піє.

Ніхто, ніхто їй лад не дасть,
Крім парубчини Гната!
Накаже людям бригадир:
— Тут — сіять, там — орати;

На трактористів позирне
Веселим чорним оком:
— Дивіться, друзі, не лишіть

Огріхів ненароком!

Пшениця в Гната — отака!
І жито рясно родить,
Бо любить землю бригадир,
Бо щирим серцем робить.

Хлопчини в нашому селі
Нема йому під пару:
По сорок центнерів зерна
Збирає Гнат з гектара!

Це на пуди Переведи,—
Не злічиш ти ніколи,
Аж доки трохи не підріс
Та не пішов до школи!

КОРОЛІВНА.
На нараду до столиці,
Пораненьку-рано,
Молоденька, милолиця
Прибула Оксана.

Дві коси над головою
Золотавим німбом.
Смаглі руки ланкової
Пахнуть степом, хлібом.

На кофтині орден видко —
За врожаї зерна...
Йде вона, полтавська квітка,
Впевнено і твердо.

По Хрещатику ступає,
Як в своїй господі,
Гордо голову тримає,—
Королівна — й годі!

...Із ходи людину знати,—
Кажуть хлібороби.—
Сунуть млявою ходою,
Тягнуть ногу за ногою
Ледарі й нероби.

Хто ж працює із душею,
Пристрасно і ревно,—
Ходять рідною землею
Гордо, твердо, певно!

ДАЙТЕ РАДУ, МАМО!
Я тварин усіх люблю,
Та не знаю й досі,
Чи свинаркою мені
Працювать в колгоспі?

Чи теляток та бичків
Порати-глядіти?
Чи раненько уставать
Та корів доїти?

І овечок я люблю,
І ягнят так само...
— Мамо, де ж мені робить?
Дайте раду, мамо!

А матуся: —Дороге,
Золоте дівчатко!
Не хапайся,
Не спіши,
Вирости спочатку!

ЩО В СВИНАРНИКУ ЗА  КРИК?
Що в свинарнику за крик?
Що за ахи-охи?
Поросяток відняли
Від Ромашки-льохи.

— Поросятка, не кричіть,
Киньте ваші штуки!
Ви ж потрапили, малі,
До Настуні в руки.

А вона — моя сестра,
Клопітна й завзята.
Тож ростуть як із води,
В неї поросята:

Кожне збільшує вагу
В день на грамів двісті,
Бо в Настуні досхочу
Є що пити-їсти.

Не кричіть, не верещіть,
Годі, годі, паці!
Гляньте, чисто й гарно тут,
Наче у палаці!

Настя постелі м'які
Вам постелить зрання,
Поведе на моціон,
Тобто на гуляння;

Дасть і моркви, і трави,
І вівсянки-каші:
Не бездомні ж ви якісь,
А колгоспні,
Наші!

РОБОТЯЩІ РУКИ
А чи рано, а чи пізно,—
В кузні чуть залізний грім.
Тут у нас завжди завізно —
Всім потрібен дядько Клим.

Мовчазний, скупий на слово,
Коваля старого син,
У підкови, як в обнови,
Зодягає коней він;
Наче лікар, без утоми
«Хворі» лагодить плуги.
А на черзі до «прийому» —
Молотарка без «ноги»...

Мов саме вугілля в горні —
В дядька Клима руки чорні.
Всім стають вони в пригоді,
Роботящі та легкі...
Поважають у народі
Чорні руки отакі!

НАШ ВАСЬКО
Лунають в нашій хаті
І музика, і сміх.
Гостей — нема де сісти
Старих та молодих.

Уся рідня-родина
Зібралась звідусіль:
Із Києва приїхав
Сьогодні наш Василь.

Він інститут закінчив,
Він агрономом став.
Він буде працювати
В селі, де виростав.

Очей не зводить мама
Із старшого синка.
Тече поміж гостями
Розмова про Васька:

Ну й вимахав хлопчина,
Мов явір у дворі!
А ще тримав недавно
Штанці на очкурі!

Хлопчину не впізнати! —
Пишається рідня.
На вроду і на вдачу —
Орел — не орленя!
Тямущий, роботящий,
І землю любить він! —
А тато гордовито:
У мене вдався син!

І в мене внук удався,—
Дідусь на те в одвіт.—
Не знає переводу
Колгоспний славний рід!

...А баяністи грають —
Не всидіти ніяк!
А хлопці-трактористи
Вистукують гопак.
А ланкові співають:
«Ой на вгороді хміль».
Із Києва приїхав
Сьогодні наш Василь...

ВІВЧАРІ
Вівчарям замало треба:
Зелен луг — ряденце,
Та сопілка ясенева,
Калинове денце;

Та із їжею торбина:
Сало, солі дрібка,
А до солі — цибулина,
Хліба добра скибка!

Всеньке літо я вівчарю
З дідом Купріяном.
Ми пасам колгоспні вівці
За старим курганом.

Із світання до смеркання
Ми — на вольній волі.
Як же гарно, як же любо
Літечком у полі!

Щедре сонце зігріває
Кожну квітку й гілку.
Дід, буває, задрімає —
Я беру сопілку

І пасу овечки білі,
А сам граю стиха,
Бо сопілка в нашім ділі —
То найперша втіха!

ПІДПАСОК
У   Климка — сорочка біла,
Батіжок через плече.
Сонце землю так нагріло,—
Навіть п'ятам гаряче!

В холодочку під кущами
Клим поснідав нашвидку.
Із дідами-пастухами
Він корів пасе в лужку.

Віє вітер із діброви,
Спіють дині й кавуни...
Неквапливо йдуть корови —
Вже напаслися вони.

Знає хлопчик їхні звички,
Вивчив навіть їхнє «му-у»:
Му-у! — водички,
Му-у! — травички,
Му-у! — не доять нас чому-у?

Пастушатко діловито
Хвиська довгим батогом.
Забреде Красуня в жито —
Перейме її бігом;

Голубаню, Чарівницю
Із баштану заверне:
Замахнеться для годиться,
А не вдарить, не кляне.

Не відійде й на хвилину
Пастуша від череди.
—    Нам росте хороша зміна!
—
Посміхаються діди...

Близько серпень... В лісі й полі
Скоро стишаться пташки.
Незабаром в милій школі
Хлопчик сяде за книжки.

Дев'ять літ йому минає,
Перейшов він в третій клас.
...В річку сонечко сідає,
Літній день згасає...
Згас...

ГАННА КУЗЬМІВНА
Ганна Кузьмівна в артілі
Здавна порає телят.
Погляд в неї добрий-добрий,
Вік у неї довгий-довгий,—
Щось уже за шістдесят.

Та про пенсію-спочинок
Їй, гляди, не натякай:
Розгнівиться, розкричиться,—
Хоч світ за очі тікай!

Дріботить навколо неї
У телятнику щодня
Норовлива,
Вередлива,
Метушлива малечня.

Кожне має власну вдачу:
Є тихенькі — новачки,
Є спокійні, є горлаті,
Є бешкетники завзяті,—
Це — вгадали ви — бички.

Кожне мукає-волає:
На прогулянку веди!
Дай-но крейди!
Дай-но солі!
Дай-но свіжої води!
Те — куняє: хоче спати,
Те — бажає дибки стати,—
Спробуй всім їм догоди!

...Уночі, коли заграють
В небі зорі-мигунці,—
Спить вгодована худібка
На духмяному сінці.

А телятниця пильнує,
Рук дбайливих не згорта...
Не кажи ж їй про спочинок
У її старі літа!

ДАЧНИК
(Оповідання)
Була у нас пригода:
Із міста до села
Спочити на природі
Родина прибула.

А в тій родині — хлопець.
Ми всі — до нього враз.
— Як звуть тебе? — питаєм.
— Миколкою... А вас?

— Це Васильок, це Сава,
Я — Гнат, а то — Гордій.
Гайда гуляти з нами!
— Ходімо. Я — радий!

І ми ведемо гостя
На поле та на луг.
Цікаво, пильно-пильно
Він дивиться навкруг.

Це що цвіте — жоржини?
Про соняхи пита.
Які високі трави! —
Киває на жита.

Ой, оси! — він гукає
На бджілок золотих.
А ми ідемо поряд,
Ледь стримуємо сміх.

Коли ж корів колгоспних
Назвав хлопчак «воли»,—
Ми реготом зайшлися,
Аж долі полягли!

— Ой! Ха-ха-ха! Ну й дачник!
— Ха-ха! Ну і дивак!..—
Нахмурився Миколка,
Почервонів, як мак...

Йдемо ми далі й далі
По стежці польовій. П
обачив Коля трактор,—
Спинився, наче стій.

— Потіха, хлопці, буде,—

Шепоче Васильок.—

Він зараз запитає:
«
Це бричка чи візок?".

А я шепчу: — Будь певен,
 Такого наверзе! —
І раптом Коля каже:
—    О! Трактор ЕМ-ТЕ-ЗЕ!

Нова модель. Остання...
А хто з вас, хлопці, зна,
Яка у цій машині
Будова двигуна?

Звертається до Сави:
— Не скажеш ти, бува? —
Ми так і остовпіли:
Ого! Оце дива!

— Двигун...— почав був Сава, —
Двигун... він...— тик та мик.
І замовчав одразу,
Мов проковтнув язик.

Миколка ледь всміхнувся
І знову запитав:
—    Скажіть, а хто з вас знає,

Що значить «феросплав»?

А що таке «конвертер»?
Які є чавуни?
І що воно за штука
«Розмельні бігуни»?

«Каркас», «литво у кокіль»,
«Модель», «вагранка», «шлак»? —
І чеше, чеше далі,
Не спиниться ніяк!
В нас мову відібрало:
Ну й «дачник», ну й «дивак»!

Питаємо нарешті,
Коли він ледь простиг:
— Де, Колю, ти набрався

Премудрощів отих?

Ніколи зроду-віку
Не чули ми про них!

Всміхнувся Коля вдруге:
— У батька я учусь:

Працює на заводі

Ливарником татусь.

Для тракторів, комбайнів,
Для будь-яких машин
Деталі й запчастини
Виготовляє він.

Їх тато відливає
Із сталі й чавуну.
Люблю його роботу
Цікаву і складну.

Я в тата на заводі
В цеху не раз бував...

Він раптом зашарівся,
Помовчав і додав:

— А за життя уперше
Приїхав до села,
Тому не відрізняю
Корову від вола,

Тому не розберуся,
Де жито, де трава...

А ми: — Та годі, Колю,
Ти — хлопець-голова!..

...Побув із місяць Коля
У нашому селі.
Узнав він таємниці
Рослини і землі.

Ми теж ума набрались:
Вже тямить кожен з нас
І що таке «конвертер»,
І що таке «каркас»,

«Модель», «литво у кокіль»,
«Шаблон», «вагранка», «шлак»...

Ми згадуємо Колю —
Хороший він хлопчак!..

Життя — як довга нива,
Ми стрінемось колись...
Ти чуєш нас, Миколко?
Миколко-о, відгукни-ись!

ЗИМОВИЙ ВЕЧІР
Вечірній час...
Метелиця мете.
Вітрисько дме в шибки та у причілок.
Татусь читає,
Мама щось плете,—
Зима для хлібороба — відпочинок.

Під завірюхи нескінченний спів
Вмикаєм телевізор — я і тато,—
І на екрані «Танець лебедів»
Танцюють молоденькі лебедята.

Я музику сполохати боюсь,
Вона прекрасна, ніби дивне диво.
Заслухався, зчарований, татусь,
І мама посміхається мрійливо...

Шкода, не чує музики-краси,
Не бачить лебедят сестра Оленка:
Вона у нас завжди у ці часи
Вже міцно спить,
Бо зовсім ще маленька.

КОВАЛІВНА
— Звідкіля ти?
— Із Стеблева,
— А чия ти?
— Ковалева.
В мене тато коваль,
І дідусь був коваль,
І мій брат коваленко.
— А як звуть тебе?
— Оленка.
— Ну, бувай!
Рости здорова,
Ковалівно чорноброва!

БІЖІМО СТРІЧАТИ ВЕСНУ!
На яворі — сонячні бризки,
Парує поораний лан,
Берізки, берізки, берізки
Вдяглися в зелений туман.

І човен на річці, мов цятка,
У синю пливе далину...
Дівчатка, дівчатка, дівчатка,
Біжімо стрічати весну!

БЕРЕЗЕНЬ
Іще мороз
Береться на зорі,
Ще поле вкрите
Сніжною габою,—
А трактори
В колгоспному дворі
Готові до сівби,
Немов до бою!

НІЧ У   СТЕПУ
Тепер — проростати насінню
В м'якому, вологому грудді...
...Сівбу закінчивши весінню,
Поснули натомлені люди.

Замовкли степи неозорі.
А ніч така тиха і синя...
По небу розкидано зорі,
Неначе по полю — насіння.

БІЖИТЬ КОНИК, ВИБРИКУЄ...
Біжить коник, вибрикує,
Візок їде, вискрипуй
А колеса: «Рипу-рип,
Ми не так іще могли б!»

Наш Івасик — за кучера,
Йому справу доручено:
Одвести до дитсадка
Два бідони молока.

Обминає хлопчик ферми,
Понад ставом тихі верби,
На коня кричить: — Гаття!
Застоявся без пуття!
Ось проїдемо ставок —
Буде видно й дитсадок.

Кучер віжки натягає,
Він дорогу добре знає,
Бо і сам у три годки
В той садок топтав стежки.
А теперечки Івась —
Чималенький вже у нас!

— Тихше, коню, не вибрикуй,
А ти, возе, не вискрипуй,
Бо бідони розхлюпаєм
Та порожні притупаєм!

У   БЕРЕЗНЕВЕ СВЯТО
У   березневе свято
Я рано-рано встала,
Малюночок весняний
Гарненько змалювала:
Вербички волохаті,
Високе небо ясне,
І сонечко у небі
Горить-горить, не гасне…

Піду я в крайню хату
До баби Якилини:
Ані дітей у неї,
Ані рідні-родини.
Вона стара і квола,
Журлива й сумовита:
В війну її синочка
Під Харковом убито.
За нашу Батьківщину
Наклав він головою...

Бабусю я розважу,
Погомоню з старою
Віддам їй сонце, небо,
Вербички волохаті:
Нехай весна засяє
В її самотній хаті!
 


Дата внесення : 26.02.2012     Переглядів: 170     Популярність: 81.58%    
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Класичні вірші
Готуємося до свята
День урожаю, день осені



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky