Для дошкільного віку

Івасик-Телесик

Хлопчика-крихітку украла страшна змія, але Телесика їй з"їсти не вдасться.

Переглянути інше видання "Казка про Івасика"
Переглянути іще одне видання "Казка про Івасика".
Переглянути видання "Телесик".
Переглянути іще одне видання "Телесик".

Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1992 рік, видавництво «Господарча асоціація книгорозповсюджувачів України». Кількість сторінок: 16.


Фрагменти:

Був собі чоловік та жінка, а в них синок-одиначок Івасик. Ото Івасик, як підріс трошки, став просити батька:
- Зробіть мені, тату, човник та весельце, то я буду рибку
ловити та вас обох при старощах годуватиму.
- Куди тобі, синку, ти ще малий, - каже батько.
А він таки в одно: "Зробіть та й зробіть".
От зробив йому батько човна і весельце, і став Івасик рибалити. Попливе Івасик геть-геть річкою, а мати тим часом йому їсти наварить та в горнятка-двійнятка накладе, візьме ті двійнятка, ще й сорочечку білу для Івася, піде до берега, стане та й кличе:
Івасику, Івасику,
Приплинь, приплинь до бережка,
Я дам тобі їсти-пити
І хороше походити.
А Івасик почує:
- Це ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Приплине, пообідає, сорочечку білу візьме, подякує, віддасть матері рибку, що наловив, та й знов на річку. Нагледіла Івасика відьма та й каже собі:
- Ото б добре Івасикового м'ясця попоїсти! Дай-но я його підманю.
Стала в обідню годину на бережку та й кличе:
Івасику, Івасику,
Приплинь, приплинь до бережка,
Я дам тобі їсти-пити
І хороше походити.
Івасик послухав, послухав:
- Ні, це не моєї матінки голосок: у моєї матінки голосок, як шовк, а це такий, як вовк. Пливи, пливи, човнику, далі та далі!
Бачить відьма, що так не підманить, пішла до коваля:
- Ковалю, скуй мені такий голос, як у Івасикової матері.
Коваль скував їй тоненький голос, а вона пішла до річки та вже новим голосом кличе Івасика:
Івасику, Івасику,
Приплинь, приплинь до бережка,
Я дам тобі їсти-пити
І хороше походити.
- Оце ж моєї матінки голосок. Пливи, пливи, човнику, до бережка.
Тільки що Івасик на бережок, а відьма його - хап! та й потягла до своєї хати. Принесла та й каже дочці:
- Ось на, Оленко, цього хлопчика, спечи мені його на обід.
- Добре, мамо, - каже Оленка. - Я вже й у печі напалила.
- То я піду по сіль, - каже відьма, - а поки вернуся, щоб була мені печеня готова.
Відьма пішла по сіль, а Оленка взяла лопату та й каже до Івасика:
- Сідай, хлопче, на лопату.
- Та я не вмію.
- Та сідай, сідай!
От Івасик то руку покладе, то голову, а все не сідає, нібито не вміє, а далі до Оленки:
- Ти мені покажи, як сідати, то я й сяду.
- Та от же так, дивися!
Сіла Оленка на лопату, а Івасик її - шух! У піч і заслонкою затулив, там вона й спеклась.
Вибіг Івасик з хати, коли чує, відьма йде; він хутчій на явора, сховався та й сидить.
Увійшла відьма в хату, бачить: нема Оленки.
- Ну, дівка! Тільки я з хати, а вона вже й чкурнула. Я ж тобі дам! Мабуть, що пообідаю сама.
Витягла сама печеню, наїлася, пішла, лягла під явором та й качається:
- Покочуся, повалюся, Івасикового м'ясця наївшися.
А Івасик не витерпів та з явора до неї:
- Покотися, повалися, Оленчиного м'ясця наївшися!
- А, то ти тут, сякий-такий сину! Чекай же, я ж таки тебе з'їм!
Та й почала відьма явора гризти; гризе, гризе та зубами клацає. Бачить Івасик, що непереливки, аж тут дивиться: летять гуси. Він до них:
Гуси, гуси, лебедята, візьміть мене на крилята та понесіть до батенька, а в батенька їсти-пити і хороше походити.
А вони кажуть:
- Нам ніколи, нехай тебе задні візьмуть.- Та й полетіли.
А відьма все гризе, аж явір трясеться. Надлетіли задні гуси. Івасик до них:
Гуси, гуси, лебедята,
візьміть мене на крилята...
- Нехай тебе заднє візьме! - кажуть гуси та й полетіли.
А відьма вже так явора підгризла, що він аж похилився, от-от упаде.
Коли то летить одна гусочка, одне крильце їй перебите, то вона од гурту одбилась та так сама позаду і летить. Івасик заплакав та до неї:
Ой гусятко, лебедятко, візьми мене на крилятко та понеси до батенька, а в батенька їсти-пити і хороше походити.
Шкода стало гусочці Івасика, от вона й каже:
- Та вже сідай, може, якось долетимо.
Івасик сів на неї, та й полетіли.
Відьма, як побачила, що Івасик таки втік, надулась спересердя та й луснула.
А Івасик з гусочкою полетіли-полетіли та під батьковим віконцем сіли. Став Івасик під віконцем та й слухає, що там старі гомонять. А там мати пиріжечки з печі виймає по парі; кладе їх на віконце та й промовляє:
- Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю.
Івасик з-поза вікна й обзивається:
- А Івасикові й нема!
- О, старий, - каже мати, - щось мені так як Івасиків голос вчувається!
- Та де там, стара, нашого Івасика вже на світі немає.
Утерла стара сльози та й знову до пиріжечків:
-Це тобі, дідусю, а це мені, дідусю.
Аж Івасик знов:
- А Івасикові й нема.
- Та ні-таки, старий, - каже мати, - я добре чую, це він.
Вийшли старі за поріг, аж дивляться: Івасик стоїть під віконцем. Поздоровкались, почоломкались та такі-то вже раді. Мати Івасикові і головку змила, і сорочечку білу дала, і нагодувала, а гусочці щонайліпшого зерна посипала. Та й стали вони укупочці жити. І досі живуть та хліб жують.
От вам казка, а мені бубликів в'язка.
 


Дата внесення : 27.10.2011     Переглядів: 516     Популярність: 99.31%    
Належить до розділів:
Українські
Казки
Народні



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :