Валерій Білан                    
НОВИЙ   ДІМ
У своєму дворі Лесі подобається. Ось і пісочниця, і лава, і тополя під вікнами. А за парканом — пустир.
Леся вже п'ять років живе в своєму будинку. І всіх дітей знає. Гуртом бігають, бавляться.
Якось Толя каже:
— Ходімо на пустир. Подивимось. Сергійко здивувався:
— Там же ж нема нічого.
— А от і є. Ходімо!
Поприбігали всі до паркану, у щілину заглядають: і направду не пізнати пустиря. Посередині великий рівний майданчик, а попід парканом довкола білу цеглу акуратно складено. З воріт на пустир машини в'їжджають — екскаватор з блискучим ковшем і величезні ав-томобілі-самоскиди.
— Навіщо вони сюди, приїхали? — питає Леся.
Толя завжди все знає:
— Дім новий будуватимуть.
— Який? Такий, як в нас?
— А ні, громадяни, не такий,— враз почувся чийсь голос. Озираються — незнайомий стоїть у ватнику, в чоботях.
— Не такий буде дім, як усі,—знов каже.— От побачите,— усміхнувся і пішов собі далі.
Закипіла на пустирі робота. Щодня Леся, Толя й Сергійко на пустирі крутяться. Ось будівельники величезну чотирикутну яму цеглою обкладають — це фундамент. Ось підйомного крана ставлять —щоб цеглу на стіни подавати. Ось рами у вікна вставляють, ось дах роблять.
— І зовсім це звичайний собі дім,—каже Сергійко.— Стіни, вікна — все як скрізь.
— Бо й ні,—сперечається Леся.— Поглянь, на стінах Буратіно, Колобок. І двері он широкі які, і вікна.
Толя погодився. Тільки хто ж у ньому житиме?
Побігли до будівельників спитати.
— Чи й не здогадалися? — засміялися майстри.— Це ж ваш дім. Скоро у новий дитячий садок   підете.

...У своєму дворі Лесі подобається. Але в новому таки краще. Тепер мама ніяк її додому з дитячого садка не докличеться.

Михайло Цехмейструк                   
ГОЙДАЛКА
Прийшов у дитячий садок Петриків дідусь. Він обтесав і глибоко закопав два стовпи, приладнав угорі поперечину, а до неї на двох вервечках— гойдалку, схожу на велике крісло.
— Ну, хто найсміливіший, сідайте! — запросив дідусь.
— Я! Я!—діти гуртом кинулись до гойдалки.
— Еге! Видно, боягузів серед вас нема,— вдоволено мовив дідусь.
— Це моя гойдалка! Моя!—заверещав Петрусь, ухопившись за вервечки.— Бо мій дідусь її зробив...
— Е, ні, Петрику,— нахмуривсь дідусь. Це гойдалка для всіх. Усі гойдатиметесь по черзі.
Першими дідусь посадовив у гойдалку Наталю й Оксанку. Гойдалка радісно злетіла вгору.
Петрик гойдався останній.

Павло Гудим
ЛАНЦЮЖОК
Пішли якось діти із вихователькою Ніною Петрівною до річки. Там вони збирали квіти на луках, бавились. А потім потомилися, захотіли їсти і вже налагодилися додому.
Саме тоді одна дівчинка, Наталочка, побачила, що загубила хустину. Мама вранці зав'язала їй голову новою хустиною, а вона загубила.
Наталочка заплакала й пішла шукати хустину.
Луки були дуже великі. Наталочка безпорадно зупинилася й заплакала дужче.
— Нумо, допоможім Наталочці! — запропонувала Ніна Петрівна.
Діти стали оглядатися круг себе. Але вони були втомлені, хотіли їсти, хтось нерішуче промовив:
— Ми теж, мабуть, не знайдемо, бо луки дуже великі.
Сама Наталя, звичайно, не знайде, а всі разом неодмінно знайдемо! — впевнено відказала Ніна Петрівна.
І вона порадила дітям узятися за руки. Щоб став ланцюжок. А потім розтягти ланцюжок. Аби він став якомога довший.
Ланцюжок став довгий-довгий. Діти пішли, тримаючись за руки. Ніби рибу ловили.
Так вони незабаром і побачили хустину.
Наталочка кинулась до хустини, витерла сльози й засміялася.
А діти ланцюжком і додому пішли. І все говорили з Ніною Петрівною про те, як добре кожну справу робити разом, у гурті.

Платон Воронько
ПОМАГАЙ
Через поле, через гай
ходить хлопчик Помагай,

Бачить хлопчик: садять сад,—
він поміг кінчити ряд.

Вмить приніс відро води
і полив аж два ряди.

Рій із пасіки пішов,—
Помагай роя знайшов,

обходивши луг і ліс,
він в село його приніс.

За селом копали став,—
Помагай візок дістав,

цілий день возив пісок,
аж вищав його візок.

Помагая у труді
знають літні й молоді,

ковалі і муляри —
всі радянські трударі.

Ось і ти часу не гай,
будь, як хлопчик Помагай.

Платон Воронько
ОБЛІТАВ   ЖУРАВЕЛЬ
Облітав журавель
Сто морів, сто земель,
Облітав, обходив,
Ноги, крила натрудив.
Ми спитали журавля:
— Де найкращая земля? — ,
Журавель відповідає:
— Краще рідної — немає!

Марія Познанська
КУХАР
Наш кухар — наче боровик:
Надів біленьку шапку!
Готує кухар холодник
І запікає бабку,

У кухаря смачний пиріг,
Чудова каша манна!
Він дбає про здоров'я всіх,
Йому подяка й шана!

Наталя Забіла
ЛІТО
Сонце, сонце
Ясно світить,
Дуже жарко Стало дітям.
Поскидали черевички,
Посідали на травичку.

Максим Рильський
РІЧКА
Хлюпоче синя річка —
Ой річка, ой ріка!
Юрба нас невеличка,
Зате ж бо гомінка!

І співи тут, і крики,
І радість тут, і сміх,
А вколо, як музики,
Гурти пташок дзвінких.

І кожна ж то співає,
І кожна поклика:
«Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!»

Он рибки затремтіли,
Пливуть із глибини.
Коли б співать уміли,
Співали б і вони.

А так за них співає
Компанія лунка:
«Ой небо, ой безкрає,
Ой річка, ой ріка!»

В дитячому садку ми
Пригадуєм той день,
І знов дзвенять нам шуми
Веселих тих пісень.

Хай осінь, хай тумани,
А пісня та дзвінка
Ніяк не перестане:
Ой річка, ой ріка!


Павло Тичина
*  *  *
Виростемо, виростем,
Сил своїх прибавимо,
Працею і піснею
Рідний край прославимо!