Для дошкільного віку
Хоробрий Степанко
Кумедні історії, що часом спостерігають батьки маленьких
дітей.
Автори: Герасименко Микола
Художники: Секало Світлана
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1986 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 16.
Фрагменти:
ВЛАСИКОВЕ СТАРАННЯ
— Не лінуйся, синку. Скрізь і всюди старайся,— сказала Власикові мама.
— А я й так стараюся. Он на музичних заняттях Віра Олексіївна навіть каже: «Не треба так старатися, Власику, бо інших зовсім не чути».
ПОДАРУНОК
Одного разу мама говорить Ганнусі:
— Незабаром у нашого діда день народження. Треба подарувати йому щось таке, що йому найбільше подобається...
— Краще за все книжку казок,— пропонує Ганнуся.
— Чому ти так думаєш?
— Тому що він дуже любить їх мені читати.
ХОРОБРИЙ СТЕПАНКО
Степанко та Ганнуся, ховаючись від дощу, забігли в сарай. В ньому темно, лячно. Тому сидять мовчки.
Раптом Степанко почав:
— М'яу-у! М'яу-у!
— Що з тобою? — здивовано глянула на нього Ганнуся.
— Я ля-ля-каю,— тремтячим голосом відповідає Степанко.
— Кого?
— Ми-ми-шей.
ЗАЙВА РОБОТА
— Чому ти, Борисе, не застелив свою постіль? — питає батько.
— а навіщо? — відказує син.— Увечері ж знову треба буде її розбирати.
Настав вечір. Борис роздягається, готується лягати спати.
— Навіщо ти роздягаєшся? — говорить батько.— То ж зайва робота.
— Як це зайва? — дивується син.
— Тому що вранці знову треба буде зодягатися.
ЯК І ДОМОВИЛИСЬ
Прийшла мама з поля і принесла дітям у торбі гостинця. Дмитрик зразу ж побіг по свого брата — Сашка. Побачивши його ще здалеку, закричав:
— Ура! Мама сьогодні на баштані була. Щось принесла нам з тобою. Ходімо швидше додому.
Сашко, як завжди, почав хитрувати.
— Давай так поділимо гостинець,— каже він.— Мені буде середина, а тобі решта.
Дмитрик задумався на хвилинку та й говорить:
— Добре. Хай буде по-твоєму, якщо так бажаєш. Прийшли вони до хати. Дмитрик дістав із торби
диню. і справді, то був не кавун, як сподівався Сашко, а велика жовта диня. Дмитрик, не поспішаючи, розрізав її, вичистив на тарілку насіння і поставив його перед Сашком:
— Ось тобі твоя середина. Бери їж. А я з'їм решту.
НАВІЩО ВІДКЛАДАТИ
Приїхав до Славика в гості його дядько й привіз йому дві великі плитки шоколаду. Славик з'їв одну і тут же розгортає другу.
— Не треба обидві зразу їсти,— радить йому мати.— Одну залиш на завтра.
Славик стенув плечима та й каже:
— Але ж мене вчать не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні.
НАДІЯ НА БАБУСЮ
Діти з нашої вулиці збиралися в туристичний похід.
— Ти, Борю, також підеш? — запитала Маринка свого меншого братика.— Знаєш, як цікаво буде. Через ліс, через гору.
— Я б хотів піти. Але не знаю, що скаже бабуся.
— Можеш не турбуватися, відпустить.
— Та я не про те.
— А про що ж?
— Запитаю, чи вона піде з нами.
— А навіщо їй іти?
— Як це навіщо? — здивовано запитав Боря.— А хто ж мій рюкзак нестиме?
НЕ МОЖЕ
Настала зима. Випав сніг. Вийшов уранці Сашко на город і бачить: неподалік катаються на санчатах з гори хлопчики та дівчатка. Дивився, дивився він на них і раптом заплакав.
Підійшла до нього мама:
— Чого ти, Сашо?
— Я також хочу покататися,— крізь сльози відповідає Сашко.
— То чому ж не йдеш? У тебе ж є санчата.
— Не можу я взяти їх туди,— схлипує Сашко.
— Чому?
— Бо діти проситимуть покататися.
МАГНІТ
За городами, над стежкою, росте висока дика яблуня. На ній оселилася білочка. Хто б не йшов повз яблуню, білочка відразу в дупло ховається. І лише від Дмитрика не втікає. А навпаки: помітить його — вибігає назустріч.
Михась, Дмитриків товариш, і каже:
— Ти немовби магнітом притягуєш її.
— Ну, звичайно ж, магнітом,— підтвердив Дмитрик.— Кожного разу, коли треба йти повз яблуню, кладу його в кишеню.
— І що ж то воно за магніт такий?
— Ось подивись,— Дмитрик показав Михасеві звичайний грецький горіх.
Дата внесення :
05.09.2011
Переглядів: 436
Популярність: 98.5%
