Для молодшого шкільного віку

Дітям на гостинець

Вірші для дітей, переважно сатира, шкільні смішинки.

Файл повністю скачався, але не відкривається? Може Ви не встановили програму WinDjView? Скачайте її тут. Про інші програми для читання читайте у відповідному розділі сайту.
1978 рік, видавництво «Веселка». Кількість сторінок: 32.


Фрагменти:

І схвалили всі хлоп'ята

За млином, поблизу гаті,
Де лапаті лопухи,
Грали в піжмурки завзяті,
Метушливі дітлахи.
Раптом Стась гукнув із хащі:
— Киньмо піжмурку нудну
І давайте, хлопці, краще
Будем гратись у війну!
— Я не проти. Нумо гратись! —
Першим вискочив Панас.—
Та агресором назватись
Хто ж погодиться із нас?
Від Андрійка аж до Толі
Перебрали всіх гравців,
Та ніхто в ганебній ролі
Опинитись не схотів.
Нащо Стась уже гарячий —
Забіяка з забіяк,
Буть агресором, одначе,
Не погодився ніяк.
— Нам в цю гру не личить грати! —
Мовив твердо Любомир.
І схвалили всі хлоп'ята:
— Геть війну! Хай буде мир!


Про маленького хлопчика й справжнього льотчика

Розпростуючи руки, ніби крила,
Стрибали дітлахи з погрібника,
Удаючи парашутистів смілих,
Що вниз шугають з борту літака.
Та от, спіткнувшися, маленький Коля
Розбив до крові носа, як на зло.
Хотілося заплакати від болю,
Та, мабуть, друзів соромно було.
Розгублений, так і стояв той хлопчик,
Ніс витирав повільно об рукав.
Проходив вулицею справжній льотчик
— Що трапилось? — ласкаво запитав
Погладив по голівці він малого:
— Кріпися, юний льотчику, кріпись!
А що розбив ти носа — то нічого,
Я й сам із цього починав колись...


Про те, як батько й мати вкладали Гриця спати

Завечорілося — й батьки
Уклали Гриця спати,
Самі ж пішли читать книжки
До другої кімнати.
Лежить у ліжку Гриць сумний
І спать ніяк не хоче,
Бо й він «Барвінок» би новий
Теж почитав охоче.
Стоїть у хаті тишина,
І чують батько й мати,
Як Гриць вертітись почина
І жалібно зітхати.
— Чи ти, синок, заснеш коли?
А Гриць зітхає знову,
й, переморгнувшись, завели
Батьки таку розмову:
— Сходи-но, батьку, й принеси
Холодної водиці.
— Он Гриць не спить, то й попроси
Хай збіга до криниці.
Не встигли після слів отих
Вони й очима стріться,
Як донеслося враз до них
Гучне хропіння Гриця.


Невдалі лови

Всі діти слухають урок,
Понаставляли вуха,
І тільки Петрик при вікні
Учителя не слуха.
Бо поглядає у вікно,
Бо лине він думками
На берег Бугу, де сидять
Рибалки із вудками.
Вже й сам він вудку закида
Із берега крутого,
Та раптом вчитель підійшов
І запитав у нього:
— Ану-бо, мрійнику, скажи,
Про що ішла тут мова? —
І Петрик — пик, і Петрик — мик,
Не вимовить ні слова.
Збиравсь піймати карася
А чи бодай плотицю,
А упіймав він замість них
В щоденник одиницю...


Чому козел сердитий

Бородатий, рогатий
Та ще й твердокопитий,
До лужка-бережка
Йде козел сердитий.
Ой чому ж це він сердитий?
Що збирається робити?
Хоче дать рогам він волю,
Щоб провчить Климка і Колю
Бородатий, рогатий
Та ще й твердокопитий,
До лужка-бережка
Йде козел сердитий.
Ой чому ж це він сердитий?
Чом він хоче їх провчити?
Бо траву всю столочили,
А йому не залишили!


Дуже хочуть тишини

Прісі, Павлики, Парасі...
Сорок душ сидить у класі.
Сорок душ — і всі вони
Дуже хочуть тишини.
І тому весь час звучить:
«Тихо!», «Тихше!», «Замовчіть!»
— Тихо! Тихше! Ну тихіш! —
Гриць горлає і Тиміш.
Репетують на весь клас
І Парася, і Панас,
Зоя Олю оклика,
Оля — Прісю і Панька...
Ну й повір, що всі вони
Справді хочуть тишини!


Михайлова поправка

Михайлик з вулиці прибіг,—
Не упізнать хлопчини:
В багнюці з голови до ніг,
В подертій сорочині.
Розбитий ніс увесь набряк,
Щока розпухла ліва,
Під оком вискочив синяк,
Немов доспіла слива.
Матуся в крик:
— Ой синку мій! Що сталося з тобою?
—Та це Микола і Корній,—
Махнув хлопчак рукою.
— Та що ж ти думаєш собі?
Чого до них попхався?
Хіба ж не казано тобі,
Щоб з ними ти не грався?
Але хлопчина й тут не здавсь,
Повів очима злими:
— Та де ж я, мамо, з ними гравсь
Коли я бився з ними?!


Ігнатик-математик

Виганяла Леся сірих
Каченяток до води.
— Три, та три, та ще чотири —
Ну ж, Ігнатику, склади!
Прихилившись до тополі,—
«Раз і два, й чотири, й п'ять!» —
Пальці на руках поволі
Став Ігнатик загинадь.
І давай тоді стидити
Леся братика: — Ех ти!
Не умієш полічити
В голові й до десяти!
Та Ігнатик мовив Лесі:
— Ну яка ж бо ти чудна!
В мене пальчиків аж десять,
Голова ж лише одна!


Тільки сині

— А покажи-но Чорне море,—
Звернувсь учитель до Юрка.
Юрко підвівсь і пильним зором
По карті з краю в край блука.
Блукав, блукав, а по хвилині
Невинно очі підніма:
—А тут моря все тільки сині,
А чорних — жодного нема...


Чому не говорять рибки!

У ставок Маринка
Сипле хлібні дрібки.
— А чому це, Грицю,
Не говорять рибки?
— Як же їм балакать,—
Гриць на те сестриці,—
Коли завжди мають
Повен рот водиці!


Не дивуйтесь

Фотоплівку ввечері татусь
Проявляв і скарживсь на невдачу:
— Що за чудасія! Знов чомусь
Жодного зображення не бачу.
— Не дивуйтесь, тату,— відказав
Гриць малий, що грався біля нього,
Я ще вдень цю плівку розглядав
І не бачив теж на ній нічого.


— Я плавець! — хвалився Влас,
Ідучи купатись.—
І зі мною серед вас
Нікому змагатись.
Клим сопів, зітхав Івась,
І мовчала Алла,
Тільки, смілива й метка,
Галя відказала:
— Що там з тебе за плавець,
Ми побачим швидко,
А що добрий хвастунець —
Це вже й зараз видко!


Про малого Вовку та його обновку

Радий був сьогодні Вовка,
Як ніхто з хлоп'ят,
Бо йому гуцулку мати
Справила до свят.
Вже не в мріях розцвітають
Квіти чарівні,
Розцвітають на шовковім
Білім полотні.
Тільки з хати на подвір'я
Вибіг напоказ,
Як йому біжить назустріч
Друг його Тарас.
Ввесь від радощів сіяє
І в обновці теж:
У матроському костюмі —
З подиву замреш!
Сніжно-біла безкозирка,
Чорний обідець,
Ще й дві стрічки за плечима
Розвіва вітрець.
Вовка в сльози — і до мами
Виливати сум:
— Не гуцулку, а матроський
Хочу я костюм!..
Плаче Вовка і не знає,
Що в цей самий час:
«Ой, купіть гуцулку!» — просить
Татуся Тарас...


Чобітки

Батько справив Петрусеві
Чобітки,
Що вдягнув і танцюрист би
Залюбки.
Лиш суконкою злегенька
Проведи,
Як засяють і халяви,
Й переди.
А які у них підбори,
А ранти!
Тільки жаль, не вмів Петрусь їх
Берегти.
Йде зі школи він додому
й не мина
Ні калюжі, ні баюри,
Ні багна.
Кожну банку з-під консервів
Приміча
І ганяє, і футболить,
Як м'яча.
Дома теж не доглядав їх
Аніяк.
Не помиє, не просушить,
Кине так.
Пролетіло, промайнуло
Тижнів з п'ять —
І новеньких чоботяток
Не впізнать.
Поруділи, зашкарубли
Від води
І халяви, й закаблуки,
й переди.
От уже і дратва лізе,
І гвіздки,
От і геть пороззявлялись
Чобітки.
Ніби кажуть Петрусеві:
«Ай-я-яй!
Не хотів нас шанувати —
От і знай!»


Два осли
(За мотивами киргизької народної казки)

Жили собі, були собі
На світі два осли,
Жили і службу нехотя
В господаря несли.
Бувало, не захочеться
Тягти на гору віз,
Ну й заревуть, неначебто
Ведуть їх на заріз.
Той «йа-а-а!», той «йо-о-о!» витягує,
Що аж іде луна.
Так «йа» і «йо» й приклеїлись
До них, як імена.
Так сам господар кликав їх,
Так звало все село,
Хоча від цього розуму
В ослів не прибуло.
Могли від них усякої
Чекати дивини,
І от якось відзначились
Іще й не так вони
Одного разу трапилось:
Притомлені осли
У спеку з поля дальнього
Гарбу снопів везли.
Нестерпно сонце жарило,
Кусалися дроки,
І, як ніколи, рвалися
Додому віслюки.
Обидва тільки й мріяли,
Щоб в затінку хлівця
Скоріш води напитися,
Наїстися сінця.
І врешті-решт бажання їх
Збуватись почало:
Ще трохи — й показалося
У вибалку село.
От перші хати, вулиця,
Шовковиці старі
Нові ворота — й ось вони
У рідному дворі.
Не встиг погонич випрягти
І взять за поводи,
Як кинулись у хлів вони
До сіна і води.
І тут така пожадливість
Напала на ослів,
Що Йа всю воду вижлуктив,
А Йо все сіно з'їв.
Не був, одначе, жоден з них
Щасливим і на мить,
Бо їсти Йа хотілося,
А Йо хотілось пить.
Обидва ревом жалібним
Повітря потрясли,
Нічого й не збагнувши так,
Ну, сказано, осли!
Наїстися, напитися
Завжди з них кожен рад,
А з другом поділитися,
Так де там — невдогад!


Піп і наймит
(За мотивами японської народної казки)

У скупощах кохаючись,
На світі попик жив,
А наймитом у попика
Юнак-жартун служив.
Драбину позичать до них
Якось прийшов бідняк.
— Беріть,— всміхнувсь юнак йому,
Сусіди ж як-не-як!
Ще за сусідом стихнути
Не встигнув хвіртки скрип,
Як, мов гроза, накинувся
На хлопця гнівний піп:
— Цього сусіда знаю я —
Гультяй із гультяїв!
Драбину позичать йому
Без мене ти не смів.
Збрехав би, що розсохлася
Улітку на току І без щаблів валяється
Тепер у курнику...
А через кілька днів до них
Приходить паламар:
— Чи не дали б коня мені
Поїхать на базар?
І жалісливим голосом
Батрак відповіла:
— І не просіть, бо трапилась
З конем у нас біда.
Розсохся бідний коник наш
Улітку на току
І от тепер валяється
Без ребер в курнику.
Прохач, перехрестившися
(«За що ж так бог кара?»),
Скоріш тікати кинувся
З попового двора.
І знову піп розлючено
На батрака сичить:
— Ніяк тебе я розуму
Не можу научить!
Рівнять коня з драбиною!
Ну й вигадав! Ех ти!
Сказав би, що сказився він,
Об'ївшись блекоти.
Сказав би, що брикався він,
Аж поки геть знеміг,
І що тепер у стайні він
Лежить — не чує ніг.
А через день до батюшки
Громада шле послів
З проханням, щоб молебень він
У полі відслужив.
А наймит їм у відповідь:
— Знайшли коли прийти!
Два дні, як піп сказився вже,
Об'ївшись блекоти.
Два дні хвицавсь, брикався він,
Аж поки геть знеміг,
І от тепер у стайні він
Лежить — не чує ніг...

Дата внесення : 01.09.2011     Переглядів: 216     Популярність: 87.33%    
Належить до розділів:
Українські
Віршовані твори
Жартівливі вірші
Гумор і сатира



Новий коментар

Ім`я відправника
E-mail відправника
Надрукуйте код :

Читанка © 2009
Дизайн Fish,
програмування Dobrovolsky