ПРО КОЛЬОРИ
Ну   як   вам   доладно   повідати   всім,
Що   всіх  |кольорів — і   не   п'ять,   і   не  сім,
А  хай   навіть  сім — так  ще  більше  в  них  назв,
І,   певне, це  знає   не  кожен   із   нас.

Малина, і наприклад,   на  колір — малинова,
А  вишняу— вишнева,   а  небо — небесне,
Морквяного   кольору, звісно  ж,   морквина.
От,   бачите,  назви   які   це   чудесні.

Бузок   навесні   зацвітає  бузково
І   сонячно — сонях. А   ще  я   помітив,
Що  посмішка в  мами на  колір — святкова.
Бо є  такий   колір, хоч   вірте  не  вірте.


ВЕСНЯНИЙ ОРКЕСТР
Якось  джміль  стомивсь  літати,
Опустився  на  траву,
І   промовив   сам   до  себе:
— Не-ці-каво  я  живу.

День   ще  довгий,   значить,   треба
Діло  вигадать   якесь.
От   чого  б   мені   не  скликать
На  галявині  оркестр!

Жук  рогатий  буде  грати
На  роялі   голубім,
Хрущик — на   віолончелі,
А   цвіркунчик — на  трубі.

Коник — вроджений  скрипалик,
А   комарик — ди-ри-гент!
Гей,   комахи,   поспішайте!
Починаємо  концерт!     

Був концерт — найкращий  в  світі,

І   раділа  вся  земля
В   ніжних  дзвонах  трав   і  квітів,
В   золотих   піснях  джмеіля.


У БАРВИСТІМ РУШНИКУ
Весняний  дощик  золотий
В   ясні   долоньки   листя   й   трав
Закрапотів-захлюпотів,
Немов   на  скрипочці  заграв.

А  за Десною,   між  заплав,
Погляньте:   що  ж  то  за  краса?
Рушник над лугом хтось прослав —
Аж  засміялись   небеса.

В   тім   рушнику  усе   цвіте —
І луг,   і   верби,   і   поля.
Сміється   сонце   золоте,
Сміюсь   від   радощів   і   я.

ЯГІДНА ПОРА
На   галяві   кожній, під   кожним   кущем
В  росі — мов   намисто  іскриться:
Суниця,   чорниця,   брусниця...
— А  ще?
— А  ще  у  саду — полуниця!

На гілочці кожній, омиті дожем,
Сміються в сріблястих краплинах:
Малина,   ожина,   калина...
— А   ще?
— А   ще   під   вікном — горобина!

Смачні   і   пахучі,   між  листя  і   трав,
Їх  стільки — що  згубиш   і  лік.
Нехай   би   ця   ягідна  щедра   пора
Тривала  для   нас —цілий  рік!


БІЛЯ КРИГИЦІ-ЖУРАВЛЯ
Прилетіли  синиці
Із  садка — до   криниці,
Захотілося  в  спеку
Напитись   водиці.
І   тоді   журавель
Низько  шию  нагнув,
В  дерев'яне  цеберко
їм  води  зачерпнув.
Напилися   синиці
Та  й  сказали:
— Спасибі!
Ой  велике  спасибі!
Знов  ми  будем   при  силі.
А  іще  запитали
Вони   в   журавля:
—    Чи   не  твій   ото  брат

Біля   річки  гуля?

Журавель   на  слова  ті —

Заскрипів-зарипів
І   цікавим   пташатам
Ось   таке  відповів:
—    Брат  не  брат,
але  родичем
Називатися  смію,
Тільки,   жаль,   що   як   він
Я   літати   не  вмію.
А   якби  ж  то  умів,
То,  забувши  про  втому,
Сам   я  воду  носив  би
Своїм  друзям  додому!


ЗАПЛУТАВСЬ
Вранці   дід
запитує  в   Івася:
— Ти  оце  ще  й  досі
не  вмивавсь?
— Як  же  не  вмивався?
Умивався,—
Заморгав очицями Івась.

— П'ять   хвилин
я  щоки  тер  і   шию
Вимив   ніс   і   вуха,
все   як   слід!
—    А   чому  ж,   чому —
не   розумію —
Рушничок  сухий?—
всміхнувся   дід.

І  тоді став хитрувать Івасик.
Та  й  заплутавсь.
Так  бува  завжди.
—    Це  тому,— сказав,—
що  цього разу
Я  спішив
і   вмився...   без  води!


ГОЙДАЛКА
Ох   і   гойдалку  ж  яку
Дід  зробив  мені   в  садку!

Лиш  гойднешся: хить  та  хить!—
Все  навкруг  замерехтить!

З  боку  в  бік,
Все  вище  й   вище —
Аж у  вухах  вітер  свище!

Розгойдався: гойдь  та  гойдь!—
Любе  сонце,   не  заходь!      

Ще  хоч  трішки   посвіти,
Чубчик мій   позолоти!


ЛІТНЯ НІЧ
Стихнув   гомін   край   села,
Стихли   кроки.
Синя   мла   оповила —
Шлях   широкий.

Тиха: липа  стереже
Тихий   вулик.
Натомились   бджілки   вже —
І   поснули.

Їм   у  снах   пливло  навстріч
Тепле   літо.
Пахнув  сон   їх  цілу  ніч —
Медоцвітом.


ПІСНІ БЕЗСОННОГО ДЖМЕЛЯ
Кожний  ранок  до   Івася  й  Тані
З  лісу,  лугу,  саду — звідусіль!
В   сонячній   короні   прилітає
Їх співучий друг — безсонний   джміль.

— А   чому,   цікаво  мені   знати,
Стали ви джмеля безсонним звати?
— Як чому? Та він же навіть в сні
Нам  обом   наспівує  пісні!

Будить   нас. обох  ще  до сніданку,
Сяде   на  вікно — та  й   ну  співать:
— Дзінь-дзінь-дзінь! Вмивайтеся  щоранку
У  росі,   щоб  швидше  підростать!


ЧОМ ЖЕ РИБА НЕ "КЛЮЄ"?
Ох   і   радість  у   Івася:
Вудку  дід  подарував!
Ледве  ранку  дочекався,
Вудку  в  руки — і   на  став!

Сів  близенько  над  водою,
Поплавок  ряхтить  щомить.
Раптом  чує  за собою:
Хтось  відеречком  дзвенить.

Так  і   знав — сестричка  й  братик.
Що,— питають —не  «клює»?
Треба  місце  поміняти!..
Там  сі-дай,  де  ри-ба є!..

Підпливли  до   них   у   човні
І сусідські   хлопчаки.
Кожний   знає,   що  й   до  чого:
«Не  «клює»,  бо  день  жаркий!..

Галасують  круг   Івася,
Кожний  радить  щось  своє.
...Так  ніхто   й   не  здогадався:
Чом  же  риба   не   «клює»?


У НОВОМУ ДВОРІ
Ми  в'їхали   під  осінь
В   новий   красивий  дім
І, може  б, веселились,
Що  поселились  в   нім,

Та трішки  сумнувато
У  нашому  дворі,
Все  схоже  в   нім — будинки,
І   клумби,   й  ліхтарі.

І каруселі  схожі,
І гірки   та   грибки,
Коляски  з  малюками,
І навіть   малюки.

У  кожному  під'їзді
Богданків — аж  по  три,
Чи   не  тому  між   нами
І не   виходить   гри?

У кожному   під'їзді
Маринок — аж  по  п'ять,
Бува,   гукну  сестричку —
Вони   усі   біжать.

Берети   й   куртки — схожі.
Ну  що  мені   робить?
Кому,  скажіть,  цікаво
В дворі   такому   жить?


МАК-ДИВАК
Ти не мак,
А дивак,
Бо   зацвів   під   осінь.
Не   зігріє   вже   тебе
Неба    тиха    просинь.

Ти не мак,
А дивак.
Бо з'явився пізно.
Не почуєш тепер
Жайворонка пісню.

Але мак,
Одинак,—
І    слухать    не    хоче,
На тоненькому стеблі—:
Горить-палахкоче.

Але мак,
Наче знак:
Ждати осінь теплу,—
Гордовито собі
Квітне   серед   степу.


НІЧНА ЗЛИВА
Цілу ніч
Гулял|і злива
Й нагулятись не могла
Цілу ніч
Сова ляклива
Щось пугукала з дупла.
З нею —
Пізній грім балакав,
З громом —
Вітер із дощем,
А сирітка-зайчик плакав
Під мокрісіньким кущем.


ОСІНЬ
Біжить дорога через ліс,
Біжить по тій дорозі лис
І більш — нікого.
І біг би лис
Ще довго-довго,
Коли б не скінчилась дорога,
А з нею —й ліс.

Спинився на узліссі лис,

На голе поле подививсь

Та й зажуривсь.
І так журився б

Довго-довго,    
Коли б йому на жовтий хвіст
Не впав із клена золотого—  
Найзолотіший лист.


СТО ЗАПИТАНЬ
Є два братики у мене,
Ви їх знаєте, напевне.
Лиш почнете говорить,
Кожен з них вже через мить
Запитає вас: — А як?
Чом це так, а не отак?

Чом світанок ранком зветься?
Звідкіля туман береться?
Хто тим соняхам, що в полі,
Дав усім по парасолі?
А чи вміють говорити
Між собою — зорі й квіти?
А чому в собаки Чапи
На снігу не мерзнуть лапи?

Сто запитань завжди в них —
І серйозних, і смішних.
Та охоче кожний раз
Я на них відповідаю,
Ще й книжки обом читаю,
Бо ходжу вже —
В перший клас!
 

СТОРОЖИХА
Цілу нічку, тишком-нишком,
Пильнувала кішка мишку.
Так старанно пильнувала,
Що під ранок — задрімала.

Ой солодкий сон-дрімота,
Особливо під світання.
Отака-то, бач, робота!
Отаке сторожування!

Тільки раптом: що це, що це?
Сниться кішці: світить сонце.
Сниться кішці, як з-під ліжка
Шум доноситься до слуху,
І — прокинулася кішка,
І спіймала... сонну муху.


БІЛЕ ДИВО
Що за диво
В ліс і поле
З ночі прилетіло?
І зробилося навколо,
Наче в казці — біло.

Опустили верби низько
Цілосніжні коси.
Побілів і наш зайчисько —
Від хвоста й до носа.

На всі боки наставляє
Білі свої вуха,
Сам себе — не розпізнає,
Біле диво розглядає,
Білу тишу нюха.


РОЗМОВА З ГОРОБИНОЮ
Горобинонько, горобино!
Де ж ти листя своє розгубила,
Що тремтиш, наче зляканий птах,
На колючих осінніх вітрах?

Хоч туманами все оповито,
Зігріва мене спогад про літо,
А ягідок палаючий жар —
Розвіває і смуток, і жаль.

Горобинонько, горобино!
Скоро-скоро хурделиця біла
Вкриє снігом тонкі твої віти —
І холодні гірлянди засвітить...

А   на  це   я   скажу   вам   по   правді:
Щозими зігріва мене радість,
Бо   голодним   пташкам   на   морозі —
Мої ягоди стануть в підмозі!..

ТИХА ГОДИНА
Знає добре кожен з нас:
В дві години—спати час.
Лиш ніхто, ніхто не зна,
Чом навколо сміх луна?

Сміх і шепіт. Сміх і гам.
Як же вгамуватись нам?

Та й чи можна задрімати,
Як лоскоче ковдра п'яти,
А подушка — ніс і щоки,
А матрац — щипа за боки?

Тільки раптом чути в спальні
Тихі кроки й голос няні:
«Хто це тут не хоче спати?
Хто не хоче підростати?»

...  І притихли всі ми враз.
Де й поділись жарти.
Це тому, що кожен з нас —
Хоче підростати!


ВЗИМКУ
Невблаганна і неспинна
Розгулялась хуртовина,
Не пускає з хати.
Та і в люту веремію
Швидко й легко я умію
Літо повертати.

Намалюю до альбому
При затоні голубому —
Човен, річку, верби,
Ще й малого риболова,
Що  спіймати хоче сома
Більшого від себе!

Чи   візьму   сопілку   в   руки
І  поллються ніжні звуки,
Мов щебече пташка,
І танцює на горбочку —
Босонога, у віночку —
Дівчинка-ромашка.


СКОРОМОВКИ
Дженджуриста Христя разів триста
Приміряла три разки намиста.

Лиш потрапив до   окропу   рак —
Зразу вбрався у червоний   фрак.

Край узлісся на осичці
Листя шелестіло,
Лисенятам і лисичці —
Стежку Іюлотило.    

Тишком-нишком   біга   мишка,
Ще тихіше — наша кішка.

Клавка кладку колихала,
Поки в річку не упала.

Чорна хмара на квочку
Страшно так рокотала,
Ще страшніше на хмару
Сіра квочка квоктала.

Поки Валя
малювала мальви,
Поля й Ваня —
мам     намалювали.

Скрекотіла жабка-скрекотушенька
Та й проскрекотіла
мені вушенька.

У чарівному віночку
З червоною стрічкою
Танцювала-веселилась
Марічка над річкою.