Для дошкільного віку

Книжечка для Дзвінки

Вірші для дітей

Художники: Кохаль Наталя
Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1991 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 50.


Фрагменти:

Дивосвіт



Стежечка
Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся,—
все одно бачу.
А там,
за городом
ого як ти виросла!
Сама біжиш,
через струмок перескакуєш,
батіжком по пилюці цвьохаєш
за суницею збочуєш,
топчеш горох при дорозі.
Коли б глянути, стежко,
он з тої гори на всенький світ!
Тільки не поспішай:
така верчена ти,
як дзига.
Але ж світ красний —
голова крутиться...


Вітер

Знаю того легіня,
знаю.
Капелюха когутячим пір'ям
замаїв.
Дримбає попід носом
круглий день,
а до діла —
пень.
Бо:
зрідка пахощі
попасе в полонині,
молоденькі хвилі
підстьобне до водопою,
то заверне дим
з ватри просто в очі,
ніби звідти срібні бджілки
викурює.
Хоч би одну зірку
стряс тобі з неба...
Зате на Великдень
прикотив сонце,
у Космачі розписане.


Хмара

То не хмара,
а дірява парасоля:
сама змокла,
ще й мене
до нитки намочила.
Бачив я, бачив,
як несе вона
на плечах
малі хмарята.
А від них —
маленькі дощики,
дитячі парасольки,
гороб'ячі калабаньки
і веселки в росі.


Блискавка

Живе собі королева —
королева темряви.
Кортить їй зазирнути
у дзеркало —
а темно.
Зблисне
на мить світлом —
зазирне:
— Хто на світі найгарніший?
— Ви, Ваша темність,—
відкаже дзеркало
похапцем.
Заспокоїться королева
на часину.
Сказано,
писана красуня.

Грім

Були собі в парі
у чорній хмарі
грім і мара.
Мара тільки хмуриться,
а грім
кулаком погрюкує.
Бідні їхні діточки
понасуплювалися.
Викотився грім
із хмари,
хряснув дверима
та як гарикне:
— Прррощавайте!
Піду прошаком
по землі щастя питати.
І загримів
по крем'яній дорозі.
Тільки його й чули.


Дощик

Випив суховій
увесь нектар із квітки.
Заглянула бджілка в гості
нічим почастуватися.
А в пана дощу
ворота дощаті.
— Пане дощ, пане дощ,
вийдіть-но з хати.
— Нема батька вдома,
а я — дощик.
— Ну, то вийди ти —
треба квітці помогти.
— А я ліпше капусті
за комір —
ото сміху буде!


Веселка

Надягла веселка
стрічок-стрічок,
як у свято.
Взяла коромисло
і пішла до річки.
Дорогою перестрів її
князенко соняшник
із золотим черевичком
У руці.
Поміряла веселка —
якраз на ніжку!
От вони й побралися.


Криничка

Сплю глибоко-глибоко.
А ще глибше —
мати моя підземна.
Я їй про зорі розповідаю,
а вона —
про коріння дуба
Я їй про хмаринку,
а вона студеним молоком
мене поїть.
Я їй про метелика, а вона
з водяного царства
русалку приводить.
А оце весняна калина
не хоче забрати
з мене свою подобу.
Тільки сонце
п'є та п'є
калинову воду
через золоті соломинки.


Камінь

Поверталася річка з гір
і думала,
що рожеву рибку
несе.
А то не рибка,
а плескатий камінчик.
Розсердилася річка —
і жбурнула його на берег.
Який гарний плесканчик,—
зраділа дівчинка
і в садку його посадила.
— Рости, камінчику,
великий,
я тебе поливатиму.
Росте камінчик без коріння —
виріс рожевим каменем.
Тепер він як скеля.
Та серце м'яке має
і маленьку дівчинку
любить.


Туман

Устав туман удосвіта,
запряг сиві воли —
та й почумакував у Крим
по сіль.
У степу
наздогнало сонце,
хоч би якась балочка —
сховатися ніде.
Пропав туман
і сиві воли.
Пере мряка
на кладці
вишиване хустя
та й побивається:
— Де той туман забарився?
Солі ні крупинки,
прісні мої сльози.


Роса

Розбудилася роса раненько,
у росі личко вмила,
щоб ще гарнішою бути.
Тоді сіла на пелюстці
і давай гойдатися.
А сорока,
на блискітки ласійка,
тут як тут:
що то за коштовний камінець?
Тільки хтіла дзьобнути,
а воно на пелюстці гойдається.
Скреготнула зубами
та й подалася далі.
А промінь прилетів,
взяв росу за рученьку —
і злинули обоє
в блакитне поле.


Павутинка

Надумав кленовий листок
линвоходцем прославитися
павутинку бабиного літа натягнув
між гілками.
Зібралося усе листя на
цирк дивуватися,
а листок ступив крок,
другий —
світ зелений захитався.
Упав листок з високості.
Погойдалася павутинка,
понудьгувала,
взяла та й відв'язалася.
Лине собі
понад тролейбусні дроти,
що до міста прив'язані,
і хизується.
Хто ще таку линву бачив,
аби сама літала?



Дим

Втік дим від вогнища,
просто у синіх джинсах,
розпатланий,
та й подався у мандри.
Тільки спечену картоплину
прихопив.
По дорозі місто.
Сів у трамвай —
принюхується.
Зітхнула кондуктор:
— Осінь мені запахла.
Залоскотало водієві в носі
повернув трамвай
і гайнув у гай.
«Я не в той трамвай сів»,-
подумав дим
і через вікно
вистрибнув.


Ліс

Піє півень-ліс
дуже осінню пісню.
І гребінець у нього
палахкотить червоно.
І руде пір'я летить —
за вітром стелиться.
Гарний у тебе голос,
півнику,
а яким іще буде?
Приїде коваль —
зі срібла викує
Бо той коваль —
Морозенко,
в нього коники
в колокільцях.
Він і річку скує,
і на кожну гілочку
по сто дзвоників
навішає.


Місяць

Старий місяць
червоною корою
зашерх,
як смерека.
У старого місяця
мурашки бігають
під корою.
Треба на них дятла
з лісу кликати.
А молодий
сам ріжками буцається,
мов цапок.
Старому місяцеві мулько —
бік відлежав на хмарині.
А молодому не спиться:
біжить хвацько
через усе небо —
десь там зіроньки защедрували.


Сонце

Поза ворота
яре золото,
ярії роси,
сонечко босе
колесом, колесом
як гагілочка.


* * *

Червінцю, червінцю,
мені по вінця.
Я на купала
у воду впало,
а у петрівку —
в житньому вінку
від серпа втекло,
як перепілка.


* * *

На городі
за перелазом
соняшник лузало.
Прийшла пава — листя опало.
До багаття звезла,
бо сонечко змерзло:
гори, гори ясно,
аби не погасло.


Зірка

Заслухалась зірка
цвіркуна,
вихилилась через віконце —
хотіла ружечку кинути
та й сама впала.
Підібрав її лопух,
думав, що світлячок.
Сидить зірка на листкові,
до неба високо,
до землі чужинно.
Ще й очі
як у Дзвінки.
— Як ти називаєшся?
А вона:
— А я цвіркуна слухала.

Пісні калинової сопілки




Ярило

— Яринко,
що у ярім вінку,
а хто на білому конику?
— А це мій батенько —
Ярило.
Він золотим ключиком
небо відчиняє,
вирій повертає.


Рось

І русин-довговусин,
і коса-русалка,
поливали Рось,
аж поки не ви-рос-ла.


Калина

По дорозі із варяг
у греки спинилося моє ім'я
(Ігор)
біля калини.
— Як називаєшся?
— Калина.
— А чия будеш?
— Дніпрова.
— Давай обоє князювати.


Либідь

Звили собі київце,
а Либідь пуху нанесла
крізь Золоті Ворота.


Хрещатик

— А ти, Дніпре, хрещений?
— Хрещений, князю.
— А чим?
— Хрещатим барвінком.
— Так мало хрещений.—
Узяв Дніпро на руки,
поніс до водиці.

Золота Орда




Королівна

У Львові, Львові
три славні королі:
а що Лев перший
город возводив,
а що Лев другий
церкви золотив,
а що Лев третій
на свою голівоньку
породив Королівноньку
хто ж тепер місто
буде боронив?


Золота Орда

У Києві
на Золотому тоці
Золоту Орду молотять.
І де ж воно так ізродило
що нас, молотильників,
на смерть заморило?


Бояри
Ой, у полі темно.
Боярині плачуть:
татари!..
А бояри: не бійтеся —
тирляться отари.
У селі димове:
Боярині плачуть:
татари!
а бояри: не бійтеся —
се тетерю варять.
По дорозі боярині —
кажуть до них
татари:
не чекайте визбавоньки —
у землі бояри.


Подолянка

Сидить Подолянка
на турецькому морі
на золотій галері.
— Десь Поділля поділося:
чи у морі втопилося,
чи на вежі згоріло —
до землі припало?..


Китайка

— Китайко, китайко,
нащо козакові
очі накрила?
— Хай ще раз подивиться
на черлене літечко,
на вогонь коника,
на червону ружечку,
на красну дівоньку.


Гетьманівна

Будемо міст мостити
срібними цвяхами —
їде до нас пан гетьман —
величається.
Будемо міст мостити
золотими цвяхами —
їде пані гетьманиха —
пишається.
Будемо міст мостити
рутяним вінком —
їде панна гетьманівна —
соромиться.


Змій

Прилетів змій під браму:
— Віддайте мені місто!
— Не дамо — будемо битися!
— Віддайте гетьманівну!
— Не дамо — будемо битися!
— Віддайте своє Русь-ім'я!
— Так бери — з нас не убуде.


Мамай

Помагайбі, Мамаю,
шабля тебе не бере,
куля обминає.
А я знаю
таке зілля
таке зілля-трунок:
воно росте в Україні,
має срібні струни.


Кармалюк

Намалював Кармалюк
на тюремнім мурі човника
і виплив.
Удруге намалював — і виплив.
Утретє намалював — і виплив.
І тільки до трьох раз.


Сопілка

Був я у Калинової Сопілки
за поводиря.
Ото звечора заходимо
до хати,
а там дівчатко:
— Дайте і мені подударити.—
Сопілці дівчатко злюбилося,
то вона й каже:
— Ой, помалу-малу,
Звениславо, грай,
та не вражай мого серденька вкрай.—
А коли закінчила сумної,
то взялася за боки:
— Заграйте у золоті пальці,
а я стану на листочок:
річка-млинівочка,
вечір-млиночок.

Примітки



ЯРИЛО — бог Сонця у міфології східних слов'ян. Культ Ярила був поширений у Київській Русі.
РОСЬ — ріка у Вінницькій, Київській і Черкаській областях України, права притока Дніпра.
РУСАЛКА — божество води у східнослов'янській міфології.
РУСЬ — у IX—X століттях так називали державне утворення східних слов'ян Середнього Придніпров'я. До початку XII століття назва території Київської Русі.
РУСИНИ — стара назва українців.
ЛИБІДЬ — Кий, Щек, Хорив і Либідь за переказами були засновниками Києва. ЗОЛОТІ ВОРОТА — головна брама стародавнього Києва.
ЗОЛОТА ОРДА — монголо-татарська феодальна держава, заснована на початку XIII століття ханом Батиєм. Внаслідок нашестя орд Батия на Русі встановилося монголо-татарське іго, яке тривало понад три століття і затримало економічний, політичний і культурний розвиток країни.
ПОДІЛЛЯ — історико-географічна область України між Південним Бугом і Дністром.
ПОДОЛЯНКИ — мешканки Поділля.
ТУРЕЦЬКІ ГАЛЕРИ — дерев'яні веслові військові судна, на яких турки вивозили полонених з України під час грабіжницьких нападів, що тривали протягом кількох століть.
КИТАЙКА — густа шовкова тканина, яку завозили з Китаю. Червоною китайкою, за козацьким звичаєм, вкривали труну.
МАМАЙ — «Козак Мамай» — традиційна назва української народної картини, на якій зображено козака, що сидить, підібравши ноги по-східному, і грає на бандурі. Ім'я Мамай є символом козака.
КАРМАЛЮК — (Кармелюк) Устим Якимович — український народний герой, керівник боротьби селян Поділля проти кріпацтва в 1-й половині XIX століття.

Веселка


(поема-казка)

Якось, дивлячись на вечорове небо, мені згадалося Шевченкове: Зоре моя вечірняя, зійди над горою, Поговорим тихесенько в неволі з тобою. Розкажи, як за горою сонечко сідає, Як у Дніпра веселочка воду позичає.
З того й почалося:
Було семеро нас у Матері Білої. Послала Мати Червону по воду: — Піди, доню, на оболоню, бо вже одгриміло по небеснім коню. Пішла Червона понад річкою, собою залюбувалася у плесі — і не вертається.
Посилає Мати Оранжеву — і з тою таке ж сталося. Потім пішла Жовта, за нею Зелена,
тоді Блакитна, Синя і Фіолетова.
Чекає не дочекається Мати, не терпиться у хаті, визирнула за ворота та й сплесла у долоні: — Які красні мої доні!


* * *

А доки вони милуються своєю красою, відгадаймо народні загадки:
Вийшла звідкись гарна дівка, на ній стрічка — семицвітка, а де з річки воду брала, там коромисло зламала.

Червоні коромисла через річку повисли.

Давно ти здогадалася, що мова йде про веселку, яку ще називають у нас веселиця, веселуха, райдуга, дуга. А на Поліссі і радовниця, і денша, і коромисел. Я придумав речення, щоб запам'ятати кольори веселки і їх порядок (червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий): Чарівниця Осінь Жар-птаху Зазиває Бабин Сад Фарбувати.

Пісенька

Гей біле, біле,
берись до діла.
А жовте, жовте,
діжу побовтай,
поки червоне
не охолоне,
а поки синє
згусне — застине.
А ти, зелене,
сідай до мене.
Прийде блакитне
слізоньки витре,
прийде рожеве —
смуток розжене.
А потім чорне
до сну пригорне.


Казочка про сльозу

Один Хлопчик прокладав дорогу на столі для свого автомобіля. І треба було трапитися катастрофі: звідкись узялася чашка, вибігла на дорогу — і потрапила під колеса. Звичайно, старші покарали Хлопчика, старші часто бувають несправедливими до дітей. Адже Хлопчик увесь час виспівував сигнали. Адже чашка сама вибігла на дорогу. Адже і не він її розтовк, як подумати, а машина.
Хлопчикові стало жаль себе (і трохи чашки), він вибіг на подвір'я, і дві сльози викотилося з очей. Одна капнула на зелений листок — і спалахнула різнобарвними промінцями. Хлопчика це здивувало, і він запитав Сльозу:
— А що це у тобі?
— Веселка,— відповіла Сльоза.
— Але ж мені зовсім не весело. Мені сумно. Може, то суминка?
— Ні. Бачиш, як вона радісно виграє різними кольорами, аж бринить, як бджілка. Ти її виплакав.
— То так можна виплакати з себе усю веселість. А тоді завжди буде сумно,— промовив Хлопчик і подумав, що зовсім не варт часто рюмсати.— Піду розповім сестричці, вона була більшою плаксою, ніж я, то певно краще знає про Веселку.
А тим часом до Сльози підкотилася Краплина.
— Ти теж Сльоза?
— Ні, я Роса.
— А звідки ти випала?
— Нізвідки. Роса просто появляється.
— Як це нізвідки? Я ось випала з ока.
Тут саме нагодилося Сонечко, або ж Божа Корівка.
— Ми — Роса і Сльоза. А ти хто?
— Я Сонечко.
— А ти звідкіль випало? — не вгаває Сльоза.
— А я не випало, я прилетіло.
Сльоза і Роса вдали, ніби розуміють, що це прилетіти, хоч насправді не знали.
— А в мене Веселка,— похвалилася Сльоза.
— Овва,— відповіла Роса і перекотилася на ту половину листка, що був осяяний сонцем, і в ній переломився промінець у грайливу веселку.
— Але ж ти не випала з ока? — чудується Сльоза.
— Ну, то й що? — втрутилося Сонечко.— І я, коли захочу, матиму таку ж веселку.
Воно підняло панцерні оранжеві крильця і з-під них розгорнуло прозорі вітрильця до сонця. На них з'явилося по веселці.
— І ти не випало з ока, а прилетіло,— розмірковує Сльоза,— звідки в тебе веселка? Напевно, неправду я сказала свому Хлопчикові, що він виплакав свою веселість.
— А веселки беруться від Великого Сонця,— пояснило Сонечко.— Воно вміє їх виготовляти скільки завгодно. Давайте полетимо над річку, там пройшов дощик, і я покажу вам велику-превелику веселку.
Коли повернувся Хлопчик разом із сестричкою, на листкові Сльози не було. Куди ж вона ділася? Адже вона без крилець. А над лугом, за садком, майоріла велика-превелика Веселка.


А тепер спробуємо відгадати ще три «кольорові» загадки:

— Вона червона?
— Ні, чорна.
— Чому ж вона біла?
— Тому що зелена.
(Смородина.)

Весною біла, літом зелена, восени жовта, зимою добра.
(Груша.)

Чий календар?

Тільки й того, що живу:
квітень,
зелень,
жовтень,
червень.
А тоді весь час — костень: лежу собі кісточкою, ні жива, ні мертва.
(Ягода.)

Казка про сім сестер і Чорного Князенка



Завітав Чорний Князенко до нашої господи і просить руки Червоної.
— Не віддамо,— кажуть Мати,— бо вона Любов, кохає Мак у полі.
Іди, іди, Чорний Князю, пріч — хай тебе кохає темна Ніч.
Через рік знову приходить:
— Дозвольте заручитися з Оранжевою.
— А я піду за того, кого сама виберу: я Доля. Хай тобі жоною буде Ніч!
Ти моєї долі не каліч.
Ще один рік пролетів.
— Так віддайте Жовту,— благає Чорний Князенко.
— А я Розлука: нащо побиратися, коли розлучатися? Ізгинь, ізгинь, Чорний Князю, з віч! Хай тобі жоною буде Ніч.
Минає рік. Поклонився Чорний Князенко Зеленій.
— Дарма,— впирається та,— я Надія. Буду свого Барвінка сподіватися, хоч би до смерті.
Тут тобі надії ні на гріш. Хай тобі жоною буде Ніч.
А ще через рік одмовляється Блакитна:
— Нікому не стану дружиною — я ж бо Воля. Ліпше голову згубити з пліч!
Хай тобі жоною буде Ніч.
Тоді мовить Чорний Князенко до Синьої сестриці:
— Я — Жалоба, а ти — Туга — не знаємо друга,—
А Синя на те:
— Не мені ся, Чорний Князю, річ. хай тобі жоною буде Ніч.
Залишилася найменша — Фіолетова. Коли прийшов Чорний Князенко заміж брати, вона й проситься:
— Не давайте мене! Я Тривога — пропаду без рідного порога.
Тоді Чорний Князенко ізняв із пальця срібного персня та й спересердя мовить:
— Не судилося мені у сій господі зятювати.
То хай котиться перстінчик до Ніченьки в гості.
От і місяць ізійшов.


Місяць світить, а ми загадки відгадаємо:

Золотий пішов, а срібний прийшов.
(Сонце і Місяць.)

Розколеш лід — візьмеш срібло, розколеш срібло — візьмеш золото.
(Яйце.)

А ці загадки з географії:
На півночі — Біле, на півдні — Чорне, що поміж ними?
(Між Білим і Чорним морями Європа.)

На сході Жовте,
на заході — Червоне,
що поміж ними?
(Між Жовтим і Червоним морями Азія.)

* * *
Два брати з Чорногори зійшли,
до Пруту побігли:
один Чорний, другий Білий.
(Білий Черемош і Чорний Черемош.)

Я не храм, що білий зверху, та зовуся...
(Біла Церква.)

Мала річка... наробила ляхам шкоди.
(Жовті Води.)


Дві пісеньки про синє

Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла пуп'янку,
а той узяв і розцвів
синім дзвіночком.
Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла гніздечку,
а звідти випурхнула
синя пташка.
Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла струмкові.
Тепер у синій хвилі і
рибка синя.
Приснилося дівчинці синє,
вона розповіла сопілці,
тепер ота пісенька
сумна-пресумна.
А що приснилося дівчинці —
хіба вона пригадає?
Але квітка цвіте,
пташка літає,
рибка пливе,
пісня ридає..
У синьої квітки
золоте серце:
вона любить срібну росину
і золоту осу.
У синьої пташки
золоте серце:
вона любить і золоте яєчко,
і сорокате.
У синьої річки
золоте серце:
вона любить і золоту рибку,
і рибку синю.
У синьої пісні
золоте серце:
вона любить і золоте слівце,
і срібну сльозу.
У нашої дівчинки
найзолотіше серце,
бо вона любить
і квітку з осою,
і пташку з яєчком,
і річку із рибкою,
і пісню зі смутком.

Як виглядав би світ, коли б раптом Чорний Князенко викрав усі Барви Райдуги і заточив би до темниці? А допомогли б йому в цьому Злі Духи, які знають, як це чинити. Правда, ці Духи у фізиці чи хімії зовсім не злі, а, може, навпаки, і звуться вони Разами, що Поглинають Кольори Спектру. Тобто Веселки.
Почалося б із викрадення Червоної — і став би її наречений Мак у полі сизо-чорним із розпуки. За Оранжевою затужив би Горицвіт, уже не Горицвіт, а Страдноцвіт із темним попелястим обличчям. А без Жовтої згас би Соняшник і золоте Поле стало би блек-лим, безбарвним.
Потім настала би черга на Трави і Листя, бо забракло би Зеленої — усе живе поникло б у жалощах. І діти не могли б закликати до гри:
Хто скорше до мене, тому дам зелене!
Без Блакитної — сіре водянисте Небо, мутна Ріка і вицвіла Незабудка. Почорніли б Волошка і Далекі Гори на обрії і Смарагд став би чорним, бо пропала б Синя Барва. А Фіалка ще й перестала б пахнути без фіолету. Все навкруги як у чорно-білому фільмі. І тільки Сіре могло б розкошувати, добираючи собі всяких, але таки сіреньких відтінків і півтонів. Навіть Рожеві Окуляри нікому б не допомогли.
А в непросвітній темниці, де мстивий Чорний Князенко зачинив усі Барви, теж не грало, не сяяло, не переливалося кольорами: сестри бовваніли у тьмі каламутно-темними плямами, бо бракувало їм хоч би єдиного життєдайного променя Матері — Світла. У казках ґТеремагає Добро. Так і в душі Чорного Князенка взяла би верх краса: не радували б його карого ока ні бранки в темниці, ні барви попелу на Землі, Небі, Морю. Повернув би Веселку, сам би подружився з Ніччю.
А ось як про Веселку написано у Святому писанні — Біблії: Покарав Бог людей потопом, тільки дав змогу врятуватися праведному Ноєві з сім'єю і тваринами. 40 днів і 40 ночей лила вода із небесних шлюз, затопивши усеньку землю. А коли злива припини-
лася і води почали спадати і входити в береги, з ковчегу Ноя вилетів Голуб. Він незабаром повернувся з гілкою маслини — вісткою, що Земля знову оживає. Це був Голуб Миру. А Бог пошкодував, що так страшно покарав людей, і на знак примирення і запоруки, що більше такого не повторить, перевісив людям Веселку,— нехай потішаться після 40-добової зливи.
Напевно від Бога і кольори нашого прапора, бо святі оті кольори — синій і жовтий.


Наш стяг

Звідки дзвінний,
звідки звинний
серед вітру
вітрограй?
Звідкіля
мені у віно
житокрай і небокрай?
Звідкіля
у злотосині
двоязикий
стяг-прастяг?
Се для мене
Бог всесильний
знаки милості
простяг.


Пісенька на закінчення

— Веселко, веселко,
чи маєш свою країну?
— А моя Вкраїна —
то небо синє
після чорного.
— Веселко, веселко,
чи маєш свого Києва?
— А мій Київ —
то хмара злоточола
і перлистий дощик.
— Веселко, веселко,
чи маєш свого Дніпра?
— А мій Дніпро
на синім коні
під Золоті Мости в'їжджає.
— Веселко, веселко,
чи маєш свого Шевченка?
— А мій Шевченко
сім небесних книг пише
незгасним пером.

Якось дивлячись на вечорове небо, мені згадалося: .
..Як у Дніпра веселочка воду позичає.

Новорічна з ведмедиком


(Вірші-привітання на поштових листівках)

Вояк на коні

Раз — коника я пас,
два — коник без сідла,
три — бачу прапори,
чотири — їдуть командири,
п'ять — шабельки дзвенять,
шість — в'їхали на міст.
Сім — на коня я сів.
Вісім — прапорець на списі,
дев'ять — у похід ідемо,
десять — аж підківки крешуть.


Ангел зі свічками

Ангеле-двокрильцю,
у хмари не крийся,
а світи свічечку —
золоту прозірочку,
щоби нічка у дорозі
не ламала нозі.
Йде нічка полями
та до Роксоляни,
аби Роксоляна
очка затуляла,
тепер іде містом —
чи спить ляля міцно?
А ляля говорить:
— Як темно надворі,
шкода мені нічку,
як зламає ніжку.
Ангеле-двокрильцю,
у хмарі не крийся,
а світи свічечку —
золоту прозірочку,
аби Роксоляна
очка затуляла.


Лев і ягня

— Яка вість, яка вість!
— Та яка?
— Лев ягнятка не їсть!
— Та чому?
— Бо мале і кучеряве,
залишилося без мами,
залишилося і плаче.
Аж тут лев його побачив:
— Хто таке?
— Я ж ягнятко-сиротятко,
без матусі і без татка:
з лісу вийшов сірий вовк —
татка-маму він затовк.
Я лишилося одне —
порятуйте ви мене.—
А лев:
— Зоставайся і рости!
Я злюбив тебе, бо ти
кучеряве і сумне.

Звірята на конику

Дзень і дзінь,
дзень і дзінь!
Звідки тут узявся кінь?
І хто їде на коні
у червонім кафтані?
І чому там у сідлі разом
звірики малі:
котик, зайчик, левеня —
посідали на коня?
І куди вони так мчать?
Я питаю — всі мовчать,
і ні слова — нічичирк!
Чистий цирк.
Тільки чути:
дзінь і дзень...
Ідуть-їдуть цілий день.


Новорічна листівка

Щедрик, щедрик, щедрівонька
там, де наша дівонька.
Де вона вечорить
сходять ярі зорі
з місяцем-обкраєм
там, де вечеряє.
Щедрик, щедрик, щедрівонька
там, де наша дівонька
засвітила свічку
на цілу світличку,
світляна, пречиста
свіччина вітчизна.
Щедрик, щедрик, щедрівонька
там, де Українонька
краєм неозорим:
на дні — дніпрозорі,
обкрай-місяченько,
білозор Шевченко.


Новорічна з ведмедиком

— Ведмедику,
дику, дику,
сиди в лісі
тихо-тихо:
маєш хатку —
смокчи лапку.
— Назарчику,
чику, чику,
тобі добре
мене вчити,
як я буду
лапку ссати,
то ти будеш ласувати:
медок на зубок,
тістечка-їстечка,
маківник-смаківник,
горішки-пустобрішки,
шоколадки за колядки,
андрути-хрускіт-чути,
мандаринки-течуть-слинки,
медівник-у-роті-зник,
родзинки — для Дзвінки,
конфітуру-замазуру,
крем-мазазайло —
з-торта-вилізайло.
І цукорки
без обгортки,
і цукорки в папірцях,
і так далі
без кінця...
Ведмедику,
дику, дику,
поший собі
півторбинки,
ходи до нас
на ялинку.
Я тобі гостинців
дам по половинці.


Сімейка

Був собі хлопчик —
Наколінігопчик,
на коліні — на коні —
ма-ми-нім.
Був у нього братик —
Нароверігнатик.*
Сам жене, сам жене -
а мене?
Була у нього бабуся -
Похатікручуся.
Треба нашій бабці
роликів до капців.
Був у нього дідусь —
Пішкиобійдусь.
Ходить собі сам —
такий з нього пан.

*Ровер — велосипед


Метелики

Теле-теле-телики —
летіли метелики,
теле-теле тила —
мальовані крила.
Теле-теле-тіли —
на пелюстці сіли.
Теле-теле-телики —
у м'які фотелики,
теле-теле-толу —
у квітки до столу.
Теле-теле-телики —
хочемо киселику,
киселю-медочку
з квіточки-дзвіночку.
Теле-теле-тули —
ложку ми забули,
ми прийшли у гості
дайте нам по ложці.
Теле-теле-тила —
наче наші крила,
ложки мальованки,
мальовані дзбанки.
Теле-теле-телики —
що то за метелики:
теле-теле-тали —
хобітки сховали,
теле-теле-тіли —
а ложкою їли?
Теле-теле-тили —
як медку попили,
теле-теле-тали
танець закружляли
і взяли до танку
нашу Роксолянку:
пурх-пурх-пурханець
ходи з нами у танець!
А скрипочка грала
теле-тілі-тала.


До дня народження

Гей, місяцю лютий,
сядь у срібні сани —
треба завернути
в хату Звенислави.
Треба їй привезти
місяця серпочок,
зіроньку на перстень
і ще цілий рочок.
— їдуть-їдуть в санях
місяченьки-браття:
— Що тобі, кохана?
Можеш вибирати.
Вволим твою волю —
казочку зимову,
сядем кругом столу,
поведем розмову.

Дата внесення : 05.09.2011     Переглядів: 798     Популярність: 99.71%    
Належить до розділів:
Українські
Казки
Авторські
Віршовані твори
Класичні вірші
Казка у віршах
Віршики для малят
Народна мудрість
Загадки



Список коментарів

  Відправник : Роман
  Час відправлення : 2013-01-07 23:54:19
Шкода що я особисто не знайомий з паном Ігорем. Як на мене ви є майстром-митцем, бо не кожен письменник може вкласти у такі на перший погляд звичні вірші стільки радости і любови. Я не маю жодних претензій до Достоєвського(українця за походженням) так майстерно зумівшого передати увесь демонізм, бардак і цинізм того часу але тільки чисті душею люди та діти відчувають красу слова Ваших чудових віршів. Дописування АНОНІМА(можливо і розумної людини) свідчить (нажаль) лише про його обмеженість:(. Пане Ігоре! Дякую Вам за Вашу красиву мову. Творіть на радість дітям і на славу Україні. З повагою, Роман.

  Відправник : Аноним
  Час відправлення : 2011-11-29 21:43:20
Ну это просто "шедевр". Либо я ничего не смыслю в искусстве, либо автор - тот, кому Достоевский посвятил свое произведение на букву "и". А так, это скорей подходит в раздел "Віршики для наркоманів"(им точно придется по вкусу такие творения), а не в "Віршики для малят".

2 коментарів знайдено
Сторінки : [1]

Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :