Для молодшого шкільного віку

Смерічка

Дитячі вірші Дмитра Павличка

Художники: Денисова Ніна
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1982 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 15.


Фрагменти:


ПІСНЯ ПРО ПШЕНИЦЮ
Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати пшениченька золоту сорочку тче.

А в тій золотій сорочечці, як маля,
Буде красуватися, буде усміхатися вся земля.

Сонце гріє, вітер віє, а вода тече.
Наша мати пшениченька золотий коровай пече.

А золотий коровай на столі засія —
Буде веселитися і благословитися вся земля.

ПЛЕСО
Люблю я заглядати в плесо,
Очима досягати дна.
Там щука блискає, мов лезо,
І погляд мій перетина.

Одначе я дивлюся знову:
А що там глибше, що на дні?
Діряву місяця підкову
Я бачу в синій глибині.

Це дивина: вода прозора,
По дну застелена блакить,
І щука — мов ракета скора,
Яка до Місяця летить!..

ПТИЦЯ
Тріпоче серце спійманої птиці,
В руках моїх не чує доброти.
— Я дам тобі водиці і пшениці,
Моя пташино, тільки не тремти!

— Хіба потоки загубили воду,
Хіба в полях уже зерна нема?!
Пусти мене, мій хлопче, на свободу,
І все, що треба, я знайду сама.

— Я ж лагідно тебе тримаю, пташко,
В своїх руках, легеньких, як вітрець.
Хіба неволя це? Хіба це важко —
Від мене взяти кілька зеренець?

— Пусти мене! Мені, дитино мила,
Дорожча воля, ніж зерно твоє!
Страшна, хоч навіть лагідна, та сила,
Яка розкрити крилець не дає!

— Лети! Співай у небі гомінкому;
Хоч і маленький, зрозумів я все.
Моя рука ніколи і нікому
Ні кривди, ні біди не принесе!

ШКОЛА
Наче вулик, наша школа,
Вся вона гуде, як рій.
І здається, що довкола
Розквітають квіти мрій.

Бігають, сміються діти,
Та — лиш дзвоник задзвенить
Стане тихо, ніби в квіти
Поховались бджоли вмить.

ОБРУЧ
Біжить хлопчик, білий чубчик, мов курча;
Підганяє паличкою обруча.

За ним сонце, наче мати,—  навздогін:
Щоб не впав  та не побився він!

По долині, по стежині, біля круч
Біжить сонце, білий чубчик та й обруч.

І нема, немає в світі далини,
Де спинилися б невтомні бігуни.

Ах, обруч! Куди, куди він так жене
По стежині через поле весняне?

Я питаюсь, бо ж то я — оте хлоп'я,
А те сонце — то матусенька моя.

ОСІНЬ
Небеса прозорі,
Мов глибінь ріки.
Падають, як зорі,
З явора листки.

А над полем нитка
Дзвонить, як струна.
Зажурилась квітка —
Чує сніг вона.

ВІТЕР
Якось вітер ніс листок,
І прикульгував щокрок,
І щокрок відпочивав,
І листок на землю клав.
Так, сердешний, занеміг,
Ніби ніс він збіжжя міх,
Важко дихав і сопів,
Аж упав, нарешті, в рів.
Я тоді листок підніс,
Але вітер, наче біс,
Хап його мені з руки
Та й у поле навпрошки.
І високо понад лан
Злинув хитрий вітрюган,
Свиснув, крикнув з-під небес,
І листок у хмарі щез.

ПРОЛІСОК
Я бачив, як зірниця впала,
Як на снігу вона палала,
Як сніг, біліший від лілеї,
Вночі іскрився біля неї.

Де в темноті зоря згоріла,
З'явилась вранці квітка біла,
І сонце стало ніби вище,
І сніг лежав, як попелище.

ВЕСНА
До мого вікна
Підійшла весна,
Розтопилася на шибці
Квітка льодяна.

Крізь прозоре скло
Сонечко зайшло
І поклало теплу руку
На моє чоло.

Видалось мені,
Що лежу я в сні,
Що співає мені мати
Золоті пісні,

Що мене торка
Ніжна і легка,
Наче те весняне сонце,
Мамина рука.

НІЧНИЙ ГІСТЬ
Хтось постукав уночі.
Швидко я знайшла ключі,
 Відчинила, і до хати
Зайченя зайшло вухате.

Стало в кутику сумне,
Каже: «Заночуй мене!
Бо надворі завірюха
І мороз бере за вуха!»

Батьків я взяла кожух,
Вкрила зайця з ніг до вух
І гадала, що гульвісу
Вранці одведу до лісу.

Встала рано, та дарма —
Зайченяти вже нема.
Чи запізно я збудилась,
Чи зайча мені приснилось?

КАЛАЧІ
Несе киця на хвості
Три калачі золоті.

Один калач буде мати
Моя мати.

Другий калач для тата
Несе киця хвостата.

Третій калач для сестри.
То вже три.

Що ж, для всіх не вистача —
Буду я без калача.

Киця каже: — Пробач —
Загубився твій калач.

Сестра каже: — Тихо! Цить!
Дам тобі свого вкусить!

Тато каже: — Сину!
Бери мого половину!

Мати каже: — Не плач!
Бери собі мій калач!

А я вибігаю з хати
Калача свого шукати.

Через гори, через луки
Стежкою біжу навскач...

Гей, куди ж це закотився
Мій калач?

СМЕРІЧКА
Стоїть смерічка на горі
У сонці, наче в янтарі,
І ми до неї в гості йдем —
Вона росте, і ми ростем.

Стоїть смерічка на горі
В снігу, неначе в кептарі.
І ми до неї в гості йдем —
Вона росте, і ми ростем.

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ
Де зелені хмари яворів
Заступили неба синій став,
На стежині сонце я зустрів,
Привітав його і запитав:

— Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.
Де ж найбільший на землі народ?
Де ж найкраще місце на землі?

Сонце усміхнулося здаля:
— Правда, все я бачу з висоти.

Всі народи рівні. А земля
Там найкраща, де вродився ти!
 


Дата внесення : 23.03.2009     Переглядів: 397     Популярність: 97.53%    
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Класичні вірші
Віршики для малят



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky